Вимоги до утримання племінних жеребців

Господарське призначення жеребців-плідників – отримання від них високоякісних нащадків.

У стайнях для племінних жеребців влаштовують просторі денники. При утриманні в загальній стайні жеребцю надають окремий денник, у якому щодня змінюють підстилку і видаляють гній. Жеребців утримують розкованими, копита їм розчищають не рідше одного разу на 2 місяці. Чистити жеребців, розбирати гриву і хвіст, замивати забруднені кінцівки і копита необхідно 2 рази на добу: вранці й увечері. Влітку можна купати в водоймах з проточній водою. При відсутності умов для купання таких тварин обливають теплою водою.

Необхідно надавати плідникові щоденний моціон (весною протягом 2-3 годин у леваді з трав’яним покриттям) або виїздки. Жеребців ваговозних порід змушують везти підводу із невеликим вантажем, проходячи шлях 5 – 6 км і дотримуючись чергування руху кроком і риссю.

При належних умовах утримання та догляду та раціональній годівлі жеребець старше 4 років за парувальний сезон може зробити до 175 ручних садок, тобто по 2 садки на добу з перервою між ними 10 годин.

У деяких випадках такому плідникові за дозволу лікаря ветеринарної медицини дозволяють 3 садки на добу з інтервалом між ними 7 годин. У холодну пору року жеребця при проводці покривають попоною. Один раз у 7 – 10 діб, дивлячись на його стан, надають день для відпочинку.

Утримання дійних кобил

Кобил, призначених для репродукції коней м’ясного напрямку продуктивності, використовують для виробництва кумису.

У кобилячому молоці більше легкозасвоюваних альбумінів і глобулінів, пептонів та амінокислот, проте менше жиру й білка.

Молочного цукру в ньому на 20%, а вітамінів, особливо вітаміну С, у 5-10 разів більше, ніж у коров’ячому молоці. Кобили за молочною продуктивністю навіть переважають велику рогату худобу м’ясного напрямку. Від кобили за добу можна одержати 10-24 кг молока, 50-70% якого висисає лоша, а решту видоюють. Найвища продуктивність у віці 7-12 років, доять не раніше, ніж через 30 – 40 діб після вижеребки. Молоко утворюється цілодобово, але через те, що мала молочна цистерна, його доять часто й процес молоковіддачі триває від 40 с до 2 хв.

При табунному утриманні формують табуни по 70 – 80 кобил і переганяють їх на високопродуктивні пасовища. Пасуть кобил протягом доби й згодовують по 2 – 3 кг концентрованих кормів, дають сіль-лизунець. Після вижеребки лоша ссе кобилу цілодобово, чим подразнює і стимулює молочну залозу й, крім того, викликає виділення в кров лактогенних гормонів.

Дійних кобил з підсисними лошатами розміщують у стайні в групових секціях (утримання безприв ‘язне, із змінною 2-3 рази в рік глибокою підстилкою). Стайню обладнують доїльними установками. Кобил з дев’ятимісячною жеребністю і першого місяця лактації розміщують у денниках. Біля стайні влаштовують паддоки з навісами і годівницями. Влітку в перерві між доїнням кобил пасуть на найближчому культурному пасовищі.

Доять кобил за допомогою машинного доїння з використанням доїльних апаратів типу ДДА-2 на спеціальних доїльних установках.

Доять кобил у першій половині лактації (до 9 раз на добу з інтервалом 2 години). Тривалість доїння – до 2 хвилин (при цьому виді доїння молоко видоюється повністю). При ручному доять до 7 раз на добу з проміжком 2,5 години, оскільки необхідні додаткові додоювання відразу ж по закінченні доїння всієї групи кобил (при додоюванні вихід товарного молока збільшується на 30 – 40 %).

Для стимулювання активної молоковіддачі при ручному і машинному доїнні до кобили підпускають лоша, вид якого викликає у неї рефлекс молоковіддачі. Слід також враховувати, що кобила добре доїться в звичайній обстановці. Доять кобил з лівої сторони всіма (чи трьома) пальцями.

