кінь

Іменник, істота, чоловічий рід, II відміна (тип відмінювання 2*a за класифікацією А. А. Залізняка).

Вимова ред.

Семантичні властивості ред.

Значення ред.

1. велика свійська однокопита тварина, яку використовують для перевезення людей і вантажів. ◆ Масть коня – пігментація волосяного покрову, шкіри і очей. Як і пігментація у кішок і собак, масть у коней є не простим забарвленням, а певним поєднанням кольорів, тип розподілу пігментів, що має генетичну основу. Зі статті про масті коней.
2. шахова фігура з зображенням голови коня.
3. оббита шкірою колода (у 1 ) на чотирьох ніжках для гімнастичних вправ; кобила.

Синоніми ред.

Антоніми ред.

Гіпероніми ред.

Гіпоніми ред.

Холоніми ред.

Мероніми ред.

Усталені та термінологічні словосполучення, фразеологізми ред.

Фразеологізм «троянський кінь» означає хитрий, таємний задум, підступний подарунок, який несе згубу тому, хто його отримає.

Ця особливість породила переносне значення вислову «хід конем»: хитро задуманий удар, маневр у будь-якій боротьбі

Фразеологізм має античне походження. Пегас — чарівний крилатий кінь. Стародавній міф розповідає, що Пегас злетів на Олімп, де приносив Зевсові грім і блискавку. У ІІІ тис. до н. е. александрійські поети створили легенду про Пегаса як про коня поетів. Якось музи співали так гарно, що вся природа слухала їх у заціпенінні, а гора Гелікон від захоплення почала швидко рости і досягла аж до неба. Тоді олімпійські боги наказали Пегасу повернути гору назад. Кінь ударив по ній копитом, утоптавши в землю, а на місці удару забило джерело Гіппокрена.

Кожен, хто пив воду з цього дивовижного джерела, раптом починав говорити віршами. Відтоді Пегас і став конем муз, а пізніше поетів. Фразеологізм «осідлати Пегаса» означає стати поетом.

Нині вислови «сісти на коня», «бути на коні» розуміють як перебувати в доброму, вигідному становищі; бути на високому рівні, із захопленням працювати.

Звуковий аналіз слова кінь

Звуковий аналіз слова кінь в українській мові:

1 * – букви.
2 * – звуки, транскрипція слова кінь.
3 * – звукова схема (звукова модель) слова кінь – дошкільнятам, 1 – 4 клас

Повний фонетичний звуковий аналіз, звуко-буквений розбір слова кінь:

1. 1. Кінь
2. 2. По складам: кінь (1 склад; наголос на 1-му складі).
3. 3. [ к ’ і ́ н ’ ]

Для фонетического анализа (звуко-буквенного разбора) слов русского языка, пожалуйста, перейдите по ссылке:
ФОНЕТИЧЕСКИЙ звуко-буквенный разбор слов русского языка

Правила звукового фонетичного аналізу, звуко-буквеного розбору слова в українській мові:

Голосні звуки:

• На початку слова
• У середині та в кінці слова після голосного звука
• Після апострофа
• Після м’якого знака

Приголосні звуки:

• [й] – завжди м’який;
• [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’], [р’] «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» – якщо після них йдуть Ь, І, Я, Ю, Є.
• Уподібнення за м’якістю:
  • тверді передньоязикові [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’] «Де ти з‘їси ці лини», дз пом’якшуються перед м’яким приголосним цієї ж групи.
  • cвистячі [з, ц, с, дз] перед напівм’якими губними [б’, п’, в’, м’, ф’] (“мавпа Буф”) мають подвійну вимову, тобто можуть вимовлятися і твердо, і м’яко: [зв’ір] і [з’в’ір], [см’іх] і [с’м’іх], [св’іт] і [с’в’іт], [цв’ах] і [ц’в’ах], [цв’іт] і [ц’в’іт], [св’ато] і [с’в’ато], [дзв’iн] і [дз’в’iн].
  • [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз], [р] «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» – якщо після них НЕ йдуть Ь, І, Я, Ю, Є
  • Всі приголосні, окрім «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» та [й], тобто [б], [в], [г], [ґ], [ж], [дж], [к], [м], [п], [ф], [х], [ч], [ш] – якщо після них
    НЕ йдуть І, Я, Ю, Є
  • [б], [в], [г], [ґ], [ж], [дж], [к], [м], [п], [ф], [х], [ч], [ш] – якщо після них йдуть І, Я, Ю, Є.
  • ці сполучення позначають один звук [дж], [дз] – якщо вони належать до кореня слова. ( * у програмі належність до кореня слова не перевіряеться)
  • завжди позначає два звуки [шч]
  • м’який знак не є звуком, він позначає м’якість попереднього приголосного
  • Свистячі приголосні перед шиплячими вимовляються як парні їм шиплячі.
    Cвистячий + шиплячий → шиплячий + шиплячий:
    • с + ш — [ш:]: винісши – [вин’іш:и]
    • з + ж — [ж:]: зжати –[ж:ати]
    • з + ш у середині слова — [жш]: безшумний [бежшумний]
    • з + ш на початку слова — [жш] → [ш:]: зшити [ш:ити]
    • з + ч у середині слова — [жч]: безчинство – [бежчинство]
    • з + ч на початку слова — [шч]: зчепити [шчеипити]
    • з + дж — [ждж]: з джерела [жджерела]
    • ш + с’ — [с’:]: милуєшся [милуйес:а]
    • ж + с’ — [з’с’]: поріжся [пор’із’с’а]
    • ч + с’ — [ц’с’]: мучся [муц’с’а]
    • ш + ц’ — [с’ц’]: дошці [дос’ц’і]
    • ж + ц’ — [з’ц’]: мережці [мерез’ц’і]
    • ч + ц’ — [ц’:]: качці [кац’:і]
    • т + с — [ц]: братство – [брaцтво]
    • т’ + с’— [ц’:]: учіться – [уч’іц’:a]
    • т + ц — [ц:]: коритце [кориц:е]
    • т + ч — [ч:]: вотчина – [вoч:ина]
    • т + ш у звичайному темпі — [чш]: багатшати – [багачшати],
      т + ш у швидкому темпі — [ч:]: багатшати – [багач:ати].
    • Префікс і прийменник з перед кореневим глухим приголосним оглушується: з тобою [стобой’у], з книги [скниги]. Оглушення префікса з- перед [к], [п], [т], [ф], [х] (“кафе птах”) засвідчується орфографією: сказати, стиха, спитати, сфотографувати, схитрувати.
    • Дзвінкий [г] втрачає свою дзвінкість лише в обмеженій групі слів української мови:
      легко – [лехко],
      вогко – [вохко],
      нігті – [н’іхт’і],
      кігті – [к’іхт’і],
      дігтяр – [д’іхт’ар],
      дьогтю – [д’охт’у],
      бігцем – [б’іхцем].
      Ці слова потрібно запам’ятати.
    • Дзвінкий [з] у префіксах роз-, без- та прийменнику без здебільшого оглушується, проте можлива подвійна вимова: [безпeчно] і [беспeчно] , [розпuска] і [роспuска], [без тeбе] і [бес тeбе]. Перед [с] оглушення не відбувається: розсада, безславно. У деяких джерелах вказується, що у префіксах роз-, без- кінцевий з- оглушується при швидкому темпі мовлення: розказати – [росказати], розсипати – [роc:ипати], безпечний – [беспечний], а при повільному темпі мовлення оглушення не відбувається.

    Правила поділу слова на склади в українській мові*

    Поділ слів на склади в українській мові не довільний, а підпорядковується певним правилам:
    1. Будь-який приголосний між двома голосними належить до наступного складу: го-ди-на, жа-рі-ти, су-є-та, ту-го-ву-хий.
    2. Сонорні приголосні [м], [н], [н’], [в], [л], [л’], [р], [р’], [й] після голосного перед наступним приголосним (сонорним, дзвінким, глухим) відносяться до попереднього складу: бар-ви, бам-бук, бал-ті-єць.
    3. Сонорні приголосні [м], [н], [н’], [в], [л], [л’], [р], [р’], [й] після приголосного (дзвінкого і глухого) перед голосним разом із дзвінким і глухим приголосним належать до наступного складу, тобто два приголосні – дзвінкий і сонорний, глухий і сонорний – обидва належать до наступного складу: ва-бли-вий, ва-тра.
    4. Два дзвінкі або два глухі приголосні належать до наступного складу: до-ста-ви-ти, до-сти-га-ти, на-дба-ти, дру-жба.
    5. Два приголосні, перший з яких дзвінкий, а другий—глухий, належать до різних складів: вез-ти, буд-ка, важ-кий.
    6. Подвоєні і подовжені приголосні завжди відносяться до наступного складу: зна-ння, нав-ча-ння, сті-нний, не-ска-за-нний, ві-дда-ти.
    7. Три і чотири приголосні можуть розпадатися і не розпадатися, якщо кінцевим у них є шумний: кі-стка, ві-стка і кіст-ка, віст-ка; і не розпадаються, якщо кінцевим є сонорний: за-здрі-сний, на-стрій, го-стрий.
    8. Три приголосні розпадаються, якщо перший і останній у них — сонорний: акорд-ний.