Освенцим. Як жили та вмирали в’язні найвідомішого концтабору Третього Рейху

Рівно 70 років тому – 27 січня 1945-го війська 1-го Українського фронту звільнили концентраційний табір “Аушвіц-Біркенау”. Перед очима визволителів постала страшна картина кинутої похапцем “фабрики смерті”

Молодий студент Тадеуш Ужінскі прибув в першому ешелоні з ув’язненими. Функціонувати концтабір “Аушвіц-Біркенау” в польському місті Освенцимі почав в 1940 році, як табір для польських політв’язнів. Першими в’язнями стали 728 поляків з в’язниці в Тарнові. На момент заснування в таборі було 20 будівель – колишні польські військові казарми. Частину з них переобладнали для масового утримання людей. Також було додатково побудовано ще 6 корпусів. Середня кількість в’язнів коливалася в межах 13-16 тисяч чоловік, а в 1942 році досягла 20 тисяч.

По прибуттю в Освенцим, в’язні проходили відбір і ті з них, хто був визнаний придатним лікарями СС для роботи, направлялися для реєстрації. Рудольф Хесс, начальник табору, в перші ж дні заявляв їм, що вони “. прибули в концентраційний табір, з якого вихід тільки один – через трубу крематорію”. У прибулих в’язнів відбирали одяг, всі предмети особистого користування, їх стригли, реєстрували і привласнювали особисті номери. Спочатку кожного в’язня фотографували в трьох позиціях

Залежно від причин арешту, в’язні отримували трикутники різного кольору, які разом з номерами пришивались на табірний одяг. Політв’язні мали трикутник червоного кольору, кримінальні злочинці – зелений. Чорні трикутники отримували цигани і асоціальні елементи, свідки Єгови – фіолетові, гомосексуалісти – рожеві. Євреї носили шестикутну зірку, що складається з жовтого трикутника і трикутника того кольору, який відповідав причині арешту. Радянські військовополонені мали нашивку у вигляді букв SU.

З ростом чисельності ув’язнених, виникла необхідність ущільнення їх проживання. З’явилися триярусні нари. На одному ярусі лежало 2 людини. У вигляді підстилки була, як правило, пріла солома.

Туалет табору Аушвіц I порівняно з умовами в Аушвіц ІІ (Аушвіц-Біркенау) виглядав справжнім дивом цивілізації.

Туалетний барак в таборі Аушвіц-Біркенау

До 1944 року, коли Освенцим перетворився на фабрику по знищенню, щодня більшість ув’язнених відправляли на виснажливі роботи. Спочатку вони працювали на розширенні табору, а потім їх використовували як рабів на промислових об’єктах Третього рейху. Щодня колони виснажених дюдей виходили і заходили через ворота з цинічним написом “Arbeit macht Frei” (Праця робить вільним). Роботу в’язень повинен був виконувати бігом, без секунди відпочинку. Темпи роботи, мізерні порції їжі і постійні побої збільшували смертність. Під час повернення в’язнів до табору, убитих або виснажених, які не могли самі пересуватися, волокли або везли на тачках. А в цей час для них біля воріт табору грав духовий оркестр, що складався з в’язнів.

Засуджених перед розстрілом примушували роздягнутися. Якщо в цей день їх було небагато, то вирок виконувався прямо тут.

Якщо ж засуджених було багато, то їх виводили до “Стіни смерті”, яка розташовувалася за високим парканом з глухими воротами. На грудях роздягнених людей чорнильним олівцем наносили великі цифри їх табірного номера (до 1943 року, коли з’явилися татуювання на руці), щоб згодом було легко ідентифікувати труп.

Звукоізоляційний матеріал, яким вкривали стіни приміщень для розстрілів називали “волокна смерті”. Також для розстрілів використовували дрібнокаліберну гвинтівку, щоб не привертати звуками пострілів занадто багато уваги. Адже зовсім недалеко проходила кам’яна стіна, за якою було шосе.

