Урок 17. На чому ґрунтується гуманістична мораль?

Упродовж багатовікової історії людство пережило чимало потрясінь: війни, природні лиха, голод, хвороби, що супроводжувалися смертями багатьох людей. Особливо жорстоким було минуле XX століття. Лише одна подія – Друга світова війна (1939-1945) забрала життя понад 60 млн осіб.

Ця моторошна кількість спонукає до роздумів: хіба можна світ, у якому гине стільки людей, уважати за добрий? Чому моральні правила, відомі тисячі років, виявилися безсилими проти різноманітних проявів зла?

Якщо ви добре поміркуєте, то самі зможете знайти відповідь на ці непрості запитання. Мало знати правила моралі, потрібно чинити за ними і у великих справах, і в буденних дрібницях. Переживши жорстокість і несправедливість, люди дедалі частіше замислюються, чи варто перекладати відповідальність за те, що коїться довкола, на інших.

За останні десятиліття в багатьох країнах моральнішими стали закони. Наприклад, скасовано смертну кару. Люди, виявляючи громадянську активність, частіше беруть участь в управлінні державами, контролюють діяльність влади, домагаються ухвалення законів, які захищають право на гідне життя. Визнаючи людське життя за найвищу цінність, сучасний світ прагне подолати бідність, голод та хвороби, від яких потерпають ще так багато людей на нашій планеті. Адже людське життя є тим добром, з яким тільки й можна реалізувати якесь інше добро. Отже, першою умовою визнання гідності кожної особи є повага до її життя.

МОРАЛЬНИЙ ПРАКТМУМ

Текст 1

ХОДИ, БІДА, СТОРОНОЮ

Ніхто з Куреневих помешканців, а також сам Курінь, не сподівався, яка то біда ждала їх уранці. А сталося от що.

Як тільки сонце виринуло з-за перелогів і степ усміхнувся до нього рум’яними росами, почули куренівці далекий грізний гуркіт, що все наближався і наближався. Двигтіла від нього земля, дрижало Їжакове кубло та Кротова й Мурашині нори, і Павукова сіть дрижала дрібненько.

Прокинувся Їжак, заблищав з кубла нажаханими очима, забігали мурахи коло мурашника, розпачливо заметався по своїй павутині Павук. Тільки Крота не видно було; він кидався глибоко в норі з поверху на поверх свого житла і не тямив, що воно там коїться нагорі. Ні, вчорашній гуркіт був не такий. Вчорашній гуркіт схожий був на один грім, а цей, що наближався, – на сто!

Потім ці сто громів підкотилися до самісінького Куреня і знишкли, наче їх і не було. Тільки дим огорнув Курінь густою хмарою, такий ядучий, що й не продихнеш.

– А що, хлопці, – сказав хтось дуже голосно, – приорем старого Демидовича, а чи пожаліємо?

Зачувши ці слова, Їжак, що скрутився був у колючу кулю, хутко випростався і забігав по Курені, шепочучи усім своїм побратимам:

– Кажіть мерщій отако: «Ходи, біда, стороною! Ходи, біда, стороною!» Тоді вона піде. Кажіть!

І загуло все товариство разом: «Ходи, біда, стороною!».

– А навіщо нам його приорювати, – сказав другий, лагідніший і тихіший голос. Дивіться, скільки тут всякої степової братії оселилося! Оно Їжак зіщулився, он Павучисько гасає з переляку, нора оно свіжа кротяча, мурах ціла туча. Хай вони собі живуть! А Курінь давайте однесемо за пагорбок на солонці. Хай стоїть там, може, комусь іще в пригоді стане.

За Григором Тютюнником

Текст 2

СТАРИЙ ЧАРІВНИК

У давні часи жив старий чарівник. Якось покликав його володар тамтешнього краю – чоловік владний і вимогливий, про якого підданці казали, що він без серця.

– Чув я, що ти великий чародій. Покажи своє мистецтво!

– Налий у горнятко гарячого чаю, постав його тут, а сам вийди за двері, – озвався той.

