Делірій: ознаки, види, стадії, методи лікування, профілактика

Слово «делірій» у перекладі з латині означає «марення» або божевілля». Вперше термін був використаний ще у Стародавньому Римі у 1 столітті нашої ери. Делірій є гострим, переважно оборотним станом, що впливає на увагу, що погіршує сприйняття, що знижує рівень свідомості. Варто чітко розмежовувати делірій із шизофренією та біполярним розладом – це принципово різні речі. Важлива відмінність – виліковність делірію та обов’язкова наявність провокуючого фактора в анамнезі. Синдром відноситься до нейрокогнітивних розладів, що купуються, і вважається актуальною медичною проблемою. Він часто зустрічається в лікарській практиці і здатний спричинити смерть людини.

Поширені види розладу в залежності від першопричини

• Психофармакологічний.
  Викликаний прийомом препаратів, переважно психотропних засобів. Нейролептики у поєднання з антихолінергічними, антигістамінними ліками або бета-адреноблокаторами також здатні спричинити стан
• органічний.
  Спровокований патологією нервової системи, наприклад: злоякісним або доброякісним утворенням у головному мозку, субарахноїдальною кровотечею, абсцесом
• Наркотичний чи алкогольний.
  Пов’язаний із алкоголем (у народі називається білою гарячкою), опіатами, барбітуратами, гашишем. Часто виникає як синдром відміни
• Інфекційний.
  Виникає на тлі пневмонії, інфекційного ураження мозку, простудних захворювань, системних патологій.
• Гормональний.
  Симптоми зазвичай пов’язані з порушенням роботи щитовидної залози (гіпотиреоз, гіпертиреоз)
• Судинний.
  Гостра реакція на тахікардію або брадикардію, серцеву недостатність, анемію, шокові стани
• Травматичний.
  Через травму головного мозку
• Геріатричний.
  Геріатрія – стани характерні для людей похилого віку. Делірій різної етіології часто виявляється у літньому віці через уповільнення обмінних процесів організму
• Післяопераційний.
  Часто виявляється після шунтування, хірургічної корекції клапанів. Імовірність розвитку стану збільшує тривале перебування на штучній вентиляції легень

Існують інші можливі причини: різка зміна навколишнього середовища, затримка сечі, нещодавно перенесена операція. Дефіцит деяких речовин також здатний спричинити агресію та марення. Найчастіше до цього призводять недостатня кількість вітамінів групи В. Іноді до розвитку делірію наводить поєднання причин: зараження пневмонією на фоні відміни алкоголю, поєднання спиртних напоїв та лікарських препаратів, інтоксикація на фоні хронічних патологій серця.

Як розвивається деліріозний розлад

Делірій – багатофакторний та гетерогенний стан, що є гострою реакцією головного мозку на комплекс критичних для нього порушень. Механізм розвитку такого затьмарення свідомості пов’язаний з впливом провокуючих факторів на глибинні структури мозку, насамперед на стовбур і довгастий мозок. Їхня аномальна активація призводить до перезбудження розташованих тут регуляторних структур, що негативно позначається на роботі вищих відділів і стає причиною розвитку системних вегетативних порушень.

У головному мозку відзначається гіпоперфузія (зниження кровотоку) у підкіркових та стовбурових структурах, дисбаланс нейромедіаторів (речовин, що відповідають за взаємозв’язки нейронів) з надлишком катехоламінів та дефіцитом ацетилхоліну. Змінюється рівень активності нейронів і робота їх клітинних мембран, порушується природна циклічність процесів, що відбуваються, підвищується рівень прозапальних речовин і факторів запалення. Мозкова тканина реагує на такі зміни дифузним помірним набуханням.

Спочатку все це призводить до розладів сну, появі жахливих галюцинацій та ілюзій у вечірньо-нічний час, зниження рівня неспання та підвищення рівня тривоги. Якщо соматоневрологічні порушення не коригуються, у пацієнта виникають сутінкові стани, а згодом і простий делірій. При ще більшому посиленні проблеми він перетворюється на муситирующий делірій, що є прогностично несприятливою ознакою.

Докладніше про класичне делірію можна прочитати в нашому окремому огляді.

Симптоми синдрому

Для встановлення діагнозу пацієнта поміщають у стаціонар з метою формалізованої оцінки психічного статусу. Під час проведення діагностики використовують три тести на повторення. Тестування та спостереження за поведінкою дозволяють визначити симптоми делірію. До таких відносяться:

• Прояви затьмарення свідомості. Виражаються у порушенні сприйняття та пізнання навколишнього світу. Припускають відчуженість від того, що відбувається, безлад судження, безглуздість мови, уповільнені реакції, дезорієнтацію, повну або часткову втрату пам’яті.
• Галюцинації. Інтенсивність візуальних образів, що виникають без зовнішніх подразників, залежить від причин делірію. Найбільш яскраві маячні картини, що спотворюють реальне життя, характерні для синдрому відміни, білої гарячки, істерії. Можуть виявлятися у різному вигляді, залежно від пацієнта; хтось бачить тих зелених чоловічків, хтось – комах чи сторонніх людей. Нерідкі ілюзії на релігійну тематику.
• Незвичайна рухова активність. Виявляється збудженням та відтворенням різних дій. Іноді хворий може думати, що знаходиться на робочому місці та виконувати характерні рухи.
• Невиразне бурмотіння (муситируючий делірій). Виникає у пацієнтів із інфекційними хворобами, ураженням мозку, відновленням після операції. Супроводжується рухами рук, мовний контакт неможливий. Іноді проявляється в абортивній формі – триває менше доби та не супроводжується дезорієнтацією.
• Тремор та тик. Погіршують тривожний стан, випадкові рухи поступово стають постійними та нав’язливими.
• Зміна міміки. Психічний стан можна визначити за підвищеною емоційністю, пантомімі та характерним гротескним виразом обличчя.
• Дивна поведінка. У пацієнтів делірій може викликати паніку, неконтрольовану злість, затяжний сміх, сльози, сексуальне збудження, крик.
• Порушення сну. Спостерігаються складнощі при засинанні, жахливі сновидіння, певний страх перед сном.

Клінічна картина залежить від етіології синдрому. Діагностику стану можуть проводити лише фахівці. Найчастіше прояви схожі з ознаками інших захворювань, наприклад, також протікає деменція.

Делірій у пацієнтів у критичному стані

Пухнаревич Світлана Анатоліївна Лікар – анестезіолог – реаніматолог ОІТАР №1

Порушення свідомості у пацієнта, що у критичному стані, зустрічається дуже часто у клініці будь-якого профілю. Класичний опис двох фаз травматичного шоку, виконаний Н.І. Пироговим у середині ХІХ століття, не втратило своєї актуальності. Значна частина цього опису стосується психічного стану пацієнта.

У першій, еректильній фазі шоку у пацієнта розвивається просте психомоторне збудження. Пацієнт збуджений, неспокійний, кидається, кричить. У другій, торпідній фазі відзначається млявість, апатія, байдужість, крайня пасивність. І в тій, і в іншій фазі шоку пацієнт зазвичай не знає, де він знаходиться і що з ним відбувається, тобто він сплутаний, дезорієнтований. У сучасній медицині велика кількість досліджень присвячена проблемам порушень свідомості у післяопераційному періоді та у реанімаційних пацієнтів. У загальнотерапевтичній клініці зміни свідомості виявляються у 20% хворих, переважно у людей похилого віку. У відділеннях реанімації та інтенсивної терапії порушення свідомості розвиваються значно частіше – у 80% спостережень.

Гострим порушенням свідомості надається велике значення, оскільки є ознаками наростаючого соматичного неблагополуччя чи поліорганної недостатності. При аналізі сучасної літератури ми зіштовхнулися про те, що майже весь спектр порушень свідомості крім коматозних станів, епілептичного статусу і деменції об’єднано поняттям Delirium. У вітчизняній психіатричній літературі під терміном делірій мається на увазі гострий психоз з дезорієнтуванням, галюцинаціями, маренням, що коливається, найчастіше тривожним афектом, руховим і мовним збудженням.

Що таке делірій, з погляду психіатра?

Класичним психіатричним визначенням делірію є: «Делірій (лат. Delirium: божевілля, божевілля, від Delirare – відхилятися від прямої лінії, божеволіти: de – відділення, усунення; lira – гряда, борозна) – вид потьмарення свідомості, клінічно виявляється напливом зорових яскравих чуттєвих парейдолій (парейдолія – це різновид зорових ілюзій, які у формуванні ілюзорних образів, як основу яких виступають деталі реального об’єкта, наприклад, фігури покупців, безліч тварин у хмарах, зображення людини лежить на поверхні місяця) і різко вираженим руховим збудженням. Розвиток делірію свідчить про наявність соматичного захворювання, інфекції чи інтоксикації». Стан засмученої свідомості без чітких ознак спотворення сприйняття розглядається у межах сплутаності свідомості. Міжнародна класифікація хвороб (МКБ-10) дає наступний опис delirium: Delirium – це етіологічно неспецифічний синдром, що характеризується поєднаним розладом свідомості та уваги, сприйняття, мислення, пам’яті, психомоторної поведінки, емоцій та ритму сон-неспання. Він може виникнути у будь-якому віці, але найчастіше після 60 років. Delirium є минущим і коливається інтенсивністю порушенням свідомості. Початок delirium звичайно гострий, стан протягом дня коливається. Зазвичай одужання настає протягом 4 тижнів чи менше. Однак протікає з коливаннями delirium тривалістю до 6 місяців не рідкісне. Відмінності, які іноді робляться між гострим та підгострим delirium , мають невелике клінічне значення і такі стани повинні розглядатися як єдиний синдром різної тривалості та ступеня тяжкості (від легкої до дуже тяжкої). Delirium може виявлятися на тлі деменції або передувати їй. Для достовірного діагнозу повинні бути легкі або важкі симптоми в кожній з наступних груп симптомів:

а) змінена свідомість та увага; знижена здатність спрямовувати, фокусувати, підтримувати та перемикати увагу);

б) глобальний розлад пізнання (спотворення сприйняття, ілюзії та галюцинації, в основному зорові; порушення абстрактного мислення та розуміння з або без минущої марення, але зазвичай з деяким ступенем інкогеренції (інкогеренція — мовна безладність); порушення безпосереднього відтворення та пам’яті на недав відносною безпекою пам’яті на віддалені події;

в) психомоторні розлади (гіпо-або гіперактивність та непередбачуваність переходу від одного стану до іншого; підвищений або знижений потік мови; реакції жаху);

г) розлади ритму сон-неспання (безсоння, а у важких випадках — тотальна втрата сну або інверсія ритму сон-неспання: сонливість вдень, погіршення симптомів у нічний час; галюцинації — гіпнопомпічні галюцинації, обмани сприйняття, «dreamy state»);

д) емоційні розлади, тривога чи страхи. Дратівливість, ейфорія, апатія або подив і розгубленість. Достовірний діагноз delirium може бути поставлений, навіть якщо не встановлено його причину.

Що таке delirium, з погляду реаніматолога?

Реаніматологічне трактування поняття delirium є більш широким, ніж психіатричне, і, виходячи з нього, отримані дані, що delirium розвивається у 60-80% реанімаційних хворих. З погляду реаніматолога, Delirium — це клінічний синдром, що гостро розвинув, який проявляється зміною рівня свідомості в поєднанні зі зниженням уваги або дезорганізацією мислення. Це визначення відображає 5 принципових аспектів, які дозволяють відрізняти його від інших станів, які також проявляються зміною рівня свідомості та когнітивних функцій. По-перше, delirium є виключно клінічним синдромом. Це означає, що його можна і потрібно діагностувати при клінічному огляді пацієнта, і для цього не потрібне застосування будь-яких додаткових лабораторних або інструментальних методів. По-друге, delirium розвивається гостро, протягом короткого періоду часу – від кількох годин до кількох діб – і він завжди асоційований з впливом будь-якого стресового фактора – операції, травми, гострого інфекційного процесу, вираженого больового синдрому, критичного стану тощо. Ще одним клінічним показником, який наголошує на гострому розвитку delirium, є нестійкість рівня свідомості протягом попередніх огляду 24 годин. Гострота розвитку delirium дозволяє провести диференціальний діагноз із деменцією. При цих станах також виявляються зміни рівня свідомості, зниження уваги та/або дезорганізоване мислення, проте вони існують хронічно протягом тривалого періоду часу. У той же час наявність у пацієнта деменції або корсаковського синдрому не виключає можливості розвитку у нього делірію. Навпаки, грубі преморбідні когнітивні зміни достовірно підвищують ризик розвитку delirium за впливом на пацієнта стресорних факторів. Таким чином, якщо зміни загальномозкової неврологічної симптоматики мають хронічний та стабільний характер, то наявність delirium виключається. По-третє, delirium завжди проявляється зміною рівня свідомості. З цього постулату випливають два важливі для діагностики делірію слідства. Перше, рівень свідомості повинен бути вищим за сопор, і пацієнт не повинен бути глибоко седірований. Для цього використовується шкала RASS (таблиця 2). delirium завжди проявляється зміною рівня свідомості. З цього постулату випливають два важливі для діагностики делірію слідства. Перше, рівень свідомості повинен бути вищим за сопор, і пацієнт не повинен бути глибоко седірований. Для цього використовується шкала RASS (таблиця 2). delirium завжди проявляється зміною рівня свідомості. З цього постулату випливають два важливі для діагностики делірію слідства. Перше, рівень свідомості повинен бути вищим за сопор, і пацієнт не повинен бути глибоко седірований. Для цього використовується шкала RASS (таблиця 2).

