Наукові основи систем землеробства

Безперервний розвиток агрономічної науки і вдосконалення сільськогосподарської техніки були і залишаються головними критеріями поступового руху землеробства і всього сільськогосподарського виробництва. Довготривалі досліди і практика показали, що в основі землеробства так, як і інших науках, лежать закони, що відображають об’єктивні процеси, які відбуваються в природі землеробства. Вони розкривають шлях практиці, запобігають багато помилок і допомагають продуктивніше використовувати не тільки землю, але і машини, знаряддя і інші засоби виробництва.

Підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва не може базуватися тільки на змінюючих показниках виробництва. В міру зростання знань як безпосередньо в агрономії, так і в інших галузях науки закони вдосконалюються і відкриваються нові.

За часом відкриття і загальному значенні в біології і агрономії перше місце належить закону автотрофності рослин. Він об’єднав теорію фотосинтезу і мінерального живлення рослин. Зелені рослини, використовуючи енергію сонячного світла і поглинаючи з повітря вуглекислий газ, а з ґрунту воду і мінеральні речовини, синтезують всі необхідні їм органічні речовини в кількостях, які забезпечують новий розвиток і високу продуктивність рослин. Цими основними принципами відображається сутність цього закону. У відповідності до цього одним з найважливіших принципів при створенні урожаю повинно бути швидше нарощування оптимальної асимілюючої поверхні листя здатної з найкращим ефектом засвоювати сонячну енергію для синтезу цукрів, амінокислот, білків, ферментів і інших клітин протоплазми, тканими і органів рослинного організму.

Для інтенсивного розвитку рослин надзвичайно важливо, щоб у ґрунті в достатній кількості постійно була вода, всі необхідні елементи мінерального живлення в доступних формах та не було перепони їх надходження в кореневу систему.

Одним з найважливіших в агрономії, визначаючим умови життя рослин є закони незамінності і рівнозначності факторів їх життя. Ці закони були сформульовані академіком В.Р. Вільямсом.

Завдяки багаторічним дослідженням переважно у галузі фізіології рослин та агрохімії достатньо повно встановлені потреби рослин у факторах життя, які становлять їх матеріальну і енергетичну основу. Умови навколишнього середовища (ґрунт та атмосфера) помітно впливають на використання рослинами води і елементів мінерального живлення. Серед умов життя рослин основами є агрофізичні та агрохімічні властивості ґрунту склад ґрунтового та приземного повітря, наявність у ґрунті життєздатного насіння бур’янів, збудників хвороб і шкідників та ін. Від умов навколишнього середовища ґрунту та атмосфери значною мірою залежить регулювання і використання рослинами факторів життя.

Для росту й розвитку будь-якої зеленої рослини необхідні дві групи факторів: 1 — космічні — світло та тепло; 2 — земні — вода, повітря і поживні речовини.

На ріст і розвиток рослин впливають не лише фактори життя, але і умови, за яких проявляється дія факторів життя. Умови середовища поділяють на три групи: 1 — ґрунтові (будова орного шару, структура, кислотність ґрунту та ін.); 2 — фітологічні (наявність бур’янів, шкідників і хвороб); 3 — агротехнічні (своєчасність і якість виконання польових робіт).

Взаємодія факторів життя рослин під час їх росту й розвитку надзвичайно складна, багатогранна і продовж тривалого часу є предметом вивчення біологічних наук.

Суть закону незамінності і рівнозначності факторів життя рослин полягає в тому, що всі фактори життя рослин незамінні й абсолютно рівнозначні. Ні один із них не може бути заміненим іншим, навіть за надлишку останнього.

Дійсно, не можна замінити воду світлом або азот фосфором, оскільки кожний фактор життя виконує певну фізіологічну функцію. Поняття рівнозначності слід розуміти так, що немає головних і другорядних факторів життя навіть тоді, коли для рослин будь-який із них необхідний у незначній кількості серед яких окремі частини спектру сонячного променя, наявності в повітрі кисню, азоту, вуглекислоти, температура в певних інтервалах, різноманітні біологічно важливі елементи живлення та ін.

