Українські народні думи – УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

Важливу і яскраву сторінку українського фольклору становлять думи. Як окреме явище народної поезії дума сформувалась у XV столітті. Думу легко відрізнити від історичної пісні саме за способом виконання: її виконують речитативом — протяжним наспівним промовлянням, близьким і до декламації, і до співу.

Найбільш поширеними є історико- героїчні думи, у яких розповідається про боротьбу українського народу проти чужоземних завойовників. У цих думах народ уславлює патріотизм, духовну силу та мужність героїв, підкреслює необхідність обстоювати моральні й родинні цінності, погоджувати з ними своє життя („Козак Голота“, „Отаман Матяш старий“, „Буря на Чорному морі“).

До окремого тематичного циклу належать твори, які розповідають про перебування полонених у неволі („Маруся Богуславка“, „Самійло Кішка“, „Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі“).

Чимало історико-героїчних дум присвячено зображенню національно-визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького („Хмельницький та Барабаш“, „Перемога під Корсунем“, „Про Хмельницького Богдана смерть, про Юрася Хмельницького та Павла Тетеренка“). У них оспівується звитяга українських воїнів, дається висока оцінка діяльності найкращих представників козацької старшини.

Окремо виділяють групу соціально-побутових дум („Удова і три сини“, „Брат і сестра“). Герої таких дум виступають, як правило, безіменними, картини суспільного життя мають узагальнений характер. У цих творах із позиції народної моралі розглядаються взаємини між людьми.

Бандурист (Д. Безперчий, початок 1860-х)

Думи — це ліро-епічні твори переважно історичного змісту, які виконуються речитативом під акомпанемент кобзи, бандури або ліри.

„Основна провідна риса українського історичного епосу — це патріотизм, безмежна, дійова любов до батьківщини, що виявляється насамперед у воєнному опорі загарбникам і поневолювачам“.

2. Коли з’явилися перші думи?

3. Назвіть основні теми народних дум.

4. Під акомпанемент яких музичних інструментів виконують думи?

ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ НАРОДНИХ ДУМ

Думи мають специфічну, властиву тільки їм художню організацію. Зазвичай дума має зачин (заспів, „заплачку“) і традиційну кінцівку (славослів’я). Між цими складовими тексту думи й міститься розповідна частина з усіма елементами, властивими епічному сюжету — зав’язкою, розвитком дії, кульмінацією, розв’язкою. Розповідь у думах докладна й повільна, нерідко використовуються повтори, які допомагають краще запам’ятати твір і виділити в ньому найсуттєвіше.

Особливістю дум є нерівноскладовість: рядки, що римуються, можуть бути різними за розміром. Рима здебільшого дієслівна, часто римується по декілька рядків поспіль. На відміну від історичних пісень, думи не поділяються на строфи, натомість складаються з мовних тирад 1 (періодів) із різною кількістю рядків, причому кожна тирада формулює окрему завершену думку або образ.

У поетичній мові народних дум поширені постійні епітети, які майже завжди стоять при тих самих словах. Скажімо, козак молоденький, битий — шлях тощо. У думах часто зустрічаються тавтологічні звороти — повтори, які затримують увагу слухача з метою посилення емоційного впливу на нього: плаче-ридає, думає-гадає, щастя-доля, рано-пораненьку, вовки-сіроманці, турки-яничари тощо.

1 Тирада — довга фраза, багатослівна репліка.

Лірник (Л. Жемчужников, 1861)

1. З яких основних частин складається дума?

2. Визначте особливості віршування в народних думах.

4. Наведіть приклади постійних епітетів.

5. Яку роль у думах відіграють тавтологічні звороти?

6. Використовуючи пам’ятку № 2, складіть план поданого в підручнику тексту „Художні особливості народних дум“. За планом підготуйте усну розповідь.

Виконання думи вимагає від співця високого рівня професійної підготовки. Виконавців народних дум називають кобзарями, бандуристами, лірниками — залежно від обраного співцем музичного інструмента. У давні часи використовували кобзу, пізніше, унаслідок її удосконалення, виникла бандура — більш складний струнний інструмент.

Щоб оволодіти технікою гри, кобзар нерідко проходив досить тривалий період учнівства. Існували навіть спеціальні школи кобзарської майстерності. До них брали обдарованих, але частіше незрячих дітей, які впродовж кількох років засвоювали репертуар та особливості його виконання. Як правило, кобзарі провадили мандрівне життя, багато спілкувалися з людьми.

Український народ зберіг пам’ять про видатних виконавців дум. Найбільш відомим кобзарем ХІХ століття був Остап Вересай, який захоплював слухачів своїм талантом. На знак глибокої пошани геніальний український поет Тарас Шевченко подарував йому свою книжку. Також прославилися кобзарі Іван Стрічка, Андрій Шут, Іван Крюковський, Гнат Гончаренко, Михайло Кравченко.

У наш час кобзарська справа поступово відроджується. Відкриваються школи кобзарів й окремі класи кобзарського мистецтва, де навчають гри на бандурі та інших національних музичних інструментах. Серед сучасних виконавців уславилися майстерністю брати Василь та Микола Литвини. Кобзарське мистецтво ретельно зберігає та успішно вдосконалює Національна капела бандуристів України імені Г. Майбороди — відомий творчий колектив, який поєднує національну основу з надзвичайно високим рівнем виконавської майстерності.

Кобзар-сліпець з хлопчиком-поводирем (С. Васильківський, 1900)

Видатний кобзар О. Вересай із дружиною співачкою Пріською (фото, 1873)

Національна капела бандуристів України ім. Г. Майбороди біля пам’ятника О. Вересаю в с. Сокиринці

У 2013 році був здійснений мистецький проект „На вічну пам’ять Великому Кобзарю“.

Близько 300 бандуристів з одинадцяти країн світу об’єдналися в інтернет-просторі для виконання пісні на слова Тараса Шевченка „Думи мої, думи мої. “. Диригував першою всесвітньою капелою бандуристів Віктор Скоромний.

1. Як називають виконавців народних дум?

2. Чому для виконання думи необхідна спеціальна освіта?

3. Хто прославився виконанням дум у ХІХ столітті?

4. Назвіть сучасних виконавців народних дум.

5. На сайті interactive.ranok.com.ua знайдіть записи дум у виконанні Національної капели бандуристів. Яке враження справили на вас ці записи?

6. Чи існують кобзарські школи в області, регіоні, де ви мешкаєте?

Чи існували вони в минулому? Підготуйте проект „Кобзарі рідного краю“, візьміть участь у конкурсі проектів.

ДРАМА ПОЛОНЯНКИ З УКРАЇНИ

Із циклу народних дум про перебування полонених у турецькій неволі особливим драматизмом вирізняється „Маруся Богуславка“. Героїня думи — українка, дочка священика з міста Богуслава. Потрапивши до турецького полону, вона підкорила серце турецького вельможі, стала його дружиною. Прийнявши чужу віру, Маруся не забуває свого походження, сумує за батьками, за рідною землею. Вона щиро співчуває українським козакам, які ось уже „тридцять літ у неволі пробувають“. У переддень великого християнського свята — у Великодню суботу — Маруся з особливою гостротою переживає ностальгічні почуття. Можливо, саме тоді за покликом свого серця вона приймає важливе рішення. Саме на Великдень, скориставшись відсутністю чоловіка, Маруся відпускає козаків на волю.

Прощаючись із козаками, Маруся Богуславка передає звістку батькам і водночас просить, щоб вони не збирали гроші для її викупу: „Бо вже я потурчилась, побусурменилась. “

Героїня, яка відмовляється повернутися на батьківщину, не викликає зневаги. Навпаки, ми співчуваємо полонянці, котра, утративши підтримку близьких людей, далеко від рідної землі, була змушена скоритись обставинам. Однак при цьому вона не зреклася свого роду та не зачерствіла душею. Звільняючи козаків із темниці, Маруся добре розуміла, чим це їй загрожує. Та, попри небезпеку, вона все ж таки допомогла своїм землякам.

Загальний піднесений настрій думи посилюється кінцівкою твору — щирою молитвою за всіх невільників.

Драматична історія про Марусю Богуславку набула значної популярності. Вона підтримувала переконання, що за будь-яких обставин важливо залишатися людиною, співчувати чужим стражданням, допомагати скривдженим.

До образу Марусі Богуславки зверталися відомі письменники і письменниці: Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Старицький, Іван Багряний, Марія Пригара, Ліна Костенко.

Пам’ятник Марусі Богуславці в м. Богуслав (М. Короткевич, B. Богдановський, 1981)

Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2024 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.

Думи — українська література

Думи — ліро-епічні твори про історичні чи соціально-побутові події. Це самобутні твори, які виконують речитативом у супроводі кобзи, бандури або ліри.

За змістом думи поділяють на тематичні групи, які обмежуються часовими рамками:

• думи про героїчну боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників та про турецьку неволю (ХІУ-ХУ ст. — рання козацька доба);
• думи про героїчну боротьбу українського народу проти національного поневолення (XVI ст. – поч. XVII ст. — доба Хмельниччини і Гетьманщини);
• соціально-побутові думи (кін. XVII ст. — період Руїни, політичного занепаду).

Виникнення думи відносять приблизно до середини XV ст. Науковий термін «дума» вперше запровадив Михайло Максимович у першій половині XIX ст.

Поява думи була пов’язана з розгортанням героїчної боротьби української народу проти турецько-татарських, а потім польсько-шляхетських загарбників. Думи відіграли значну роль у боротьбі українського народу за соціальне й національне визволення. Думи характеризуються відсутністю строф, дієслівним римуванням, імпровізаційністю; їм властиві стала композиція, розгорнутий сюжет, повільна епічна розповідь, постійні епітети тощо.

Незважаючи на гнучкість виконання дум, їх композиція є доволі стрункою і сталою, що характеризується властивими тільки цьому жанру рисами. Вона в абсолютній більшості текстів зберігає ті самі складові елементи, жанрову структуру. Як правило, в думі є три частини: заспів, або зачин («заплачка»), основна розповідь, закінчення («славословіє»). Урочистий, піднесений стиль дум посилюється прийомом ретардації — уповільнення розповіді, що забезпечується частими повторами цілих фраз.

Отож думи починаються поетичним заспівом, який кобзарі часто називають «заплачкою». Цей початок найчастіше будується’ на основі художнього паралелізму:

Як у неділю рано-порано Не голоснії дзвони задзвонили,

Не сизопері орли защебетали,

А не сивая зозуля закувала;

То бідні невільники, сидя в неволі, заплакали.

У канву сюжету можуть вводитися додаткові епізоди, але, як правило, дума не буває надмірно ускладненою. Сюжет розгортається лінійно в хронологічній послідовності, події передаються як- найприродніше, без елементів фантастики та несподіваних поворотів у розвитку дії. Завершується дума кінцівкою, яку називають славословієм, бо в ній прославляються подвиги, відвага, вчинки героя, який переміг ворога або ж поліг за праведну справу:

Дай, Боже, щоб козаки пили та гуляли,

Неприятеля під ноги топтали.

Даруй, Боже, на многії літа!

Виконують думи переважно професійні народні співці — кобзарі чи бандуристи — мелодійною декламацією-речитативом під акомпанемент кобзи, бандури, рідше ліри. Корінням думи сягають періоду Київської Русі, її героїчного епосу. Думи тісно пов’язані з іншими жанрами українського фольклору — історичними піснями, голосіннями, казками тощо. Обсяг дум більший від історичних пісень, у їх змісті немає нічого фантастичного.

До найдавніших належать думи про боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників: «Козак Голота», «Самійло Кішка», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів із горо- да Азова, з турецької неволі» та ін. У думах цього циклу народ створив образи колективного героя- борця, захисника рідної землі.

Знаменита козацька ДУМА ПРО МАРУСЮ БОГУСЛАВКУ розповідає про дівчину Марусю, яка потрапила в полон до турків, стала дружиною турецького пана. Хоч вона й не витримала, змінила під тиском обставин віру, проте залишилася вірною своїй землі і, наражаючись на смертельну небезпеку, допомогла багатьом козакам, які перебували в полоні протягом 30 років, утекти з неволі. Дивно, вона не тікає з ними, але залишається в гаремі, оскільки це стало її способом життя. Маруся символізує тих, хто залишає Україну, але все ще має сильний зв’язок з рідною землею.

ДУМА ПРО МАРУСЮ БОГУ СЛАВКУ

Там стояла темниця кам’яная.

Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,

То вони тридцять літ у неволі пробувають,

Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.

Маруся, попівна Богуславка,

Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?»

Що тоді бідні невольники зачували,

Марусю, попівну Богуславку,

Марусю, попівно Богуславко!

Що в нашій землі християнській за день тепера?

Що тридцять літ у неволі гіробуваєм,

Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм,

Що в нашій землі християнській за день тепера».

Маруся, попівна Богуславка,

До козаків словами промовляє:

Що сьогодні у нашій землі християнській великодная субота,

А завтра святий гіразник, роковий день Великдень».

То тоді ті козаки теє зачували,

Білим лицем до сирої землі припадали,

Марусю, попівну Богуславку,

Марусю, попівно Богуславко,

Щастя й долі собі не мала,

Як ти нам святий празник, роковий день Великдень сказала!»

Маруся, попівна Богуславка,

Та не лайте мене, не проклинайте,

Бо як буде наш пан турецький до мечеті від’їжджати,

Марусі, попівні Богуславці,

То буду я до темниці приходжати,

Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати».

То на святий празник, роковий день Великдень,

Став пан турецький до мечеті від’їжджати,

Марусі, попівні Богуславці,

Маруся, попівна Богуславка,

На волю випускає І словами промовляє:

В городи християнські утікайте,

Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не минайте,

Моєму батьку й матері знати давайте:

Та нехай мій батько добре дбає,

Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,

Великих скарбів не збирає,

Та нехай мене, дівки-бранки,

Марусі, попівни Богуславки,

Бо вже я потурчилась, побусурменилась

Ой визволи, Боже, нас, всіх бідних невольників,

Вислухай, Боже, у просьбах щирих,

У нещасних молитвах Нас, бідних невольників.