Тверді приголосні звуки стають м'якими перед і, я, ю, є, ь чи іншим м'яким приголосним. Приголосні, що утворюють пари «твердий-м'який»: ��тверді приголосні [д], [т], [л], [н], [р], [з], [ц], [с], [дз]. Наприклад: [со́нцеи] — сонце; [диети́на] — дитина; [ли́нутие] — линути.
Дзвінкі — це приголосні, у творенні яких бере участь і шум, і голос. Глухі — це приголосні, які утворюємо лише за допомогою шуму. Дзвінкі та глухі приголосні утворюють пари. Пари за глухістю та дзвінкістю утворюють і м'які звуки: [дʹ] — [тʹ], [зʹ] — [сʹ] тощо.
[Й] завжди м'який і не має парного серед твердих. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч ], [ш ], [дж] та звуки [г], [к], [х], [r] не мають парних м'яких. Ці звуки можуть пом'якшуватися перед [і], а зрідка й перед іншими голосними: біг, місто, чітко, шість, гірко, хімія, свято, річчю, роздоріжжя.
Запам'ятати ці приголосні можна, вивчивши таку фразу: «Де Ти З'їСи Ці ЛиНи, аДЗуР». Звук [й] завжди м'який. Таким чином, в українській мові 10 м'яких і 22 тверді приголосні. Усі м'які, крім [й], мають парний твердий приголосний.
Приголосні звуки бувають тверді та м'які . Твердих звуків більше, ніж м'яких. Твердий приголосний звук записують так: [д], а м'який — [д'].
Такими бувають 13 твердих приголосних звуків, що не мають для себе парного м’якого: [б], [п], [в], [м], [ф], [ж], [ч], [ш], [дж], [ґ], [к], [х], [г]. Для позначення пом’якшення після твердого приголосного звуку ставлять знак пом’якшення ´ (верхня похилена риска) Букви я, ю, є, і, ь позначають м’якість попередніх приголосних звуків.