Договір поставки

Договір поставки розроблено з метою врегулювання відносин сторін, які виникають під час поставки товарів між Постачальником (особою, яка безпосередньо здійснює поставку) та Покупцем (особою, яка отримує товари).

Характерною особливістю Договору поставки є те, що він укладається в рамках здійснення підприємницької діяльності з метою задоволення господарських потреб. Укладення Договору в особистих (приватних) цілях не допускається.

На стороні Постачальника та Покупця можуть бути виключно юридичні особи або фізичні особи-підприємці.

Договір поставки може бути розірвано за (1) спільною згодою сторін, що оформлюється додатковою письмовою угодою між Постачальником та Покупцем, або (2) в односторонньому порядку з ініціативи Покупця або Постачальника у випадках, прямо визначених Договором, шляхом направлення відповідного повідомлення іншій стороні договору.

Визначення строків та графіку поставки

Запропонований шаблон Договору дає можливість користувачу обрати одну з наступних моделей:

(1) договір укладається для здійснення разової (однієї) поставки товару; або

(2) договір укладається для здійснення багаторазової поставки товару на підставі окремого замовлення Покупця, в якому зазначається асортимент, кількість та інші характеристики товару; або

(3) договір укладається для здійснення багаторазової поставки товару у відповідності до погодженого графіку (квартального, місячного, добового тощо). Асортимент, кількість та інші характеристики товару визначаються в кожному окремому замовленні, що направляється Покупцем до дати чергової поставки.

Спосіб здійснення поставки

Поставка товарів за Договором здійснюється в один з наступних способів:

(1) шляхом вибірки (самовивозу) товару Покупцем. У випадку вибору цієї опції, Покупець за власний рахунок забирає товар зі складу Постачальника у строки, визначені Договором.

(2) шляхом безпосередньої поставки товарів за рахунок і кошти Постачальника.

Порядок проведення розрахунків за поставлений товар

Текст запропонованого шаблону дає можливість обрати декілька способів оплати за поставлений товар. Перша опція дозволяє Постачальнику вимагати 100 % попередньої оплати за товар. Друга опція дає можливість Покупцю здійснити оплату поставленого товару впродовж певної кількості днів від моменту фактичного отримання такого товару Покупцем. Якщо жоден із запропонованих варіантів не підходить, сторони цього Договору мають можливість самостійно визначити строки проведення розрахунків.

Відмінність Договору поставки від Договору транспортного експедирування

На практиці досить частим є змішування змісту Договорів постави та Договорів транспортного експедирування, що призводить до багатьох конфліктних ситуацій між контрагентами. При деякій схожості, ці два види договору є принципово відмінними та різняться за наступними ознаками.

По-перше, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу. Тоді як за договором поставки одна сторона (постачальник) зобов’язується за плату передати у власність іншій стороні певний товар, шляхом його постачання.

По-друге, договір транспортного експедирування є видом договору про надання послуг, тоді як договір поставки до такого виду договорів не належить.

По-третє, Постачальник несе відповідальність перед клієнтом за якість поставленої продукції, тоді як експедитор несе відповідальність перед клієнтом лише за якість наданих послуг з перевезення.

Як використовувати документ

Цей Договір може бути використано у роботі державних або приватних підприємств, установ та організацій для здійснення поставки будь-якого виду товару для задоволення господарських потреб клієнтів.

Договір має бути оформлено у простій письмовій формі і він набуває юридичної сили від дати його підписання обома сторонами, і продовжує діяти впродовж строку, окремо погодженого сторонами Договору. Важливо відмітити, що чинне законодавство України не вимагає нотаріального посвідчення Договору. Звертаємо увагу, що зміна умов цього Договору в односторонньому порядку однією із сторін заборонена.

Окрім цього слід відмітити, що окремими державними стандартами та технічними умовами можуть бути передбачені додаткові вимоги щодо якості товару, який постачається за Договором, або щодо умов його поставки.

