1805—1875

На березі Нової Гавані в м. Копенгагені (Данія) стоїть невеличкий будиночок, де багато років жив і писав казки письменник Ганс Крістіан Андерсен. Коли ми згадуємо назву цієї країни, то одразу перед нами постають чарівний палац і казкові герої творів митця — Дюймовочка, Непохитний олов’яний солдатик, Русалонька, Принцеса на горошині, Кай, Герда, Гидке каченя й багато інших. Вони вчать нас добру, любові, мужності й незламності духу. Будиночок Андерсена, на вікнах якого і тепер стоять троянди, як у казці «Снігова королева», згодом перетворився на його музей, куди прагнуть потрапити діти й дорослі з різних країн. Тут можна повернутися в дитинство й поринути в чарівну атмосферу казки.

У Музеї Андерсена. м. Копенгаген (Данія)

Данія розташована на воді: з усіх боків її оточує море, а в містах чимало каналів і проток. Навіть сама назва столиці Данії Копенгаген означає «Купецька гавань», оскільки місто здавна було осередком торгівлі й перехрестям водних шляхів. Якщо ви пригадаєте казки Андерсена, то багато подій у них пов’язано саме з водою: Русалонька живе в морі, Непохитний олов’яний солдатик потрапив до каналу, а Еліза з казки «Дикі лебеді» іде вздовж річки до того місця, де вона впадає у відкрите море, через яке її несуть на крилах брати-лебеді.

Данія — це королівська держава з давніми традиціями. Данці пишаються прекрасними королівськими палацами, Королівським садом (де любили бувати члени королівської родини й гуляв Андерсен), а також Королівською бібліотекою, яка була заснована в XVII ст. і вважається найбільшою бібліотекою в Скандинавії. Королі й королеви, королівські діти, королівські палаци — усе це ми також знаходимо в казках Андерсена, видатного сина своєї країни.

Королівська бібліотека. м. Копенгаген (Данія)

У Данії існує легенда, ніби Андерсен мав королівське походження. Однак це красива казка, яку придумав для сина його батько-ремісник. Ганс Крістіан Андерсен народився 2 квітня 1805 р. в маленькому містечку Оденсе на острові Фюн (територія Данії охоплює кілька островів) у родині бідного чоботаря й пралі. Хоча батьки Ганса були постійно зайняті важкою працею, щоб забезпечити існування сім’ї, вони оточили єдиного сина великою любов’ю й турботою. У нього завжди були цікаві іграшки, які майстрував йому батько. У вільний час він розповідав синові народні казки та читав твори різних письменників. У своїй автобіографії «Правдива історія мого життя» (1846) Андерсен писав: «Мій батько виконував усі мої бажання. Я повністю займав його думки і серце, він жив мною. У вихідні він робив для мене збільшуване скло, улаштовував театр, виготовляв малюнки, які можна було змінювати, а з них складати історії». Улюбленою грою Андерсена був ляльковий театр. Від своєї матері Ганс почув багато народних переказів і пісень. Світ данського фольклору назавжди ввійшов у душу майбутнього митця. Він ріс великим мрійником і фантазером. Інтерес до іграшок і вигадування історій, пов’язаних із ними, письменник зберігав протягом усього життя.

У 1835 р., у переддень Різдва, вийшла друком невеличка книжка Андерсена «Казки для дітей». Це стало доброю традицією — до кожного Різдва митець видавав нову книжку, і данці сприймали її як чудовий різдвяний подарунок для своїх родин. Усього Андерсен написав 158 казок, і тільки 12 із них створено на основі традиційних фольклорних творів. Отже, поняття літературна казка якнайкраще відповідає сутності творчості цього видатного митця, який сам вигадував казкові історії. 1837 р. була видана казка «Русалонька», 1838 р. — «Непохитний олов’яний солдатик», у 1840-х роках — «Гидке каченя», «Снігова королева», «Соловей», «Дюймовочка», «Дівчинка із сірниками», «Дикі лебеді» та ін. Так, до 1872 р. Андерсен видав 24 збірки казок. Ще за життя письменника його казкові твори почали перекладати англійською та іншими мовами світу (нині його казки перекладено 145 мовами).

Г. К. Андерсен і діти. 1863 р.

Співвітчизники Андерсена свято зберігають пам’ять про нього. У Копенгагені та в його рідному містечку Оденсе створено музеї письменника. Щороку в день народження митця данці збираються на всенародне свято на честь великого казкаря, віншують його в промовах, віршах і піснях. З 1956 р. засновано міжнародну Літературну премію імені Андерсена, якою нагороджують найкращих дитячих письменників, художників та ілюстраторів. В Оденсе, Копенгагені, Нью-Йорку, Братиславі, Москві та інших містах установлено пам’ятники письменникові.

