Православна церква України

Канонічна автокефальна православна церква в Україні, п’ятнадцята в диптиху / З Вікіпедії, безкоштовно енциклопедія

Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:

Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Православна церква України?

Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини

Правосла́вна це́рква Украї́ни (ПЦУ [lower-alpha 5] ) — християнська церква, найчисельніша православна церква в Україні за кількістю вірян [12] . Одна з шістнадцяти автокефальних православних церков, п’ятнадцята в диптиху. [13] [14] [⇨]

Запит «Українська православна церква (УПЦ)» перенаправляє сюди; див. також Українська православна церква.

Православна церква України

Православна церква визнає ПЦУ єдиною канонічною правонаступницею Київської митрополії, [15] [16] [17] тоді як Католицька церква єдиною канонічною правонаступницею визнає УГКЦ.

ПЦУ керується Святим Письмом та Священним Переданням, канонами Православної церкви, Патріаршим та Синодальним Томосом, Статутом і рішеннями власних статутних органів. Членами ПЦУ є православні християни України незалежно від їхнього походження. Оскільки, згідно з Томосом, межі канонічної території ПЦУ визначаються кордонами української держави, на православних українців за кордоном поширюється юрисдикція Вселенського патріархату [14] . Кафедральний собор Православної церкви України — Михайлівський Золотоверхий собор у Києві [18] .

Підписання та отримання томосу про автокефалію Православної церкви України відбулося 5—6 січня 2019 року в соборі святого Георгія, кафедральному соборі Вселенського Патріархату [20] [21] [⇨] .

Надання томосу про автокефалію ПЦУ не визнала РПЦ [22] [23] (а також закордонні підрозділи РПЦ, зокрема РПЦ в Україні [24] [25] , РПЦ в Білорусі [26] , РПЦ в Америці [27] тощо). Такі дії РПЦ спричинили схизму з Вселенським патріархатом.

Oops something went wrong:

Автокефальна церква

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет офіційно передає Президенту Петру Порошенку Звернення до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання українській церкві Томосу про автокефалію, підписане усіма архієреями УПЦ КП

Автокефа́льна це́рква — статус Православної помісної церкви, що здобула автокефалію (крім статусу автокефальної церкви, існують статуси автономної церкви та самоврядної церкви). Автокефальна церква алишаюється частиною Вселенського православ’я, дотримується єдності у догматах, виконанні таїнств, канонічних установлень з іншими єдиновірними церквами, однак має право на самостійне внутрішнє управління згідно з власним статутом і церковно-адміністративними приписами. Керується синодом, на чолі якого стоїть патріарх, архієпископ або митрополит. Першоієрарха церкви обирають і поставляють єпископи (34-те правило святих Апостолів, яке регламентує питання церковної організації), а першоієрарх самостійно поставляє архієреїв (8-ме правило Третього Вселенського собору християнства). Усі автокефальні церкви рівноправні.

Зміст

Історична довідка

Значення терміна «автокефальна церква» історично трансформувалося. У візантійську епоху «автокефальними» називалися архієпископії, незалежні від місцевого митрополита та безпосередньо підлеглі патріаршій юрисдикції. У сучасному розумінні поняття «автокефальна церква» вжито в 540 стосовно діяльності Кіпрського митрополита. 945–959 імператор Костянтин Багрянородний тлумачив автокефальну церкву як таку, що має повну суверенність. Перші автокефальні церкви утворилися на території східної частини Римської імперії і суміжних з нею держав у 4 ст. У результаті відокремлення ряду патріархій і митрополій провінцій Візантії постали чотири автокефальні церкви: 1) Константинопольська; 2) Александрійська; 3) Антіохійська; 4) Єрусалимська. Розвиваючись, православні церкви намагалися вивільнитися з-під імператорської і патріаршої влади Константинополя, тож утворювалися нові автокефальні церкви

Диптих автокефальних церков

Сучасний загальновизнаний перелік автокефальних церков викладений у диптихах (списках помісних Православних церков), де кожна церква посідає певне місце, має порядковий номер — так званий ранг честі. Ці ранги склалися історично — за такими принципами, як давність церков, хронологічна послідовність проголошення автокефалії, політичне значення міст із кафедрами перших єпископів.

Станом на 2022, за диптихом, прийнятим у Константинопольській церкві, налічується 16 автокефальних церков: 1) Константинопольська; 2) Александрійська; 3) Антіохійська; 4) Єрусалимська; 5) Російська; 6) Сербська; 7) Румунська; 8) Болгарська; 9) Грузинська; 10) Кіпрська; 11) Елладська; 12) Польська; 13) Албанська; 14) Чеських земель і Словаччини; 15) України; 16) Македонська. У диптиху Російської православної церкви — 15 автокефальних церков: 1) Константинопольська; 2) Александрійська; 3) Антіохійська; 4) Єрусалимська; 5) Російська; 6) Грузинська; 7) Сербська; 8) Румунська; 9) Болгарська; 10) Кіпрська; 11) Елладська; 12) Албанська; 13) Польська; 14) Чеських земель і Словаччини; 15) Америки й Канади.

Нині статусу автокефальної церкви домагаються Чорногорська, Американська та ін. церкви.

Православна церква України, утворена на Об’єднавчому соборі українських Православних церков 15.12.2018, отримала Томос про автокефалію від Вселенського патріарха Варфоломія 06.01.2019 під час спільної літургії у соборі св. Георгія на Фанарі (Стамбул). 09.01. текст Томосу підписали всі члени Священного синоду Вселенського патріархату. Першим предстоятелем Православної церкви України обраний митрополит Епіфаній (Думенко), отримавши титул «Митрополит Київський і всієї України».

Література

1. Єленський В. Є. Автокефалія // Людина і світ. 1997. № 10. С. 3-6.
2. Лотоцький О. Автокефалія: у 2 т. (Репринт). Київ, 1999. Т. 1. 203 с.
3. Саган О. Н. Вселенське православ’я. Суть. Історія. Сучасний стан. Київ: Світ знань, 2004. 910 с.
4. Лубський В. І. Канонічне право. Київ: Центр учбової літератури, 2012. 572 с.
5. Кырлежев А. Мировое православие: типология автокефальных церквей // Государство, религия, церковь в России и за рубежом. 2016. № 1. С. 74-101
6. Олександр (Драбинко), митроп. Українська Церква: шлях до автокефалії. До дискусій навколо канонічного статусу, богослужбової мови та історії Української Церкви. Київ : Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира, Дух і Літера, 2018. 684 с.