Мандрівка ханським Кримом: Керч і Кефе

До війни Крим для більшості українців асоціювався переважно з курортами Південного узбережжя. Зараз — здебільшого з російськими військовими базами. Однак його історія значно глибша і різноманітніша, ніж це здається на перший погляд. І оскільки фізичну подорож півостровом ми здійснити поки не можемо, запрошую вас до уявної мандрівки містами Криму ханської доби. Спробуємо побачити їх такими, якими вони були до першого приходу “русского міра”.

Сергій Громенко

кандидат історичних наук, експерт Українського інституту майбутнього

Керч і Єні-Кале

Місто Керч — найдавніше з поселень, на яких ніколи не переривалося життя, в Криму, Україні та усій Східній Європі на північ від Дунаю. Також це перша столиця першої євразійської імперії. Місто не може похвалитися розвиненою туристичною інфраструктурою, але його вулиці багаті на варті уваги пам’ятки понад 2600-річної історії.

Поселення під назвою Пантікапей найпевніше, “Рибний шлях” заснували еллінські колоністи близько 615—610 року до нашої ери. Через сто років воно стало столицею спочатку оборонного союзу грецьких міст проти скіфів, а у 480 році до нашої ери — Боспорського царства. Упродовж наступних 200 років царі Пантікапея поширили свою владу на весь Східний Крим аж до Судака, а також на західну частину Кубані між сучасними Ростовом та Новоросійськом. Між 107 та 63 роками до нашої ери увесь Боспор був частиною імперії Мітрідата VI Євпатора, потім відновив незалежність, а на початку нашої ери став клієнтською державою Римської імперії. Згодом влада над містом перейшла до германських, а потім гунських племен. У 533/34 роках Пантікапей і кримські території колишнього царства увійшли до складу Візантійської імперії.

Карта Таврійського півострова, 1803 рік

В 576—581 роках місто, яке відтоді називалося Боспор, перебувало у руках Тюркського каганату. Століття по тому у Криму встановилося хозаро-візантійське двовладдя: міста залишалися під владою імперії, але платили данину кагану. У ІХ століття Боспор повернувся під візантійський контроль. Всупереч поширеному міфу, місто не входило до складу розташованого по інший бік протоки руського Тмутараканського князівства, хоч і перебувало у сфері його політичного та економічного впливу. В XI—XIII століттях Боспор, імовірно, платив данину половцям, але адміністрація залишалася візантійською. Після першого падіння Константинополя 1204 року місто перейшло під контроль Трапезундської імперії, але вже 1238-го Керч завоювали монголи. У 1310-х тут із дозволу ханів заснували свою факторію Воспоро Черкіо генуезці, яким місто належало аж до османського вторгнення 1475 року.

Лузгін Андрій “Біля Боспора давня фортеця Єні-Кале”

Від монгольських часів Керч була однією з ланок Великого шовкового шляху. Ставши частиною Османської імперії, вона втратила торговельне значення, перетворившись на фортецю. Її вичерпно описав османський мандрівник Евлія Челебі: “Ця прекрасна, квадратна, викладена з каменю фортеця на розі великої затоки на березі моря. Окружність її становить цілу тисячу кроків. У ній є четверо воріт. Маленькі залізні ворота, що виходять на море, дивляться на схід. Через ці ворота не проїде гарба, це дуже маленькі відбудовані ворота. Ворота ці подвійні, а позаяк вони розташовані біля берега моря, з того боку зовсім немає рову. Це початок пристані, і всі кораблі з Чорного й Азовського морів пристають тут.

Це великий порт, він захищений від вітрів з півдня, з півночі й із заходу. З боку суші розташовані великі ворота, що виходять на захід. Ці ворота також подвійні. А за цими воротами від одного моря до іншого прорубаний рів. На двох рядах обривистих стін, потужних укріплень, є міцні вежі й відмінно відбудовані зубці. Всього на 50 вежах є гармати, звернені в бік рову і моря. У цій фортеці Керч розташована єдина соборна мечеть султана Баязіда Велі. Вона стародавньої конструкції та крита черепицею. У фортеці всього 200 будинків з верхніми й нижніми поверхами, складені з каменю, але без садів і виноградників, стоять тісно. Всі вони покриті дерном і черепицею.

Карло Боссолі “Керч”. Вид з верхньої дороги до Єні-Кале, 1856 рік

Є лише одна брудна лазня. Є 10 крамниць і 50 складів кам’яної кладки. Є і церква невірних. Це був древній храм генуезьких франків, що ясно із зображень. Осторонь мечеті Баязід-хана — внутрішня фортеця. У цій внутрішній фортеці є 20 будинків, одна квартальна мечеть і склад, арсенал, цистерна для води, будинок начальника фортеці. Тут живуть також 150 стражників. Всі гармати націлені на порт. Рів підготовлений до будь-якої війни. За великими воротами в улаштованому передмісті на краю рову — мечеть Мустафи Челебі. Поруч з цією мечеттю всього 100 крамниць і 300 упорядкованих будинків, критих дерном. Біля підніжжя скель є ще одна мечеть, але імені її я не пам’ятаю. Тут є одна квартальна мечеть, лазня, заїжджий двір, школа юнаків, текіє дервішів, медресе вчених. А садів і виноградників у цьому місті зовсім немає”.

Навколо замку проживали понад 1,5 тисячі мешканців, головно — кримських татар. У XVII столітті в Керчі діяли п’ять мечетей, протягом XVIII століття околиці розрослися ще на три. У 1699—1706 роках біля Керчі постало потужне укріплення Єні-Кале буквально “Нова фортеця” із 12 вежами та однотисячним османсько-кримським гарнізоном. Воно мало три рівні, мур у вигляді неправильного п’ятикутника був підсилений п’ятьма бастіонами. На території площею до 7 гектарів було два порохові склади, арсенал, житлові будинки, водяний резервуар, лазня, мечеть. Водогін доправляв сюди воду з джерела за кілька кілометрів.

Іван Айвазовський “Керч”, 1839 рік

Утім 1771 року російські війська зайняли Керч та Єні-Кале без бою. Місто перетворили на військово-морську базу нових господарів. Кримськотатарське населення розбіглося. Росіяни розібрали фортецю та мечеті й на майже 70 років встановили суворі обмеження щодо поселення у Керчі іноземців та “інородців”. Лише 1839-го корінні жителі отримали право звести собі для поселення “магометанський форштадт” квартал , у якому через 6 років відкрили мечеть, що збереглася до наших днів. 1855-го Керч та Єні-Кале ненадовго захопили англо-французькі війська, після чого Нова фортеця втратила своє значення. 1880 року російський гарнізон остаточно залишив укріплення.

Візитною карткою Керчі є гора Мітрідат у центрі міста. Саме там розташовувався акрополь Пантікапея. Від нього залишилися численні руїни, зокрема відома колонада пританея — зали державної ради, яка обвалилася 2019-го. На вершині цієї гори 63 року до нашої ери здійснив знамените самогубство цар Мітрідат VI. Неподалік є “склеп Деметри” — пам’ятка художнього мистецтва Боспору I століття, що містить унікальну фреску богині.

Мечеть Джума-Джамі, 1910-ті роки

У центрі міста збереглася збудована у візантійському стилі православна церква Іоанна Предтечі Х століття — ймовірно, найдавніший чинний християнський наземний храм у Східній Європі. Тут же розташована мечеть Керіч Джума-Джамі — єдина вціліла з імперської доби. 2018 року внаслідок недбалої реконструкції вона частково втратила історичний вигляд.

Неподалік розташований Мелек-Чесменський курган — поховальна пам’ятка Боспорського царства першої половини ІV століття до нашої ери. Трохи далі можна побачити схожу пам’ятку — Царський курган другої половини того ж століття. Вважають, що його звели для якогось із боспорських царів, але ще в давнину його пограбували.

Мелек-Чесменський курган, Керч

Пантікапей-Боспор-Керч завжди були своєрідними “точками доступу”, що сполучали Крим і Україну з тюркською “мережею” Євразії: гунами, хозарами, половцями тощо. Жодне інше місто в степовій частині України не може похвалитися ані такою різноманітністю, ані тим паче давністю цього зв’язку.

Феодосія Кефе

Місто Феодосія за давністю і насиченістю своєї історії поступається лише Керчі. Воно так само тисячоліттями слугувало головними морськими воротами Криму і постійно конкурувало, а то й воювало з Керчю за звання фактичної столиці півострова. На деякий час Кефе стало найбільшим містом усього Причорномор’я після Константинополя-Стамбула.

Поселення Феодосія “Богодана” заснували еллінські колоністи у 550-х роках до нашої ери. Йому вдалося зберегти незалежність протягом значного часу. Надзвичайно зручна гавань та відсутність поблизу полісів-конкурентів дозволили Феодосії успішно конкурувати з Пантікапеєм, аж поки після затяжної війни боспорські царі не захопили її у середині 360-х до нашої ери. З цим конфліктом пов’язана, можливо, перша у Східній Європі згадка про загороджувальні загони — скіфські лучники мали стріляти у спину грецьким піхотинцям, які неохоче штурмували мури. Але місто продовжувало відігравати настільки важливу роль, що переможці упродовж століть титулувалися “архонтами Боспору і Феодосії”. Основні віхи її античної історії збігаються з такими у Пантікапея аж до 350-х, коли внаслідок низки війн Боспорське царство втратило Феодосію. Місто поступово занепало, в околицях поселилися нові жителі — алани. Тоді ж вперше згадано і назву якоїсь місцевості поблизу — Кафа. Між 375—395 роками в Крим вдерлися гуни, і Феодосія стала єдиним великим містом, яке не змогло оговтатися від їхнього удару.

Феодосія зі східного боку, 1869 рік

Фото: з “Альбому всіх найкращих видів Криму”

Феодосія зі східного боку, 1869 рік

У V—ХІІІ століттях поруч із руїнами Феодосії існувало невеличке поселення під владою різних кримських кочовиків. У самому ж колишньому місті, за свідченням автора ІХ століття, не було чути “ані стогону людського”. Але невдовзі після 1266 року на цій місцевості осіли нові фактичні господарі номінальними залишалися монгольські хани — генуезці. Тут вони вибудували столицю усіх своїх причорноморських володінь — Каффу, яка скоро стала величезним містом. Щоправда, за землі довелося сплачувати данину монголам, але саме поселення перетворилося на осередок західноєвропейської цивілізації з власним театром та монетним двором.

Каффа була головним перевальним пунктом, що з’єднував суходільну частину Великого шовкового шляху з морськими маршрутами Середземномор’я. На початку ХІV століття навколо міста постали потужні мури, після чого воно стало неприступним для сусідів. Саме під час невдалої облоги Каффи 1346—1347 років ординськими військами спалахнула пандемія “чорної смерті”, яку італійські моряки рознесли по всій Європі. Попри це, багатства Каффи притягували людей, тож вже на початку ХV століття місто за кількістю населення могло позмагатися зі самим Стамбулом! Під владою каффинського консула перебували землі від сучасного Севастополя до Феодосії, а також Керч і чимало інших володінь поза Кримом.

Карло Боссолі “Каффа”, 1856 рік

Однак 1475 року Каффу і решту генуезьких територій завоювали турки. Місто Кефе зберегло статус регіональної столиці, найбільшого ринку рабів у Північному Причорномор’ї, а також розміри — відтепер воно хоч і поступалося Стамбулу, але у рази перевищувало східноєвропейські міста. Евлія Челебі описував: “Це фортеця, завжди готова почати бій, місце безпечне. Вона складена з обтесаних каменів у формі дуги, на березі Чорного моря, на великій затоці. По колу довжина її становить 8 тисяч кроків. Довжина сторони Кефе, що виходить на сушу – 6 тисяч кроків, а морська сторона — 2 тисячі. Сторона, яка виходить на сушу — це ряди стін, один за одним. Внутрішній ряд фортеці — стіна у 50 аршинів заввишки й у 5 аршинів товщини. Стіна, що перед нею — у 30 аршинів заввишки й у 7 аршинів товщини. Перед нею розташований також рів, подібний глибокій ущелині, вирубаний у скелі на 20 аршинів у глибину і 50 аршинів у ширину. Перед воротами є мости. Під час облоги ці мости підіймають і притуляють до залізної брами фортеці.

Іван Айвазовський “Схід сонця у Феодосії”, 1855 рік

На цій дворядній стіні фортеці, що виходить на сушу, є всього 117 різноманітних веж і укріплень. А на обох стінах є 2600 зубців. З морської сторони стіна однорядна. Вона у 20 аршинів заввишки й у 5 кроків шириною. Позаяк ця сторона виходить на море, там зовсім немає рову, але є багато веж і зубців. У вищеописаної фортеці з усіх боків є 12 величезних і потужно відбудованих залізних воріт. Четверо виходять у бік суходолу. Згадані ворота мають подвійні залізні стулки. Стражники й митники постійно охороняють ці ворота і на заході замикають їх. У стіні, що виходить на морське узбережжя, вісім воріт. Двоє з них — портові ворота. Це дуже потужні, міцні й красиві ворота. Одні ворота — до пристані. Тут пристають всі судна. І начальник митниці розташовується за цими воротами у великому приміщенні митниці. Вона виходить на море, розкішна і має вікна. Цей будинок прекрасно оброблений і прикрашений. Перед цими ж воротами пристані стоїть двоповерховий палац кефінських пашів — високий палац. Диван-хане і всі кімнати там розкішні та світлі, виходять на затоку. А поруч з фортецею, ні всередині, ні поза нею, зовсім немає будівель. Крім митниць і палацу паші. Все цехові будівлі розташовуються на деякій відстані від фортеці. По правді кажучи, стіни з боку моря занизькі, але дуже густо розташовані вежі, зубці й вартові приміщення”.

Вид Феодосії. Серед міських будівель помітні куполи мечеті Біюк-Джамі, 1825 рік

У Кефе нараховувалося 120 кварталів, 4 тисячі будинків з них 800 — християнських та 35—70 мечетей. Головну з них — на честь шехзаде Сулеймана або Біюк-Джамі — вважали однією з найбільших на півострові. Вона мала майже 20-метровий у поперечнику головний купол і 11 малих куполів навколо. Мечеть була покрита свинцем, тож виблискувала на кілька кілометрів. Поруч архітектор Ходжа-Сінан звів велику лазню. Обидві пам’ятки зруйнував феодосійський градоначальник у 1830-х. Решта мечетей і палаців теж не збереглися, окрім єдиної Муфті-Джамі, що стояла на тодішній ринковій площі. Подібна доля чекала на синагогу, 12 православних, 32 вірменські та один католицький храм Кефе — до сьогодні вцілили лише вісім з них. Пішли у небуття тисяча крамниць, 43 постоялі двори, 45 шкіл, дев’ять бань, п’ять медресе та дев’ять текіє.

1771-го місто після жорстокого штурму взяли російські війська, але за три роки були змушені віддати його Кримському ханату. З 1783-го Кефе знову опинилося у складі Російської імперії, 1804-го місту повернули давньогрецьку назву. Подальша доля Феодосії майже ідентична долі Керчі. Свого торговельного і мореплавного значення місто не втрачало протягом тисячоліть і зберегло дотепер.

У Феодосії розташовані руїни генуезької фортеці. Вони значно гірше збережені, ніж аналогічні у Судаку, але автентичніші. На території цитаделі можна побачити й православну церкву Іоанна Предтечі — одну з найдавніших у місті 1348 рік .

Феодосія. Табір у старій генуезькій цитаделі, 1883 рік

Мечеть Муфті-Джамі, 1897 рік

У центрі розташована найстарша 1630 рік і єдина вціліла мечеть Муфті-Джамі та найстарший 1330 рік вірменський храм Сурб-Саркіс, в якому похований художник Іван Айвазовський. Усі три культові споруди зберегли первісний вигляд. Поруч із чинною мечеттю — сквер, розбитий на місці головної мечеті та лазні. Навпроти через Ювілейний парк височіє вежа святого Костянтина — збудована 1382 року ключова ланка міського муру. Вона зображена на сучасному гербі Феодосії.

Хоча формально Кефе входила до складу ханату лише дев’ять років, роль міста в історії кримськотатарського народу була величезна. Це був не тільки один з економічних вузлів півострова з найбільшим портом, але й потужний культурний центр, де піддані ханів могли знайомитися із залишками європейської та чинними об’єктами османської цивілізації. За місто хани навіть кілька разів вели війни з султанами. А в останній рік перед падінням ханату саме Кефе було фактичною столицею держави.

Історичні міста України: 19 найцікавіших

Історія України пишеться тисячоліттями. Її переказують літописи, фольклор та легенди, вона вимурувана в камені. На жаль, через численні війни, переділ влади та окупацію багато історичних джерел та древніх артефактів знищено. Проте подекуди є німі свідки тих славних подій, і їхні могутні мури бережуть героїчну славу. Мова про найстаріші, найбільш цінні в історичному плані міста України, які існують вже багато століть. Їх населяли древні племена, засновували князі, розбудовували шляхтичі, відвойовували козацькі війська, утверджували незалежність новітні політичні діячі.

Подаємо добірку цінних історичних міст України за епохами та історичними подіями, які пережили ці поселення.

Античні міста

Білгород-Дністровський (Тіра)

У 6 столітті до нашої ери на березі Дністровського лиману греки заснували античне поселення Тіра (від давньої назви Дністра Тірас), на місці якого зараз розташований Білгород-Дністровський. Про нього згадували античні історики Пліній, Геродот. Розквіту місто-держава зазнало у 6–3 століттях до нашої ери. Згодом, у 8 столітті, цю територію населили тиверці, які створили своє місто. І вже за часів Київської Русі його почали називати Білгородом. Морське поселення постійно переходило у власність різним народам. У 14 столітті тут збудували міцну фортецю, яка вистояла до наших днів. У часи турецького панування місто називалося Аккерман, його неодноразово штурмували козаки. З 1944 року місто носить назву Білгород-Дністровський.

Джерело фото: bilgorod-d.org.ua.

Що оглянути:

• руїни античного міста Тіра;
• «Скіфську могилу» – підкурганний склеп з нерозгаданими орнаментами 4–3 століть до н. е.;
• Аккерманську фортецю;
• вірменську церкву Успіння Пречистої Богородиці (14 століття);
• грецьку церкву Іоанна Предтечі (13–16 століття);
• синагогу в російському архітектурному стилі (з «кокошником»).

Де зупинитися: у приморському місті є великий вибір місць для відпочинку. Вибирайте той готель, що підійде найкраще.

Буша

У селі Буша на Вінниччині віднайшли дохристиянський скельний храм, який датують першими століттями нашої ери. Його кам’яні стіни зображають барельєф із тваринами та іншими, досі не розгаданими символами. Ймовірно, це було місце жертвоприношення, а пізніше його пристосували і для християнських потреб, бо як священне місце воно використовувалося до 16 століття. Вчені віднайшли пам’ятки археології 3 тисячоліття до нашої ери, є трипільські, скіфські артефакти та знахідки часів палеоліту. На початку нової ери тут було місто Антаварія, назва якого походить від антів – праслов’ян. У Середньовіччі поселення мало назву Краснопіль.

Відбувалися історичні події у Буші і в пізніші століття. У 1617 році там була велика битва між військами Речі Постолитої та Іскандера-паші, яка закінчилася Бушанським мирним договором. За ним на кілька років вдалося призупинити війни з татарами. А вже у 1654 році польське військо воювало з козаками. У березні козакам вдалося розбити польське військо. Проте у листопаді поляки взяли місто в облогу. Коли замок майже захопили, вдова козацького сотника підпалила пороховий погріб. Все місто опинилося у вогні, загинули 16 тисяч мешканців. Історію древного містечка тепер береже і розповідає про неї туристам історико-культурний заповідник.

Що оглянути:

Де зупинитися: у Буші є багато садиб, в яких можна оселитися на кілька днів і поєднувати огляд місцевих пам’яток з відпочинком на природі.

Давні слов’яни

Стільсько

Засноване у 7 столітті середньовічне городище було столицею Білої Хорватії, держави слов’янських племен хорватів. Їхні сліди збереглися у селах Стільсько, Дуброва та Ілів Миколаївського району на Львівщині. Археологи з’ясували, що площа міста була понад 250 га, а протяжність оборонного муру – 10 км. Населення становило близько 45 тисяч мешканців. У скелях є залишки місця жертвоприношень давніх слов’ян. Згодом язичників витіснили монахи, які поселялися у печерах. Зараз місцеві мешканці використовують їх як погреби для зберігання продуктів.

Автор фото: Оrysia Shyian, IGotoWorld Photo Group.

Що оглянути:

• печери;
• храм Сонця (скеля Дірявець) у селі Дуброва;
• печеру Лоно Матері в с. Ілів. Колись тут поклонялися богині Мокоші;
• грот неандертальців біля с. Прийма, де знайшли кістяк первісної людини.

Де зупинитися: у самому селі немає готелів, однак можна поселитися неподалік.

Коростень

Іскоростень був столицею слов’янського племені древлян. Місто на ріці Уж заснували у 8 столітті. Найвідоміша в історії подія, пов’язана з містом, – спалення його київською княгинею. Князя Ігоря, який брав з міста велику данину, непокірні древляни вбили. А потім за нього прийшла помститися його дружина княгиня Ольга, яка спалила Іскоростень. Після цього місто стало частиною Київської Русі.

Що оглянути:

• парк «Древлянський», тут встановлені пам’ятники найвідомішим в історії князям, пов’язаним з містом;
• військово-історичний комплекс «Скеля». Колишній командний пункт на території Київського військового округу в часи Другої світової війни. Використовується як музей. Тут зберігається найбільша в Україні колекція протигазів, зброя, боєприпаси;
• музей порцелянового заводу.

Де зупинитися: у Коростені можна поселитися в готелях у самому місті та неподалік від нього.

Луцьк

Перші поселення на території сучасного центру Волині належали племенам дулібів, які селилися у вигинах річки Стир. Навіть одна з версій про походження назви міста свідчить про запозичення імені вождя дулібів Луки. У письмових джерелах Луцьк (стара назва Лучеськ) вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1085 роком, місто вже тоді було досить розвинуте. Володимир Великий приєднав Волинь до Київської Русі. Могутні мури міста стримували агресію кочових племен. Певний час Луцьк був столицею Галицько-Волинського князівства. На території середньовічного замку поховані княжі особи.

Автор фото: Оrysia Shyian, IGotoWorld Photo Group.

Що оглянути:

Де зупинитися: обласний центр має великий вибір готелів для туристів.

Київська Русь

Київ

Столиця України є одним з найстаріших міст Європи. За легендою, місто заснував князь Кий разом з братами Щеком і Хоривом і сестрою Либіддю. Одну з таких легенд переказує літописець у «Повісті временних літ» 12 століття. Однак точної дати заснування не зазначено. За висновками археологів, міське поселення на Дніпрових пагорбах почало розвиватися з 5–6 століть. Київ завжди був центром, столицею князівств, держав, які формувались у різні століття. Саме тут охрестили всю Русь. Столиця завжди була центром повстань, революцій і боротьби за незалежність.

Автор фото: Оrysia Shyian, IGotoWorld Photo Group.

Що оглянути:

• Софію Київську (11 століття);
• Золоті ворота – відтворену оборонну в’їзну браму Києва часів Київської Русі;
• Києво-Печерську лавру (11 століття);
• Видубицький монастир (11 століття).

Де зупинитися: у столиці кожен турист знайде собі готель до смаку.

Любеч

Містечко у Чернігівській області вперше згадується у «Повісті временних літ» під 882 роком. Тоді місто було розвиненим, потужним опорним пунктом на важливих шляхах. Вважається, що тут народився епічний герой Добриня Микитич. У Любечі відбувалися важливі в княжі часи події і бої. Любецький замок приймав з’їзд князів Русі, які домовлялися припинити міжусобиці і об’єднатися для боротьби проти половців. Тут народився засновник Києво-Печерського монастиря Антоній Печерський.

Що оглянути:

Де зупинитися: селище Любеч розташоване за 50 км від обласного Чернігова. Там можна вибрати собі готель.

Чернігів

Археологічні дослідження свідчать, що перші поселення, з яких почав свій розвиток Чернігів, виникли тут у 7 столітті. Це були представники племені сіверян, і тут був один з їхніх центрів. Однак вже як міське поселення Чернігів почав розвиватися в 9 столітті. Перша згадка про Чернігів у «Повісті временних літ» датується 907 роком. У місті збереглося багато давньоруських курганів, які були некрополем дохристиянської Русі. Місто було резиденцією князів, які часто змагалися за нього. У козацькі часи було полковим центром.

Автор фото: Оrysia Shyian, IGotoWorld Photo Group.

Що оглянути:

• Борисоглібський собор (1123 рік);
• Спасо-Преображенський собор (11 століття);
• Іллінську церкву (12 століття);
• П’ятницьку церкву (12–13 століття);
• Успенський собор (12 століття);
• курган Чорна могила (10 століття);
• будинок полкової канцелярії, дім Лизогуба (кінець 17 століття).

Де зупинитися: у Чернігові є великий вибір місць для відпочинку туристів.