Застосовуване законодавство

Договір поставки складено у відповідності до чинних положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Як змінити шаблон

Ви заповнюєте форму. Документ створюється у Вас на очах по мірі того, як Ви відповідаєте на питання.

У кінці Ви отримаєте його безкоштовно у форматах Word та PDF. Ви зможете змінити його та використати знову.

Інші назви для документа:

Договір поставки товару, Договір поставки з юридичною особою, Договір поставки між юридичними особами, Договір поставки з фізичною особою, Договір поставки між фізичними особами

Комерційна діяльність – Інші шаблони юридичних документів для завантаження

• Договір про надання послуг
• Договір прокату
• Акт приймання-передачі наданих послуг
• Статут фермерського господарства
• Договір оренди рухомого майна
• Акт приймання-передачі виконаних робіт
• Договір підряду (виконання робіт)
• Повідомлення про розірвання договору про надання послуг
• Договір (Декларація) про створення сімейного фермерського господарства
• Розписка про отримання грошових коштів
• Повідомлення про розірвання договору поставки
• Угода про розірвання договору поставки
• Повідомлення про розірвання договору оренди рухомого майна
• Повідомлення про розірвання договору прокату
• Угода про розірвання договору про надання послуг

• Інші шаблони юридичних документів для завантаження

Умови укладення трудового договору

Провідний спеціаліст відділу з питань праці
Департаменту соціального, трудового та
гуманітарного законодавства
Кондрух Наталія Вікторівна
%d% Умови укладення трудового договору. %/d% Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Кодексом законів про працю України дано визначення трудового договору.

Так, трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Слід зазначити, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Додержання письмової форми є обов’язковим у таких випадках:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім;

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу.

При цьому слід звернути увагу на те, що згідно зі статтею 200 Кодексу України про адміністративні правопорушення прийняття посадовими особами підприємств, установ, організацій на роботу громадян без паспортів або з недійсними паспортами, – тягне за собою накладення штрафу в розмірі від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Те саме порушення, допущене посадовою особою після застосування до неї протягом року заходу адміністративного стягнення за такі дії, – тягне за собою накладення штрафу від десяти до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Також при укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, – також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.

Подання трудової книжки є обов’язковим і навіть тоді, коли наймачем є фізична особа.

Особи, які вперше шукають роботу і не мають трудової книжки, повинні пред’явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку.

Крім того, військовослужбовці, звільнені із Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, Цивільної оборони України, Управління охорони вищих посадових осіб України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України та військовослужбовці, звільнені із Збройних Сил колишнього Союзу РСР і Збройних сил держав учасниць СНД, пред’являють військовий квиток. Звільнені з місця відбування кримінального покарання зобов’язані пред’явити довідку про звільнення.

Доцільно зазначити, що укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

При цьому, слід зазначити, що забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров’я.

Щодо укладення трудового договору між працівником і фізичною особою слід зазначити, що фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 року N 260, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 червня 2001 р. за N 554/5745.

Цей Порядок поширюється на фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму працівників та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов’язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо).

Відповідно до цього Порядку при реєстрації трудового договору сторони повинні подати такі документи:

• фізична особа, суб’єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму працівників – паспорт, свідоцтво про реєстрацію підприємницької діяльності, довідку відповідної державної податкової адміністрації про ідентифікаційний код;

• фізична особа, яка використовує найману працю, пов’язану з наданням послуг, – паспорт, довідку відповідної державної податкової адміністрації про ідентифікаційний код;

• працівник, який влаштовується на роботу до фізичної особи, – паспорт, трудову книжку, довідку відповідної державної податкової адміністрації про ідентифікаційний код;

• особа, яка вперше шукає роботу і не має трудової книжки, – паспорт, довідку відповідної державної податкової адміністрації про ідентифікаційний код.

Відповідальна особа центру зайнятості в день подання фізичною особою трудового договору реєструє його у книзі реєстрації трудових договорів. Трудовому договору присвоюється номер, за яким він зареєстрований у книзі, і ставиться дата його реєстрації.

