«Наша Парафія»

Причастя — це Таїнство, в якому хліб і вино під час Літургії (головного богослужіння Церкви) Спаситель і Бог наш Ісус Христос перетворює у Хліб Небесний: Своє ДІЙСНЕ Тіло і Свою ДІЙСНУ Кров. Бог–Любов дає нам, дітям Своїм, охрещеним у Його ім’я, усього Себе — Невмістимого, Неосяжного, Світло, Істину, Життя, щоб Він жив у нас, а ми жили в Ньому. «Я — хліб живий, який зійшов з небес, — говорить Спаситель, — хто їсть цей хліб, житиме вічно… Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, у Мені перебуває, і Я в ньому» /Ін. 6:51-56/.

Святими Дарами названо Тіло і Кров Господні тому, що це є найбільшим Божим даром людям. Причастям (церк. слов. — участь, спадок) це Таїнство названо тому, що люди, приймаючи в себе Христа, стають причасниками Божого єства /2 Пет. 1:4/, причетними і до Його страждань за спасіння світу, і до Його воскресіння, і до всіх скарбів Царства Божого. Христову жертву названо Безкровною, тому що Господь, не змінюючи ні вигляду, ні смаку хліба й вина, змінює їхню сутність — і подає нам як безкровну поживу. Господь присутній ВЕСЬ у кожній часточці Святих Дарів у всіх церквах, де звершують Літургію, як сонце відбивається усе цілком у кожній крапельці роси. Через незбагненність цього переосутнення його названо Страшними Христовими Тайнами, Животворчими для всіх, хто споживає їх з подякою та любов’ю. Заради найглибшої подяки це Таїнство названо Євхаристією (грецьк. — подяка).

** Чим віддячу я Господеві за все, що Він дав мені? Чашу спасіння прийму й ім’я Господнє призову /Пс. 115:3-4/.

** Хто споживає Хліб Небесний, той, без сумніву, стає небесним /прп. Єфрем Сирін (ІV ст.)/.

** Тіло і Кров Христові переходять як у склад нашої душі, так і нашого тіла, не зникаючи, не згасаючи… проймають усе наше єство і стають охороною, захистом від усякої шкоди, очищенням від усякої нечистоти /сщмч. Киприян Карфагенський (XX 258)/.

** Не причащатися цієї Таємничої Вечері — це голод і смерть. Вона є сила нашої душі, зміцнення серця, підґрунтя надії, сподівання, спасіння, світло, життя. Відійшовши у вічність з цією Жертвою, ми з великою сміливістю ввійдемо у священні оселі, наче оборонені з усіх боків золотою зброєю. Але що я кажу про майбутнє? Це Таїнство і тут творить для тебе землю Небом… Одна тільки має бути у нас скорбота — що ми не причастилися цієї Поживи /свт. Іоан Золотоустий (+407)/.

Хто достойний приймати Святе Причастя?

** Благодать, яку дарує Причастя, така велика, що хоч би якою грішною була людина, та лише у смиренному розумінні своєї тяжкої гріховности приступить до Господа, Викупителя всіх нас, — і хоча б з голови до ніг була вкрита ранами гріхів, буде очищатися благодаттю Христовою, усе більше й більше світлішати, зовсім просвітліє і спасеться /прп. Серафим Саровський, +1833)/.

** Я знаю, дехто скаже так: я недостойний, я грішний, тому й не насмілююся приступити до Причастя Божественних Таїн. Ти добре говориш, називаючи себе грішником і негідним, бо хто може бути цілком достойним? Ніхто зі зв’язаних чуттєвими бажаннями і втіхами не достойний приходити до Тебе, або наближатися, або служити Тобі, Царю Слави, — як говорить про це священик на Літургії. Але ти недобре робиш, уникаючи й віддаляючись від Причастя, бо у псалмах написано: «Ті, що віддалили себе від Тебе, гинуть» /Пс. 72:27/.

Ця наша негідність буває двох родів: негідність тих, хто по правді кається, і негідність тих, хто кається не по правді або зовсім не кається і не хоче каятися… Хто ж це ті, що каються по правді, й ті, що каються не по правді? Неправдивий каянник — це той, хто не щиро сповідає свої гріхи перед Богом своєму духівникові, але приховує їх. Якщо ж і відверто сповідається, то не має скорботи за провину. А якщо й трохи шкодує, то не має в серці щирого наміру не повертатися до колишніх гріхів, але, як і раніше, має надію й бажання чинити те саме. Такий не достойний Божественного Причастя. Нехай не насмілюється приступати до споживання: буде пити та їсти в осуд і, як у Юду, увійде в нього після Хліба сатана. Хто ж кається правдиво, той сповідає свої провини із сердечною скрухою за них і, сподіваючись на допомогу Божу, покладає рішучий намір ніколи не повертатися до заподіяних гріхів і всіляко берегтися від них. Такий удостоїться як Божественного Причастя, так і милосердя Божого, хоч і був би вкрай негідним.