У вересні 1941 року була проведена перша спроба масового знищення людей за допомогою газу. Близько 600 радянських військовополонених і близько 250 хворих в’язнів з табірної лікарні невеликими партіями були закриті в герметичні камери підвалу.

Уздовж стін камер вже були проведені мідні трубопроводи з вентилями. По ним в камери надходив газ .

Імена знищених людей вносилися до “Книги денного стану” табору.

В Освенцимі, крім дорослих, знаходилися також і діти, яких направляли до табору разом з батьками. Це були діти євреїв, циган, а також поляків і росіян. Більшість дітей-євреїв гинуло в газових камерах відразу після прибуття в табір. Решта після суворого відбору прямували в табір, де підпорядковувалися тим же суворим правилам, що й дорослі.

Однією з найстрашніших сторінок історії Освенциму були медичні експерименти лікарів СС, в тому числі над дітьми. Так, наприклад професор Карл Клауберг з метою розробки швидкого методу біологічного знищення слов’ян проводив над єврейками експерименти зі стерилізації. Доктор Йозеф Менгеле в рамках генетичних і антропологічних дослідів проводив експерименти на дітях-близнюках і дітях з фізичними вадами. Крім того, в Освенцимі здійснювалися різного роду досліди із застосуванням нових ліків і препаратів, в епітелій втиралися токсичні субстанції, проводилася пересадка шкіри і т.д.

З осені 1941 року в таборі починає функціонувати газова камера, в якій застосовується газ “Циклон Б”. Його випускала фірма Degesch, яка за період 1941-1944 рр від продажу цього газу отримала близько 300 тис марок прибутку. Для умертвіння 1500 чоловік, за словами коменданта Освенцима Рудольфа Гёсса було необхідно близько 5-7 кг газу.

Після звільнення Освенцима, на табірних складах було знайдено величезну кількість використаних банок з-під “Циклону Б” і банки з невикористаним вмістом. За період 1942-1943 рр в Освенцим, згідно документів, було поставлено близько 20 тис. кг кристалів “Циклону Б”.

Більшість приречених на смерть євреїв прибували в табір з переконанням, що їх вивозять “на поселення” на схід Європи. Особливо це стосувалося євреїв з Греції та Угорщини, яким німці навіть продавали неіснуючі ділянки під забудову або пропонували роботу на фіктивних заводах. Саме тому люди часто привозили із собою найцінніші речі, коштовності і гроші.

Після прибуття на розвантажувальну платформу, у людей відбирали всі речі і цінності, лікарі СС проводили відбір депортованих людей. Тих, кого визнавали непрацездатним, відправляли в газові камери. За свідченнями Рудольфа Гесса, таких було близько 70-75% прибулих.

Речі, знайдені на складах після звільнення табору.

Людей переконували в тому, що їх відправляють в лазню, тому вони поводились відносно спокійно. В’язнів примушували зняти одяг і переганяли в приміщення, яке імітує баню. Під стелею були розташовані душові отвори, через які ніколи не текла вода. У приміщення площею близько 210 кв.метрів заводилося близько 2000 чоловік, після чого двері закривалися і в приміщення подавали газ. Люди вмирали протягом 15-20 хвилин. У вбитих виривали золоті зуби, знімали кільця і сережки, у жінок обрізали волосся.

Після цього трупи транспортували до печей крематоріїв, де вогонь гудів безперервно. У разі переповнення печей або в час, коли були пошкоджені від перевантаження труби, тіла знищували в місцях спалення позаду крематоріїв. Всі ці дії виконували ув’язнені, що входили до так званої групи “зондеркоманда”. На піку діяльності концтабору, її чисельність становила близько 1000 чоловік.

В одній реторті містилося по 2-3 трупи.

Тисячі окулярів, дужки яких переплелися наче долі людей, що зняли їх перед останнім походом до “лазні”.

Сотні протезів, корсетів, милиць. Інваліди для роботи були непридатні, тому по прибуттю в табір їх чекала лише одна доля – газова камера і крематорій.

Валізи з написаними на них прізвищами людей.

Все майно, яке привозили депортовані люди, сортувалося, складувалося і найцінніше вивозилося в Третій рейх для потреб СС, Вермахту та цивільного населення. Крім того, предметами в’язнів користувалися службовці табірного гарнізону. Наприклад, вони зверталися до коменданта з письмовими проханнями видати коляски, речі для немовлят, інші предмети.

Німі свідки останніх хвилин життя своїх господарів.

В Освенцимі було виявлено на неспалених німцями складах близько 7000 кг волосся. Це були ті залишки, які табірна влада не встигла відправити на фабрики. Аналіз, проведений в Інституті судових експертиз, показав, що на них є сліди синильної кислоти – отруйного компонента, який входив до складу “Цілона Б”. З людського волосся німецькі фірми виробляли портняжну тканину.

І знову гори взуття. Дитячого.

Ворота фабрики смерті закрилися 27 січня 1945, коли 7000 в’язнів, які завдяки щасливому випадку залишилися живі, вийшли на волю.

“30 хвилин у різних вимірах”: 60-та річниця звільнення нацистського табору “Освенцим”.

Здоровенькі були, дорогий слухачу, знову “30 хвилин у різних вимірах на хвилях української свободи”, вас вітає Ірина Халупа.

Наша передача сьогодні присвячена визволенню нацистського табору Освенцім, 60-ту річницю цієї події відзначали минулого тижня.

Освенцім – найбільший український табір смерті, розташований приблизно 60 км на захід від Кракова. Табір збудований за розпорядженням шефа гітлерівського СС Генріха Гіммлера. Розпорядження було підписане 27 квітня 1940, і вже в червні цього року табір розпочав працювати.

Пізніше його розширили і поділили на три частини: Освенцім один, в якому тримали політичних в’язнів, Освенцім два – Бжезінка, де був розташований величезний комплекс знищення, і Освенцім три – який у травні 1942 року став табором примусових робіт.

Головна мета діяльності Освєнціма – знищення євреїв, тут загинуло півтора мільйона людей. Газові камери, які вбивали 6 000 осіб в день, працювали без зупинки. Більшість євреїв, яких вбивали в Освєнцімі, були з України. Тут нищили не лише євреїв, представники 25-ти національностей знайшли свою смерть.

Перші українці, що опинилися в Освєнцімі, були з західної України. 1941 до Освєнціма або Аушвіцу, як його називали німці, почали звозити радянських українських військовополонених та політичних в’язнів, в тому числі членів організації українських націоналістів.

Загалом більше, ніж 15 000 українців були інтерновані а Освєнцімі, більшість з них загинули від голоду та холоду, або їх просто знищили.

В Освєнцімі був ув’язнений батько Президента України Віктора Ющенка Андрій, його табірний номер 11 367. В Освєнцімі загинули брати лідера організації українських націоналістів Степана Бандери Василь та Олександр.

Українців, зокрема українців з радянських територій, піддавали в Освєнцімі страшним тортурам та приниженням. Згідно з нацистською політикою расової ієрархії, українців вважали вищими євреїв та циган, які були на перших місцях на знищення, та все ж таки українців сприймали, як нищу расу, так звану унтерменшів.

До суперарійської раси, яку представляли німці, українцям було дуже і дуже далеко. Більшість українських військовополонених загинули відразу після прибуття до концтабору. Між жовтнем 1941 та лютим 1942 років приблизно 8 320 радянських військовополонених було знищено введенням карболової кислоти в серце.

Хоча плани стерилізувати всіх українців не були здійснені, в українців, як і також інших слов’ян, використовували в Освєнцімі у винаходах різних методів стерилізації. Українців також використовували в експериментах на випробування отруйного газу Циклон Б. Газу, який пізніше використовували в камерах смерті.