На підставі запису про реєстрацію трудового договору, зробленого в книзі, відповідальна особа центру зайнятості робить на трьох примірниках трудового договору запис:

Трудовий договір зареєстрований “___” ________________ 200_ р. N ____
_____________________________________________________________________
(найменування державної служби зайнятості)

М. П. _______________ ______________________________________
(підпис) ( прізвище, ім’я, по батькові посадової особи служби зайнятості)

У разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті Кодексу законів про працю України, про що сторони сповіщають державну службу зайнятості, яка зареєструвала трудовий договір.

Слід зазначити, що відповідальна особа центру зайнятості протягом трьох днів повинна зняти трудовий договір з реєстрації, про що робиться відмітка у книзі реєстрації трудових договорів.

На підставі цього запису відповідальна особа центру зайнятості робить на трьох примірниках трудового договору запис:

Трудовий договір від “___” _______________ 200_ р. N ______
знято з реєстрації “___” _______________ 200_ р.

__________________________________________________________
(найменування державної служби зайнятості)

М. П. _______________ ______________________________
(підпис) (прізвище, ім’я, по батькові посадової особи служби зайнятості).

Записи про реєстрацію та зняття з реєстрації трудового договору дають право фізичній особі внести записи до трудової книжки працівника про прийняття та звільнення його з роботи.

Посадова особа центру зайнятості підтверджує особистим підписом записи, унесені фізичною особою до трудової книжки працівника, і засвідчує їх печаткою.

Доцільно також зазначити, що посадова особа центру зайнятості повинна ознайомити сторони під розпис щодо порядку реєстрації та зняття з реєстрації трудового договору, унесення відповідних записів до трудової книжки працівника та її зберігання.

Крім того, Кодекс законів про працю України передбачає, що при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування. Метою випробування є перевірка відповідності працівника роботі, яка йому доручається.

Слід зазначити, що умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.

Доцільно відмітити, що випробування не встановлюється при прийнятті на роботу:

осіб, які не досягли вісімнадцяти років;

молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів;

молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів;

осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби;

інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи.

Випробування не встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.

Строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації – шести місяців.

Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця.

Разом з цим слід зазначити, що якщо працівник в період випробування був відсутній на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин, строк випробування може бути продовжено на відповідну кількість днів, протягом яких він був відсутній.

Слід відмітити, що працівник вважається таким, який витримав випробування, якщо строк випробування закінчився, а він до закінчення строку не був звільнений з роботи.

Якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник або уповноважений ним орган протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір.

При цьому, звільнення працівника за результатами випробування повинно бути оформлено наказом власника або уповноваженого ним органу. В наказі обов’язково робиться посилання на статтю 28 Кодексу законів про працю України.

Крім того, розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

Провідний спеціаліст відділу з питань праці
Департаменту соціального, трудового та
гуманітарного законодавства
Кондрух Наталія Вікторівна

Поняття та умови договору в цивільному праві

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз’ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.

Зміст

• 1 Нормативна база
• 2 Поняття та основні ознаки цивільно-правового довогору
• 3 Свобода договору
• 4 Види договорів у цивільному праві
• 5 Зміст цивільно-правового договору
• 6 Умови цивільно-правового договору
  • 6.1 Істотні умови
  • 6.2 Типові умови
  • 6.3 Звичайні умови
  • 6.4 Випадкові умови

  Нормативна база

  Поняття та основні ознаки цивільно-правового довогору

  Цивільно-правовий договір — є основною підставою виникнення зобов’я­зально-правових відносин (зобов’язань), що встановлює певні суб’єк­тивні права i суб’єктивні обов’язки для сторін, які його уклали. Договір можна визначити як угоду двох або кількох осіб, спрямовану на встановлення, змiну або припинення цивiльних правовiдносин. Предметом договору завжди є певна дiя, але ця дiя може бути тiльки правомiрною. Якщо предметом договору буде неправомiрна дiя, тобто незаконна, то такий договiр визнається не­дiйсним. Договір вважається дійсним при дотриманні таких умов: законнiсть дiї; волевиявлення сторiн; дотримання встановленої законом форми договору; правоздатнiсть i дiєздатнiсть сторiн. Головним елементом кожного договору є воля сторін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить закону..
  Основними ознаками договору є:

  • домовленість, тобто для його існування має бути компроміс, збіг волевиявлення учасників;
  • домовленість двох чи більше осіб, тобто з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір;
  • спрямованість на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків.