Отже, достойно причащайся, тримаючи в думках таке звернення до Бога: «Недостойний я не лише причаститися Святих Твоїх Таїн, але й поглянути на предивну і надприродну Твою Трапезу. Однак я приступаю не для того, щоб прогнівити Тебе, але дерзаю, сподіваючись на невичерпну Твою милість, бо я знаю, що Ти прийшов не заради праведників, а заради грішників…» /свт. Дмитро Ростовський (1651–1709)/.

** Нікому іншому не дозволено брати участі в Євхаристії, як тільки тому, хто вірує в істину нашого вчення і омився (у Святім Хрещенні) /мч. Юстин Філософ (+166)/.

Як часто можна причащатися?

Нам необхідні часта сповідь і Св. Причастя. Благодать Божа, що діє в цих Таїнствах, відчутно здійснює те, що людина стає чутливішою до своїх гріхів і немочей, не так легко впадає у гріх і зміцнюється в істинах віри… Міра (частоти причащання) у місяць один чи два рази — найпомірніша /свт. Феофан Затворник (1815–1894)/.

** Християнине! Ось жертовник відкрито перед тобою, безсмертна їжа на ньому… найсолодший голос взиває до тебе: «Зі страхом Божим і любов’ю приступіть…» Але що бачимо? Із жахом бачимо… що декотрі, чи запеклі, чи засліплені, чи розслаблені, чи не знаю, як їх і назвати, не тільки часто, але й один раз на рік не приступають. О гріховність наша, о нещастя Церкви!

Бог тобі не ворог, а лікар — зцілити тебе, а не погубити хоче. Навіщо ж уникаєш Його Божественної Чаші? Краще тобі, прийнявши духовні ліки, зцілитися, ніж, уникаючи лікування, у більші гріховні хвороби впасти й загинути /свт. Дмитро Ростовський (1651–1709)/.

** Добре й корисно щодня причащатися Святих Тіла і Крови… Утім, ми причащаємося чотири рази на тиждень: у день Господній (неділю), в середу, п’ятницю та суботу, також і в інші дні, коли буває пам’ять якогось святого /свт. Василій Великий (330–379)/.

Загальні правила

Для того, щоб причаститися «на зцілення і очищення, просвічення, збереження, спасіння й освячення душі й тіла, на спільність із Духом Святим, на путь до життя вічного, на добру відповідь на Страшному Суді, не на суд і не в осуд», треба уважно, з великою побожністю підготуватися до прийняття Святих Таїн.

Отже, нашому єднанню з Христом і прийняттю життєдайної Святині мають передувати дні посту, зосередженої молитви, очищення душі й тіла в покаянні, діла милосердя, примирення з усіма, хто нас засмутив чи образив (якщо неможливо попросити прощення, то неодмінно примиритися хоча б у серці), боротьба зі своїми поганими звичками та пристрастями (самовиправданням, осудом, пустослів’ям тощо), уважне перевіряння свого життя за заповідями Божими. Таку підготовку до Св. Причастя ми називаємо говінням (що в перекладі з санскриту означає «молитовна пожертва»). Піст у цей період триває від двох тижнів до трьох днів, як кому по силі: хворі, вагітні, діти й ті, хто у скрутних обставинах чи тяжко працюють, можуть обмежити піст лише стриманням від усього зайвого; тим, хто причащається щотижня, дозволено обмежуватися лише загальними церковними постами. Нам належить не лише не їсти скоромних продуктів (яєць, м’ясних і молочних продуктів), смачних і вишуканих страв, але передусім бути милосердними, утримуватися від розваг, веселощів, суєтних новин, клопоту, думок про скороминуще; утримуватися від подружніх стосунків. Слід розмірковувати про свою долю у вічності, незмінні заповіді Господні, читати Євангеліє, твори Святих Отців, частіше бувати на богослужіннях, молитися сумлінніше й більше, ніж у звичайні дні. Це допомагає заглянути в себе, побачити свої помилки, пізнати головні гріховні недуги та, зрештою, осягнути найглибший сенс життя; окрім того, наші зусилля й старання очистити душу виявляють нашу синівську любов до Бога: Господь дивиться на прагнення людини підготувати себе до зустрічі з Ним.

У дні святкових загальниць — Світлий тиждень після Пасхи, святкові служби після Різдва Христового і Тройці — Церква закликає всіх вірних приходити до Трапези Господньої без попереднього посту (лише не ївши з опівночі) заради великої чести й радости цих найбільших свят.

Напередодні Причастя треба бути на вечірньому богослужінні, а після служби сповідатися (хто не зміг прийти на вечірню відправу, має обов’язково сповідатися в день Причастя перед Літургією). Без сповіді можуть причащатися лише діти до 7 років.

Уже з вечора перед Причастям потрібно обмежувати себе в їжі, а з опівночі не вживати ані крихти, ані краплини води (за винятком немовлят і хворих, які потребують прийняття їжі та ліків у визначений час), не курити й утримувати своє серце в чистоті й тиші. А чисте серце те, в якому є покаяння, мир з усіма та глибоке смирення, як сказано пророком Давидом: «Жертва Богові — це дух упокорений, серця скорботного і смиренного Бог не відкине» /Пс. 50:19/.

Увечері або вранці особливо уважно читають, крім вечірніх чи ранішніх молитов, молитви перед Причастям.

Причастя відбувається під час Божественної Літургії. Коли священик виносить Чашу зі Святими Дарами, причасники підходять зі складеними навхрест руками (правиця згори) і з особливою увагою слухають молитву перед Причастям, хрестяться і вклоняються доземно. Біля Чаші з Тілом і Кров’ю Христовою не хрестимося, не робимо поклонів і зайвих рухів, щоб не зачепити Чаші. Голосно називаємо своє ім’я та обережно приймаємо Причастя. Одразу ковтаємо Святі Тайни і після того, як нам витруть губи церковною хустинкою, цілуємо край Чаші та відходимо побожно, щоб запити Святе Причастя теплотою (теплою водою з вином) і з’їсти шматочок антидора (святого хліба), який нам подадуть. А вже як відійдемо на своє місце у храмі, побожно хрестимося, дякуючи Богові. Немовлят причащають, поклавши на праву руку, притримуючи їм рученята, щоб вони випадково не штовхнули Чаші. Дітей слід причащати якнайчастіше.

Після служби підходять поцілувати хрест і, ставши біля читця, слухають молитви після Причастя (якщо хто не зміг їх вислухати, нехай прочитає вдома).

Увесь той день заради свята Причастя не роблять земних поклонів (окрім поклонів перед Плащаницею та коліносхильних молитов на свято Тройці) і в чистоті, стриманні й небагатослів’ї зберігають Христа прийнятого.

У випадку тяжкої хвороби треба негайно запросити священика додому для Сповіді й Причастя, щоб не вмерти без прощення гріхів і з’єднання з Христом, — ці Таїнства можуть врятувати людину від багатьох бід у вічності; нерідко ж після Причастя хворі одужують.

Жінкам під час очищення та породіллям до 40-го дня не дозволено приступати до Святих Таїн. Ідучи до Причастя, та й взагалі збираючись до храму, не фарбують губи, вдягаються пристойно, якомога більше прикриваючи тіло, голову покривають хустиною.

Поради

У чому полягає підготування до Св. Причастя? Не в тому тільки, щоб не пропускати жодної служби у храмі та щоб масло у ложку не потрапило: потрібне внутрішнє очищення — щоб марнославства не було, гордости, непокірливости, щоб поганої думки не утримувати ні хвилини.

Господа приймати треба зі смиренням, і лагідністю, і радістю. Після причастя належить радуватися, не треба ніякої скорботи. Тепер про земне навіть думати не слід: це все порох, треба більше думати про майбутнє.

У день причастя якомога менше говорити; якщо говорити, то про Господа, про житейське зовсім не розмовляти (це дуже гріховно); не слід думати й відчувати щось погане; якомога менше їсти /прп. Серафим Саровський (+1833)/.

Коли причастишся, то один тільки день не полоскати зубів і не плювати /прп. Амвросій Оптинський (1812–1892)/.

Коли немає в тебе миру й радости після прийняття Пречистих Таїн, вважай це за випробування твоєї віри або, краще, вбачай у цьому підставу до найглибшого смирення та жалю за гріхи свої. У тебе дуже мало смирення, і тому ти готовий одразу ж нарікати на Бога, замість складати провину на самого себе… Пам’ятай завжди, що після Причастя ти повинен обідати повільно й помірно. Так само й вечеряти /св. прав. Іоан Кронштадтський (1829–1908)/.

Причастившися Христових Таїн, ми маємо усвідомлювати Що і Кого ми в собі несемо. І з моменту Причастя без паузи, без перерви повинні почати готуватися до наступного Причастя. І не слід думати, що коли ми причастилися сьогодні, то до наступної Євхаристії можна готуватися за день чи за три дні до неї, а у проміжках можна жити так, наче Христос не присутній у нас /єп. Іларіон (Алфеєв), нар. 1966р/.

Молитву і Святе Причастя ніяк не можна полишати, ніякі ворожі напади не повинні цьому перешкоджати /старець Арсеній Афонський (+1983)/.

Молитовне правило до Причастя

Загальним правилом перед Євхаристією є читання Послідування до Причастя (канону і 10-и молитов). Читають правило напередодні Причастя: канон увечері, а молитви вранці.

За благочестивою традицією це правило доповнюють Покаянним каноном до Господа, канонами до Пресвятої Богородиці й Ангела охоронителя, акафістом до Господа чи до Пресвятої Богородиці. Канони й акафіст можна прочитати разом з Послідуванням чи протягом тижня: по канону на день.

Це читання можна доповнити й іншими молитвами, а можна і скоротити, — залежно від духовного досвіду чи обставин. Однак ні доповнювати, ні скорочувати не бажано без дозволу та благословення священика.

Ті, хто причащаються часто, з дозволу священика зазвичай обмежуються загальним правилом. Решту заміняють Ісусовою молитвою (Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного/грішну), яку можна читати безперервно вголос чи подумки, коли працюємо, ходимо, їмо тощо.

Варто пам’ятати, що молитовне правило полягає не в кількості вичитаних молитов, а в молитовній жертві:

у щирому зверненні покаянного серця до Господа, благоговійному прагненні до Нього. Певні канони й акафісти заведено читати саме задля того, щоб напоумити нас, що ми маємо відчувати у ці підготовчі дні та про що молити Господа. А також, щоб ми хоч трохи потрудилися, бо «Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» /Мф. 11:12/. Можна уважно прочитати один канон, а потім спробувати від усієї душі сказати те саме Господеві своїми словами, можна промовити зі сльозами віри й каяття одну лише молитву до Причастя, смиренно помолитися Ісусовою молитвою — і це буде кращою, якіснішою підготовкою, ніж механічне вичитування багатьох сторінок. Отже, не у кількості певних молитов, а у послусі, у старанності, праці, благоговінні та щирому покаянні полягає ПРАВИЛЬНЕ молитовне правило до найбільшого Таїнства.

Опубліковано: 23.06.2009; востаннє змінено: 12.03.2012.

Особливі форми дієслова. Основні ознаки причастя

Виддієслова – дієслова бувають досконалого і не досконалого вигляду.

• Дієслова недосконалого видувідповідають на запитання що робити?

• Дієслова досконалого виглядувідповідають на запитання що зробити?

• У російській мові є невелика кількість двовидових дієслів, тобто таких дієслів, які залежно від контексту мають значення досконалого виду (і відповідають на питання що зробити?), то недосконалого виду (і відповідають на запитання що робити?).

Страти, одружувати, одружуватися, веліти, досліджувати, обстежувати, заарештувати, атакувати та ін.

Наприклад: По країні поширювалися чутки, що король особисто стратить (що робить?– недовершений вигляд) своїх ворогів; Король стратив (що зробив?– досконалий вигляд) понад п’ятдесят заколотників.

Питання №3. (Які дієслова називають перехідними?)

Перехідність– у російській мові є перехідні та неперехідні дієслова.

· Перехідні дієсловаздатні поєднуватися з іменником, займенником знахідному відмінкубез прийменника.

1. Знайдіть іменник, до якого відноситься дієслово. Наприклад, у реченні «Вся Росія прославляла перемогу, здобуту російською армією на Бородінському полі» дієслово «прославляла», будучи присудком, пов’язаний з підлягає словом «Росія». А причастя «отриману» (причастя – теж форма дієслова, а отже, завжди має і заставу) належить до слова «перемогу».

2
Дайте відповідь на питання – яка саме дія позначає наше дієслово? Чи йдеться про щось таке, що зробив той, кого (або що) означає іменник? Чи ж це дію хтось інший вчинив із ним? “Росія прославляла перемогу” – саме Росія представляє тут дійова особа. Отже, дієслово «уславляла» перебуває у дійсній заставі. «Перемога, здобута армією» – тут дійова особа вже «армія», а причастя «здобута» означає те, що армія зробила з цією перемогою. Тому воно перебуває у пасивній заставі.

3
Окрема розмова – зворотні дієсловатобто ті, які закінчуються на «-ся». Іноді вважають, що всі такі дієслова – неодмінно пасивної застави. Але це помилка. Є безліч зворотних дієслів дійсної застави. Розрізнити їх можна. Спробуйте перефразувати пропозицію так, щоб закінчення відпало. Наприклад, «Стаття пишеться зараз» легко перетворюється на «Хтось пише статтю зараз». Значить, «пишеться» – дієслово пасивної застави. Але візьмемо фразу «Господар запасається овочами на зиму». Перефразувавши її, ми отримаємо «Овочі запасають господиню на зиму». Очевидно, спочатку пропозиція говорила зовсім про інше. Так само неможливо переробити фразу «Собака кусається». «Хтось кусає собаку» – пропозиція із зовсім іншим змістом. “Запасається” і “кусається” – дієслова дійсної застави.