Переяслав-Хмельницький

Перша згадка про Переяслав – 907 рік. Княже місто було місцем битв і резиденцій різних поколінь руських князів, духовний та культурний центр давньої Русі. А в козацькі часи місто стало центром полку. У визвольну війну в Переяславі зберігалася зброя і харчі для війська. Найвідоміша сторінка в історії – Переяславська рада 1654 року, на якій гетьманська старшина на чолі з Хмельницьким присягнула російському царю. Вшановуючи рішення гетьмана, у радянський час до назви міста додали другу частину Хмельницький.

Джерело фото: perejaslav.org.ua.

Що оглянути:

• національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав», що налічує 25 музеїв;
• Успенський собор, збудований на місці Успенської церкви, в якій козаки присягали російському цареві;
• церкву Святого Михаїла (18 сторіччя) на місці древньої Михайлівського собору 11 століття;
• Вознесенський монастир (16 сторіччя);
• музей Шолом-Алейхема, який народився у Переяславі;
• Музей трипільської культури.

Де зупинитися: у Переяславі та сусідніх населених пунктах можна вибрати готель до смаку.

Галицько-Волинське князівство

Галич

Місто, яке дало назву цілому регіону України – Галичина. Перша згадка про місто – 899 рік. З 12 століття Галич є центром Галицько-Волинського князівства. Давнє місто розташовувалося на місці теперішнього села Крилос. У Галичі знайшов вічний спочинок князь Ярослав Осмомисл.

Автор фото: Оrysia Shyian, IGotoWorld Photo Group.

Що оглянути:

• найстарішу в Західній Україні церкву Святого Пантелеймона в c. Шевченковому (1194 рік);
• залишки фортифікаційних споруд і фундаменти 13 давніх церков, що увійшли до Національного заповідника«Давній Галич»;
• замок 14 століття;
• княжу криницю (12 століття);
• церкву Різдва Христового (13 століття);
• Музей караїмської культури і караїмський цвинтар.

Де зупинитися: Галич розташований за 25 км від Івано-Франківська, де є великий вибір місць для зупинки мандрівників.

Львів

Давній Львів збудував Данило Галицький і назвав на честь свого сина Лева. Місто стало центром Королівства Русі. Перша згадка про нього зафіксована в літописі у 1256 році, хоча є підстави вважати місто значно старішим. Львів завжди був важливим торговельним, культурним і політичним центром. У 20 столітті – столицею ЗУНР. Княжий Львів розбудовувався довкола теперішньої площі Старий Ринок. Тут збереглися храми Івана Хрестителя та Миколая (13–14 століття). Звідси починається найстаріша вулиця міста – Богдана Хмельницького (у 13 столітті це був Волинський шлях).

Автор фото: Оrysia Shyian, IGotoWorld Photo Group.

Що оглянути:

• найдавніші храми Івана Хрестителя і Миколая;
• готичний костел Марії Сніжної 14 століття;
• латинський катедральний собор 14 століття;
• Вірменський собор 14 століття;
• монастир Святого Онуфрія 13 століття, при ньому у 16 столітті першодрукар Іван Федоров заснував друкарню і видав перші у Східній Європі «Буквар» і «Апостол». Тут він і похований.

Де зупинитися: у туристичному Львові можна вибрати готелі, хостели чи помешкання на будь-який смак.

Белз

Літописне місто Белз зараз є одним з найменших в Україні, а колись було столицею Белзького князівства. Перша згадка про місто зафіксована у «Повісті временних літ» під 1030 роком, хоча відомо, що перші укріплення тут збудував ще князь Володимир у 980-х роках. Це було місто на західних кордонах Русі і торговельних шляхів. З 1170 року місто стає центром князівства і за нього постійно точиться боротьба – руських і литовських князів, польського і угорського королів. У місті збереглася чудотворна ікона «Чорна мадонна» (тепер – Ченстоховська Богоматір), яку сюди привіз князь Лев Данилович.

Автор фото: Оrysia Shyian, IGotoWorld Photo Group.

Місто було одним із центрів хасидизму, його белзьким відгалуженням. Тут рабином був цадик Шолом Роках. До його могили щорічно з’їжджаються хасиди.

Що оглянути:

• каплицю-усипальницю Снопковських (1606 рік);
• колишній бароковий костел домініканок 17 століття, зараз церква Святого Миколая (УГКЦ);
• модерново-готичний костел Святого Миколая і каплицю Святого Валентина початку 20 століття (тепер церква ПЦУ). Розташовані на місці дитинця замку замість дерев’яного костелу, який розібрали;
• єврейське кладовище;
• ратушу 17 століття, яку перебудували з вежі-дзвіниці та колишнього монастиря домініканців 16 століття;
• дерев’яну церкву Святої Параскеви 18 століття;
• у передмісті Белза в селі Заболоття є скульптура 18 століття – колона Святого Вінцента.

Де зупинитися: мандрівники до Белза можуть зупинитися у готелях Червонограда.

Збараж

Одне з найбільш укріплених міст Галицько-Волинського князівства Збараж вперше зафіксовано у письмових джерелах за 1211 рік. Замок тут існував вже з 14 століття, однак його кілька разів спалювали та руйнували. Тож фортеця, яка збереглася до наших днів, походить із 17 століття. Вона витримала одну з важливих битв козаків Хмельницького проти польської шляхти, яку очолював польський король Ян ІІ Казимир. Облога Збаража 1649 року лягла в сюжет роману Генрика Сенкевича «Вогнем і мечем».

Джерело фото: Національний заповідник «Замки Тернопілля».

Що оглянути:

• замок (теперішній – 17 століття, перший – 14 століття);
• костел Святого Антонія і монастир бернардинів 17–18 століття;
• Преображенську церкву (1600 рік). Її збудували на місці колишнього оборонного монастиря 13 століття, який зруйнували татари. Існують перекази, що під час облоги Збаража цій церкві Богдан Хмельницький подарував кілька ікон. Зараз розташована на території с. Залужжя;
• барокові церкви 18 століття – Воскресіння і Успіння (колишній костел і монастир тринітарців, які викупляли українців з неволі);
• синагогу 16 століття.

Де зупинитися: найближче біля Збаража можна зупинитися в таких готелях.

Олика

Зараз маленьке селище, а колись місто Олика занесене до списку історичних населених місць України. Перша згадка про нього є в Іпатіївському літописі за 1149 рік. За часів Галицько-Волинського князівства біля Олики був укріплений град Чемерин. Литовський гетьман Петро Монтигердович став спонсором будівництва у 1460 році костелу Петра і Павла, який збережений досі. Це найдавніший костел Волині. Згодом місто стало резиденцією Радзивіллів, і ще один костел – Святої Трійці 17 століття – став їхньою родинною усипальницею. Також у 17 столітті в Олиці працювала колегіата, філія Академії Замостя. За часів Другої світової війни Олика стала тимчасовою столицею Другої Речі Посполитої.

Автор фото: Vladimir Shcherbakov.

Що оглянути:

• замок Радзивіллів 16 століття;
• найстаріший костел Волині Петра і Павла 15 століття;
• колегіальний костел Святої Трійці 17 століття – усипальницю Радзивіллів;
• Луцьку браму 17 століття – пам’ятку оборонної архітектури;
• Стрітенську церкву 18 століття – зразок волинського бароко з 4-метровими в товщині стінами;
• дерев’яну православну церкву Святої Трійці 19 століття.

Де зупинитися: біля Олики можна зупинитися у готелях Клевані та Рівного.

Жидачів

Одне з найдавніших міст Прикарпаття, яке спочатку носило назву Удеч, Зудечів та інші 25 назв. Перша письмова згадка про нього в літописі фіксується за 1164 рік. Місто було важливим торговим посередником між Галицько-Волинським князівством, Київською Руссю та причорноморськими містами, а також центром торгівлі сіллю. У 15 столітті стало столицею князя Федора Любартовича. У 1676 році Ян ІІІ Собеський під Жидачевом готувався до бою з турками, який закінчився Журавненським мирним договором і урочистою месою у місцевому костелі. Тут народився видатний український фотограф і кінематографіст Юліан Дорош. А сусіднє село Руда належало українському гетьману Іванові Виговському.

Автор фото: Оrysia Shyian, IGotoWorld Photo Group.

Що оглянути:

• давньоруське городище, рештки замку 12–14 століть (городище літописного міста Зудичева 9–13 століть);
• церкву Воскресіння із чудотворною іконою Жидачівської Оранти 1406 року;
• костел 16 століття;
• палацовий комплекс графа Скарбка;
• каплицю родини Айхенштайнів – всесвітньо відомого теолога Гірша та рабина Айзека Айхенштайнів на місці колишнього кіркуту.

Де зупинитися: у самому райцентрі є готель «Удеч», а ширший вибір місць для зупинки туристів є неподалік.

Гетьманщина

Біла Церква

У письмових джерелах вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1155 роком. Місто почалося з будівництва у 1032 році Ярославом Мудрим фортеці, яка обороняла від ворогів. На Замковій горі була єпископська церква з білого каменю. Вона єдина вціліла після знищення татарами, тому нове відбудоване місто отримало назву Біла Церква. Місто відоме багатьма своїми повстаннями і битвами. Після тривалих воєн з кочівниками білоцерківські міщани повстали проти старости, який скасував у місті Магдебурзьке право. Наприкінці 16 століття тут було селянсько-козацьке повстання проти польських шляхтичів. А в часи визвольної війни Хмельницького Біла Церква була важливим опорним пунктом. Тут гетьман уклав з польським урядом Білоцерківський договір. У битвах в Білій Церкві брали участь війська Івана Сірка, Семена Палія, Пилипа Орлика, гетьманів Брюховецького, Дорошенка, Петлюри та Винниченка. Біла Церква стала символом селянського повстання, до неї з’їжджалися незгідні люди з різних місцевостей. Місто певний час було резиденцією Івана Мазепи, а в 20 столітті – уряду Директорії. У Білій Церкві вперше оголосили про відновлення влади незалежної УНР.

Що оглянути:

• Замкову гору;
• Палієву гору, на якій виявили артефакти пеньківської культури;
• кургани 3 тис. до н. е.;
• руське городище 12–13 століть;
• Микільську церкву в стилі козацького бароко, яку заклав на початку 18 століття Іван Мазепа;
• дендропарк «Олександрія»;
• палац Браницьких;
• колишню хоральну синагогу.

Де зупинитися: вибирайте найкращий для вас готель у Білій Церкві.

Глухів

Глухів відомий в історії України насамперед як гетьманська столиця. Місто було тісно пов’язане з подіями Північної війни. Відтак Іван Мазепа, розсварившись з російським царем Петром І після зруйнування Батурина, переніс свою гетьманську столицю в Глухів. Згодом його на цій посаді змінили Іван Скоропадський, Кирило Розумовський. Впродовж 1708–1764 років тут був головний «офіс» гетьманів. Гетьман Дем’ян Многогрішний заснував у місті Успенський монастир. Гетьман Данило Апостол створив Глухівську співочу школу, у якій навчалися Григорій Сковорода, композитори Максим Березовський та Дмитро Бортнянський, Олексій Розумовський.

Проте місто існує ще з княжих часів. Перша згадка про нього в Іпатіївському літописі зафіксована під 1152 роком. Неофіційні джерела говорять про часи зародження Глухова до 992 року.

У 19 столітті місто розбудували меценати – цукрові промисловці Терещенки.

Автор фото: Yevhen Kartsan.

Що оглянути:

• Київську браму Глухівської фортеці;
• Миколаївську церкву 17 століття, в якій виголосили анафему Мазепі та посвячували у гетьманство Скоропадського, Апостола та Розумовського;
• Трьох-Анастасіївську церкву, усипальницю Терещенків;
• Вознесенську церкву 18 століття, єдину на Лівобережжі сакральну споруду архаїчного типу;
• «Тюремний замок» – руїни тюрми 17 століття.

Де зупинитися: у Глухові можна замешкати у кількох готелях або неподалік – у Батурині, не менш історичному місті.

Берестечко

Територія волинського Берестечка була заселена ще в бронзову епоху, про що свідчать знахідки під час археологічних розкопок. Пізніше люди, які населяли територію теперішнього містечка, жили фактично у передмісті літописного Перемиля. Згодом селище виокремилось в окремий населений пункт, і першу письмову згадку топоніма Берестечко ми знаходимо у грамоті литовського князя за 1445 рік. Та найважливішою подією, якою Берестечко увійшло в історію України, була найбільша за часів національно-визвольної боротьби під проводом Хмельницького битва козаків з польським військом у 1651 році. Тоді їхні сили були нерівні, і козаки зазнали поразки через відступ союзників – кримських татар. Загинуло близько 10 тис. козаків і селян.

Джерело фото: berestechko.org.

Що оглянути:

• мурований стовп 16 століття на могилі колишнього власника Берестечка Олександра Пронського;
• каплицю Святої Теклі 17 століття, зведену в пам’ять про українських бранок, які не хотіли скоритися кримським татарам у полоні. Їхніми тілами вороги вистелили шлях через болото;
• костел Святої Трійці 17 століття, який збудували поляки на честь перемоги в битві під Берестечком;
• натомість для увічнення героїчної слави козаків вже на початку 20 століття збудували православну церкву, яка також має назву Святої Трійці. Ще один дерев’яний храм в пам’ять про битву збудували через сторіччя у сусідньому селі Кутрів;
• сам заповідник «Поле Берестецької битви», розташований за 7 км від Берестечка у селі Пляшева вже Рівненської області. Там є дерев’яна церква 17 століття, в якій молилися ще козаки, нова церква Святого Георгія, в якій є саркофаг з кістками полеглих козаків. Урочища – місця битви і поховань;
• козацький цвинтар.

Де зупинитися: туристи зможуть поселитися у готелях інших населених пунктів, розташованих неподалік від Берестечка.

Хотин

Місто заснували в 1002 році, в літописі воно згадується як Хотень. Могутню фортецю збудували і перебудовували у 13–18 століттях на межі держав, тож вона була важливим оборонним пунктом і головним військовим форпостом для багатьох націй. Фортеця відома своєю битвою 1621 року, яка завершилася перемогою козаків на чолі з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним. Через 50 років під тією ж Хотинською фортецею вже військо Речі Посполитої на чолі з Яном III Собеським також розгромило османів. Та все ж турки окупували фортецю і взяли під свій контроль. Її вдалося визволити в черговій битві 1788 року, коли її взяли в облогу австрійські і російські війська. І вже навіть у 20 столітті, по закінченні Першої світової, на Хотин претендували п’ять держав. З окупантами боролася Хотинська Директорія.

Автор фото: Оrysia Shyian, IGotoWorld Photo Group.

Що оглянути:

• Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця». Він належить до семи чудес України. Тут знімали десятки кінофільмів, а зараз проводять історичні фестивалі;
• п’ять брам – Бендерську, Подільську, Ясську, Руську та Кам’янецьку;
• пам’ятник гетьману Петру Конашевичу-Сагайдачному;
• церкву Олександра Невського (1835 рік);
• руїни мечеті і мінарету;
• церкву Святого Миколая 15 століття;
• старовинні вілли та адмінбудинки 19–20 століть.

Де зупинитися: місця для відпочинку туристи зможуть розшукати неподалік від Хотина.

В Україні є значно більше цікавих історичних міст, містечок і сіл. Дуже захоплююче і колоритно про них розповідають місцеві краєзнавці та старожили. А пам’ятки архітектури мовчки бережуть спогади про славну історію свого краю. Поспішіть оглянути їх.