  Свобода договору

  При укладенні договору сторони є вільними у виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що визначено чинним законодавством (стаття 627 Цивільного кодексу України). Це положення закріплює один з найважливіших принципів договірного регулювання суспільних відносин — принцип свободи договору, який включає в себе наступні складові:

  1. свобода в укладенні договору, тобто відсутність будь-яких примусів, щодо того, вступати суб’єктам в договірні відносини, чи ні;
  2. свобода вибору характеру договору, що укладається, а це означає, що сторони самі для себе вирішують, який саме договір їм укладати. При цьому, вони можуть укладати як договір, що передбачений чинним законодавством, так і такий, що ним не передбачений, проте відповідає загальним засадам цивільного законодавства (частина 1 статті 6 Цивільного кодексу України).
  3. вільний вибір контрагента за договором, тобто сторони шукатимуть того контрагента, який максимально підходить їм за тими чи іншими ознаками.
  4. вільний вибір умов договору, що означає, що сторони на власний розсуд визначають зміст цього договору, формують конкретні умови тощо.

  Види договорів у цивільному праві

  1. Залежно від виникнення в договорі взаємних прав та обов’язків у сторін, розрізняють односторонні та взаємні (двосторонні, синалагматичні) договори. В односторонньому договорі одну сторону наділено лише правом вимоги, а іншу — лише обов’язком задовольнити цю вимогу (частина 2 статті 626 Цивільного кодексу України), наприклад, договір позики. Натомість у взаємному (двосторонньому, синалагматичному) договорі, яких у цивільному праві переважна більшість, обидві сторони наділено взаємними (кореспондуючими) правами та обов’язками (частина 3 статті 626 Цивільного кодексу України), наприклад, договір купівлі – продажу. Різновидом взаємних договорів є договори багатосторонні, в яких беруть участь більше ніж дві сторони, що наділені взаємними правами та обов’язками, наприклад, договір про сумісну діяльність. До багатосторонніх договорів застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів (частина 4 статті 626 Цивільного кодексу України). Договір, незалежно від того, чи є він одностороннім чи взаємним, завжди буде двостороннім зобов’язанням.
  2. Залежно від наявності зустрічного майнового мінового еквіваленту договори слід поділити на відплатні та безвідплатні. Відплатними слід визнавати договори, в яких одна сторона за виконання нею обов’язку повинна отримати відповідне відшкодування, чи то у формі грошей, інших майнових цінностей, чи то у формі іншого зустрічного надання, наприклад, купівля-продаж, міна тощо. Відплатність цивільно-правового договору презюмується, тобто договір вважається відплатним, поки інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (частина 5 статті 626 Цивільного кодексу України). У свою чергу, безоплатним визнається договір, за яким майнового відшкодування або іншого зустрічного надання за виконане зобов’язання не передбачено, наприклад договір позички.
  3. Залежно від юридичної спрямованості договорів їх поділяють на основні та попередні. Основними вважають договори, які безпосередньо спрямовані на виникнення прав та обов’язків між учасниками конкретного договору. Натомість попередніми слід вважати договори, сторони яких зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором (частина 1 статті 635 Цивільного кодексу України). Попередні договори слід відмежовувати від договорів про наміри, оскільки в останніх лише встановлюється намір сторін у майбутньому вступити у договірні відносини, без обов’язку укласти договір у майбутньому.
  4. Залежно від осіб, які мають право вимагати виконання договору, слід розрізняти договори на користь контрагентів і договори на користь третіх осіб. Переважна більшість договорів укладається їх учасниками (контрагентами) та виконуються на їх користь. Однак в окремих випадках законодавець передбачає можливість укладення договорів на користь третьої особи. В цьому разі, боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яку встановлено або не встановлено у договорі (частина 1 статті 636 Цивільного кодексу України). При цьому, виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом.
  5. Залежно від наявності волі осіб на укладення договору розмежовують договори, що укладаються з волі контрагентів, та договори, що укладаються незалежно від волі контрагентів. Переважна більшість договорів укладається залежно від волі контрагентів. Однак в окремих випадках укладення договорів може не залежати від волі сторін, що домовляються. Переважна більшість таких договорів мають характер публічного договору, тобто такого, за яким, відповідно до частини 1 статті 633 Цивільного кодексу України, одна сторона — підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору є однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надано відповідні пільги.
  6. Залежно від способу укладення договору можна виділити взаємопогоджені договори та договори приєднання(стаття 634 Цивільного кодексу України).. За загальним правилом — договір це є система компромісів, які вибудовуються усіма сторонами задля задоволення власних інтересів, шляхом врахування волі обох контрагентів майбутнього договору. Однак існують і договори приєднання, в яких у формулюванні умов договору бере участь тільки одна сторона, а інша може або прийняти ці умови в цілому, або ні. Сформульовані цією однією стороною умови вказують у формулярах або інших стандартних формах.
  7. Залежно від того, чи передбачено можливість укладення певного договору в актах цивільного законодавства, договори поділяють на поіменовані та непоіменовані. До поіменованих договорів слід відносити ті, можливість укладення яких прямо передбачено в Цивільному кодексі України та інших актах цивільного законодавства, наприклад, договір купівлі-продажу, поставки, міни, підряду тощо. До непоіменованих належать договори, можливість укладення яких прямо не передбачено в актах цивільного законодавства (наприклад, договори про надання медичних, освітянських, аудиторських, маркетингових, рекламних, ритуальних та інших послуг). Для цього виду договорів слід застосовувати правила аналогії закону чи аналогії права. Однак учасники цивільних правовідносин можуть укладати як поіменовані, так і непоіменовані договори, головне, щоб вони відповідали загальним засадам цивільного законодавства (частина 1 статті 6 Цивільного кодексу України). Також слід було б відрізнити непоіменовані договори від змішаних, тобто договорів, які містять в собі елементи різних договорів (частина 2 статті 628 Цивільного кодексу України).
  8. За своєю формою договори можуть бути усними і письмовими.Останні, в свою чергу, поділяються на прості і нотаріально посвідчені.

  За загальним правилом вибір форми договору залежить від бажання осіб, що його укладають. Однак у ряді випадків закон вимагає, щоб договори були укладені в певній формі. Якщо для договору не встановлено такої форми, він вважається укладеним, поки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі укласти договір лише у випадках, передбачених законом. Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо інше не встановлено законом (наприклад, договір купівлі-продажу за готівку).
  Проста письмова форма застосовується в разі укладення договорів між юридичними особами, між фізичною та юридичною особою, крім договорів, що виконуються під час їх укладення. У простій письмовій формі укладаються й інші договори громадян між собою, якщо дотримання цієї форми вимагає закон (наприклад, договір майнового найму (оренди) між громадянами на строк понад одного року). Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов’язкове у випадках, передбачених у законі. Таким чином, укладаються договір купівлі-продажу жилого будинку та деякі інші. Таке посвід­чення здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення даної нотаріальної дії шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути посвідчений нотаріально.

  Зміст цивільно-правового договору

  Зміст договору, відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, становлять, по-перше, умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та по-друге, умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. До змісту договору належать також і умови (пункти), які містяться в складових частинах договору, якщо їх наявність обумовлено в основному тексті договору (додатки, плани, схеми, кошторис, малюнки тощо).

  Умови цивільно-правового договору

  Залежно від юридичного значення, в змісті слід вирізняти істотні, типові, звичайні та випадкові умови.