Пацієнт повинен мати оцінку RASS від +4 до -3. При RASS -4/-5 пацієнт може бути оцінений щодо наявності в нього delirium. У цьому випадку слід повторювати оцінку пацієнта за шкалою RASS у динаміці. І, друге, пацієнт, на момент огляду має оцінку за шкалою RASS 0, може мати delirium тільки в одному випадку — якщо протягом попередніх огляду доби у нього була нестійкість рівня свідомості, тобто якщо раніше у нього була будь-яка інша оцінка за RASS, відмінна від нуля. Таким чином, якщо пацієнт оцінений за шкалою RASS в нуль балів, і у нього був стабільний неврологічний статус протягом попередніх огляду 24 годин, то пацієнт не має delirium; якщо пацієнт має оцінку RASS -4/-5, то на момент огляду пацієнт або в комі, або в глибокій седації, що вимагає повторної оцінки RASS в динаміці. По-четверте, Для діагностики делірію необхідно досліджувати увагу. Знижена увага – це наріжний камінь delirium. Немає зниження уваги – немає delirium. Можна виділити два основних види порушень уваги: ​​1) з трудом привернути увагу та 2) з неможливістю його утримати. По-п’яте, процес діагностики делірію завершує виявлення дезорганізації мислення або зміненого рівня свідомості. При дезорганізованому мисленні пацієнт відповідає неправильно на 2 або більше з наступних 4 питань: «Чи плаває камінь у воді?», «Чи плаває риба в небі?», «Чи важчий один кілограм двох?», «Чи можна використовувати молоток для забивання цвяхів? ?». Або: «Чи плаває лист по воді?», «Чи живуть слони в морі?», «Чи важче 2 кілограми, ніж один?», «Чи можна молотком зрубати дерево?». Для деяких пацієнтів, особливо нейрореанімаційних, ці питання можуть бути занадто складними для відповіді, тому, на нашу думку, слід для діагностики дезорганізованого мислення використовувати наступний тест. Пацієнту пропонується показати два пальці правою рукою, а за кілька секунд – показати іншою рукою на два пальці більше. Зміна рівня свідомості констатується при будь-якій оцінці за RASS, відмінною від 0. Однак ці тести мають обмеження у пацієнтів з вогнищевим ураженням лобово-скроневих відділів лівої півкулі: вони не будуть правильно відповідати та виконувати інструкції через афазію. Таким чином, якщо у пацієнта немає явних ознак дезорганізації мислення та за шкалою RASS він оцінений у нуль балів, то у нього немає delirium, тоді як при дезорганізації мислення або при RASS-3/+4 у пацієнта діагностується delirium. Описана вище інтерпретація визначення delirium, по суті,

І все-таки, що таке delirium чи причини термінологічної плутанини

Отже, delirium є клінічним проявом гострої дисфункції мозку. Інакше кажучи, delirium – це прояв гострої органної церебральної недостатності. Так само, як підвищення рівня креатиніну у поєднанні з олігоанурією є клінічними проявами гострої ниркової недостатності (ГНН). Однак, на відміну від гострої ниркової недостатності, яку всі лікарі у всіх країнах світу і за будь-якої клінічної ситуації незалежно від причини її викликаної, завжди називають гострою нирковою недостатністю і ніяк інакше, delirium у різних клінічних ситуаціях, у різних країнах називають по-різному. Ось тільки кілька синонімів делірію: «гостра енцефалопатія», «гострий мозковий синдром», «гостра когнітивна недостатність», «оборотна деменція», «екзогенний психоз», «гостра церебральна недостатність», «токсична енцефалопатія», «метаболічна енце

Основна причина термінологічної плутанини полягає в тому, що протягом тривалого часу реаніматологи були позбавлені можливості адекватної ліжкової діагностики порушень психічного статусу, що гостро розвинулися, у реанімаційного пацієнта. З появою безлічі шкал оцінки делірію, реаніматологи мають можливість уніфікувати свої діагностичні підходи до хворих, у яких розвинулися зміни рівня свідомості та психічні порушення у відділенні реанімації. Однак пошук моніторингових систем або методів нейровізуалізації, які дозволяли б діагностувати delirium та диференціювати його різну виразність, є актуальним медико-інженерним завданням. У разі відсутності уніфікованого підходи до діагностики змін психічного статусу, природно, відбувалася спроба прив’язати ці зміни до етіологічного чинника. Так з’являлися «токсична енцефалопатія», «метаболічна енцефалопатія», «септична енцефалопатія», «алкогольний делірій». Ще однією причиною наявності такої різноманітності імен гострої зміни свідомості є міждисциплінарні відмінності у розумінні медико-біологічних явищ. Так, неврологи досі вважають за краще використовувати термін «енцефалопатія» у поєднанні із зазначенням етіологічного фактора. Тоді як психіатри та реаніматологи найчастіше використовували поняття delirium. І, нарешті, є мовна специфіка сприйняття поняття делірій. Так, в одних країнах під делірієм частіше розуміли алкогольний делірій, що виявляється психомоторним збудженням і ажитацією, а в інших, під цим поняттям розуміли збочене сприйняття дійсності, що часто супроводжується галюцинаціями та ілюзіями або зміни свідомості та психічного статусу, що розвиваються у післяопераційному чи посттравматичному періоді. Перехід єдиною мовою, очевидно, є справа майбутнього.

Фактори ризику у пацієнтів із відсутністю структурних змін у мозку. У переважній більшості випадків неможливо виділити будь-який один провідний фактор як причину розвитку delirium. Етіологія delirium завжди багатофакторна, тому прийнято виділяти фактори ризику. У літературі описано щонайменше 61 чинника ризику, проте методологічно правильно розділяти чинники ризику втричі групи як у Таблиці №4

Серед цих факторів є такі, які за певної тяжкості критичного стану практично гарантовано призведуть до розвитку delirium. До таких факторів належать наявність у пацієнта деменції, використання бензодіазепінів, розвиток інфекційних ускладнень. Відомо, що деменція підвищує ризик розвитку delirium у 6 разів, тоді як вищий освітній рівень його значно знижує. Так само важкі інфекційні ускладнення є настільки типовими факторами ризику розвитку delirium, деякі автори вважають delirium найбільш раннім клінічним проявом цих ускладнень. Виходячи з цього існує думка, що при розвитку delirium у реанімаційного пацієнта, перш за все, необхідно виключити наявність інфекційних ускладнень.

Використання бензодіазепінів збільшує ризик розвитку delirium у 3 рази. Кожне разове введення лоразепаму підвищує можливість розвитку delirium на 20%, а при сумарній добовій дозі 20 мг у пацієнтів у 100% спостережень розвивається delirium. Пропофол також розглядається як фактор ризику розвитку деліріум, хоча і меншою мірою, ніж бензодіазепіни. Наркотичні анальгетики здатні призводити до розвитку delirium, особливо коли вони використовуються, перш за все, для седації та в комбінації з бензодіазепінами або пропофолом. Проте, слід враховувати, що наявність некупірованого больового синдрому є сильним чинником ризику розвитку delirium. Тому адекватне використання наркотичних аналгетиків для ефективного купірування больового синдрому, що гостро розвинувся, не тільки не призведе до розвитку delirium, а, навпаки, буде запобігати його появі. Найбільш небезпечною комбінацією в плані ризику розвитку delirium є спільне використання бензодіазепінів та антихолінергічних препаратів або бензодіазепінів та дофамінергічних препаратів. На сьогодні немає седативних препаратів, які достовірно зменшували б ризик розвитку delirium. Разом з цим в окремих роботах було показано, що при використанні альфа-симпатоміметичних препаратів не тільки знижувався ризик розвитку delirium, а й відзначалося відновлення порушених когнітивних функцій.