3 липня 1943 року українські охоронці Освєнціма організували повстання, всіх повстанців знищено. Рік пізніше – 6 жовтня, члени Зондерн команди, групи, яка обслуговувала газові камери та крематорії, також підняли повстання. Всі загинули.

Коли в січні 1945 року солдати радянської армії визволили Освєнцім, там знаходилося 7 650 в’язнів.

Минулого тижня державні мужі Європи, визволителі Освєнціма, в’язні, які вижили, відзначали

60-ту річницю звільнення цього концтабору. Всі вони схилили голови перед жертвами, які там загинули.

Зі свічками в руках, зі своїми табірними номерами на грудях або рукавах, вони поклали квіти на місце, де так ефективно протягом більше чотирьох років в Освєнцімі працювали сумнозвісні крематорії та газові камери.

Чого навчила людство ця історія? Чи розуміємо ми сьогодні, чому це сталося? Чому в цивілізованій культурній Європі стався голокост? За що було знищено 6 мільйонів євреїв?

Це запитання не може забути жінка, яка сьогодні живе в Ізраїлі. Жінка, яка народилася в Польщі, але яка вийшла з Освєнціма живою.

Голос жінки

За що був спалений мій народ? За що відібрали в нас нашу свободу? Чому змусили нас ходити з жовтими латками, щоб нас впізнавали, як євреїв? Я єврейка з Ізраїлю, я маю державу, я маю армію, я маю президента, я маю прапор. Це ніколи не може повторитися.

Ірина Халупа

Близько 10 тисяч осіб, серед яких і члени 46 офіційних іноземних делегацій: президенти, члени королівських родин, прем’єр-міністри та міністри закордонних справ взяли участь у відзначенні 60-ї річниці визволення Освєнціма.

Українську делегацію очолював Президент Віктор Ющенко, батько якого Андрій мав номер в Освєнцімі 11 367. Він був одним з небагатьох в’язнів цього табору смерті, котрому вдалося вижити. В Освєнцімі бував наш кореспондент Володимир Павлів.

Володимир Павлів

У самому Освєнцімі жалобна урочистість розпочалась о 14 годині дня із сигналу паровоза, якими до концтабору звозили ешелони в’язнів.

У цьому заході брали участь близько 1 000 колишніх в’язнів концтабору, котрим вдалося вижити. Більшість із них мала на верхньому одязі причеплені шматки тканини із табірними номерами. З такими ж номерами ішли і троє братів Тухляків із Тернополя, котрі самостійно приїхали до Освєнціма, щоб вшанувати пам’ять їх батька, котрий був в’язнем цього табору смерті.

З промовами від імені колишніх в’язнів виступили колишній міністр закордонних справ Польщі Владислав Бартошевський та французька письменниця Сімона Вель.

Потім вони ж підписали декларацію про створення міжнародного центру навчання про Аушвіц і Голокост. Серед політиків, присутніх на церемонії, слово отримали президенти Ізраїлю Моше Кацав, Росії – Володимир Путін, та Польщі – Олександр Кваснєвський.

На відміну від колишніх в’язнів, котрі говорили про страждання ув’язнених та жорстокість їхніх катів, політики не обминули у своїх промовах сучасних аспектів. Президент Путін зауважив, що як немає прощення нацизмові, так і не може бути прощення тероризмові, що деякі оглядачі розцінили, як натяк на чеченців. Президент Кацав згадав, що частиною трагедії євреїв був антисемітизм європейців, який, на думку ізраїльського президента, відроджується і зараз.

Президент Кваснєвський, у свою чергу, згадував, що у концтаборі гинули не лише євреї, але й поляки.

Олександр Кваснєвський (переклад з польської)

У початковому році існування Аушвіц за дротами цього табору страждало 17 тисяч поляків, ще більше їх тут було ув’язнено у наступних роках окупації. Від 1941 року загрозу Аушвіц пізнало багато народів, долею більшості з них стала смерть.