4
До дійсної застави відносяться і ті дієслова, що позначають дію над самим собою. Відрізнити їх можна, спробувавши замінити закінчення «ся» на окреме слово «себе». «Він рятується від небезпеки» перетворюється таким чином на «Він рятує себе від небезпеки». Дійсна застава цього дієслова вже очевидна.

Питання №5.(Що таке причастя? Які ознаки причастя зближують його з прикметником і дієсловом?)

Причастя– самостійна частина мови, яка позначає ознака предмета за дією, поєднує у собі властивості прикметника та дієслова і відповідає питанням який? Можливі також питання що робити? що зробити?

Основні ознаки причастя

Питання №6. (Як утворюються причастя? У чому відмінність дійсних та пасивних дієприкметників?)

· Причастя теперішнього часуутворюються від основ сьогодення. Щоб виділити цю основу, необхідно відкинути особисте закінчення дієслова у теперішньому часі:

вирішувати(І відмінювання): вирішує-ють → виріш- + -ющ- + – (вирішальний );
будувати (II відмінювання): стро-ят → стро- + -ящ- + -ий (будує );

вирішувати(І відмінювання): вирішує-ють → розв’яз- + -ем- + -ий (вирішуваний );
будувати (II відмінювання): стро-ят → стро-+-ім-+-ий (будований ).

· Причастя минулого часуутворюються від основи інфінітиву (або основи часу, що минув):

вирішувати(основа на голосну): вирішує-ть → розв’яз- + -вш- + -ий (вирішальний );
нести (основа на приголосну): ніс-ти → ніс-+-ш-+-ий (несший );

написати(основа не на -ити ): напис-ть → написи-+-нн-+-ий (написаний );
побудувати (основа на -ити ): побуд/і-ть → побуд- +-енн-+-ий (побудований );
взяти : взяти-ть → взя- + -т- + -ий (взятий ).

Читає сам читає ; читав хлопчик – той хлопчик, якийсам читав .

• Страждальні причастяпозначають ознаку, що створюється в одного предмета дією іншого предмета.

Прочитанахлопчиком книга – книга, якупрочитав хлопчик ; побудований робітниками будинок – будинок, якийпобудували робітники .

Страждальні причастя мають поруч особливостей:

• пасивні дієприкметники утворюються лише від перехідних дієслів;
• страждальні причастя мають повну та коротку форму;

Побудований будинок – будинок збудований, допите молоко – молоко допите.

• страждальні причастя можуть поширюватися іменником або займенником у Т. п. зі значенням суб’єкта дії.

СР: побудований(Кім?) робітниками хата (робітники збудували будинок); розказана(Кім?) бабусею казка (бабуся розповіла казку).

Питання №7. (Що таке дієприслівник? Що зближує і що розрізняє дієприслівник і прислівник?)

Дієприслівник– Самостійна частина мови, яка позначає додаткову дію, поєднує в собі властивості дієслова і прислівника і показує, яким чином, коли відбувається дія, викликана дієсловом-присудком.

Дієприслівник відповідає на запитання що роблячи? що зробивши? Можливі також питання як? чому? яким чином? коли? та ін.

Поїхавши, чекаючи, побачивши.

Дієприслівник із залежними від нього словами називається дієприслівниковим оборотом.

Поїхавши до села, чекаючи виходу на сцену, побачивши брата.

Утворення дієприслівників– дієприслівники утворюються від дієслів за допомогою спеціальних суфіксів – -а, -я, -в, -вши, -ши :

• дієприслівники недосконалого видуутворюються від основи теперішнього часу за допомогою суфіксів -а я:

мовчати: мовч -ат → мовча ;
вирішувати : вирішує -ют → вирішуєя ;

• дієприслівники досконалого виглядуутворюються від основи інфінітиву за допомогою суфіксів -в, -вши, -ши:

замовкнути: замовкнувши –ть → замовкнувшив ;
вирішити : виріши –ть → вирішив ;
зайнятися : зайнято –ть–ся → зайнятовоші сь;
принести : приніс –ти → принісши .

©2015-2019 сайт
Усі права належати їх авторам. Цей сайт не претендує на авторство, а надає безкоштовне використання.
Дата створення сторінки: 2018-01-08

Причастя– Частина мови, що є особливою формою дієслова, яка позначає ознаки дії. Відповідає такі питання як «який?», «яка?», «яке?», «які?».

Як дієслівна форма причастя мають такі граматичні ознаки:

• Вигляд: досконалий та недосконалий (наприклад: вечір (який?) дрімаючий(що робити? – спати); кіт зістрибнув(що зробити? – зістрибнути);
• Час: сьогодення та минуле (дід (який?) дрімаючий, кіт (який?) що втік);
• Поворотність: Поворотні та незворотні.

Морфологічні та синтаксичні ознаки причастя

Є вчені, які вважають, що причастя є самостійною частиною мови, бо має ознаки, які не властиві дієслову. Зокрема, причастя мають деякі ознаки прикметників, такі як

• позначення ознаки предмета
• і узгодженість із іменником (тобто той самий рід, число та відмінок).

Причастя бувають дійсні та пасивні, деякі мають повну та коротку форми. Коротка форма причастя у реченні грає роль іменної частини складових присудків. Наприклад: Підручник розкритийна десятій сторінці.

Причастя здатні схилятися за відмінками, числами та пологами, як прикметники. Навіть незважаючи на те, що причастя мають дієслівні ознаки, у реченні вони є визначеннями. Наприклад: Книга втрачена, портфель втрачений, панно втрачене.

Причастя мають початкову форму, але вона є лише у причастя, які утворені від дієслів недосконалого вигляду. Причастя дійсні та пасивні утворюються за допомогою суфіксів.

Види дієприкметників та їх приклади.

Страждальні причастя.

Страждальні причастя– це причастя, якими позначається ознака, що створюється в одного предмета під впливом іншого. Страждальні дієприкметники утворюються лише від перехідних дієслів. Наприклад: Картина, яка намальована або малювана учнем.

Утворюються від основ дієслова в теперішньому та минулому часі за допомогою суфіксів:

• -ом- (-ем-) – для дієслів I відмінювання
• -ім- – для дієслів II відмінювання
• -нн-, -енн-, -т- –від основ дієслів у минулому часі

Приклади: читаний, несомий, запалюваний, поділений, чутний, посіяний, зламаний, випечений. підстрижений, побитий, розколотий

Справжні причастя.

Справжнє причастя– це причастя, яким позначається ознака, яку виробляє сам суб’єкт/предмет. Наприклад: Хлопчик малює картини.

Дійсні дієприкметники бувають утворені від дієслів у теперішньому та минулому часі за допомогою суфіксів

Тема вивчається за шкільною програмою у шостому-сьомому класах. Про те, як не заплутатися, аналізуючи причастя, розповімо докладніше.

Важка частина мови

Для початку необхідно розібратися, що таке причастя. Єдиної думки щодо цього не існує. Думки лінгвістів поділилися. Одні вважають, що це дієслівна форма, оскільки саме дія – основне його значення. Але не можна заперечувати і його зовнішню схожість з прикметником. Вони відповідають на те саме питання, мають загальну систему відмінювання, схожі Тому ми можемо сміливо стверджувати, що причастя мають ознаки дієслова і прикметника.

Інші мовознавці свідчать, що наявність цілого ряду ознак дає право називатися йому самостійною частиною мови. І ті, й інші по-своєму мають рацію. викликає багато суперечок. Наприклад, можливість вступати в говорить про його самостійність. Але при цьому пряма залежність від дієслова не дає назвати її самостійною повною мірою.

Ознаки дієслова та прикметника у причастя

Правило, що регламентує, які риси ця форма взяла з інших частин промови, нескладне.

Перше, що варто знати, це походження причастя. Історично воно походить від дієслова і має з ним ряд загальних ознак. Вони дуже тісно пов’язані. Наприклад, від дієслів недосконалого виду ми можемо утворити лише причастя цього виду (прочитати (сов.в.) – прочитав (сов.в.)).

У самої дієслівної форми категорії відмінювання немає. Проте вона дуже залежить від нього. Наприклад, правопис суфіксів причастя безпосередньо від нього залежить. Дієслова першого відмінювання дають суфікси -ущ і -ющ:) бігти (1 діл.– біжить, будувати (2 спр.) – що будує.

Що ж до пасивних дієприкметників, то тут писатиметься – ом(ем) від 1 спр. : тягнути – привабливий, займати – зайнятий. Від дієслів 2 спр. Утворюється суфікс -ім: залежати – залежний.

Як бачимо, зв’язок цих двох частин мови нерозривний, і тому розглядається причастя як особлива формадієслова.

Теж не можна не помітити. По-перше, це зовнішня схожість. Найпоширенішою помилкою школярів вважається невміння по зовнішньому виглядувідрізнити одне від одного. Головне – пам’ятати, що дієприкметник завжди утворюється тільки від дієслів, але зовнішню оболонку бере в ім.

По-друге, обидва вони відповідають на запитання «який?» і мають майже однакові закінчення. Наприклад: гарний – прочитаний, жовтий – надрукований.

По-третє, у них загальна синтаксична роль – обидва є здебільшого визначеннями.

Вид

Нам вдалося з’ясувати, які ознаки дієслова та прикметника у причастя. Докладніше варто зупинитися на кожному з них.

У видові стосунки причастя вступають так само, як і дієслова.

У російській їх два різновиди: досконалий і недосконалий. Визначити їх неважко. Варто лише поставити запитання до самого причастя або до дієслова, від якого вони утворені.

Наприклад: плавати – що робити? (нес.в.) – що плаває – що робить? (нес.в.); поговорити – що зробити? (сов.в.) – який поговорив – що зробив? (сов.в.)

Насправді необхідно пам’ятати один простий прийом: якщо питання до дієслова або причастя починається з літери «С», то вигляд буде досконалий.

Повернення

Наступною ознакою, яку причастя взяло від дієслова, є повернення. Визначити його нескладно. Якщо в слові є суфікс-ся або його варіант-сь, то таку форму назвуть поворотною. Наприклад: сміється – повернення, плаваючий – неповернення.

Тепер, коли ми пам’ятаємо, що причастя має ознаки дієслова та прикметника, варто сказати, що і ця категорія до них змінюється за загальному правилу. Якщо дієслово зворотне, то його форма обов’язково збереже цю особливість. Якщо у нього не буде суфікса, то й у причастя він не з’явиться. Якщо цього правила не дотримуватися, то інакше вийде неправильно освічена форма. Погодьтеся, слова крутнийі крутивсямають абсолютно різне значення. У першому випадку до причастя потрібен додаток, наприклад: крутив когось (щось). У другому ж дію повертається він, тому його обличчя виконує самостійно.

Пам’ятайте, що ся історично походить від займенника себе. Тому всі причастя із цим значенням називають поворотними.

Час

Нам вдалося детально розібрати деякі ознаки дієслова та прикметника у причастя, але це ще не все. Наступною ми розглянемо категорію часу.

Причастя, як і дієслово, має кілька форм. Нинішній час можна визначити не тільки за змістом і питанням, а також і за суфіксом.

Якщо маємо причастя з суфіксами -ущ, -ющ, -ащ, -ящ, -ом, -ем, -им, воно передає дію, що відбувається у момент. Наприклад: співаючий, говорячий, привабливий, повторюваний, гнаний. Можна підставити до кожного їх допоміжне слово «зараз».

Коли ж ми бачимо причастя з суфіксами -вш, -ш, -енн, -т, нн, то в такому випадку вони мають категорію минулого часу. Наприклад: грав, рослий, принесений, перемелений.

На цьому постійні (тобто ті, які не можна змінити) ознаки дієслова та прикметника у причастя закінчуються. Перейдемо до решти.

Непостійні ознаки

Все, що дієслово «подарувало» своїй формі – причастю, ми розглянули. Тепер варто сказати про тих, що дісталися йому від прикметника. Цими категоріями є рід, число та відмінок. Ці ознаки непостійні можуть змінюватися.

Рід причастя легко визначити після закінчення. Якщо це -ий(ий), то слово чоловічого роду: падаючий, розколотий.

Коли в слові закінчення -а, воно жіночого роду: приходить.

Відповідно, з флексією причастя буде середнього роду: принесене.

Падіж причастя, як і в ім.прил., необхідно визначати за словом, з яким воно вживається.

Наприклад: літаюча куля – ім.п., полум’ям, що горить, – твор.п.

Зразок розбору

Тепер, коли вивчені морфологічні ознакиприкметника і дієслова причастя, покажемо, як потрібно його розбирати.

Ми підходимо до будинку, що будується.

1. Нач.форма – що будується (ознака за дією)
2. Утворено від дієслова будуватисяшляхом додавання суфікса -ящ.
3. Постійні ознаки:
• Несов.
• В даний час (суф.-ящ)
• Поворотний (суф.-ся).

5. У реченні є визначенням.

Російська мова багата великою кількістюрізних частин мови, які допомагають побудувати грамотний та логічний текст. Але не можна уявити нашу рідну мову без дієприкметників, форм дієслова, які містять у собі його ознаки, і прикметників. Причастя – це синтезована частина мови, яка має велику кількість виразних можливостей, може виконувати різні функції в реченні. Її обов’язково вивчають у курсі шкільної програми.

Насамперед, необхідно дати визначення причастю як частини промови. Причастям називають дієслівну форму, що поєднує в собі ознаки прикметника і дієслова і відповідає на питання який? Котрий? Причастя характеризує дію та її ознака одночасно. Так стисло можна пояснити, що таке причастя. Приклади слів, що відносяться до цієї частини мови, – це ведучий, кричучий, знаючий, що став, що жив, читається та багато інших.

