Між стереотипами та реальністю

Що ми зазвичай чуємо про ромів Закарпаття? Пишні ромські весілля, які вражають багатьох людей. Про закритість ромських таборів, куди звичайна людина не може зайти. І навіть про те, що роми не працюють і займаються криміналом. Вони навіть через негативні стереотипи стали жертвами так званих «ромських погромів» у Києві та Львові, внаслідок яких загинули люди.

Та як саме живуть закарпатські роми? Чим вони займаються і як дивують усю Україну?

ZAXID.NET спільно із виданням PMG.ua розпочинає проект, присвячений темі національних меншин Закарпатської області. Журналісти вирішили зазирнути у життя найбільшої спільноти ромів в Україні – на Закарпатті.

Ромське населення: спільна робота заради якісного життя

Ми завітали у село Великі Лучки, що на Мукачівщині, де знаходиться одне з найбільших ромських поселень району. Тут проживає близько 1000 ромів.

Як тільки увійшли на територію цього ромського табору, зрозуміли, що тут кипить робота. Так, один із жителів поселення зі свого воза скидає каміння для будівництва нового дому.

Один із місцевих жителів готується до зведення дому

А через кілька дворів йде справжня робота, як то кажуть, на перспективу. Подружжя Едери та Давида Паппів вже готується до зими. Отож, на їхньому обійсті вже будується маленьке приміщення, де зберігатимуться бетонні блоки, які ця сім’я продаватиме. Саме цим маленьким бізнесом подружжя і займається, щоб забезпечити не лише себе, але й життя своїх двох дітей.

І на цьому робота цієї ромської сім’ї далеко не закінчується. Чоловік Давід Папп привіз додому дрова, які ця родина планує використати взимку. «Попри те, що зараз середина осені, ми вже думаємо, як нам взимку грітись. Тому чоловік привіз нам дрова», – сказала домогосподарка Едера Папп.

Сім’я активно готується до зими, запасаючись дровами

Однак не лише ця родина є яскравим прикладом працьовитої ромської сім’ї. Як розповів голова ромського табору с. Великі Лучки Микола Лакатош, чимало жителів цього поселення працюють продавцями на ринках, їздять на заробітки по Україні та Європі, щоб забезпечити достойне життя своїх родин.

Як ромський табір приємно шокував усю Україну

Та нещодавно саме роми Закарпаття приємно шокували усю Україну. Адже жителі цього поселення вирішили власними зусиллями зробити якісне дорожнє покриття на двох вулицях поселення.

А все почалось зі спільного рішення ромської громади, яка зрозуміла, що жити у брудних умовах неможливо. Адже на місці облаштованої дороги було суцільне болото. І через це роми навіть не могли пустити дітей в школу, адже по дорозі дитячий одяг ставав дуже брудним. Тому ромська громада Великих Лучок самоорганізувалась і об’єдналась заради себе і майбутнього своїх дітей.

«Я зібрав усіх жителів нашого ромського табору на вуличні збори. Це була неділя, коли усі зазвичай вдома. І я сказав, що ми хочемо зробити дорогу, аби наші діти ходили чистими, а транспорт не пошкоджувався так часто. І усі вирішили долучитись до цієї роботи. Перед початком роботи ми вичистили дорогу і вирівняли її грейдером. А вже потім завезли щебінь, і почалась робота. Хто з відрами приходив, хто з лопатами. Люди не чекали. Як тільки машина приїхала, розсипала щебінь, і діти, і жінки, допомагали розкладати каміння по дорозі. І добре, що до цього долучились і Великолучківська сільська рада, і організація (Міжнародний фонд “Відродження”, – ред.), які нам фінансово допомогли зробити цю дорогу», – сказав Микола Лакатош.

Керівник ромського табору села Великі Лучки Микола Лакатош розповідає про виконану роботу

Працівниця ромської школи Тетяна Лакатош у розмові з журналістом PMG.ua наголосила, що завдяки оновленню дороги дітям стало легше йти до школи.

«Навіть маленькі діти носили каміння, щоб був добрий шлях. Я пам’ятаю, як кожного ранку мені доводилось по кілька разів чистити взуття. Навіть коли дитина вийшла на двір чи в туалет, вже одразу доводилось чистити. А зараз дуже добра дорога, і діти ходять чистими», – каже Тетяна Лакатош.

За словами Миколи Лакатоша, це перший позитивний приклад, який ромська громада Великих Лучок показала як українському суспільству, так й іншим ромам в Україні. «Зараз ми думаємо про те, щоб провести на одну з вулиць нашого поселення електропостачання. Розуміємо, що для цього потрібні ще більші кошти, ніж на дорогу. Але роми вже ведуть розмови про це. І думаємо, що за два-три місяці ми реалізуємо проект електрифікації поселення», – розповідає голова ромського табору.

Ромські погроми: страх і об’єднання

Погроми та вбивства ромів у Києві та Львові, про які дізналась уся Україна, призвели до того, що у багатьох ромських громадах панувало відчуття страху. Як розповів Микола Лакатош, саме тісна співпраця з органами місцевого самоврядування та правозахисниками допомогла стабілізувати ситуацію. «Усіх ромських активістів викликали в районну адміністрацію, де були представники СБУ, поліції, які запевнили, що треба тримати спокій. Нас взагалі ці події об’єднали. І ми зрозуміли, що лише разом ми можемо робити все для того, щоб ми не стояли осторонь суспільства, а стали його невід’ємною частиною», – сказав Микола Лакатош.

Одна із вулиць ромського поселення у селі Великі Лучки на Мукачівщині

Він додав, що права ромів є реалізованими, адже влада активно розвиває співпрацю з ромською громадою. «Жоден кабінет перед нами не закритий. Якщо з’являється якесь питання, ми одразу його вирішуємо з представниками влади», – каже Микола Лакатош.

Молоде покоління ромів в Україні: активне, освічене, сучасне

Однак роми живуть не лише в таборах, але і в містах. Протягом останніх років в Україні з’являється чимало різних молодіжних ромських громадських організацій, які представлені активними молодими людьми ромського походження, чим руйнуються усі стереотипи про ромів. Серед них є відомий журналіст, в минулому телеведучий програми “Романо Джівіпен», співавтор посібника «Прикмети та забобони ромів Закарпаття» Віктор Човка.

«Я є етнічним ромом. Мої предки є ромами. І, як каже моя колега з телебачення Євгенія Навроцька, мій рід тут живе вже три століття», – розповідає Віктор.

Віктор Човка має дві вищі освіти – економіста (спеціальність «Фінанси та кредит») та психолога. Він також є і громадським діячем і журналістом і активно висвітлює ромську тематику у своїх блогах.

Свого часу Віктор навчався у Центральноєвропейському університеті у Будапешті за спеціальною програмою для ромів «Roma English Language Program» від Фонду «Open Society Foundation». Разом з ним навчались роми з Іспанії, Македонії, Албанії, Молдови, Росії, України. Він там також вивчав і ромську тематику, і англійську мову.

«Під час навчання у Будапешті активно порушувались і актуальні ромські теми. Як-от стереотипи в навчанні (це расизм). Це порушення прав ромів. Наприклад, ставлення до ромів у поліції. Якщо ром туди потрапляє, то до нього є особливе ставлення, ніж до інших людей. Проблема освіти серед ромів. Роми були неосвіченими, адже вели кочовий образ життя. І їм освіта не була потрібна. А зараз світ змінюється. Але, на мою думку, у Європі ситуація з дотриманням прав ромів краща. Адже там є різноманітні фонди та організації, які піднімають ці проблеми на вищий рівень. Роми в Європі навіть посідають ключові посади. Зокрема, в ОБСЄ», – каже Віктор Човка.

Він також зацікавився життям ромів у Європі. «Наприклад, в Албанії ромів й досі називають “єгиптянами”, адже місцеві жителі думали, що вони з Єгипту. Хоча тепер ми знаємо про походження ромів, але ця назва в Албанії збереглась».

Дитина з ромського поселення

Віктор активно вивчає ромську проблематику Закарпаття. Він стверджує, що роми Закарпаття вже жили осіло ще з міжвоєнних часів до Другої світової війни. «Ця осілість допомогла ромам краю досягнути великих висот. Є роми-журналісти, які вже є і політиками, як-от Мирослав Горват, є музична родина Паппів, які відомі своїми джазовими композиціями. Є роми, які працюють у соціальній, освітній сфері», – продовжив журналіст.

Зараз головною метою молодого покоління ромських активістів є нівелювання бар’єрів між ромською нацменшиною й іншим населенням Закарпаття. Адже проблеми освіти і ставлення до людей є й досі актуальними. «Якщо порушуються права ромів, то є, наприклад, Мирослав Горват, який комунікує з Ужгородською міською владою. І будь-які питання вирішуються. Є різні програми для освіти навіть дорослих ромів у навчальних закладах, де в основному навчаються саме роми», – зауважив Віктор Човка.

За його словами, на Закарпатті роми, як і представники усіх нацменшин Закарпаття, мирно співіснують. Але останнім часом після так званих «ромських погромів» ця нацменшина відчуває відчуження. І, на його думку, ситуацію і стереотипи навколо ромів штучно роздуваються. І тому перед ромами стоїть головне завдання – якомога активніше контактувати з усією закарпатською громадськістю, аби стати повноправними членами суспільства. Що ромська молодь наразі і робить.

Тетяна Лакатош розповідає про свою роботу в школі

Загалом, роми Закарпаття, як і кожна нацменшина, живе своїм життям. Однак час невпинно йде. І вони намагаються підлаштовуватись під нове, сучасне суспільство ХХІ століття. Хтось будує будинки і облаштовує інфраструктуру, дехто здобуває фах, успішно реалізовує себе у професії і демонструє лідерські якості, показуючи правильний напрямок розвитку для ромської громади. Та головне, що їх усіх об’єднує – це бажання змінюватись і жити на рівних з усім суспільством. Але при цьому й надалі відстоювати свої права.

Фото/Відео: Олександр Балаж

«Люди обирають залишатися в Україні». Ромський активіст Юліан Кондур — про життя спільноти в умовах війни, патріотизм і російську пропаганду

Про ромів у складі ЗСУ, евакуацію мирного населення з гарячих точок, гуманітарну допомогу та прояви дискримінаційного ставлення до представників спільноти під час війни розповідає ромський активіст Юліан Кондур.

Проєктний координатор міжнародної благодійної організації Ромський жіночий фонд Чіріклі Юліан Кондур розповідає про те, як живе ромська спільнота в Україні після повномасштабного вторгнення росії, чому вимушені переселенці обирають повертатися додому та пояснює, як дискримінація щодо етнічних та національних меншин грає на руку російській пропаганді.

Початок великої війни

Напередодні повномасштабної війни я вийшов з офісу, перед тим все перевіривши і закривши. Вийшов у очікуванні незрозуміло чого, і поїхав додому. На ранок прокинувся від вибухів і від дзвінків, які надходили від усієї родини.

Впродовж наступних кількох годин ми зібралися, вийшли з дому і більше місяця туди не повертались. Протягом першого тижня перебували неподалік Києва, а згодом виїхали на захід України.

Виїхавши, ми, перш за все, подумали, що будемо робити далі як організація, чи спроможні ми щось робити. Перший тиждень, мабуть, взагалі ніякої діяльності не проводили, намагались організувати самих себе.

Юліан Кондур стоїть поряд з ромськими жінками під час розвезення гуманітарної допомоги / Фото: Фото надане героєм публікації

Потім прийшло розуміння, що можемо працювати. За допомогою наших партнерів і друзів уже на заході України почали організовувати гуманітарну підтримку. В Чернівцях, наприклад, створили невеликий склад, де закуповували продовольство і відправляли на підтримку місцевих сімей переселенців. Там були не тільки ромські родини, а також, наприклад, люди з грецької спільноти, також з Донеччини. Майже кожного дня це було щось нове. Чимало партнерів з Європи, друзів пропонували допомогу — ми не могли відмовлятися, адже був запит від людей на отримання цієї допомоги.

Також ми надавали пряму фінансову підтримку людям, які евакуювались з тимчасово окупованих територій або з зон активних бойових дій. У перші дні це був активний інформаційний супровід: ми намагалися знаходити безпечні шляхи виїзду, давали об’єктивну інформацію по перетину кордону. Супроводжували сім’ї, переважно багатодітні, в їхній нелегкій дорозі, коли вони вимушено покидали будинки та їхали в інше життя.

Кожного дня працювала також й ініціатива з гарячих обідів, яку ми організували спільно зі спільнотою крішнаїтів, за що їм дуже вдячні — хлопці та дівчата годують людей кожного дня. Щодня це десь приблизно тисяча порцій лише в Харкові. В Одесі також кожного дня, але в трохи менших масштабах. На Чернігівщині теж менші масштаби, але, тим не менше, там це вкрай важлива ініціатива. Також у Києві, в центрі міста, в різних локаціях півтисячі, а то і більше порцій майже щодня.

Серед тих напрямків по гуманітарній роботі, які зараз є, це гарячі обіди — вони надаються не лише ромам, а всім, хто того потребує. Це також продуктові та гігієнічні набори, які надсилаються до громад.

Ми намагаємося налагоджувати зв’язок з місцевими представниками ромської спільноти, домовляємося про організацію волонтерських груп. Зазвичай хтось від нашої команди супроводжує такі вантажі, організовує роздачу. Робимо це або в місцях компактного поселення, або спільно з соціальними центрами та службами. Переважно бенефіціарами цієї гуманітарної допомоги є жінки і діти. Чоловіків значно менше.

Якщо говорити про кількість тієї допомоги, яка була надана від початку повномасштабної війни, то це більше 20 тис. людей в цілому. Це ті, хто отримав або гарячий обід, або інформаційну допомогу, консультування, або ж тимчасовий прихисток з нашою допомогою. Це також люди, яким ми допомогли з евакуацією — це близько 600 сімей, що виїхали зі східних регіонів. Це була або організація автобусів, або ж пряма фінансова допомога для покриття паливних витрат, оплати перевізникам.

Ми постійно намагаємося проводити оцінку ситуації щодо становища ромів, і за останніми нашими дослідженнями побачили, що 75% внутрішньо переміщених ромів з усіх опитаних нами, а це — більше тисячі людей, бажають все ж таки залишатися в країні.

Юліан Кондур розповідає про те, що більшість ромських сімей, які вимушено покинули свої домівки та виїхали за кордон після 24 лютого 2022-го, обирають повертатися до України / Фото: Наталя Кравчук, НВ

Близько 100 тис. ромів загалом в Україні, за нашими оцінками, вимушено покинули свої домівки. Близько 50 тис. виїхали за кордон, але в останні кілька місяців ми фіксуємо тенденцію повернення людей. Люди повертаються через те, що не можуть знайти адекватний прихисток у країнах Східної Європи, стикаються з упередженим ставленням.

Візьмемо, до прикладу, Харківщину. З міста Мерефа Харківської області повиїжджали майже всі ромські сім’ї. Знаємо, що, на жаль, з Донеччини виїхало чимало ромів, а от на Луганщині більшість сімей усе ж таки залишилися. Дуже багато повиїжджало і з Херсонщини — чоловіки залишилися вдома, а жінок з дітьми відправили. Загалом, всі, хто мав можливість виїжджати, намагалися це зробити.

Проблема відсутності документів серед ромів є дуже гострою. Раніше ми вже говорили про те, що в Україні проживає близько 30 тис. ромів без документів, у статусі можливого безгромадянства. Зараз це дуже вплинуло також і на можливість переміщуватися, отримувати гуманітарну допомогу. Ми фіксували багато випадків, коли люди через проблеми з документами мали складнощі з переміщенням навіть всередині країни, зокрема, через додаткові перевірки.

З перетином кордону ситуація теж була досить складна: наприклад, було неоднозначне розуміння того, чи можна виїхати без закордонного паспорта, чи ні. Зараз ми знаємо, що на території Польщі знаходяться зокрема і люди, які виїхали абсолютно без документів. Серед них є роми.

Звісно, сама процедура виїзду була ускладнена і багатьом людям відмовляли, якщо вони не мали закордонних паспортів. На різних пропускних пунктах була різна практика. На деяких пунктах людина без документів могла виїхати, на інших — ні. Така практика, на жаль, зустрічалася, і ця дихотомія не сприяла адекватному перетину кордону.

Звісно, серед тих, хто виїжджав за кордон, були люди, які стикалися з упередженим ставленням до себе саме як до ромів, а не до українців. Особливо це стосувалося тих людей, які знаходилися на території Чехії, Угорщини — мабуть, це антилідери з не дуже толерантного ставлення до ромів, м’яко кажучи.