АССИРІЯ: ВІД НАРОДЖЕННЯ ДО ВЕРШИН МОГУТНОСТІ

В північних, гористих областях Месопотамії державність з’явилася на ціле тисячоліття пізніше, – ніж у Вавилонії. Першим ассирійським царем здебільшого вважають Шамші-Адада І, сучасника прославленого Хаммурапі, а найдавнішою столицею Ассирії — м. Ашшур, колишню шумерську колонію. Проте слід мати на увазі, що сама назва “Ассирія” вперше з’явилася лише в середині II тис. до н. е., що сам Шамші-Адад 1 не вважав себе царем Ашшура, хоч і

значився у пізніших царських списках, і що міста корінної Ассирії, скоріше всього, не були до XV ст. до н. е. об’єднані між собою ані політично, ані етнічно, тому немає достатніх підстав уважати державу Шамші-Адада І “Староассирійською”.

Шамші-Адад І був нащадком аморейської династії в Ханейському царстві. Він підкорив Марі, князівство Еккалатум, сирійське м. Катна й уклав союз із Каркемишем, офіційно іменував себе “царем всесвіту” і “воїном бога Енліля”. Але коли він помер, його державу завоював Хаммурапі. Так почалося безпрецедентне в історії воєнно-політичне суперництво між Ассирією та Вавилоном, яке тривало з перемінним успіхом понад тисячоліття і врешті-решт завершилося для Ассирії трагічно.

Політичний устрій держави Шамші-Адада І являв собою перехідну стадію від військової демократії до монархії. Верховна влада в Ашшурі — невеликій, але багатій державі — належала раді старійшин, що складалася з представників знатних родів, народні ж збори на початку II тис. до н. е. вже втратили своє колишнє значення. Зі складу ради старійшин спершу на півроку, а згодом на рік призначався чиновник лімму, ім’ям якого називали календарний рік. Лімму, можливо, був також скарбником. Рада старійшин призначала також укуллу, який головував на общинній раді. Царя Ашшура називали ішшіакку, його влада вже була спадковою. Ішшіакку здебільшого обіймав також посаду укуллу. Він виконував функції верховного жерця, адміністратора та військового вождя Влада ішшіакку поступово зростала, ставала самодержавною.

У середині II тис. до н. е. Вавилонію завоювали кассити, але Ассирії від цього легше не стало, бо її саму тоді підкорила сусідня Мітанні, котру аккадці називали Ханігальбатом, а єгиптяни — Нахаріною.

Державу Мітанні населяли хуррити — творці самобутньої й цікавої культури, мова яких належить, як і урартів, до групи східно кавказьких мов. Виникнення цієї хурритської держави, заклятого ворога Ассирії, залишається загадкою за сімома замками. Археологи до цих пір не знайшли її столицю — м. Вашшуканні. Не з’ясовано, хто був її першим царем. В XV ст. до н. е. Мітанні, про яку більш ранні документи навіть не згадували, раптом заявила про себе як могутня передньоазіатська держава. її соціально-економічну історію джерела майже не висвітлюють.

Утім, не лише Мітанні перейшла дорогу Ассирії. Хеттське царство паралізувало ассирійську торгівлю в Малій Азії, єгиптяни витіснили ассирійських купців із Сирії. Однак у такій несприятливій міжнародній обстановці ассирійські царі все-таки знайшли політичний вихід — уклали союз із могутнім Єгиптом, викликавши цим у царів Вавилону й Мітанні безсилу лють. За спиною Єгипту ассирійські володарі мало-помалу відроджували міжнародний престиж держави. Так, Ашшур-Убалліт І, скориставшись ослабленням Мітанні у війні з хеттами, визволився з-під мітаннійської опіки, ненадовго завоював Вавилон. Він першим з ашшурських володарів став іменувати себе “царем країни Ассирія”.

Ще енергійніше діяв на міжнародній арені Адад-Нерарі І, якого вважають творцем Середньоассирійської держави. Він завдав поразки союзним державі Мітанні західно-семітським кочівникам-арамеям, які постійно дошкуляли Ассирії своїми нападами, завоював Мітанні, відсунувши на заході ассирійський кордон до Каркемиша, став іменувати себе “царем всесвіту”. Салманасар І організував воєнний похід у Закавказзя, на територію майбутньої держави Урарту, й заснував там ассирійські колонії. На перетині важливих караванних шляхів він заснував м. Калах (Кальху) — майбутню ассирійську столицю. Зусиллями Салманасара І Мітанні перестала існувати.

Ряд завоювань здійснив також Тукульті-Нінурта І, найважливішим із яких стала перемога над касситською Вавилонією. Тукульті-Нінурта І пограбував вавилонські храми, вивіз в Ассирію золоту статую бога Мардука. Все ж фінал царювання Тукульті-Нінурти був трагічним: змовники, серед яких був і царський син, оголосили його божевільним, позбавили царської влади, а згодом убили.

Важким, дуже важким був шлях Ассирії до півсвітового панування. Серія переможних воєн знесилила державу, військова могутність її похитнулася. Цим скористався вавилонський цар Навуходоносор І, який ненадовго взяв під свій контроль ассирійські області. Проте на межі XII—XI ст. до н. е. політична фортуна знову повернулася лицем до ассирійців, позбавивши їх основних конкурентів на міжнародній арені. Так, сильне Хеттське царство впало під натиском “народів моря”, Єгипет остаточно занепав, а Вавилон завоювали кочові південно-арамейські племена халдеїв, які заселяли територію між берегами Перської затоки та південними містами Месопотамії.

Цим скористався енергійний і жорстокий Тіглатпала-cap І, який усе своє життя провів у воєнних походах. Він не давав продиху арамеям, обклав даниною фінікійські міста Бібл, Сідон і Арвад, завоював Вавилон, Аккад і Сіппар, люто придушив визвольні повстання на завойованих територіях. “їхньою (повстанців) шкірою я вкрив стовп, кількох їхя прибив до стіни, решту посадив на палю довкола стовпа”,— похвалявся він у своєму написі про розправу над вождями повстанців. Однак вавилонці Й цього разу вистояли, навіть знайшли в собі сили вторгнутися в ассирійську столицю й вивезти з неї статуї ассирійських богів.

Таким чином, у другій половині II тис. до н. е., тобто в Середньоассирійський період, Ассирія поступово перетворювалася на воєнізовану державу, хоча ще не демонструвала пітерських” зазіхань. Штовхало її на цей небезпечний шлях бажання елітних верств збагатитися за рахунок воєнної здобичі та контролювати караванні шляхи, які почали обминати кордони держави-хижака. Не останню роль у зростанні воєнного екстремізму Ассирії відіграло незмірне честолюбство її вождів.

Після смерті Тіглатпаласара І Ассирія втратила колишню могутність. Вона не змогла стримати натиск кочівників-арамеїв, яких уже тоді називали сирійцями і які в XII ст. до н. е. буквально наводнили собою Передню Азію, просочившися великими й малими племенами та групами окремих сімей. Ассирія, щоправда, зберегла свою державну незалежність, однак утратила свої завоювання на захід від Тігру і впродовж півтораста років перебувала на задвірках історії. В арамейському оточенні ассирійці поступово семітизувалися, перейшовши на арамейську мову.

Перші імперії світу. Ассирія та Нововавилонське царство

Країну, яка колись була відома як Ашшур, ми називаємо давньогрецькою назвою – Ассирія. Її історію можна відновити за літописами ассирійських царів. До кінця 10 століття до н. е. ассирійці встановили своє панування в усьому Північному Межиріччі. Ассирійська армія за своєю чисельністю та організованістю перевершувала армії інших країн Близького Сходу. Ассирійці завоювали узбережжя Середземного моря в районі Фінікії. Вони знищували жителів підкорених країн за найменший опір. З непокірних здирали шкіру, їх садили на палю або зв’язували в живі «піраміди», а решту населення забирали в полон.

Нові завоювання ассирійців припадають на правління царя Тіглатпаласара III (745-727 роки до н. е.), який вважається засновником Ассирійської імперії.

Імперія – це такий тип «світової держави», яка формувалася внаслідок завойовницьких воєн, коли до складу держави-переможниці включалися землі інших народів, на які поширювалися права правителів держави-завойовниці. За царювання Тіглатпаласара III було проведено важливі реформи, які заклали основу могутності країни. Завойовані землі було включено до складу Ассирії, і місцеве населення повинне було платити податки продуктами рільництва та відпрацьовувати на будівельних, дорожніх та іригаційних роботах, обслуговувати потреби армії.

Військові успіхи Ассирії досягалися завдяки численності та чіткій організації армії, яка за цими особливостями перевершувала армії всіх інших країн Сходу. Військо тепер складалося не з колоністів, а з професійних воїнів.

Карта Ассирії. У центрі власне ассирійські землі, навколо них землі, що були завойовані та перетворили Ассирію на імперію.

Ассирійські воїни.

Ассирійці штурмують місто.

Сама ассирійська армія перебувала на повному державному забезпеченні. Армія складалася з колісничних частин (у колісниці запрягали двох або чотирьох коней, на них воювали два або чотири воїни), кінноти, піхоти та саперних частин. Ассирійські воїни, захищені залізними та бронзовими панцирами, шоломами й щитами, були відмінними солдатами. Вони вміли споруджувати укріплені табори, будувати дороги, застосовувати стінобитні та запалювальні снаряди.

В армії була розвідка, якою керував зазвичай царевич-престолонаслідник. Найманців ассирійці не використовували, за винятком кімерійців, які були найкращими лучниками. Армія поділялася на 10, 50, 100, 1000 воїнів. У неї були знамена й штандарти, на яких зображували символи бога міста Ашшура. В армії і чиновничому апараті складали присягу. У добу розквіту Ассирія могла виставити армію в 120 000 воїнів.

Ассирійська держава постійно вела завойовницькі війни. Спочатку вона воювала із західними та північними сусідами, згодом захопила Сирію, потім Фінікію. У 729 році до н. е. Тіглатпаласар III захопив Вавилон і включив його землі до складу Ассирії.

Відтепер Ассирії належали всі землі «від Верхнього моря, де сідає сонце, до Нижнього моря, де сонце сходить», тобто від Середземного моря до Перської затоки. Отже, ассирійський цар став володарем усієї Передньої Азії. Після цих завоювань столицею Ассирійської держави стало місто Ніневія. Її називали лігвом левів. Тому що лев – цар звірів, а хто, як не цар Ассирії, міг полювати на цих тварин.

Кожний цар Ассирії намагався перевершити в жорстокості попередника. Спадкоємці Тіглатпаласара III впродовж ста років успішно зберігали гігантську імперію. Вони знищували храми та святині інших народів, убивали жерців, забирали релігійні символи.

Полювання царя. Ассирійський рельєф.

Ассирійці були по-справжньому спокійні тільки щодо мертвих, які вже не могли піднятися проти завойовників. Навіть тих, кого залишали живими і не покалічили, вони зазвичай виганяли з рідних земель і невеликими групами розселяли на нових землях.

І все ж таки імперія, побудована на насильстві та жорстокості, не могла зберігатися вічно. З’явилися ознаки непокори, і повстання стали виникати в різних куточках захоплених земель. Країна страждала від внутрішніх протиріч. Дві партії, купців і воїнів, ворогували між собою, і кожна прагнула перетягнути на свій бік царя. Купцям потрібні були мирні провінції, розвинуті міста з ремісниками, які виробляють високоякісні товари, виноградарі, садівники, які вирощують оливи, смоківниці, фінікові пальми. А воїни хотіли продовжувати грабунки та вбивства. Утримання армії вимагало великих податків. А податки викликали невдоволення громадян. І якщо в сільській місцевості люди не виказували спротиву, то в містах невдоволення зростало. Одначе Ассирія була ще могутньою, як ніколи. Народи тремтіли перед нею, підкорені царі бородами замітали землю, цілуючи ноги ассирійських правителів.

Але згодом підкорений Вавилон зміцнів і спочатку вийшов зі складу Ассирійської держави, а потім, у союзі з мідійцями, у 612 році до н. е. зруйнував імперію ассирійців.

Найбільшим здобутком ассирійців вважають стіни ассирійських палаців і храмів, прикрашені рельєфами із зображеннями тварин. На стінах були також фризи – прикраси з вапняку. Оздоблення фарбували та вкривали поливою. Здебільшого використовували синю та жовту фарби.

Символами імперії стали бики з головами людей та крилами – шеду.

Ассирійський фриз із Ніневії.

Шеду – захисники від демонів, символи царювання і бога місяця Сіна.

Вавилон і Мідія спільними зусиллями взяли столицю Ассирії Ніневію. Тепер уже ассирійців гнали в чужі землі, примушуючи до тяжкої рабської праці. Країну ще довго називали Ассирією, проте самі ассирійці щезли набагато раніше, ніж ті народи, яких вони гнобили та нищили вогнем і мечем.

Багатства ассирійської держави поділили між собою вавилоняни та мідійці. Ашшур дістався Вавилону. Вавилон також отримав Сирію, Фінікію, Палестину та Аравію. Ніневія та її округи перейшли до Мідії.

Спробуй знайти в мережі Інтернет карти Ассирії та Нововавилонського царства. Переконайся, що ці держави були імперіями, і покажи на карті країни, які вони завоювали.

Перемогу і мир скріпив шлюб вавилонського царевича Навуходоносора з дочкою мідійського царя Кіаксара Амітіс. Саме завдяки цьому шлюбу з’явилося друге чудо світу. Першим чудом світу стали єгипетські піраміди. А ось другим у списках давніх греків записано висячі сади Семіраміди. Хоча назва ця помилкова. Семіраміда, найімовірніше, була ассирійською царицею Шамурамат. Проте вона не мала стосунку до цієї споруди.

Висячі сади Семіраміди (Амітіс). Художня реконструкція.

Згідно з легендою, сади зробили за наказом царя Навуходоносора II для його дружини Амітіс, мідійської царівни, яка сумувала за рідною гірською країною. Схоже, цар кохав свою дружину, оскільки, вступивши на трон, засадив деревами та рослинами з далекої Мідії дах частини палацових і храмових будівель. На високі кам’яні виступи насипали ґрунт і висадили рідкісні екзотичні рослини з батьківщини царівни. Зі стін палацу спадали водоспади, утворюючи навколо нього величезний ставок.

Ворота Іштар.

У столиці царства було відновлено мури, які захищали місто. Загалом у місті було вісім брам. Кріпосна стіна складалася з двох ліній. Зовнішня стіна була заввишки 8 метрів і завширшки 3,7 метра. Довжина її становила 8,3 кілометра. Внутрішня, яка була на відстані 12 метрів від першої, мала висоту 11-14 метрів і ширину 6,5 метра. У стінах через кожні 20 метрів розміщувалися вежі для обстрілу. Перед зовнішньою стіною викопали рів і наповнили його водою.

Вавилон. Художня реконструкція.

Руїни Вавилона. Фото 1975 року.

Дізнайся самостійно, як зараз називається країна, у якій містяться руїни Вавилона – одного з найвеличніших міст Стародавнього світу.

У провідних галузях домінувала праця вільних виробників. До залежних людей належали рільники, які працювали на землях храмів, царя та приватних осіб. Заможні громадяни володіли трьома-п’ятьма рабами. Рабів часто селили на невеликий наділ за помірний оброк, який складав 12 сіклів 1 на рік. Вартість раба становила приблизно 60-90 сіклів.

Боргова кабала суттєво зменшилася. Відтепер кредитор міг заарештувати боржника, помістити його в боргову в’язницю, але вже не міг продати в рабство.

Храми займалися лихварством і торгівлею, володіли земельними угіддями, рабами. Джерелом їхнього існування була десятина. Нею обкладали землевласників, скотарів, садівників, пекарів, ремісників і чиновників. Натомість царський двір не провадив активної господарської діяльності. Найчастіше землі просто здавали в оренду.

Вавилон прагнув міцного миру, адже не хотів стати новою Ніневією, містом крові та лігвом левів. Держава хотіла примножувати свої скарби не грабунками, а працею ремісників, торгівлею купців і податками, які з року в рік дедалі ретельніше збирала з підлеглих народів.

Вавилон пильно стежив за землями, які йому дісталися у спадок від ассирійців. Двічі він вів війни на близьких до Єгипту землях. Двічі захоплював і грабував Єрусалим. Було пограбовано Єрусалимський храм, захоплено в полон жителів цього міста та вивезено більшу частину юдеїв «до рік вавилонських».

Згідно з біблійною легендою, у складі полонених перебував Даниїл, юнак, який згодом став знаменитим тлумачем снів, пророком. Коли одного разу цар побачив сон, тільки Даниїл зміг його розгадати. Царю наснився велетень, «голова його була із чистого золота, груди та руки – із чистого срібла, черево його та стегна – з міді, гомілки – із заліза, ноги частково залізні, частково з глини». Потім «відірвався від гори камінь, ударив по велетню, по залізних та глиняних його ногах і зруйнував їх. Тоді все зруйнувалося: залізо, глина, мідь, срібло, золото перетворилися на порох, що на літньому гумні розносить вітер, не лишаючи ні сліда, – а камінь, що розтрощив велетня, став великою горою та заповнив землю».

Подібно до велетня із царського сну, занепало згодом і Нововавилонське царство. Останнім на престол зійшов цар Набонід (556-539 роки до н. е.), який переніс свою резиденцію в Аравію. У Вавилоні він залишив правити свого сина Валтасара.

1 Один сікль – приблизно 8,4 грама срібла.

Згідно з Біблією, під час свята Валтасара з’явилася людська рука, яка написала на стіні палацу слова: «Мене, текел, перес». Пророк Даниїл, уже похилий старець, розтлумачив значення слів так: «Мене – вирізнив Бог царство твоє і покінчив з ним; текел – ти зважений на терезах і визнаний легеньким; перес – поділене царство твоє та віддане мідянам і персам. ».

У серпні 539 року до н. е. поблизу річки Тигр перси розгромили армію, якою командував Валтасар. Перси взяли Вавилон несподівано. Уночі цар персів Куруш (грецькою мовою – Кір) відвів води Євфрату в спеціальні канали. Потім через сухе русло він перебрався через стіни неприступного міста. 29 жовтня Куруш вступив у місто. Вавилонія втратила незалежність, а її останнього царя відправили в почесне заслання.

Спробуй сформулювати, чому історія перших двох імперій була такою короткою.

Ассирія

Ассирія. Барельєф із зображенням ассирійського нападу на місто із застосуванням лучників та колісного тарану із палацу в
м. Німруді, 865–860 до н. е. Колекція Британського музею м. Лондона (Велика Британія)

Зміст

Столиці

Перша столиця Ассирії — м. Ашшур (від сер. 2 тис. до н. е.; тепер — південна околиця м. Шергата, Ірак). Назва держави та її першої столиці походить від імені верховного божества давніх ассирійців Ашшура (Ассура).

Близько 864 до н. е. столицю перенесено до м. Кальху (поблизу с. Селамія, бл. 20 км від м. Мосула, Ірак). 707 до н. е. (за ін. обчисленнями — 713 до н. е.) цар Ассирії Саргон II заснував нову столицю Ассирії — м. Дур-Шаррукін (ассир. «Фортеця Саргона», тепер — поряд із селищем Хорсабад [Хорсабат], Ірак). Після його смерті 705 до н. е. столицю перенесено до м. Ніневії (тепер — поряд із м. Мосулом).

Останньою столицею Ассирії (фактично — місцем перебування царя без формального статусу столиці) після зруйнування м. Ніневії
612 до н. е. і приєднання переважної частини території Ассирії до Вавилонського царства було м. Харан (611–609 до н. е.).

Територія

У період максимального розширення територія Ассирії охоплювала землі від м. Ура й узбережжя Перської затоки на Південному Сході до Південного Кавказу на Півночі, а також східного узбережжя Середземного моря; тримала у прямій залежності від себе Вавилонське царство та Єгипет.

Мова

Урядовою мовою Ассирії був ассирійський діалект вавилоно-ассирійської мови, що сформувався у процесі еволюції аккадської мови. У пізній період існування Ассирії ассирійський діалект на її території значною мірою витіснено арамейською мовою.

Культура

Культура Ассирії є близькоспорідненою з вавилонською культурою, її найважливіші пам’ятки — руїни палацових комплексів, оборонних і культових споруд міст Ніневії, Ашшура, Дур-Шаррукіна, Ашшурбанапала бібліотека у м. Ніневії та ін. (Див. Ассирійське мистецтво).

Історія

Міста Ашшур і Ніневію засновано бл. 25–24 ст. до н. е. У ранній період своєї історії вони перебували під владою Аккаду. Унаслідок занепаду Аккадської державиви близько 2000 до н. е. почала формуватися Ассирійська держава з центром у м. Ашшурі, яка контролювала територію довколанього. Завдяки поступовому піднесенню Ассирії у 19–18 ст. до н. е. під її владу потрапила північ Аккаду та північна частина Месопотамії.

Близько 1757 до н. е. Ассирію захопив вавилонський цар Хаммурапі (див. Вавилон), однак контроль вавилонян над Ассирією був короткотривалим. У 17 ст. до н. е. Ассирія потрапила під владу хуритської держави Мітанні, що зберігала контроль над цією територією до кін. 15 ст. до н. е. (формально до початку 14 ст.). Унаслідок занепаду Мітанні контроль останньої над Ассирією послабився. Правитель м. Ашшура Еріба-Адад І (1390-ті–1360-ті до н. е.) у приватних документах вживав щодо себе титул «цар», хоч і уникав його в офіційних написах та фактично не підкорювався Мітанні. Син Еріба-Адада І Ашшур-убалліт І (бл. 1365 – бл. 1329 до н. е.) оголосив себе царем, підтримував дипломатичні відносини з Єгиптом і дружні стосунки з Вавилонією. Ассирія стала однією з наймогутніших країн регіону. Під час правління Салманасара І (бл. 1274 – бл. 1244 до н. е.) війська Ассирії знищили державу Мітанні. Під час правління Тікульті-Нінурти І (бл. 1244 – 1207 до н. е.) Ассирія завоювала Вавилонію (бл. 1223 до н. е.), а до титулатури царів Ассирії додано титул «цар Шумеру й Аккаду». Проте Касситська династія зберегла формальну владу над м. Вавилоном. Уже під час правління вавилонського царя Адад-Шум-Уцура (1219–1188 до н. е.) Вавилонія звільнилася від прямого контролю з боку Ассирії.

Під час правління Тіглатпаласара І (бл. 1115–1076 до н. е.) до Ассирії приєднано Північну Сирію та Північну Фінікію (Ассирія отримала вихід до Середземного моря). Після його смерті розпочався занепад Ассирійської імперії, посилений вторгненням кочових племен, зокрема арамейців. Наслідком цього стала втрата всіх завойованих територій за межами власне ассирійської частини Північної Месопотамії.

Наприкінці 10 — на поч. 9 ст. до н. е. розпочалося відродження Ассирії та зростання її могутності. Ассирійський цар Адад-Нірарі ІІ (бл. 912–891 до н. е.) розбив кочові племена у північно-східній частині Ассирії, армію Вавилонії та встановив контроль над Середньою Месопотамією. Проте наприкінці 9 ст. до н. е. внаслідок економічної кризи, викликаної численними завойовницькими походами, Ассирія втратила контроль над Вавилонією та іншими захопленими землями.

Завойовницькі походи відновили під час правління Тіглатпаласара ІІІ (745–727 до н. е.). Ассирійські війська перемогли армію Урарту й Північно-Сирійського союзу; він присвоїв титул царя Вавилонії, встановив контроль над частиною міст Фінікії. Його наступник Саргон ІІ приєднав до Ассирії Ізраїльське царство (10 північних колін Ізраїлю виведено в ассирійський полон і поступово асимільовано, т. з. втрачені коліна). Під час правління Сінаххеріба (740 до н. е. — 681 до н. е.; Ірак) територія Ассирії досягла максимальних розмірів, придушено повстання у Вавилонії (причому м. Вавилон зруйновано й затоплено) та в низці міст Сирії й Фінікії, здійснено похід проти коаліції військ Еламу, Персії (див. Іран) та арамейців. Після вбивства Сінаххеріба і приходу до влади його сина Асархаддона (713 до н. е. — 669 до н. е.; тепер Туреччина) м. Вавилон відновлено. Поновлено контроль над Сирією, Фінікією, встановлено контроль над Юдеєю, укладено мир із Еламом. Під час правління Ашшурбанапала ассирійські війська придушили постання в Єгипті, фінікійському м. Тірі та перемогли війська Еламу. Ассирія мирним шляхом отримала контроль над Табалом і Кілікією.

Близько 660 до н. е. правитель Єгипту Псамметіх відмовився визнавати владу Ассирії. 652–648 відбулося повстання вавилонського царя Шамаш-шум-укіна проти влади Ассирії. Вавилон отримав підтримку від арабських племен, Еламу та Єгипту. Ассирійські війська змогли завдати поразки силам антиассирійської коаліції, 648 до н. е. Вавилон було взято. Після поразки постанців Ассирія розгорнула бойові дії проти Еламу, наслідком яких стало знищення Еламу як держави (639 до н. е.).

Занепад

В останні роки правління Ашшурбанапала розпочався занепад Ассирії. На межі 630–620-х до н. е. усередині Ассирії розпочалися збройні зіткнення між правителями окремих провінцій. 626 до н. е. від Ассирії від’єдналася Вавилонія, на території якої проголошено окреме царство. На межі 620–610-х на сході Ассирії почалися зіткнення з Мідією. Після взяття м. Ніневії (612 до н. е.) військовою коаліцією Мідії й халдеїв царем Ассирії оголошено Ашшур-убалліта ІІ, збройну допомогу якому надавав Єгипет. Свою останню столицю (м. Харран) він втратив 609 до н. е. У 605 до н. е. союзну армію Ассирії та Єгипту остаточно розгромлено за межами Ассирії військом Вавилонії у битві біля Каркемиша (тепер околиці м. Каркамиша, Туреччина); Ассирію як державу ліквідовано.

Джерела

Wallis Budge E. A. Annals of the Kings of Assyria: The Cuneiform Texts with Translations and Transliterations from the Original Documents. London; New York; Bahrein, 2005.

Література

1. Smith G. Assyria from the Earliest Times to the Fall of Nineveh. London, 1875.
2. Садаев Д. Ч. История древней Ассирии. Москва, 1979.
3. История Древнего Востока. Москва, 1983. Т. 1.
4. Ascalone E. Mesopotamia: Assyrians, Sumerians, Babylonians. Berkeley, 2007.
5. Düring B. S. The Imperialisation of Assyria: An Archaeological Approach. Cambridge, 2020.