Словник української мови

1. Дрібні, перев. сухі покидьки. Найстарша Паляникова дочка, Василина, обмітала коло порога сміття (Нечуй-Левицький, II, 1956, 29) ; З дверей приміщення прибиральниця виносить урну із сміттям (Андрій Головко, I, 1957, 477) ; Вітерець крутив по подвір’ї сміття й папірці (Юрій Яновський, II, 1958, 234) ; * У порівняннях. — Зараз же перебирайся в село! Не переберешся — завтра розкидаю, мов сміття, і твою хату! — Не діждешся, панеї (Михайло Стельмах, I, 1962, 421) .
▲ Виносити (винести) сміття з хати див. виносити; Не валяється на смітті див. валятися; Носити (понести) сміття під хату: а) те саме, що Виносити (винести) сміття з хати (див. виносити). Не носи сміття під чужу хату (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 167) ; б) про зло, заподіяне замість вдячності за зроблене добро; Як сміття — дуже багато, безліч. — Годинників у них, як сміття (Олесь Гончар, III, 1959, 295) .

2. перен. , розм. Те, що не має значення, цінності і т. ін.; що-небудь зайве, непотрібне. — Певно, сміття! — зневажливо буркнув Лімбах, відкладаючи книжку, якої заголовка, очевидно, не вмів прочитати (Іван Франко, IV, 1950, 244) ; Розуміння високого обов’язку перед народом зобов’язує літераторів вести боротьбу проти.. викривлень і засмічення рідної мови словесним сміттям (Радянське літературознавство, 12, 1967, 51) ; * У порівняннях. Чи вартий той людського слова, Хто відкидає, як сміття, Діла Веласкеса й Сєрова, Матейка й Рєпіна життя? (Максим Рильський, III, 1961, 217) .

3. лайл. Людина, яка здійснює ганебні, підлі, мерзенні вчинки. Кинувся пан до панії і насилу одірвав її від Христі. — Вона. вона. — пручаючись у руках у пана, гукала пані. — Погань! сміття! (Панас Мирний, III, 1954, 253) ; — Хіба це чесний пролетарій? Це блазень, якого можна купити й продати.. Це покидьок, сміття! (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 122) ; Народ одностайно вирішив вимести оунівське сміття з нашої вільної української землі, щоб не плюгавило воно наших днів, не затьмарювало радості нашого щасливого життя (Юрій Мельничук, Коли кров. 1960, 138) .

“На жаль” чи “нажаль”? Як правильно писати за новим правописом

З кожним місяцем стає дедалі більше україномовних людей, проте це збільшує і кількість помилок — не всі одразу можуть розібратися у всіх тонкощах мови.

Одним із найпоширеніших питань є написання “на жаль” або “нажаль”. Як писати правильно, розповідає Gosta Media.

Вперше написання “на жаль” зустрічалося ще 1929 року у словнику Голоскевича, проте це давнє вираження, яке досі не втратило своєї актуальності як у письмовій, так і в розмовній мові українців. Однак, досі не всі знають, як правильно писати його, — разом чи окремо.

Написання цього виразу базується на структурі прийменник + іменник. У новому українському правописі це питання не порушувалося, а значить, з його запровадженням нічого не змінилося, — “на жаль” завжди пишеться у два слова.

Оскільки часто в розмовній промові “на жаль” вимовляється швидко, деякі можуть думати, що воно і пишеться разом, в одне слово, проте це не так. Також може вводити в оману той факт, що в українській мові є низка слів, які починаються з префіксу “на-” (“назавжди”, “напевно” тощо).

Нагадаємо, раніше “Телеграф” публікував список приголомшливих українських слів, які ви могли не знати, — вони можуть збільшити ваш словниковий запас.