Важливе значення в практичному землеробстві має закон мінімуму (закон обмежувальних факторів). Суть його зводиться до того, що величина врожаю визначається фактором, який знаходиться в мінімумі і буде в міру задоволення ним зростати доти, поки не буде обмежена іншим фактором.

Вперше цей закон в 1840 р. сформулював німецький вчений Ю. Лібіх на підставі розвитку теорії мінерального живлення рослин і причин зменшення родючості ґрунту. Він вважав, що зростання врожаю знаходиться в прямій залежності від збільшення фактору, що знаходиться в мінімумі: У=Л*Х, де У — урожай; X — наявність фактора; А — коефіцієнт пропорційності даного фактора.

На ріст культурних рослин впливає не один фактор життя, а сукупність факторів життя і умов середовища. Дослідами та практично встановлено, що змінюючи лише один фактор життя, без прямого впливу на інші, приріст урожаю поступово знижується, а потім і зовсім припиняється від однакових додаткових доз фактора. Причина цьому — обмежуючий вплив інших факторів життя, оскільки при цьому вступає в дію закон мінімуму або обмежуючого фактору.

Для наочної демонстрації закону мінімуму часто використовують “діжку Добеника”, висота клепок якої умовно визначає рівень забезпечення рослин факторами їх життя (рис. 1)

Якщо в таку діжку налити воду, то її рівень, що приймається за врожай, не буде вищим від рівня найвищої клепки.

Рис. 1. Графічне зображення закону мінімуму: 1 — максимально можливий урожай; 2 — фактичний урожай

Рис. 2. Залежність урожаю від сумісної дії факторів життя рослин:

1 — удобрений; 2 — неудобрений; З — удобрений: 4 — неудобрений; 5 —удобрений; 6 — неудобрений

Чисельними дослідами встановлено, що найвищий урожай можна одержати тільки за оптимальної кількості фактора життя рослин.

Обмежувати урожай можуть не тільки фактори життя, а й несприятливі умови середовища: ґрунтові, фітологічні, агротехнічні; наприклад, забур’яненість, кислотність та ін.

Під час розроблення системи землеробства (особливо для окремих господарств) важливо уміти правильно визначити обмежувальні фактори і причини, що стримують розвиток землеробства в даний час і можливі в недалекому майбутньому. Вони можуть бути різними і пов’язані з особливостями клімату, ґрунту, ландшафту.

Низька родючість ґрунту і обмежені можливості одержання високих урожаїв можуть бути зумовлені не тільки природними умовами, але і недоліками та помилками в культурі землеробства.

Багато з обмежуючих причин можуть мати лише тимчасовий характер, оскільки за відносно короткий час їх можна усунути. У відповідності з цим в освоєнні системи землеробства повинні бути зроблені уточнення.

По-іншому перебуває справа, коли обмежуючими виявляються постійно діючі причини, які дуже важко, а в багатьох випадках і неможливо повністю усунути, проте їх шкідливий вплив може бути послабленим. В відповідності цього набір заходів в системі землеробства повинен забезпечувати постійну боротьбу з ними.

Близький до закону обмежуючих причин широко відомий закон мінімуму, максимума і оптимума. Він був вперше сформульований Ю. Саксом. Зміст його полягає в тому, що найвищий урожай можна одержати за оптимальної наявності фактора, а в міру збільшення або зменшення останнього урожай зменшення.

В.Р. Вільямс дав йому більш чітке визначення: “Найбільший урожай реалізується при середній “оптимальній” наявності фактора; при найменшій (мінімальному) і найбільшій (максимальному) наявності фактора урожай нереальний (дорівнює нулю)”.

Винятково важливе значення в землеробстві має закон сукупної дії факторів життя рослин. Основу цього закону сформулював ще в кінці XIX ст. німецький дослідник Лібшер. Суть його полягає в тому, що для одержання високого врожаю необхідні усі фактори життя в оптимальному співвідношенні.

Таку ж думку про цей закон висловив і В.Р. Вільямс. Як ілюстрацію, що підтверджує цей закон, він наводить графік безперервного збільшення урожаю за одночасної дії світла, води, поживи, побудований на основі дослідів, виконаних німецьким агрофізиком Є. Вояєлі. В дослідах виявилось, що приріст урожаю ячменю на посудину від покращення освітлення за вологості ґрунту 20% склала всього 22 г (або 23,7%), за вологості 40% — 135 (або 73%), а за вологості 60% — 195 г (93,5%). Ще більш помітна різниця від застосування добрив. Тут за умов високого освітлення одна і та ж доза добрив сприяла збільшенню урожаю ячменю в 12,5 разів (рис. 2)

В дослідах Лезера в Індії при вирощуванні льону і пшениці на різних фонах удобрення повним мінеральним добривом в 1,5-2 рази знизило транспіраційні коефіцієнти порівняно з неудобреним фоном або одержаним лише азотним добривом.

Важливою практичною особливістю закону сукупної взаємодії факторів життя рослин є те, що в позитивному напрямі він проявляється лише в тих випадках, коли кількісні зміни факторів впливу підібрано правильно відповідно до потреб і особливостей вирощування культур і сортів. Розв’язання цього питання є одним з найважливіших завдань сучасної агрономічної науки, тому що показники оптимуму і максимуму факторів життя за комплексного їх використання помітно і безперервно змінюється

Найстарішим, але постійно актуальним, є закон повернення речовин в ґрунт відкритий в середині XIX ст. одним із засновників агрохімії Ю. Лібіхом. Зміст його зводиться до того, що всі речовини, використовуючи при створенні урожаю, повинні бути повністю повернені в ґрунт з добривами. Порушення цього закону, по твердженню Ю. Лібіха, рано чи пізно повинно приводити до втрати родючості ґрунту.

В принципі питання про необхідність повернення біологічно важливих елементів, а не усіх винесених з ґрунту урожаєм, є правильним і прогресивним. Про це неодноразово підкреслювали такі видатні вчені як К.А. Тімірязєв та Д.М. Прянішніков, відмічаючи, що вчення про необхідність повернення є одним із найважливіших надбань науки.

У раціонально організованому господарстві всі біологічно важливі елементи живлення, взяті врожаєм з ґрунту або втрачені іншими шляхами, повинні повертатися до нього з деякими перевищеннями, щоб забезпечити безперервне зростання урожаю і компенсувати можливі втрати внаслідок змивання, вилущування, денітрифікації та з інших причин. Цього досягають внесенням добрив, приорюванням післяжнивних решток, зелених добрив, а також вирощуванням бобових культур, здатних нагромаджувати в ґрунті азот. Лише за таких умов забезпечується кругообіг речовин і поліпшення родючості ґрунту.

Одним з показників раціонального ведення землеробства в межах окремого господарства і загалом в державі у відповідності до закону повернення звичайно є баланс таких дефіцитних, біологічно важливих елементів в ґрунті, як азот, фосфор і калій.

Баланс поживних речовин, по твердженню багатьох вчених, в землеробстві продовж тривалого часу порушувався і складався від’ємним, тобто з помітним дефіцитом. З ґрунту бралось більше, ніж поверталось йому. Повертання азоту і калію в ґрунту в 30-40-х роках складало третину, а в недалекому минулому не більше половини. За умов економічної кризи в Україні і нестабільності в сільськогосподарському виробництві загалом, цей дефіцит зріс до непомірних величин.

У розробленні і освоєнні системи землеробства велике значення заслуговує закон плодозміни. Ще в 1838 р. професор М.Г. Павлов визнавав його як закон природи. Він стверджував, що кожний агротехнічний захід більш ефективний за плодозміни, ніж за беззмінного вирощування культур.

В основі цього закону знаходиться загальнобіологічний закон єдності та взаємозв’язку рослинних організмів і умов середовища. Необхідність періодичної зміни різних культур в посіві обумовлюється не тільки різним виснаженням ґрунту елементами живлення і неоднаковим розміщенням і нагромадженням кореневих поживних решток, а бобовими — азоту, але і в тім, що в період росту культури по-різному впливають на ґрунт і на навколишнє середовище. По-різному змінюється, щільність, твердість, гранулометричний стан і вологість ґрунту у вертикальному профілю, а також кількісний склад мікрофлори та інтенсивність розвитку окремих груп мікроорганізмів і в тому числі патогенних. Підтвердження важливості дотримування закону плодозміни можна бачити постійно у виробничих умовах, а також численних довгострокових дослідах, виконаних в Англії (Ротамстед), Данії (Аснов), США (Огайо), Росії (ТСГА), Україні (Полтавська, Харківська, Миронівська дослідні станції) та в інших країнах.