Починають доїти кобил з другого місяця лактації. Середня тривалість лактаційного періоду – 240 діб, а дійного – 210. Сухостійний період – 120 діб.

5. Утримання дійних кобил

У молоці кобил на 20% більше молочного цукру, в 5–10 разів більше вітамінів, особливе вітаміну С, ніж в коров’ячому молоці.

На молочність кобил великий вплив роблять оптимальні умови годування і утриманняу. В умовах конюшенного утриманняу молочних кобил слід годувати індивідуально.

При напівтабунному утриманняі формують табуни до 70–80 кобил молочної ферми і угонять їх на хороші пасовища. На пасовищі кобил пасуть круглосуточно, додатково їм дають концентрати по 2-3 кг на голову, забезпечують сіллю у вигляді лізунца і питною водою.

Після вижеребки кобила перші дні знаходиться на цілодобовому підсосі. Внаслідок частого смоктання лошам у кобили стимулюється виведення молока. Молоковіддачу у кобили викликає не тільки безпосередня стимуляція через рецептори сосків, але і показ її лошати, час і місце доїння.

Вижеребка

Найчастіше вона відбувається ранньою весною (березень-квітень). Тому конюшні наперед утепляють і усувають в них протяги, в конюшнях підтримують температуру в межах 6–10°С.

Спочатку лоша смокче матір приблизно через кожну годину. Для надання йому цій можливості роблять перерви в роботі підсосної кобили кожну годину протягом перших 2 місяців і кожні 1,5–2 год в подальші місяці вирощування лошати.

На прогулянку лошат випускають з 3–4-го дня разом з кобилами спочатку на 30–40 хв, потім термін перебування на відкритому повітрі поступово збільшують.

Протягом перших 15 днів життя лоша повинен звикнути до тривалого знаходження поза конюшнями і до пересування на великі відстані. Для забезпечення хорошого розвитку його з 40–45-денного віку привчають до поїдання вівса.

Відлучення лошат. У звичних господарствах відлучення проводять не раніше 6-місячного, а в племінних господарствах – не раніше 8-місячного віку.

Віднімати лошат краще відразу, оскільки поступове скорочення кількості смоктань викликає зайве занепокоєння кобили і лошати. Після відбирання відділяють жеребчиків від кобил і розміщують молодняк у просторих верстатах. У кожну конюшню ставлять по два лошати.

Для лошат, що ростуть, необхідний моціон. Молодняк, що постійно знаходиться в конюшнях, гірше розвивається, має погану мускулатуру і кістяк, буває млявим і часто хворіє. Для лошат влаштовують просторі загороди, де тварини користуються щоденними тривалими прогулянками. За відсутності загороди лошат під наглядом верхового конюха щодня виганяють в полі і примушують рухатися змінним алюром протягом 1,5–2 ч.

6. Вирощування лошат залежно від подальшою призначення

Фізичний розвиток і формування робочих якостей дорослого коня залежать від відповідного тренування і вироблення умовних рефлексів у нього ще у молодому віці. Тренування лошат і привчання молодих коней до роботи доручають кваліфікованим фахівцям, що люблять свою справу і володіють достатньою витримкою і терпінням.

Рисистих лошат вже протягом першої зими (у віці 8–9 місяців) починають ганяти на корді. З однорічного віку рисистого лошати привчають до вуздечки з вудилами, збруї і руху в ній під управлінням віжками. З початком випасного сезону лошатам дають відпочинок, а до їх систематичного тренування приступають тоді, коли вони досягають 1,5 років. Складають індивідуальні календарні плани роботи з поступовим їх ускладненням.

Молодняка верхових пород починають тренувати з 1,5 років. До цього часу лоша повинен бути привчений до надягання оброті, проводці, чищенню шкіри, розчищанню копит.

Тренування молодняка крокових порід, призначених для роботи в сільському господарстві і транспорті, починають після повернення їх з літніх пасовищ у віці близько 1,5 років. До цього часу лоша повинен звикнути до людини і без опору давати надягати оброть (недоуздок), чистити шкіру, розчищати копита.

При тренуванні лошат, призначених для транспортних і польових робіт, до 2,5 років молоді коні повинні бути добре привчені до пересування по різних дорогах, роботі в парній упряжці, зустрічам з автомашинами і тракторами. Після цього молодий кінь при хорошому годуванні може бути допущена взимку до легких транспортних робіт, а у віці 3 років — до всіх видів робіт разом з дорослими кіньми.

4.9. Утримання, годівля та доїння корів

Утримання корів. У тваринництві рік поділяють на два пері­оди: зимово-стійловий (205 — 210 днів) і літній (150 — 155 днів). У молочному і молочно-мясному скотарстві залежно від природно- економічних умов господарства застосовують такі системи утриман­ня корів: цілорічну стійлову, стійлово-пасовищну та стійлово- табірну.

Рис. 4.11. Утримання корів на вигульних майданчиках

У районах з великою розораністю земель практикують стійлову чи стійлово-табірну систему. В разі першої тварин цілорічно утри­мують на прив’язі в закритих приміщеннях з обов’язковими щоден­ними прогулянками на вигульних майданчиках, споруджених біля приміщень (рис. 4.11). Друга система передбачає утримання в стій­ловий період у капітальних приміщеннях на прив’язі, а влітку тва­рин переводять до таборів, розміщених біля полів кормової сівозмі­ни з культурами зеленого конвеєра. Протягом доби їм надають ак­тивний моціон.

Стійлово-пасовищну систему застосовують у господарствах, які мають природні та штучні пасовища. Тварин утримують у примі­щеннях, а влітку їх випасають на пасовищах неподалік від ферми (рис. 4.12).

Рис. 4.12. Випасання корів на культурних пасовищах

Кращим варіантом є створення культурних пасовищ. Усю їхню площу розбивають на загони і згідно з графіком на них випасають худобу. На високопродуктивних штучних пасовищах на корову від­водять 0,2 — 0,3, а на природних випасах — 0,5 — 1 га. Пасовищне утримання позитивно впливає на здоров’я, продуктивність та від­творні функції тварин.

У товарних і племінних господарствах для худоби молочних та комбінованих порід застосовують прив’язну систему утримання. Ко­рівники будують дворядні на 100 і чотирирядні на 200 голів (рис. 4.13). Залежно від способу роздавання кормів корів розміщують у приміщенні за двома варіантами.

Рис. 4.13. Поперечний розріз чотирирядного корівника із прив’язним утриманням корів на 200 голів:

1 — гнойовий прохід; 2 — стійла; 3 — годівниці; 4 — кормовий прохід

Якщо використовують мобільні засоби роздавання кормів, то ко­рів ставлять головами до кормового проходу. У корівниках на 100 голів є один центральний прохід для роздавання кормів і два гно­йових, розміщених із протилежного боку приміщень.

У разі використання стаціонарних роздавачів кормів РВК-Ф-74 корів розміщують головами у протилежні боки, тоді центральний прохід буде гнойовий, а з протилежних боків обладнують годівниці з конвеєрами для переміщення кормів вздовж годівниць.

У приміщенні для кожної корови обладнують стійло, годівницю і автонапувалку ПА-ІА або АП-ІА одну на два суміжні стійла. Най­більш поширені годівниці із задньою стінкою заввишки 70 см і пе­редньою 20 — 30 см. їхні переваги перед низькими полягають у то­му, що корови не викидають кормів, не проходять уперед і не топ­чуть їх. Довжину стійла визначають вимірюванням косої довжини тулуба (від плечо-лопаткового з’єднання до сідничних горбів) плюс

7,5 см, а ширина становить 80 % його довжини.

Найчастіше застосовують вертикальну ланцюгову прив’язь, яка складається з двох ланцюгів завдовжки 155 і 50 см. Короткий лан­цюг закінчується кільцями й надівається на довший, який знизу кріпиться до годівниці, а зверху кільцем начіплюється на гак.

Останнім часом на фермах із прив’язним утриманням почали ви­користовувати прив’язь типу ОСП-Ф-26, яка дає можливість авто­матизувати процес прив’язування та відв’язування корів. На шию тварин надівають ошийник із ланцюжком і гумовою грушею, а на годівницях прикріплюють металеву пластинку з прорізами. Коли корова заходить у стійло і опускає шию в годівницю, відбувається її самофіксація. Поворотом важеля, що розміщений над годівни­цями у кінці приміщення, зміщується пластинка, і корова розфік- совується.