У казках Андерсена добро і любов перемагають, але інколи його твори залишають легкий смуток і роздуми. Після читання хочеться помовчати, побути сам на сам зі своїми почуттями, а потім знову повернутися до книжки. Письменник спеціально нікого не повчає, нічого не проголошує, він просто веде нас по своїй казковій країні й спонукає думати й співпереживати.

Пам’ятник письменникові на бульварі імені Г. К. Андерсена, установлений коштом громади. м. Копенгаген (Данія)

Переклади і перекладачі

Уперше казки Г. К. Андерсена прийшли до українського читача ще за життя письменника — 1873 р. в переказах Михайла Старицького. Відтоді твори данського казкаря перекладали й інші видатні українські митці — Юрій Федькович, Павло Грабовський, Олена Пчілка та ін. Найбільше казок Г. К. Андерсена переклала з данської Оксана Іваненко. Нині перекладачі знову звертаються до скарбниці казок великого письменника. Нові барви рідного слова знайшла для перекладу кількох творів Г. К. Андерсена сучасна українська перекладачка Галина Кирпа.

Україна і світ

1973 р. почесний диплом міжнародної Літературної премії імені Андерсена за поему «Барвінок і Весна» отримав український письменник Богдан Чалий. 1979 р. до «Почесного списку Андерсена» вписано ім’я українського письменника Всеволода Нестайка та його книжку «Тореадори із Васюківки».

Де і коли народився Ісус?

Вперше в історичних джерелах, що збереглися, «25 грудня» як дата народження Ісуса вказана Діонісієм Філокалом у Хронографі 354 року, який своєю чергою спирається на джерела 336 року, що написані за рік до смерті Костянтина Великого – аріянського імператора. У восьмому розділі твору, серед списку римських консулів записано, що Ісус народився під час консульства С. Augustus та L. Aemilianus Paulus 25 грудня. Рішення про святкування Різдва 25 грудня було ухвалено на Ефеському (Третьому Всесвітньому) церковному соборі в 431 році.

141224rizdvo-2.jpg

25 грудня – день народження Ісуса Хреста і Різдво нового Сонця

Про рік народження дає вказівку євангеліст Лука, коли описує хрещення Ісуса в Йордані: «П’ятнадцятого року правління кесаря Тиберія. Ісус, починаючи, мав з тридцять років» (3.1, 23). Тиберій став римським імператором 19 вересня 14 року. Євангеліст користувався звичаєвим арійським календарем, згідно з яким рік починається на весняне сонцестояння, тобто 22 березня. Тож 15-рік означає проміжок від 22 березня 29 року до 21 березня 30 року. У цей час Ісусові йшов 30-й рік (він мав повних 29 років).

Це підтверджує церковна традиція, згідно з якою Ісус народився 25 грудня 1 р. до н.е. — за 6 днів до початку нової ери. Дослідники допускають, що зазначена дата має символічний сенс, адже саме в цей день «народжується Сонце». Це відбувається незабаром після зимового сонцестояння (22 грудня), коли світловий день поступово починає зростати і «світло перемагає темряву». З другого боку, Боже провидіння зазвичай здійснює глибоко символічні дії. Так, число 25 (2+5=7) символізує боголюдську реалізацію, здавна використовувалось в арійських релігійних обрядах, вважалось числом сили при приготуванні цілющих настойок. Православні святкують день народження Ісуса на два тижні пізніше — «за старим стилем», тобто за Юліанським календарем, який проте дає у 26 разів більшу похибку в порівнянні з Григоріанським.

Народження Ісуса в 1 році н. е. підтверджується й Туринською плащаницею. На ній зафіксовані зображення монет, покладених на повіки мертвого Ісуса у п’ятницю 23 березня 31 року. Однією з них є відома нумізматам «лепта Пилата» — найдрібніша бронзова монета, що карбувалася римським намісником Понтієм Пилатом і була в обігу на підвладній йому території Ідумеї, Іудеї та Самарії. На одній з монет вказано дату карбування — напис TIBEPIOU CAICAPOC LIS, що означає «Тиберій імператор, рік шістнадцятий». За юліанським календарем, яким користувалася римська влада, це відповідає проміжку від 1 січня 30-го до 31 грудня 30 року н. е. Зазначене на монеті датування стало головною причиною, чому на очі Ісуса поклали саме цю недавно викарбувану найдешевшу монету, а не монети зі срібла чи золота. Інформаційно лепта Пилата була найціннішою, адже вказувала на час події (не раніше 30 р. н. е.) і місце події — володіння Пилата, оскільки цю дрібну монету не було сенсу брати з собою за кордон (при подорожах до інших країн беруть золото та срібло).

Згідно з розрахунками, що їх здійснив у Римі скіфський (український) чернець, папський архіваріус Діонісій Малий (475—550 рр.), воскресіння відбулося у недільний ранок 25 березня 31 року. Установлюючи зазначену дату, цей авторитетний вчений опирався на наявні в нього дані, а також на широко розповсюджений переказ, згідно з яким Хрестове воскресіння відбулося на 31 році його життя. Ця ж дата воскресіння — 25 березня 31 року — пропагувалася візантійською «Великодньою хронікою» VII ст. і рядом візантійських істориків церкви. Таким чином, і Євангеліє, і давня церковна традиція, і Плащаниця узгоджено вказують на те, що Ісус народився на початку першого року н. е.

У сучасній літературі нерідко наводяться інші дати народження Ісуса: від 7 до 4 року до н. е. Ця плутанина виникла після того, як стала відома дата смерті Ірода Великого. До речі, слово Ірод — це спотворене прочитання його справжнього імені — Герод, що означає «нащадок героя», «породжений героєм». Він помер у 4 році до н. е., тож виникло запитання, яким чином він міг після своєї смерті вчинити різанину дітей в околицях Вифлеєма? Для виправлення цієї суперечності й вирішили «пересунути» дату народження Ісуса, тож вийшла абсурдна ситуація, неначе Ісус народився за кілька років до Різдва.

Насправді ніякої суперечності нема, оскільки оповідання про вбивство дітей є фальшивою вставкою. Фальсифікатор ненавидів Герода Великого, тому й сфабрикув на нього цей «компромат» попри історичну неможливість такої події. Як пояснює католицький «Новий завіт з коментарем» (виданий за дозволом кардинала Мирослава Любачівського), «оповідання про вбивство дітей побудоване за зразком наказу єгипетського фараона, порівняйте з книгою “Вихід” 1.15-22». Тобто фальсифікатор не особливо напружував фантазію, а по суті повторив те, що вичитав у своїй настільній книзі. Детальніше про цю та інші вставки в Євангеліє можна прочитати в праці «ПШЕНИЦЯ БЕЗ КУКОЛЮ. Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень».

Отже, Ісус народився саме того року, від якого ми починаємо відлік нової ери. Наступне запитання — де? Воно не таке просте, як може здатися на перший погляд.

З дитинства нас навчали, що Ісус народився в маленькому поселенні Вифлеєм, що розташоване в десяти кілометрах південніше Єрусалима. Біблійний словник Брокгауза повідомляє, що «в документах архіву Телль-Амарни (XIV ст. до Р.Х.) це містечко називається Бет-Лахама — “дім (або храм) богині Лахами”», тобто поселення існувало ще до приходу євреїв у Палестину в XIII ст. до н. е. На івриті його назва звучить як Бет-Лехем, гелленською (давньогрецькою) — Бетлеем, у церковно-слов’янському прочитанні — Вифлеєм. Іудеї, згідно зі своєю «народною етимологією», розшифровують цю назву як «дім хліба», а араби — як «дім м’яса». Обидва пояснення далекі від істини, оскільки це незначне поселення не могло бути ні хліборобським, ні тваринницьким центром.

За свідченнями очевидців, місцевість навколо Вифлеєма сувора — напівстеп-напівпустеля, рослинність бідна й одноманітна. Як повідомляє 12-томна православна «Тлумачна Біблія» (під редакцією професора Олександра Лопухіна), «у Вифлеємі нема ні річок, ні струмків, тож воду беруть з цистерн, що наповнюються дощовою водою». Можливо, що ця величезна залежність місцевих жителів-ханаанців від дощів сприяла возвеличенню згаданої вище «богині Лахами», що належить до ханаансько-шумерських божеств водної стихії. Саме за її іменем і було названо це містечко. Згідно з шумерською міфологією, «лахама» — це також духи водної стихії, породжені богом прісних вод Енкі.

Згаданий Вифлєєм має ще одне ім’я — «Єфрата» або «Єфрат», що значить «плодоносний, щедрий, життєдайний». Очевидно, що цей епітет виник завдяки тому ж таки культу «богині Лахами», яка вважалася «плодоносною» через те, що посилала на поля життєдайні дощі. Назва «Єфрат» збігається з назвою річки Євфрат в Межиріччі, де вихідці з Північного Надчорномор’я створили квітучу цивілізацію самарів-сумерів-шумерів.

У біблійних текстах це містечко іноді згадувалося під подвійною назвою — «Вифлеєм іудейський» або «Вифлеєм Єфрата». Це робилося для того, щоб відрізнити його від іншого Вифлеєма — галілейського. Однакова назва вказує на поширеність хліборобського культу «богині Лахами». Цей другий Вифлеєм у давнину був важливим містом, адже в книзі Навина (19,15) він перелічений у списку найбільших міст Галілеї. Як повідомляє «Біблійний словник Брокгауза», він знаходиться в 11 км північно-західніше Назарета — батьківського міста Ісуса.

Вірогідно, що в Назареті був дім святого Йосипа, земного батька Ісуса. Згідно з церковним переданням, свята матір Ісуса — Марія — походила з міста Сепфоріс, яке до 25 року н. е. було столицею Галілеї (пізніше столиця була перенесена до Тиверіади). Сепфоріс знаходився на відстані 5 км від Назарета, то ж цілком природно, що Йосип одружився на дівчині з сусіднього поселення. Від Сепфоріса до Вифлеєма також приблизно 5 км.

Якщо Ісус справді народився у Вифлеємі, то в якому? В галілейському, що знаходився в двох годинах ходу від Назарета, чи в іудейському, до якого треба пройти майже дві сотні кілометрів гористою місцевістю?

Згідно зі вставкою до Євангелія від Луки, Йосип і Марія начебто пішли до іудейського Вифлеєма для перепису. Як стверджує згаданий вище «Новий завіт з коментарем», «Лука обгрунтовує факт, що Ісус з Назарета народився у Вифлеємі, тим, що цісар Август (31 пер. Хр. — 14 по Хр.) наказав провести в цілому царстві перепис населення для встановлення збирання податків. Квіриній фігурує як сирійський намісник. Той перепис припадає на 6/7 р. по Хр.» (с. 151). Як бачимо, повідомлення вставки прямо суперечить даті перепису, що відбувся через 6-7 років після народження Ісуса. Згідно зі свідченнями римських істориків, цей перепис здійснив легат Сирії (імператорський намісник) Сульпіцій Квіриній, що обійняв цю високу посаду в 6 р. н. е.

І це ще не все. На час народження Ісуса Іудея і Галілея були окремими державами, які перебували під владою Риму. Іудеєю з 4 р. до н. е. по 6 р. н. е. правив Архелай, а Галілеєю з 4 до н. е. до 39 р. н. е. — Герод Антипа (обидва були синами Герода Великого). Перепис здійснювався для упорядкування податків: кого записали в податкову книгу, той згідно з нею зобов’язаний був сплачувати податки в залежності від розміру свого майна. Якби Йосип, який мешкав у Назареті, записався в податкову книгу Вифлеєма, то йому щороку треба було б ходити в сусідню державу платити податки, що є абсурдом. Насправді перепис проводився за місцем проживання, тож не було жодного сенсу мешканцям Назарета йти для цього у Вифлеєм, тим більше, що переписувачів передусім цікавило оподатковуване майно.

Не менш абсурдним виглядає твердження автора вставки, що наче Марія на дев’ятому місяці вагітності пішла особисто записатися в податкову книгу, хоча, як повідомляє «Тлумачна Біблія», «записати Марію в число платників податків, якщо б це було потрібно, Йосип міг і один». Тим більше що в Назареті та інших поселеннях Галілеї Марія мала багатьох родичів, які могли її доглянути на час відсутності Йосипа.

Таким чином, Ісус аж ніяк не міг народитися в Іудеї. Додаткова аргументація щодо цього наводиться у книзі Пшениця без куколю. Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень. Якщо ж Ісус і народився у Вифлеємі, то лише в галілейському, хоча про це немає відомостей. Натомість євангелія однозначно повідомляють, що батьківським містом Ісуса був Назарет — тут був дім Йосипа і Марії, тут жили їхні родичі. Тож найвірогідніше, що Ісус народився в галілейському Назареті, тому його й називали Ісусом Галілеянином або Ісусом з Назарета.

Ще трохи, і правда про народження Сина Божого стане набутком не лише науковців, але й широкої громадськості. І тоді в українські колядки буде внесено уточнення, тож незабаром співатимемо: «У Назареті, у Назареті радісна новина. Пречиста Діва, пречиста Діва народила сина...». Радіймо!