Зміст:
До 500 загиблих щодня? Якою є приблизна кількість втрат України у війні
Щодня на Донбасі на сході України гине або отримує поранення до 1000 українських солдатів, повідомив голова фракції “Слуга народу” у Верховній Раді та керівник делегації України на мирних переговорах Давид Арахамія.
За його словами, у середньому щодня гине від 200 до 500 військових, а набагато більше отримують поранення.
Це найбільші цифри, які були оприлюднені за час війни.
1 червня президент Володимир Зеленський сказав, що на полі бою щодня гинуть 60-100 українських військових, а 500 отримують поранення.
Згодом радник керівника ОП Михайло Подоляк заявив, що втрати українських військових зараз – від 100 до 200 людей щодня.
Політики вказують, що зараз через важкі бої на Донбасі кількість втрат зросла. Загальної цифри втрат ніхто з посадовців не називав, проте радник голови офісу президента Олексій Арестович припустив цифру у десять тисяч загиблих.
Втрати зростають
У коментарі виданню Axios Давид Арахамія, який перебуває з візитом у США, уточнив, що кількість втрат значно виросла за останні два тижні.
За його словами, Україна мобілізувала мільйон людей і може мобілізувати ще два мільйони.
“У нас є люди, навчені атакувати та відбивати напади, але для цього потрібна зброя”, – цитує Арахамію видання.
Раніше цифра у мільйон мобілізованих людей в Україні не називалась.
Давид Арахамія очолює контактну групу на переговорах з Росією
Немає місця для переговорів
Водночас переговорна позиція української сторони, на думку голови контактної групи, на даний час досить слабка.
“Наша переговорна позиція насправді досить слабка, тому ми не хочемо сідати за стіл переговорів за таких умов. Нам потрібно якось її змінити”, – сказав Арахамія, наголосивши на необхідності повернення втрачених територій.
Водночас, за словами очільника переговорної групи від України, поки офіційні переговори заморожені, він і його команда спілкуються зі своїми російськими колегами телефоном раз чи двічі на тиждень, хоча “сторони чітко усвідомлюють, що зараз немає місця для переговорів”.
Арахамія переконаний, що після воєнних злочинів, які чинила російська армія в Бучі та Маріуполі, ідея переговорів із Росією взагалі викликала негативну реакцію. Але, додав він, війну доведеться закінчити “компромісом”.
Чи зможе Україна вистояти
Своєю чергою США, які допомагають Україні озброєнням, оцінюють втрати України у приблизно 100 людей щодня.
Голова Об’єднаного комітету начальників штабів армії США Марк Міллі впевнений, що попри втрати у сотню військових щодня Україна вистоїть у цій війні.
Марк Міллі впевнений, що попри втрати, Україна вистоїть у цій війні
Про це він сказав після закінчення третього засідання міжнародної контактної групи з питань оборони України у Брюсселі.
“Оцінка втрат у війні завжди надзвичайно складна. Може зайняти місяці і навіть роки, щоб отримати точну цифру втрат. У ЗМІ ви бачите повідомлення, що Україна втрачає 100 вбитих і 300 поранених на день. Я б сказав, що це приблизна наша оцінка”, – сказав Міллі на пресконференції.
“Чи можуть вони це витримати? Для України це загроза існування. Вони борються за життя своєї країни”, – сказав американський військовий, якого цитує “Інтерфакс-Україна”.
За словами військового керівника, здатності витримати страждання і втрати прямо пропорційні тому, що борець хоче отримати на виході.
“Якщо це – виживання твоєї країни, тоді ви витримаєте. І наскільки довго буде керівництво та засоби для ведення бою, настільки довго Україна продовжуватиме боротися”, – наголосив Міллі.
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!
Від генералів до добровольців: що відомо про втрати Росії у війні в Україні
Зібрані нами дані не показують реальний рівень втрат, оскільки ми покладаємося лише на публічно підтверджені повідомлення про смерть. Але накопичена інформація дозволяє зрозуміти й проаналізувати, що відбувається з російською армією під час війни.
У своєму аналізі втрат ВВС і команда волонтерів базуються на звітах керівників російських регіонів, на публікаціях місцевих ЗМІ та свідченнях родичів загиблих – у кожному конкретному випадку відомі хоча б ім’я та прізвище загиблого військовослужбовця.