Володар зробив усе, як сказав чарівник. А коли вийшов за двері, побачив красеня – вороного коня. Скочив володар у сідло й гайнув у степ. Кінь мчав, аж поки несподівано не скинув вершника, а сам – зник. Залишився володар сам один у безлюдному степу. Довелося йому пити воду з калюж, харчуватися корінцями та кониками. Зустрів він якогось дня жінку з двома маленькими худими хлоп’ятами. Усе майно відняли в неї володареві збирачі, і тепер дітям нема чого їсти. Пожалів володар жінку, став їй допомагати. Та один із хлоп’ят все одно помер від виснаження і хвороб. Жаль стиснув серце володаря. Сів він на камінь і гірко заплакав.

Скільки так просидів володар, невідомо, але коли він трохи вгамував сердечний біль й розглянувся навсебіч, то побачив, що сидить у себе на троні, навіть чай у горнятку ще не вистиг.

– Ну як, володарю, надивився на людське горе? – запитав старий чарівник. – Побачив, як важко живеться людям, тобою скривдженим!

Сказав таке – і зник.

Текст 3

ЩО ДАЛІ

Моїй бабусі, щоб перевідати свою маму, потрібно було три дні. Один день ішов, щоб дістатися місця на бричці, запряженій кіньми, ще один – аби розповісти і послухати останні новини, посидівши трохи в кухні, а трохи у саду, і третій день – на дорогу назад.

Коли моя мати їздила до своєї мами, то витрачала два дні. Вона добиралася потягом і, якщо їй щастило з пересадками, приїжджала того самого дня під вечір. Мама розповідала бабусі про своє життя, вислуховувала новини від неї і наступного дня від’їжджала.

Мені, щоб провідати мою маму, досить години. Я приїжджаю машиною, затримуюся в неї десять хвилин і поспішаю назад, бо діти нудяться, а я, як завжди, не встигаю зробити закупи в супермаркеті.

Скільки часу потрібно буде моїй дочці, щоб відвідати мене ?

За Бруно Ферреро

1. Об’єднавшись у групи, проаналізуйте текст за запитаннями та підготуйте повідомлення для обговорення в загальному колі.

Група 1

• 1. Прочитайте Текст 1. Хто його автор? Чим подібний цей текст до казки, а чим відрізняється?
• 2. Яка небезпека чигала на мешканців куреня? Як ви думаєте, чому орачі вирішили перенести курінь?
• 3. Чи маємо підстави вважати аргументи другого орача проявом гуманістичної моралі?
• 4. Поясніть назву оповідання. Чому гуманне ставлення до інших здатне запобігати малому і великому лихові?

Група 2

• 1. Прочитайте Текст 2. Чому казка має назву «Старий чарівник», хоч у ній ідеться про володаря?
• 2. Що допоміг зрозуміти володареві старий чарівник? Чому він змусив його самого страждати?
• 3. Яку думку утверджує казка? Чи знаєте інші казки з такою самою ідеєю?
• 4. Як змінилися уявлення людей про засоби досягнення суспільної справедливості в сучасному світі? Як повага до людської гідності пов’язана з милосердям?

Група 3

• 1. Прочитайте Текст 3. Чому в назві замальовки немає знака питання?
• 2. Яку думку утверджує автор, ділячись спостереженнями героїні?
• 3. Як ці спостереження пов’язані із запитаннями в параграфі «Хіба можна світ, у якому гине стільки людей, уважати за добрий? Чому моральні правила, відомі тисячі років, виявилися безсилими проти різноманітних проявів зла?»
• 4. У чому виявляється відповідальність кожної людини за утвердження моральних цінностей?

Група 4

• 1. Прочитайте запропоновані тексти й коротко поясніть, яку думку утверджує кожен.
• 2. Про які прояви людяності йдеться в текстах?
• 3. Доведіть, що усі три тексти мають загальнолюдський вимір, тобто стосуються кожної людини, а не особливих життєвих ситуацій.
• 4. Чому моральні норми, що лежать в основі уявлень про людину як найвищу цінність, хоч і відомі здавна, лише в минулому столітті набули сили правових норм (із проголошенням Загальної декларації прав людини)?

2. Складіть неримований п’ятирядковий вірш (сенкан), дотримуючись послідовності: 1) поняття, якому присвячено вірш (людяність); 2) два прикметники, якими можна схарактеризувати це поняття; 3) три дієслова, доречних у характеристиці поняття; 4) речення, яке передає ставлення до поняття; 5) слово – синонім чи антонім – до того поняття, яке записане в 1-му рядку.

3. Прослухайте сенкани одне одного, обміняйтеся враженнями.

Май мужність користуватися власним розумом.

Що називають гуманістичною мораллю?

З уроків історії ви знаєте, що паростки духовності були властиві людині й за найдавніших часів. Археологічні знахідки свідчать, що дуже давно люди почали виявляти турботу одне про одного. Попри суворі умови життя, вони доглядали хворих та піклувалися про дітей, вшановували померлих і прагнули полегшити будні живих. Такі вчинки свідчать про зародження моралі. Учені на підставі джерел дійшли висновку, що найдавніші моральні правила стосувалися праці (з певного віку дитину привчали до неї), споживання їжі (одночасно й порівну), взаємин дорослих і дітей, старших та молодших, чоловіків та жінок.

Має прихильників думка, що мораль – як норми, правила, цінності взірцевої (такої, якій належить бути) поведінки існувала завжди як ідеал, як вища досконалість. Щоправда, люди, поглинуті буденними справами, можуть не замислюватися про неї. Тож сенс людського життя – відкривати одвічні істини добра, милосердя, справедливості, людяності.

Людяність виявляється в ставленні до інших з любов’ю, розумінням, співчуттям. Утіленням людяності є доброта, великодушність, уміння прощати, чуйність, здатність до саможертви. Людяність є практичним проявом гуманізму – переконань, що ґрунтуються на уявленні про унікальність кожної особистості. Мораль, засновану на гуманізмі, називають гуманістичною.

ДО СКАРБНИЧКИ СЛІВ

Гуманізм – ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності; людяність.

Гуманіст – людина, яка пройнята ідеями гуманізму.

Гуманний – людяний.

Гуманістична мораль – основа для розбудови громадянського суспільства, тобто спільноти вільних та рівних у своїх правах людей, які прагнуть разом плекати свій добробут задля потреб та інтересів інших людей. Мораль громадянського суспільства найвищою цінністю визнає людину, спрямована на її розвиток.

• 1. Скориставшись наведеними у схемі висловами, поясніть, як виявляти людяність у повсякденному житті.
• 2. Який з висловів пояснити вам найпростіше, а який – найскладніше?
• 3. Які з висловів мають біблійне походження, які є народними прислів’ями, а авторство яких приписують відомим мислителям давнини?
• 4. Як, на вашу думку, можна пояснити таку кількість варіантів золотого правила моралі? Чи є цей факт свідченням поступового формування гуманістичної моралі? Відповідь обґрунтуйте.

Іммануїл Кант. Художник Йоганн Беккер. 1768 р.

Іммануїл Кант (1724-1804) – один із найвизначніших німецьких філософів. Він виклав «золоте правило моралі» мовою філософії. Обмірковуючи глибинний зміст цієї загальної моральної настанови, мислитель уточнив її формулювання: Дій лише за тією нормою, яку хочеш бачити . нормою для всіх людей і також для тебе. Дій так, щоби завжди ставитися до людей і до себе також – як до мети і ніколи – лише як до засобу. У своїх роздумах про природу моральності спирався на досвід природознавця, здобувши визнання і в цій царині. Кант цікавився астрономією, фізикою, математикою, фізичною географією, мінералогією. І. Кант переконував, що свідченням моральності людини є людяність, тобто здатність брати участь у долі інших людей. Свої етичні настанови філософ втілював у влучних афоризмах: Треба вчити не думок, а міркувати; Уміння ставити розумні запитання вже є важлива й необхідна ознака розуму і проникливості; Коли справедливість зникає, то не залишається нічого, що могло б надати цінність життю людей.

• Скориставшись додатковими джерелами інформації, довідайтеся про етичні погляди Іммануїла Канта.

• Чому настанова Канта ставитися до людей як до цілі, а не як до засобу є втіленням ідей гуманізму? Поясніть один із крилатих висловів філософа, який уважаєте суголосним своїм думкам.

1. Що називають гуманістичною мораллю?

2. Як у сучасних демократичних суспільствах обстоюють найвищу цінність гуманістичної моралі – людське життя?

3. Чим можна виміряти цінність життя людини? Чи завжди це можливо? Чому?

4. Наведіть приклади людяності із сучасного повсякдення.

5. Висловіть свою думку з приводу того, чи можна за допомогою людяності протидіяти злу.

6. Підготуйте розповідь про літературного героя, якого вважаєте взірцем людяності. Сформулюйте кілька правил, дотримання яких допоможе стати більш людяними.

§ 54. КОНЦЕПЦІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ

Основні поняття й ключові терміни: СТАЛИЙ РОЗВИТОК ПРИРОДИ Й СУСПІЛЬСТВА. РАЦІОНАЛЬНЕ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ.

Пригадайте! Що таке сталий розвиток природи й суспільства?

Вступна вправа

У світі спостерігається тенденція до скорочення чисельності запилювачів, серед яких джміль кам’яний.

Зіставте основні причини деградації біорізноманіття з ілюстраціями: 1 – зміна клімату; 2 – інвазійні види; 3 – руйнування природного середовища життя; 4 – надмірна експлуатація природних ресурсів; 5 – зростання кількості населення. За умови правильного зіставлення ви отримаєте назву автора інноваційної економічної теорії сталого розвитку.

ЗМІСТ

Яке значення Концепції сталого розвитку?

СТАЛИЙ РОЗВИТОК ПРИРОДИ Й СУСПІЛЬСТВА (англ. sustainable development) – розвиток суспільства, за якого економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання відбуваються в межах, що визначаються властивістю екосистем до самовідновлення. Термін «сталий розвиток» пов’язують з ім’ям прем’єр-міністра Норвегії Г. Х. Брундтланд, яка сформулювала його в звіті «Наше спільне майбутнє» для ООН (1987). Стратегію сталого розвитку проголошено на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992). Концепція сталого розвитку набула свого сформованого вигляду в 2015 р. на Саміті ООН зі сталого розвитку в Нью-Йорку, на якому було схвалено глобальну програму, що містить 17 цілей сталого розвитку, яких світ має досягнути до 2030 р. (іл. 91).

Сталий розвиток полягає в збалансованому розвитку економічного, соціального та екологічного компонентів. Основною метою сталого розвитку є збереження людства, а завданнями – збереження умов існування екосистем і біосфери. Концепція сталого розвитку ґрунтується на п’яти принципах.

1. За умови екологізації економіки й суспільного життя людство може надати розвитку суспільства сталого характеру, що відповідає потребам людей сучасного й майбутніх поколінь (принцип екологізації).

2. Обмеження, що існують у галузі експлуатації природних ресурсів, пов’язані із сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення (принцип екоресурсної ємності).

3. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої надії на благополучне життя (принцип соціальної рівноправності).

4. Необхідно співвіднести споживання з екологічними можливостями планети, зокрема щодо використання енергії (принцип сталого споживання та виробництва).

5. Розвиток людства й природи має відбуватися в їхній постійній взаємодії (принцип коеволюції).

Іл. 91. Глобальні цілі сталого розвитку

У рамках цієї Концепції й реалізуються основні напрями сучасної екологічної політики України. 15 вересня 2017 р. уряд України представив Національну доповідь «Цілі сталого розвитку: Україна». У доповіді представлено 17 глобальних цілей з урахуванням специфіки національного розвитку.

Отже, сталий розвиток – це модель розвитку суспільства, спрямованого на задоволення людських потреб з одночасним забезпеченням сталості довкілля.

Які основні принципи природокористування в контексті сталого розвитку?

Природні ресурси класифікують за різними критеріями: за належністю до компонентів природи – мінеральні, кліматичні, лісові, водні; за можливістю відтворення в процесі використання – вичерпні (відновлювані й невідновлювані) й невичерпні. До природних ресурсів належать сонячна енергія, атмосфера, гідросфера, наземна рослинність, ґрунт, тваринний світ, ландшафт, корисні копалини.

Природокористування є теорією та практикою раціонального використання людиною природних ресурсів у середовищі суспільно-виробничої діяльності, спрямованої на задоволення потреб людства цими ресурсами, а також збереження різноманітності та якості довкілля.

Основними принципами раціонального використання в контексті сталого розвитку є:

• «нульовий рівень» споживання природних ресурсів;
• відповідність антропогенного навантаження ресурсному потенціалу певного регіону;
• збереження цілісності природних екосистем у процесі їх господарського використання;
• збереження природного кругообігу речовин у процесі антропогенної діяльності;
• погодження виробничого й природного ритмів;
• пріоритетність екологічної оптимальності на довгострокову перспективу.

Перехід суспільства до сталого розвитку залежить від екологічної освіти. Її суть полягає в тому, щоб кожна людина усвідомила пріоритетні загальнолюдські цінності, знала про основні джерела порушення природної рівноваги, усвідомлювала свою відповідальність перед суспільством. Компонентом екологічної освіти є екологічне мислення. Екологічне мислення – це відображення дійсності, що передбачає усвідомлення людиною екологічних взаємозв’язків природи. Пошук шляхів формування такого мислення та розробка теорії коеволюційного розвитку природи й людської цивілізації є предметом дослідження екології людини, або соціальної екології.

Отже, РАЦІОНАЛЬНЕ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ – сфера діяльності і вся сукупність засобів, що застосовує суспільство задля вивчення, освоєння, використання, відновлення, поліпшення й охорони природного середовища та природних ресурсів.

У чому полягає необхідність міжнародної взаємодії у справі охорони довкілля?

Необхідність міжнародного природоохоронного співробітництва на сучасному етапі розвитку продуктивних сил зумовлюється такими чинниками, як:

• глобальний характер багатьох екологічних проблем;
• транскордонний характер забруднення довкілля;
• міжнародні зобов’язання України щодо охорони довкілля;
• наявність міжнародних природних ресурсів;
• вигода від міжнародного обміну досвідом та технологіями;
• можливості залучення міжнародних інвестицій.

Реалізувати стратегію виходу із сучасної екологічної кризи можна лише на основі спільних зусиль щодо природоохоронних дій всіх країн. На теперішній час жодна країна не спроможна розв’язати свої екологічні проблеми самостійно або співпрацюючи з декількома країнами.

Формами міжнародного співробітництва у сфері охорони довкілля є: 1) організація наукових і практичних зустрічей (самітів, конференцій); 2) створення міжнародних організацій (наприклад, Міжнародної комісії з навколишнього середовища й розвитку); 3) укладання офіційних договорів та угод, що координують спільні зусилля з охорони природи (наприклад, Всесвітня хартія природи (1982), Європейська хартія про навколишнє середовище та охорону здоров’я (1989), Міжнародна конвенція про захист рослин (1997), Конвенція про біологічне різноманіття (1993); 4) діяльність міжнародних громадських партій та організацій (наприклад, Грінпіс, Все світній фонд дикої природи, Всеукраїнська громадська організація «Жива планета»).

Отже, людство усвідомило навислу небезпеку життю і почало вживати активних заходів щодо охорони довкілля.

ДІЯЛЬНІСТЬ

Самостійна робота з ілюстрацією. Екологічний слід

Екологічний слід (англ. ecological footprint) – міра потреб людини в екосистемах планети. Населення часто використовує більше природного капіталу, ніж генерується на його території життя. Т. зв. екологічні межі, що дають змогу природі підтримувати баланс, становлять 2,2 га на одного мешканця. Розгляньте Світову мапу екологічного сліду та сформулюйте закономірності.

Світова мапа економічного розвитку

Біологія + Естетика. Краса живої природи й охорона довкілля

Джеральд Даррелл писав про свою зустріч з ягуаром: «На мене скажено блискав очима звір такої краси, що я зойкнув. Хутро в нього було коротким, шовковистим, соковитого золотаво-коричневого кольору, немов дикий мед. Але найдивовижнішими були очі: великі, ледь розкосі на золотавому писку. Очі зелені, точно листи під льодом, блискали, як слюда в променях згасаючого сонця». Що таке природоохоронна естетика? Обґрунтуйте значення естетики й екологічного мислення в розв’язуванні сучасних екологічних проблем.

СТАВЛЕННЯ

Біологія + Громадський рух «Жива планета»

Місія Всеукраїнської громадської організації «Жива планета» – розвиток екологічної демократії та поліпшення стану довкілля та якості життя в Україні. Пріоритетними напрямами діяльності організації у сфері сталого розвитку є «Стале споживання», «Стала енергетика», «Стале виробництво», «Сталі закупівлі», «Сталий розвиток населених пунктів», «Сталий спосіб життя й освіта». Доведіть необхідність міжнародної взаємодії державних установ та громадських організації у справі охорони довкілля.

РЕЗУЛЬТАТ

Оцінка

Завдання для самоконтролю

1. Що таке сталий розвиток? 2. Назвіть основні принципи Концепції сталого розвитку. 3. Що таке природні ресурси? 4. Що таке раціональне природокористування? 5. Що таке екологічне мислення? 6. Наведіть приклади, що підтверджують необхідність міжнародної співпраці в справі охорони природи.

7. Яке значення Концепції сталого розвитку? 8. Які основні принципи природокористування в контексті сталого розвитку? 9. У чому полягає необхідність міжнародної взаємодії у справі охорони довкілля?

10. Доведіть необхідність міжнародної взаємодії державних установ і громадських організації у справі охорони довкілля.

§ 8. РІЗНОМАНІТТЯ ВІРУСІВ ТА ПРИНЦИПИ ЇХНЬОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ. НЕКАНОНІЧНІ ВІРУСИ: ВІРОЇДИ ТА ПРІОНИ

Пригадайте, що спільного між живою та неживою природою і яка між ними відмінність. Які характерні ознаки життя? Які особливості будови молекул ДНК та РНК?

Різноманіття вірусів. Усі ми неодноразово стикалися з вірусними захворюваннями, наприклад грипом. Розміри вірусних частинок такі малі, що більшість з них можна побачити лише за допомогою електронного мікроскопа. Важливою особливістю вірусів є нездатність проявляти жодних ознак життєдіяльності за межами живої клітини, у якій вони паразитують.

Науку, яка вивчає будову і функції вірусів, їхні властивості, шляхи передачі збудників та способи лікування і профілактики вірусних захворювань, називають вірусологією.

Запам’ятаємо

Віруси — неклітинні форми життя. Це винятково внутрішньоклітинні паразити. Для свого відтворення вони використовують будівельний матеріал та енергію клітини-хазяїна. Унаслідок взаємодії між вірусом та його клітиною-хазяїном виникають вірусні хвороби.

Вірусні інфекції відомі людству з давніх часів. Перше відоме свідчення про вірусну інфекцію знайдено на барельєфі з Мемфіса — столиці Давнього Єгипту. На ньому зображено священика храму, у якого проявляються типові клінічні симптоми вірусного захворювання — паралітичного поліомієліту (мал. 8.1).

Мал. 8.1. Найдавніше свідчення про вірусну інфекцію — барельєф з Мемфіса (3500 рік до н. е.)

Цікаво знати

1796 року відбулася важлива подія, завдяки якій протягом наступних віків було врятовано мільйони людей. Англійський лікар Едуард Дженнер зробив щеплення восьмирічному хлопчику. Він увів йому матеріал, отриманий від працівниці коров’ячої ферми, яка перехворіла на коров’ячу віспу. У хлопчика, який ніколи не хворів на віспу, розвинулося маленьке пошкодження на місці введення вірусу, яке загоїлося за два тижні. Через півтора місяці Е. Дженнер свідомо ввів під шкіру хлопчику матеріал від людини, хворої на натуральну віспу, але хвороба не розвинулася.

Згодом, 1885 року, відомий французький учений Луї Пастер (мал. 8.2) уперше створив вакцину проти сказу та перевірив її дію на людині. Він зробив щеплення дитині, яку покусав скажений собака, і тим самим зберіг дитині життя. І хоча на той час віруси ще не було відкрито, саме Л. Пастер запропонував терміни вірус (від лат. вірус — отрута) та вакцинація (на честь Е. Дженнера, від лат. вакка — корова).

Мал. 8.2. Луї Пастер (1822—1895), видатний французький мікробіолог; відкрив мікробіологічну суть процесів бродіння і багатьох хвороб людини; один з основоположників мікробіології та імунології

Віруси відкрив Д. Й. Івановський (мал. 8.3), коли вивчав мозаїчну хворобу тютюну. Він дослідив, що витяжка від уражених рослин, коли її ввести здоровим, спричиняє їхнє захворювання. Це відбувалося навіть після проходження витяжки крізь керамічні фільтри дуже малого діаметра, здатні затримувати найдрібніші бактерії. Учений припустив, що збудниками мозаїчної хвороби тютюну є дуже дрібні організми, але вони не росли на жодному поживному середовищі. Це відкриття визнано як народження науки вірусології.

Мал. 8.3. Дмитро Йосипович Івановський (1864—1920) — засновник науки про віруси

Через шість років після того, як Д. Й. Івановський відкрив вірус тютюнової мозаїки, німецькі бактеріологи Фрідріх Леффлер і Поль Фрош показали, що збудник ящуру великої рогатої худоби подібний до збудника мозаїчної хвороби тютюну за своїми властивостями — він теж фільтрується. Так було встановлено, що ці нові «істоти» можуть спричиняти інфекційні захворювання не тільки в рослин, а й у тварин. Згодом, 1900 року, Уолтер Рід довів, що жовту пропасницю спричиняє вірус, який поширюють кровосисні комарі. 1915 року Фредерік Туорт перший відкрив віруси, які уражують бактерії. Фелікс д’Еррель, працюючи незалежно від Ф. Туорта, назвав ці віруси бактеріофагами («пожирачами бактерій») (мал. 8.4).

Мал. 8.4. Бактеріофаги атакують клітину бактерії

Тривалий час, аж до другої половини XX ст., світова наукова спільнота дискутувала про те, чи можна вважати віруси об’єктами живої природи. Порівняйте аргументи «за» і «проти» й висловте свою думку.

Властивості, за якими віруси можна віднести до об’єктів живої природи

Властивості, які відрізняють віруси від клітинних форм життя

1. Віруси здатні до розмноження (їм притаманна спадковість)

1. У вірусів відсутні системи, здатні синтезувати власні білки

2. Віруси здатні пристосовуватися до змін навколишнього середовища (їм притаманна мінливість)

2. До складу вірусної частинки може входити лише один тип нуклеїнової кислоти — або РНК, або ДНК

3. Віруси займають певні екологічні ніші (паразитують лише в клітинах певних типів)

3. Вірусні частинки не здатні до росту

4. Віруси можуть кристалізуватися

Отже, оскільки спадковість і мінливість є основними властивостями живого, віруси, безумовно, є об’єктами живої природи, хоча й належать до неклітинних форм життя. Нині відомі віруси всіх живих істот — людини, тварин (хребетних і безхребетних), рослин, грибів, бактерій.

Принципи класифікації вірусів. Класифікація вірусів ґрунтується на особливостях будови вірусної частинки та типу нуклеїнової кислоти. Нині вона перебуває на стадії розроблення, однак у ній використовують ті самі підходи, що й під час класифікації прокаріотів та еукаріотів. Наприклад, види вірусів об’єднують у роди, роди — у родини, родини — у порядки. Основна відмінність — у вірусології не застосовують принцип подвійних назв видів. Віруси називають за ознаками хвороби, яку вони спричиняють (вірус тютюнової мозаїки, вірус імунодефіциту людини), за назвою хвороби (вірус вітряної віспи, вірус грипу), за місцем, де цей вірус було виділено вперше (вірус Марбург, або вірус лихоманки Марбург, вірус Західного Нілу, або вірус лихоманки Західного Нілу) тощо. Згідно із сучасними уявленнями віруси виокремлюють у царство неклітинних форм життя — Віра.

Неканонічні віруси. Нині до царства Віра зараховують також інші неклітинні форми життя, які також перебувають на молекулярному рівні організації, — віроїди. Вони, так само як і віруси, спричиняють інфекційні захворювання завдяки здатності до самовідтворення — передавання своїх спадкових ознак молекулам-нащадкам.

Віроїди відкрив 1971 року американський учений Т. Дінер (мал. 8.5, 1), коли вивчав інфекційне захворювання картоплі, відоме під назвою «веретеноподібність бульб» (мал. 8.5, 2). На превеликий подив дослідника, під час біохімічного аналізу очищеного збудника у препараті не виявили жодних білків. Інфекцію спричиняла невеличка одноланцюгова молекула РНК у формі замкненого ланцюга (мал. 8.5, 3). Генетичний матеріал віроїду не кодує жодного білка, його основна задача — самовідтворення у клітині хазяїна.

Мал. 8.5. 1. Теодор Отто Дінер (народ. 1921). 2. Веретеноподібність бульб картоплі. 3. Схема будови одноланцюгової РНК віроїду: А — комплементарна ділянка; Б — некомплементарна ділянка («шпилька»)

Тепер відомо багато різних захворювань рослин (віроїд екзокортису цитрусових, хвороба «каданг-каданг» кокосових пальм, віроїд сонячного опіку авокадо та ін.). У людини, тварин і бактерій подібних збудників не виявлено. Віроїди, як і деякі віруси рослин, передаються від рослини до рослини під час механічного ушкодження. В інфікованій клітині віроїд прямує до ядра або до хлоропласта, де використовує клітинний фермент полімеразу для відтворення власних молекул. Симптоми захворювання виникають унаслідок активного відтворення молекул РНК віроїду, що спричиняє патологічний процес в інфікованій клітині.

Запам’ятаємо

Віроїди — інфекційні частинки, за структурою становлять собою низькомолекулярні одноланцюгові кільцеві молекули РНК, які не кодують власних білків.

Одним з визначних наукових досягнень XX ст. в галузі біології та медицини стало відкриття в 1982 році американським молекулярним біологом, професором С. Прюзинером (мал. 8.6, 1) нового типу інфекційних агентів — пріонів.

Пріони (від англ. proteinaceous infectious particles) — інфекційні білкові частки. Це аномальна форма білка, що змінює на подібну форму вже існуючий білок. Пріони не передають своїх спадкових ознак молекулам-нащадкам, бо не здатні до розмноження. Ці інфекційні агенти спричиняють невиліковні захворювання центральної нервової системи людини та тварин — губкоподібні енцефалопатії.

На відміну від більшості інших збудників інфекційних захворювань, зокрема вірусів, пріони дуже стійкі до різноманітних фізико-хімічних факторів (нагрівання, іонізуючого та ультрафіолетового опромінення тощо). Пріонні білки формують стрижнеподібні частки, діаметром 10—20 нм і завдовжки 100—200 нм — амілоїдні фібрили (мал. 8.6, 3). За структурою вони є полімерами: кожна містить близько тисячі молекул пріону.

Клітинним аналогом інфекційного пріонного білка є нормальний білок. Відмінність між ними полягає в конформації молекули — вторинній і третинній структурі, незважаючи на однакову первинну (амінокислотну послідовність). Інфекційний пріонний білок з аномальною тривимірною структурою здатний каталізувати структурне перетворення відповідного нормального клітинного білка в собі подібний — пріонний (мал. 8.6, 2).

Мал. 8.6. 1. Стенлі Прюзинер (народ. 1942 р.) — професор університету Каліфорнії (США), за відкриття пріонів 1997 року отримав Нобелівську премію. 2. Перетворення нормального клітинного білка (а) на пріонний (б) з утворенням амілоїдних фібрил (3)

У людини відомо чотири хвороби, спричинені пріонами: куру, хвороба Крейтцфельдта-Якоба, синдром Герстмана-Шрауслера-Шейнкера та смертельне родинне безсоння.

Заразитися можна пріонами, що містяться в їжі, оскільки вони не руйнуються ферментами травної системи. Безперешкодно проникаючи крізь стінку тонкого кишечнику, пріони потрапляють у центральну нервову систему. Особливу групу пріонних захворювань становлять спадкові хвороби, спричинені мутацією гена пріонного білка.

Цікаво знати

1957 року американський учений Карлтон Гайдушек описав нове захворювання — куру етнічної групи папуасів-канібалів Нової Гвінеї. Хвороба виникала в результаті вживання в їжу мозку загиблих одноплемінників під час ритуального канібалізму. Симптоми були такі: порушення ходи, біль у колінах, головний біль, підвищення температури, кашель і нежить, загальне нездужання. Характерною особливістю хвороби є підвищена збудженість, безпричинний сміх, тривала посмішка. Саме тому цю хворобу місцеві мешканці й назвали куру — «смерть, що сміється». З припиненням канібалізму захворювання зникло.

Скрепі — неврологічне захворювання овець, що супроводжується загибеллю тварин. Захворювання було відоме в Англії ще в 1732 р. Ураження виявляють лише в головному мозку. Мозкова тканина при цьому нагадує губку. Тому скрепі віднесено до губкоподібних енцефалопатій.

Надійних методів лікування пріонних захворювань, на жаль, поки що не існує, хоча їх пошук триває невпинно.

Ключові терміни та поняття

віруси, вірусологія, віроїди, пріони.

Перевірте здобуті знання

1 Як було відкрито віруси? 2. Які біологічні системи належать до неклітинних форм життя? 3. На чому ґрунтується класифікація вірусів? 4. Які особливості організації віроїдів? У яких організмах вони паразитують? 5. Що таке пріони? Які захворювання вони спричиняють?

Поміркуйте

1. Що спільного та відмінного між неклітинними формами життя та організмами, які мають клітинну будову? 2. Чим будова РНК віроїдів відрізняється від будови РНК еукаріотів?