  Істотні умови

  Істотними вважаються умови, які необхідні і достатні для укладення договору. Це випливає зі статті 638 Цивільного кодексу України, згідно з якою договір вважається укладеним тільки тоді, коли між сторонами в потрібній для відповідних випадків формі досягнуто згоди зі всіх істотних його умов. Це означає, що за відсутності хоча б однієї з таких умов договір не може вважатися укладеним. Водночас, якщо досягнуто згоди щодо істотних умов, то договір набирає чинності, навіть якщо не містить якихось інших умов. Саме тому такі умови ще називають необхідними. Визначення кола істотних умов залежить від специфіки кожного конкретного договору. Наприклад, істотними умовами договору купівлі-продажу є предмет договору, ціна. Предмет договору, плата за користування, порядок користування найнятим майном є істотними умовами договору найму.
  Частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України поділяє істотні умови на 4 групи:

  1. умови про предмет;
  2. умови, які визначені законом як істотні;
  3. умови, які є необхідними для договорів цього виду;
  4. умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

  При визначенні істотних умов того або іншого договору слід враховувати, що вирішення цього питання залежить, насамперед від суті конкретного договору. Тому не випадково Цивільний кодекс України, при визначенні істотних умов договору, відсилає до спеціальних норм, присвячених договірним зобов’язанням цього виду і називає істотними, насамперед, ті умови, які визнані такими згідно із законом і передбачені як обов’язкові самими нормами права, що регулюють ці договірні відносини. Зокрема, такий підхід був характерний при визначенні істотних умов так званих господарських договорів поставки, контрактації.
  Однак не завжди істотні умови визначаються безпосередньо в законодавстві.
  Наприклад, купівля-продаж за своєю суттю є оплатним договором, отже, не встановлення угодою сторін такої умови, як ціна, свідчить про відсутність самого договору купівлі-продажу. Однак, будучи істотною для договору купівлі-продажу, умова про ціну позбавлена значення для договору дарування, у зв’язку з безоплатним характером останнього.
  Будь-яка зі сторін може визнати недостатніми ті умови, що названі істотними у законі або є необхідними для договору цього виду, і зажадати включення у договір додаткових умов, без яких угода її не влаштовує. У цьому випадку такі умови також набувають значення істотних. Наприклад, за загальним правилом, доставка проданої речі в певне місце не належить до істотних умов купівлі-продажу. Однак якщо покупець хотів укласти договір тільки з дотриманням цієї умови, а продавець не згоден з такою вимогою, то не можна вважати такий договір укладеним тільки тому, що досягнуто згода сторін щодо предмета, якості та вартості речі.
  Таким чином, для укладення договору необхідне досягнення угоди зі всіх істотних його умов. Разом з тим іноді недостатньо і такої угоди. Зокрема, крім неї може вимагатися передача речі, – якщо йдеться про реальний договір (позика, дарування). У встановлених законом випадках договір має бути укладеним у потрібній формі. Наприклад, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку тощо потребує нотаріального посвідчення та державної реєстрації (стаття 657 Цивільного кодексу України). Тому все зазначене щодо істотних умов договору повною мірою стосується і форми договору, оскільки якщо одна зі сторін вимагає, або законом обумовлене нотаріальне посвідчення, а інша сторона від цього ухиляється, то не можна говорити про досягнення в цьому випадку угоди.
  Щодо передачі речі у реальному договорі, то тут справа виглядає дещо інакше. Якщо речі не передано, то немає й договору. Але не тому, що не досягнуто згоди щодо його істотних умов, а тому, що не додержані вимоги закону, без яких не може йтися про існування договору взагалі.

  Типові умови

  До типових належать умови, які оприлюднено у встановленому порядку як типові для договорів певного виду (частина 1 статті 630 Цивільного кодексу України). Причому типові умови можуть міститись як у типових формах цивільно-правових договорів, що прийняті відповідними органами державної влади, так і в окремому переліку для конкретного договору. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту. Значення типових умов полягає в тому, що у разі тлумачення змісту договору може бути враховано також типові умови, навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови (частина 2 статті 637 Цивільного кодексу України).

