✅Поняття і типи республіки

Республіка (від лат. Слова respublica, res – справа, publicus – суспільний) – це форма правління, при якій вищі органи державної влади обираються або формуються за допомогою загальнонаціональних представницьких установ (парламентів), а громадяни мають великі права і свободи.

Відмінною рисою республіканської форми правління є наявність глави держави – президента, який обирається на певний термін. Його влада юридично похідна від виборців або представницького органу.

Типи республіки

• президентську республіку;
• парламентську республіку;
• а також республіки змішаного типу (гібридні, напівпрезидентських).

Особливим різновидом стала так звана радянська республіка, яскравим уособленням якої був Радянський Союз.

В сучасних умовах приблизно дві третини країн мають республіканську форму.

Батьківщиною президентської республіки є Сполучені Штати Америки.

В цей час цей тип реалізований в наступних країнах:

• Південна Корея.
• Бразилія.
• Венесуела.
• Мексика.
• Казахстан і багатьох інших.

У сучасному світі є кілька моделей президентської республіки.

Відповідно до класичної президентської моделі (США) президент за згодою верхньої палати парламенту (сенату) створює адміністрацію, члени якої мають політичною відповідальністю лише перед керівником країни. Він не має права на розпуск парламенту, а останній може змістити главу держави лише в порядку імпічменту, що зустрічається вкрай рідко.

Латиноамериканським президентським республікам властива повна свобода президента при призначенні і зсуві членів адміністрації. Однак бувають випадки виникнення парламентської відповідальності для окремих членів президентського кабінету (Уругвай, Коста-Ріка).

Президентським республікам пострадянських держав (Казахстан, Білорусь, Узбекистан) характерна наявність відокремленого колегіального органу виконавчої влади – уряду, який очолює президент.

При цьому в більшості випадків є і пост так званого адміністративного прем’єр-міністра. У деяких ситуаціях президент може формально не бути главою виконавчої влади, проте уряд відповідально лише перед ним (Киргизія).

Також є випадки колективної парламентської відповідальності уряду (Замбія), нерідко президенту надається право розпуску парламенту (Туркменістан).

Суперпрезидентський тип є крайньою формою президентської республіки. У конституційному праві поняття суперпрезидентської республіки застосовується для позначення особливого різновиду республіканського типу правління.

Вона характеризується юридичним і фактичним зосередженням всіх владних важелів в руках президента, який в даному випадку є не тільки главою держави, але також лідером правлячої партії і головою уряду.

У сучасному світі парламентська республіка поширена помітно рідше, ніж президентська (Німеччина, Італія, Угорщина, Індія і т.д.).

Республіка змішаного типу правління виникла у Франції в 1958 році. Зараз ця держава вважається класичною напівпрезидентською республікою. З того часу республіка змішаного типу набула великого поширення (Португалія, Болгарія, Румунія і т.д.). Подібна форма правління поширена і в постсоціалістичних державах, в тому числі в країнах СНД.

Парламентсько-президентська республіка

один з видів змішаної форми правління / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia

Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:

Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Парламентсько-президентська республіка?

Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини

Парламентсько-президентська республіка — це один з видів змішаної форми правління, який поєднує ознаки парламентських і президентських республік.

Основними правовими критеріями розрізнення президентсько-парламентської й парламентсько-президентської республік є: спосіб й процедура формування уряду, наявність або відсутність відповідних повноважень у президента, юридична інвеститура уряду, його відповідальність, підстави відставки уряду, підстави та обмеження розпуску парламенту президентом, відповідні повноваження щодо цього уряду та (або) його голови, наявність у президента права законодавчої ініціативи, використання президентом права відкладального вето, його подолання (можливість винесення цього питання на референдум), промульгування законів президентом, наявність інституту «контрасигнатури» (перелік актів, які підлягають контрасигнуванню), підстави і процедура імпічменту або відзиву президента шляхом всенародного референдуму, підстави проведення референдуму й повноваження з цього приводу президента.

Першою республікою з подібною формою правління була Веймарська республіка в Німеччині (1919–1933 роки). На сьогоднішній день парламентсько-президентськими республіками є: Алжир, Ангола, Боснія і Герцоговина, Єгипет, Ліван, Румунія, Монголія, Сан-Марино, Україна, Чорногорія та ін.

Правові ознаки парламентсько-президентської республіки

• додержання конституції, незалежності й територіальної цілісності. На допомогу йому в прийнятті найважливіших державних рішень може створюватися консультативний орган, до складу якого можуть входити представники різних гілок державної влади й органів самоврядування, знані державні діячі, що сприяє прийняттю главою держави більш виважених рішень.
• Компетенційна перевага парламенту у формуванні уряду, що зумовлено здебільшого використанням юридичної інвеститури при формуванні вищого органу виконавчої влади.

(Інвеститура уряду (від лат. — одягати, оточувати) — процедура, пов’язана з парлам. способом формування уряду. Передбачена конституціями більшості держав з парлам.-монархіч., парлам.-респ. і змішаною республіканською формами правління. Ґрунтується на спільних діях парламенту і глави д-ви, хоча характер та послідовність їхніх дій різняться. У багатьох країнах з відповідними формами правління кандидат на посаду глави уряду після його висунення главою д-ви має у встановлений конституцією строк подати парламентові або нижній палаті двопалат. парламенту склад уряду і часто — урядову програму, щоб отримати довіру, тобто санкцію на саме існування уряду. Відповідне рішення парламенту приймається абсолютною більшістю голосів)

• Юридична відповідальність уряду перед парламентом і складання повноважень перед новообраним парламентом

• Наділення глави держави правом розпуску парламенту за певних конституційно визначених підстав (з урахуванням часових і кількісних обмежень). Ці підстави переважно пов’язані з процесом формування уряду

• Наділення президента суттєвими повноваженнями: у внутрішній і зовнішній політиці, функціонально поєднаними зі сферою виконавчої влади, пов’язаними з його можливістю втручатися в нормотворчий процес (право законодавчої ініціативи, відкладального вето й видання актів, які мають силу закону).

• Наявність інституту «контрасигнатури»

Переваги

• Парламентсько-президентська республіка завдяки збалансованій системі стримувань і противаг у владному трикутнику не тільки запобігає політичним конфліктам, але й усуває загрозу узурпації влади за умов президентського періоду в президентсько-парламентських республіках, оскільки президент, навіть у випадку збігу його партійної належності й парламентської більшості, не має вагомих конституційних повноважень впливу на формування уряду й надмірних повноважень у сфері виконавчої влади.

• Оптимально поєднуючи президентські й парламентські елементи, організація державної влади в парламентсько-президентській республіці здатна здійснювати ефективне державне правління. Це забезпечується: (а) її стабільністю, зумовленою, з одного боку, збереженням за президентом значних владних повноважень, а з другого — наявністю істотних важелів впливу на уряд з боку парламенту; (б) її гнучкістю, що пояснюється правом парламенту на усунення в будь-який час прем’єр-міністра й уряду, що створює можливість своєчасного коригування політичного курсу відповідно до настроїв електорату, чим значно зменшує небезпеку конфліктів між виконавчою владою й парламентом. Право ж президента у чітко визначених конституцією випадках розпускати парламент і призначати нові вибори стає могутньою зброєю проти виникнення частих урядових і парламентських криз.

• Гнучкість моделей президентсько-парламентської й парламентсько-президентської республік, які реалізуються в конституційних положеннях, залежно від наповнення їх політичним змістом, від конкретної політичної практики певної держави, дозволяє долати політичні кризи на підставі конституційних норм, не змінюючи їх змісту.

Див. також

Джерела

• Протасова В. Є. Парламентсько-президентська республіка: сутність, особливості, різновиди//Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. — Харків, 2008.
• Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І.О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. – Х. : Право, 2015
• [Архівовано 13 серпня 2020 у Wayback Machine.] ПАРЛАМЕНТСЬКА РЕСПУБЛІКА // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] . — К . : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана , 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
• ІНВЕСТИТУРА УРЯДУ[Архівовано 23 березня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] . — К . : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана , 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.