Плодозміна може здійснюватись те тільки під час вирощування зовсім різних груп культур (колосові, просапні, бобові та ін.), а також в межах різних родин однієї групи, а інколи і видів однієї родини. Плодозміна не виключає і наявність чистого пару. На засадах, що випливають з цього закону, ґрунтуються принципи побудови сучасних сівозмін.

Великою групою видатних вчених кінця XIX і першої половини XX сторіччя: В.І. Вернадським, О.П Виноградовим, В.Р. Вільямсом, К.П. Гедройцем, ПА. Костичевим, Д.М. Прянішніковим, ПА. Власюком, О.О. Ничипоровичем було незаперечно доведено, що внаслідок життєвих процесів збільшуються запаси акумульованої сонячної енергії на землі, що ходить накопичення в ґрунті органічних речовин і всіх біологічно важливих елементів живлення, створюються нові, тільки сприятливі умови для росту й розвитку зелених рослин і мікроорганізмів.

Дослідженнями О.П. Виноградова встановлено, що під впливом діяльності живих організмів, і переважно рослин, в ґрунті порівняно з земною корою вміст азоту збільшився в 10 , а вуглецю в 20 разів. Чим активніше проходять біологічні процеси, тим більше нагромаджується біологічних елементів і створюється кращі умови для нових поколінь живих організмів. Таким чином проявляється реальне існування закону природи — закону поліпшення родючості ґрунту.

Дія загального закону природи поліпшення родючості ґрунту проявляється в землеробстві, коли дотримуються інші закони землеробства, особливо повернення, так як значна частина створеної органічної маси виноситься з урожаєм.

Спрямоване використання законів землеробства при проектуванні і освоюванні систем землеробства, у поліпшення родючості ґрунту і одержанню високих врожаїв має вирішальне значення в практиці сільського господарства. Висока культура землеробства передбачає не тільки високоякісне і своєчасне використання усіх польових робіт, але й при веденні господарства на основі і дотриманні законів землеробства і рослинництва. В відповідності з цими законами і на їх базі створюються різні теорії, обґрунтовуючи практичні заходи по освоєнню систем землеробства.

В сучасній агрономічній науці і в сумісних з нею науках нагромадилась велика кількість експериментального матеріалу, а умови землеробства наскільки різні, що не можна створити якусь одну універсальну теорію, яка б охопила всі основні ідеї в землеробстві. Доводиться не лише пристосовуватись до дії сил природи, але і активно втручатись в природні процеси, змінювати довкілля в потрібному напрямку. Серед них основні — вплив на мікроклімат, змінювати властивостей ґрунту та його родючість, ліквідовувати дію і наслідки ерозії та ін. У відповідності з цим сучасні системи землеробства повинні ґрунтуватися на існуючих теоріях, які дають наукове обґрунтування і раціональне рішення доцільності адаптивних систем землеробства в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах.

Новини

Глобальні зміни клімату, реформування земельних відносин та зміни у сфері землеустрою зумовлюють пошук нових підходів. Розуміючи нагальність цих проблем для українського суспільства, Національна академія аграрних наук України відновила діяльність Інституту землекористування.

Як кліматичні зміни впливають на охорону земель? На які нові технології та європейські тренди слід зважати, ухвалюючи рішення у цій сфері? Та як зберегти родючі українські чорноземи від деградації? Розповів член-кореспондент НААН, директор Інституту землекористування НААН, доктор економічних наук Йосип Дорош.

Земельний фонд України становить 60,4 млн га та характеризується надзвичайно високим рівнем освоєння, інтенсивним впливом антропо- та техногенезу на навколишнє природне середовище, зокрема і на земельні ресурси, склад і характер процесів, які відбуваються при використанні земель.

Наразі у сфері земельних відносин є чимало нерозв’язаних проблем, які є важливими для суспільства та нерозривно пов’язані з системою землекористувань, землеустроєм, земельним кадастром, охороною земель та землеоцінювальною діяльністю. Відповідно у Національній академії аграрних наук ведуть системні дослідження за цими напрямками та прогнозують їх наслідки. Науковці академії працюють на випередження, пропонують заходи з метою запобігання негативним наслідкам із урахуванням вимог і практик, що склалися в Україні та світі.

Як очільник Інституту надайте власну оцінку ситуації, що склалася нині з охороною земель в Україні?

Спершу наведу характеристику стану використання земельних ресурсів. Відбулося надмірне збільшення площі ріллі за рахунок схилових земель, що призвело до порушення екологічно збалансованого співвідношення земельних угідь: ріллі, природних кормових угідь, лісів та водойм і негативно позначилося на стійкості агроландшафтів і спричинило значну техногенну враженість екосфери. Внаслідок цього земельні ресурси прискореними темпами деградують, забруднюються та виснажуються, і при цьому в Україні не виробляється достатня кількість та види продовольства навіть для нинішнього покоління, ставляться під загрозу потреби майбутніх поколінь. Особливо загрозливою є деградація та спад родючості ґрунтів – основи біосфери та сільськогосподарського виробництва. Щорічні збитки від основних видів ґрунтової деградації складають близько 40-50 млрд грн, зокрема через незбалансовані втрати гумусу й поживних речовин — 23-28 млрд грн; від недобору продукції та втрат ґрунту через ерозію – 17-22 млрд грн. За рівнем кислотності, засоленості, солонцюватості, переущільнення, забруднення частина земельних ресурсів перебуває у передкризовому, а подекуди — у кризовому стані з тенденцією до погіршення.

Найбільш наболілим питанням є розораність земель, яка є найвищою на європейському континенті. Рівень розорювання земель у державі сягає в середньому 54 відсотків, а у деяких областях – 70 відсотків і більше, тоді як середній показник у європейських країнах – 30-35%.

Потрібно також відзначити, що, за даними досліджень, проведених науковцями НААН, природно-сільськогосподарські зони України (полісся, лісостеп, степ, степ посушливий та сухостепова зона) змістилися на північ на відстань, що сягає 200 км. Сільськогосподарські культури, які традиційно висівали в цих зонах, через нестачу води не зможуть надалі вирощуватися за звичайними технологіями. Отже, окремі території стають посушливими, як наслідок – ґрунти деградують, піддаються ерозії тощо.

Із власного погляду скажу, що наразі в Україні не здійснюють конкретних заходів, пов’язаних із охороною земель, хоча законодавством вони частково передбачені. Із цього приводу науковці Академії звернулися до РНБО України, яке й доручило Кабінету Міністрів України розробити Концепцію загальнодержавної цільової програми використання та охорони земель.

У розробленні цього документу ми брали безпосередню участь і сподіваємося, що Концепція буде прийнята найближчим часом. Для її реалізації вбачаємо потребу у розробленні програми з використання та охорони земель, якою будуть визначені конкретні заходи. Сподіваємося взяти участь у такій роботі.

Важливість розвитку цього напрямку очевидна, позаяк пов’язана зі світовими трендами – так званим «зеленим переходом», боротьбою з викидами СО2. Адже зміни клімату впливають і на ведення землеробства, і на використання земель.

По-перше, відсутність належної державної політики з використання та охорони земель призвела до непрогнозованого зменшення площ продуктивних земель, особливо сільськогосподарських угідь. У більшості сільськогосподарських підприємств відсутні науково обґрунтовані сівозміни, ґрунтозахисні технології вирощування сільськогосподарських культур, порушено науково обґрунтоване співвідношення між внесенням органічних і мінеральних добрив, що веде до виснаження земель, зниження родючості ґрунтів, деградації земель.

По-друге, у процесі здійснення земельної реформи відбувся перерозподіл власності на землю. Зросла кількість власників землі, що відбулося внаслідок паювання земель сільськогосподарського призначення та передачі їх у приватну власність. При цьому набула значного поширення оренда земель. Формування земельних відносин, зміна форм власності та господарювання на землі наразі не забезпечили поліпшення використання земель та їх належної охорони, скасувавши відповідальність за її порушення.

По-третє, однією з основних причин проблеми нераціонального використання земель та їх неналежної охорони є відсутність досконалої системи нормативно-правових документів, які б реально регламентували науково обґрунтоване екологічно та економічно припустиме використання земель в умовах наявності значної кількості дрібних землеволодінь і землекористувань.

І по-четверте, недостатньо розроблені нормативно-технічні акти щодо використання земель, зокрема регламенти у сфері землеустрою. Переважна більшість національних стандартів і класифікаторів у галузі охорони та раціонального використання природних ресурсів щодо земель потребують докорінного вдосконалення та систематизації, оскільки не узгоджуються із чинним земельним законодавством України. Нормативи в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів не розроблено.

В Україні родючі землі, висока культура землеробства, але, на жаль, економічні інтереси превалюють над екологічними. Для прикладу, висівання орієнтованих на експорт культур сьогодні вигідний для виробників продукції, і це можна розглядати як позитив для отримання прибутку. Водночас нехтування землеохоронними заходами у перспективі призведе до посилення деградації земель і неотримання прибутку.

Ключовим прогнозним показником розв’язання зазначеної проблеми є зниження рівня розораності території країни до 44% шляхом вилучення орнонепридатних (деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених) земель з інтенсивного обробітку, площа яких, за експертними оцінками, перевищує 6,5 млн га.

Тому запровадження заходів із охорони земель, передусім із погляду вилучення деградованих ділянок із обробітку з їх подальшим залуженням, залісненням або ренатуралізацією дозволить:

1) збільшити площі земель під об’єктами природно-заповідного фонду, які, за даними Державної служби статистики України, з 2015 до 2020 року зросли лише на 0,17% і складають наразі 6,77% від площі території країни;

2) розширити площі лісовкритих територій, які, згідно з даними Державної служби статистики України, з 2015 до 2020 року зросли лише

• схем землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, територій громад;
• автоматизованих платформ, інформаційно-аналітичних систем та дистанційного зондування Землі;
• критеріїв і технологій для здійснення моніторингу земель та земельних відносин, у тому числі на основі алгоритмів штучного інтелекту.

Маємо розуміти, що наука постійно розвивається, й прогнозувати подальший розвиток застарілими методами неможливо.

Тому маємо зосередити увагу на розвиткові та запровадженні нових технологічних методів, до яких відносимо: використання супутникових знімків, ГІС-технології та залучення штучного інтелекту. За допомогою зазначених методів можна попередньо проаналізувати та визначитися: які культури, в якій кількості та де засіваємо, який прогнозований урожай отримаємо. Важливо, що за допомогою ДЗЗ можна визначити, яким чином використовуються земельні ділянки та які сільськогосподарські культури засіяні на них. Оскільки на схилових землях за попередніми вимогами висів просапних культур заборонявся, адже це сприяло розвиткові ерозії ґрунтів.

Скажу відверто, що фактично ці явища ніхто не контролює, хоча дії з контролю та захисту покладені на органи влади. Ми як представники науки фіксуємо ці загрози та говоримо про їхню небезпеку.

На жаль, під час процесу дерегуляції в Україні економічних відносин відповідно до потреб бізнесу, дерегуляції зазнали й питання охорони земель. Що означає дерегуляція в цій сфері? Були скасовані певні норми та правила у використанні та охороні земель як недієві. І тим самим суспільству зробили ведмежу послугу. Так, дерегуляція у сфері охорони земель скасувала обов’язковість ведення сівозмін із чітко визначеними правилами висіву культур у них, що спричинило негативні наслідки.

А скільки часу знадобиться на розробку цієї програми, щоб почати належним чином охороняти та відновлювати землі? Чи не вийде так, що поки програму приймуть, уже не буде що охороняти?

Це нас турбує найбільше, бо проблему можуть просто забалакати, а заходи потрібно застосовувати негайно. Нам можуть закидати, що ми начебто перешкоджаємо бізнесу, втручаємось у виробничі процеси. Попри це маємо розуміти та не забувати, що земельні відносини – це суспільні відносини, які охоплюють три складові: економічну, екологічну та соціальну.

І якраз роль науки полягає в тому, щоб довести, що такий підхід – неправильний, треба вживати заходів і роз’яснювати, до чого можуть призвести такі перекоси.

Реалізацію заходів Програми слід розділити на два етапи відповідно до гостроти потреби в них, наявності матеріально-технічних, фінансових і трудових ресурсів, рівня нормативно-правового та нормативно-технічного забезпечення.

Дуже важлива інноваційна складова програми, оскільки для отримання коректної інформації про стан земельних ресурсів і здійснення контролю за їх використанням та охороною необхідна розробка автоматизованої системи моніторингу земель на основі використання даних дистанційного зондування Землі, штучного інтелекту, цифровізації процесів та даних.

Також необхідно врахувати наявні екологічні європейські та світові тренди, одним із яких при переході на «зелену» економіку, є залісення. У цій відповідності потрібно розуміти, що за відсутності «зеленого» елементу продати товар до Європи не буде змоги, або ж доведеться платити додатковий податок.

Маємо за мету нашу програму з охорони земель адаптувати до цього тренду. Для цього – визначити земельні ділянки під залісення (з-поміж деградованих земель), заліснити їх і, дотримуючись цієї європейської практики, постачати вітчизняну продукцію до Європи. Це задача планетарного масштабу, а не лише України.

Пріоритетним завданням Програми має стати реалізація комплексу заходів щодо екологічної освіти, інформування та залучення громадськості до співпраці з державними органами на засадах партнерських відносин у процесі планування та реалізації відповідного плану дій.

Науковці порушують ці проблеми. А хто ще має долучитися до їх розв’язання? І який внесок пересічного громадянина у цьому процесі?

Це слушне питання – роль суспільства. Адже це в інтересах усіх громадян – збереження їхнього життєвого простору. І вони мають усвідомити, що цей життєвий простір наразі звужується.

Наука – це теж частина соціуму. Ми першими вказуємо на наявність проблеми та доносимо цю інформацію суспільству. І громадськість має перейнятися цією проблемою. Адже бізнес, а подекуди і держава можуть мати зовсім інші інтереси. Тож наш обов’язок — донести цю проблему до всіх: і до державних органів, і до представників громади.

Що можуть зробити пересічні українці? Є чимало громадських ініціатив. Після виявлення деградованих земель громада може проявити ініціативу щодо їхнього заліснення.

Для пересічного громадянина перший крок – усвідомити наявність цієї проблеми. Другий – запитати себе: що я можу зробити? Можна самому посадити дерево. А можна зібрати однодумців, долучаючи до цього процесу держлісгоспи, віднайти посадковий матеріал. Така ініціатива знизу – дуже важлива.

Передбачається, що за допомогою системи ДЗЗ можливо здійснювати спостереження (ведення моніторингу), чи дійсно деградовані землі вилучені та заліснюються, чи продовжують розорюватися. Контролювати ці процеси – задача суспільства з допомогою громадських ініціатив, об’єднань, спільнот. І такі спільноти часто більш дієві, ніж певні організації.

Це пов’язано зі структурою землекористування, яка склалась у нас, починаючи з 2005 року, та появою високотехнологічних компаній або агрохолдингів, які мають значні земельні масиви в обробітку – від 300 до 600 тисяч га.

Як я вже зазначав, в Україні спостерігається тенденція до посіву переважно експортоорієнтованих сільськогосподарських культур – якраз цим і займаються такі компанії. Ними висіваються 3-4 культури, які користуються попитом за кордоном, і все землекористування побудовано навколо них.

Великі агрохолдинги обробляють великі площі земельних масивів, ними дещо ігноруються характеристики наявних земель та рельєфу, бо превалює прибуток. Також такі компанії характеризуються низьким рівнем зайнятості місцевого населення. У переважній більшості випадків вони не зареєстровані в тій місцевості, де обробляють землю, відповідно, ведуть споживацький тип використання земель, і як наслідок, посилюються деградаційні процеси. Це зумовлене і типом землеробства, і тими культурами, які вони висівають.

В Європі ця система побудована по-іншому. У них переважно діє система фермерського типу, філософія якої базується на ідеї, що той, хто обробляє землю, має пов’язуватися з цією територією. Має проживати на цій землі, обробляти її максимально ефективно з урахуванням екологічної складової.

Така відмінність в ідеології й типах побудови наших господарств зумовлюють ті проблеми з охорони земель, які присутні в Україні й майже відсутні в європейських країнах.

Чому пересічний українець, маючи земельний пай у себе вдома, їде на заробітки до тієї ж Польщі, де працює на дрібного фермера на його землі? Чому не обробляє свою? Чому ми не розвиваємо власне фермерство, у чому тут проблема – в економіці чи в соціальній сфері? Ми досліджуємо такі процеси. Вивчаємо розвиток громад і пропонуємо напрямки розв’язання нагальних проблем.

У Європі також існують певні проблеми, але їх розв’язанням займаються. У них діє потужна система підтримки фермерських господарств. Фактично ці господарства функціонують завдяки дотаціям сільського господарства на противагу українським. Проте є надія, що в Україні ця проблема розв’язуватиметься іншим шляхом – завдяки «зеленому» коефіцієнту. У разі заліснення земель – матимеш певні преференції, в протилежному випадку – платитимеш податок у більшому розмірі.

В Європі немає таких великих агрохолдингів. Хоча маю зауважити, що коли йдеться про земельні відносини – а це, нагадаю, суспільні відносини – немає жодної країни, де вони були б вибудовані однаково. Кожна країна має власну специфіку, велику роль відіграє місцева культура, традиції землеробства. Тому в більшості країн Європи ці питання дуже зарегульовані. Крім того, значну роль там відіграють громади, які відстоюють власні інтереси.

В Україні ж економіка наразі стала первинною, а екологія та соціальні питання – вторинними. І ці тенденції – небезпечні. У світі ж передові позиції належать не праву власності, а ефективному землекористуванню.

Як ви вважаєте, чи варто Україні переймати досвід європейських країн, чи, можливо, обрати власний шлях?

Будь-яка країна йде власним шляхом. Проте світові тренди обов’язково мають бути враховані. Йдеться, зокрема, про новітні «зелені» технології – без яких Україні не обійтися.

Аби переконатися, що дослідження нашої установи ведуться правильним шляхом, презентуємо результати світовій науковій спільноті. Зокрема, на європейських конференціях у сфері землекористування та охорони земель презентували власні дослідження. Їх визнали як перспективні, і нас запросили на конференцію до Північної Македонії, у Скоп’є.

Представники Інституту презентували результати дослідження якраз у частині контролю за використанням земель. Ідеться про використання земель за цільовим призначенням, про межі угідь, про культури, що висіваються. Ми висунули власну гіпотезу та за допомогою певної методології практично її довели.

Завдяки ДЗЗ ми зможемо визначити, яка культура висіяна в тому чи іншому полі. І прагнемо у своєму прогнозі дійти до таких параметрів: які площі засіяні, які сорти вирощуються, який урожай буде зібраний. Це важливо як для науки, так і для держави з погляду економічної, екологічної та соціальної складових управління земельними ресурсами. Європейських колег презентовані дослідження зацікавили, і ми сподіваємося на подальшу співпрацю з ними у цій сфері.

Мабуть, це прозвучить банально. Але я мрію побачити Україну заможною, багатою державою. Звісно, кожен українець бажає, щоб територія розвивалась і ресурси використовували ефективно, щоб наша економіка була модернізованою.

І роль науки й полягає в тому, щоб пропонувати шляхи ефективного використання та охорони земель. Щоб наші люди жили на власній землі й процвітали.

Цього вимагають і глобальні тенденції. Як спрацювала пандемія? Кожна країна замкнулась у собі. Почали закривати кордони, актуальним стало питання продовольчої безпеки. Більшість держав намагаються залишити свої ресурси собі та зробити так, щоб увесь виробничий цикл відбувався всередині країни.

Розуміючи, що Україна має родючі землі, ми теж маємо діяти в цих трендах. Наприклад, переробляти зерно, а не продавати його. Експортна орієнтація на перших порах зробила свою справу та принесла свої плоди. Але тепер слід зосередитися на власній переробці. Ми маємо чітко розуміти, як потрібно змінити структуру землекористування, які культури сіяти, які напрямки дотувати, які податки накладати, щоб стимулювати розвиток тих чи інших галузей. І в цьому якраз має допомогти наука.

Виходячи зі сказаного, моє бачення полягає в досягненні збалансованого використання земельних ресурсів відповідно до екологічних, соціальних та економічних потреб суспільства.