При клінічному огляді delirium поділяють на гіпоактивний, гіперактивний, змішаний. Крім цього, низка авторів виділяють субсиндромальний delirium. Гіпоактивний, гіперактивний та змішаний делірій диференціюють залежно від того, яку оцінку RASS має пацієнт. При RASS +1/+4 діагностується гіперактивний delirium, при RASS 0/-3 – гіпоактивний, а при нестійкості пацієнта в межах оцінки RASS +4/-3 delirium є змішаним, який виявляється найчастіше. Субсиндромальний delirium розвивається у тих-таки клінічних умовах, як і звичайний delirium. Виділення субсиндромального delirium виправдане, оскільки його діагностика дозволяє розпочати своєчасну та адекватну терапію, не чекаючи погіршення клінічної симптоматики та формування розгорнутого delirium. Пацієнти з субсиндромальним delirium займають проміжне положення – між пацієнтами, які не мають delirium, та деліріозними хворими – за тяжкістю перебігу критичного стану та наслідками. Поняття субсиндромальний delirium досі не є загальноприйнятим. Виділялися та продовжують виділятися прикордонні стани між нормальним рівнем свідомості та delirium. Але вони називаються по-різному. Їм безпідставно дають різні некоректні назви, наприклад, депресивні порушення. Іноді автори наводять дуже заплутані класифікації порушень свідомості. Наприклад Jurban A з співавт порушення свідомості у реанімаційних пацієнтів розділили на кому, delirium та когнітивні порушення. При цьому деліріозні та коматозні пацієнти після поділу були знову об’єднані в одну групу, щоб потім розділити їх на підгрупу, у якій свідомість зрештою відновилося, і підгрупу, у якому відновлення свідомості був, і пацієнти померли. Крім цього, пацієнти з когнітивними порушеннями були поділені на хворих, які мали депресію та пацієнтів без депресії. Однак для розвитку депресії потрібна достатня ясність свідомості. По-суті, автори описували пацієнтів із субсиндромальним delirium – умови, в яких розвинулися зміни свідомості, не відрізнялися від умов, у яких розвинувся delirium, і всі пацієнти, якщо їх оцінювати за ICDSC мали по кілька балів, а результати їх лікування були гіршими, ніж у пацієнтів без порушень свідомості, але краще, ніж у хворих із delirium. Мінуси від створення власних класифікацій порушень свідомості очевидні. Це термінологічна плутанина, неможливість відтворення дизайну дослідження в інших клініках, що не дасть можливості порівнювати тяжкість стану пацієнтів, результати лікування цих пацієнтів та наслідки, тобто термінологічна плутанина позбавляє можливості проведення багатоцентрових досліджень. Але найголовніше, пацієнти не отримують адекватної терапії.

Формування уявлень про типи delirium дозволили по-іншому побачити класифікацію порушень свідомості у реанімаційних пацієнтів, які не мають патології центральної нервової системи. При RASS-4/-5 у пацієнта діагностується коматозний стан. Пацієнти, що мають RASS +4/-3 оцінюються методом ICDSC. При ICDSC 0 ​​пацієнт не має порушень свідомості, при ICDSC 1-3 у пацієнта діагностується субсиндромальний delirium, при ICDSC ≥ 4 пацієнт має розгорнутий delirium. Іншими словами, реанімаційний пацієнт без патології центральної нервової системи може мати лише три стани свідомості: ясне свідомість, коматозний стан або delirium. Такий поділ має безпосередній вплив на результати, оскільки, якщо у пацієнта виявляються порушення свідомості, і він знаходиться не в комі, то необхідно почати терапію, спрямовану на корекцію delirium. Більш складна ситуація виникає при трактуванні змін рівня свідомості у нейрореанімаційних пацієнтів, тобто реанімаційних хворих з вихідним ушкодженням центральної нервової системи. Клінічна інтерпретація порушень рівня свідомості у нейрореанімаційних пацієнтів є актуальним завданням, яке має стати метою подальших наукових досліджень.

Лікування пацієнтів із delirium

Завданням першорядної важливості у лікуванні пацієнта з delirium є раннє виявлення можливої ​​причини або ймовірних факторів ризику та негайна їх корекція. Очевидно, що не всі фактори ризику можуть бути кориговані. До таких відносяться, наприклад, деменція, що передує критичному стану, або старечий вік. Однак існує велика кількість істотних і потенційно коригованих факторів ризику. Це, перш за все, гомеостатичні порушення, інфекційні ускладнення, больовий синдром та всі ятрогенні фактори. Слід обмежити седацію пацієнта, уникаючи використання бензодіазепінів. Ситуації, за яких вони застосовуються, необхідно звузити до корекції судом та лікування делірію, що розвинувся внаслідок скасування алкоголю. У відділенні реанімації має практикуватися необдумана фіксація пацієнтів. Перебування родичів поруч із пацієнтом здатне суттєво зменшити необхідність фіксації пацієнта. Назогастральний зонд, сечовий та центральний венозний катетер мають бути видалені якомога раніше. Крім цього, дуже важливо, щоб у пацієнтів, які використовували у повсякденному житті слухові прилади або окуляри, мала можливість користуватися ними під час перебування у реанімації. У межах видимості повинен розташовуватися годинник та календар з позначкою сьогоднішньої дати. Робота реанімації має бути побудована таким способом, щоб у денні години приміщення максимально освячувалося денним світлом, а у вечірні та нічні освітлення було приглушеним. Максимальний обсяг рутинних лікувальних маніпуляцій та заходів щодо догляду повинні проводитись у денні години. Час нічного відпочинку пацієнтів має бути максимально максимально збільшений. З пацієнтом необхідно проводити активні реабілітаційні заходи, причому починатися вони повинні якомога раніше. Цими частково простими та логічними заходами не можна нехтувати, оскільки вони здатні суттєво покращити ситуацію.