Аушвіц є величезним цвинтарем, на якому спочивають останки півтора мільйона людей 25-ти національностей.

Володимир Павлів

Офіційна частина заходу завершилася канонічними молитвами та звуком з козячого рогу, званого юдеями шофаром.

Ірина Халупа

Голокост – це слово грецького походження, “голокаустос” – спалення цілістю. Голокост – це один з найстрашніших злочинів в історії людства. Цілеспрямована кампанія Гітлера на знищення європейських євреїв.

60 років тому союзні війська звільнили табір смерті Освєнцім, де від рук нацистів загинуло півтора мільйона євреїв та інших так званих унтерменшів, тобто нижчих рас.

Що знає українська молодь про цей період цієї спільної європейської історії. Що для них значить слово Голокост, чи чули вони про визволення Освєнціма. Микола За калюжний шукав відповіді на ці питання біля Київського університету ім. Шевченка.

Микола Закалюжний

Скажіть, що Ви знаєте про голокост?

Студент

Якщо чесно, я перший раз чую таке слово. А що це, це якась організація?

Микола Закалюжний

Мова йде про знищення євреїв у Другій світовій війні?

Студент

Ми студенти, ми завжди були проти того, щоб знищили будь-яку цивілізацію.

Микола Закалюжний

Ви вивчали щось про це?

Студент

Так, щоб скажімо, про літературу, яка стосується тільки. Там євреїв і той період Другої світової війни, то нічого сказати такого не можу.

Але така стандартна інформація, яка накопичується взагалі в людей, яку постійно нав’язують по телебаченню, спілкуючись з іншими людьми, істориками, то можу сказати, що це була страшенна помилка людства. Я думаю, що людство більше такої помилки не повторить.

Микола Закалюжний

Що Ви знаєте про визволення Освенціма?

Студентка

Микола Закалюжний

А Ви чули про це?

Студентка

Микола Закалюжний

Студентка

Микола Закалюжний

А де Ви навчаєтесь?

Студентка

В Миколаєві, в Національному університеті кораблебудування ім. адмірала Макарова.

Микола Закалюжний

Скажіть, а можливо, Ви чули про знищення євреїв в Другій світовій війні?

Студентка

Я нічого не знаю про це.

Микола Закалюжний

Що Ви знаєте про голокост, чули про це?

Студентка

Так. Я знаю про те, що люди вмирали мільйонами, що це були люди єврейської національності. Це є наша скорбота і помилка фашистів.

Микола Закалюжний

А що Ви можете сказати про це?

Студентка

Я вважаю, що це також помилка і що не можна було такого допускати, що це дуже антигуманно. Н зважаючи там ні на які там стосунки, які може в кого є там в плані сіонізму, антисемітизму, але не можна допускати таких речей.

Микола Закалюжний

Що Ви чули про визволення Освенціма?

Студентка

Я лише чула про сам концентраційний табір, як знущалися з наших предків, але я не чула нічого про визволення, на жаль. У мене є книга про Освенцім, але вона більш літературна, більше з фотографіями, ніж з розповідями.

Микола Закалюжний

Ви інформацію маєте про голокост? Знаєте, що це таке?

Студентка

Так, звичайно, мене вчили це і в школі, і моя бабуся, на жаль, якраз від цього постраждала, то вона мені багато про це розповідала.

Микола Закалюжний

А про що розповідала?

Студентка

Бабуся розповідала про те, як приходили німці, як вони знущалися. Не всі німці знущалися, але деякі німці захищали. Розповідала про те, як присудили її молодшу сестру, тому що вона була схожа на єврейку.

Микола Закалюжний

Про знищення євреїв Ви знаєте?

Студент

Звичайно, я дивився фільм “Список Шиндлера”, де дуже чітко все показується.

Микола Закалюжний

Ви знаєте, що таке голокост?

Студентка

Знаю. В 32-33-х роках в Україні був голод. Сталіним спричинений штучний голод.

Микола Закалюжний

А про знищення євреїв у Другій світовій війні, Ви це чули?

Студентка

Знаю, знаю. Гітлер хотів очистити націю і створити расу свою єдину білу. Тільки німці були, а євреї рахувалися другосортними і масово вивозилося за межі країн, там розстрілювали, вбивали.

Микола Закалюжний

Про визволення Освенціма Ви щось знаєте?

Студентка

Не можу нічого сказати.

Микола Закалюжний

А що таке Освенцім?

Студентка

Ірина Халупа

Ми вже згадували, що Президент Віктор Ющенко брав участь у відзначенні цієї річниці, однак ще до прибуття до Польщі, виступаючи з доповіддю перед парламентською асамблеєю Ради Європи, він нагадав всім про спільну відповідальність всієї Європи. Не ділити континент, щоб ніколи більше не виростали мури, за якими можна ховати страшні злочини. Далі Президент Ющенко.

Віктор Ющенко

Одразу зі Страсбургу, символу совісті Європи, примирення і демократії, я відбуваю до Освенціму, символу болю Європи, де був розташований найжорстокіший концентраційний табір фашистів, щоб вшанувати пам’ять його в’язнів, серед яких був і мій батько, віддати данину тим, хто звільнив його і звільнив всю Європу від фашизму.

Для мене Освенцім відбивається у серці особистим болем, подробицями батьківських розповідей, які я передаю своїм дітям, грудочкою землі, на якій я поклявся ніколи не допустити в Україні жодних проявів антисемітизму чи будь-якої нетерпимості до інших нації, релігій, мов і культур.

Освенцім і гітлеризм, ГУЛАГ і радянський тоталітаризм, голокост і голодомор в Україні 1932-1933 років, який забрав до 10 мільйонів людей і довгі роки приховувався сталінським режимом за залізною завісою, депортація цілих народів і розстріли мирних демонстрантів, переслідування інакомислячих, інші жахи, що пережила Європа у 20-му столітті, змушують нас, в першу чергу, пам’ятати про спільну відповідальність за долю кожної європейської країни, про недопущення лінії поділу та побудови нових берлінських мурів, за якими можна безкарно творити і приховувати будь-які злочини.

Ірина Халупа

Відомий український дисидент, президент українського пенцентру Євген Сверстюк переконаний, що голокосту і зокрема Аушвіцу не було б, якби світ не заплющив очі на жахи українського голодомору 32-33 років, якби була відповідна реакція на червоний терор Леніна. Послухайте розмову, яку записав з Євгеном Сверстюком Тарас Марусик.

Тарас Марусик

Світ відзначив 60-річчя звільнення уцілілих в’язнів концтабору Аушвіц біля польського містечка Освєнцім. В якому, до речі, був і батько нинішнього Президента України. В цьому таборі загинули два брати Степана Бандери Олександр та Василь. Попри це переважна кількість жертв склали євреї.

Французький історик вважає, що в 20-му столітті було три найбільші геноциди: вірменський, український та єврейський. Проте чи не найменше у світі відомо про штучний голодомор в Україні 1932 –33 рр. Чому так склалося, з Вашого погляду, пане Євгене?

Євген Сверстюк

Справа в тому, що 20 ст. було заражене політичною кон’юктурою всупереч моралі, всупереч законові. Від самого початку світ не реагував на великі політичні порушення законів.

Коли з’явилися декрети Леніна, а потім вже виконання цих декретів, а потім і декрет про червоний терор, то мало б бути знаком тривоги. Але ніяких знаків, навпаки, з’явилося чимало адвокатів.

Коли з’явилися перші повідомлення про пограбування церкви, не зважаючи на те, що церква сама погоджувалася віддавати цінності на користь голодуючим, і коли під цей шумок була вказівка Леніна розстрілювати, і чим більше, тим краще, розстрілювати попів, то ніякої реакції на це не було. То нічого дивного, що логіку доконаних фактів приймали за закон, який проходить, новий закон нового часу.

Відповідно, коли мільйони селян насильно заарештовували відкидали їх з рідного краю, відривали від рідної землі, викидали їх з власних хат, то ніяких протестів не було у світі. Чим більший злочин, тим більший був прецедент до наступного.

І нарешті коли стався злочин нечуваного в історії масштабу, коли було організовано концтабір на всю республіку Україну, коли в 32-33 роках на очах усього світу умирали мільйони замучених голодом, то світ таки дався, що він цього не знає, що не має достатніх фактів.

Ті лжесвідки, яких легко було піймати, отримували нагороди за свої брехливі свідчення. Отримував нагороду, орден Леніна під овації на Заході, на Заході його відзначали за дуже добре репортажі з Росії. Це дало підстави визнати СРСР в час його найважчого злочину.

Тепер деякі люди, які не вміють пов’язувати факті, думають, що це окремо, а це другий кошик. Але річ у тому, що Гітлер весь час вчився на прикладі СРСР, він дуже стежив за всіма прецедентами насильства, як вони проводили. Він дуже добре знав вираз Леніна, що “Захід це проковтне”, відповідно потім – вирази Сталіна.

Отже, немає нічого дивного, що в умовах війни, де взагалі багато списувалося, було організовано концтабори в німецькій манері, тобто, так би мовити, знищення людей було поставлено на промислову основу.

То все це треба брати разом, треба брати, як причинновий ланцюг. Те, що зараз відзначають у світі, це дуже важливо, ніколи не можна цього забувати і не можна виривати це з контексту.

Тарас Марусик

В цьому зв’язку я згадую, як Ви сказали, що якби була адекватна реакція Заходу на голодомор, то не було б очевидно і голокосту. І в історії відомий такий факт, власне це теж 33 рік, коли було визнано СРСР, Заходом, зокрема США, тоді відбулася показова поїздка прем’єр-міністра Франції, уродженця Ліона Едуарда Рейо.

Його повезли на Україну по певних, так би мовити, точках, це були новітні потьомкінські села. Після чого він повернувся, і зробив не один коментар, що в Україні ніякого голодомору немає.

Якщо провести паралель з теперішнім часом, з останніми місяцями, і цю паралель між ЗМІ, зокрема французькими, і подіями, які відбулися в Україні, то мені здається, що загата була прорвана. Якби було щось подібне тепер, то не було б вже заблокованої інформації. Може я помиляюся?

Євген Сверстюк

Я думаю, що першими, хто порвав інформаційну блокаду, були семітологи. І один з найкращих семітологів 20 ст. Роберт Конквест, його книги про спустошене століття і про Едуарда Ріо, про те, як його оточували показовими сценками, дуже добре написано.

Я думаю, що завдяки тим людям, які прорвали цю блокаду з великим боєм, і проти Конквеста досі виступають. Це надзвичайно важко – прорвати стіну добре сплетеної брехні.

Ми зараз маємо дуже цікавий і ще слабо досліджений феномен неофашизму. Те, що Медведчук застосував у Мукачеві, що він хотів застосувати тут, це дуже симптоматичне явище. Я думаю, що одна з найбільших перемог української революції у тому, що це було подолано, що це було висвітлено, і фальсифікації було продемонстровано за допомогою судочинства.

В тому велика моральна перевага української революції і добрий урок для усього світу, але це може бути тільки початком.

Тарас Марусик

Повертаючись до Аушвіцу, я нещодавно дізнався, і для мене це було відкриттям, що після звільнення радянськими військами концтабору радянські історики встановили цифру жертв приблизно 4 мільйони.

Сьогодні західні дослідники спустили цю цифру до півтора мільйона, і тому сьогодні дещо коливається в бік, знижена цифра жертв під час другої світової війни.

Відомо так само, що цифра жертв українського голодомору коливається, і досі назріють різні цифри. Від французьких демографів, які випускають книжки на цю тему, і до цифр, які нещодавно повторив у Страсбурзі Віктор Ющенко.

Євген Сверстюк

Що стосується кількісної оцінки, то вона не впливає на якісну оцінку, і той факт залишається фактом. Оцінка та ж сама, незалежно від кількості жертв.

Треба сказати, що одне з досягнень семітологів – це коректне вимірювання кількісних показників, корекція до всіх цифрових показників, які робилися в СРСР. Жодному цифровому показнику СРСР, чи то позитивному, чи негативному не можна вірити, тому що тут навіть принципів правдивості не було закладено.

Тут малося на увазі лише використання з пропагандистською метою, це була принципова засада марксистсько-ленінського погляду на речі.

Ірина Халупа

60-та річниця визволення Освєнціму – це не лише історія, це, перш за все, історія людей, людська історія. Близько півтора мільйона людей, здебільшого євреїв, було вбито у газових камерах концтабору, значена частина загинула з голоду та від хвороб. Але в тих нелюдських умовах люди залишалися людьми. Вони складали вірші, малювали, грали на догоду своїм мучителям на музичних інструментах.

З Вами сьогодні була Ірина Халупа, до побачення.

Українські солдати натрапили на концтабір у лісі

Солдати Першого Українського фронту під проводом командира 107-ї стрілецької дивізії 60-ї армії Василя Петренка 27 січня 1945 року зайшли у найбільший нацистський концтабір “Освенцім” на території окупованої Польщі. Вдалося звільнити 7,5 тис. в’язнів, яких не встигли вивезти нацисти.

За три дні до того армія почала наступ на окуповане місто Освенцим – важливий транспортний вузол. Майже половина: 42% вояків – українці. Про концтабір на території містечка військові командири не знали. Радянські військові просувалися за напрямком по карті – шукали промислові чи інші об’єкти. Замість лісу, як показано на карті, розвідники вийшли на мур із колючим дротом, а за ним – табір. Підступи до нього заміновані. Сапери усю ніч і половину наступного дня розміновували об’єкт.

Документи свідчать, що союзники знали про “остаточне вирішення єврейського питання” і про газові камери. Проте жодних дій не чинили, вважалося, що були “нагальніші питання”.

“Освенцім”, або “Аушвіц” – німецькою, був одним з 6 таборів смерті на території Польщі. Призначений для знищення євреїв з усієї Європи. З 1,3 млн закатованих в’язнів Освенціма діти склали близько 234 тис. “Фабрикою смерті” Аушвіц став не відразу. В перші два роки більшість ув’язнених були поляками – “політичними”. Слабких, літніх, жінок і дітей знищували одразу, сильніші працювали на фабриках. В той час почали працювати крематорії– для масового знищення. В’язнів винищували по 10-15 тисяч чоловік в тиждень, печі працювали безперервно.

Табір був для Третього рейху підприємством, яке приносить прибуток. Два бараки керівництво виділило для зберігання коштовностей. В’язні називали їх “Канадою”. Проте більшість людей помирали від голоду. Найбільше страждали діти.

Ще наприкінці 1944 року табірне начальство оголосило евакуацію ув’язнених на територію Німеччини – поразка Гітлера була неминучою. Тих, хто не міг йти, фашисти розстрілювали.

Вивезли 60 тис. ув’язнених. Щоб знищити докази – руйнували крематорії, підпалювали склади з відібраними у в’язнів речами, мінували підходи до Освенціму.

Після звільнення концтабору частину бараків і будівель стали використовувати як шпиталь для ув’язнених. Через два роки на території колишнього табору смерті організували меморіальний комплекс.

Війська Третьої армії США 11 квітня 1945 року звільнили в’язнів нацистського табору Бухенвальд біля Веймара. З тих пір відзначають Міжнародний день звільнення в’язнів фашистських концтаборів.