Найбільш поширена у стійлах дерев’яна підлога. Для утеплення стійл і поліпшення гігієнічних умов утримання використовують під­стилку (солому, торф, тирсу) з розрахунку 2 — 4 кг на корову за добу, яка вбирає вологу, шкідливі гази й запобігає забрудненню тварин.

Над стійлом кожної корови має бути табличка із зазначенням клички, ідентифікаційного номера, породи і породності, походжен­ня, дати народження, чергового отелення та продуктивності.

Біля приміщення влаштовують вигульні або вигульно-кормові майданчики. Останні обладнують годівницями з невеликими наві­сами над ними, а посередині — напувалками АГК-4А (одна на 100 корів). Майданчики будують із розрахунку 8 м 2 площі з твердим по­криттям і 12 — 15 м 2 без покриття на кожну корову. Прогулянки тривають 2 — 4 год на добу, бажано практикувати й активний мо­ціон. Одним із елементів догляду за тваринами є щоденне їх чи­щення.

Прив’язне утримання дає можливість ретельно нормувати годів­лю, роздоювати корів, спостерігати за станом здоров’я, проявом охо­ти, здійснювати догляд з урахуванням індивідуальних особливос­тей. Проте воно потребує значно більших затрат праці на роздаван­ня кормів, доїння, видалення гною, проведення прогулянок.

На молочній фермі застосовують одно- і двозмінну організацію праці. Групу корів за умов однозмінної роботи доглядає одна дояр­ка, яка протягом дня має дві перерви. У разі двозмінної роботи групу корів обслуговують дві доярки, кожна з яких працює по

7 год. Така форма організації праці є найпрогресивнішою і відпові­дає вимогам сучасних механізованих сільськогосподарських під­приємств.

Навантаження на одну доярку за прив’язного утримання стано­вить 20 — 25 корів, а затрати праці на 1 ц молока — 3 — 4 люд.-год. Отже, навантаження на одного працівника менше, а затрати праці на 1 ц молока з однаковими надоями в 1,3 — 1,6 раза більші, ніж за безприв’язного утримання.

Прив’язне утримання не дає повною мірою створити для тварин нормальний повітряно-світловий режим у приміщенні й за­безпечити їх активним моціоном. Недосконалі конструкція буді­вель, обладнання вентиляції, каналізації та неправильна їх екс­плуатація зумовлюють у корівниках підвищену вологість, а повітря містить більше від норми вуглекислоти та аміаку. Тварини мало піддаються ультрафіолетовому опроміненню, під дією якого в орга­нізмі утворюється вітамін Б, що бере участь у регулюванні міне­рального обміну.

На фермах із прив’язним утриманням гній видаляють конвеєра­ми ТСН-2, ТСН-3,0Б, ТСН-160А, ТШ-30А. Корми роздають мобіль­ними кормороздавачами КТУ-10А, КПТ-10, КРС-15А або стаціонар­ним РВК-Ф-74.

Годівля тварин. Ефективне використання великої рогатої худо­би передусім залежить від умов годівлі. В період доместикації вона пристосувалася до споживання і перетравлювання великої кількості соковитих і грубих кормів із значним умістом клітковини. Основни­ми соковитими кормами є силос, коренебульбоплоди, грубими — солома, сіно (лучне, злакове, бобове), сінаж.

Тварини краще й апетитніше поїдають і перетравлюють соковиті корми. Поєднання їх із сіном сприяє оцтовокислому бродінню в рубці, завдяки якому підвищується вміст жиру в молоці. Згодовування ве­ликих даванок концентрованих кормів зумовлює підвищення інтен­сивності пропіоновокислого бродіння і збільшення кількості пропіо- нової кислоти в рубці, що призводить до зниження жирності молока.

У випадку, коли раціон великої рогатої худоби містить недостатню кількість перетравного протеїну, його поповнюють синтетичними сполуками (сечовина, амонійні солі тощо). Так, дійним коровам їх дають із розрахунку 100 — 150 г, молодняку старше від 6-місячного віку — 40 — 50, молодняку на відгодівлі — 50 — 80 г на добу.

З метою забезпечення продуктивності корів 3500 — 4000 кг моло­ка на стійловий період необхідно заготовити кормів, у середньому на голову: грубих — 14 ц, соковитих — 80 — 120, концентрованих —

Послідовність роздавання кормів може бути різною. Проте най­доцільніше згодовувати спочатку концентровані, потім коренеплоди й силос і в останню чергу грубі корми. Невелику кількість певного корму розділяють на одну-дві даванки.

Годівля дійних корів. На фермах застосовують групову годівлю корів, а для високопродуктивних — індивідуальну. Відповідно до раціону корми видають на групу тварин і роздають залежно від продуктивності кожної. Даванки грубих і силосу за кількістю орієнтовно однакові, а концкормів та коренеплодів — згідно з рівнем надоїв. В основному поширене триразове роздавання кормів упродовж дня до або після доїння.

Норми годівлі дійним коровам визначають залежно від живої маси, продуктивності, віку й вгодованості. Після проведення контрольного доїння їх коригують відповідно до продуктивності тварин.

У виробничих умовах раціони для дійних корів складають за та­кими показниками: кормові одиниці, перетравний протеїн, кальцій, фосфор, каротин і кухонна сіль. Нині із цієї метою застосовують де­талізовані норми годівлі з урахуванням 24 контрольних показників: кормові одиниці, обмінна енергія, суха речовина, сирий і пере­травний протеїн, сира клітковина, крохмаль, цукор, сирий жир, ку­хонна сіль, кальцій, фосфор, магній, калій, сірка, залізо, мідь, цинк, кобальт, марганець, йод, каротин, вітаміни Б та Е.

Енергія поживних речовин корму є одним із основних чинників щодо забезпечення високої продуктивності тварин. Для функціону­вання організму корові живою масою 550 — 600 кг на добу необхідно 31 401 — 32 657 кДж і на утворення 10 кг молока 29 810 кДж нетто- енергії (табл. 4.3).

4.3. Річна потреба дійних корів у енергії і перетравному протеїні

(О.П. Калашников, М.І. Клейменов, 1985)

Надій від корови за рік, кг

Витрата кормових одиниць на 1 кг молока

Перетрав­ного протеї­ну на 1 к. од., г

Дійним коровам у стійловий період згодовують сіно, солому, сі­наж, силос, жом, кормові буряки, моркву, концкорми; в пасовищ­ний— зелені й концентровані корми (табл. 4.4). Об’ємисті роздають із розрахунку на 100 кг живої маси 1,5 — 3 кг грубих, із яких сіна не менше ніж 50 % (мінімальна його даванка — 1 кг на 100 кг живої маси), 8 — 10 кг соковитих, у тому числі силосу 50 — 60 %.

4.4. Річна структура раціонів для дійних корів молочного напряму продуктивності, %

Співвідношення кормів, % до поживності

Концентровані корми вводять у раціон із урахуванням добового надою: до 10 кг — 100 г, 10 – 15 — 100 – 150, 15 – 20 — 150 – 200, 20 – 25 — 250 – 300 і понад 25 кг — 300 – 350 г на 1 кг молока.

Раціон корови має бути збалансованим за загальною поживніс­тю, а вміст сухої речовини з розрахунку на 100 кг живої маси пови­нен становити 2,8 – 3,2, високопродуктивної — 3,5 – 3,8 кг. Для під­тримання життєдіяльності організму необхідно 1 к. од. із розрахун­ку на 100 кг живої маси та 0,5 к. од. на продукування 1 кг молока.

У годівлі дійних корів дуже важливою є збалансованість раціону за перетравним протеїном. Його нестача спричинює збільшення ви­трат кормів на одиницю продукції, зниження продуктивності й вмі­сту жиру в молоці. Тварині з добовим надоєм 10 кг на 1 к. од. необ­хідно 95 г, а з надоєм 20 кг і більше — 105 – 110 г перетравного про­теїну. Нестачу в раціоні протеїну поповнюють за рахунок сіна бобо­вих та макухи олійних культур.

Травлення в рубці корів відбувається нормально за відповідного співвідношення протеїну й вуглеводів, які контролюються цукрово- протеїновим співвідношенням. На 100 г перетравного протеїну в раціоні корів має бути 100 – 130 г, або на 1 кг живої маси 3 – 4 г цук­ру, співвідношення крохмалю і цукру 1,3 – 1,5 : 1.

Недостатня кількість жиру в раціонах призводить до зниження його вмісту в молоці, оскільки жир кормів є джерелом високомоле- кулярних ненасичених жирних кислот. Норма даванки жиру стано­вить 60 – 65 % загального вмісту його в добовому надої.

Із розрахунку на суху речовину в раціоні корів має бути: сирого протеїну — не менше ніж 14 %, клітковини — 16 – 28, жиру — 2 – 3, цукру — 11 – 15 %. Зниження сирого протеїну менше ніж 12 % зу­мовлює зростання витрат азотистих речовин на утворення молока. Збільшення клітковини в кормі на 1 % понад норму знижує пере­травність сухої речовини на 0,88 %. Рівень цукру в раціоні вище ніж

15 % погіршує використання азоту й засвоєння клітковини в рубці тварини, її вміст у раціоні для корів із надоєм до 10 кг має досягати

28 %, із надоєм 30 кг і більше — 18 – 16 %.

Раціон збалансовують за основними макроелементами (кальцій, фосфор, натрій, хлор, магній, калій, сірка). На 100 кг живої маси коровам забезпечують: кальцію — 5, фосфору — 0,7 г; на 1 кг моло­ка відповідно 4 та 3,2. Нестача в раціоні мікроелементів (марга­нець, йод, кобальт, мідь, цинк) спричинює затримку в рості, шлун­ково-кишкові розлади, порушення відтворних функцій.

Для нормалізації обмінних процесів та відтворних функцій корів необхідно забезпечувати каротином і вітамінами Б та Е. Каротин нормують із розрахунку 30 мг на 100 кг живої маси і 25 мг на 1 кг молока. У літній період основними в раціонах є зелені, яких згодо­вують залежно від рівня молочної продуктивності 40 – 70 кг за добу, та концентровані корми.

Доїння корів. Правильна організація й техніка доїння забезпе­чують найповніше виведення молока з вим’я і посилене його утво­рення в проміжках між доїннями. Процес доїння складається з під­мивання вим’я, витирання з легким масажуванням, здоювання пер­ших цівок молока, власне доїння й додоювання.

Вим’я корів підмивають із відра, використовуючи кухоль, або во­дою зі шланга з розпилювачем із посудини, розміщеної на дроті для вільного пересування вздовж приміщення. Після підмивання вим’я витирають чистим рушником або спеціальною серветкою, бажано змоченою у дезінфікуючому розчині (0,5 — 0,75%-й розчин гіпохло­риту йоду, 1%-й розчин хлораміду Б, 4%-а водна суміш 20 % гек­сахлорофену та 80 % триетаноламіну). Такий спосіб підготовки за­побігає бактеріальному забрудненню молока.

Операції з підготовки до доїння зумовлюють рефлекс молоко­віддачі. У випадку, коли молоко не виділяється, частки вим’я злегка масажують, погладжуючи їх пальцями зверху вниз. Після цього здоюють перші 2 — 3 цівки молока у спеціальний кухоль для вияв­лення маститу у корів, а також із метою зменшення бактеріального забруднення. Тільки тоді, коли корова припустила молоко, оператор надіває на дійки доїльні стакани. Тривалість підготовки корови до доїння — не більше ніж 1 хв, оскільки час від початку підготовки вим’я до моменту припускання молока становить усього 40 — 80 с.

У практиці скотарства використовують ручне (частіше в невели­ких фермерських господарствах) і машинне доїння. За ручного до­їння дійку захоплюють усіма пальцями з подальшим натисканням почергово пальцями руки. Під тиском молока сфінктер дійки від­кривається і молоко виводиться з частки вим’я. Доїти корову треба швидко, здійснюючи 80 — 100 стискань за 1 хв.

У кінці доїння проводять заключний масаж вим’я, після чого ко­рову додоюють. Щоденний масаж вим’я сприяє підвищенню надоїв на 10 – 14 %.

Основним способом є машинне доїння корів, яке полегшує працю оператора і дає можливість обслуговувати поголів’я у 2 — 3 рази бі­льше, що підвищує продуктивність праці та знижує собівартість мо­лока.

Доїльні стакани на дійки вим’я надівають у такій послідовності: спочатку на задню ліву, потім передню ліву, задню праву й передню праву, або спочатку на задні, а потім передні дійки. Передчасне їх надівання спричинює затримку молоковіддачі, а запізнення — не­повне видоювання молока.

Активна молоковіддача у корови триває 5 — 6 хв, але основна ча­стина молока видоюється протягом 2 — 4 хв. Тривале доїння (7 хв і більше) спричинює неповне видоєння молока, оскільки гормон ок- ситоцин впливає на молоковіддачу впродовж 3 — 6 хв.

Під кінець доїння проводять заключний масаж легким погла­джуванням і здавлюванням окремих часток вим’я. Далі застосову­ють машинне додоювання, відтягуючи колектор однією рукою впе­ред і вниз, а другою зверху вниз погладжуючи окремі частки вим’я. Вручну тварину не додоюють, бо це призводить до порушення нор­мального рефлексу молоковіддачі й привчає її до неповного відда­вання молока в доїльний апарат.

Після додоювання і закінчення молоковіддачі з дійок відразу знімають доїльні стакани, оскільки перетримання останніх призво­дить до порушення кровообігу та гальмування молоковіддачі, а вплив вакууму є однією з причин захворювання корів на мастит. Після закінчення доїння доїльні апарати, молокопроводи та інший молочний посуд ретельно миють з використанням миючих та дезін- фікуючих розчинів.

За умови прив’язного утримання в стійлах корів доять на доїль­них установках ДАС-2В і УДБ-100. Влітку, коли їх випасають, за­стосовують пересувні доїльні установки УДП-8, УДП-12. У разі до­їння корів у стійлах у переносні відра використовують два апарати. При цьому за 1 год оператор видоює 16 — 18 корів.

Для доїння корів у стійлах застосовують також доїльну установ- ку-молокопровід (АДМ-8А), «Брацлавчанка» (УДМ-50, УДМ-100, УДМ-200), яка розрахована на обслуговування 50, 100 і 200 тварин. Доїти корів у молокопровід бажано трьома апаратами, що дає мож­ливість видоювати за 1 год 50 голів.

Значного поширення набули двотактні доїльні апарати, які да­ють змогу скоротити тривалість доїння корів, їх використовують для доїння у відра та молокопровід.

У виробництві застосовують доїльні апарати АДУ-1, ДА-Ф-50. Найпоширенішим є доїльний апарат АДУ-1. На відміну від серій­них, він складається з пульсатора з нерегульованою частотою пуль­сацій (67 ± 5 на хв), а також пластмасового прозорого колектора з кутом нахилу 75°, прозорого молочного шланга для спостерігання за молоковиведенням. У колекторі тритактної модифікації затискач на молочному шлангу замінено клапаном вимикання апарата від вакууму, об’єм колектора збільшено у 1,5 раза, підвищено швидкість доїння у двотактних на 7 %, тритактних — 15 %.

У більшості господарств застосовують триразове доїння. Це дає можливість отримати молока на 8 — 12 % і молочного жиру на 0,1 — 0,15 % більше. У практиці скотарства значного поширення на­буває дворазове доїння, оскільки з його застосуванням затрати пра­ці знижуються на 25 — 30 %. Основою для його впровадження є де­пресія в секреції молока, що настає після заповнення вим’я корів на 80 % протягом 12 год. Максимальну кількість молока від корови отримують завдяки якісному доїнню, а не його багатократності. У країнах з розвиненим молочним скотарством корів зазвичай доять два рази на добу.