Основою фармакологічної корекції марення, галюцинацій, збудження досі є нейролептичні препарати. Препаратом вибору довгий час був галоперидол, що є класичним представником типових нейролептиків. У всіх міжнародних та національних посібниках з лікування Delirium він поки що залишається препаратом першої лінії. Основною причиною цього є те, що з 1957 року, коли галоперидол був введений у клінічну практику, накопичено величезний досвід застосування препарату. Загалом галоперидол є відносно безпечним препаратом у пацієнтів з делірієм. Він блокує дофамінергічні рецептори, і це є основою його дії. Існують різні форми цього препарату, але у реанімації найбільш уживана парентеральна форма. Галоперидол можна вводити внутрішньом’язово, внутрішньовенно болюсно та внутрішньовенно у вигляді продовженої інфузії і навіть у вигляді продовженої підшкірної інфузії. Свого максимального клінічного ефекту галоперидол досягає не відразу, а через певний період часу, який залежно від індивідуальних особливостей може становити від кількох годин до кілька діб систематичного використання. Період напіввиведення становить 12 — 35 годин. Це причини складності підбору адекватної дози. Більшість посібників містять рекомендації про початкову дозу галоперидолу 2,5 – 5 мг, внутрішньовенно з подальшим додаванням препарату до досягнення клінічного ефекту. Оскільки почати діяти галоперидол може лише через 30 хвилин після внутрішньовенного введення, то зазвичай повторювати його введення рекомендують через 30 – 60 хвилин. Це так званий «метод титрації». Максимальну добову дозу галоперидолу назвати надзвичайно складно. Є повідомлення про безпечне використання 975 мг галоперидолу на добу. Однак такі наддози галоперидолу не дають лікувальних ефектів і їх використовувати недоцільно.

Основними побічними ефектами галоперидолу є екстрапірамідні розлади, порушення серцевого ритму та злоякісний нейролептичний синдром. Екстрапірамідні порушення є найчастішими. Відомо, що при його парентеральному введенні екстрапірамідні порушення розвиваються набагато рідше, ніж при ентеральному введенні. При відміні галоперидолу екстрапірамідні порушення у більшості спостережень швидко регресують. Однак у ряді ситуацій, особливо у пацієнтів з органічними пошкодженнями мозку, розвиваються гострі дистонії, у тому числі акатизія (клінічний синдром, що характеризується постійним або періодично виникаючим почуттям внутрішнього рухового занепокоєння і виявляється в нездатності хворого довго сидіти спокійно в одній позі або довго залишатися без руху ), синдром Куленкамфа-Тарнова (непереборне прагнення відкривати рот і висувати язик; підвищення тонусу і судоми жувальної та мімічної мускулатури та м’язів потилиці; гіперрефлексія та гіперсалівація; пароксизмальна спастична кривошия, опістотонус, брадипноєза. , Рідко-вниз або строго латерально). Ці порушення можуть зберігатися протягом тривалого часу – від кількох годин до кількох діб, а то й – тижнів. При тривалому застосуванні галоперидолу можливий розвиток паркінсоноподібних розладів, які триватимуть кілька місяців, іноді – роки. У пацієнтів з подовженим інтервалом QT галоперидол може спричинити мультиформну шлуночкову аритмію – Torsades de pointes – яка, у свою чергу, може трансформуватися у шлуночкову фібриляцію. Torsades de pointes частіше виникає при використанні високих доз галоперидолу у пацієнтів із гіпокаліємією, гіпокальцемією, гіпомагнемією та гіпотиреозом. У цих випадках необхідна відміна галоперидолу та застосування магнезії. Злоякісний нейролептичний синдром є серйозним ускладненням, що має 10% летальність. Це ідіосинкратична реакція у відповідь на галоперидол, що виявляється гіпертермією, вираженою ригідністю м’язів та лабільністю вегетативної нервової системи. Діагноз встановлюється шляхом виключення причин, що призводять до гіпертермії, метаболічного ацидозу та підвищення рівня креатиніну кінази. Основою терапії є використання дантролену. Крім цих ускладнень описаний синдром раптової смерті під час використання нейролептиків. Це найменш вивчений синдром, пояснення якого сьогодні не існує. Одним із найцікавіших парадоксів є те, що, незважаючи на тривалу історію використання галоперидолу, відсутні рандомізовані багатоцентрові дослідження, що вивчають особливості його використання у пацієнтів із delirium. Окремим цікавим і складним завданням є лікування пацієнтів із гіпоактивним delirium, який у вітчизняних психіатричних посібниках називався «тихою сплутаністю». З одного боку, для цих пацієнтів, як і для хворих з іншими типами delirium, можливо показані нейролептичні препарати. З іншого боку, ці пацієнти мають знижений рівень неспання, і галоперидол, і атипові нейролептики, не можна використовувати у цієї категорії пацієнтів, оскільки при їх застосуванні рівень свідомості може ще більше знизитися. Можливо,

Порушення свідомості є актуальною проблемою реанімаційних пацієнтів. Порушена свідомість у поєднанні з поліорганною дисфункцією погіршує результат основного захворювання. Тривалий час був відсутній єдиний підхід до опису порушеної свідомості реанімаційного пацієнта. В результаті виникла велика кількість синонімів, що описують, по суті, порушену свідомість, але акцентують свою увагу на окремих етіологічних, патогенетичних або клінічних складових цього синдрому. Впровадження у клінічну практику шкал CAM-ICU чи ICDSC дозволило уніфікувати діагностичний підхід. Внаслідок цього більшість авторів порушення свідомості у реанімаційних пацієнтів стали називати delirium. Це увійшло у певні класифікаційні та термінологічні протиріччя з уявленнями вітчизняної психіатричної школи, Проте у реаніматолога виник практичний діагностичний інструмент, що дозволяє своєчасно виявляти у пацієнтів порушену свідомість. В результаті стало можливим запровадження у повсякденну клінічну практику широкого спектру цілеспрямованих заходів, спрямованих на профілактику та лікування delirium у реанімаційних пацієнтів. Таким чином, широке впровадження у вітчизняну практику підходів до діагностики, профілактики та лікування delirium у реанімаційних пацієнтів є доцільним.

Методи лікування делірію

Лікування делірію передбачає комплексний підхід, спрямований на порятунок від причини та усунення поведінкових розладів. Виділяють медичні немедикаментозні та фармакологічні способи терапії. Характерне використання:

• Немедикаментозні методики. До групи належать різні психотерапевтичні методики, когнітивні стимуляції, вербальні техніки. Важливу роль грає спілкування із сім’єю та близькими людьми. Рекомендується дотримання балансу між збудженням та заспокоєнням: бажано звести будь-які спонукальні дії до мінімуму.
• Поширена лікарська терапія. Класична схема має на увазі використання нейролептиків, антидепресантів, заспокійливих препаратів. Поєднання, дозування та призначення пов’язані з етіологією.

Деякі форми делірію (фармакологічний, алкогольний, наркотичний) варто лікувати без препаратів чи обмеженою кількістю коштів. Надлишок хімічних речовин здатний посилити психоз.

Лікування алкогольного делірію

Пацієнтам з подібною формою психосоматичного розладу показано екстрену госпіталізація до психоневрологічного стаціонару. Корекція стану проводиться медикаментозними та психотерапевтичними методами.

У сучасній медичній практиці немає єдиної думки щодо ефективності боротьби з алкогольним делірієм за допомогою того чи іншого методу. Так, наприклад, у європейських країнах хворим із «білою гарячкою» вводять Клометіазол, на території пострадянського простору та США – лікарські препарати групи бензодіазепінів. Така медикаментозна терапія покликана вирішувати такі завдання:

1. знижувати нервову збудливість;
2. усувати судоми та тремор;
3. за наявності показань – занурювати пацієнта на лікувальний сон.