  Звичайні умови

  Звичайними називають ті умови, які передбачені нормативними актами. На відміну від істотних, вони не потребують узгодження сторонами, оскільки автоматично набирають чинності з моменту укладення договору. Тому відсутність у змісті договору звичайних умов не впливає на його дійсність. Наприклад, якщо при укладенні договору майнового найму сторони не домовилися про те, хто має виконувати поточний ремонт речі, автоматично діє умова, передбачена частиною 1 статті 776 Цивільного кодексу України, згідно з якою наймач зобов’язаний проводити за свій рахунок поточний ремонт, якщо інше не передбачене законом або договором.

  Випадкові умови

  Випадковими умовами договору прийнято вважати такі умови, які погоджені сторонами на відступ від положень диспозитивних норм або з метою розв’язання питань, що взагалі не врегульовані законодавством. Вони, як правило, не передбачаються даним видом договору і встановлюються тільки за погодженням сторін. Тому випадкові умови можна виявити, порівнявши їх зі звичайними умовами: якщо якусь умову включено у договір на зміну чи доповнення до правил, викладених у законодавчому акті, то порівняно із звичайно прийнятими в договорах даного виду умовами вона виявиться випадковою. Наприклад, винагорода за договором доручення за загальним правилом не передбачена, але сторони можуть зазначити право на винагороду. Або за однією із справ сторони уклали договір позики і передбачили, що поки боржник буде розраховуватися з кредитором, кредитор має право користуватися автомобілем, який боржник придбав на взяті в борг гроші. Інший приклад: якщо за договором майнового найму обов’язок проводити поточний ремонт майна покладено на наймодавця, то ця умова для даного конкретного договору вважатиметься випадковою.
  Якщо випадкові умови за погодженням сторін знаходять місце в договорі, вони набувають ознак істотних умов. На перший погляд відмінності між істотними і випадковими умовами стосовно того чи іншого конкретного договору відсутні, оскільки кожна з них підлягає безумовному виконанню. Але їх відмінність одразу проявляється як тільки виникає спір з приводу факту укладення договору. За відсутності умов, які об’єктивно відносяться до істотних умов договору, немає і самого договору. Але якщо одна із сторін заперечує факт укладання договору, посилаючись на відсутність в ньому умови, яку вона за погодженням намагалася включити в договір, то, оскільки така умова за своєю природою є випадковою, договір може бути визнаний як такий, що не уклався, лише при доведеності факту погодження сторонами такої умови.

  Строк договору

  Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору.
  Договір набирає чинності з моменту його укладення.
  Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
  Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

  Зміна й розірвання договору

  Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору можуть здійснюватися:

  • за згодою сторін;
  • за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною й в інших випадках, установлених договором або законом;
  • у разі односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом.

  Як правило, будь-який договір може бути змінений або розірваний лише за згодою його сторін. У цьому відбивається принцип свободи договору, адже учасники цивільного обороту є вільними не тільки у вирішенні питань щодо укладення договору, вибору виду договору й визначення його умов. Зміна або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї сторони або в разі односторонньої відмови від договору мають місце, якщо тільки це прямо передбачено в конкретному договорі або в законі щодо даного виду договору.
  Як бачимо, у цих випадках тільки одна зі сторін договору бажає його зміни або розірвання, друга ж сторона не дає на це згоди. Як правило, одна зі сторін договору звертається до суду з вимогою про зміну або розірвання договору в разі його істотного порушення другою стороною.
  Істотним вважається таке порушення стороною договору, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Критерій істотності порушення договору має оціночний характер.
  Специфіка порядку зміни або розірвання договору у випадку односторонньої відмови від нього полягає в тому, що сторона, яка виявила бажання відмовитися від договору, не звертається до суду, а лише повідомляє другу сторону про відмову від договору. Друга ж сторона набуває права оспорити таку відмову від договору в судовому порядку. Одностороння відмова від договору можлива тільки у випадках, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом.