Що показує історія: чим закінчиться війна в Україні?

Як і під час радянсько-фінської війни 1939-1940 рр., російська армія загрузла й зазнає поразок від значно меншого та гірше озброєного ворога.

Обидві сторони зараз окопуються, а “спеціальна воєнна операція” Москви, що мала тривати кілька днів, переходить у ще один рік виснажливої війни.

Тож постає закономірне питання: чим може закінчитись ця війна?

На думку експертів, найімовірнішим сценарієм є затяжна боротьба, що виснажить обидві сторони. А небажання визнати поразку призведе до замороженого конфлікту чи можливого непростого перемир’я.

Тож імовірність швидкого припинення бойових дій – невелика, пише видання.

Іноді найважливішим фактором у припиненні відкритого конфлікту є тиск ззовні, вважає Маргарет Макміллан, військовий історик та професорка Оксфордського університету.

“Війна Сербії проти Косова закінчилась, коли втрутилися зовнішні сили”, – сказала вона Al Jazeera, маючи на увазі натовські бомбардування Сербії 1999 року.

Але ситуація в Україні не піддається прямолінійним рішенням ззовні.

Росія, на відміну від Сербії, є ядерною державою. У неї є своя військова машина та величезні резерви живої сили й ресурсів.

Війна і західні санкції завдали збитків, але не ослабили її настільки, що вона не зможе продовжувати війну. Минулого року російська економіка скоротилась лише на 2 відсотки — це значно менше, ніж очікувалося.

“Росію вже була ізольована через своє втручання на сході України у 2014 році, тому вона готова до ізоляції”, – каже Джеремі Морріс, професор глобальних досліджень Орхуського університету в Данії.

“Рівень життя росіян може різко впасти, але вони ніколи не опиняться в положенні Північної Кореї – і навіть північнокорейці миряться з умовами, в яких вони живуть понад 50 років”.

На відміну від Сербії, експерти не бачать сценарію, за якого західний альянс на чолі зі США нападе на Росію.

“Вирішує Україна”

Захід теоретично міг би натиснути на Україну, погрожуючи скоротити підтримку, щоб змусити її діяти так, як він вважає правильним.

Але Захід цього не робитиме, бо не в інтересах Заходу, щоб Україна впала, вважає Браніслав Сланчев, професор політології Каліфорнійського університету в Сан-Дієго.

За його словами, Захід знає, що будь-які тріщини в його єдності проти російської агресії лише підбадьорять Кремль.

“По суті, коли Захід вирішив, що Україна важлива. він має підтримувати їх до кінця, а це означає, що українці вирішуватимуть, коли вони мають зупинитись”, – каже він.

Наразі мало доказів того, що будь-яка зі сторін готова до переговорів.

“Щоб бойові дії припинилися, обидві сторони повинні цього захотіти, – пояснює Сланчев. – Обидві сторони повинні бачити, що вони виграють більше від миру, ніж від продовження війни”.

Путін, попри нищівні невдачі на полі бою, схоже, готовий до довгої боротьби і вірить, що Росія переможе.

Тим часом опитування в Україні показують, що переважна більшість населення не хоче йти на поступки Росії.

“Навіть якби вони були готові відмовитися, наприклад, від Донбасу, вони не можуть бути впевнені, що це буде кінець, і що Росія не повернеться і не вимагатиме більшого”, – пояснює Ден Рейтер, професор політології в Університеті Еморі.

Чому Путін не відступить

Проблема, на думку експертів, у тому, що він не має для цього стимулу.

“Це війна Путіна, – вважає професорка Макміллан. – Російський президент поставив на неї свій престиж, і чим більше втрат, тим важче [йому] відступати”.

Експерти вважають, що бачення Путіна, викладене в його довгих історичних трактатах й жорстоко реалізоване в Чечні, тепер привело його до України. Але коріння світогляду Путіна, на їхню думку, лежить у більш ранніх подіях.

Путін і російська еліта відчувають глибоке приниження через розпад Радянського Союзу.

Марія Попова, ад’юнкт-професорка порівняльної політології в Університеті Макгілла, стверджує, що Путін прагне відновити імперський престиж Росії та виправити історичні помилки.

Російська панівна еліта розглядала розпад Радянського Союзу просто як реконфігурацію, за якої колишні радянські республіки “продовжать бути разом”, сказала Попова Al Jazeera, тоді як Україна побачила в цьому можливість стати повністю незалежною.

Для України це було “цивілізованим розлученням”, а для Росії “переписуванням присяг”, пояснює Попова. Ця різниця у баченні двох країн тепер вилилась у війну.

Володимир Путін відсвяткував анексію українських територій

Вічна війна?

Деякі спостерігачі припускають, що поразки на полі бою можуть призвести до падіння Путіна. Зрештою, поразки Росії в Кримській війні в XIX столітті, а також втрати в Японії та в Афганістані у XX столітті стали каталізатором глибоких внутрішніх змін.

Затяжна й дорога Перша світова війна призвела до більшовицької революції 1917 року.

Але для аналітиків, таких як Морріс, перспектива усунення Путіна вкрай малоймовірна, а шанси на те, що його наступник змінить політику РФ, – ще менші.

І це має прямі наслідки для війни в Україні.

“Не думаю, що це може закінчитись, поки Путін при владі, – каже Сланчев. – Навіть якщо українці відтіснять росіян до кордонів, поки він при владі, не думаю, що він піде на переговори”.

Затяжні конфлікти допомогли Росії створити прокремлівські анклави в Україні (Донбас), Грузії (Південна Осетія та Абхазія), Молдові (Придністров’я) та Азербайджані (Арцах).

Нинішня війна відрізняється тим, що Захід допомагає повернути Україні захоплені Росією території.

А проте, якщо Сланчев має рацію, обом сторонам загрожує вічна війна, пише видання.

Це може закінчитись чимось на зразок Корейського півострова з демілітаризованою зоною між територією, контрольованою Україною і Росією, або нескінченним конфліктом, який періодично спалахує, що зрештою призведе до непростого перемир’я.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Головнокомандувач Залужний написав про розвиток війни в 2023 році. Головне з його тексту для «Укрінформ»

Як довго триватиме війна? Що потрібно Україні, щоб деокупувати Крим? Яка допомога від партнерів здатна змінити хід війни? На ці питання відповідає головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний та перший заступник голови Комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони і розвідки генерал-лейтенант Михайло Забродський у спільному тексті для «Укрінформ».

Forbes наводить скорочену та відредаговану версію.

📲 45 секунд – на один пост, 20 хвилин на день, щоб дізнатися головні економічні та бізнесові новини. Підписуйтеся на Telegram-канал Forbes Ukraine, щоб економити час.

Тривалість війни в Україні

Війна, розв’язана РФ проти України 24 лютого, вже давно не вкладається в поняття локального конфлікту середньої інтенсивності. Це стосується і просторових показників, і кількості залучених військових сил, і переліку засобів ураження. Тривалість війни в Україні вже вимірюється місяцями. І існують всі підстави вважати, що цей часовий проміжок перетне календарні межі 2022 року. Тому варто вже зараз розглядати перспективи на наступний рік не лише в форматі передбачень та припущень, а через конкретні кроки.

Плани Росії

Оперативні перспективи для противника проглядаються на Ізюмському та Бахмутському напрямках. Імовірною кінцевою метою таких дій може бути вихід на адміністративний кордон Донецької області. Ще більш приваблива для противника перспектива просування на Запорізькому напрямку. Вона забезпечує подальші дії на північ та створення прямої загрози оволодіння Запоріжжям та Дніпром, що призведе до втрати українською стороною контролю над значною частиною Лівобережної України. Не виключені повернення до задуму захопити Київ та загроза повторного розгортання бойових дій з території Республіки Білорусь. Але найбільше можливостей відкриває подальше просування на Південнобузькому напрямку з оперативного плацдарму на правому березі Дніпра. Успіх на Півдні, за умови його швидкого та вірного використання, може мати подвійний ефект. З одного боку, цілком реальні перспективи оволодіння Миколаєвом та Одесою. З іншого – створення загрозливого напрямку в бік Кривого Рогу, а в подальшому – і загрози центральним та західним регіонам України. Для ЗСУ обстановка представлятиме складну комбінацію з фактичного положення лінії зіткнення, ресурсів і комплекту боєздатних військ та знаходження ініціативи в руках противника. Лінія зіткнення з точки зору української сторони має вкрай невигідну конфігурацію на Ізюмському та Бахмутському напрямках. Суттєві вклинення противника сковують будь-який оперативний маневр для українських військ і вимагають подвійного комплекту сил для його стримування. Особливо гостро це відчувається через нестачу засобів вогневого ураження та ППО. Складна ситуація на Півдні та Сході. Вже зазначалося про загрозу просування противника в напрямку Запоріжжя. Існує небезпека розвитку противником часткового успіху з напрямку Гуляйполе, що може створити загрозу охоплення всього угруповання українських військ на Сході.

Що потрібно для контрударів ЗСУ

Єдиним шляхом кардинальної зміни ситуації є нанесення ЗСУ протягом 2023 року декількох послідовних, а в ідеальному випадку – одночасних контрударів. За умови, що центром тяжіння російських військ є контроль над Кримом, логічно планувати на 2023 рік операції або серії операцій з оволодіння півостровом. Таке планування має передбачати, перш за все, наявність необхідного комплекту військ. І йдеться точно не про військові частини та з’єднання ЗСУ, які вже зараз діють на 2500 км фронту від Херсона до Ковеля. Підготовка наступальної кампанії вимагає створення одного або декількох оперативно-стратегічних угруповань у складі від 10 до 20 загальновійськових бригад – залежно від замислу й амбіцій українського командування. Це може бути зроблено виключно шляхом заміни основних зразків озброєння на сучасні, які надаються партнерами України, та отримання від них додаткової кількості ракет і боєприпасів, артилерійських систем, ракетних комплексів, засобів РЕБ тощо. Стратегія України прямо залежить від наявних ресурсів та лише від них. І якщо з чисельністю персоналу ситуація, ймовірно, буде виглядати достатньо непогано для ЗСУ, то стосовно важкого озброєння і боєприпасів такого сказати ніяк не можна. Але за наявності політичної волі, планування, з використанням виробничої бази і запасів провідних країн світу створення й оснащення такого угруповання в складі ЗСУ є абсолютно реальним.

Про втрату Криму агресором

Припустімо, ЗСУ досягли повного успіху в кампанії 2023 року та оволоділи Кримом. РФ втрачає базу для Чорноморського флоту, аеродромну мережу, значну кількість запасів матеріальних засобів і, найімовірніше, значну кількість особового складу й техніки. Водночас ніщо не може завадити болісному, але цілком реальному перебазуванню Чорноморського флоту до військово-морської бази Новоросійськ на східному узбережжі Чорного моря. Військова присутність агресора в регіоні буде збережена разом із загрозою ракетних ударів. Подібне можна припустити і для використання російською авіацією, наприклад, аеродромів Приморсько-Ахтарськ та Єйськ. Втрата значної кількості запасів матеріальних засобів для ЗС РФ матиме тимчасовий ефект. Втрати в особовому складі й техніці в плані чисельності росіяни з часом можуть поповнити. Тобто після 2023 року можна говорити лише про новий етап протистояння – триваючий конфлікт, втрати життів, витрати ресурсів і до кінця невизначений кінцевий результат. Пропонується інший підхід до визначення центру тяжіння російських сил і самої суті війни.

Як нівелювати диспропорцію у можливостях України та Росії

Найбільш показовою є різниця в граничній досяжності засобів ураження. Якщо для ЗС РФ вона становить до 2000 км з урахуванням дальності польоту крилатих ракет повітряного базування, то для ЗС України вона обмежена 100 км дальністю польоту ракет і глибини розташування стартових позицій застарілих ОТРК. Тобто засоби ураження Збройних Сил України мають досяжність майже в 20 разів меншу, ніж має противник. Це означає, що ЗСУ можуть завдавати удари застарілими засобами ураження лише на глибину оперативного тилу противника. В той час як противник здатний безкарно завдавати точкових ударів по цілях на всю глибину території країни. Доки таке положення буде зберігатися, ця війна може тривати роками. Як цьому зарадити? Протиставити противнику свою спроможність діяти подібним чином і на подібну дальність. Йдеться не тільки про певні найменування, такі як ракета MGM-140B ATACMS Block 1A для РСЗВ Himars. Має бути застосовано комплексний підхід до переоснащення артилерії, ракетних військ, тактичної авіації і Військово-Морських сил ЗСУ. Обговорення повинно вестись стосовно створення або нарощування спроможностей, а не виключно про кількість озброєння і обладнання для бригад, що плануються до переоснащення. Тільки в цьому випадку можна обговорювати вплив на реальний центр тяжіння РФ у цій війні. Оперативні й стратегічні перспективи на 2023 рік для України в разі отримання відповідних засобів виглядатимуть зовсім інакше, ніж сьогодні. Наявність самої загрози використання ЗС України засобів ураження відповідної досяжності буде примушувати РФ по-іншому розглядати і природу, і перебіг, і результат нашого протистояння.

Військово-технічна допомога партнерів

Існують два суттєвих фактори, які з початку агресії мають вплив на прийняття рішень, строки і обсяги надходжень. Перший із них – хибне уявлення про масштаби російсько-української війни. Незважаючи на достатню кількість інформації, сучасному поколінню, світу і європейцям важко уявити собі в реальності бойові дії в стилі Другої світової війни. Відбиття Україною агресії з боку супердержави потребує і ще довго потребуватиме значних матеріальних ресурсів і грошових витрат. Другим фактором є пряма загроза застосування РФ тактичної ядерної зброї. Бойові дії на території України вже продемонстрували, наскільки РФ нехтує питаннями світової ядерної безпеки. Не можна повністю виключати ймовірність прямого втягування провідних країн світу в «обмежений» ядерний конфлікт, за яким проглядається перспектива Третьої світової війни. Саме з урахуванням такої складної й неоднозначної комбінації факторів повинні розглядатися перспективи військової кампанії 2023 року.