Дублення шкіри: види з докладним описом процесу виготовлення

Хромове, рослинне та інші види дублення відрізняються в першу чергу використовуваними речовинами і тривалістю просочення сировини. Тонкощі хімічного процесу та характеристика готових шкір кожного виду обробки

Дублення шкіри – один з основних етапів обробки сиром’ятної шкіри. Без цієї процедури одержати високоякісний матеріал для дублянок, взуття, сумок і вишуканих аксесуарів неможливо. Даний процес припускає просочення шкури дубильними речовинами, що змінює її білкову структуру. Завдяки цьому вона стає міцною, пластичною, гнучкою, що забезпечує тривалу експлуатацію кінцевого матеріалу. Сама процедура не вважається складним, але тривалість просочення залежить від багатьох факторів.

Процес дублення

Дублення шкіри – це процес, що протікає в двох стадіях і включає ряд фізико-хімічних явищ. Одна з них передбачає проникнення в структуру сирцю дубителів, а друга – його взаємодію з частками колагену.

Але перед дубленням шкура повинна пройти ряд підготовчих етапів. Спочатку проводиться її обробка соляним розчином для видалення залишків вологи і зупинки процесу гниття. Далі відбувається вимочування сирцю в воді, поки всі надлишки солі не будуть вимиті. Наступний підготовчий етап передбачає вапнування шкури. Це сприяє ослаблення волосся, щетини, білків, жирів, а також додавання колагену, що покращує подальшу обробку.

Після вапнування шкура проходить перевірку дубильщиков. Вони вивчають її стан, і з допомогою тупого ножа або спеціальної машини знімають весь шерстяний покрив, що робить її поверхню гладкою і рівною.

Після цього проводиться обеззоливание, що дозволяє нейтралізувати лужні сполуки після вапнування. Це сприяє розм’якшенню шкіри. Потім настає останній підготовчий етап – квашення. Він проводиться із застосуванням розчинів солі і сірчаної кислоти, що дозволяє максимально очистити шкіру від залишків хімічних реакцій попередніх обробок і поліпшити проникнення дубильних речовин.

Тільки по закінченню всіх цих процедур шкіра стає придатною для подальшої обробки. Процес дублення шкіри – це занурення сиром’ятної шкіри в різні розчини, що дає можливість отримати високоякісний матеріал на виході. Для цього використовуються спеціальні ванни або барабани з різною концентрацією дубильних речовин, що мінімізує ризик псування матеріалу.

Основні властивості чиненої шкіри по закінченні процедури:

• знижена вологоємність, так як втрачається здатність до набухання під дією води;
• підвищена жорсткість на тлі відсутності рухливості макромолекул колагену;
• висока міцність, зносостійкість, термостійкість;
• відмінна пористість, формостійкість за рахунок проникнення в структуру дубильних речовин і утворення міцних поперечних хімічних зв’язків;
• гарний зовнішній вигляд.

Способи дублення шкіри

Взуття, одяг, галантерейні вироби виготовляють зі шкіри. Шкіра використовується в авіа- та автомобільній промисловості, з неї також роблять м’які меблі. Прикраси, письмові приладдя також роблять зі шкіри. Об’ємні картини вигравлюють на шкірі. При такому широкому використанні шкіра не може бути одного конкретного виду. Вона виготовляється різними способами, відрізняється за товщиною, видом обробки зовнішньої поверхні, щільністю та багатьма іншими параметрами. Одній статті в нашому блозі точно не вистачить, щоб у всьому розібратися.

Давайте розпочнемо зі зовсім простого і розберемось, як шкіра перетворюється на шкіру. Незалежно від того, яка шкіра потрібна на виході, шкіра проходить три основні етапи виробництва:

1. підготовчий етап полягає в тому, щоб вимити та очистити шкуру від всього зайвого.

2. дублення – найбільш цікавий етап виробництва шкіри, і ми зупинимось на ньому трохи довше.

Натуральне або рослинне дублення. Процес дублення полягає у замочуванні шкур у дубильних відварах різної міцності або концентрації танінів. Повний цикл виробництва триває близько 12 міс. Уявіть собі, що для отримання шкіри потрібен цілий рік, таке дублення можна порівняти тільки з виноробством. На виході отримуємо шкіру світло-бежевого кольору, її ще називають Wet-white. Це найстаріша технологія виробництва шкіри, і вона була майже єдиною протягом століть. Шкіра природного дублення екологічно чиста та гіпоалергенна. Єдиний недолік – вона не вологостійка.

Хімічне або хромове дублення. З розвитком хімії в кінці 19 – початку 20 століття було знайдено принципово новий спосіб дублення. Суть цього методу дуже проста: шкури з солями трихвалентного хрому завантажують у величезні барабани та обертають їх кілька днів. На виході отримують шкіру блакитного кольору – Wet-blue. Таку шкіру складно назвати повністю природним продуктом, але вона має ряд переваг – не боїться вологи, м’яка та еластична. Більше 80% шкіри в Україні виготовляється методом хімічного дублення.

Жирне дублення. Якщо перші два види дублення дозволяють виробляти гладку шкіру, то жирне дублення використовується для виробництва замшевої шкіри. В якості дубильного засобу використовують жир морських тварин і риб’ячий жир. В результаті вироби з замші не бояться вологи та досить довго зберігають нарядний зовнішній вигляд.

На завершальному етапі шкіру розрізають (подвоюють або потроюють) для отримання потрібної товщини, розтягують, сушать та фарбують.

У наступних статтях ми продовжимо розповідати про шкіру та знайомити вас з цим чудовим природним матеріалом. Придбання виробів зі шкіри, їх грамотне використання та належний догляд неможливі без мінімальних знань.

Традиційні способи оздоблення художніх виробів зі шкіри у творчості народних майстрів та професійних художників

Анотація. Традиційні способи обробки та оздоблення шкіряних виробів формують художні ознаки та особливості національного мистецтва. Вони визначають характерні риси формотворення, динаміку та ритми орнаментів, колорит виробу, які, у свою чергу, виконують естетичну, інформативну, оберегову та магічну функції.

Ключові слова: технологія вичинки та обробки шкіри, способи оздоблення шкіряних виробів, художні ознаки.

Богдана Чих-Кныш. Традиционные способы отделки художественных изделий из кожи в творчестве народных мастеров и профессиональных художников.

Аннотация. Традиционные способы обработки и отделки кожаных изделий формируют художественные признаки и особенности национального искусства. Они определяют характерные черты формообразования, динамику и ритмы орнаментов, колорит изделия, которые, в свою очередь, выполняют эстетическую, информативную, обереговую и магическую функции.

Ключевые слова: технология выделки и обработки кожи, способы отделки кожаных изделий, художественные признаки.

Bohdana Chikh-Knysh Bogdana. Traditional ways of decoration of artistic leather works in creative work of folk masters and professional artists.

Annotation. Traditional ways of leatherwork and decoration of leather articles form artistic peculiarities of national art. They determine characteristic features of ornamental shapes, dynamics and rhythm, color scheme of the work, which, in their turn, bear aesthetic, informative, amulet and magic functions.

Key words: tanning technology, leatherwork technology, ways of decorating leather works, artistic peculiarities.

Вичинка та оздоблення шкіри – найдавніше ремесло людини. Однак прослідкувати розвиток технік та технології обробки шкіри у світі, та в Україні зокрема, проблематично. Якщо про давню кераміку, різьбу по кістці, обробку металу ми маємо уяву з археологічних знахідок, то шкіра є таким матеріалом, який не зберігається тисячоліттями. Основним чинником руйнування шкіряних виробів є вологість. Тому закономірно, що найдавніші вироби зі шкіри збереглись там, де сухий клімат, а також в умовах вічної мерзлоти. Однак серед археологічних знахідок можемо знайти інструменти та приладдя для вичинювання й оздоблення шкіри, ґудзики і шпильки для застібання одягу, кістяні прикраси та металеві пластини, що нашивались на шкіряну чи хутряну основу. З цих фактичних матеріалів можемо скласти уяву про способи вичинки, конструкцію та характер декору шкіряних виробів. Треба зазначити, що шкіра і хутро рослинного дублення в умовах ґрунту карпатської зони перегнивають за 60-80 років. Тому про давню технологію обробки та способи оздоблення шкіряних виробів на Гуцульщині можемо довідатись з описів і зображень одягу, з термінів та назв, зі збережених шевських і чинбарських інструментів.

У народному домашньому виробництві рецепти обробки шкіри майже не змінювалися століттями. Шкіряне виробництво на Гуцульщині зберегло ще давньоруські способи обробки шкіри. Подібність у процесах вичинки шкур в Україні й на інших, навіть віддалених територіях, свідчать про їх древність. Зокрема, порівнюючи спосіб вичинки, відтворений за археологічними знахідками з розкопок давньоруських міст, з існуючими рецептами, бачимо, що, в основному, різниці майже нема [1, 67]. Так само незмінними залишилися інструменти чинбарів, кушнірів, шевців. Порівняння давньоруських шевських інструментів з гуцульськими свідчить про подібність технології пошиття взуття. Характер оздоблення давньоруського взуття та військового обладунку, які зафіксовано на пам’ятках іконопису, стінопису та книжковій мініатюрі ХІ-ХІІІ ст., теж дозволяє припустити, що традиційне для гуцулів декорування шкіряних виробів металевими пластинами має давнє походження, пов’язане із потребою захистити тіло від удару меча чи списа.

Важливим джерелом для дослідження технології вичинки та оздоблення шкіри є відомості про розвиток ремесла в інших країнах та сусідніх етнічних регіонах.

Торгові й ремісницькі зв’язки сприяли досить широкому і швидкому ознайомленню народних майстрів якщо не з усіма новинками, то, у всякому разі, з усіма напрямами розвитку декоративно-ужиткового мистецтва [1, 67], які, залежно від запитів населення, творчо переосмислювалися. З’являлися типові для свого часу форми виробів і поступово трансформувалися традиційні, ставали іншими способи і прийоми оздоблення, в ужиток входили нові матеріали, вдосконалювалися й видозмінювалися техніки та прийоми обробки.

Гуцульське шкіряне виробництво з поступовим розвитком теж зазнало певних змін і впливів, але попри це зберегло власну художню особливість. Майстри переймали, передовсім, способи вичинки й оздоблення шкіри. Таким чином техніки та способи обробки шкіри мають різне походження.

Розвиток торгівлі, заселення на Галичині євреїв, вірмен, заробітчанські переміщення сприяли поширенню технологій і технік оздоблення шкіряних виробів від угорських, румунських, словацьких, іспанських майстрів.

Удосконалення художньої обробки шкіри і збагачення технік оздоблення шкіряних виробів особливо пов’язане з розвитком палітурної справи. Приблизно з 400-500 рр. у Європі почали виготовляти шкіряні оправи до книг, оздоблюючи їх технікою сліпого друку [2, ??]. До нашого часу збереглись шкіряні оправи, що датуються VII ст. Вони декоровані технікою тиснення штампами і гравірування. Розкішно оздоблювалися оправи середньовічних книг. Характерні для того часу орнаменти виконувались 30-50-ма дуже точно вигравіруваними штампами. Всі зображення: птахи, риби, тварини, фантастичні істоти, а також людські фігури – мадонни, апостоли, ангели, королі, лицарі на конях – були передані в дуже характерних і виразних формах.

У період готики особливо поширилося застосування шкіри для обтягування меблів, виготовлення шкіряних шпалер, шкатулок, футлярів. В оздобленні шкіряних виробів найчастіше вдавалися до технік штампування, тиснення та гравірування. Пізніше гравірування поєднували з тисненням. Високою якістю шкіри та оздоблювальних робіт відзначались різноманітні шкіряні оправи німецьких, швейцарських і чеських майстрів. Вони почали частіше вдаватися до поєднання різних технік декорування, зокрема, тиснення і розмальовування яскравими фарбами. Ця техніка особливо поширилася у Франції, Італії, Фландрії переважно для оздоблення шпалер і шкатулок. На художніх виробах зі шкіри, виконаних в Іспанії, застосовували гравірування з ажурним вирізуванням. Цікавим видом оправи готичного стилю були оправи — сумки для невеличких книжок, які носили із собою.

Приблизно в 1450 р. був винайдений ролик для тиснення, друку і золочення. В цей час у Парижі почали використовувати тиснення металевими пластинами (матрицями). Цей спосіб оздоблення дав можливість виконувати витончені орнаментальні композиції, графічні зображення фігур людей, тварин і птахів.

В епоху Відродження художні шкіряні вироби розповсюдилися в побуті аристократів Європи. Збереглися особливо гарні зразки XVI ст. Це чисельні церемоніальні щити із зображенням міфологічних сцен, полювання і воєн. Таке декорування було характерне для шкіряних шоломів, футлярів, валіз, виконаних італійськими майстрами.

У XVI ст. в Італії тисненням на шкірі почали виконувати рельєфні картини, які повторювали мармурові рельєфи відомих художників. Тоді ж у Європі тільки почали використовувати техніку ручного золочення. Її винахідниками були майстри художньої обробки шкіри зі Сходу. Особливо віртуозно володіли технікою золочення перські ремісники, які за допомогою матриць, вирізаних із верблюжої шкіри, створювали на шкіряних оправах складні золочені композиції.

Особливими є зразки шкіряних оправ угорських майстрів. Піднесенню палітурної справи в Угорщині сприяв король Матіас Корвин, який мав одну з найбільших бібліотек у Європі. Оправи його книг є яскравим прикладом взаємозв’язку мистецтва Сходу і європейського Відродження. В них мотиви італійського декору XVI ст. поєднуються зі східною орнаментикою.

Технології художньої обробки шкіри досягли високого рівня в XVIII-XIX ст. Європейськими центрами розвитку шкіряного виробництва були Париж, Дрезден, міста Італії, Іспанії, Угорщини. Особливу славу здобуло іспанське місто Кордова, про яке знали і в наших краях. Звідти завозилися високоякісні шкіри, які на Західній Україні називались кардибанами. Майстри Галичини, зокрема смт. Кути, що вичиняли шкіри за рецептами іспанських ремісників з м. Кордова, звались кардибанниками [1, 11]. Дещо перейняли гуцульські кушніри й шевці у вірменських ремісників, які жили у Кутах і створили там великий осередок обробки шкіри.

В одній із подорожніх нотаток 1575 р. розповідалось, що вулиці м.Кордова були завалені золоченими і посрібленими шпалерами [3, 60] для їх подальшої обробки — сушіння, адже вони, поряд з іншими шкіряними виробами — футлярами, валізами тощо, стали основною продукцією місцевих ремісників шкіряного виробництва. Відомо, що майстерність обробляти й оздоблювати шкіру в Іспанію занесли араби. Від іспанських майстрів технологія художньої обробки шкіри поширювалась по всій Європі та Латинській Америці, зокрема у Мексиці. У XVIIІ ст. в Україні серед знаті теж були популярними іспанські крісла зі шкіряними сидіннями і спинками, прикрашеними тисненням.

На Гуцульщині народні майстри використовували кілька способів оздоблення шкіряних виробів. Їх застосування залежало від виду вичинки шкіри й функціонального призначення речі. Так, шкіри рослинного дублення оздоблювали гравіруванням і тисненням. Вироби, виготовлені зі шкіри мінерального дублення, прикрашали тисненням, випалюванням, ажурним вирізуванням, плетенням і технікою інтарсії.

Найчастіше гуцульські чинбарі виробляли шкіри рослинного дублення, рідше юхт. До кушнірських виробів готували овчину, оброблену квасом із пшеничного і кукурудзяного борошна. Майже в кожному господарстві чинили шкіру на постоли. Гуцули засолювали шкіри в бочці, а потім тільки ножем зчищали вовну і дубили [4, 4]. Таку сировину використовували для пошиття бурдюгів, гаманців, бідніші селяни – на виготовлення постолів.

Існували певні правила щодо випасу і забою тварин. Гуцули консервували шкіру висушуванням. Після певного часу її вимочували, знімали рештки м’яса і плівку шкафою – металевою плоскою бляхою, в якої один бік мав дерев’яну колодку. Пізніше вичищену шкіру мочили в соленій воді й накладали квас із пшеничної, кукурудзяної муки і солі. У теплому місці шкіра вистоювалась і знову, змочена, пом’якшувалась та розтягалася спеціальним ключем. Після ключування м’яку і гладку шкіру закладали у пйила (п’яла) – спеціальний прилад для її розтягнення, знову чистили шкафою і білили, натираючи «крийдовим каменем» – крейдою, через що шкіра ставала «віправлена» – готова до кушнірської роботи [5, 61]. На Гуцульщині найдовше затрималася традиція вичинки набіло, тобто овечу шкіру не дубили і не фарбували.

Окрім шкіри власного виробництва, гуцульські майстри використовували куповані на базарах чи в міських майстернях сап’ян, смушок, інколи — юхт.

Сап’ян — тоненька овеча чи козяча шкіра, дублена рослинними дубильними речовинами, трохи прожирована і помальована у яскравий колір. Найпоширенішим був червоний, вишневий, коричневий, чорний, рідше – білий сап’ян. Із сап’яну гуцульські кушніри робили аплікації на кептарях і кожухах, шевці використовували його для плетінки на чоботях і чересах.

Для обшивки кушнірських виробів використовувався смушок — вичинене хутерко ягнят. Залежно від місцевих традицій, смушки відбирали чорного, темно-коричневого та сірого природних кольорів.

Там, де виконували рельєфне тиснення шкіри для виготовлення тобівок, чересів, ременів, гуцульські майстри використовували юхт – прожировану шкіру рослинного дублення. Її виготовляли червоного, чорного, натурального кольорів зі шкір великої рогатої худоби, свиней і коней. Сьогодні юхтову шкіру виробляють комбінованим дубленням. Гуцульські шевці використовували і хромову шкіру – м’яку, менш пластичну, але стійку, дублену хромовими солями.

В другій пол. ХІХ – першій пол. ХХ ст. на Гуцульщині традиційними були наступні способи оздоблення шкіри:

• Тиснення штампами – це спосіб тиснення рельєфу металевими та дерев’яними штампами з вигравіруваними, різьбленими чи відлитими елементами орнаменту. Штампи набиваються двома способами: холодними штампами відтискають рельєф на зволоженій шкірі або гарячими роблять відтиски та випалювання на сухій шкірі. Очевидно, це один з найдавніших способів оздоблення шкіри. Гуцульські майстри цим способом оздоблювали взуття, пояси.
• Тиснення дерев’яними матрицями – це спосіб тиснення дерев’яною матрицею вирізьблених на ній композицій чи орнаментальних мотивів. Матрицею відтискають рельєф на великих площинах тобівки, чересу.
• Тиснення металевими матрицями – це спосіб тиснення рельєфу металевими пластинами, на які гравіруванням, окисленням, литвом чи карбуванням наносять орнаментальні композиції, сюжетні зображення і фактуру. Відтиск роблять за допомогою гарячого пресу. Цим способом відтискали рельєф на тобівках та чересах.
• Плетінка – цим способом шкіряними смужками через прорізи на шкірі виплітаються різноманітні орнаментальні композиції (косички, листки, квіти тощо). Різноманітні техніки плетінки застосовували для декорування кушнірських виробів, взуття, чересів.
• Оздоблення металом – це один з найдавніших способів оздоблення одягу, взуття, поясів. Окрім декоративної, виконує захисну функцію. На Гуцульщині майстри виготовляли різні за розміром та формою пластини з міді, мельхіору, латуні, на яких гравірували маленькі елементи орнаменту. Великі пластини називали бовтицею, на них зображували солярне коло, пташок, оленя. Менші опуклі круглі пластинки – це бобрики, найменші – цітки, пшенички, ромбики. Металом гуцульські майстри оздоблювали тобівки, пояси, ремені для тобівок та порохівниць. Кушнірські вироби на Гуцульщині оздоблювали металевими ґудзиками та капслями фабричного виготовлення.
• Аплікація – спосіб декорування кушнірських виробів. У другій пол. ХХ ст. майстри почали застосовувати для декорування сумок, поясів та ін. Для цієї техніки оздоблювання із сап’яну чи гладенької шкіри вирізували елементи та мотиви орнаменту і нашивали на біле тло кептаря чи кожуха. По краях вирізаних орнаментів вшивали кольоровий шнурочок з ниток. Аплікацію прикрашували вовняними кульками, металевими капслями та ґудзиками.
• Гаптування – техніка вишивки, що застосовується для декорування кептарів та кожухів. Гуцульські майстри вишивали на виворітній поверхні хутра або гаптували на окремих тоненьких шкіряних смужках, які пізніше нашивали на основу виробу. Цією технікою вишивали дрібні рослинні мотиви.
• Гравірування – техніка оздоблення шкіри, при якій ножем чи різцем гравірували контурний малюнок, доповнювали тисненням по гравірованих лініях. Цей спосіб декорування шкіри дає можливість робити чіткий, але не високий рельєф.
  У другій пол. ХХ ст. гуцульські, зокрема косівські майстри, почали застосовувати запозичені та нові способи оздоблення шкіри. До них належать:
• Ажурне вирізування (перфорація) – цим способом декорування за задуманим малюнком вирізають ажур ножем, долотами та пробійниками (інструмент для пробивання шкіри) різних форм та розмірів. Під ажурно вирізані мотиви орнаменту підклеюють шкіру, переважно іншого кольору. Цей спосіб декорування застосовують на виробах різного призначення, поєднують з плетінкою, металом, різьбою та випалюванням.
• Ручне рельєфне тиснення – спосіб створення рельєфних композицій на твердій поверхні оправ, футлярів, коробок та ін. На цупкій основі виробу виклеюють зі шкіри чи картону рельєфні композиції. Поверхню шліфують і ретельно зачищають, на неї наклеюють шкіру, на якій відтискається рельєфне зображення. Цим способом створюються ексклюзивні речі.
• Різьба на шкірі – це спосіб декорування шкіри хромового дублення, на якій різцем вирізьблюють контурний малюнок. Таким чином різцем зрізається фарбована, переважно темна поверхня шкіри, залишаючи графічний контур шкіряної основи. Різьбою виконують здебільшого геометричні композиції.
• Випалювання – це спосіб декорування шкіряних виробів, при якому нагрітими металевими інструментами ( тепер електричними) випалюють на нефарбованій шкірі контурний малюнок чи фактуру. Цією технікою задля художнього ефекту доповнюють ажурне вирізування, плетінку та тиснення.
• Золочення – спосіб декорування шкіряних оправ, футлярів, коробок. Для золочення косівські майстри використовують позолочену чи фольгу для палітурних робіт. За допомогою випалювача або нагрітих металевих інструментів через фольгу на шкіру наносять задуманий малюнок. Позолоту фольгою наносять металевими матрицями під гарячим електричним пресом.
• Інтарсія – це спосіб декорування шкіряних виробів (коробок, оправ, альбомів), що, очевидно, є аналогом інтарсії на дереві. Ця техніка полягає в тому, що шкіра одного кольору вклеюється в шкіру іншого. Для цього способу оздоблення використовується тільки шкіра хромового дублення, ним створюються композиції з геометричних елементів.
• Фарбування та розмальовка шкіряних виробів є доповненням до основних способів декорування. Розмальовкою аніліновими та нітрофарбами доповнюють ручне рельєфне, контурне тиснення. Цей спосіб декорування застосовують в оздобленні оправ, футлярів та коробок.
• Для збереження кольору та захисту шкіряних виробів косівські майстри використовують у своїй практиці воскування та лакування шкіряних виробів.

У другій пол. ХХ ст. гуцульські майстри для декорування виробів зі шкіри почали застосовувати машинні декоративні шви, фабричні пряжки, замочки та ґудзики. Задля декоративного ефекту сучасні майстри вдаються до поєднання кількох способів оздоблення шкіряних виробів. Однак перевантаження оздобою, надмірна декоративність позбавляє виріб естетичної краси матеріалу, зменшує функційне призначення речі.

Розвиток промислів у другій половині ХІХ – поч. ХХ ст. сприяв покрашенню ремісничого обладнання, удосконаленню інструментів і способів обробки шкіри. Гуцульські майстри застосовували кілька технік оздоблення шкіряних виробів. Кептарі та кожухи прикрашали аплікацією із сап’яну, вишивкою і нашиванням з ниток різнокольорових шнурів, китиць та кутасиків; тобівки, череси, ремені оздоблювалися гарячим та холодним тисненням штампами, матрицею, гравіруванням (інколи з розмальовкою) та плетінкою.

Гуцульські шкіряні вироби вирізнялися великою кількістю металевих прикрас: капслів, ґудзиків, гравірованих металевих пластин. З початку ХХ ст. почали використовуватися фабричні металеві капслі й ґудзики. У 50-60 рр. у Верховинському районі поширилося прикрашування кептарів пластмасовими ґудзиками та блискучими лелітками (маленькі кружечки з кольорової фольги), бісером.

Сучасні гуцульські майстри сміливо поєднують в одному виробі різні способи оздоблення шкіряних виробів, різні за походженням декоративні елементи, але в основному завжди дотримуються традиції у виборі композиційних схем і орнаментальних мотивів.

На жаль, тепер сільські кушніри все частіше порушують традиційні технології, спрощують процес оздоблення, використовують штучні матеріали, інколи створюють надто строкаті, не характерні для своєї місцевості кептарі чи кожухи.

На відділі художніх виробів зі шкіри Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва ЛНАМ студенти вивчають давні та нові способи оздоблення: тиснення дерев’яними та металевими матрицями, тиснення ручне рельєфне та контурне, тиснення штампами, гравірування, ажурне вирізування, різноманітні плетінки, аплікацію, золочення, інтарсію, випалювання та різьбу. Важливо, аби забуті способи обробки та оздоблення шкіряних виробів частіше використовувались у творчих роботах професійних художників, студентів, бо способи декорування визначають художні ознаки національного мистецтва – форму, динаміку та ритми орнаментів і колорит.

ЛІТЕРАТУРА

1. Горинь Г. Шкіряні промисли західних областей України (друга пол. ХІХ – поч. ХХ ст.). – К.: Наукова думка, 1986. – 92 с.
2. Кюльв Е.П., Реймо Х.К. Технология художественных изделий из кожи. – М.: Легкая и пищевая промышленность, 1982. –144 с., ил.
3. Данченко Л. Невмируще джерело. – К., 1975. – 192с.
4. Шухевич В. Гуцульщина. – Львів, 1901.–Т.2. –144 с.
5. Полянская Е.В. Народная одежда гуцулов Раховского района. – В кн.: Карпатский сборник., – М., 1972.– С.61 -68.

Також читайте: