Причини, хід та наслідки революції 1917 р. та громадянської війни в Росії. Прихід до влади більшовиків. «Воєнний комунізм». Діяльність Комінтерну

Тип уроку: засвоєння навчального матеріалу знань.

Основні поняття і терміни: «більшовизм», «громадянська війна», «воєнний комунізм», «Комінтерн», «світова пролетарська революція», «експорт революції», «валізкова дипломатія».

I. Організаційна частина уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Перша світова війна стала важким випробуванням для Росії. На початку 1917 р. стан економіки, політична ситуація, що склалася в країні, призвели до зростання соціальної напруженості, посилення невдоволення, що охопило і ліберальну громадськість, і армію, і переважну частину трудящих.

III. Вивчення нового матеріалу

Основні поняття уроку

Більшовизм — ідейні, теоретичні, стратегічні й тактичні основи революційного пролетарського руху та революційного перетворення капіталістичного суспільства на комуністичне.

Громадянська війна — боротьба за владу між громадянами одного суспільства, країни.

Воєнний комунізм — здійснювані більшовиками з середини 1918 р. по березень 1921 р. соціально-економічні та політичні перетворення на підконтрольній їм території колишньої Російської імперії.

Комінтерн (Комуністичний Інтернаціонал) — міжнародна організація, що об’єднувала організації і партії комуністичного спрямування з 1919 по 1943 рік.

Світова пролетарська революція — термін, що означає поширення і перемогу пролетарської революції в інших країнах.

Експорт революції — ідеалістична теорія, яка, ігноруючи об’єктивні закономірності суспільного розвитку, говорить про перенесення революційного руху з однієї країни в іншу.

Валізкова дипломатія — таємна дипломатія (таємна дипломатична пошта, яка зазвичай перевозиться кур’єрами у валізах, не перевіряється на митниці).

Робота з підручником

Учні працюють в парах з текстом підручника, викладають у зошиті основні причини революції в Росії у вигляді тез.

Результати роботи обговорюються в класі та в разі потреби коригуються учителем.

Робота з хронологічним ланцюжком

• 1. Що стало приводом до революції в Російській імперії?
• 2. Який характер мав перший етап революції?
• 3. Якими подіями закінчився перший етап революції?

Повідомлення учня про О. Керенського

• У чому, на ваш погляд, полягала слабкість уряду, очолюваного О. Керенським?

Учитель. 3 березня 1917 р. у ранкових газетах було опубліковано «Звернення до громадян і товаришів», у якому проголошувалось утворення Тимчасового революційного уряду, вміщувався список його складу і програма дій уряду.

Опівдні відбулася таємна зустріч членів уряду з великим князем Михайлом Романовим, який підписав акт зречення трону. Зречення Михайла Романова трону і проголошення маніфесту про передачу всієї повноти влади Тимчасовому урядові завершили події в історії, відомі як Лютнева революція в Росії; відбувся перехід від самодержавного правління до республіканського.

Для російських лібералів революція завершилась, але для російських соціалістів вона лише розпочиналася.

Робота з логічним ланцюжком

Робота з підручником

За текстом підручника визначте причини поглиблення соціально-політичної кризи.

Орієнтовний варіант відповіді

• Зростання анархії та насильства у країні;
• самочинне захоплення землі селянами;
• зростання кількості робітничих виступів;
• вимоги надання автономії Україні, незалежності Фінляндії, Польщі;
• радикалізація армії, катастрофічний спад виробництва, зростання цін на продукти першої необхідності та широкого вжитку;
• посилення впливу на широкі верстви населення більшовицької партії, яка на своєму VI з’їзді проголосила курс на збройне захоплення влади.

Учитель. Дедалі більше представників промислово-фінансових кіл, дворянства, офіцерів, ліберальної інтеліґенції схилялося до думки про необхідність наведення в країні порядку, встановлення влади «сильної руки».

Складання таблиці

Учні складають хронологічну таблицю «Події липня-жовтня 1917 р.».

Дата

Подія

Зустріч Керенського з генералітетом у Ставці в Могильові. Генерали звинуватили уряд у розвалі країни, армії, вимагали надати більше прав військовим

Відбулися зустрічі Керенського з головнокомандувачем генералом Корніловим, який вимагав від уряду рішучих дій щодо наведення порядку

У Москві проходила державна нарада

15 серпня 1917р.

Рада завершила свою роботу. Керенський не спромігся згуртувати навколо себе різні кола російського суспільства

Корнілов віддав наказ генералу Кримову наступати на Петроград

Газети опублікували заяву Тимчасового уряду про наступ генерала Корнілова на столицю та про запровадження воєнного стану в Петрограді. Революція опинилася під загрозою

Керенський повідомив членів уряду про зраду генерала Корнілова. Останньому телеграфували рішення уряду про зняття його з посади командувача. На це Корнілов відповів: «Не вважаю за можливе здати посаду». Для оборони було створено ревкоми. На допомогу до столиці прибув тритисячний загін матросів Кронштадта. Гарнізон Петрограда в повному складі став на захист столиці

Тимчасовий уряд проголосив Росію республікою. Для зміцнення виконавчої влади було створено Директорію — Раду п’яти. Прем’єр-міністром залишався Керенський

Розпочала роботу Демократична нарада, на якій було створено Тимчасову раду Республіки — парламент

Відбулося чергове таємне засідання ЦК РСДРП(б), на якому був присутній і Ленін. Більшістю голосів ЦК РСДРП(б) виніс рішення про підготовку збройного повстання. Проти голосували лише Каменев та Зинов’єв

Каменев і Зинов’єв у газеті «Новая жизнь» опублікували заяву про свою незгоду з рішенням ЦК РСДРП(б) про збройне захоплення влади більшовиками і передачу її радам

Дата

Подія

Військові загони ВРК (Військово-революційного комітету) захопили стратегічно важливі об’єкти в столиці

О 2-й годині ранку

Відбулося засідання Петроградської ради, на яке прибув Ленін, де й проголосив передачу влади радам

Розпочав роботу II Всеросійський з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів

О 21-й годині 40 хвилин

Холостий постріл «Аврори» дав сигнал до наступу частин ВРК на Зимовий палац. До вечора формування, що захищали палац, поступово розійшлися, у палаці залишилися жіночий батальйон та юнкери

Тимчасовий уряд було заарештовано

Повідомлення учня про В. І. Леніна

• Як на ваш розсуд, чому до сьогодні є досить багато прихильників В. Леніна?

Учитель. Другий Всеросійський з’їзд рад прийняв два важливих документи: Декрет про землю та Декрет про мир.

Робота в групах

Учні по групах опрацьовують уривки з Декрета про землю і Декрета про мир та аналізують їх за допомогою вчителя й визначають значення цих документів.

Декрет про землю

«<. >1) Поміщицька власність на землю скасовується негайно без усякого викупу.

2) Поміщицькі маєтки, так само як усі землі питомі, монастирські, церковні з усім їхнім живим і мертвим реманентом, садибними будівлями й усіма приналежностями, переходять у розпорядження волосних земельних комітетів і повітових Рад селянських депутатів до Установчих зборів.

3) Будь-яке псування конфіскованого майна, що належить відтепер усьому народу, оголошується тяжким злочином та карається революційним судом.

Питання про землю в повному обсязі може бути розв’язане тільки всенародними Установчими зборами.

Найбільш справедливим розв’язанням земельного питання має бути таке:

1) Право приватної власності на землю скасовується назавжди; земля не може ні продаватися, ні купуватися, ні здаватися в оренду або в заставу, ні будь-яким іншим способом відчужувана. Уся земля: державна, питома, кабінетська, монастирська, церковна, посесійна, майоратна, приватновласницька, суспільна й селянська і т. ін. — відчужується безоплатно, передається у всенародну власність й переходить у користування всіх трудящих на ній.

За потерпілими від майнового перевороту визнається лише право на суспільну підтримку на час, необхідний для пристосування до нових умов існування.

2) Усі надра землі (руда, нафта, вугілля, сіль і т. ін.), а також ліси й води, що мають загальнодержавне значення, переходять у виняткове користування держави. Усі дрібні ріки, озера, ліси та ін. переходять у користування громад за умови завідування ними місцевими органами самоврядування.

3) Земельні ділянки з висококультурними господарствами: сади, плантації, розсадники, розплідники, оранжереї й т. ін. — не підлягають розділу, а перетворюються на показові й передаються у виняткове користування держави або громад залежно від їх розміру і значення.

4) Право користування землею дістають усі громадяни (без різниці статі) Російської держави, що бажають обробляти її своїми силами, за допомогою своєї родини або в товаристві і тільки до того часу, доки вони здатні її обробляти. Наймана праця не допускається.

5) Землекористування повинне бути зрівняльним, тобто земля розподіляється між трудящими, виходячи з місцевих умов, за трудовою або споживчою нормою».

• 1. У чиє володіння переходили всі земельні масиви?
• 2. Чи є справедливим, на вашу думку, скасування всіх форм власності на землю, окрім державної? Про що свідчить така заборона? Свою думку обґрунтуйте.
• 3. На яких умовах громадяни отримали землю?
• 4. Які висновки можна зробити про стан розв’язання земельного питання урядом більшовиків?

«Робочий і Селянський уряд, створений революцією 24-25 жовтня, що спирається на Ради робітників, солдатських і селянських депутатів, пропонує всім воюючим народам та їх урядам негайно почати переговори про справедливий демократичний мир.

Справедливим або демократичним миром. уряд вважає негайний мир без анексій (тобто без захоплення чужих земель, без насильницького приєднання чужих народностей) і без контрибуцій.

Уряд пропонує усім урядам і народам усіх воюючих країн негайно укласти перемир’я. »

• 1. Які основні принципи міжнародної політики було покладено в основу Декрету про мир?
• 2. Як поставилися до Декрету про мир:

а) солдати, населення;

б) союзники Росії по Антанті;

в) країни Четверного союзу?

Учитель. Одразу ж після Жовтневого перевороту в Петрограді було ліквідовано Сенат і Синод, Державну раду. Місцеві органи самоврядування було підпорядковано радам. А до літа 1918 р. було створено робітничо-селянську міліцію, Всеросійську надзвичайну комісію (ВНК) на чолі з Ф. Дзержинським, народні суди та революційні трибунали.

Створення Червоної армії було проголошено декретом від 15 січня 1918 р., при цьому формування проводилось з числа солдатів-добровольців та виборних командирів, але з 9 червня 1918 р. було оголошено загальну військову повинність.

У листопаді 1918 р. було створено Раду робітничо-селянської оборони на чолі з В. Леніним, яка забезпечувала координацію дій фронту й тилу.

Згодом, на пропозицію Троцького, до служби в Червоній армії було залучено 50 тис. офіцерів царської армії, переважно фронтовиків. Сім’ї цих офіцерів у більшовицькому тилу фактично перетворились на заручників.

У листопаді 1917 р. відбулися вибори до Установчих зборів. Із 715 місць 412 отримали представники есерів, 17 — меншовики, 16 — кадети, 87 — представники інших політичних партій, 183 — більшовики.

5 січня відкрилося засідання Установчих зборів, але уже наступного дня через відмову депутатів голосувати за пропозиції більшовиків були розпущені.

Складання таблиці

Слухаючи розповідь учителя, учні заповнюють таблицю «Основні етапи Громадянської війни».

Етапи

Основні події

Жовтень 1917 — травень 1918 р.

Травень-листопад 1918 р.

Листопад 1918 р. — Весна 1919 р.

Весна 1919 р. — Квітень 1920 р.

Травень-листопад 1920 р.

Перший етап (жовтень 1917 — травень 1918 р.)

У цей період збройні сутички мали локальний характер. Після Жовтневого повстання на боротьбу з революцією піднявся генерал О. Каледін, слідом — повалений прем’єр О. Керенський, козачий генерал П. Краснов, на півдні Уралу — отаман А. І. Дутов. До кінця 1917 р. потужний осередок контрреволюції виник на півдні Росії. Тут проти нової влади виступила Центральна Рада України. На Дону була сформована Добровольча армія (верховний керівник — О. Алексеев, головнокомандувач — Л. Корнілов, після його загибелі — А. Денікін).

У березні-квітні 1918 р. відбулася висадка підрозділів англійських (у Мурманську), американських та японських (на Далекому Сході) військ.

Другий етап (травень—листопад 1918 р.).

Розширення інтервенції. У травні-червні 1918 р. збройна боротьба набула загальнонаціональних масштабів. Наприкінці травня почалося збройне повстання 45-тисячного Чехословацького корпусу в Сибіру. У Казані чехословаки захопили золотий запас Росії (понад 30 тис. пудів золота і срібла загальною вартістю 650 млн рублів).

У серпні англійці висадились у Закавказзі, витіснивши звідти німецькі війська, англо-французькі десанти зайняли Архангельськ і Одесу.

Перетворення війни в загальнонаціональну. Одночасно в багатьох центральних губерніях Росії у збройну боротьбу включилися селяни, незадоволені продовольчою політикою більшовиків. Улітку відбулося понад 200 селянських повстань (лише у червні — 108). Повстання селян у Поволжі та на Уралі стали однією з причин падіння радянської влади в цих регіонах. Частина селян брала участь

у Народній армії Комуна; уральське селянство служило в армії Колчака.

У серпні 1918 р. відбулося Іжевськ-Воткінське повстання робітників, які створили армію чисельністю близько 30 тис. чол. і протрималися до листопада, після чого повсталі відступили і перейшли з родинами до армії Колчака.

2 вересня 1918 р. ВЦВК прийняв рішення про перетворення Радянської республіки на військовий табір. У вересні був створена Реввійськрада Республіки під головуванням Л. Троцького — орган, який стояв на чолі всіх фронтів і військових установ. 30 листопада був прийнятий декрет ВЦВК про утворення Ради робітничої і селянської оборони на чолі з В. Леніним. Керівник військового відомства Л. Д. Троцький вжив енергійних заходів щодо зміцнення Червоної армії: була запроваджена сувора дисципліна, проведено примусову мобілізацію колишніх офіцерів царської армії, створено інститут військових комісарів, що контролювали політичну лінію командирів. На кінець 1918 р. чисельність Червоної армії перевищила 1,5 млн чоловік.

18 листопада 1918 р. в Омську адмірал А. Колчак здійснив переворот, в результаті якого були розігнані тимчасові уряди (включаючи Директорію) і встановлена військова диктатура. Адмірал Колчак був проголошений Верховним правителем. При ньому створювався Омський уряд, під владою якого опинилися вся Сибір, Урал, Оренбурзька губернія.

Третій етап (листопад 1918 р. — весна 1919 р.)

На цьому етапі провідною силою в боротьбі з більшовиками стали військово-диктаторські режими на сході (адмірала О. Колчака), півдні (генерала А. Денікіна), північному заході (генерала М. Юденича) та півночі країни (генерала Е. Міллера).

Масова інтервенція проти Росії. Третій етап громадянської війни був пов’язаний зі змінами в міжнародній обстановці. Закінчення Першої світової війни дозволило вивільнити бойові сили держав Антанти і спрямувати їх проти Росії. Наприкінці листопада 1918 р. французькі та англійські війська здійснили висадку в чорноморських портах Росії. На початок 1919 р. чисельність іноземних збройних сил на півдні досягла 130 тис. солдатів, на півночі — до 20 тис. У районі Далекого Сходу та Сибіру союзники зосередили до 150 тис. військ.

Військова інтервенція спричинила патріотичне піднесення в країні, а у світі — рух солідарності під гаслом «Руки геть від Радянської Росії!».

Восени 1918 р. головним був Східний фронт. Тут розгорнувся контрнаступ Червоної армії під командуванням І. Вацетіс, під час якого білогвардійські частини були витіснені з Середнього Поволжя і Прикам’я.

Четвертий етап (весна 1919 р. — квітень 1920 р.)

Комбінований наступ антибільшовицьких сил. На початок 1919 р. військово-стратегічна обстановка помітно загострилася на всіх фронтах. У березні 1919 р., маючи на меті об’єднатися з денікінцями для спільного удару, зі сходу на Москву почала наступ армія О. Колчака (наступ відбивав Східний фронт під командуванням С. Каменева і М. Фрунзе), на північному заході армія М. Юденича здійснювала бойові операції проти Петрограда. До літа 1919 р. центр збройної боротьби перемістився на Південний фронт, де армія генерала А. Денікіна почала наступ на Москву, підійшовши до Тули.

Наприкінці жовтня 1919 р. білі були зупинені військами Південного фронту (командуючий А. Єгоров) та за підтримки армії Н. Махна відкинуті до Причорномор’я. Армія генерала Юденича була витіснена до Естонії, залишки військ генерала Денікіна, які очолив П. Врангель, закріпилися в Криму. Наприкінці 1919 — на початку 1920 рр. Червона армія та селянські повстанські загони остаточно розбили війська Колчака.

П’ятий етап (травень—листопад 1920 р.)

У травні 1920 р. Червона армія вступила у війну з Польщею, намагаючись захопити Варшаву і створити необхідні умови для проголошення там радянської влади. Проте ця спроба зазнала поразки. Через неузгодженість у діях військ армія М. Тухачевського була розгромлена неподалік Варшави. У березні 1921 р. був підписаний Ризький мирний договір, за умовами якого до Польщі відійшла значна частина території України та Білорусії.

Головною подією завершального періоду Громадянської війни став розгром Збройних сил Півдня Росії на чолі з генералом П. Врангеля. Війська Південного фронту під командуванням М. Фрунзе в листопаді 1920 р. повністю оволоділи Кримом.

Протягом 1920-1921 рр. за допомогою загонів Червоної Армії завершився процес радянізації на території Середньої Азії та Закавказзя. До кінця 1922 р. припинилися бойові дії на Далекому Сході. 14 листопада Далекосхідна республіка, що існувала як буферна держава з 6 квітня 1920 р., возз’єдналася з РРФСР.

Учитель. У громадянській війні не буває переможця. Збитки, завдані війною, становили 50 млрд карбованців. Промислове виробництво в 1920 р. знизилося до 14 % проти 1913 р., сільськогосподарське виробництво скоротилося майже вдвічі. Величезними були людські втрати: за різними даними, від голоду, хвороб, «білого» й «червоного терору» загинуло від 12 до 15 млн осіб. Із них тільки 800 тис. були вояками. Понад 2 млн колишніх громадян Росії опинилося в еміграції. Було заборонено діяльність усіх небільшовицьких партій, заарештовано їхніх лідерів, ліквідовано дореволюційні політичні інститути і громадські організації, встановлено контроль над видавничою діяльністю, профспілками, іншими громадськими організаціями.

Після замаху на життя В. Леніна 30 серпня 1918 р. та вбивства керівника петроградської НК М. Урицького Раднарком 5 вересня 1918 р. видав постанову «Про червоний терор». Форми «червоного терору» були різноманітними: розстріли за класовою ознакою, система заручників, створення концтаборів для ворожих елементів (Соловки) тощо.

На території, де панували білогвардійські війська, ситуація так само була дуже складною: відновлювалися старі порядки. Земля поверталася поміщикам, фабрики — власникам, робітники й селяни зазнавали репресій, тривали єврейські погроми. Патріотизм, проголошений теоретиками «білої справи», насправді перетворювався на прагнення реваншу й помсти.

Щодо особливостей економічного життя країни, то тут більшовики проводили політику, яка згодом отримала назву «воєнний комунізм». Основою воєнного комунізму були надзвичайні заходи щодо постачання міст і армії продовольством, згортання товарно-грошових відносин, націоналізації всієї промисловості, включаючи дрібну, продрозкладки, забезпечення населення продовольчими й промисловими товарами за картками, загальної трудової повинності й максимальної централізації управління народним господарством і країною в цілому.

Аналіз основних положень політики воєнного комунізму

У галузі виробництва та управління

• Націоналізація. На основі декрету від 28 липня 1918 р. було здійснено прискорену націоналізацію всіх галузей промисловості. До 1921 р. було націоналізовано 80 % великих і середніх підприємств, на яких було зайнято 70 % робітників.
• Знищення ринку й товарно-грошових відносин. 22 липня 1918 р. був прийнятий декрет «Про спекуляцію», що забороняв будь-яку недержавну торгівлю. Забезпечення населення продовольством, предметами особистого користування здійснювалося через мережу державного постачання. До початку 1919 р. повністю була націоналізована приватна торгівля. Завершився перехід до повної натуралізації економічних відносин: скасовано плату за паливо, комунальні послуги; продукти харчування й промислові товари відпускалися безкоштовно. З 1 січня 1921 р. було запроваджено безкоштовне постачання й обслуговування робітників та службовців держпідприємств, членів їх родин і червоноармійців.
• Централізація державного управління.

У галузі сільського господарства

• Продрозкладка. Декрет про розкладку був прийнятий 11 січня 1919 р. Держава повідомляла цифру своїх потреб у зерні, потім ця кількість розподілялася (розкладалась) по губерніях, повітах, волостях. Під час продрозкладки влада виходила не з можливостей селянських господарств, а з досить умовних державних потреб. Із осені 1919 р. розкладка поширювалася на картоплю, сіно; з 1920 р. — на м’ясо та ще 20 видів сировини й продовольства. Дана політика поставила селянство в опозицію до влади.
• Перехід до комуністичного виробництва та розподілу. З метою створення єдиного виробничого господарства, що забезпечує країну всім необхідним, було взято курс на форсоване об’єднання одноосібників у колективні господарства, а також на створення радгоспів. Декрет про землю практично скасовувався. Земельний фонд відтепер передавався в першу чергу радгоспам і комунам, у другу — трудовим артілям і товариствам зі спільного обробітку землі (ТОЗам). Селянин-одноосібник міг користуватися лише залишками земельного фонду.

