Глюкокортикоїди: стратегії дозування та деескалації терапевтичної дози

Глюкокортикоїди (ГК) є основою терапії широкого переліку запальних, аутоімунних захворювань. Протизапальні та імуносупресивні властивості ГК є майже неперевершеними. Однак ГК можуть зумовлювати ускладнення, особливо за тривалого використання високих доз. Оптимальною є універсальна стратегія використання максимальних доз на початку терапії та деескалація після досягнення клінічного ефекту. Стратегії зниження дози ГК представлено в обмеженому переліку досліджень.

Механізм дії глюкокортикоїдів

ГК зменшують кількість циркулювальних Т-лімфоцитів, моноцитів, макрофагів, еозинофілів і базофілів; знижують синтез прозапальних цитокінів, як-от інтерлейкін (IL)-2 та IL‑6, і збільшують кількість циркулювлальних нейтрофілів. Крім того, ГК модулюють проникність судин і експресію молекул адгезії в ендотеліальних клітинах (Strehl et al, 2013; Strehl et al, 2019).

Навіть при найнижчих дозах, як-от ≤ 5 мг/добу в еквіваленті преднізону, ГК можуть чинити повільний геномний вплив (Buttgereit et al., 2002). Вони утворюють комплекс із цитозольним ГК-рецептором, а комплекс гормон-рецептор зв’язується зі специфічними ділянками дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК), зумовлюючи «трансактивацію». Це призводить до посиленого синтезу протизапальних білків, зокрема IL‑10, аннексин‑1 або інгібіторів ядерного фактора Каппа B (NFκB) (Freier et al., 2020; Strehl et al., 2019).

Слід зазначити, що трансактивація відповідає за більшість побічних ефектів, пов’язаних із ГК (Stahn et al., 2008; Freier et al., 2020; Matteson et al., 2016). Водночас гормон-рецепторний комплекс пригнічує прозапальні транскрипційні чинники, і в такий спосіб викликає «трансрепресію», наприклад інактивацію NFκB (Stahn et al, 2008). Геномні «ефекти стелі» виникають при застосуванні приблизно ≥ 100 мг/день еквіваленту преднізону через насичення ГК-рецепторів (Buttgereit et al., 2002; Matteson et al., 2016).

У високих дозах ГК також мають швидкі негеномні ефекти, які опосередковані взаємодіями з клітинними мембранами, специфічними взаємодіями з мембранопов’язаними ГК-рецепторами та подальшими впливами, опосередкованими цитозольним ГК-рецептором (Strehl et al., 2013; Stahn et al., 2008; Buttgereit et al., 2002).

Порівняно з геномними ефектами, описаними вище, негеномні: з’являються швидше (секунди–хвилини) (Strehl et al., 2019; Freier et al., 2020); проявляються лише за високих дозувань (≥ 30‑100 мг/день) (Strehl et al., 2019; Matteson et al., 2016); не мають вираженого «ефекту стелі» (Buttgereit et al., 2002; Matteson et al., 2016); особливо бажані в гострих ситуаціях (анафілаксія або ускладнений гігантоклітинний артеріїт (ГКА) (Freier et al., 2020).

Тривале використання глюкокортикоїдів при васкуліті великих судин

Для васкуліту великих судин (ВВС) характерне гранулематозне запалення «великих» судин, зокрема аорти або її гілки (Jennette et al., 2013). Дві форми ВВС, ГКА і артеріїт Такаясу (АТ), можуть призвести до серйозних ускладнень, як-от постійна втрата зору, інсульти або потенційно летальні аневризми аорти (Buttgereit et al., 2018; Kim et al., 2018).

Дозування глюкокортикоїдів і можливі побічні ефекти

1950 року R.G. Sprague et al. уже дав вичерпний, хоча й не повний, огляд поширених небажаних ефектів, пов’язаних з інтенсивним використанням ГК, як-от метаболічні (збільшення ваги), психіатричні (ейфорія та депресія), дерматологічні (вульгарні вугрі, гірсутизм, пілярний кератоз та стрії на шкірі) та гінекологічні (порушення менструального циклу) побічні ефекти (ПЕ).

Як відомо, довготривала терапія ≤ 5 мг/день в еквіваленті преднізону пов’язана з низьким рівнем шкоди, натомість довгострокова терапія ≥ 10 мг/день часто може спричиняти клінічно значущі побічні ефекти. Вважається, що в еквіваленті преднізону від 5 до 10 мг/день фактичний рівень токсичності визначається індивідуальними чинникамии пацієнта (Strehl et al., 2016).

Стосовно ВВС, результати дослід­жен­ня ПЕ при застосуванні ГК свідчать про підвищення ризику:

• катаракти (0,16 події на пацієнто-рік);
• захворювання кісток (0,16 події на пацієнто-рік; зокрема остео­пороз, перелом, ендопротезування стегна та асептичний ­некроз кістки) (Broder et al., 2016);
• цукрового діабету 2-го типу (абсолютний ризик 13,7% протягом першого року серед пацієнтів без попереднього діагнозу діабету);
• погіршення із часом уже наявного діабету з гіпертонічною хворобою (Best et al., 2019);
• остеопорозу (+12,6 процентних точок упродовж трьох років);
• інфекцій нижніх дихальних шляхів, кон’юнктивіту й оперізувального герпесу (Wu et al., 2019).

Терапія глюкокортикоїдами при васкуліті великих судин

Початкове лікування неускладненого ВВС має складатися з пероральних ГК (40‑60 мг/добу в еквіваленті преднізону), тоді як початкова пульс-терапія внутрішньовенними ГК (0,25‑1 г метилпреднізолону) може розглядатися у пацієнтів з ішемічними ускладненнями, як-от гостра втрата зору або фугаксний амавроз («ускладнений» ГКА).

Існує широкий консенсус щодо того, що ГК слід зменшувати при ревматичних захворюваннях, якщо досягнуто контролю за захворюванням. Як правило, доза ГК має бути настільки високою, наскільки це необхідно, але якомога нижчою, і ГК слід вводити настільки довго, наскільки це потрібно, але якомога коротше за терміном.

Зокрема, за рекомендаціями Європейської протиревматичної ліги (EULAR) щодо ВВС пропонується:

• протягом 2‑3 місяців: зниження дози до еквіваленту преднізону 20 мг/день через зменшення добової дози на 10 мг кожні два тижні;
• упродовж року: зниження до ≤ 5 мг (ГКА) або ≤ 10 мг (АТ).

Дані обсерваційного дослід­жен­ня продемонстрували, що швидке зниження дози ГК пов’язане з вищим ризиком рецидиву (Kyle et al., 1989).

Моніторинг побічних ефектів

Якщо контроль захворювання можна досягти за допомогою низьких доз ГК, стандартну клінічну допомогу (зокрема скринінг на гіпертензію) не потрібно розширювати, за винятком остеопорозу та базової оцінки набряку щиколотки і непереносимості лактози.

Скринінг на глаукому слід проводити у разі сімейного анамнезу, короткозорості високого ступеня або діабету. За довготривалого лікування середніми та високими дозами рекомендовано моніторинг важких побічних ефектів, які піддаються лікуванню/запобіганню та є поширеними (Duru еt al., 2013; van der Goes еt al., 2010).

Профілактика побічних ефектів

Остеопорозу слід протистояти за допомогою добавок кальцію та вітаміну D, якщо призначають ≥ 7,5 мг/добу в еквіваленті преднізону понад 3 місяці. Можна розглянути додаткову терапію бісфосфонатами (Hoes еt al., 2007). Слід рекомендувати нефармакологічні способи модифікації способу життя, зокрема фізичні вправи з навантаженнями, відмову від куріння та мінімізацію вживання алкоголю (Buckley еt al., 2017).

Інгібітори протонної помпи слід призначати пацієнтам, які одночасно приймають нестероїдні протизапальні препарати для гастропротекції. Оскільки ризик інфікування підвищується у пацієнтів із ревматичними захворюваннями, які приймають ГК, необхідно здійснювати адекватну імунізацію, у разі симптоматичних інфекцій необхідно звертатися по допомогу на ранній стадії (van der Goes еt al., 2010).

Нові препарати групи глюкокортикоїдів для лікування васкуліту великих судин

Співвідношення користі та ризику ГК при ВВС також може бути покращено завдяки новим композиціям ГК. Дисоційовані агоністи ГК-рецептора (DAGR) трансрепресують прозапальні гени, спричиняючи при цьому лише незначну трансактивацію (яка, як вважають, відповідальна за більшість пов’язаних із ГК побічних ефектів). У дослід­жен­ні DAGRs при ревматоїдному артриті фосдагрокорат 10 і 15 мг був так само ефективний, як преднізон 10 мг із профілем безпеки, подібним до преднізону 5 мг (Buttgereit еt al., 2019). Ліпосомальні ГК є ще одним варіантом, який може покращити співвідношення користі та ризику терапії ГК. Ідея ліпосомального пакування полягає в тому, що ГК переважно накопичуватимуться в місцях запалення, при цьому створювати високі концентрації там, де це необхідно, та водночас підтримувати низькі системні концентрації (Palmowski еt al., 2019; Palmowski and Buttgereit, 2020).

Приймання глюкокортикоїдів при ревматоїдному артриті, системному червоному вовчаку

В огляді F. Buttgereit and A. Palmowski (2021) представлено нові дані нещодавніх досліджень (SEMIRA, CORTICOLUP і GiACTA), основні висновки можна сформувати так:

• При ревматоїдному артриті (РА) та системному червоному вовчаку (СЧВ) скорочення довготривалої низької дози преднізону підвищує ризик загострення хвороби.
• Більшість пацієнтів з РА і СЧВ можуть успішно зменшити дозу преднізону.
• В останніх рандомізованих дослід­жен­нях не зареєстровано жодного випадку надниркової недостатності під час обережного зниження дози ГК.

Застосування глюкокортикоїдів у пацієнтів з уперше встановленим ювенільним дерматоміозитом

ГК є основою початкової та тривалої терапії вперше виявленого ювенільного дерматоміозиту (ЮДМ). Попри їхні відомі побічні ефекти, досі залишається відкритим питання про те, як зменшити та припинити ГК у пацієнтів з ЮДМ. Нещодавнє рандомізоване дослід­жен­ня вперше виявленого ЮДМ, проведене Педіатричною ревматологічною міжнародною організацією досліджень (PRINTO), продемонструвало, що комбінована терапія із застосуванням ГК (преднізоном) і метотрексатом або циклоспорином була більш ефективною, ніж монотерапія ГК (Ruperto et al., 2011; Ruperto et al., 2016). Дослід­жен­ня PRINTO JDM передбачало розроблення консенсусного плану щодо скорочення дози ГК до повного їх припинення застосування в пацієнтів із вперше виявленим ЮДМ.

У міжнародному багатоцентровому рандомізованому відкритому дослід­жен­ні брали участь пацієнти віком 18 років і молодше з ЮДМ, які отримували ГК (преднізолон) вище 1 мг/кг упродовж не більше місяця.

Пацієнтів рандомізували на три групи: приймання преднізолону, або комбінація останнього із циклоспорином або метотрексатом.

Зменшення дози/скасування глюкокортикоїдів згідно з протоколом PRINTO)

Перед рандомізацією в одну з трьох груп усі пацієнти отриму­вали три щоденні внутрішньовенні інфузії метилпреднізолону у форматі пульс-терапії (30 мг/кг на імпульс, максимальна одноразова доза – ​1 г) (табл. і рис.).

Рисунок. Схематичне зображення зменшення/скасування кортикостероїдів протягом 2 років за протоколом PRINTO

У фазі індукції схема, запропонована консенсусом, передбачала введення преднізолону або його еквіваленту (наприклад, метилпреднізолону) у дозі 2 мг/кг на добу (максимум 60 мг/добу), розділені на три прийоми (переважно перорально) впродовж місяця, після чого зменшували дозу на 0,25 мг/кг щотижня і переходили на застосування лише вранці. Наприкінці другого місяця досягали добової дози 1 мг/кг/добу.

Протягом наступних чотирьох місяців, за умови клінічної стабільності пацієнта, преднізолон поступово зменшували до безпечної добової дози 0,2 мг/кг до кінця 6-го місяця, яку підтримували до кінця 12-го місяця.

На наступному етапі дозу преднізолону зменшували до 0,1 мг/кг на добу впродовж наступних шести місяців, а потім вводили через день до 24-го місяця. Якщо пацієнт досяг статусу неактивного захворювання до 24-го місяця, ГК можна було припинити на розсуд лікаря (після обговорення з родиною). Після другого року лікування планувалось на розсуд лікуючого клініциста.

Крім того, у дослід­жен­ні PRINTO JDM продемонстровано, що використання комбінованої терапії преднізолону з метотрексатом є найкращим варіантом лікування пацієнтів до 18 років з уперше виявленим ЮДМ щодо безпеки та ефективності.

Запропонований у рандомізованому дослід­жен­ні консенсусний протокол застосування стероїдів на основі принципу PRINTO пере­вірено на можливість індукції клінічної ремісії за умови скорочення/припинення приймання ГК і підтверджено ефективність.

Протокол можна вважати основою для стратегії скорочення дози/припинення ГК завдяки доказам сильного кінцевого результату (клінічна ремісія без ГК) у когорті PRINTO, зареєстрованому прийнятному профілі безпеки, а також можливості лише через 6 місяців досягти безпечної дози 0,2 мг/кг/добу, щоб уникнути тривалого впливу ГК та їх побічних ефектів (Ruperto et al., 2011; Ruperto et al., 2016).

На відміну від рекомендацій Альянсу досліджень дитячого ­артриту та ревматології (CARRA), запропонований план лікування надає докази того, що можна досягти дози стероїдів 0,2 мг/кг/добу, яка вважається безпечнішою, особливо для запобігання порушення росту дітей, упродовж 6 місяців замість 9, із хорошим клінічним контролем. Досягнення ремісії за 2 місяці чи покращення ­щонайменше на 50‑90%, особливо у дітей, які отримували комбінацію ­преднізолону та метотрексату, підтверджує гіпотезу, що більш ­раннє та більш агресивне лікування може привести до кращого результату (Giancane et al., 2019).

Пульс-терапія метилпреднізолоном при лікуванні синдрому активації макрофагів, пов’язаного зі системним ювенільним ідіопатичним артритом

Синдром активації макрофагів (САМ) – ускладнення системного ювенільного ідіопатичного артриту (сЮІА), якому притаманні цито­кіновий шторм і небезпечною для життя поліорганна дисфункція (Sawhney et al., 2001; Grom, 2004). Хоча кортикостероїди є основою тера­пії, нині частіше використовують засіб проти інтерлейкіну‑1 (IL‑1) – ​анакінра. Однак вартість і доступність є обмежувальним чинником в Індії. У такому разі можна розглянути схему зменшення дози внут­рішньовенного метилпреднізолону (IVMР). Зокрема, є повідомлення про два такі клінічні випадки (Loganathan et al., 2021).

Клінічний випадок № 1

У 6-річної дівчинки діагностовано сЮІА із САМ (лихоманка, артрит, лімфаденопатія, асцит, гепатоспленомегалія, панцитопенія, підвищення печінкових трансаміназ, гіпофібриногенемія, гіперферитинемія і гемофагоцитоз у кістковому мозку). За такої клінічної картини було розпочато пульс-терапію IVMР (30 мг/кг/добу). Цикло­спорин А – ​на 4-й день. Через часткову відповідь пульс-терапію IVMP продовжували впродовж 10 днів, а етопозид розпочали на 8-й день. ­Пацєнтка продемострувала покращення, і пульс-терапію IVMP поступово знижували (20 мг/кг/добу, 15 мг/добу і 10 мг/кг/добу впродовж трьох днів). Через 19 днів було розпочато пероральний преднізолон (2 мг/кг/добу). Для імпорту анакінри знадобилося 2 тижні, а перша доза (2,5 мг/кг підшкірно) була введена на 27-й день.

Клінічний випадок № 2

У 6-річного хлопчика діагностовано сЮІА із САМ (­лихоманка, короткочасний висип, артрит, анемія, тромбоцитопенія, лейкоцитоз, гіперферитинемія). За його клінічної картини розпочали IVMP (30 мг/кг/добу) протягом 5 днів, а потім пероральний преднізолон (2 мг/кг/добу). Після позитивної динаміки зафіксо­вано регресію у вигляді лихоманки, а лабораторні ­дослід­жен­ня підтвердили рецидив САМ. Було відновлено IVMP ­(30 мг/кг/добу) упродовж 5 днів, після чого – ​зменшення дози (20 мг/кг/добу – ​3 дні, 15 мг/кг/добу – ​3 дні, ­­­10 мг/кг/добу – ​3 дні). Пер­оральне приймання циклоспорину А розпочали на 3-й день. Попри те, що профіль побічних ефектів препарату надає перевагу використанню анакінри при САМ, можна запропонувати використання скороченого протоколу IVMP у країнах, де ана­кінра є недоступною або її вартість належить до значущих обмежувальних чинників (Loganathan et al., 2021).

Висновки

Хоча ГК пов’язані з токсичністю в довгостроковій перспективі, вони залишаються терапією вибору для пацієнтів із широким переліком запальних, автоімунних захворювань. Для мінімізації токсичності, пов’язаної з ГК, рекомендовано кілька стратегій: дози ГК мають бути якомога нижчими, але настільки високими, наскільки це необхідно, і їх слід призначати лише на найкоротший можливий час. Побічні ефекти, пов’язані з ГК, мають бути забезпечені моніторингом, профілактикою та адекватним лікуванням. Оптимальний режим зменшення дози має бути науково обґрунтованим для зменшення ПЕ.

Підготувала Маргарита Марчук

Тематичний номер «Кардіологія, Ревматологія, Кардіохірургія» № 3-4 (82-83) 2022 р.

СТАТТІ ЗА ТЕМОЮ Ревматологія

Попри значний прогрес протягом останніх десятиліть у вивченні та лікуванні дисліпідемії, атеросклеротичні серцево-судинні захворювання (ССЗ) лишаються однією з основних причин смерті в усьому світі (Tsao et al., 2022). Як основному чиннику ризику метаболічних захворювань і атеросклеротичних ССЗ дисліпідемії притаманний аномальний ліпідний профіль, зокрема високий рівень холестерину ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ) (≥160 мг/дл, або ≥4,1 ммоль/л), низький рівень холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ) (

Протягом останніх років практикуючі лікарі спостерігають зростання кількості пацієнтів, які приходять на прийом із провідною скаргою на м’язовий спазм різної локалізації – ​найчастіше мимовільні скорочення виникають у м’язах спини та шиї, шлунково-кишковому (ШКТ) чи сечостатевому тракті, значно утруднюючи не лише вживання їжі, сечовипускання, пересування в просторі, соціальні взаємодії, а й здатність до самообслуговування.

На цукровий діабет (ЦД) 2021 р. страждало близько 537 млн осіб у всьому світі (поширеність – 10,5%), до 2045 р. їхня кількість може зрости до 783 млн (поширеність – 12,2%) (Sun et al., 2021). ЦД можна підозрювати за наявності специфічних симптомів, як-от поліурія, полідипсія, втомлюваність, розмитість зору, втрата ваги, погане загоєння ран і рецидивні інфекції. Проте цей стан може бути безсимптомним, через що ЦД не діагностують у >40% випадків (від 24 до 75%) (Beagley et al., 2014).У серпні поточного року Європейське товариство кардіологів (ESC, 2023) оновило рекомендації з лікування серцево-судинних захворювань (ССЗ) в осіб із ЦД, ґрунтуючись на оцінюванні та узагальненні наявних доказів, щоб запропонувати медичним працівникам найкращий діагностичний або терапевтичний підхід у цій популяції пацієнтів. Пропонуємо до вашої уваги основні положення цього документа, які було опубліковано у виданні European Heart Journal (2023; 44: 4043‑4140). .

У Сполучених Штатах Америки близько 20% дорослого населення страждають від хронічного болю, що створює значний особистий і суспільний тягар, від якого щороку економіка втрачає до 635 млрд доларів (Dahlhamer et al., 2018; Gaskin et al., 2012). Однією з головних причин хронічного болю є остеоартрит (ОА). Як найпоширеніша форма артриту, ОА нині вражає понад 32,5 млн дорослих американців. У всьому світі близько 240 млн осіб живуть із симптоматичним OA, і його поширеність зростає зі старінням населення світу (Deshpande et al., 2016; Vos et al.,2020; Allen et al., 2021; Safiri et al., 2020). .

Глюкокортикоїди в клінічній практиці

особливо, вуглеводний. Вони мають здатність підвищувати рівень глюкози в крові, тому їх і називають саме глюкокортикоїди. Секреція глюкокортикоїдних гормонів залежить від хроноритмів, пов’язаних зі зміною дня і ночі. Максимальне їх надходження в кров спостерігається між 6-ю та 9-ю годинами ранку, що слід враховувати при лікуванні глюкокортикоїдними препаратами.

Природні та синтетичні препарати глюкокортикоїдів

Майже 80 років тому (у 1936 році) Нобелівський лауреат Едуард Кендалл (1886–1972) з екстрактів кори надниркових залоз вперше виділив гормон кортизон. У 1937 році інший Нобелівський лауреат Тадеуш Рейхштейн (1897–1996) виділив другий природний глюкокортикоїд — гідрокортизон (кортизол). На основі цих природних гормонів значно пізніше, в 1955 році, мікробіолог Артур Нобіле (Arthur Nobile, 1920–2004) і фармацевтичний хімік Гершель Л. Герцог (Hershel L. Herzog, 1924–1998) з колегами в лабораторії американської фармацевтичної корпорації Шерінг (Schering) синтезували перші штучні глюкокортикоїди преднізон і преднізолон, використовуючи мікроорганізми для синтезу цих складних хімічних сполук.

З того часу синтезовано цілу низку нових більш фармакологічно активних та значно безпечніших сполук із покращеним фармакокінетичним профілем. Для підсилення терапевтичної ефективності та тривалості дії препаратів до хімічної структури глюкокортикоїдів вводять атом фтору, іноді хлору («галогенізовані глюкортикоїди»). Фторовані (дексаметазон, бетаметазон, триамцинолон, флунізолід та ін.), біфторовані (флуоцинолон), трифторовані (флутиказон) та хлоровані (беклометазон) або одночасно фторовані і хлоровані (клобетазол, галометазон) препарати при місцевому або інгаляційному застосуванні практично не всмоктуються в кров і не порушують гормонального фону. Глюкокортикоїди для місцевого застосування отримали назву «топічні глюкокортикоїди» (від грец. topikos — місцевий). На сьогодні існує понад 50 оригінальних лікарських засобів синтетичних глюкокортикоїдів, представлених на фармацевтичному ринку під різними торгівельними назвами у вигляді як моно-, так і комбінованих препаратів, серед яких налічують понад 2500 найменувань. Внаслідок потужної протизапальної дії та стероїдної хімічної структури у фармакології вони були відокремлені в групу стероїдних протизапальних засобів.

Застосування глюкокортикоїдів

Сучасні глюкокортикоїдні препарати різняться між собою значним розмаїттям форм випуску та шляхів застосування. Незважаючи на те, що це гормонопрепарати, і їх тривале введення може порушувати гормональний фон хворого, глюкокортикоїди мають вельми широке застосування в клінічній практиці. Із замісною метою їх призначають при гострій та хронічній недостатності кори надниркових залоз, тобто для лікування хвороби Аддісона. Завдяки виразній протизапальній, протиалергічній та протишоковій дії вони незамінні в інтенсивній терапії при невідкладних станах, як-от анафілактичний шок, кропив’янка, набряк мозку, легень, «гормонозалежна» бронхіальна астма, гострі отруєння тощо. Їх включають до комплексного лікування хворих на ревматизм, ревматоїдний артрит, системні захворювання сполучної тканини, при алергічних процесах, хронічних запальних захворюваннях кишечника, серця, нирок, суглобів, шкіри, нервової системи, багатьох інших хворобах (загальним числом більше 150).

Здатність глюкокортикоїдів пригнічувати імунітет призводить до зниження захисних властивостей та розповсюдження інфекції в організмі.

З іншого боку, імунодепресивна дія глюкокортикоїдів попереджує відторгнення тканин у хворих при пересадці органів і зменшує вироблення антитіл до «власних» клітин при лікуванні аутоімунних захворювань.

Побічна дія глюкокортикоїдів

Завдяки багатогранності фармакологічних властивостей глюкокортикоїди втручаються у функціонування багатьох органів і систем, впливають на всі види обміну речовин в організмі, а тому нерідко можуть викликати значні побічні ефекти. Лікування глюкокортикоїдами порівнюють із трояндою, квітки якої прекрасні й милують око, але її колючки можуть спричинити біль. Як немає троянди без колючок, так і практично неможливе застосування глюкокортикоїдів без наслідків їх небажаного впливу на організм людини. При тривалому застосуванні глюкокортикоїдів за фізіологічним принципом «негативного зворотного зв’язку» пригнічується вироблення власних гормонів корою надниркових залоз. І раптове припинення введення цих препаратів може викликати синдром відміни внаслідок вторинної недостатності кори надниркових залоз (синдром Аддісона). Глюкокортикоїди сприяють підвищенню рівня глюкози в крові («стероїдний діабет»), підвищенню апетиту, перерозподілу жирової тканини у вигляді «місяцеподібного обличчя» і центрального (абдомінального) ожиріння, розвитку імунодефіцитних станів, знижують опірність організму до інфекції, уповільнюють ріст і формування тканин у дітей, зменшують міцність кісток та погіршують зростання кісткової тканини після переломів внаслідок негативного кальцієвого балансу в організмі, викликають остеопороз, дряблість скелетної мускулатури, сприяють розвитку очних хвороб (глаукома, катаракта). Також у пацієнтів можливі перепади настрою, погіршення пам’яті та дефіцит уваги, підвищення артеріального тиску, набряки, ураження шлунково-кишкового тракту («стероїдна виразка»), порушення менструального циклу, зміни картини крові тощо.

Відмічені побічні ефекти частіше розвиваються при тривалому застосуванні препаратів. Тоді як одноразове їх використання або нетривале (впродовж 1–2 днів), навіть у дуже високих дозах, є відносно нешкідливим. Щоб знизити ризик побічних реакцій перед призначенням глюкокортикоїдів у пацієнтів з’ясовують наявність супутніх захворювань (виразкова хвороба, цукровий діабет, хронічні інфекції тощо).

У яких випадках глюкокортикоїди протипоказані?

Глюкокортикоїди протипоказані хворим при гіперфункції кори надниркових залоз (хвороба Іценко-Кушинга), цукровому діабеті, виразковій хворобі шлунка, тяжких формах психоневрозу, гострих інфекційних процесах. Однак, у випадках короткочасної інтенсивної терапії, коли користь лікування глюкокортикоїдами перевищує ризик їх ускладнень, зазначені протипоказання не беруться до уваги.

При супутній патології у хворих глюкокортикоїди призначають разом із препаратами “прикриття” (наприклад, при артеріальній гіпертензії з антигіпертензивними засобами).

Під час вагітності та у дітей глюкокортикоїди призначають лише за життєвими показаннями.

Фармакобезпека при лікування глюкокортикоїдами

При лікуванні глюкокортикоїдами з метою безпечності їх застосування потрібно періодично контролювати аналіз крові, вміст глюкози в крові та сечі, артеріальний тиск. Таблетовані препарати слід приймати після їди. Для профілактики ускладнень вживати їжу, збагачену білковими продуктами, кальцієм з обмеженням вуглеводів і кухонної солі.

Слід пам’ятати, що глюкокортикоїди – це препарати рецептурного відпуску, їх застосовують лише тоді, коли інші препарати не допомагають.

Потребу в призначенні глюкокортикоїдних препаратів у кожному конкретному випадку завжди визначає лікар!