Оскільки причастя невіддільне від прикметника, вони мають деякі загальні ознаки. Так, причастя можуть змінюватися за числами, пологами та відмінками. Важливо відзначити, що ці ознаки мають як короткі, і повні причастя. Приклади слів, що мають ці особливості, що зближують їх з прикметниками: мріє – мріє (зміна по родах), визнав – визнали (єдине і множина), складений – складеного – складеному (зміна за відмінками: називний, родовий і давальний відповідно).

Ознаки дієслова у причасті

Оскільки дієприкметник є однією з форм дієслова, ці дві частини промови тісно взаємопов’язані і мають набір загальних ознак. Серед них слід відзначити вид (досконалий – сказав, недосконалий – говорить), повернення і незворотність (сміється, прибраний), заставу (стражденний – приготовлений, дійсний – старіє). Перехідність і неперехідність — ще одна ознака, якою характеризується причастя. Приклади слів, що відносяться до перехідних, – що прибирає (кімнату), читає (газету), до неперехідних – стоптанний, що надихається.

Особливим пунктом є наявність у причастя часу. Необхідно запам’ятати, що в цій частині промови є тільки минуле і сьогодення. Причастя не мають форми майбутнього часу.

Дійсні причастя

Ця група дієприкметників називає дію, яку здійснює сам об’єкт. Але що таке насправді справжнє причастя? Приклади слів даного розряду – лякаючий, шепоче, що прожив, кричить, що летить і т.д.

У реченні дійсне причастя описує дію, що розвивається одночасно з тим, яке називає присудок (наприклад: Мати спостерігає за дитиною, що грає).

Особлива ситуація з дійсними дієприкметниками минулого часу. Про те, яке дія описує конкретне причастя, можна судити після визначення виду дієслова, якого воно утворено. Так, якщо дійсне причастя утворено за допомогою відповідних суфіксів від дієслова досконалого вигляду, то дія сталася перш ніж інша, названа дієсловом. Наприклад, у класі сидить учень, який вирішив контрольну роботу. Причастя утворене від дієслова “вирішити” (що зробити?) – Звершеного вигляду. У класі сидить учень, який вирішує контрольну роботу. В даному випадку у реченні використовується причастя недосконалого вигляду.

Страждальні причастя

Ще один різновид цієї частини мови становлять пасивні дієприкметники. Приклади слів, що належать до цієї категорії, можуть бути такими: створений, купований, одягнений, вбудований, ведений та ін.

Цей різновид дієприкметників визначає дію, яку здійснюють над об’єктом. У свою чергу, процес, який називає причастя, може відбуватися як одночасно з тим, про що говорить присудок, так і закінчитися раніше, проте мати зв’язок із цим моментом.

Дуже часто і в мові, і в літературі можна зустріти причастя з залежним словом. Приклади таких словосполучень: написаний композитором твір, прослуханий меломаном музичний трек та ін.

Зв’язок з іншими частинами мови

Причастя може трансформуватися інші частини мови під впливом різних процесів, сприяють розвитку російської. Так, причастя може субстантивуватися в іменник (необхідно звернути увагу на такі слова, як командувач, майбутнє, які відповідають на запитання хто?і що?).

Ще одне важливе поняття — причастя, що зазнало ад’єктивації. Приклади слів, які зазнали впливу цього процесу, – смажений, зрілий, потаємний, вроджений та ін. Виникає цілком логічне питання: як відрізнити причастя від прикметника у кожному конкретному випадку? Одна з головних ознак, яка допоможе розділити ці частини мови, — знайти причастя із залежним словом. Приклади таких слів: смажена на сковорідці картопля, що викликає обурення вчинок і т.д.

Розбір дієприкметників у темі «Морфологія»

В курсі вивчення кожної частини мови як у шкільній програмі, так і навчальній програмібудь-якого філологічного факультету є завдання з розбору того чи іншого слова в реченні. Для цього необхідно визначити частину мови, до якої належить дана лексична одиниця, та грамотно виконати розбір. Тож спробуємо розібрати причастя. Як визначити, що слово є представником цієї частини мови? Потрібно просто знати типові суфікси дієприкметників. Приклади слів, що містять суфікси -ущ-, -ющ (що бере участь, спраглий), -ащ-, -ящ- (поспішаючий, сплячий), -вш-(що став), -т- (обдурений), -енн-, -нн – (вбудований, впізнаний), -ом-, -ем- (обожнюваний, ведений), – все це дієприкметники, дійсні та пасивні, минулого чи теперішнього часу.

Отже, розбір причастя складається з підстановки щодо нього питання (найчастіше який?), ідентифікації його як причастя, вказівки початкової формичоловічого роду, одниниу називному відмінку, визначення дієслова та суфікса, за допомогою якого воно від нього утворено. Обов’язково також вказівка ​​виду, наявності повернення і перехідності, застави, часу, форми (короткої чи повної), роду, числа, відмінка і відміни, синтаксичної ролі у даному конкретному реченні.