У період воєнного комунізму було запроваджено загальну трудову повинність для населення у віці від 16 до 50 років (гасло часу: «Хто не працює, той не їсть!»). Праця стає обов’язково-примусовою. Для закріплення робочої сили на одному місці вводяться трудові книжки. Ще одним елементом політики воєнного комунізму стала мілітаризація праці, що перетворила робітників на бійців трудового фронту. Мілітаризація охопила спочатку робітників та службовців воєнної промисловості; у листопаді 1918 р. — усіх зайнятих у залізничному, а з березня 1919 р. — на морському й річковому транспорті. Із 1920 р. робітники й селяни переводилися на становище мобілізованих солдатів. На початку 1921 р. створюються трудові армії з тилових армійських частин на Уралі, Україні, Кавказі, у західних губерніях.

Запитання та завдання для аналізу

• 1. Яких сфер життя стосувалася політика «військового комунізму»?
• 2. Охарактеризуйте основні заходи військового комунізму.
• 3. Чому селянство опинилося в опозиції до влади?
• 4. Змоделюйте, яким чином політика воєнного комунізму могла вплинути на подальший розвиток економіки країни.

Діяльність Комінтерну

Установчий конгрес Комінтерну відбувся 4-6 березня 1919 р. у Москві. У ньому взяли участь 52 делегати від 13 компартій і 22 комуністичних груп, лівосоціалістичних та робітничих організацій з 21 країни. Конгрес прийняв Маніфест — звернення до пролетарів усіх країн, в якому закликав до згуртування сил з метою здійснення світової революції.

1-й конгрес закликав робітників всіх країн об’єднатися на засадах пролетарського інтернаціоналізму в революційній боротьбі за повалення буржуазії і встановлення диктатури пролетаріату в усьому світі.

IV. Узагальнення та систематизація знань

Бесіда

• 1. Дайте визначення понять «більшовизм», «громадянська війна», «воєнний комунізм», «Комінтерн», «світова пролетарська революція», «експорт революції», «валізкова дипломатія».
• 2. Охарактеризуйте кількома реченнями постаті О. Керенського та В. Леніна.
• 3. У чому полягала сутність політики воєнного комунізму?

Робота з картою

• 1. Покажіть місто, з яким пов’язані події Лютневої революції.
• 2. Назвіть держави, що утворилися після розпаду Російської імперії, основні фронти громадянської війни.

IV. Домашнє завдання

• 1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.
• 2. Випереджальне завдання: підготувати повідомлення про Карла Лібкнехта, Беніто Муссоліні, Керенського, Леніна.

Убиті Голодомором: реальна кількість жертв та докази штучності

100 тисяч, мільйон, 4, 7, 10 і навіть – 15 мільйонів загиблих. Жертви голоду ‒ стали політичним інструментом. Одні цілеспрямовано їх занижують, а інші – завищують. Скільки ж насправді загинуло від Голодомору і чи був він штучним?

Липень 1941-ого року. Німецькі війська стрімко наступають. Радянська влада вирішує знищити частину документів київських архівів. Серед них – статистика населення України в період голоду. Намагання приховати правду небезпідставні.

Вже незабаром в окупованому німцями Харкові український агроном-економіст Степан Сосновий працює над підрахунками кількості жертв Голодомору. Він перший, хто робить це науково ‒ на основі статистики. Але без важливих даних, які знищила радянська влада.

Однак, як виявиться, вони збереглися. У Москві. Точніше – їхня копія. 5 років тому українські вчені з Інституту демографії та соціальних досліджень імені Птухи скопіювали й привезли ці документи до України.

Архівний документ з фондів Російського державного архіву економіки. В ньому міститься інформація про смертність в Україні за віком і статтю у 1933 році. Таких документів у київських архівах немає

Саме ці українські вчені разом із американськими дослідниками вперше зробили повномасштабне дослідження демографічних втрат від Голодомору. Їхні підрахунки ‒ наукові, а не політичні.​

Втрати від Голодомору

Щоб зробити це, вчені на основі віднайдених архівних документів реконструювали статистику народжуваності і смертності населення України між 1927 і 1939 роками. З даних прибрали фальсифікації радянської влади.

Чисельність міського й сільського населення України після усунення радянських фальсифікацій. Авторські розрахунки групи вчених Інституту демографії та соціальних досліджень імені Птухи

Потім, після визначення реальної статистики, від усіх померлих у роки Голодомору відняли тих, хто помер і так би своєї смертю. Вчені виявили:

Через надсмертність від Голодомору у 1932 році загинули 250 тисяч людей, у 1934 ‒ коли всі думали, що голод закінчився – 160 тисяч, а у 1933 ‒ 3 мільйони 530 тисяч. Всього близько 4 мільйонів (3.9). Також через голод не народилися ще близько 600 тисяч.

Втрати через надсмертність в Україні внаслідок голоду в 1932 ‒ 1934 роках

Тобто загалом від Голодомору Україна втратила близько 4,5 мільйонів людей. Практично всі загиблі ‒ селяни.

Цифри вражають. Адже навіть під час жорстокої німецької окупації смертність на селі буде втричі меншою.

Порівняння втрат сільського населення під час Голодомору і Другої світової війни

Але чому така велика смертність? Жахливі погодні умови? Однак голод через посухи та неврожай траплявся в Україні і раніше, але ніколи не гинуло стільки людей. І це перше, що свідчитиме про штучність Голодомору.

Більшість померла у 33 році. Точніше лише впродовж шести місяців. Найбільш смертоносним став червень. Так масово й швидко від природного голоду не гинули ніде й ніколи у світі.

І це свідчить ‒ у селян забирали не лише зерно.

Помісячні втрати від голоду у 1933 році. Найбільш смертоносним став червень. Тоді за добу помирало 28 тисяч людей. Це майже у 20 разів більше, ніж у відносно неголодному 1930 році

«Керований голод»

Однак, не всі регіони України постраждали від голоду однаково. І це ще одна деталь, яка свідчить про його штучність.

Під час голодів 1921-23 та 1946-47 років найбільше страждали мешканці українського півдня. Це закономірно, адже саме цей регіон в Україні традиційно потерпав від засух й відповідно ‒ неврожаїв. Однак у 1933 році відбувся абсолютно протиприродний голод.

За новою статистикою, більшість людей загинули від голоду не на півдні, а в центрі. Це сучасні частини Київської, Полтавської, Черкаської областей. Останні дві входили у 1933 році до Харківської області.

Втрати внаслідок Голодомору у різних областях України. Адміністративний поділ станом на 1 квітня 1933 року

У тодішніх Київській й Харківській областях померло понад 2 мільйонів людей, натомість у Дніпропетровській, Одеській та Донецькій ‒ близько 900 тисяч. Це відкриття стало справжньою сенсацією.

Вони також виявили – найменша кількість загиблих у Донецькій та Чернігівській областях. І це теж не випадково. Чернігівщина ‒ важкодоступний, болотистий, й не надто родючий регіон. Тому з колективізацією там не поспішали. Їжу можна було знайти в лісах.

Донецька область ‒ надважливий індустріальний центр всього СРСР. Від його стабільності залежало утвердження режиму Сталіна.

Південні області: Дніпропетровська та Одеська – основні виробники хліба. І саме туди, після довгих місяців голоду, влада спрямувала продовольчу допомогу, адже наближалася весняна посівна кампанія 1933 року. Але зробила це не для того щоб врятувати людей. Хтось мав засіяти родючі поля українського півдня. Мертві цього б не зробили. Нехліборобний центр не випадково залишили без допомоги.

Саме на Київщину та Харківщину надіслали найбільшу кількість буксирних бригад, які займалися обшуками селянських садиб. Це одне з можливих пояснень чому центр постраждав набагато більше від півдня України.

Голод був штучним, а масова смертність – це наслідок жорстоких репресій й реквізицій їжі. Так селян карали за опір.

На фото одна із тисяч буксирних бригад, яка конфісковувала у селян продовольство. В їхніх руках металеві штики ‒ щупи. Ними радянські активісти шукали у землі заховане зерно, а насправді – всю знайдену їжу

План хлібозаготівлі, через виконання якого у селян і шукали начебто «вкрадене» колгоспне зерно, був свідомо завищеними. За два роки до Голодомору з України «вичавили» стільки зерна, скільки дали разом всі хліборобні регіони європейської Росії. Саме тоді селяни й почали голодувати.

Порівняння планів хлібозаготівель у хліборобних районах Росії та України

Як видно із статистики врожай був хорошим. Але у 1932-му році від вже знесилених і голодних селян вимагають так само багато. І це вже був смертельний план.​

Україна постраждала від голоду не більше від інших?

Існує думка, що голодували в усьому Радянському Союзі й Україна постраждала не більше, ніж інші республіки. Однак вчені і тут зробили свої підрахунки.

В Україні загинуло таки найбільше людей. Росія посідає друге місце за абсолютними втратами. У Казахстані загиблих втричі менше.

Втрати від голоду за 1932-34 роки в республіках колишнього СРСР. Абсолютні показники

Однак, якщо рахувати втрати відносно всієї кількості населення ‒ то в Казахстані ймовірність померти була найвищою.

Втрати України ‒ теж дуже високі. У відносному вимірі вони у 4 рази вищі, ніж в Росії.

Втрати від голоду у республіках колишнього СРСР відносно всієї кількості населення

​Однак, масово від голоду у Росії гинули лише у певних регіонах. Це були Кубань де українців було щонайменше 50% і жителі Республіки німців Поволжя.

Ще з 1919 року УНР офіційно вважала Кубань своєю. Таке бачення поділяв спочатку і український радянський уряд. Однак, офіційно приєднати Кубань та інші території з українською більшістю не вдалося, хоча такі вимоги неодноразово висувалися Москві. Проте, у тих районах почалася бурхлива українізація.

На цій етнографічній радянській карті 1930-х років можна побачити, що українці масово проживали на Кубані. Червоними штрихами виділені області, де українці становили більшість

У грудні 1932-ого Сталін різко її придушив. Невдовзі на Кубані, як і в Україні, у селян заберуть усю їжу. І саме там з’явиться перші села, занесені на так звані «чорні дошки» ‒ списки «неблагонадійних» населених пунктів та господарств.

Вже невдовзі цей адміністративний прийом повної ізоляції застосують по всій Україні. На них потраплять сотні сіл, які не зможуть виконати завідомо нереальні плани хлібозаготівлі.

Ці «чорнодошкові» села повністю заблокують. Селяни повільно й масово гинутимуть у голодних муках.

Села, які потрапили на «Чорну дошку». Їхні списки публікували теж і у газетах

​Кордони України та Кубані теж закриють. Людям не даватимуть рятувати своє життя навіть втечею.

Боротьба цифр

Степан Сосновий, який працював над підрахунками в окупованому нацистами Харкові, таки опублікував своє дослідження. Невдовзі після війни НКВД його арештує. Сосновий отримає 25 років в’язниці.

Про вченого та його унікальну історію життя читайте тут: «Сталін ‒ кровожерливий пес». Історія вченого, який першим довів штучність Голодомору

Стаття Степана Соснового «Правда про голод в Україні 1932-1933 роках». Матеріал розміщений харківській окупаційній газеті Нова Україна» (8 Листопада, 1942 року)

Попередньо вважали, що Сосновий назвав цифру у 7,5 мільйонів померлих. Ця цифра стала популярною серед української діаспори. Її об’єктивність наполегливо відстоюють деякі українські вчені та державні інституції. В школах рекомендують використовувати вчителям саме цю цифру.

Однак вчені із Інституту демографії пояснюють: вона перебільшена.

• Щоб вийти при таких втратах на чисельність населення зафіксованого у переписі 1937 року в Україні мало б народитися на 3 мільйони немовлят більше. Такий бейбі-бум неправдоподібний. Жінки фізично не могли так багато народжувати.
• Також щоб компенсувати втрати, можна було б завезти людей в Україну. Але, за цей час в сільську місцевість перевезли лише 130 тисяч людей.

Та й навіть сам Степан Сосновий писав, що його попередні результати ‒ неточні. Вчений вважав: реально загинуло близько 4,8 млн людей.

Його оцінка втрат не надто відрізняється від сучасного дослідження українських вчених, яке ми використали у цьому дослідженні.

Голодомор 1932 ‒ 1934

4.5 мільйонів життів. Жахлива кількість людських втрат, яких зазнала Україна від штучного голоду.

Левко Лук’яненко, майбутній автор акту про незалежність України, не помер у голод лише завдяки гнилій картоплі, яку зміг сховати його батько.

Василь Барка, письменник, який розказав світу про Голодомор, вчителюючи на Кубані, дивом вцілів у голод. Олесь Гончар, класик української літератури, врятувався завдяки сухарям, які вдалося дістати його бабусі.

Але близько 4 мільйонів не вижили. Понад півмільйона не народилося. Помер кожен восьмий мешканець України. Ми ніколи не дізнаємося ким вони могли б стати.

Матеріал зроблений на основі:

Наукових досліджень колективу Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України: Н. Левчук, О. Рудницького, О. Гладун, Н. Кулик у співпраці з О. Воловиною (Університет Північної Кароліни, США) та Українського наукового інституту Гарвардського університету;

Наукової статті О. Салтана «Історична цінність дослідження агронома-економіста С. Соснового у висвітленні подій Голодомору на шпальтах газети «Нова Україна» (рукопис);

Використані матеріали та фото:

Фонду сектору картографічних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, ГДА СБУ, Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного, Центру міської історії Центрально-Східної Європи, УНІАН, Укрінформ