Але у такий спосіб можна зібрати інформацію не про всіх загиблих – на кожному російському кладовищі, до якого ВВС вдається отримати доступ, з’являються нові докази втрат російської армії в Україні.
За оцінками британської розвідки, станом на кінець травня Росія втратила в Україні близько 15 тисяч людей. За даними генштабу України, кількість загиблих російських військових перевищила 30 тисяч.
Про що свідчать могили й панахиди?
На цей момент вдалося зібрати дані про 3502 військових російських правоохоронних органів, що загинули в Україні.
Ця цифра не містить зниклих безвісти росіян, оскільки неможливо навіть приблизно встановити їхню кількість, а також військових, що служили в арміях так званих республік Донбасу (опишемо їх в окремому розділі нижче).
Міністерство оборони Росії востаннє повідомляло про жертви наприкінці березня. 1 червня голова комітету Держдуми РФ з оборони заявив, що Росія “практично припинила втрачати людей”. При цьому у низці регіонів Росії поховання військових відбуваються щодня.
Обласна влада не називає імен усіх загиблих, навіть якщо “вантаж 200” вже доставили в регіон, а тіло загиблого поховали. Уявлення про те, скільки загиблих не потрапили до статистики, дає інформація з регіональних кладовищ.
У деяких містах під поховання загиблих в Україні виділили цілі алеї. ВВС ознайомилася з ситуацією на 14 цвинтарях у Хабаровську, Анапі, Ставрополі, Казані, Краснодарі, Єкатеринбурзі, Новосибірську, Балашисі, під Ульяновськом та у Калінінградській області.
На кожному кладовищі були могили військових, що загинули після 24 лютого 2022 року. У публічному просторі називали імена не всіх похованих.
Зрозуміти, що перед нами могили військовослужбовців – неважко: вік загиблих від 18 до 45 років, на хресті є фото у військовій формі, а на землі лежать вінки від Міноборони.
Нові поховання військових на цвинтарі в Анапі
На Архангельському кладовищі під Ульяновськом після початку війни в Україні з’явилися 42 свіжі могили військових. З них імена 21 загиблого публічно не називали і не згадували навіть у соцмережах, тобто половину всіх загиблих.
На центральному цвинтарі Хабаровська з 18 могил загиблих в Україні військових публічно назвали імена лише трьох (тобто 80% імен не назвали публічно). На кладовищі “Курган” у Казані раніше невідомих імен – 30%. На Михайлівському кладовищі біля Ставрополя – теж майже 30%. На військовій алеї Копанського цвинтаря під Краснодаром всі 100% поховань були раніше невідомі.
Списки, що видаляються
З березня деякі місцеві ЗМІ в Росії публікували не лише нові імена загиблих земляків, а й вели зведений список усіх російських військових з цього регіону, що загинули в Україні.
Журналісти з деяких регіонів розповіли BBC, що місцева влада тиснула на них, щоб обмежити публікації на цю тему.
Один з сибірських журналістів розповів BBC: “На рівні регіональної влади всім виданням дали вказівку не публікувати дані про втрати у спецоперації. Бувають випадки тиску на [родичів загиблих] з боку місцевої адміністрації, мовляв, зараз не треба здіймати галас, потім знайдемо спосіб увічнити їхню пам’ять”.
У червні в Калінінградській області військовий прокурор гарнізону Балтійського флоту попросив визнати список загиблих військових з Псковської області, опублікований на сайті 60.RU, інформацією, забороненою для поширення в Російській Федерації.
Суд постановив, що дані, які “розкривають втрати особового складу у воєнний час, в мирний час на період спеціальних операцій”, слід вважати державною таємницею.
Тож журналісти були змушені видалити публікацію з десятками імен російських військових, попри те, що зібрана ними інформація базувалася на відкритих джерелах, зокрема, на підставі офіційних заяв місцевої влади.
Побоюючись подібних судових позовів, ЗМІ з Челябінська, Новосибірська, Чити, Омська та Красноярська також видалили “сторінки пам’яті” зі зведеною інформацією про загиблих в Україні військовослужбовців.
“Нищівні втрати офіцерів”
Сумарно понад 17% відомих ВВС російських військових, що загинули в Україні, – це офіцери. Такий високий відсоток може бути пов’язаний з тим, що тіла загиблих офіцерів доставляють у пріоритетному порядку. Але ще одна причина – структура командування в російській армії.
Більшість функцій з управління боєм беруть на себе офіцери. Тоді як в армії країн НАТО багато завдань вирішують сержанти, капрали та інші молодші чини.
30 травня це підтвердила британська розвідка. За даними британського міністерства оборони, Росія дійсно зазнає нищівних втрат серед молодших і старших офіцерів.
“Молодшим офіцерам довелося керувати тактичними діями на найнижчому рівні, оскільки російській армії не вистачає висококваліфікованих й уповноважених сержантів, які виконують цю роль в західних арміях”, – йдеться в повідомленні.
Ці втрати негативно вплинуть на вже наявні проблеми російської армії, і навіть батальйонні тактичні групи, які російські військові створюють в Україні з решти підрозділів, будуть менш ефективними через брак командирів.
“Поєднання поганої тактики, обмеженого повітряного прикриття, недостатньої гнучкості й готовності командування до усунення невдач і неодноразових помилок призвело до високого рівня втрат, що продовжує зростати під час наступу на Донбасі”, – вважають у Британії.
Генерали
На цей час ВВС вдалося підтвердити інформацію про загибель чотирьох російських генералів в Україні.
Це генерал-майор 41-ї армії Андрій Суховецький, генерал-майор Володимир Фролов з 8-ї армії, 63-річний генерал-майор у відставці Канамат Боташев та генерал-майор Роман Кутузов.
Яким саме підрозділом командував в Україні Кутузов – невідомо. За версією російського військкора, що працював на державні ЗМІ, генерал керував так званим “першим армійським корпусом ДНР”.
Щонайменше троє російських генералів, про смерть яких раніше повідомляли деякі ЗМІ, виявились живими. Магомед Тушаєв, Андрій Мордвічев та Віктор Герасимов вже кілька разів з’являлися на відеозаписах і продовжують брати участь у бойових діях в Україні.
На війну за оголошенням
За останній місяць ЗМІ та російські посадовці все частіше згадують про “добровольців” серед загиблих, хоча раніше про них взагалі не писали. Реальний статус цих людей не завжди зрозумілий.
В кінці травня ВВС виявила повідомлення про загибель щонайменше 113 людей, названих у публікаціях добровольцями.
Деякі з них воювали в Україні у складі якихось козацьких загонів, інші пройшли тижневу підготовку в університеті спеціального призначення в Чечні і, судячи з усього, підписали короткостроковий контракт з міністерством оборони.
З квітня влада Чечні розгорнула в Гудермесі пункт збору та підготовки охочих поїхати воювати в Україну. Підготовкою добровольців займаються, зокрема, й інструктори Російського університету сил спеціального призначення
46% загиблих добровольців — люди старше 40 років, 20 з тих, що пішли воювати, були за 50. Можливо, статус добровольця допомагав обходити обмеження щодо прийому на військову службу, які діяли в Росії до кінця травня. Для підписання першого контракту з міноборони потрібно було бути молодшим за 40 років. Тепер ці обмеження зняли.
З початку березня вакансії військовослужбовців за контрактом почали тисячами з’являтися на популярних сайтах вакансій на кшталт HeadHunter.
Як розповідала ВВС, відгукнувшись на оголошення, можна потрапити на війну в Україну лише за кілька тижнів. Попри це, російська влада і особисто президент Володимир Путін стверджували, що в Україні воюють лише професійні військові та контрактники.
Поповнюють армію й більш традиційними способами. Тільки на сайті міноборони зараз розміщено 500 вакансій. Майже в 30% випадків пункти відбору до війська розташовані в містах Дагестану – Махачкалі, Хасав’юрті, Каспійську, Дербенті й Буйнакську.
Карта втрат
У Дагестані вже відомо про щонайменше 199 місцевих жителів, які загинули на війні в Україні.
Республіка є лідером за кількістю втрат у цій війні. Але ця цифра навряд чи показує реальний масштаб втрат серед уродженців Дагестану, оскільки враховує лише офіційні повідомлення про “вантаж 200” та публікації місцевих ЗМІ з репортажами з похорону.
Друге місце за кількістю втрат як і раніше посідає Бурятія – там заявили про поховання 157 військовослужбовців.
На третьому місці – Волгоградська область зі 120 загиблими. З середини травня у місті – біля під’їздів та у громадському транспорті – з’явилися листівки із закликом до волгоградців “взяти участь у спецоперації”.
В офіційних документах йдеться лише про тих, хто раніше проходив військову службу. Обіцяний оклад – від 300 тисяч рублів (близько 4000 доларів США). Середня зарплата у місті — приблизно у вісім разів нижча.
Для багатьох регіонів Росії, де відсутні соціальні ліфти, служба в армії за контрактом є чи не єдиною нагодою заробити. На таку роботу погоджуються люди без реального досвіду участі у воєнних діях.
Для порівняння, відомо лише про 7 загиблих з Москви, хоча мешканці столиці становлять майже 9% населення Росії.
Десантники, мотострільці та маленькі аптечки
Станом на 10 червня, понад 20% усіх ідентифікованих загиблих служили у Повітряно-десантних військах. Більш як 19% загиблих служили в мотострілецьких військах.
Експерти відзначають, що це може бути пов’язано з характером бойових дій, які зараз ведуть російські військові.
У перші тижні війни Москва провела кілька великих десантних операцій. Зараз росіяни ведуть затяжні бойові дії на території Донецької та Луганської областей. У таких боях значний тягар зазвичай лягає на піхоту, а не лише на штурмові групи.
Але такий високий рівень втрат серед десантників та мотострільців також може бути пов’язаний з поганим забезпеченням солдатів аптечками із сучасними засобами першої допомоги та погано налагодженою системою евакуації поранених з передової.
Продовжують надходити повідомлення про загибель військових пілотів. На початок червня відомо про похорон 37 військових льотчиків (зокрема, штурманів та бортмеханіків літаків та вертольотів).
Це штучні фахівці й еліта будь-якої армії. Підготовка одного льотчика може тривати до 10 років і коштує від 3 до 7 мільйонів доларів.
У списку втрат, які нам вдалося підтвердити, 124 працівники Росгвардії, зокрема бійці елітних загонів “Витязь”, “Росич” і “Тайфун”. Серед загиблих – щонайменше 73 бійці спецпідрозділу ГРУ і підполковник спецпідрозділу ФСБ Альфа. Всі ці підрозділи вважаються одними з найсильніших у Росії.
Що відомо про втрати так званих “ДНР” і “ЛНР”?
За даними самопроголошеної влади Донецька, з 1 січня по 3 червня 2022 року загинули 1999 озброєних прихильників “ДНР” (з них лише четверо загинули до 24 лютого).
Це збігається з цифрою, яку отримала ВВС, вивчаючи публікації про загиблих працівників “народної міліції ДНР” у соцмережах. Ми знайшли згадки про 1219 військових різних підрозділів “ДНР”, які загинули після 24 лютого.
“Народна міліція ЛНР” нічого не повідомляє про втрати у своїх лавах, хоча до 23 лютого цього року регулярно повідомляла про загибель своїх військовослужбовців.
У публікаціях луганської влади про посмертне нагородження військових, а також у соцмережах ВВС знайшла згадку про щонайменше 112 військових “народної міліції ЛНР”, що загинули після 24 лютого.
Загальні втрати військових “народних міліцій ДНР та ЛНР” вочевидь перевищують ці цифри.
ВВС знайшла ще щонайменше 2483 дописи людей, які шукають своїх родичів чоловічої статі, що опинилися в лавах “народних міліцій ЛНР та ДНР” і давно не виходили на зв’язок. Від деяких мобілізованих немає звісток уже понад два місяці. Ймовірно, багато з них загинули.
Кілька нових повідомлень про пошук чоловіків, що пішли на війну, щодня з’являються в групах прихильників “ДНР” і “ЛНР” у “ВКонтакті” та телеграмі.
Як ми рахуємо
У Росії щодня публікують нові імена загиблих і фото з похоронів. Найчастіше імена називають керівники російських регіонів або представники райадміністрацій, місцевих ЗМІ та навчальних закладів, де раніше вчилися загиблі.
BBC і команда волонтерів вивчають ці дані і вносять їх до списку, який ми зберігаємо з початку російського вторгнення в Україну.
Ми враховуємо публікації російських офіційних джерел або ЗМІ чи докладні повідомлення близьких родичів загиблих, а також фото з кладовищ.
Ми не враховуємо повідомлення ЗМІ про десятки, а іноді й сотні загиблих, якщо вони не містять конкретної інформації про імена та прізвища.
Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!
24 бригада. Як на Львівщині йдуть на війну, креативно воюють з Росією і скільки гинуть
Безстрокова служба, лише 10-15 днів відпустки на рік і високий рівень втрат – для українських бійців 24-тої механізованої бригади життя на передовій є далеким від легкого, і кореспонденти ВВС побачили це на власні очі.
“Мені пощастило… на мою думку, війна або любить людей, або ні”, – каже український офіцер із позивним “Джиммі”, який служить уже багато років.
Його солдати вважають, що той факт, що Джиммі досі з ними, попри численні поранення, це справжнє диво.
24-та механізована бригада має довгу історію і є частиною регулярної української армії, яка воює з росіянами з 2014 року. Але після вторгнення в лютому 2022 року чисельність армії збільшилася більш ніж втричі, нація мобілізувалася і підрозділ Джиммі змінився до невпізнання.
Журналісти ВВС провели з ними два тижні на Донбасі, а також поїхали на Львівщину, де до війни базувалася бригада, і де зараз живуть їхні родини.
Джиммі командує ротою (зазвичай близько 120 військовослужбовців) від минулого року. Один офіцер сказав мені, що жодного з 15 командирів рот, які були на початку війни, більше немає на цій посаді – усі вони отримали підвищення або загинули.
Напередодні повномасштабного вторгнення 24 бригада нараховувала трохи більше 2000 осіб, а три її батальйони їздили на періодичні ротації на лінію фронту на сході України.
Попри те, що українська армія рідко коментує цифри своїх військових, джерела повідомили ВВС, що зараз вона зросла до понад 7000 і загалом має п’ять піхотних батальйонів, чотири артилерійських, танковий батальйон та багато інших допоміжних підрозділів.
Коли почалася мобілізація, до старих кадрових солдатів приєдналися тисячі добровольців і призовників. Юрій, інвестор із Києва, якому трохи за 20, є одним із них.
Спочатку йому дали гвинтівку й відправили у піхоту, але за кілька місяців Юрія перевели у військовий “стартап” – роту ударних безпілотників 24-ї бригади. Сидячи за столиком на дитячому майданчику неподалік від лінії фронту, він показав нам нові безпілотники та вибухівку, яку вони несуть.
Юрій каже, що його мати спочатку скептично ставилася до того, що він пішов до армії, але “потім передумала” і пишається ним.
За умовами контракту добровольці, як і призовники, не можуть звільнитися з армії й зобов’язані служити до закінчення війни. Водночас вони мають право лише на 10-15 днів відпустки на рік.
Юрій вирізняється серед інших військових 24-ї бригади тим, що близько 3 тисяч доларів, які він заробляє на війні щомісяця (80% з яких становлять “бойові” доплати) – це менше, ніж він заробляв у цивільному житті.
Він каже, що вони мають бути винахідливішими за росіян, бо у ворога набагато більше безпілотників.
Один з офіцерів розповів ВВС, що хоча Юрій і є простим рядовим, але фактично керує цим підрозділом. Таке переосмислення звичної ієрархії є однією з ключових відмінностей між структурою української армії до 2022 року та тією, яка зараз воює з росіянами.
Інша – готовність нехтувати віком та іншими факторами, які до 2022 року могли перешкодити добровольцям потрапити до армії. Ми зустріли сержанта на прізвисько “Гриб”, якому доручили керувати САУ.
Йому 52 роки, й в армії він служив понад 30 років тому. Що він може знати про сучасну війну?
Річ у тім, що 152-міліметрові гаубиці “Акація” настільки старі, що під час служби в радянській армії у Східній Німеччині на початку 1990-х років він працював із такими ж самими.
Снаряди, якими вони стріляють, були виготовлені 40 років тому, і екіпаж назвав гаубицю “Бабусею”. Хто краще знає примхи старої, як не дід Гриб?
Його родина не зраділа його рішенню піти добровольцем.
“Вони мовчки плакали, – каже Гриб. – Вони сказали, люблять мене і будуть на мене чекати”.
І таких українських сімей – сотні тисяч.
У реабілітаційному центрі для бійців у Львові, військові розповіли ВВС про важкі розмови, які мають поранені зі своїми дружинами, коли кажуть їм, що хочуть повернутися на фронт.
“Багато хлопців, які залишилися живі, але втратили кінцівку, також втратили й сім’ю”, – розповів ВВС один із пацієнтів на ім’я Павло.
Такі проблеми не оминули і його самого, сумно каже він: “Вона думає, що я вже виконав свій обов’язок”.
Інший чоловік, поранений на мінному полі під час нещодавнього контрнаступу, каже, що українське суспільство ще не усвідомило масштаби того, скільки поранених повертається з війни.
Тим часом серед чоловіків, яких ми бачили під час підготовки на полігоні на Заході країни та на іншому полігоні ближче до лінії фронту, багато були старші за 40, а чимало й за 50. Офіцери розповідали про гостру конкуренцію за молодих новобранців між різними бригадами.
Серед тих, хто йде на фронт добровольцями, багато тих, хто втратив роботу під час економічної кризи, що супроводжувала війну, і їх приваблює висока зарплата на передовій.
Що ж стосується очікувань щодо звільнення окупованих територій, то, як виглядає, на Заході вони були вищими, ніж у ветеранів 24-ї бригади.
“Легкий прорив просто неможливий, – сказав ВВС Джиммі. – Ми готуємося до довготривалої війни”.
Гаубиці бригади – того ж типу, який використовували ще в 1990-х роках
Інший офіцер бригади, командир одного з її батальйонів, порівняв нинішню війну з В’єтнамом, натякаючи, що вона може тривати багато років.
І чим довше вона триватиме, тим більшими будуть втрати. В Україні це дуже делікатне питання, й оприлюднювати цифри втрат заборонено законом. Але нещодавно Пентагон підрахував, що під час війни загинуло 70 000 українців, переважна більшість із них – військові. Україна заперечує ці цифри й каже, що вони суттєво нижчі.
З нашого аналізу соцмереж та архівних новин, за скромними оцінками, 24-та бригада загалом втратила приблизно 400 людей. Близько 120 із них загинули під час бойових дій з 2014 року до початку 2022 року, решта – після повномасштабного російського вторгнення.
Крім того, у полон потрапили десятки або навіть сотні чоловіків.
Дружина одного військовополоненого розповіла нам, що наразі з 24-ї бригади повернулося лише 22 чоловіки, і що всі державні відомства, до яких вона писала, казали їй одне й те саме: “Ви маєте чекати”.
Репатріація військовополонених є лише одним із багатьох питань, які доведеться обговорювати, коли зрештою припинять вогонь. Але втрати та обурення громадськості діями Росії значно ускладнили українським політикам можливість погодитися на перемир’я чи мирну угоду з росіянами.
На цвинтарі на околиці Львова ми зустрілися з Наталією Нежурою, яка прийшла на могилу брата Андрія.
“Я робила усе, що могла, щоб не пустити його на передову”, – каже вона.
Наталія ховала повістки брата, щоб його не відправили на фронт
Вона плаче, коли розповідає ВВС про те, що їй не вдалося цього зробити.
Вона ховала від Андрія повістки, а потім, коли це не спрацювало, через свої зв’язки влаштувала його інструктором зі стрільби на Яворівському полігоні, “але зрештою більшість хлопців відправили на передову”.
Андрій загинув на початку цього року, коли підрозділи 24-ї бригади вели бої за Бахмут. На кладовищі у Львові, де ми говорили з Наталією, ми нарахували понад 2 тисячі могил.
На моє запитання, чим має закінчитися війна, Наталія відповіла: “Я хочу, щоб усі росіяни загинули, я їх ненавиджу всім серцем і душею”.
“Як можна говорити про мир, коли вони вбили стільки наших людей?” – додала вона.