Мозковий відділ черепа людини

Мозковий череп утворюють непарні кістки: потилична, клиноподібна, лобова, решітчаста, і парні: тім’яні і скроневі (див. Атл.). Деякі кістки (клиноподібна і решітчаста), розташовані на кордоні мозкового та лицевого відділів, функціонально беруть участь і у формуванні останнього.

Тім’яні кістки (ossa parietalia) майже чотирикутна, замикають череп зверху і з боків. Опуклі частини їх називаються тім’яними буграми.

Лобова кістка (os frontale) примикає до переднього краю тім’яних кісток. Вона складається з луски, очноямкової і носової частин (див. Атл.). На її опуклою лусці спереду виступають два лобових бугра, нижче їх лежать надбрівні дуги, латерально закінчуються скуластими відростками, а ще нижче знаходяться два надочноямкових отвори, або вирізки. На нижній увігнутій поверхні очноямкової частини у скулового відростка розташована ямка слізної залози, а медіально – блокова ямка, і іноді шип – місце прикріплення хрящового блоку, через який перекидається одна з очних м’язів. Між глазничная частинами розташовується носова частина, що охоплює ґратчасту вирізку. У товщі лобної кістки знаходиться лобова пазуха, сполучена з носовою порожниною.

Потилична кістка (os occipitale) бере участь в утворенні підстави і склепіння мозкового черепа, який вона замикає ззаду і знизу (мал. 1.40). Кость складається з увігнутою луски, парних бічних частин з яремний відростками і з виростків (сочленяются з атлантом) і основної частини. Ці чотири частини обмежують великий потиличний отвір. Підстава кожного виростка пронизане коротким каналом під’язикового нерва. Латерально від виростків видаються яремні відростки. Поперек зовнішньої поверхні луски тягнуться шорсткі верхня і нижня шийні лінії і виступає зовнішній потиличний горб. На мозкової поверхні луски підноситься внутрішній потиличний горб, від якого розходиться хрестоподібне підвищення з широкими борознами від венозних пазух.

Скроневі кістки (ossa temporalia) примикають до потиличної кістки. Вони беруть участь в утворенні бічної стінки і підстави мозкового черепа, служать вмістилищем органів слуху і рівноваги, місцем прикріплення жувальних м’язів і м’язів шиї, сочленяются з нижньою щелепою. У зв’язку з різноманіттям функцій скронева кістка має складну будову (див. Атл.). На її латеральної поверхні знаходиться зовнішнє слуховий отвір, навколо якого розташовуються: зверху – луска, ззаду – сосцевидная частина, спереду і знизу – барабанна частина і медіально – піраміда. Луска – слабовогнутая пластинка, яка замикає мозковий череп збоку. На ній видається звернений вперед виличної відросток, що з’єднується зі виличної кісткою. Під його підставою знаходяться сочленовная западина і горбок. Тут відбувається зчленування з головкою нижньої щелепи. Сосцевидную частина утворює соскоподібного відросток (місце прикріплення м’язів), легко прощупується через шкіру за вушною раковиною. Усередині відросток складається з невеликих повітроносних порожнин – осередків. На відміну від інших пневматізірованний кісток вони сполучаються з порожниною середнього вуха. Барабанна частина менше інших частин; вона обмежує зовнішній слуховий прохід.

Піраміда, або кам’яниста частина, містить в собі барабанну порожнину і порожнину внутрішнього вуха. На її задній поверхні розташовано внутрішнє слуховий отвір, а латеральніше його – щелевидное отвір водопроводу передодня. На передній поверхні помітна плоский дах барабанної порожнини і медиальнее від неї – дугоподібне піднесення. На вершині піраміди знаходиться невелика ямка вузла трійчастого нерва. На нижній поверхні виступає шилоподібний відросток і знаходиться зовнішній отвір каналу сонної артерії. Цей канал проходить усередині піраміди і відкривається потім на її вершині однойменною отвором. Між шиловидним та соскоподібного відростками розташоване шило-соскоподібного отвір. У кутку між лускою і пірамідою відкривається м’язово-трубний канал, що містить в себе слухову трубу, що веде в порожнину середнього вуха.

Клиноподібна кістка (os sphenoidale) лежить в основі мозкового черепа і з’єднується з усіма його кістками (див. Атл.), Як би вклинюючись між ними. Кость має складну будову, так як через неї проходить багато великих нервів, вона бере участь в утворенні очної ямки, скроневої і підскроневої ям, служить місцем прикріплення жувальних м’язів.

У кістки розрізняють тіло з воздухоносной пазухою, яка повідомляється спереду з носовою порожниною (див. Атл.). Поглиблення на верхній поверхні тіла називається турецьким сідлом, в ньому міститься залоза внутрішньої секреції – гіпофіз. В обидві сторони від тіла відходять великі крила; в основі кожного з них послідовно розташовані кругле, овальне і остисте отвори. Передня поверхня крил утворює латеральну стінку очниці. Вище великих крил від тіла кістки відходять малі крила, пронизані біля основи зоровим каналом, в якому розташований однойменний черепно-мозкової нерв. Малі крила відокремлені від великих верхнеглазнічной щілиною і беруть участь в утворенні очної ямки. Вниз від тіла відходять крилоподібні відростки, що складаються з двох (медіальної і латеральної) пластинок, між якими знаходиться крилоподібна ямка. Підстава відростків пронизане крилоподібним каналом. Відростки служать місцем прикріплення м’язів.

Гратчаста кістка (os ethmoidale) оточена іншими кістками так, що на цілому черепі видно лише її зовнішня частина – глазничная пластинка, що бере участь в утворенні медіальної стінки очниці (див. Атл.). Інша частина кістки – продірявлена платівка – замикає вирізку лобової кістки і видна з мозковою поверхні черепа. Від цієї платівки вгору відходить поздовжній півня гребінь; продовженням його в носову порожнину служить перпендикулярна пластинка, яка бере участь в утворенні перегородки носа (див. Атл.). Велика парна частина кістки – лабіринти, що складаються з кісткових осередків звисають в носову порожнину.

Скелет голови – череп

Череп (стппіит) побудованим з окремих кісток, які з’єднані між собою (окрім нижньої щелепи і під’язикової кістки) за допомогою швів (рис. 64). У порожнинах черепа розміщені різні за походженням і функцією органи: головний мозок, органи зору, слуху і рівноваги, нюху і смаку; початкові відділи травної і дихальної систем. Череп забезпечує їм опору і захист. Череп поділяють на два відділи: матковий і лицевий. У мозковому черепі (neurocranium) розміщений головний мозок. Лицевий череп, або вісцеральний череп (viscerocranium) утворює кісткову основу обличчя, початок травного і дихального шляхів. у ньому розташовані органи чуття. Мозковий череп дорослої людини за об’ємом у дпа рази більший за лицевий. Він утворений з непарних кісток лобової, клиноподібної, потиличної, решітчастої та парних тім’яних і скроневих кісток. До кісток лицевого черепа належать такі парні кістки: носова, сльозова,

Рис. 64 А. Череп (cranium) людини, бічна норма (norma lateralis)

вилична, верхня щелепа, піднебінна, нижня носова раковина, а також непарні кістки – леміш, нижня щелепа, яка за допомогою суглоба з’єднана з черепом, і під’язикова кістка.

Кістки мозкового черепа

Лобова кістка (os frontale) у дорослих людей непарна, бере участь в утворенні переднього відділу склепіння черепа і передньої черепної ямки. Лобова кістка складається з чотирьох частин: лобової луски, парної очноямкової і носової частин (рис. 65, 75).

Лобова луска (squama frontalis) має опуклу зовнішню поверхню (facies externa) і ввігнуту внутрішню поверхню (facies interna). Унизу луску відокремлює від правої і лівої очноямкових частин парний надочноямковий край (margo supraorbitalis), у якому ближче до носової частини лобової кістки є надочноямкова вирізка (incisura supraorbitalis), а інколи надочноямковий отвір (foramen supraorbitale). Через ні структури проходять надочноямкові артерія і нерв. У присерсдній ділянці надочноямкового краю помітне заглиблення – лобова вирізка (incisura frontalis), через яку проходять однойменні нерв і кровоносні судини. З боків надочноямкові краї закінчуються виличним відростком (processus zygomaticus), що з’єднується з виличною кісткою. Від виличного відростка догори і назад по поверхні луски проходить скронева лінія (linea temporalis) – місце прикріплення скроневої фасції, що покриває скроневий м’яз.

Рис. 64 Б. Череп (cranium) людини, лицева норма (nonna facialis)

Рис. 65. Лобова кістка (os frontale). А – вигляд спереду, Б – вигляд знизу

Трохи вище кожного надочноямкового краю видно опуклий валик – надбрівну дугу (arcus superciliaris), посередині між ними помітна гладка площина – надперенісся (glabella). Вище надбрівної дуги помітний лобовий горб (tuber frontale).

Внутрішня поверхня луски лобової кістки донизу переходить у горизонтально розташовані очноямкові частини. На внутрішній поверхні луски по серединній лінії йде борозна верхньої стрілової пазухи (sulcus sinus sagittalis superioris), що донизу переходить у лобовий гребінь (crista frontalis). В основі гребеня розміщений сліпий отвір (foramen caecum), де закріплюється відросток твердої оболони головного мозку.

Зовнішній край лобової луски зазубрений, має такі відділи: зверху і з боків – тім’яний край (matgo parietalis), що сполучається з тім’яними кістками, а знизу з двох боків – клиноподібний край (matgo sphenoidalis), що з’єднується з великими крилами клиноподібної кістки.

Очноямкова частина (pars orbitalis) лобової кістки парна, представлена тонкою пластинкою, що лежить горизонтально. Праву та ліву очноямкову частини відокремлює решітчаста вирізка (incisura ethmoidalis), в якій розташована дірчаста пластинка решітчастої кістки. На верхній – внутрішній поверхні (facies interna) очноямкових частин видні пальцеподібні втиснення (impressiones digitatae) і мозкові випини (juga cerebralia). Нижня – очноямкова поверхня (fades orbitalis) гладка, увігнута, вона утворює верхню стінку очної ямки (орбіти). Біля бічного кута очноямкової частини міститься ямка сльозової залози (fossa glandulae lacrimalis), а поблизу надочноямкової вирізки невелика заглибина – блокова ямка (fovea trochlearis). Поруч з ямкою розташована невелика блокова ость (spina trochlearis), з якою зростається хрящовий блок (trochlea) для сухожилка верхнього косого м’яза ока.

Носова частина (pars nasalis) лобової кістки має форму підкови. Розташовуючись між очноямковими частинами, вона обмежує попереду і з боків решітчасту вирізку (incisura ethmoidalis). Передній відділ носової частини зазубрений, з’єднується з носовими кістками і лобовими відростками верхніх щелеп. По серединній лінії від носової частини донизу відходить гребінець, який закінчується гострою носовою остю (spina nasalis). Він бере участь в утворенні кісткової носової перегородки. Праворуч і ліворуч від гребінця є отвори лобової пазухи (aperturae sinus frontalis). Лобова пазуха (sinus frontalis) у дорослих людей має різну величину, містить повітря і розділена перегородкою лобових пазух (septum sinuum frontalium). У задніх відділах носової частини лобової кістки є ямки, що прикривають собою відкриті догори комірки решітчастої кістки.

Клиноподібна кістка (os sphenoidale) розміщена в центрі основи черепа, бере участь в утворенні бічних стінок склепіння, а також порожнин ямок мозкового і лицевого черепа. Клиноподібна кістка складається з тіла, від якого відходять 3 пари відростків: великі крила, малі крила і крилоподібні відростки (рис. 66, 74, 75).

Рис. 66. Клиноподібна кістка (os sphenoidale). А – вигляд ззаду, Б – вигляд спереду

Тіло (corpus) клиноподібної кістки має неправильну кубоподібну форму, всередині його є порожнина – клиноподібна пазуха (sinus sphenoidalis). На тілі розрізняють 6 поверхонь: верхню, або мозкову; задню, зрощену в дорослих людей з основною частиною потиличної кістки; передню, яка без різких границь переходить у нижню; і дві бічні.

На верхній поверхні тіла помітне заглиблення – турецьке сідло (sella turcica). У центрі турецького сідла виражена гіпофізна ямка (fossa hypophysialis), у якій міститься залоза внутрішньої секреції – гіпофіз. Попереду від цієї ямки помітний поперечно розташований горбок сідла (tuberculum sellae), позаду – висока спинка сідла (dorsum sellae). Бічні частини спинки сідла дещо виступають і нахилені вперед – це задні нахилені відростки (processus clinoidei posteriores). Спереду сідла розташована передперехресна борозна (sulcus prechiasmaticus), що веде до зорових каналів (рис. 75). Праворуч і ліворуч від основи спинки сідла помітна борозна для внутрішньої сонної артерії – сонна борозна (sulcus caroticus). Ззовні і дещо позаду від сонної борозни є клиноподібний язичок (lingula sphenoidalis), що перетворює сонну борозну в глибоку жолобинку. Ця жолобинка разом з верхівкою кам’янистої частини скроневої кістки обмежує внутрішній отвір сонного каналу, через який в порожнину черепа входить внутрішня сонна артерія.

На передній поверхні тіла клиноподібної кістки помітний невеликий клиноподібний гребінь (crista sphenoidalis), який продовжується на нижню поверхню тіла і закінчується гострим клиноподібним дзьобом (rostrum sphenoidale). Клиноподібний гребінь переднім краєм з’єднується з перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки. З боків гребеня розташовані неправильної форми дві кісткові пластинки – клиноподібні раковини (conchae sphenoidales), які обмежують два отвори клиноподібної пазухи (aperturae sinus sphenoidalis), що ведуть у клиноподібну пазуху (sinus sphenoidalis), найчастіше розділену перегородкою клиноподібних пазух (septum sinuum sphenoidalium) на дві частини. Бічні поверхні тіла клиноподібної кістки продовжуються в малі і великі крила.

Мале крило (ala minor) – це парна горизонтальна тонка трикутна пластинка, що відходить з кожного боку від тіла клиноподібної кістки двома коренями. Між ними є зоровий канал (canalis opticus), через який проходить зоровий нерв і очна артерія. Верхня поверхня малого крила обернена в порожнину черепа, а нижня бере участь в утворенні верхньої стінки орбіти. Передні краї мапих крил зазубрені, вони з’єднуються з очноямковою частиною лобової кістки і дірчастою пластинкою решітчастої кістки. Задній край малих крил гладкий, обернений у порожнину черепа. Присерсдньо на кожному малому крилі виступає передній нахилений відросток (processus clinoideus anterior). До передніх і задніх нахилених відростків приростає тверда оболона головного мозку.

Велике крило (ala major) клиноподібної кістки парне, починається широкою основою від бічної поверхні тіла клиноподібної кістки. В основі кожного крила є три отвори. Найвище й попереду розміщений круглий отвір (foramen rotundum), через який проходить друга гілка трійчастого нерва. Посередині основи великого крила видно овальний отвір (foramen ovale) для третьої гілки трійчастого нерва. Невеликий остистий отвір (foramen spinosum) розташований в ділянці заднього кута великого крила, через нього проходить середня оболонна артерія.

Велике крило має 5 поверхонь: мозкову, очноямкову, верхньощелепну, скроневу і підскроневу. На увігнутій мозковій поверхні (facies cerebralis) добре виражені пальцеподібні втиснення, мозкові випини й артеріальні борозни. Очноямкова поверхня (facies orbitalis) – чотирикутна гладка пластинка, вона входить до складу бічної стінки орбіти. Верхньощелепна поверхня (facies maxillaris) займає ділянку трикутної формі) між очноямковою поверхнею вгорі і основою крилоподібного відростка знизу. На цій поверхні в крило-піднебінну ямку відкривається круглий отвір. Скронева поверхня (facies temporalis) найбільша і майже вертикальна, вона входить до складу стінки скроневої ямки. Нижче підскроневого гребеня (crista infratemporalis) на великому крилі розташована майже горизонтально підскронева поверхня (facies infratemporalis), яка утворює верхню стінку підскроневої ямки. Велике крило має краї, які з’єднуються з відповідними кістками: виличний край (margo zygomaticus), лобовий край (riiargo frontalis), тім’яний край (margo parietalis) і лусковий край (matgo squamosus).

Між малим і великим крилами є верхня очноямкова щілина (fissura orbitalis superior). Через цю щілину з порожнини черепа в орбіту проходять окоруховий, блоковий, відвідний нерви (відповідно III, IV, VI черепні нерви) і очний нерв – перша гілка трійчастого нерва (V черепний нерв).

Крилоподібний відросток (processus pterygoideus) парний, відходить вниз від тіла клиноподібної кістки поблизу початку великого крила. Він складається з двох пластинок – присередньої пластинки (lamina medialis) і бічної пластинки (lamina lateralis), що зрощені передніми краями. Донизу обидві пластинки розділені крилоподібною вирізкою (incisura pterygoidea), а зверху між пластинками помітна крилоподібна ямка (fossa pterygoidea), у якій бере початок присередній крилоподібний м’яз. Присередня пластинка донизу переходить у крилоподібний гачок (hamulus pterygoideus). Присередня поверхня крилоподібного відростка обернена у бік кісткової носової порожнини, утворюючи задню частину її бічної стінки. Бічна пластинка служить присередиьою стійкою підскроневої ямки. Основу відростка пронизує спереду назад крилоподібний канал (canalis pterygoideus), через який проходить в крило-піднебінну ямку великий кам’янистий нерв (гілка лицевого нерва, VII черепний нерв) і симпатичні нерви (від внутрішнього сонного сплетення). З підскроневої ямки через цей канал проходить артерія крилоподібного каналу до верхньої частини глотки. Передній отвір крилоподібного каналу відкривається в крило-піднебінну ямку, задній – на зовнішній основі черепа поблизу ості клиноподібної кістки в ділянці рваного отвору.

Потилична кістка (os occipitale) утворює задньо- нижній відділ мозкового черепа. У ній розрізняють основну частину, дві бічні частини і потиличну луску. Усі ці частини оточують великий отвір (foramen magnum), за допомогою якого порожнина черепа сполучається з хребтовим каналом (рис. 67, 74, 75).

Основна частина (pars basilaris) розташована перед великим отвором. У віці 18-20 років вона зростається з тілом клиноподібної кістки. Верхня поверхня основної частини увігнута й утворює схил (clivus). На бічних краях основної частини проходить борозна нижньої кам’янистої пазухи (sulcus sinus petrosi inferioris). На нижній поверхні основної частини посередині розташований ілотковий горбок (tuberculum pharyngeum), до якого прикріплюється задня стінка глотки.

Бічна частина (pars lateralis) парна, розмішена збоку від великого отвору. Поступово розширюючись, вона переходить позаду в непарну потиличну луску. На нижній поверхні кожної бічної частини є добре виражений еліпсоїдної форми потиличний виросток (condylus occipitalis). Виростки своєю опуклою поверхнею зчленовуються з верхніми суглобовими поверхнями атланта. Через кожну бічну частину над виростком проходить канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi), у якому проходить під’язиковий нерв (XII черепний нерв). Відразу за потиличним виростком міститься виросткова ямка (fassa condylaris), на дні якої відкривається непостійний

Рис. 67. Потилична кістка (os occipitale). А – вигляд ззовні (ззаду), Б – вигляд зсередини (спереду)

Збоку віл потиличного виростка помітна я/гемна вирізка (incisum jugularis). Позадуцювирізку обмежує спрямований лотри яремний відросток (processus jugularis). На мозковій поверхні бічної частини проходить добрі’ виражена борозна сигмоподібної пазухи (sukvs sinus sigmoidei).

Потилична луска (squama occipitalis) представлена широкою пластинкою з увігнутою внутрішньою поверхнею й опуклою зовнішньою. У центрі зовнішньої поверхні помітний зовнішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis externa), від якою вниз по серединній лінії до заднього краю великого отвору проходить зовнішній потиличний гребінь (crista occipiralis externa). Від потиличного виступу вправо і вліво йде вигнута донизу верхня каркова лінія (lineo nuchae superior). Паралельно до останньої приблизно на рівні середини зовнішнього потиличного гребеня від нього відходить в обидва боки нижня каркова лінія (linea nuchae inferior). Над зовнішнім потиличним виступом буває непостійна менш помітна найвища каркова лінія (linea nuchae suprema). Лінії і горби с місцями прикріплення потиличних м’язів і фасцій.

На внутрішній поверхні потиличної луски добре виражене хрестоподібне підвищення (eminentia cruciformis), утворене борознами, що поділяють мозкову поверхню потиличної луски на 4 ямки. У центрі хрестоподібного підвищення виражений внутрішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis interna).

Від виступу праворуч і ліворуч йде борозна поперечної пазухи (sulcus sinus transversi), що переходить у борозну сигмоподібної пазухи. Догори від внутрішнього потиличного виступу відходить борозна верхньої стрілової пазухи (sulcus sinus sagittalis superioris). Внутрішній потиличний виступ донизу звужується і продовжується у внутрішній потиличний гребінь (crista occipitalis interna), що досягає великого отвору. Зовнішній край потиличної луски зазубрений і має такі ділянки: зверху і з боків – ламбдоподібиий край (margo lambdoideus), що сполучається з тім’яними кістками, і соскоподібний край (margo mastoideus), що з’єднується із скроневими кістками.

Тім’яна кістка (osparietale) парна. Тім’яні кістки утворюють верхньобоковий відділ склепіння черепа (див.рис. 64). Тім’яна кістка має вигляд чотирикутної пластинки з опуклою зовнішньою поверхнею (facies externa) і увігнутою внутрішнюю поверхнею (facies interna). Для неї характерні чотири краї, три з яких зазубрені: передній лобовий край (margo frontalis) з’єднується з лобовою кіпкою; задній потиличний край (margo occipitalis) сполучається з потиличною кісткою: верхній стріловий край (margo sagittalis) з’єднується з однойменною кісткою протилежного боку; нижній лусковий край (margo squamosus) косо зрізаний і сполучається з лусковою частиною скроневої кістки.

Відповідно є 4 кути: переди поверх ній — лобовий кут (angidus frontalis); передньої ніжній китоподібний кут (angidus sphenoidalis); задньоверхній – потиличний кут (angulus occipitalis); задньонижній – соскоподібний кут (angidus mastoideus).

На зовнішній поверхні тім’яної кістки виступає тім’яний горб (tuber parietale), нижче якого помітні дві вигнуті лінії – верхня і нижня скроневі лінії (lineae temporales superior et inferior). Від них починаються однойменні фасція і м’яз.

Рельєф внутрішньої поверхні тім’яної кістки утворений прилеглою до неї твердою оболонок) головного мозку та її судинами. Так, уздовж верхнього краю тім’яної кістки йде борозна верхньої стрілової пазухи (stdeus sinus sagittalis superioris). До цієї борозни, з’єднаної з однойменною борозною протилежного боку, приляї’ає верхня стрілова пазуха твердої мозкової оболони. У ділянці соскоподібного кута проходить борати сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei). На внутрішній поверхні кістки помітні чисельні артеріальні борати (sulci arteriasi) – сліди від оболонних артерій.

Решітчаста кістка (os ethmoidale) входить до складу переднього відділу основи черепа, а також лицевого його відділу, беручи участь в утворенні стінок орбіт і кісткової носової порожнини (рис. 68). У решітчастій кістці розрізняють горизонтально розташовану дірчасту пластинку, від якої по серединній лінії йде вниз перпендикулярна пластинка. З боків до дірчастої пластинки приєднуються решітчасті лабіринти, що ззовні закриті очноямковими пластинками.

Дірчаста пластинка (lamina cribrosa) розташована в решітчастій вирізці лобової кістки, бере участь в утворенні дна передньої черепної ямки і верхньої стінки кісткової порожнини носа. Пластинка має численні дірчасті отвори (foramina cribrosa), через які проходять у порожнину черепа нюхові нитки (І пара черепних нервів). Над дірчастою пластинкою по серединній лінії піднімається півнячий гребінь (crista galli). Спереду він продовжується в парний відросток – крило півнячого гребеня (ala cristae galli). Ці відростки разом з лобовою кісткою обмежують сліпий отвір (foramen caecum), у якому закріплюється відросток твердої оболони головного мозку.

Перпендикулярна пластинка (lamina perpendicularis) має неправильну п’ятикутну форму, що продовжується вниз від півнячого гребеній і розташована у стріловій площині. Перпендикулярна пластинка

Рис. 68. Решітчаста кістка (os ethmoidale). А – вигляд зверху, Б – вигляд збоку

утворює верхню частину кісткової носової перегородки у кістковій порожнині носа.

Решітчастий лабіринт (labyrinthus ethmoidalis) – парне утворення, що складається з кісткових передніх, середніх і задніх решітчастих комірок (cellulae ethmoidales anteriores, mediae et posteriores), які сполучаються між собою і з порожниною носа.

Решітчасті лабіринти розташовані по обидва боки від перпендикулярної пластинки і прикріплюються до кінців дірчастої пластинки. До присерсдньої стінки решітчастих лабіринтів прикріплені дві тонкі вигнуті кісткові пластинки – носові раковини, нижні краї яких вільно звисають в щілину між лабіринтом і перпендикулярною пластинкою. Зверху і позаду прикріплена верхня носова раковина (concha nasalis superior), нижче і трохи попереду від неї розміщена середня носова раковина (concha nasalis media). Іноді буває невелика третя раковина – найвища носова раковина (concha nasalis suprema). Між верхньою і середньою носовими раковинами проходить вузький верхній носовий хід (meatus nasi superior). Поміж середньою і нижньою носовими раковинами розташований середній носовий хід (meatus nasi medius).

Задній кінець середньої носової раковини має вигнутий донизу гачкуватий відросток (processus uncinatus), що на цілому черепі з’єднується з решітчастим відростком нижньої раковини. Позаду від гачкуватого відростка в середній носовий хід виступає решітчастий пухир (bulla ethmoidalis) лабіринту. Між цим пухирем і гачкуватим відростком є решітчаста лійка (infundibulum ethmoidale). Через цю лійку лобова пазуха сполучається із середнім носовим ходом.

Бічна поверхня решітчастого лабіринту представлена гладкою тонкою очноямковою пластинкою (lamina orbitalis), що входить до складу присередньої стінки орбіти.

Скронева кістка (os temporale). Це парна кістка, що входить до складу основи і бічної стінки мозкового черепа, розташовується між клиноподібною, тім’яною і потиличною кістками. Усередині скроневої кістки є барабанна порожнина і кістковий лабіринт внутрішнього вуха, де розміщені органи слуху і рівноваги (див. “Органи чуття”). У каналах скроневої кістки проходять кровоносні судини і нерви. Скронева кістка утворює суглоб з нижньою щелепою, а разом з виличною кісткою – виличну дугу (arcus zygomaticus). Скронева кістка складається з трьох частин: кам’янистої, барабанної і лускової (рис. 69).

Кам’яниста частина (parspetrosa) має форму трибічної піраміди, що розташована у черепі майже горизонтально. Її основа, повернена назад і вбік, переходить у соскоподібний відросток. Верхівка кам’янистої частини (apex partis petrosae) спрямована вперед і досереднини. Кам’яниста частина має 3 поверхні: передню, задню і нижню. Передня і задня поверхні обернені в порожнину черепа, а нижню добре видно з боку зовнішньої основи черепа. Поверхні розмежовані трьома краями: верхнім, переднім і заднім.

Передня поверхня кам’янистої частини (facies anterior partis petrosae) обернена вперед і догори. Збоку вона переходить у мозкову поверхню лускової частини. По середині передньої поверхні видно невелике дугове підвищення (eminentia arcuata), в товщі якого залягає передній півколовий канал кісткового лабіринту внутрішнього вуха. Між дуговим підвищенням і лусковою частиною розташована покрівля барабанної порожнини (tegmen tympani). Біля верхівки кам’янистої частини на передній поверхні помітна ямочка – трійчасте втиснення (impressio trigeminalis), де розміщується трійчастий вузол V черепного нерва. Збоку від трійчастого втиснення є два маленьких отвори: розтвір каналу великого кам’янистого нерва (hiatus canalis пеrvi petrosi majoris), від якого присередньо відходить борозна великого кам’янистого нерва (sulcus nervi petrosi majoris);

Рис. 69. Скронева кістка (os temporale), права. А – вигляд збоку, Б – внутрішня поверхня

дещо попереду і нижче відкривається розтвір каналу малого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi minoris), що продовжується в борозну малого кам’янистого нерва (sulcus nervi petrosi minoris).

Верхній край кам’янистої частини (margo superior partis petrosae) відокремлює передню поверхню від задньої. Пo цьому краю проходить борозна верхньої ким’янистої пазухи (sulcus sinus petrosi superioris).

Задня поверхня кам’янистої частини (facies posterior partis petrosae) обернена назад і присередньо. Приблизно на середині задньої поверхні міститься внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus), що переходить у короткий широкий канал – внутрішній слуховий хід (meatus acusticus internus). На його дні є кілька отворів для лицевого і присінково-завиткового нервів (відповідно VII і VIII черепні нерви), а також для артерії і вен присінково-завиткового органа. Вище і збоку від внутрішнього слухового отвору є піддугова ямка (fossa subarcuata), у яку заходить відросток твердої мозкової оболони головного мозку. Нижче і збоку від цієї ямки є невелика щілина – отвір канальця присінка (apertura canaliculi vestibuli).

Рис. 69. Скронева кістка (os temporale), права (продовження). В – вигляд знизу, Г -вертикальний розпил через барабанну порожнину вздовж довгої осі кам’янистої частини

Задній край кам’янистої частини (margo posterior partis petmsae) відокремлює її задню поверхню від нижньої. По ньому проходить борозна нижньої кам’янистої пазухи (sulcus sinus petrosi inferioris). Приблизно на середині заднього краю, поруч з яремною вирізкою, розміщена ямочка, на дні якої розташований отвір канальця завитки (apertura canaliculi cochleae).

Нижня поверхня кам’янистої частини (facies inferior partis petrosae) помітна з боку зовнішньої основи черепа і має складний рельєф. Ближче до основи кам’янистої частини є досить глибока яремна ямка (fossa jugularis), на передній стінці якої помітна борозенка, що закінчується отвором соскоподібного канальця (canaliculus mastoideus), у якому проходить вушна гілка блукаючого нерва (X черепний нерв). Задній край яремної ямки обмежує яремну вирізку (incisura jugularis), утворюючи разом з однойменною вирізкою потиличної кістки на цілому черепі яремний отвір (foramen jugulare). Через цей отвір проходять внутрішня яремна вена і три черепних нерви: язико-глотковий (IX), блукаючий (X) і додатковий (XI). Попереду від яремної ямки розташований зовнішній отвір сонного каналу (apertura externa canalis carotici), який веде в сонний канал (canalis caroticus).

Внутрішній отвір сонного каналу (‘apertura interna canalis carotid) відкривається на верхівці кам’янистої частини. У стінці сонного каналу, поблизу його зовнішнього отвору, є два маленькі отвори, що продовжуються в тонкі сонно-барабанні канальці (canaliculi caroticotympanin), у яких проходять у барабанну порожнину сонно-барабанні артерії. У гребінці, що відокремлює зовнішній отвір сонного каналу від яремної ямки, є ледь помітна кам’яниста ямочка (fossula petrosa). На дні ямочки відкривається барабанний каналець (canaliculus tympanicus), у якому проходять нижня барабанна артерія (гілка висхідної глоткової артерії) і барабанний нерв – гілка язико-глоткового нерва (IX черепний нерв). Збоку від яремної ямки поблизу соскоподібного відростка виступає тонкий і довгий шилоподібний відросток (processusstyloideus).

Між шилоподібним і соскоподібним відростками добре помітний шило-соскоподібний отвір (foramen stylomastoideum). Через цей отвір з каналу лицевого нерва виходить лицевий нерв (VII черепний нерв) і шило-соскоподібна вена, а входить шило-соскоподібна артерія – гілка задньої вушної артерії.

Нижня поверхня кам’янистої частини відділена від її передньої поверхні переднім краєм кам’янистої частиш (margo anterior partis petrosae), який відмежований від лускової частини кам’янисто-лусковою щілиною (fissura petrosquamosa). Поруч з цією щілиною на передньому короткому краї кам’янистої частини є отвір м’язово-трубного каналу (canalis musculotubarius), що веде в барабанну порожнину. Цей канал поділяється перегородкою м’язово-трубного каналу (septum canalis musculotubarii) на півканал м’яза – натягувана барабанної перетинки (semicanalis musculi tensoris tympani) і півканал слухової труби (semicanalis tubae auditivae), що сполучає у людини барабанну порожнину з носовою частиною глотки.

Соскоподібний відросток (processus mastoideus) розміщений за зовнішнім слуховим ходом. Зверху він відмежований від лускової частини тім’яною вирізкою (incisuraparietalis). Зовнішня поверхня відростка опукла, шорстка. До неї прикріплюються груднинио- ключично-соскоподіблий та інші м’язи. Донизу соскоподібний відросток закруглений (промацується через шкіру). З присереднього боку відросток обмежує глибока соскоподібна вирізка (incisura mastoidea), а за нею розміщена борозна потиличної артерії (sulcus arteriae occipitalis). В основі соскоподібного відростка, ближче до заднього краю скроневої кістки, інколи є соскоподібний отвір (foramen mastoideum) для соскоподібної випускної вени і соскоподібної гілки потиличної артерії. На внутрішній поверхні соскоподібного відростка, оберненої в порожнину черепа, видна широка борозна сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei). У середині відростка розміщені комірки.

Барабанна частина (pats tympanica) скроневої кістки має вигляд невеликого, відкритого догори жолоба. Зростаючись своїми краями з лусковою частиною та з соскоподібним відростком скроневої кістки, вона обмежує спереду, знизу і ззаду зовнішній слуховий отвір (potus acusticus externus). Продовженням цього отвору є зовнішній слуховий хід (meatus acusticus extentus), що досягає барабанної перетинки, яка відокремлює зовнішній слуховий хід від барабанної порожнини.

На цій межі розташована дугоподібна барабанна борозна (sulcus tympanicus), до якої прикріплюється барабанна перетинка. Ця борозна зверху обмежена двома виступами: спереду – великою барабанною остю (spina tympanica major); ззаду – малою барабанною остю (spina tympanica minor). Між цими остями помітна барабанна вирізка (incisura tympanica). Між барабанною частиною і соскоподібним відростком виражена барабанно-соскоподібна щілина (fissura tympanomastoidea), через яку із соскоподібного каналь- ця (canaliculus mastoideus) виходить на поверхню кістки вушна гілка блукаючого нерва (X черепний нерв).

Барабанна частина відмежована від лускової частини барабанно-лусковою щілиною (fissura tympanosquamosa), в яку виступає зсередини край покрівлі барабанної порожнини. Тому барабанно-лускова щілина розділена на дві щілини: ближчу до нижньощелепної ямки – кам’янисто-лускову щілину (fissura petrosquamosa) і задню – кам’янисто-барабанну щілину (fissura petrotympanica). Через кам’янисто- барабанну щілину з барабанної порожнини виходить гілка лицевого нерва (VII пара) – барабанна струна.

Лускова частина (pars squamosa) має форму опуклої пластинки зі скошеним верхнім краєм. Вона накладається як луска на відповідний край тім’яної кістки і велике крило клиноподібної кістки, донизу лускова частина з’єднується з кам’янистою частиною, соскоподібним відростком і барабанною частиною скроневої кістки. Зовнішня гладка скронева поверхня (facies temporalis) лускової частини бере участь в утворенні скроневої ямки. На цій поверхні вертикально проходить борозна середньої скроневої артерії (sulcus arteriae temporalis mediae).

Від лускової частини вперед відходить виличний відросток (processus zygomaticus), який зазубреним кінцем з’єднується зі скроневим відростком виличної кістки і утворює виличну дугу (arcus zygomaticus). На нижній поверхні лускової частини розміщена нижньощелепна ямка (fossa mandibularis) для з’єднання з головкою нижньої щелепи. Спереду нижньощелепної ямки розташований суглобовий горбок (tuberculum articulare), що відокремлює Ті від підскроневої ямки. На мозковій поверхні (facies cerebralis) лускової частими видно пальцеподібні втиснення й артеріальні борозни – сліди від гілок середньої оболоппої артерії.

Канали скроневої кістки. Враховуючи практичну значимість каналів скроневої кістки в клініці, подаємо їхню детальну характеристику (табл. 10).

Сонний канал (canalis caroticus), через який у порожнину черепа проходять внутрішня сонна артерія і внутрішнє сонне (симпатичне) нервове сплетення, починається на нижній поверхні кам’янистої частими зовнішнім отвором сонного каналу (apertura externa canalis carotici). Далі сонний канал піднімається догори, згинається під прямим кутом і прямує вперед та присередиьо. Канал відкривається в порожнину черепа внутрішнім отвором сонного каналу (apertura interna canalis carotici).

Сонно-барабанні канальці (canaliculi caroticotympanici) починаються на задній стінці сонного каналу біля зовнішнього його отвору і проникають у барабанну порожнину. По цих канальцях проходять в барабанну порожнину однойменні нерви і артерії.

М’язово-трубний канал (canalis musculotubarius) має спільну стінку із сонним каналом. Починається на передньому краї кам’янистої частини на межі з лусковою частиною скроневої кістки. Він йде назад і вбік, а відкривається на передній стінці барабанної порожнини. М’язово-трубний канал поділяється перегородкою м’язово-трубного каналу (septum canalis musculotubarii) на два півканали. У верхньому – півканалі м’яза-натягувача барабанної перетинки (semicanalis musculi tensoris tympani) – розташований однойменний м’яз, що натягує барабанну перетинку. Нижній півканал – півканал слухової труби (semicanalis tubae auditivae), який є кістковою частиною цієї труби, сполучає у людини барабанну порожнину з носовою частиною глотки. Такий “дренаж” забезпечує урівноваження тиску повітря по обидва боки від барабанної перетинки.

Канал лицевого нерва (canalis nervi facialis), у якому проходять лицевий нерв (VII пара) і кровоносні судини, починається на дні внутрішнього слухового ходу. Потім у товщі кам’янистої частини скроневої кістки лицевий канал йде горизонтально вперед, перпендикулярно до її поздовжньої

ТАБЛИЦЯ 10. Канали скроневої кістки

Назва каналів

Які порожнини (ділянки) сполучає

Структури, що проходять в каналі

Головний мозок

Головний мозок (encephalon) міститься в порожнині мозкового черепа. Маса його у людини в віці 20–60 років становить приблизно 2 % від загальної маси тіла.

За будовою та розвитком виділяють п’ять відділів головного мозку – кінцевий мозок (telencephalon), проміжний мозок (diencephalon), середній мозок (mesencephalon), задній мозок (metencephalon), який складається з мосту (pons) i мозочка (cerebellum), та довгастий мозок (myelencephalon).

За формою і топографічними співвідношеннями структур головний мозок поділяють на великий мозок (cerebrum), мозочок (cerebellum) i стовбур головного мозку (truncus encephalicus) (який складається з myelencephalon, pons i mesencephalon). Такий розподіл частин encephalon в нейроанатомії є найдавнішим і залишається до цього часу завдяки особливостям структурних проявів різних груп неврологічних захворювань, які дуже часто обмежуються ізольованими пошкодженнями саме цих структур. Треба зазначити, що truncus encephalicus є філогенетично найстарішою частиною головного мозку (paleencephalon). Він є не тільки безпосереднім продовженням, але й морфологічним перетворенням спинного мозку. Саме з цієї частини головного мозку виходять у певному порядку послідовно III–ХII пари черепних нервів, подібно до того як від спинного мозку відходять спинномозкові нерви. Отже, є всі підстави вважати, що стовбур головного мозку являє собою сегментарний апарат головного мозку. Стовбур головного мозку продовжується через великий потиличний отвір у спинний мозок. В задній черепній ямці стовбур розташований на потиличній кістці. Він переходить крізь вирізку намету (incisura tentorii) в середню черепну ямку, де лягає на тіло клиноподібної кістки.

Мозочок розміщується дорсальніше стовбура головного мозку і займає задню черепну ямку. Великий мозок займає більшу частину середньої і передньої черепних ямок: скронева частка (lobus temporalis) розташована латерально на клиноподібній і скроневій кістках, лобова частка (lobus frontalis) міститься на очноямковій поверхні лобової кістки.

Вивчення головного мозку звичайно починають із зовнішніх структур, які добре помітні на поверхні головного мозку.

Вивчаючи головний мозок людини з дорсального боку, можна бачити півкулі великого мозку (hemispheria cerebri), вкриті борознами та звивинами і відокремлені одна від одної глибокою щілиною – поздовжньою щілиною великого мозку (fissura longitudinalis cerebri). Коли розглядати мозок ззаду, видно мозочок і довгастий мозок. Мозочок від великого мозку відокремлює поперечна щілина великого мозку (fissura transversa cerebri).

На поверхні півкуль розрізняють звивини великого мозку (gyri cerebri), які обмежовані борознами великого мозку (sulci cerebri). Звивини і борозни достатньо мінливі, але деякі з них є постійними і можуть бути застосовані для опису рельєфу.

Глибокі борозни розділяють частки, які звичайно називаються так само, як і кістки, до яких вони прилягають: лобова частка (lobus frontalis), скронева частка (lobus temporalis), тім’яна частка (lobus parietalis), потилична частка (lobus occipitalis), острівець (insula), лімбічна або обідкова частка (lobus limbicus).

Між лобовою і скроневими частками залягає бічна борозна (sulcus lateralis) – борозна Сільвія. Між лобовою і тім’яною частками розташована центральна борозна (sulcus centralis) – борозна Роланда.

Між тім’яною і потиличною частками на присередній поверхні визначається тім’яно-потилична борозна (sulcus parietooccipitalis).

Виділення в межах півкуль великого мозку часток зручне тому, що вони безпосередньо пов’язані з тими чи іншими функціями.

Лобова частка розташована попереду від центральної і бічної борозни; її кора виконує такі функції: рухова, функція мови, мислення, вищий рівень афективної поведінки.

Тім’яна частка залягає між центральною і тім’янопотиличною борознами; її кора відповідає за соматосенсорні процеси.

Потилична частка розміщується позаду тім’янопотиличної борозни; її кора містить зоровий центр.

Скронева частка міститься нижче бічної борозни; її кора пов’язана з реалізацією пам’яті і слуху.

Острівець, або острівцева частка, розташований в глибині бічної борозни; його кора є регулятором вегетативних функцій.

Лімбічна, або обідкова частка залягає на присередній поверхні півкуль; в її корі локалізуються нюхові центри, регулятори функцій внутрішніх органів, регулятори базових (первинних) емоцій та поведінкової активності.

Більшість часток великого мозку розташовані з внутрішнього боку відповідної кістки черепа (і мають таку ж назву) і цим відрізняються від лімбічної частки. Проте структури, що утворюють лімбічну частку, мають функції, характерні тільки для цієї частки, й відокремлюються від структур прилеглих часток борознами: sulcus cinguli – sulcus subparietalis – sulcus collateralis – sulcus rhinalis. Коли термін ‘’lobus limbicus’’ не вживається, ця сукупність розглядається як присередні ділянки лобової, тім’яної і скроневої часток, або, іноді, склепінна звивина (gyrus fornicatus).

Дві півкулі великого мозку з’єднані за допомогою мозолистого тіла (corpus callosum), яке утворене комісуральними волокнами.

Найбільше зовнішніх структур головного мозку розташовано на його нижній поверхні (основі головного мозку) .

У передній частині основи мозку залягає fissura longitudinalis cerebri. З обох боків від неї, у парній паралельній їй нюховій борозні (sulcus olfactorius), розташована нюхова цибулина (bulbus olfactorius), з нею пов’язаний нюховий тракт (tractus olfactorius), який позаду закінчується горбиком з трикутною вентральною поверхнею – нюховим трикутником (trigonum olfactorium). Позаду від trigonum olfactorium розміщена невелика площадка, на якій можна бачити значну кількість дрібних отворів для кровоносних судин; це – передня пронизна речовина (substantia perforata anterior). Одразу медіальніше останньої лежить зоровий шлях (tractus opticus), який виходить із зорового перехрестя (chiasma opticum), до якого вступає зоровий нерв (nervus opticus). Позаду до зорового перехрестя прилягає невеликий випин речовини проміжного мозку – сірий горб (tuber cinereum), який продовжується в лійку (infundibulum), що переходить в гіпофіз (hypophysis). До сірого горба тісно примикають два білі горбики – сосочкові тіла (corpora mamillaria).

Позаду сосочкових тіл помітна глибока міжніжкова ямка (fossa interpeduncularis), яка обмежована з обох боків товстими волокнами, що виходять з-під переднього краю мосту – ніжками мозку (pedunculi cerebri).

Міст має вигляд товстого поперечно розміщеного утворення, яке заглиблюється своїми звуженими бічними відділами в мозочок.

До моста ззаду своїм потовщеним ростральним кінцем примикає довгастий мозок (medulla oblongata). Якщо трохи припідняти довгастий мозок, то на дні долинки мозочка (vallecula cerebelli) можна побачити середній непарний відділ мозочка – черв’як (vermis), який зв’язує разом дві півкулі мозочка (hemispheria cerebelli).

Ззаду міст відокремлений від передніх відділів довгастого мозку поперечною борозною, з якої виходить відвідний нерв (n.abducens) – VІ пара черепних нервів. Вниз по вентральній поверхні довгастого мозку йде передня серединна щілина (fissura mediana anterior). На рівні першого шийного нерва вона переривається утвореним тут перехрестям пірамід (decussatio pyramidum). У верхніх відділах з кожного боку серединної щілини тягнеться валок – піраміда довгастого мозку (pyramis medullae oblongatаe; pyramis bulbi). Парне підвищення овальної форми, відмежоване від пірамід передньобічною борозною (sulcus anterolateralis), носить назву оливи (oliva).

На основі мозку можна бачити, як послідовно виходять всі 12 пар черепних нервів.

Розвиток головного мозку та його вікові особливості

Вже на ранніх стадіях розвитку нервової трубки передній кінець її відзначається своєю шириною і намічається зачаток головного мозку, який потім двома перехватами ділиться на три первинні мозкові міхури:

1) ромбоподібний мозок (rhombencephalon),

2) середній мозок (mesencephalon),

3) передній мoзoк (prosencephalon).

Дуже швидко перший і третій міхури поділяються кожний ще на два вторинні: передній розчленовується на кінцевий (telencephalon) i проміжний мозок (diencephalon); ромбоподібний мозок ділиться на задній мозок (metencephalon) i довгастий мозок (myelencephalon).

Перелічені вище відділи мозку тільки на самому початку розвитку лежать в одній площині; далі в зв’язку зі швидким ростом головного мозку утворюються згини:

1) тім’яний – в ділянці середнього мозку;

2) мостовий – в ділянці заднього мозку;

3) потиличний – в ділянці довгастого мозку, на межі зі спинним мозком.

Перший і третій згини обернені опуклістю дорcально, другий – вентрально. Утворення зазначених згинів пояснюється нерівномірним ростом окремих частин головного мозку (за рахунок цього також утворюються різні складки, неоднаковою стає товщина стінок мозкових міхурів). Таким чином головний мозок людини набуває надзвичайно складної будови.

Найбільше розвивається кінцевий мозок. При цьому підкіркові ядра розвиваються повільно, півкулі в той же час інтенсивно розростаються і у вигляді плаща вкривають інші частини. Особливо швидко розвивається філогенетично молодша частина – новий плащ (neopallium), який займає у дорослої людини 95–96 % всієї кори; а старий плащ (archipallium), який виконує головним чином нюхову функцію, згортається і перетворюється на структури нюхового мозку (rhinencephalon).

У порівнянні з основною масою півкуль великого мозку людини, rhinencephalon здається неважливим і несамостійним. Насправді порівняльна анатомія вказує на те, що півкулі великого мозку розвинулися як структури, залежні від нюхового мозку. Нюх і тісно пов’язаний з ним смак забезпечують хімічний контакт організму з навколишнім середовищем. Всі інші види чутливості мають справу з фізичними факторами: світло, звук, гравітація та ін. Ми потребуємо нюхових сигналів не тільки щоб відчувати смак їжі; нюхові сигнали забезпечують сексуальну поведінку і, врешті-решт, продовження нашого біологічного виду. Встановлено, що хімічні фактори обслуговують інстинктивну поведінку краще, ніж фізичні. Наприклад, сліпа і глуха самка щура харчується, захищається, парується, вагітніє і народжує щурят успішніше, ніж така, що втратила нюх. Інстинктивна поведінка (статевий, захисний, харчовий рефлекси) у людини залишилися більш тісно пов’язані з нюховим мозком і його лімбічними похідними, ніж з раціональними філогенетично молодими ділянками кори решти кінцевого мозку. Рудименти нюхового мозку людини формують 3 концентричних кола: 1) нюхову частку (нюхове кільце, або власне нюховий мозок); 2) лімбічну частку (lobus limbicus); 3) супралімбічне кільце.

Маса головного мозку у плодів 4-го місяця розвитку складає 11,2 % маси тіла; у 6-місячних плодів – 16 %; але потім вона поступово зменшується. Від 4 до 7 років головний мозок збільшується головним чином догори, а потім спостерігається його деяке подовження і звуження.

Вже протягом першого року життя головний мозок збільшується у 2,5 рази, до 3 років – у 3 рази, до періоду статевої зрілості – в 4 рази. Ріст мозку в цілому продовжується і після 16 років, до 20 років, а іноді й пізніше. Ріст півкуль великого мозку продовжується у людини до 40 років, а підкоркових ядер – до 15 років; після 50 років півкулі дещо зменшуються.

Мікроскопічний розвиток кори великого мозку передує її макроскопічному оформленню: поява основних цитоархітектонічних полів спостерігається на 5–6-му місяці внутрішньоутробного розвитку і визначається ще до утворення більшості борозен і звивин. На 6-му місяці ембріонального розвитку кора вже має шестишарову будову, але диференціація клітин відбувається пізніше і йде повільно. Кора в цей час розвинена слабко і майже не відмежована від білої речовини, що спостерігається і у новонароджених, оскільки більшість нервових клітин знаходиться ще в глибині, в білій речовині.

Мієлінова оболонка в провідних шляхах головного мозку розвивається дуже повільно: вперше мієлінізовані нервові волокна з’являються у плода на 9-му місяці розвитку у верхній частині тім’яної частки, а в потиличній – тільки на 2–3-му місяці позаутробного життя. На деяких довгих відростках нейронів мієлінова оболонка утворюється лише через декілька років після народження. З віком маса провідних шляхів (або ж білої речовини) за рахунок мієлінізації стає більшою, ніж маса кори.

Поверхня кори півкуль у зародків 2,5–3 місяців розвитку гладенька, потім на ній починають виникати і швидко потовщуватися смужки, які поступово піднімаються і перетворюються на звивини, а поглиблення між ними видозмінюються на борозни. Головні борозни, що утворюються внаслідок глибоких перетворень частин мозку, виникають у зародка наприкінці 3-го місяця: спочатку нюхова борозна (sulcus olfactorius); потім – морськоконикова борозна (sulcus hippocampalis) i бічна борозна (sulcus lateralis).

Головні ж борозни з’являються на 5-му і 6-му місяцях; це центральна борозна (sulcus centralis), тім’янопотилична борозна (sulcus parietooccipitalis) i острогова борозна (sulcus calcarinus). На 6-му місяці бічна ямка великого мозку (fossa lateralis cerebri), внаслідок занурення острівця (insula), починає поступово закриватися, але у новонароджених вона ще повністю не закрита. На 6–7 місяцях з’являється більшість інших борозен. У 8-місячного плода намічені вже всі борозни і звивини, а до народження великий мозок вкритий звивинами і борознами на зразок мозку дорослого.

Третинні і четвертинні борозни з’являються у зародків нечасто; звичайно вони з’являються вже після народження. Розвиток борозен і звивин, а також їх кінцеве формування, поділ, розгалуження і злиття тривають і після народження, до 6-ти місяців. З віком деяка частина, прихована в борознах, виходить назовні; борозни як би частково розправляються, а звивини збільшуються. Таким чином мікрогірія (яка виникає в дитинстві) поступово змінюється на макрогірію, характерну для дорослих. Остаточної форми рельєф мозку набуває у віці 7–14 років.

За ступенем важливості, частотою наявності і послідовністю появи всі борозни можна класифікувати на 5 категорій. Вже у новонароджених спостерігаються їх помітні індивідуальні відмінності.

Найбільший ріст кори півкуль відбувається в перші три місяці життя дитини; до кінця 3-го року її головний мозок вже є порівняно високо диференційованим у гістологічному відношенні. У новонародженого відрізняється і внутрішня будова великого мозку. Бічні шлуночки і водопровід мозку відрізняються значними розмірами; нюхові цибулини в дитячому віці ще містять порожнину. Мозолисте тіло нерозвинене, тонке і скорочене; типового вигляду воно набуває лише до 20 років.

З віком мозочок скорочується, його борозни стають глибші, біла речовина вимальовується різкіше, півкулі збільшуються. Диференціація його клітинних елементів відбувається протягом першого року життя.

Процеси старіння в корі півкуль великого мозку супроводжуються збільшенням клітин глії і збільшенням розмірів клітин Беца. Загальна маса головного мозку зменшується.

Аномалії розвитку головного мозку

Природжені вади розвитку головного мозку є наслідком порушення одного або декількох основних процесів розвитку мозку: утворення нервової трубки, розділення її краніального відділу на парні утворення, міграція і диференціація нервових клітинних елементів. Це положення повною мірою стосується кінцевого мозку і меншою мірою стовбура головного мозку, структурні порушення якого можуть бути наслідком ушкодження кінцевого мозку.

До вад розвитку кінцевого мозку, пов’язаних з порушенням змикання (дизрафія) краніальної ділянки нервової борозни при утворенні нервової трубки, відносяться аненцефалія, екзоенцефалія, ініоненцефалія, черепно-мозкові грижи (менінгоцеле, енцефалоцеле), аплазія і гіпоплазія мозолистого тіла, поренцефалія. Ці аномалії пов’язані з дефектами розвитку ектодермального та мезодермального зародкових листків, внаслідок чого вади розвитку мозку часто супроводжуються порушеннями розвитку мозкових оболон, кісток черепа і м’яких покривів голови.

При аненцефалії відсутній великий мозок, кістки склепіння черепа, м’які тканини, часто пошкоджується задній мозок. Екзенцефалія являє собою відсутність кісток склепіння черепа і м’яких покривів голови, в результаті чого півкулі великого мозку розміщуються відкрито на основі черепа у вигляді окремих вузлів, вкритих м’якою мозковою оболоною. Ініоненцефалією називається відсутність частини або всієї потиличної кістки зі значним розширенням потиличного отвору (іnion – потилиця), внаслідок чого більша частина головного мозку виявляється розташованою в ділянці задньої черепної ямки і частково у верхньому відділі хребтового каналу, хребці якого не мають дуг і остистих відростків.

В ділянках природжених дефектів кісток черепа утворюються черепно-мозкові грижі. Вони характеризуються розташуванням мозкових оболон (менінгоцеле), а в більшості випадків і самого мозку (енцефалоцеле), поза порожниною черепа, під його м’якими покривами.

Часткова або повна відсутність мозолистого тіла має відповідно назву гіпоплазії та аплазії (агенезії). При гіпоплазії та аплазії мозолистого тіла ІІІ шлуночок мозку залишається відкритим.

Поренцефалія – це наявність у тканині кінцевого мозку додаткових порожнин, які вистелені епендимою і сполучаються з шлуночками мозку і з субарахноїдальним простором.

Внаслідок персистенції в ембріогенезі переднього мозкового міхура і затримки розвитку на різних стадіях кінцевого мозку утворюються так звані прозенцефалічні вади розвитку головного мозку: прозенцефалія, алобарна прозенцефалія, голопрозенцефалія.

При прозенцефалії весь кінцевий мозок розділяє поздовжня борозна, але в глибині її обидві півкулі зв’язані одна з одною пластинкою сірої і білої речовини. При алобарній прозенцефалії розділена тільки задня третина кінцевого мозку, лобові частки залишаються нерозділеними і значно гіпоплазованими. Найважчою формою прозенцефалічних вад розвитку є голопрозенцефалія, коли внаслідок незмикання краніального кінця нервової трубки кінцевий мозок залишається не поділеним на півкулі. Його єдина вентрикулярна порожнина відкрита і вільно сполучається з підпавутинним простором. При цьому страждає і проміжний мозок.

Вади прозенцефалічної групи супроводжуються різними, іноді доволі важкими, порушеннями будови лиця та його кісток: цебоцефалією, етмоцефалією та циклопією. Такі аномалії вважають вторинними і патогенетично пов’язаними з дефектами розвитку мозку. Діти з циклопією звичайно народжуються мертвими.

Вади розвитку кінцевого мозку, пов’язані з порушенням міграції і диференціації нервових клітин, частіше проявляються гетеротопією, при якій в кінцевому мозку виявляються острівці сірої речовини в білій речовині. Ці острівці утворені клітинами нервової трубки, які втратили здатність до міграції і диференціації в місці зупинки. Більш виражені зміни міграції нервових клітин призводять до порушень утворення звивин півкуль великого мозку: мікрогірії (зменшення звивин); полігірії (збільшення мілких і аномально розташованих звивин); пахігірії (стовщення звивин); агірії (відсутність звивин і борозен – гладенький великий мозок).

Ці вади звичайно супроводжуються зменшенням (мікроенцефалія) або збільшенням (макроенцефалія) маси і розмірів головного мозку.

Щодо вад розвитку стовбура головного мозку, то структурні порушення стосуються головним чином провідних шляхів, які, в залежності від ступеня ураження кінцевого мозку, бувають гіпоплазованими або повністю відсутніми. Первинні дефекти розвитку стовбура головного мозку – гіпоплазія або аплазія ядерних груп (наприклад, окорухових і блокових черепних нервів). Відомі також природжені гіпоплазії та аплазії пірамід і олив довгастого мозку.

Вади розвитку мозочка (гіпоплазія, аплазія, гетеротопії) трапляються доволі часто і звичайно поєднуються з іншими порушеннями головного мозку, наприклад, з гіпоплазією ядерних груп стовбура головного мозку і відповідних черепних нервів.