ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ. УПОДІБНЕННЯ ПРИГОЛОСНИХ
226 Вимовте вголос слова, звертаючи увагу на глухі приголосні, позначені виділеними буквами. Визначте позицію цих звуків у словах (перед голосним чи приголосним, глухим чи дзвінким). Простежте, у якій з колонок вказані звуки звучать чітко, виразно, а в якій – як парні їм дзвінкі. Зробіть висновок про
В українській мові приголосні в кінці слів, а також у середині слів перед голосними вимовляємо чітко, виразно.
Приголосні, що стоять поруч, можуть впливати один на одного.
Наближення у звучанні одного приголосного звука до іншого називають уподібненням. НАПРИКЛАД: пишемо просьба, а вимовляємо [проз’ба], бо глухий [с’] перед дзвінким [б] уподібнився до нього за дзвінкістю.
227 Прочитайте правильно слова, користуючись транскрипцією. Поясніть вимову
ЗРАЗОК. У слові боротьба звук, позначений виділеною буквою, під впливом дзвінкого [б] вимовляємо як дзвінкий [д’].
Вишгород [вижгород], на флешці [флес’ц’і], легкий [леихкий], берізка [беир’ізка], танці [тан’ц’і], радість [рад’іс’т’], на доріжці [дор’із’ц’і], білочці [б’ілоц’:і], зсадити [с:адити], зжитися [ж:итис’а].
228 Прочитайте речення. Випишіть слова, за вимови яких відбувається уподібнення приголосних. Вимовте ці слова відповідно до норм орфоепії та запишіть фонетичною транскрипцією. Підкресліть звуки, які уподібнюються Скористайтеся орфоепічним словником.
1. У лузі пахне вогкою травою (О. Гончар). 2. З туману тихо, мов русалки, ідуть берізки до води (Д. Іванов). 3. Чого б ти не навчався, ти навчаєшся для себе (Петроній).
4. А небо засніжене ніжно так ніжиться (О. Лященко). 5. Солодкий мед духмяно пахне в ніч (Г. Овсієнко). 6. Життя, кажуть, зжити – не поле перейти (Панас Мирний). 7. Ген-ген поміж кущів малини переповз по стежці вуж (Є. Гуцало). 8. Тепле слово і кішці приємне (Нар. творчість).
229 ЧОМУ ТАК? Поміркуйте, чому в усному мовленні можна сплутати подані нижче слова.
1. Мишці – (у) мисці. 2. Казці – (у) касці.
230 Прочитайте речення спершу так, щоб кінцевий звук у префіксах виділених слів вимовлявся як [с], а потім – як [з]. Від чого це залежить?
ЗРАЗОК. Безпечний – [беизпечний] і [беиспечний].
1. Та раптом пісня з закутків нічних розсипалась, як бісер, край дороги (Ю. Вавринюк). 2. Вербова гілка на столі у мене розцвіла… (М. Рильський). 3. Безтурботний і від води товстіє (Нар. творчість).
231 Прочитайте речення, дотримуючись правил орфоепії. Визначте, у якому з виділених слів префікс з вимовляємо як [ж], у якому – як [с], а в якому – як [з]. Від чого це залежить?
1. Зерно до зерна треба зжати сповна 2. Із чужого воза і посеред дороги зсадять. 3. Хто знання має, той мур зламає (Нар. творчість ).
232 Життєва ситуація. Уявіть, що вчитель фізкультури попросив вас повідомити (усно) ваших однокласників про проведення шкільних олімпійських ігор. Чи зможете ви правильно вимовити назви видів спорту в поданому оголошенні?
233 Запишіть слова фонетичною транскрипцією.
Сніданок, книжці, донечці, зсунути, безжурний, сережка, швидко, легко, молотьба, дивуєшся, віднімається.
234 І. Прочитайте слова, вимовляючи дзвінко звуки, які позначені виділеними буквами. Поясніть написання цих слів. Для цього усно змініть слово або доберіть спільнокореневе так, щоб після сумнівного приголосного був голосний звук.
Грядка, солодкий, редька, берег, голуб, гребти, рибка, близько, везти, гризти, мотузка, сережки, стружка, ніжка, дужка, мажте.
II. Запишіть фонетичною транскрипцією два слова (на вибір).
Щоб правильно написати слово із сумнівним приголосним, потрібно так змінити слово чи дібрати до нього спільнокореневе, щоб після цього приголосного був голосний. НАПРИКЛАД: кігті, бо кіготь; ложка, бо ложечка.
Написання деяких слів не можна перевірити за допомогою правила. У таких випадках слід звернутися до словника. НАПРИКЛАД: вокзал, призьба, футбол та ін.
Буква, що позначає сумнівний приголосний звук
235 І. Спишіть слова, розкриваючи дужки. Поряд запишіть перевірне слово (де це можливо). Написання слів, до яких не можна дібрати перевірне слово, перевірте за словником.
Лю(д, т)ський, фу(д, т)больний, боро(д, т)ьба, бере(г, х)ти, ски(б, п)ка, ва(ж, ш)ко, ни(з, с)ько, ні(г, х)тик, бри(з, с)ки, кі(х, г)ті, при(з, с)ьба, моло(д, т)ьба, сте(ж, ш)ка, у ді(ж, з)ці, дьо(г, х)тьо – вий, во(к, г)зал, баске(т, д)бол, у ло(ж, з)пі.
II. Підкресліть слова, за вимови яких відбувається уподібнення приголосних. Виділені слова запишіть фонетичною транскрипцією. За потреби скористайтеся орфоепічним словничком, поданим у додатках.
236 ПОПРАЦЮЙТЕ В ПАРАХ. Розподіліть між собою групи слів. Продиктуйте один одному слова, дотримуючись норм вимови глухих і дзвінких приголосних. Перевірте написане.
1. Легкий, айсберг, подружці, натхнення, підказка, довідка, боротьба, ліжко.
2. Вогкий, кігті, дочці, солодкий, просьба, смужка, ходьба, рідко.
Вимовте чітко слова, дотримуючись поданої інструкції.
Звуки [б], [д], [з], [ж] вимовляйте дзвінко, не допускаючи їх оглушення:
Дуб, горб, лісоруб, будка, обпікся, швидко, кладка, хід, розвідка, прудко, берізка, чорногуз, гарбуз, низка, верболіз, казка, боягуз, в’язка, стежка, доріжка.
Скільки приголосних звуків у слові швидко
*з. — зімкнені; щ. — щілинні; з.-щ. — зімкнено-щілинні.
Крім того, за звучанням виділяють ще такі групи:
а) шиплячі: [дж], [ж], [ч], [ш];
б) свистячі: [дз], [з], [ц], [с].
Уподібнення (асиміляція) приголосних
Система приголосних звуків (повна)
| За участю голосу й шуму | За місцем і способом творення | |||||||||||
| губні (“мавпа Буф”) | зубні (“де ти з’їси ці лини”) | зубні | піднебінні (“Рой, щ[шч]е їжджу”) | задньоротові (“хуґа гука”) | ||||||||
| з. | щ. | з. | з.-щ. | щ. | з. | з.-щ. | щ. | з.-щ. | щ. | з. | щ. | |
| сонорні (“ми винили рій”) | м | в | н | — | л | н / | — | л / | р, р / | й | — | — |
| дзвінкі (“буде гоже ґедзю у джазі”) | б | — | д | дз | з | д / | дз / | з / | дж | ж | ґ | г |
| глухі (“усе це кафе “Птах і чаша”) | п | ф | т | ц | с | т / | ц / | с / | ч | ш | к | х |
Уподібнення за дзвінкістю
Уподібнення, тобто асиміляція, за дзвінкістю полягає в тому, що глухий звук перед дзвінким вимовляємо дзвінко.
Глухий + дзвінкий → дзвінкий + дзвінкий.
В українській мові дзвінкий приголосний завжди впливає своєю дзвінкістю на попередній глухий і уподібнює його до себе: боро тьб а – [боро дˊб а́], во кз ал – [во ґз а́л], кі сьб а –[к’і зˊб а́], фу тб ол – [фу дб о́л], о тж е – [о́ дж е].
Уподібнення за глухістю
Уподібнення за глухістю відбувається, коли дзвінкий приголосний перед глухим оглушується, тобто також стає глухим.
Дзвінкий + глухий → глухий + глухий.
Дзвінкий [г] втрачає свою дзвінкість лише в обмеженій групі слів української мови: ле гк о – [ле́ хк о], во гк о – [во́ хк о], ні гт і – [нˊі́ хтˊ і], кі гт і – [кʼі́ хтˊ і], ді гт яр – [дˊі хтˊ а́р], дьо гт ю – [дˊо́ хтˊ у], бі гц ем – [бʼі хц е́м]. Ці слова потрібно запам’ятати.
У префіксах роз-, без- кінцевий з- оглушується при швидкому темпі мовлення: ро зк азати – [ро ск аза́ти], ро зс ипати – [ро c: и́пати], бе зп ечний – [бе сп е́чний]. Однак при повільному темпі мовлення оглушення не відбувається.
Уподібнення префікса з- перед к,п,т,х,ф (“кафе птах”) відбита і на письмі: з + к азати → ск азати, з + ф отографувати → сф отографувати, з + п итати → сп итати, з + т ерти → ст ерти, з + х отіти → сх отіти.
Уподібнення за м’якістю
Тверді передньоязикові [д, т, з, с, дз, ц, л, н] (“де ти з’їси ці лини“) пом’якшуються перед м’яким приголосним цієї ж групи: пі сн я – [п’і́ сʹнʹ а], лі тн я – [лʹі́ тʹнʹ а], дн і – [ дʹнʹ і], могу тн і – [мо у гý тʹнʹ і], ку зн я – [кý зʹнʹ а], ха тн і – [хá тʹнʹ і], cього дн і – [сˊого́ д΄н΄ і], тл іти – [ т΄л΄ і́ти].
Свистячі [з, ц, с, дз] перед напівм’якими губними [б’, п’, в’, м’, ф’] (“мавпа Буф“) мають подвійну вимову, тобто можуть вимовлятися і твердо, і м’яко: [ зв’ і́р] і [ з΄в’ і́р], [ см’ і́х] і [ с΄м’ і́х], [ св’ і́т] і [ с΄в’ і́т], [ цв’ а́х] і [ ц΄в’ а́х], [ цв’ і́т] і [ ц΄в’ і́т], [ св’ а́то] і [ с΄в’ а́то], [ дзв’ íн] і [ дзʹв’ íн].
Уподібнення за місцем і способом творення
Шиплячі й свистячі утворюють пари [ш] — [c], [с΄]; [ч] — [ц], [ц΄]; [ж] — [з], [з΄]; [дж] — [дз], [дз΄].
Свистячі приголосні перед шиплячими вимовляються як парні їм шиплячі.
Cвистячий + шиплячий → шиплячий + шиплячий:
с + ш — [ш:]: вині сш и – [ви́нˊі ш: и],
з + ж — [ж:]: зж ати –[ ж: а́ти],
з + ш у середині слова — [жш]: бе зш умний [бе и жш у́мний],
з + ш на початку слова — [жш] → [ш:]: зш ити [ ш: и́ти],
з + ч у середині слова — [жч]: бе зч инство – [бе и жч и́нство],
з + ч на початку слова — [шч]: зч епити [ шч е и пи́ти е ],
з + дж — [ждж]: з дж ерела [ ждж е и ре и ла́].
Шиплячі приголосні перед свистячими вимовляються як парні їм свистячі.
Шиплячий + свистячий → свистячий + свистячий:
ш + с΄ — [с΄:]: милує шс я [ми е лу́йе и с: а],
ж + с΄ — [з΄с΄]: порі жс я [по у рˊі́ зˊсˊ а],
ч + с΄ — [ц΄с΄]: му чс я [му цˊсˊ а],
ш + ц΄ — [с΄ц΄]: до шц і [до́ сˊцˊ і],
ж + ц΄ — [з΄ц΄]: мере жц і [ме и ре́ зˊцˊ і],
ч + ц΄ — [ц΄:]: ка чц і [ка́ цˊ: і].
т + с — [ц]: бра тс тво – [брá ц тво],
тˊ + сˊ— [цˊ:]: учі тьс я – [уч’і́ цˊ: a],
т + ц — [ц:]: кори тц е [кори́ ц: е и ],
т + ч — [ч:]: во тч ина – [вó ч: иена],
т + ш у звичайному темпі — [чш]: бага тш ати – [багá чш ати e ],
т + ш у швидкому темпі — [ч:]: бага тш ати – [багá ч: ати e ].
| Правопис приголосних у кінці префіксів | |
|---|---|
| Кінцеві приголосні в префіксах перед , особливо при швидкій вимові, можуть оглушуватися. На письмі, проте, ці зміни не завжди позначаються. | |
| У кінці префіксів роз-, без-, незалежно від вимови, завжди пишеться буква з: [росписка] розписка, [росада] розсада, [рожжарити] розжарити, [рожчистити] розчистити, [бесхмарний] безхмарний. | Увага! В українській мові префіксів рос-, бес- . |
| В кінці префіксів від-, од-, над-, під- завжди пишеться буква д: відпустити, одкинути, надколоти, підпис. | |
| Перед більшістю приголосних, незалежно від вимови, пишемо префікс з-: [жжати] зжати, [ссунути] зсунути, [жчистити] зчистити, [жшити] зшити. | Перед к, ф, п, т, х (кафе “Птах”) префікс з змінюється на с-: синути, сормувати, сідлоба, серти, сил. |
| Чергування приголосних | |
| Іноді при змінюванні або творенні слів замість одного звука з’являється інший, тобто відбувається чергування звуків. Звуки чергуються від того, що змінюється місце їхнього творення. | |
| Характерні такі чергування приголосних: г — з — ж (нога — нозі — ніженька); к — ц — ч (рука — руці — рученька); х — с — ш (вухо — у вусі — вушенько); ґ—дз—дж (ґерлиґа — ґерлидзі—ґерлидженька). Задньоротові г, к, х, ґ переходять у зубні з, ц, с, дз (свистячі) й піднебінні ж, ч, ш, дж (шиплячі) | |
| чергуються такі приголосні: д — дж (сидіти — сиджу); зд —ждж (їздити—їжджу); т — ч (летіти — лечу); ст—щ (пустити—пущу). В дієсловах — д, т переходять у (див. Чергування приголосних в особових формах дієслова). | мови д чергується із ж: загородити — загороджу — загорожа; переходити — переходжу — перехожий; справдитися — справджується — справжній; погода —випогоджується — погожий. |
| По-іншому ці приголосні не чергуються: не може, звук [г] чи [з] змінитися на [ш] або [ч] і т. д. | В кількох словах, як виняток, ця закономірність порушується — у них замість чн вимовляємо і пишемо шн: рушник, рушниця, дворушник, соняшник, сердешний (тільки в значенні “бідолашний”), мірошник, торішній, — хоч ці слова походять відповідно від рука, сонце, серце, мірка, торік. |
| Уподібнення приголосних за місцем творення | |
| Іноді при творенні або змінюванні слів виникає збіг двох приголосних, який . Тоді, як правило, . Ці зміни іноді позначаються, а іноді не позначаються на письмі. | |
| Свистячі перед шиплячими переходять у відповідні шиплячі: сч — щ [шч], цч — чч, зч — жч, здж — ждж. Це відбивається і на письмі козацький — козаччина [козацьк + ина], батьківський — батьківщина [батьківськ + ина], брязкати — бряжчати [брязк + ати], їздити — їжджу [їзд + у]. | Виняток на письмі становлять присвійні прикметники: Параска— Парасчин (хоч вимовляємо [парашчин]), Васька—Васьчин, Мотузка — Мотузчин [мотужчин], а також слово мисчина [мишчина] (від миска). |
| Змінюються також шиплячі та зубні д, т . Але на письмі ці зміни не позначаються — такі слова пишемо за морфологічним принципом: дошка—на дошці [досˊцˊі], книжка—у книжці [книзˊцˊі], дочка—дочці [доцˊцˊі], вчиш—вчишся [ўчисˊсˊа], вчить—вчиться [ўчицˊцˊа], морочитися—не морочся [мороцˊсˊа], сусідка — сусідці [сусˊідзˊцˊі] — сусідчин [сусˊіджчин], тітка — тітці [тˊіцˊцˊі] — тітчин [тˊіччин]. | |