Важливо: обов’язковими складовими лікарської терапії є вітаміни груп, С, РР.

Результати стаціонарного лікування алкогольного делірію можуть бути різноманітними: нерідко медикаментозна корекція стану призводить до повного одужання пацієнта, рідше патологічний стан обертається прогресуючими психічними порушеннями, у тяжких випадках «біла лихоманка» викликає летальний кінець.

Прогресування та наслідки несвоєчасного лікування

Делірій та викликані ним поведінкові відхилення виявляються раптово. До уваги слід брати вік пацієнта, стан здоров’я, причини та характер проявів. Прогресування таких симптомів як занепокоєння, галюцинації, тривожність залежить від характеру синдрому. При алкогольному, психофармакологічному або наркотичному делірії стан стрімко погіршується. У пацієнта виявляються порушення серцево-судинної системи, коливання артеріального тиску, великорозмашистий тремор. Не менш небезпечний делірій інфекційного характеру, що швидко розвивається. Він супроводжується підвищенням температури, ознобом, інтоксикацією. Поразка організму інфекцією спричиняє розвиток запального процесу, що призводить до неправильної роботи органів і систем.

Літні люди найчастіше стикаються з повільним розвитком делірію. Це призводить до розвитку ускладнень, подорожчання лікування, глибоких порушень когнітивної функції. Існує ризик неповного фізичного відновлення, деякі спогади не повертаються. У наступні два роки найімовірніший летальний кінець. Втім, за своєчасного звернення до лікарів прогноз переважно сприятливий. Відсутність грамотної терапії здатна спричинити стрімке погіршення станів, ускладнення або навіть смерть.

Прогноз

Затьмарення свідомості не становлять небезпеки для пацієнта, але їх розвиток – це ознака критичних метаболічних порушень у тканині головного мозку. Основні наслідки муситуючого делірію пов’язані з глибиною розладу, до них відносяться повна амнезія переживань з випаданням із пам’яті всього періоду похмурої свідомості. Нерідко також відзначається посилення когнітивних (інтелектуально-мнестичних) порушень, що були раніше.

Це гострий потенційно оборотний розлад. Його тривалість зазвичай становить 3-4 дні, але можливі швидкоплинні (абортивні) варіанти та затяжна (пролонгована) течія. Вихід зі стану відбувається критично, через глибокий сон.

Але при зберігаються судинних, метаболічних або токсичних порушеннях можливе посилення набряку головного мозку, що може призвести до посилення стану з переходом в сопор і кому. І це значно підвищує показник летальності.

Розвиток муситуючого делірію – грізна ознака, що потребує інтенсивної терапії для корекції тяжких соматоневрологічних порушень та компенсації метаболічних розладів. Грамотно проведена комплексна терапія дозволяє швидко вивести пацієнта зі стану зміненого стану свідомості, але віддалений прогноз залежить від характеру первинного захворювання та ступеня ураження мозку.

Стаціонарне

Першою допомогою при делірії є цілодобове розміщення у стаціонарі. У Москві та інших містах України лікарі успішно борються зі станом та його наслідками. Переважно одужання досягається за рахунок поєднання медикаментозних методів та психотерапії. Передбачаються такі етапи:

• Виявлення причин та призначення відповідної терапії;
• Мінімізація кількості лікарських засобів, що приймаються;
• За необхідності проводять детоксикацію;
• Створення сприятливої ​​та спокійної обстановки;
• Купірування дезорієнтації у просторі, часі та суспільстві;
• Складання плану відновлення організму.

Перед початком терапії обов’язковою є діагностика головного мозку за допомогою рентгена. Виявити стан травматичної, органічної етіології, а також судинний, лікувати який важливо розпочати негайно, дозволяє метод магнітно-резонансної або комп’ютерної томографії. Додатково необхідно провести загальний аналіз крові та сечі. Лабораторні дослідження дають змогу оцінити стан пацієнта, виявити інтоксикацію, запальний процес, симптоми ниркової недостатності. Відділенням лікарні, що купує делірій, стає профільним по основному діагнозу: наркологія, гастроентерологія, урологія, нефрологія.

Категорично слід уникати фіксації пацієнта. Це призводить до посилення стадії, хворий страждає і нервує. Прив’язування кінцівок застосовують лише у випадках загрози життю (при спробі самогубства) або у періоді агресії.

Методики коригування поведінкових відхилень через синдром

• Своєчасна зміна харчування (відмова від продуктів, що викликають сонливість чи бадьорість), відміна препаратів психостимуляторів. Створення сприятливої ​​та спокійної атмосфери. Відмова від лікарських засобів, без прийому яких на цьому етапі можна обійтися. У разі стійкого порушення засинання – прийом седативних ліків.
• Ілюзії, марення, слухові та зорові галюцинації. Симптоматика потребує призначення нейролептиків (алоперидолу, хлорпромазину, клозапіну)
• Підвищена емоційність при делірії. Зазвичай допомагає психотерапія. Якщо хворий впав у депресію, то допустиме застосування нормотимічних препаратів чи антидепресантів
• Надмірне збудження. Відновленню сприяє присутність близьких. Фіксація кінцівок призводить до погіршення стану. Можливе використання засобів седативної дії або нейролептиків
• Сплутаність свідомості. Найчастіше допомагає встановлення опорних сигналів. Наприклад, годинника, календаря, знайомих предметів. Хворого змушують рахувати, давати характеристику форм, називати дні тижня.
• Тривога. Використовують бензодіазепіни. Якщо перебіг хвороби ускладнений психотичними порушеннями, то рекомендують нейролептики.

Гостра стадія делірію триває близько 2 тижнів. Про покращення свідчить міцний здоровий сон. Пацієнт часто ставиться до того, що трапилося, як до кошмару або нічого не пам’ятає.

Галюцинації під час делірію

Коли людина перебуває у стані делірію, їй зазвичай дуже страшно та її сильно лякає сам зміст психозу. Він може частково усвідомлювати нереальність того, що відбувається, або повністю зануритися в делірій і сприймати те, що він бачить і чує, як частина реальності. У другому випадку людина може бути вкрай небезпечною для себе та оточуючих. У стані психозу хворий відчуває серйозні візуальні галюцинації, які здебільшого супроводжуються невеликими об’єктами. Він може бачити комах, дрібних тварин, змій, чортів, а також нитки, дріт та павутину. Рідше хворі бачать великих, у тому числі фантастичних, тварин, людей та людиноподібних істот. У кожної людини галюцинації мають індивідуальний характер і виникають на підсвідомому рівні.

У стані психозу хворий зовсім необов’язково бачить чи чує те, чим живе у звичайному житті.

Один із різновидів алкогольно-наркотичного психозу – так званий онейроїдний делірій, під час якого людина бачить світ мультяшним. Все довкола нього виглядає як у старому намальованому мультфільмі. Людина не відокремлює себе від цього мультяшного світу, а оточуючі можуть включатися у вигляді учасників у ситуацію, що переживається. У такому стані хворий може завдати шкоди собі та іншим.

