Лейкоцити сечі

У здорової людини в сечі лейкоцити (білі кров’яні клітини) або не зустрічаються, або присутні в одиничних кількостях. Поява у сечі надмірної кількості лейкоцитів вважається патологією, яка одержала назву “піурія”, або “лейкоцитурія”. Найчастіше, піурія є наслідком та ознакою бактеріальної інфекції сечовивідних шляхів та сечостатевої системи.

Інфекції сечовивідних шляхів (сечостатевої системи) виникають внаслідок безконтрольного розмноженням мікроорганізмів в одному або декількох органах сечовивідних шляхів при одночасному ураженні тканин. Серед них часто проявляються піурією гострий і хронічний пієлонефрит (уражені нирка та ниркова миска), цистит (сечовий міхур), уретрит (сечівник), епідидиміт (придаток яєчка) та простатит (передміхурова залоза).

Захист від інфекції сечовивідних шляхів забезпечується постійним потоком сечі та регулярним спорожненням сечового міхура. Сеча є несприятливим середовищем для більшості бактерій через кислотність, високу концентрацію сечовини та осмотичні властивості; а у чоловіків, ймовірно, частково в результаті антибактеріальної активності секрету передміхурової залози (соку простати). Отже, поява лейкоцитів у сечі однозначно свідчить про наявність патологічного процесу.

Крім зазначених вище хвороб, піурія діагностується у пацієнтів із сепсисом та у літніх осіб, хворих на пневмонію. Збільшення кількості лейкоцитів у сечі спричинюють різноманітні збудники ‒ хламідії (C. Trachomatis), гонококи (N. gonorrhoeae) або віруси простого герпесу, у жінок із вагінітом ‒ трихомонада (T. Vaginalis) або кандида. Причиною піурії також є папілярний некроз нирки, цукровий діабет, туберкульоз нирок, ниркові каміння (нефролітіаз), хвороба Кавасакі та рак окремих органів сечостатевої системи. Збільшення кількості лейкоцитів у сечі, спричинене бактеріальними інфекціями, практично в усіх випадках супроводжується бактеріурією (появою бактерій у сечі).

Згідно сучасних стандартів, діагноз піурія може встановлюватись різними способами, а саме:

• присутність 10 або більше лейкоцитів в кубічному міліметрі сечі (відповідно, 10 мільйонів у літрі);
• наявність 3-х або більше лейкоцитів у полі зору при мікроскопічному досліджені (за різними джерелами зустрічаються границі норми від 5 до 8 лейкоцитів на поле зору);
• позитивний результат при визначенні лейкоцитарної естерази тестовою стрічкою;
• позитивний результат при забарвленні нецентрифугованого зразку сечі за Грамом.

Окремо розглядається “стерільна піурія”: стан, при якому постійно спостерігають надлишкову кількість лейкоцитів у сечі і, одночасно, не виявляють бактерій ‒ як під мікроскопом, так і після посіву на культуральних середовищах. Стерильна піурія виникає внаслідок багатьох факторів, серед яких: лікування антимікробними препаратами (антибіотиками); катетеризація; ниркові камені; новоутворення сечового міхуру.

Деякі захворювання, що передаються статевим шляхом, також здатні викликати збільшення кількості лейкоцитів у сечі, наприклад хламідіози. Туберкульоз нирки також може спричинювати збільшення кількості лейкоцитів у сечі, хоча і нечасто; проте для груп високого ризику захворіти на туберкульоз нирок це також слід враховувати. Загалом, стерильна піурія не є рідкісним чи надзвичайним виявленням у медичній практиці. Було встановлено, що у 9% пацієнтів, у яких підозрювали інфекцій сечовивідних шляхів, наявна стерильна піурія. Стерильні піурії можна класифікувати як інфекційні або неінфекційні.

Інфекційні стерильні піурії

Звичайні бактеріальні інфекції сечовивідних шляхів ‒ явище надзвичайно поширене. Зазвичай їх лікують антибіотиками, навіть не чекаючи на результати бактеріального посіву із визначенням чутливості. Після навіть однократного прийому антибіотиків звичайна бактеріальна інфекція сечовивідних шляхів може виглядати як стерильна піурія, адже мікроорганізми в сечу не надходять, а джерело запалення, куди прямують лейкоцити з кровотоку ще наявне.

Серед молодої та сексуально активної частини населення найпоширенішою причиною стерильної піурії є інфекція, викликана хламідією (Chlamydia trachomatis). Тому, у цієї групи хворих слід шукати ознаки хламідійної інфекції. Для осіб у віці простатит, цистоуретерит та баланіт (запаленням голівки статевого члена) можуть стати причиною стерильної піурії. В окремих випадках її спричинюють аденовіруси та паразитарні інфекції, такі як шистосомоз. Лікар повинен дізнатись про нещодавні закордонні поїздки, які здійснив хворий у країни Африки та Азії, а також у Південну Америку.

Неінфекційні стерильні піурії

Причиною стерильної піурії можуть стати неінфекційні чинники. Вторинне запалення при апендициті може викликати збільшення кількості лейкоцитів у сечі за умови, що апендикс анатомічно розташований поблизу сечового міхура або сечоводу. Променева терапія новоутворень також може спричинити піурію. Часто її причиною є проведення цистоуретроскопії або нефроскопії. Наявність катетеру або стенти в межах сечовивідних шляхів також є розповсюдженою причиною стерильної піурії.

Якщо нема чітко встановленої причини для появи лейкоцитів у сечі, лікар повинен розглянути інші причини, такі як системні захворювання, вживання наркотиків та злоякісні новоутворення. Стерильна піурія часто супроводжує хвороби органів, що знаходяться на початку сечовивідних шляхів: від ниркового каміння до ракових утворень. Наявність еритроцитів у сечі (гематурія) разом із лейкоцитами при одночасній відсутності бактерій, може бути наслідком розвитку пухлини. Інші причини появи лейкоцитів у сечі, пов’язані з гематурією, включають полікістозні захворювання нирок та нирковий папілярний некроз. Останній, як правило, спостерігається у хворих на цукровий діабет, серповидноклітинну анемію та тривалому використанні анальгетиків. Серед системних хвороб, що спричинюють появу лейкоцитів у сечі, слід звернути увагу на системний червоний вовчак, рідкісну хворобу Кавасакі, діабет, саркоїдоз та злоякісну гіпертензію.

Стерильна піурія у здорової людини

В нормі поява лейкоцитів у сечі пов’язана із змінами організму жінок в постменопаузі та під час вагітності. Національний інститут здоров’я та досконалої допомоги (NICE, Велика Британія) рекомендує щоб будь-яка жінка, яка підозрюється на інфекцію сечостатевих шляхів під час вагітності, лікувалась антибіотиками відповідно до призначення лікаря, з дослідженням сечі (посіву на культуральне середовище) до і після курсу антибіотиків. Лікарі та акушерки повинні знати, що повторне виявлення лейкоцитів у сечі, без встановлення наявності бактерій, може бути фізіологічно нормальним (доброякісною патологією), а вагітна не потребує жодної антибіотикотерапії. Однак, і про це слід пам’ятати, стерильна піурія може бути провісником інших захворювань, які розглянути вище.

Нарешті, вживання наркотиків є однією з забутих, але звичних причин появи лейкоцитів у сечі. Повідомлялося, що олсалазин і нітрофурантоїн викликають стерильну піурію. При застосуванні антибіотиків на основі пеніциліну, нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗЗ), аспірину, інгібіторів протонної помпи (омепразол) та діуретиків можуть викликати гостру реакцію на медикаменти, спричиняючи нефрит із зростанням кількості лейкоцитів у сечі.

Методи визначення кількості лейкоцитів у сечі

Є три основних способи виявлення лейкоцитів у сечі:

• дослідження зразку сечі під мікроскопом;
• підрахунок лейкоцитів автоматизованими системами ‒ аналізаторами;
• визначення хімічними реакціями ферментів, які виділяють лейкоцити, наприклад лейкоцитарну естерази.

Кожен з методів має свої переваги та недоліки.

Мікроскопія ‒ у зразку, взятому належним чином, крім лейкоцитів (піурії) фаховий лаборант може визначити наявність мікроорганізмів (бактеріурію), що, у комплексі із клінічними симптомами, дозволяє надійно встановити діагноз інфекції сечостатевої системи або сечовивідних шляхів. Це зменшує час, необхідний для діагностування хвороби. З іншого боку, виконання цього аналізу потребує наявності висококваліфікованого персоналу. Крім того, фахівець протягом робочого дня може опрацювати лише обмежену кількість зразків сечі.

Автоматизовані методи ‒ використовується проточна цитометрія, яка за допомогою вимірювання електричного імпедансу визначає об’єм частинок; розсіюванням світла встановлює їхній розмір, а застосування флуоресцентних барвників дозволяє зафарбувати ядра та цитоплазму для диференціації клітин. Крім того є сучасні пристрої ‒ системи розпізнавання частинок, де зразок сечі проходить через аналізатор, а камера знімає до 500 кадрів на аналіз. Кожне зображення класифікується за розміром, формою, контрастністю та текстурою. Показано, що ця технологія є придатної для ідентифікації та диференціації клітин, але її надійність для встановлення бактерій ще недостатня. Також зроблені спроби замінити кваліфікованих лаборантів спеціалізованим програмним забезпеченням: автоматичний аналізатор розмішує зразок і переносити його в одноразову кювету, яка центрифугується протягом декількох секунд. Після цього виконуються знімки поля зору високої роздільної здатності (15 на кожен зразок), а програмне забезпечення (модуль авторизації зображень AIEM) здійснює морфологічний аналіз часток, що дозволяє їх підраховувати та класифікувати. Всі зазначені автоматизовані способи характеризуються можливістю опрацьовувати велику кількість зразків.

Хімічні тести ‒ найбільш доступний та швидкий спосіб визначення кількості лейкоцитів у сечі. Точніше, цей тест визначає наявність ферменту ‒ лейкоцитарної естерази, яка й свідчить про присутність лейкоцитів у сечі. Його проведення полягає у занурювання тестової стрічки в зразок сечі із подальшим порівнянням зміни забарвлення зі стандартом. У лабораторних умовах рекомендується оцінювати зміни кольору в тестових стрічках за допомогою колориметричних вимірювань, оскільки одержані такім способом результати є більш надійними та відтворюваними. Слід пам’ятати, що борна кислота та деякі антимікробні засоби, такі як нітрофурантоїн та гентаміцин, можуть призводити до помилок при визначенні лейкоцитів у сечі тестовою стрічкою.

Розшифрувати значення лейкоцитів в комплексі із іншими показниками, що входять у загальний клінічний аналіз сечі можна за допомогою програми автоматичного розшифрування.

Лейкоцити крові

Кількість лейкоцитів у крові – надзвичайно важливий діагностичний показник в загальному аналізі крові. Основна функція лейкоцитів – захист організму від бактерій, вірусів і чужорідних утворень білкового й небілкового походження (таким чином вони приймають участь в алергійних реакціях). Крім цього лейкоцити приймають безпосередню участь в імунних процесах. Кількість лейкоцитів, переважно, не встановлюється окремо; її визначають разом із іншими показниками у загальному клінічному аналізі крові.

Варто зауважити, що в лабораторіях встановлюють кількість лейкоцитів, які знаходяться в крові, що циркулює. Справжня їхня кількість в організмі приблизно вдвічі більша, незадіяні клітини знаходяться біля стінок судин, в тканинах тіла, та не приймають участі в загальній циркуляції. Вони формують своєрідний запас лейкоцитів.

Обстеження крові неозброєним оком після кровопускання практикувалося ще в давні часи, на світанку медицини. Винахід мікроскопа в Голландії (близько 1590 року) вперше дозволив вивчити окремі складові крові. У 1658 році голландський натураліст Ян Сваммердам (Jan Swammerdam) був першим, хто побачив еритроцити. Інший видатний голландський дослідник Антоні ван Левенгук (Antoni van Leeuwenhoek) описав розмір і форму “червоних тілець” і зробив першу ілюстрацію до них у 1695 році. Протягом наступних 150 років жодних інших складових крові, крім “червоних тілець”, не було помічено.

Французький професор медицини Габріель Андрал (Gabriel Andral) та англійський лікар Вільям Аддісон (William Addison), одночасно повідомили про відкриття лейкоцитів лише у 1843 році. Обидва дослідника дійшли висновку, що червоні та білі елементи крові змінюються при захворюваннях.

Нарешті, в середині ХІХ-го сторіччя лікарі Франції та Англії провели низку видатних досліджень, на основі яких постала нова галузь медицини ‒ гематологія. Альфред Донне (Alfred Donné), французький лікар, який відомий, як першовідкривач трихомонади (Trichomonas vaginalis) у 1842 році виявив третю складову крові ‒ тромбоцити. Незважаючи на байдужість і часто навіть ворожнечу колег, Донне проводив перші мікроскопічні семінари в медицині, що приваблювало як французьких, так і іноземних студентів.

Одним з іноземних студентів Донне був Джон Хьюз Беннет (John Hughes Bennett), лікар з Единбурга. Він навчався з Донне протягом декількох років, а в Парижі допоміг заснувати Паризьке медичне товариство, де й став його першим президентом. У 1841 році, незабаром після повернення до Единбурга, Беннет опублікував книгу про використання мікроскопа для діагностики захворювань. У 1845 році Беннетт у Шотландії та Рудольф Вірхоу (Rudolph Virchow) в Німеччині одночасно повідомляли про детальні описи білих клітин крові при лейкемії. Вірхов дав хворобі сучасну назву ‒ лейкемію.

На цьому етапі розвиток знань про лейкоцити загальмувався більше як на 20 років. Так тривало до 1897 року, коли лауреат Нобелівської премії Пауль Ерліх (Paul Ehrlich), тоді ще 25-річний молодий учений, опублікував повідомлення про свою техніку для фарбування мазків крові і спосіб диференціювання кров’яних клітин. З цього моменту почався справжній розвиток гематології, якій інтенсивно триває й сьогодні.

Важлива функція лейкоцитів, яка відрізняє їх від інших клітин – це здатність самостійно рухатися, проникати із крові в тканині організму, де вони поглинають ворожі й підозрілі клітини, разом з іншими чужорідними об’єктами. Цей процес називається фагоцитоз. До лейкоцитів належить велика кількість різнорідних клітин, які відрізняються своєю структурою, розмірами й функціями. Зміни цих клітин, їхньої кількості та зовнішнього вигляду враховуються в лейкоцитарній формулі.

Лейкоцити утворюються в червоному кістковому мозку; їхня кількість у крові залежить від швидкості виходу з кісткового мозку в тканині й інтенсивності утворення. У різному віці нормальна кількість лейкоцитів у крові трохи відрізняється, подібно до еритроцитів або гемоглобіну:

Кількість лейкоцитів у крові залежить від досить великої кількості факторів, а не тільки від швидкості їх утворення. На неї впливають процеси їхньої утилізації (переробки) та міграції в тканині (у вогнища ушкодження або ж запалення), захоплення легенями й селезінкою. На ці процеси, у свою чергу, впливає низка фізіологічних факторів, і тому число лейкоцитів у крові здорової людини коливається: воно підвищується наприкінці дня, при фізичному навантаженні, емоційній напрузі, вживанні білкової їжі, різкій зміні температури навколишнього середовища. У жінок в предменструальний період також зростає кількість лейкоцитів у крові.

Збільшення кількості лейкоцитів у периферичній крові вище норми називають лейкоцитозом, зменшення – лейкопенією. Збільшення або зменшення кількості окремих видів лейкоцитів у крові може бути абсолютним або відносним. Відносне збільшення – це зростання кількості певного виду лейкоцитів у процентному відношенні до всіх форм, а абсолютне – збільшення їхньої чисельності, яка вимірюється в мільярдах клітин на літр крові (×10 9 /л). Зауважимо, що для деяких людей кількість лейкоцитів навіть 3,5×10 9 /л може вважатися нормою. За літературними даними, в них підвищена імунна опірність і вони рідше хворіють, що, швидше за все, пояснюється наявністю в них значного резерву лейкоцитів у тканинах організму. Цей феномен пояснюють спадково-сімейними причинами або впливом парасимпатичної нервової системи.

Як вже зазначалось вище, лейкоцитози бувають відносними та абсолютними. Крім того, розрізняють лейкоцитози справжні та перерасподілу, фізіологічні та патологічні. Справжні абсолютні лейкоцитози, які ще називають реактивними, виникають як відповідь на появу в організмі чужорідних білків, отрути та інших форм вторгнення. Лімфоцити, які зустрічають ці чужорідні стурктури першими виділяють спеціальні речовини – лейкопоетини, які стимулюють кістковий мозок до вироблення лейкоцитів. Лейкоцитози перерозподілу виникають внаслідок надходження в кров лейкоцитів із запасу, який накопичується переважно біля стінок судин. Він може виникати під час прискореного руху крові в судинах. Відносні лейкоцитози є наслідками зменшення об’єму плазми крові при різного роду втратах рідини – проносах, блювоті і т.п.

Фізіологічні лейкоцитози виникають у здорових людей, як відповідь організма на зміну умов діяльності. Натомість, патологічний лейкоцитоз є наслідком хвороби. Особливу увагу слід приділяти лейкемоїдним реакціям – збільшення абсолютного числа лейкоцитів більше від 20×10 9 /л. Крім значного збільшення числа лейкоцитів, при лейкемоїдних реакціях появляються молоді форми різних їх типів (виявляються під час підрахунку лейкоцитарної формули). Це все разом робить ці реакції подібними до проявів лейкозів – злоякісних захворювань системи кровотворення. Відрізняють мієлоїдні та лімфоцитарні лейкемоїдні реакції, залежно від того, який тип лейкоцитів знаходиться в надмірній кількості. Наприклад, лімфоцитарні лейкемоїдні реакції можливі при мононуклеозі.

Збільшення кількості лейкоцитів у крові понад норму використовується не тільки як загальний показник запального процесу або лейкемій (гемобластозів). Наприклад, пропонується враховувати загальну кількість лейкоцитів як окремий критерій при діагностуванні апендициту ‒ гострого і небезпечного захворювання, лікування якого потребує хірургічного втручання.

Апендицит є однією з найпоширеніших причин болю у животі в відділеннях швидкої медичної допомоги; проте діагностування цієї хвороби і на сьогодні залишається складним. Історично склалось так, що частина оперативних втручань з видалення апендиксу проходить при відсутності патологічних змін в органі, тобто на здоровому апендиксі. У жінок такі випадки трапляються частіше, ніж у чоловіків, а їхня кількість за різними джерелами коливається від 5% до 15%, подекуди зустрічаються цифри у 25%. В педіатричній практиці кількість таких випадків менша, і сягає 3% в розвинених країнах.

Всі дослідження в проблемі діагностування апендициту спрямовані на збільшення чутливості методів дослідження, у т.ч. й лабораторних аналізів. Під чутливістю мається на увазі відсоток хворих, у яких буде вірно встановлений діагноз за допомогою обраного дослідження. Чим вища чутливість, тим менша ймовірність виставити неправильний діагноз або взагалі не виявити захворювання у пацієнта, якій насправді хворіє. Чутливість суттєво відрізняється від специфічності; її слід розуміти, як відсоток здорових людей, які за допомогою даного дослідження будуть визначені здоровими, а не помилково хворими.

В одному з досліджень аналізували відомості про 847 пацієнтів, яким виконана апендектомія (видалення апендиксу). Серед них у 22-х апендицит виявився нормальним, тобто операція була помилковою. Якщо використовувати у якості діагностичного критерію загальну кількість лейкоцитів, то використання межі у 9,0·10 9 кл/л (якщо менше ‒ слід вважати діагноз апендицит помилковим) дає чутливість у 92%. При встановленні межі у 8,0·10 9 кл/л, одержуємо чутливість 95%. Якщо виключити випадки, коли симптоми апендициту спостерігають менше ніж 24 години, то чутливість збільшується: при граничному значенні 9,0·10 9 кл/л ‒ 95%, а 8,0·10 9 кл/л дає чутливість 96%.

Таким чином робиться висновок, що доцільно використовувати підрахунок загальної кількість лейкоцитів у крові як величину, що досліджується декілька разів, а не одноразове вимірювання, яке показує наявність чи відсутність лейкоцитозу. Отже доцільно, за відсутності ризику перфорації апендиксу, спостерігати за деякими пацієнтами протягом ночі та робити послідовні вимірювання кількості лейкоцитів. Таке дослідження може допомогти зменшити кількість помилкових операцій нижче 1%, не впливаючи на чутливість діагнозу.

У 2000 році опубліковані відомості про зв’язок між кількістю лейкоцитів в крові та смертністю від коронарних хвороб серця (атеросклероз, ішемічні хвороби серця тощо). Вони були одержані в рамках великого дослідження смертності NHANES II. Загалом в досліджені прийняло участь 8914 дорослих осіб у віці 30-75 років, воно тривало з 1976 по 1992 рік. Протягом 17 наступних років зафіксовано 548 смертей від ішемічної хвороби серця і 782 смертей від інших захворювань серця.

Достовірно встановлено, що середнє значення кількості лейкоцитів у крові було вищим серед осіб, які померли від ішемічної хвороби серця (ІХС). Порівняно з особами, які мали кількість лейкоцитів менше 6,1·10 9 кл/л, ті, у кого він становив більше 7,6·10 9 кл/л більше ризикують померти від ІХС на 58%. Подібні результати спостерігались як серед некурящих, так і курців.

Зв’язок між кількістю лейкоцитів у крові та смертністю:

Ці результати свідчать про те, що більш високі рівні лейкоцитів в крові є показником смертності від ІХС незалежно від наслідків куріння і інших традиційних факторів ризику серцево-судинних захворювань. Опосередковане, це дослідження вказує на ймовірну роль запалення в патогенезі ішемічної хвороби серця. Втім, лише додаткові дослідження покажуть, чи втручання для зменшення запального процесу можуть знизити ризик ІХС, пов’язаних із підвищеним рівнем лейкоцитів у крові.

На відміну від лейкоцитозів, лейкопенії завжди є проявом хвороби. Вони розвиваються як внаслідок ураження системи кровотворення, так і бувають результатом захворювань інших органів та систем. Так само, як і для лейкоцитозів, розрізняють справжні лейкопенії та лейкопенії перерозподілу. Лейкопенії перерозподілу діагностуються, коли частина лейкоцитів з крові, що циркулює, депонується (затримується) біля стінок судин. Цей стан характерний для анафілактичних реакцій (важкий прояв алергії негайного типу), хронічних запальних захворювань шлунково-кишкового тракту, спленомегалії та синдромі портальної гіпертензії.

Справжня лейкопенія – небезпечний для життя стан, що розвивається з різних причин. Серед них:

• Зменшення кількості лейкоцитів, що виробляються кістковим мозком;
• Порушення процесу виведення лейкоцитів з кісткового мозку в кров;
• Зменшення тривалості життя лейкоцитів, прискорене виведення з організму або ж їхня деструкція вже в кровоносному руслі.

Найбільш небезпечним є стан, при якому уражений кістковий мозок втрачає здатність продукувати лейкоцити. Причини такого ураження різноманітні: дія токсинів, вживання деяких видів медикаментів, вплив окремих вірусних та бактеріальних інфекцій. Якщо кістковий мозок припиняє продукувати всі види клітин, то встановлюють діагноз апластична анемія.

Розшифрувати значення кількості лейкоцитів в комплексі із іншими показниками, що входять у загальний клінічний аналіз крові можна за допомогою програми автоматичного розшифрування онлайн.