Зорові галюцинації можуть наближатися, видалятися, змінюватись у розмірах та зазнавати різних змін. Іноді галюцинації можуть відбивати певні ситуації – застілля, якісь видовища та еротичні сцени, які змінюють одна одну. При поглибленні делірію з’являються слухові, а також нюхові, термічні та тактильні галюцинації. У стані психозу хворий зовсім необов’язково бачить чи чує те, чим живе у звичайному житті. Наприклад, той, хто ніколи не сповідував буддизм чи християнство, може побачити під час психозу Ісуса та Будду. Зміст психозу швидше пов’язане з нашою підсвідомістю, про яку нам відомо досить мало. Між нашою свідомістю та змістом психозу, як правило, не спостерігається жодних кореляцій.

Небезпеки самолікування при делірії

Не всі пацієнти при білій гарячці або інших типах делірію поспішно звертаються за допомогою. В Інтернеті можна зустріти безліч порад про те, як позбавитися ознак стану: відчуженості, втрати орієнтації, хаотичних рухів, галюцинацій. Самолікування за алгоритмом з випадкового сайту здатне негативно позначитися на здоров’ї або житті так, як:

• Встановити причини без фахівця важко чи неможливо. Течія делірію може істотно відрізнятися від опису: іноді ряд ознак відсутній зовсім. Навіть за вираженої симптоматики потрібне проведення діагностичних процедур.
• Іноді психоз розвивається швидко. Стан характеризується високою швидкістю прогресування. Зволікання може призвести до того, що втрачені функції не будуть відновлені або призвести до смерті. Не рідкісний психоз, що супроводжується спробою самогубства.
• Тільки отримуючи професійну допомогу, можна впоратися із порушенням. В результаті неправильної терапії прояви стають інтенсивними та необоротними. Якщо правильно лікувати, відновлення діяльності займає не менше 6 місяців після усунення стану.
• Симптоматика делірію має схожість на інші захворювання. Іноді за появи ознакою криються інші небезпечні патології.
• Делірій може супроводжувати загрозливі для життя стану. Виявлення процесу часто пов’язане з інфарктом міокарда, інсультом, гіпоглікемією, отруєнням.
• Психоз загрожує для оточуючих. Найнебезпечнішим вважається алкогольний делірій. При його повторенні пацієнти виявляють ненависть до оточуючих і навіть здатні на вбивство.

Враховуючи всі небезпеки самолікування, основним є негайне звернення по медичну допомогу.

Особливості течії

Для алкогольного делірію характерні такі соматовегетативні симптоми:

• виражена пітливість, причому піт має різкий, специфічний запах;
• почервоніння шкіри, спочатку гіперемія з’являється на обличчі та шиї, потім поширюється по тілу, іноді змінюється жовтяничною блідістю;
• прискорення серцебиття;
• різкі перепади артеріального тиску;
• тремор;
• порушення координації;
• підвищення температури до субфебрильних цифр

У розвитку такої форми психози виділяють кілька послідовних стадій.

Продромальний період

Триває від кількох годин до 1-2 днів. Для цього етапу типові:

• порушення сну з реалістичними кошмарними, лякаючими сновидіннями;
• боязкість, тривожність;
• судомні напади (приблизно 20% випадків).

Продромальний період виникає далеко не у всіх залежних, іноді психоз розвивається різко, без попередніх симптомів.

Перша стадія

Зміни настрою стають дедалі помітнішими.

Відзначають різку зміну емоційного стану: замість пригніченості, занепокоєння та страху раптово виникає ейфорія, безпричинні веселощі. Пацієнт надмірно балакучий, непосидючий. Мова швидка, непослідовна, безладна, людина перескакує з теми на тему, гостро реагує на раніше звичні подразники (наприклад, сіпається від різкого звуку).

Можливі напливи яскравих спогадів та образів, які поєднуються зі слуховими та зоровими галюцинаціями. До вечора всі клінічні ознаки початкового етапу алкогольного галюцинозу наростають, через що порушується нічний сон, людина дуже часто прокидається і довго не може заснути через тривогу та занепокоєння.

Друга стадія

До типових для початкової стадії симптомів приєднуються
зорові ілюзії фантастичного змісту
. Вони можуть бути або кольоровими або чорно-білими. Сон, як і раніше, уривчастий, неглибокий, з нічними кошмарами. При пробудженні хворий не відразу може усвідомити реальність. З’являється світлобоязнь. Під час неспання залежний переважно перебуває у оглушеному стані.

Третя стадія

Характерне повне безсоння

, посилюються зорові галюцинації Хворий бачить тварин, фантастичних чудовиськ, комах, відчуває обплутаним себе павутинням, нитками, дротом. Превалює афект страху та тривоги. Приєднуються складні, комбіновані слухові, нюхові, термічні та тактильні ілюзії. Змінюється відчуття становища тіла у просторі: пацієнту здається, що оточуючі предмети хитаються, падають чи обертаються.

Змінюється почуття часу. Поведінка, афект, марення висловлювання повною мірою відповідають змісту галюцинозу. Людина постійно метушиться, не може всидіти на місці, прагне кудись втекти, сховатися, поїхати, струшує щось із тіла та одягу, спілкується з уявними співрозмовниками.

При цьому залежний дуже вселяємо. Наприклад, якщо дати йому чистий аркуш паперу і попросити прочитати написане, людина дійсно бачить текст, заводить розмову вимкненим телефоном (або будь-яким іншим, схожим за обрисами і формою предмета). Однак симптоми психозу можуть слабшати під впливом відволікаючих факторів (наприклад, при розмові з медперсоналом, захопленні будь-якою діяльністю тощо).

Пацієнт виходить з алкогольного делірію або різко, після глибокого сну, або поступово, при цьому довгий час тяжкість стану змінюється хвилеподібно. Спогади про напад фрагментарні. Людина пам’ятає свої відчуття (найсильніший страх, тривогу), але нічого не може сказати про те, що відбувалося насправді. Закінчення деліріозного епізоду супроводжується найсильнішою фізичною та емоційною слабкістю. Настрій сльозливий, пригнічений, сентиментальний.

Перебіг психозу зазвичай безперервний, але в деяких випадках спостерігається 2-3 піки, розділені періодом «просвітлення» тривалістю до доби. Тривалість нападу становить середньому від 2 днів до тижня, набагато рідше — до 10 днів.

Амбулаторне

Друга частина терапії може бути зроблена вдома. Відновлення відбувається під контролем спеціаліста. У терапію входять:

• Спокійна атмосфера та налагодження контакту з оточуючими. Вдома хворому слід приділяти увагу, не турбувати його даремно і викликати негативних емоцій. Важливо не підвищувати інтонацію та не провокувати конфлікт. Спочатку у пацієнта можливі часті зміни настрою, агресія, плаксивість. Зрідка реєструється викривлення дійсності.
• Виняток факторів, що провокують стан. Лікарський препарат, що спричинив психоз, варто негайно прибрати з поля зору хворого. Якщо причиною був алкогольний делірій, варто відмовитись від будь-яких спиртних напоїв та провести кодування. Якщо фактор виключити неможливо (наприклад, системне захворювання), варто мінімізувати його наслідки, продовживши терапію за показаннями.
• Психотерапія. Щоб відновити здатність до роздумів та тверезої оцінки ситуації, а також для відстеження динаміки, рекомендується продовжувати психотерапію. Допомагають групові та індивідуальні заняття.
• Здоровий спосіб життя. Певна роль належить і життя. Особливо важливо відмовитися від куріння, наркотиків, алкоголю та відслідковувати режим сну. Певною мірою благотворно впливає нормалізація харчування.

Багато фахівців говорять про сприятливий вплив рефлексотерапії, масажу, плавання. При своєчасному зверненні, правильному лікуванні та виконанні рекомендацій зазвичай спостерігається повна ремісія.

Причини та симптоми алкогольного делірію

З подібною проблемою стикаються люди, які страждають на 2 або 3 стадію алкогольної залежності (загальний «стаж» зловживання спиртним – 5-7 років). Як правило, ознаки делірію виявляються на 1-3, рідше – 4-7 добу після виходу із запою.

Важливо: у пацієнтів, які раніше перенесли травми черепа або страждають на нейропсихічні розлади, такий патологічний стан може наступати навіть при прийомі мінімальної дози спиртного (навіть тоді, коли людина не страждає від алкогольної залежності).

Перші «сигнали» делірію – постійне почуття тривоги, занепокоєння, порушення нічного сну. Свідомість затуманюється, зазвичай, помутніння розуму розтягується на 3-5 дня, цей період загальне самопочуття пацієнта може поліпшитися чи навпаки посилитися.

Види симптомів алкогольного делірію:

1. психічні — безсоння, кошмари, панічні атаки, марення, порушення координації, різні галюцинації, нервове збудження;
2. соматичні – підвищена пітливість, тремор рук, стрибки артеріального тиску, часті головні болі, позиви до блювання, гіперемія шкіри обличчя, судоми, дихальна дисфункція.

Головним «розпізнавальним знаком» горезвісної «білочки» є галюцинації. Потерпілому від великих доз алкоголю людині здається, що вона насправді бачить фантазійних тварин, контактує з ними, розмовляє. Часто під час «спілкування» з такими істотами алкоголік може завдавати собі каліцтва (на сторонніх агресія в більшості випадків не поширюється).

Інші ознаки аномального стану – порушення водно-сольового балансу через збій у метаболізмі. Вся справа в тому, що тривалий запій, внаслідок якого і настає алкогольний делірій, призводить до надзвичайно високої концентрації етанолу в крові. У цей період основним завданням організму є виведення токсичної речовини, тому більшість інших життєво важливих процесів можуть вийти з-під контролю.

Профілактика

Попередити розвиток делірію через різні причини виникнення не завжди. Для запобігання розвитку стану варто своєчасно усувати негативні фактори.

Через що з’являються симптоми делірію і що варто виключити для профілактики:

• Літній вік. Геріатрія делірій, лікувати якого складно, є найпоширенішим у осіб старше 60-65 років
• Деменція різного ступеня
• Чоловічий вік
• Наявність деяких (кілька) хронічних патологій. Передумовою можуть стати захворювання ендокринної системи, сечовидільної системи, серця та судин

• Гострі ураження внутрішніх судин та серця, легень, нирок
• Порушення водно-електролітного обміну
• Постільний режим, недостатній рух тривалий час
• Запор, задержка мочи
• Інфекція
• Установка катетерів, стомів, стимуляторів
• Небезпечні ліки та речовини, у відповідь на які розвивається делірій

Варто з обережністю приймати: антигістамінні, антибіотики, нейролептики, препарати з літієм, опіати, хлоралгідрат, седативні засоби, препарати проти хвороби Паркінсона, барбітурати, антиконвульсанти, бензодіазепіни

Для хворих з алкогольною та наркотичною залежністю профілактикою стане відмова від шкідливої ​​звички. Вирішити проблему самостійно непросто, краще вдатися до допомоги професійних наркологів. Найбільший позитивний ефект має лікування із вмістом у спеціалізованих клініках. Вони дозволяють не лише подолати залежність, а й соціалізуватися у суспільстві.

Висновки

Делірій — гострий стан, з раптовим розвитком, що має різну етіологію. Воно викликає стійкі зміни свідомості, великі порушення життєдіяльності та загрожує життю. Пацієнти не усвідомлюють своїх дій, такі психічні розлади можуть травмувати оточуючих. Ефективність лікування делірію ґрунтується на екстреному прийнятті соматичних заходів, мінімізації фармакологічної терапії, створенні довірчої атмосфери. Надати першу допомогу, провести окремі заходи, гарантувати одужання можуть лише фахівці. Категорично заборонено боротися з психозом самостійно або не вживати жодних заходів.

✅Що таке електрика

Електрика – це поняття, що характеризує сукупність різних фізичних явищ, обумовлених існуванням в природі, взаємодією з іншими тілами і матерією, а також рухом в просторі електричного заряду.

Іншими словами електрику – це якесь упорядковане або ж умовно безладний рух електричного заряду в тілах, матеріалах, речовині або просторі.

Коротка історія

Вперше термін «електрику» з’явився ще в 1600 році завдяки англійському вченому і досліднику Вільяму Гілберту. Саме він вперше не тільки встановив це поняття, але і охарактеризував саму суть і фізичні властивості електрики як доведеного явища.

До цього люди, навіть вчені, представляли його як якусь «божественну силу» або ж як якесь «взаємодія тіл з невідомими частками».

Електрика в природі

У природі, так би мовити «в первозданному вигляді», електрику можна спостерігати у вигляді блискавок в різних її різновидах. Електрика для залучення уваги і захисту використовують деякі види земноводних і ссавців. Наприклад, електричний вугор, електричний скат і акула. Остання, до речі, використовує це природне явище не для захисту, а в якості ефективного інструмента для пошуку їжі.

Використання

Електрика широко використовується і людьми. В основному воно застосовується як один з джерел енергії. До речі електрику дуже легко перетворюється з одного виду енергії в інший.

Наприклад, з теплової (при нагріванні провідника) в світлову і назад (при випромінюванні частина фотонів можуть нагрівати поверхню, на яку вони потрапляють).

Таблиця з поясненнями на тему “Що таке електрика”

Висновок

Електрика є фундаментальним явищем, що лежить в основі багатьох сучасних технологій. Вона охоплює різні аспекти, від основних наукових принципів, таких як електричний струм та електромагнетизм, до практичних застосувань у повсякденному житті.

Розвиток електрики та її застосувань суттєво змінив спосіб життя людей, дозволивши досягти значних технологічних проривів у таких областях, як комунікація, транспорт та медицина. Це надзвичайно важливе явище, що продовжує впливати на розвиток людської цивілізації.