Ласкаво просимо до вікіпедії по Ганнібалу

Першим романом, у якому згадується Ганнібал Лектер, був «Ганнібал: Сходження» (також відомий як «Молодий Ганнібал»), що є романом-приквелом, який досліджує походження Лектера.

Клариса – американський серіал в жанрі психологічного горору, створений Алексом Курцманом і Дженні Люме. За основу автори взяли Корисні посилання:

Вілл Ґрем – головний герой телеадаптації Ганнібала. Ґрем має унікальну здібність, що допомагає йому займатися кримінальним профайлінґом, полювати на серійних убивць та розуміти їх вчинки.

Статті варті уваги

20 facts you might not know about ‘The Silence of the Lambs’ Yardbarker.

The 13 Best Quotes From The Silence Of The Lambs Screen Rant.

True Detective season 4 has a Silence of the Lambs Easter egg you probably missed Yahoo Eurosport UK.

True Detective: Night Country’s Third Episode Features A Classic Silence Of The Lambs Reference SlashFilm.

Why Didn’t Jodie Foster Star in the ‘Hannibal’ Movie? Collider.

Go to these sites for info or for help with your own wiki!

Go to these sites for info or for help with your own wiki!

Ганнібал Лектер

Доктор Ганнібал Лектер (нар. 1933) – американський серійний вбивця, що походить з Литви. Відомий він саме тим, що мав пристрасть з’їдати своїх жертв, завдяки чому і отримав прізвисько “Ганнібал-Канібал”.

Юний та осиротілий, Лектер переїхав до Сполучених Штатів Америки та став доволі успішним психіатром. Врешті-решт, його спіймав Вілл Ґрем, який згодом не раз звертався до Лектера за порадами щодо вистеження “Зубної Феї”. Пізніше Лектер оминув ув’язнення в ході допомоги у розслідуванні справи “Баффало Білла”, цього разу вже Кларисі Старлінґ.

Зміст

• 1 Історія
  • 1.1 Походження
  • 1.2 Дитинство і тяжкі втрати
  • 1.3 Всиновлення та Помста
  • 1.4 Кар’єра в статусі психіатра
  • 1.5 Ганнібал-Канібал
  • 1.6 Арешт
  • 1.7 Ув’язнення
  • 1.8 Втеча
  • 1.9 Життя на волі
  • 3.1 Вілл Ґрем
  • 3.2 Клариса Старлінґ
  • 3.3 Джек Кровфорд
  • 3.4 Зовнішість та фізичні характеристики
  • 3.5 Особистість
  • 3.6 Modus Operandi

  Історія [ ]

  Походження [ ]

  Ганнібал Лектер народився в 1933 році в старовинному замку міста Вільнюса, Литва. Він є спадкоємцем заможного аристократичного роду: його батько, відомий тільки як Граф Лектер, був нащадком полководця “Ганнібала Похмурого” (1365-1428), що переміг в Грюнвальдській битві (1410) з Тевтонським Орденом. Пізніше, за п’ять років, полководець використав полонених солдатів побудувати щоб замок Лектерів. Матір Ганнібала, пані Сімонетта Сфорца-Лектер, походить одночасно з двох сімей-правительок Мілану – Вісконті та Сфорци. За всю історію родини, Ганнібал став восьмою дитиною, яку назвали на честь його пращура. [2] Також, він народився з найрідшою формою полідактилії: на лівій його руці виднілися аж 6 пальців.

  Лектер також може бути наступником Джуліано Бевісанґу (bevisangue від італ. “кровопийця”), страшної та жорсткої постаті Тоскани у 12 столітті; а також спадкоємцем родоводу Макіавеллі. Ганнібал Лектер і сам виявляв інтерес до свойого минулого, розглядав записи бібліотеки Каппоні в пошуках якогось справжнього зв’язку з Бевісанґом, але спроби виявилися невдалими. До того ж, Лектер був далеким родичем митця Бальтюса. [3]

  Дитинство і тяжкі втрати [ ]

  Граф Лектер добре виховував сина, і за своїм бажанням балував його уроками англійської, німецької та литовської кожного дня в кабінеті родинного замку. В 6 років, Ганнібал відкрив для себе старовинне видання Евклідових Начал, що містили намальовані від руки ілюстрації, які хлопчик потім влітку використовував для визначення висоти замкових веж. Тої ж осені, в нього з’явилась маленька сестричка, Міша, з якою в нього сформувався дуже сильний зв’язок та люблячі відносини. А коли вона трошки підросла, Лектер поділився з нею своїм потягом до відкриттів.

  Взимку 1941 року замок захопили нацистські війська, учасники операції “Барбаросса” тобто вторгненні в Радянський Союз. Лектер, якому тоді було 8 років, втік разом зі своєю сім’єю до будиночка в лісі, де вони проводили три роки, харчуючись дичиною. Проте одного зимового дня 1944 року екіпаж радянського танку зупинився біля будинку аби попросити води, саме тоді по ньому вдарив нацистський бомбардувальник “Штука”. В результаті вибуху загинули батьки Лектера, його опікун (вихователь) і слуги сім’ї; а він і Міша опинились в полоні. Пізніше до їх будиночку увірвалися колишні литовські Гільфсвілліґери на чолі з нацистським колабораціоністом Владісом Ґрутасом. Житло було розграблено, а коли всі джерела їжі були вичерпані, колабораціоністи вдалися до вбивства та каннібалізму. Таким чином, Мішу було вбито, втім сам Лектер врятувався втечею. Однак він переніс тяжку психологічну травму через смерть своєї сестри і на короткий час втратив здатність говорити. Згодом ми дізнаємось, що смерть Міші переслідує його до кінця його життя; пізніше він пояснив, що це знищило його віру в Бога, і після цього справжньої справедливості в світі для нього не існує. [2]

  Після того, як мародери втекли, Лектер ще довго блукав лісами. На шиї ще гойдався ланцюг кайданів, що здирав шматки його шкіри і залишив шрам, який ніколи не заживе. З будинку хлопчик зміг врятувати батьків бінокль, який залишився з ним як спогад протягом багатьох років. Зрештою на нього натрапив радянський танкіст та повернув його до родинного замку, який був перетворений на дитячий будинок.

  Під впливом війни багато дітей були травмовані, деякі з них стали задирами та хуліганами. Тому впродовж свого життя в інтернаті Лектер часто нападав і тяжко ранив багатьох сиріт, але лише тих, хто знущався, кривдив чи ображав інших. Хлопець використував спогади про Ґрутаса, щоб підбурювати себе до гніву, необхідного, щоб заподіяти шкоди хуліганам. З іншого боку, він добре поводився з молодшими дітьми, часто дозволяв їм трохи дражнити його і вдавав божевільного глухонімого; ділився ласощами, які він і сам рідко отримував. [2]

  Всиновлення та Помста [ ]

  Коли Лектеру виповнилося 13 років, дядько граф Роберт Лектер приїхав забрати його з притулку до свого маєтку на березі річки Ессо́нн у Франції. Там він познайомився та зблизився зі своєю тіткою, Леді Мурасакі, яку миттєво полюбив. Дядько заохочував його займатися живописом, а тітка навчала аспектам японської культури. Все ще не здатний говорити та стривожений смертю сестри, Лектер відвідував психіатра, доктора Руфіна.

  Згодом стався ланцюжок подій, що призвели до першого вбивства Ганнібала Лектера. Спочатку юнак напав на місцевого м’ясника Пола Момунда, який наважився принизити Леді Мурасакі непристойною лайкою. Під час подальшої сутички з Момундом від серцевого нападу помирає Роберт Лектер. Врешті-решт, розлючений Ганнібал Лектер зарізав Момунда японським коротким мечем (танто́), що належав предку-самураю його тітки, Дате Масамуне. Потім він відрубав м’яснику голову, вирізав щоки, приготував їх з грибами і з’їв, що стало його першим умисним актом канібалізму.

  Це вбивство привернуло до Лектера увагу інспектора Паскаля Попіла, який одразу збагнув, що винен саме Ганнібал. Від хлопця вимагали зізнання, але він був непохитним щодо своєї позиції та навіть пройшов детектор брехні. Завдяки втручанню Леді Мурасакі, йому вдалося уникнути будь-якого обвинувачення.

  Після смерті чоловіка, Мурасакі та Ганнібал переїхали в квартиру в Парижі, де Лектер відвідував школу інтернат. А інспектор Попіл, захоплений як Ганнібалом, так і Леді Мурасакі, продовжив підтримувати з ними тісний зв’язок. [2]

  Лектер був відмінником в колледжі та рано його закінчив, ставши наймолодшою людиною, прийнятою до медичної школи у Франції; там його наставником ства доктор Дюма. Коли він нарешті знайшов картину викрадену з колекції його батька, вона була виставлена на продаж в паризькій галереї. Тоді його попередили про те, що головорізи, які тримали його в полоні, все ще живі. [2]

  У 1951 році він повернуся до Литви на місце вбивства своєї сестри. Лектер розкопав руїни будиночка, де загинула його родина, і, знайшовши останки Міши, належним чином поховав її. Він також знайшов жетони угрупування дезертирів, які її вбили. Один з членів групи, Енрікас Дортліг, нині офіцер радянської прикордонної служби, прибув на місце подій з наміром вбити хлопця. Лектер, однак, не дав застати себе зненацька, замість цього вбивши Дортліга. В черговий раз, він відрізав та з’їв щоки своєї жертви. [2]

  Вбивство Дортліга насторожило дезертирів та, через схожість з його першим вбивством, відновило підозри інспектора Попіла. Ґрутас відправив одного з членів угрупування, Зигмаса Мілко, щоб усунути проблему, або підкупивши Лектера, або вбивши його. Натомість Лектер вбиває Мілко, втопивши його у формальдегіді. І Попіл, і Леді Мурасакі намагаються відмовити Ганнібала від полювання на банду. Під час останньої конфронтації з Мурасакі вони мало не починають займатися коханням, однак в останню мить Ганнібал відсахнувся, заявивши, що пообіцяв Міші.

  Він напав на Ґрутаса та його помічників в його ж будинку, але дезертира врятували його охоронці. Пізніше Ґрутас викрадає Леді Мурасакі і використовує її як приманку, щоб заманити Лектера в смертельну пастку. Лектер, озброєний танто́, простежив Ґрутаса до “Кристабелі” (канальна баржа-дім). Під час останнього зіткнення з Ганнібалом, Ґрутас остаточно розізлив першого, заявивши, що Лектер також з’їв частинку своєї сестри в бульйоні, яким його годували солдати. Дезертир наполягав, що таким чином хлопець хотів зберегти цей факт в секреті. Оскаженілий Лектер випотрошив його, вирізавши знов і знов ініціали своєї сестри на його тілі. Леді Мурасакі, сполохана видовищем, втекла від Ганнібала, навіть після того, як він зізнався їй в коханні. [2]

  Попіл заарештував Лектера за вбивства, але його мотиву було замало; жодних свідчень не можна було повністю пов’язати з Ганнібалом, всі жертви були работорговцями та військовими злочинцями. Той факт, що жертви Лектера були нацистами, став приводом для святкувань у Франції, коли члени комуністичної партії та студенти вийшли на вулиці вимагаючи його звільнення. Поки він знаходився під арештом, Леді Мурасакі відвідала його в останннє, і помітила, що він став байдужим до всього. Отримавши довідки від доктора Дюма та керівника криміналістичної лабораторії поліції, в якій він працював як волонтер, Лектера було звільнено. Він покинув Францію, вбивши останнього члена групи нацистів, Броніса Гренца, під час відпустки в Монреалі. Згодом він повернувся на стажування в Балтімор, штат Меріленд. [2]

  Кар’єра в статусі психіатра [ ]

  Вміння гарно малювати привело Лектера до стажування в медичному центрі Джонса Гопкінса в Балтиморі, штат Меріленд, де він отримав ступінь в галузі медицини і зрештою залишився жити. Лектер започаткував практику психіатрії в Балтиморі. Він став провідною фігурою в балтиморському суспільстві та потурав своїм екстравагантним уподобанням, які він фінансував завдяки впливу на деяких своїх пацієнтів, що залишали йому великі суми грошей у своїх заповітах. Ганнібал Лектер також був членом правління Балтиморського Філармонічного Оркестру. Він став всесвітньо відомим як дуже талановитий клінічний психіатр, проте зневажав психологію як науку; пізніше він скаже, що вважав її “дитячою, пустою”, і прокоментував, що більшість відділів психології були заповнені “радіоаматорами та іншими фанатами з дефіцитом особистості”. Він також висміював те, як серійних вбивць класифікували на “організованих та неорганізованих”, але не був зацікавлений в тому, щоб запропонувати альтернативні категорії.Джек Кровфорд припустив, що Лектер навмисно не лікував деяких своїх більш жорстоких пацієнтів і дозволяв їм вдаватися до актів насильства над людьми просто заради розваги. У якийсь момент Лектер купив собі коттедж, де сховав фальшивий паспорт і гроші, плануючи своє життя після втечі.

  Ганнібал-Канібал [ ]

  У середині 1970-х в Америці, Лектер продовжив свою серію вбивств, за які його згодом визнали винним. В підсумку, він убив щонайменше дев’ятьох людей і намагався вбити ще трьох.

  Мейсон Верджер був одним із тих, хто вижив після нападу Лектера. Мейсону довелося пройти психіатричні сеанси з Лектером у рамках судового наказу після того, як його засудили за розбещення малолітніх і жорстоке зґвалтування власної сестри, Марго, яка також звернулася до Лектера за консультацією. Одного вечора після сеансу Верджер запросив Лектера до себе додому в Овінгс-Міллз і показав чоловікові двох собак у клітці, яких він мав намір заморити голодом і натравити одну на одну. Лектер у відповідь запропонував Верджеру аміловий поппер (аміловий нітрат) для рекреаційного використання, однак насправді поппер виявився коктейлем із небезпечних галюциногенних наркотиків. Тоді він запропонував вже глибоко сп’янілому Верджеру спробувати відрізати собі обличчя уламком дзеркала та скормити своїм собакам. Зрештою, собаки з’їли більшу частину обличчя Мейсона, а сам Верджер з’їв власний ніс. Потім Лектер зламав йому шию мотузкою, яку Верджер використував для аутоеротичної асфіксії і залишив його помирати. Собак відвезли до притулку, щоб промити їм шлунок і таким чином “повернули” губи Верджера та частини його чола. Однак пересадка шкіри все одно була невдалою. Мейсон Верджер вижив, але залишився жахливо спотвореним і назавжди прикутий до апарату життєзабезпечення. [3]

  Бенджамін Распейл був дев’ятою і останньою відомою жертвою Лектера в серії Чесапікських вбивств перед його ув’язненням. Распейл був не надто талановитим флейтистом Балтиморського Філармонічного Оркестру, і вважається, що Лектер убив його через те, що його музичні здібності або їх відсутність псували концерти оркестру; він також був пацієнтом Лектера. Лектер розказав Кларисі Старлінґ, що приводом до вбивства Распейла було те, що Лектеру «набридло його ниття» під час сеансів психотерапії. Тіло Распейла знайшли “сидячим” на церковній лаві, без вилочкової та підшлункової залоз, а серце було пронизане наскрізь. Вважається, що Лектер подав ці органи в якості страв на вечері, яку він влаштовував для ради директорів оркестру. Пізніше, коли президент правління дізнався, що було в його їжі, у нього почалися проблеми з алкоголем і анорексія. Распейл був колишнім коханцем Джейма Гамба, який пізніше ще з’явиться в житті Лектера як серійний вбивця на прізвисько «Баффало Білл». [4]

  Небагато відомо про більшість інших жертв Лектера або про те, як вони були вбиті. Можна припустити, що вони були понівечені і в більшості випадків з’їдені. Ймовірно, Лектер убив їх за хамство та грубість, оскільки він вважав за правильне “їсти нечемних”. Вілл Ґрем називав такі вчинки Лектера “огидними”. Більша частина його жертв, ймовірно, були його пацієнтами. Принаймні в одному випадку він зробив зі своєї жертви визначну страву та подав її колегам-музикантам жертви. Серед жертв були людина, яка вижила і була доставлена до приватної психіатричної лікарні в Денвері, штат Колорадо; мисливець з луком; людина, яка займалась програмами перепису, чию печінку він з’їв з “бобами і великою пляшкою сухого вина Амароне”; студент Принстона, якого він навіть поховав. Співробітники ФБР ввели Лектеру розчин амітал натрію в надії дізнатися, де він поховав студента, але замість того, щоб повідомити їм місцезнаходження тіла, Лектер дав їм рецепт соусу для картопляних чипсів, маючи на увазі, що студент вже давно став частиною соусу. Джек Кровфорд, обговорюючи спосіб вчинення злочинів Баффало Білла, згадав, що Лектер мав досвід повішення іншої людини, припускаючи, що Лектер використав це проти принаймні однієї жертви. Також, раніше він тренувався, застосовуючи самогіпноз на випадок якщо йому колись вводитимуть гіпнотичні/снодійні сироватки. Свої останні три вбивства Ганнібал Лектер скоїв протягом дев’яти днів. [5] Оскільки один офіцер пішов у відставку після того, як побачив підвал Лектера, можна припустити, що там зберігалися частини тіл жертв; що і травмувало чоловіка. У наступні роки, світлини пов’язані із злочинами Лектера набули моторошної популярності в інтернеті.

  У романі Ганнібал є припущення, що Лектер був серійним убивцею – Флорентійським Монстром (Il Mostro di Firenze). Іль Мостро діяв на території Флоренції, вбиваючи пари в 1980-х і 1990-х роках, розташовуючи їх тіла на манер витворів мистецтва та забираючи анатомічні трофеї. Також співпадає з восьмирічною перервою у вбивствах і ув’язнення Лектера. Проте Лектер перебував у в’язниці з 1975 по 1983 рік. Незважаючи на сильну схожість між вбивствами Лектера та Іль Мостро, цілком імовірно, що флорентійський вбивця міг бути просто натхненний Лектером.

  Арешт [ ]

  У неділю, 30 березня 1975 року, Лектера спіймав Вілл Ґрем, спеціальний агент ФБР і профайлер, який розслідував серію вбивств в районі Балтімора, скоєних серійним вбивцею-канібалом. Ґрем вперше натрапив на Лектера після того, як дізнався, що той лікував одну з жертв, шосту, від двох ран на нозі, спричинених полюванням. Коли Ґрем опитав Лектера в його психіатричній клініці, Лектер був ввічливим, але стверджував, що нічого не пам’ятає про жертву. Невдовзі після вбивства дев’ятої жертви Ґрем, незадоволений поведінкою Лектера, вирішив знову допитати його. Цього разу він помітив у кабінеті Лектера антикварні медичні книги. Таким чином, він інтуітивно зрозумів, що Лектер і був вбивцею, якого він шукав. Роздивляючись медичні книги, Ґрем знайшов зображення “Пораненого”, хірургічної діаграми, що показує різноманітні поранення та хвороби на тілі людини. Профайлер одразу згадав шосту жертву, що була вбита у своїй майстерні та пришнурована до дошки у спосіб, що нагадував цю ілюстрацію. До того ж, мисливська рана, яка привела його до Лектера, схожа на ту, що зображена на малюнку, що і надихнуло Ганнібала на подальше її відтворення. Ґрем закрив книгу та пішов аби викликати поліцію, але Лектер підкрався ззаду і вдарив його лінолеумним ножем, ледь не випотрошивши. Проте Ґрему вдалося вижити, тоді як Лектера затримали агенти ФБР і поліція штату Меріленд. Після арешту Лектера Ґрема ненадовго помістили в психіатричну лікарню, а після одужання від ран профайлер вийшов на пенсію. [5] За іронією, імовірно єдина жертва, яку Ганнібал не з’їв, і викрила його. Лектор пройшов різноманітні аналізи, що проводила поліція та психіатри. Він навмисно вигадав деякі факти про себе, наприклад, свій вік і те, що в дитинстві він жорстоко ставився до тварин. Вбивця відмовився від медичного огляду, оскільки дуже зневажав лікарів. У нього зняли відбитки пальців, а картка з відбитками лівої руки стала предметом культу. Після його втечі через багато років картку розіслали по всьому світу і вона стала предметом колекціонування.

  Суд визнав Лектера божевільним, отже він уникнув смертної кари. Натомість його відправили до Балтиморської лікарні для психічно-хворих злочинців на 9 термінів довічного ув’язнення під керівництвом Фредеріка Чілтона. Багато сімей його жертв подали позови проти Лектера, щоб знищити файли справ. ФБР розкопало могили чотирьох жертв-пацієнтів, а також двох заможних меценатів, які померли під опікою Лектера, для подальшого розслідування причини їхньої смерті. Однак вони не дійшли остаточного висновку. Лектера прозвали “Ганнібал-Канібал” в Американському Таттлері, таблоїді, який завдяки Фредді Лаундзу також опублікував конфіденційні фотографії Ґрема в лікарні після нападу Лектера. Інший офіцер пішов у відставку з ФБР після того, як був травмований тим, що вони знайшли в підвалі Лектера. Електроенцефалограма (ЕЕГ) Лектера показала дуже незвичайну картину, і, беручи до уваги особистість Чілтона, він зрештою назвав канібала «абсолютним соціопатом», хоча це сталось тому, що вони не знали, як взагалі його називати. Багато хто в галузі психіатрії називав його «монстром». Американський Таттлер описав злочини Лектера як “жахливі, варварські дії”. [4] Лектера вважали одним із найжорстокіших серійних убивць, яких вдалося схопити в новітній історії.

  Ув’язнення [ ]

  Лектер, перебуваючи під вартою, був «надто досвідченим» для більшості форм психологічної оцінки, особливо тому що йому подобалося бути в курсі всіх останніх подій у своїй галузі. Оскільки він знав, як працюють тести, він міг легко придумати типові відповіді, які б не заклеймували його як психологічно нестійкого, і він також висміював спроби психіатрів-профайлерів, складавши їхні тести в оригамі. [4] Оскільки Лектер давав неправильні відповіді на запитання в цих тестах, Чілтон діагностував у нього синдром Ґанзера, іноді відомий як синдром приблизних відповідей, що дуже потішило Лектера. Лектер дізнавався багато про Чілтона, а потім публікував статті, в яких знущався над ним. Лектера вважали за дуже цінного в’язня, оскільки він був абсолютним соціопатом. B5160-8 був його номером у в’язниці.

  Протягом першого року перебування в лікарні Лектер був зразковим пацієнтом. Він поводився чудово і навіть займався терапією. Проте вдень 8 липня 1976 року він поскаржився на біль у грудях і був доставлений у лазарет. Після того, як з нього зняли засоби обмеження рухів для проведення електрокардіограми (ЕКГ), він напав на медсестру, вирвавши око, вивихнувши їй щелепу, відкусивши їй язик і з’ївши його. Пізніше Чілтон зазначив, що пульс Лектера ніколи не перевищував 85 ударів на хвилину, “навіть коли він проковтнув її язик”. Під час бійки з санітарами йому вивихнули плече. Після цього інциденту, зокрема коли Барні прибув через рік, охорона Лектера була максимально посилена. Його часто вдягали у важкі утримуючі пристрої, гамівну сорочку та намордник, і транспортували лише пристебнутим до ручного візку.

  Після прибирання в камері, санітари кріпили Лектера до його ліжка, використовуючи важке сукно, щоб він зміг поїсти без утримачів. Його камера була відокремлена двошаровим бар’єром: стіною з стандартних ґрат та натягнутою нейлоновою сіткою, з щілиною між двома, щоб Лектер не зміг дотягнутися назовні. Відвідувачів попереджали не наближатися до камери та не давати йому нічого, що може допомогти втекти чи поранити когось. Чілтон часто показував фотографію медсестри, частково для попередження, частково для того, щоб залякування. Незважаючи на ці суворі заходи безпеки, Лектер зумів створити ключ від наручників з ручки та скріпки, залишених у його камері відвідувачами, обидва рази у вихідні Барні. Попри те, що Лектеру швидко замінили вирок на ув’язнення, він не постав перед судом до 1977. Зрештою його визнали достатньо психічно здоровим аби постати перед судом, отже його визнали винним у 9 вбивствах. Його засудили до довічного ув’язнення без можливості дострокового звільнення. Мейсон Верджер не брав участі в судовому процесі.

  Відносини Чілтона та Лектера були позначені взаємною ненавистю; статус Чілтона як психолога, його бездарність та відчуття власної значимості ображали Лектера. Чілтон покарав свого в’язня за постійні глузування та ухильність тим, що відібрав в нього книги та сидіння унітазу. Лектер діагностував цю форму покарання як ознаку того, що суспільство прокляте своїми ж неповноцінними покараннями: «Будь-яке раціональне суспільство або вбило б мене або віддало мені мої книги».

  На противагу, Лектер досяг взаємної поваги зі своїм основним опікуном і наглядачем Барні Мет’юзом, і вони часто ділилися один з одним думками щодо заочних курсів Барні. Під час розслідування справи Баффало Білла вони також часто обговорювали Кларису Старлінґ. Протягом свого перебування в лікарні Лектер листувався з багатьма людьми з психіатричного кола, писав і публікував чудові есе та теорії, якщо вони не стосувалися його справи. Одна його стаття про хірургічну залежність була високо оцінена. Пошта Лектера була несчисленною, коли його вперше ув’язнили, йому знадобилося цілих десять хвилин, щоб розпакувати її, але з роками кількість листів зменшилася. Один журналіст запропонував купити одну з кулінарних книг Лектера, щоб продати її за 250 000 фунтів. Лектер також жорстко критикував статті, і одного разу змусив доктора Думлінга плакати після надзвичайно жорсткої рецензії.

  Під час перебування в Балтиморській лікарні Лектер допомагав ФБР із двома справами. Ґрем повернувся з відставки в 1980 році, щоб запропонувати своє розуміння справи “Зубної феї”, і, опинившись у глухому куті, звернувся до Лектера по допомогу. Лектер дав Ґрему деякі цінні відомості про Зубну Фею, але, дізнавшись про випадок, таємно надіслав вбивці, Френсісу Доларгайду, зашифроване повідомлення вбити Ґрема та його родину (що згодом призведе до остаточного спотворення Ґрема та впаду в алкоголізм). [5]

  Втеча [ ]

  Через три роки Джек Кровфорд послав до Лектера стажистку ФБР Кларису Старлінґ для проведення психологічного опитування. Старлінґ, спочатку припускаючи, що завдання пов’язане з її навчанням, зрештою залучила його допомогти ФБР у справі Баффало Білла, серійного вбивці, який здирав шкіру з молодих жінок. Як і у випадку з Червоним Драконом, Лектер використовував гру слів і тонкі підказки, щоб допомогти Старлінґ самій дійти висновків. Зі Старлінґ він грав у збочену гру «quid pro quo», тобто ділився тим, що він знав про Баффало Білла в обмін на подробиці дитинства Старлінґ [4]

  Останньою викраденою жертвою Баффало Білла стала Кетрін Мартін, дочка сенаторки Рут Мартін. Лектер сказав Чілтону, що розкриє справжнє ім’я Баффало Білла сенаторці, і його негайно доправили до Мемфіса, штат Теннессі, тримаючи в будівлі суду округу Шелбі. Під час свого перебування в Мемфісі Лектер збрехав Мартін, назвавши їй фальшиве ім’я «Вільям Рубін» або «Біллі Рубін». (Білірубін — це пігмент, який міститься в калі. Він такого ж кольору, як волосся Чілтона, таким чином Лектер натякнув, що ім’я – підробка. Екранізація змінила назву на «Луї Френд», анаграму для «сульфід заліза» — золото дурнів.) Потім Старлінґ відвідала Лектера в його імпровізованій камері, і він дав їй останні підказки перед тим, як здійснити кровопролитну втечу. Використовуючи ключ від наручників, він зняв їх та з особливою жорстокістю вбив двох поліцейських, вибираючись з камери. Він втік, зробивши «маску» з обличчя одного з офіцерів, одягнувши форму офіцера та прикинувшись власною ще живою жертвою, щоб його швидко відвезла карета швидкої допомоги, поки його вистежували ФБР. Убитого офіцера Пембрі Лектер одягнув в свій одяг і скинув в ліфт. [4] Він також убив двох парамедиків і туриста, вкравши в останнього одяг і особисті дані. Невдовзі його включили до списку десяти найбільш розшукуваних злочинців ФБР. Після того, як Старлінґ убила Баффало Білла (виявилося, що це Джейм Гамб), Лектер надіслав листи, в яких заявляв, що хоче помститися Чілтону за неналежне ставлення, якого він зазнав у лікарні. Невдовзі Чілтон зник, ймовірно, убитий Лектером. Він також надіслав Барні записку «подяки» за те, як він пристойно з ним поводився, і дав йому щедрі чайові, а також листа Старлінґ з побажаннями їй добра. Пізніше він повернувся на свою дачу, де сховав гроші та фальшиві документи.

  Життя на волі [ ]

  Після пластичної операції та видалення шостого пальця під час перебування в Бразилії Лектер зрештою переїхав до Флоренції, Італія. Лектер уникав реконструкції свого носа, щоб не втратити своє дивовижне сприйняття ароматів. У Флоренції він взяв псевдонім «Доктор Фелл», можливо, відсилання до перекладу Томом Брауном епіграми Марціала «Non amo te, Sabidi» («Я не люблю тебе, докторе Фелл / Чому я не можу сказати). Фелл також означає «жорстокий» або «лютий»). Харизма та досвід Лектера привели його до нещодавно звільненої посади куратора музею. Звичайно ж, Лектер убив попереднього куратора та закопав його в бетон. [4] В бігах та до того, як він зустрівся з Пацці, це було чи не єдиним вбивством, яке він скоїв. Хоча є припущення, що він, можливо, вчинив принаймні ще одне вбивство невмілого альтиста, який був двоюрідним братом його суперника Соліато у Флоренції.

  Особистість Лектера згодом буде виявлена флорентійським детективом Рінальдо Пацці через сім років після його втечі з Мемфіса. Лектер діяв під личиною “доктора Фелла”, а Пацці, знеславлений через провалену справу “Il Mostro”, побачив шанс на очищення своєї репутації, коли збагнув, хто насправді ховається під іменем Фелла. Пацці уклав угоду з однією з жертв Лектера, Мейсоном Верджером, щоб отримати доктора живим, щоб Верджер міг помститися, згодувавши Лектера групі спеціально навчених кабанів. Намагаючись упіймати Лектера, Пацці виявився бранцем Ганнібала і повідомив йому про свою змову з Вояджером. Після того як Лектер випотрошив та повісив Пацці, а також вбив поплічників Верджера, він повернувся до Сполучених Штатів. І Верджер, і Старлінґ полювали на нього, сподіваючись дістатися його раніше за інших. Одного разу, Лектер убив мисливця заради м’яса, що насторожило Старлінґ. Лектера було схоплено людьми Верджера, але Старлінґ врятувала його. У ході сутички люди Верджера поранили її двома дротиками, начиненими заспокійливим. Лектер відніс її подалі від кабанів і переконав Марго Верджер вбити Мейсона. Лектер залишив голосове повідомлення, у якому він взяв відповідальність за смерть Верджера. [4]

  Наступні кілька місяців Лектер тримав Старлінґ у повній ізоляції, піддаючи її різним методам впливу, щоб систематично замінювати спогади та особистість Старлінґ та змусити її повірити, що вона – Міша. Після того як Старлінґ була зламана, Лектер в якості останнього випробування викрав її заклятого ворога, Пола Крендлера, який намагався дискредитувати її. В орендованому будинку, де вони жили, Лектер зробив краніотомію одурманеному Крендлеру і зі смаком приготував і подав його мізки на свою вечерю зі Старлінґ, поки Крендлер був ще живий. [4]

  Однак план Лектера з промивання мізків Старлінґ, щоб вона повірила, що вона – Міша, зрештою провалився, оскільки він зовсім недооцінив її сильну волю; Старлінґ відмовилася від сублімації власної особистості, висміявши його спроби перетворити її на свою сестру. Пізніше вона оголила перед Лектером свої груди і спокусила його. [4]

  Потім “подружжя” зникло. У 1993 році колишній опікун Лектера, Барні Мет’юз, помітив цих двох у Буенос-Айресі, Аргентині. На останній сторінці роману говориться, що і Лектер, і Старлінґ були здатні на вбивство будь-якої миті; по суті, хоч би що зробив Лектер під час гіпнотичного навіювання, в підсумку він створив “аналог” себе всередині в Старлінґ. [4]

  Характеристики та особливості [ ]

  Відносини [ ]

  Вілл Ґрем [ ]

  Відносно короткі відносини між Ґремом та Лектером були відзначені взаємною ненавистю. Внаслідок подій “Червоного дракона” Лектер несе пряму відповідальність за те, що двічі зруйнував життя Ґрема, ледь не ставши причиною смерті дружини та пасинка профайлера. До “Червоного дракона” Ґрем зустрічався з Лектером лише двічі, обидва рази дуже коротко, щоб поставити Лектеру звичайні декілька питань; проте під час їхньої другої зустрічі Ґрем зрозумів, що Лектер і є той убивця, якого він шукав. Коли Грем пішов, щоб викликати підкріплення, Лектер підкрався до Ґрема ззаду, випатрав його і зник на короткий час, перш ніж влада зрештою спіймала його. То справді був лише перший випадок, коли Лектер став причиною госпіталізації Ґрема; вдруге це сталося за посередництва Френсіса Доларгайда. Після того, як його життя було зруйновано вдруге, Ґрем поринув у алкогольну депресію у Флориді. Зрештою, Джек Кровфорд та інші співробітники ФБР, а також решта його знайомих перестали його відвідувати, тому що бачили, що Вілл вбиває себе, а вони нічого не можуть зробити – їм було надто важко бачити цю порожню оболонку того, ким Ґрем був раніше.

  Коли Ґрем просив про допомогу Лектера, не тільки першому було неприємно. Ґрем намагався налагодити відносини з Лектером, але врешті-решт збагнув, що йому потрібна допомога Лектера, щоб привести себе в правильний настрій розуму для затримання Доларгайда. Після нападу “Зубної Феї” Ґрем, обурений вчинками Лектера, впав у депресію та почав пити. Лектер в свою чергу хотів помститися Ґрему за своє ув’язнення і таємно підмовив Доларгайда напасти на Ґрема. Ганнібал Лектер вважав, що саме завдяки його подібності з профайлером ФБР вдалося його схопити.

  Клариса Старлінґ [ ]

  Відносини Старлінґ та Лектера почалися з того, що Старлінґ отримала від Джека Кровфорда завдання допитати Лектера. Під час їхньої першої зустрічі Лектер був ввічливим і люб’язним зі Старлінґ, поки вона не передала йому опитувальник програми затримання жорстоких злочинців. Після того, як він висміяв цю спробу і залишив їй невтішне холодне читання, Старлінґ залишає його вражена. Після того, як Міґґз, ув’язнений з сильним психічним розладом, кидається в неї спермою, Лектер з більшою готовністю допомагає Старлінґ, даючи їй підказки для затримання Баффало Білла. Наступні кілька зустрічей відіграють важливу роль у їхніх стосунках. Лектер погоджується допомогти у справі Баффало Білла, якщо Старлінґ зіграє у гру “quid pro quo” (послуга за послугу), запропонувавши жахливі дитячі спогади в обмін на інформацію. За порадою Кровфорда, Старлінґ пропонує Лектеру фальшиве запрошення переведення в іншу, більш привабливу камеру. Проте Лектер все розуміє. Коли його дійсно переводять до Мемфісу, вона дає Лектеру інформацію про себе, яку він так прагне: в дитинстві вона врятувала ягня від забою на фермі свого родича. Лектер втече того ж вечора, вбивши при цьому п’ятьох людей. Використовуючи загадкові підказки Лектера, Клариса виявляє та вбиває “Баффало Білла”, психічно хвору людину на ім’я Джейм Гамб. Лектер вітає її і сподівається, що ягнята нарешті перестали кричати. Він обіцяє не переслідувати її.

  Через сім років, після того, як Старлінґ вбиває п’ятьох людей під час невдалого рейду по затриманню наркодилерів, Лектер надсилає їй лист зі співчуттями. Намагаючись зловити Лектера, Кроуфорд відправляє її на допит до Мейсона Верджера, садиста-педофілу, який пережив напад Лектера, але був страшенно понівечений під час випробування. Верджер як заможний фермер, який вирощує свиней, використовує своє багатство для розведення злісних кабанів, щоб з’їсти Лектера живцем. Він також використовує свої ресурси, щоб дискредитувати Старлінґ, співпрацюючи з її ненависним ворогом Полом Крендлером. Після того, як з’ясовується, що Лектер живе у Флоренції, Старлінґ і Верджер відчайдушно намагаються зловити Лектера. Пізніше, Лектер жорстоко вбиває Рінальдо Пацці, соратника Верджера, та повертається до Америки. Зрештою, його ловлять поплічники Верджера та доставляють до будинку Мейсона. Лектера рятують Старлінґ та сестра Верджера Марго, причому Старлінґ була поранена під час перестрілки. Марго вбиває кількох поплічників, а потім вбиває свого брата в якості помсту за роки сексуального насильства.

  Лектер відвозить Старлінґ до орендованого будинку, щоб вилікувати її рани. Він викрадає Крендлера, і Лектер із Старлінґ разом їдять вечерю, головною стравою якого є мізки Крендлера, доки він спостерігає за ними. Після смерті Крендлера Лектер намагається промити мізки Старлінґ, щоб вона стала улюбленою сестрою Лектера Мішею, яка померла, але зазнає невдачі через сильну волю Старлінґ. Вони стають коханцями і переїжджають до Буенос-Айресу.

  Джек Кровфорд [ ]

  Невідомо, чи зустрічався Джек Кровфорд із Лектером. Однак ці дві людини зневажали одна одну. Кровфорд ображався на Лектера через те, що той зруйнував життя Вілла Грема. Як і багато інших, він вважав його чудовиськом. Він попередив Кларису Старлінґ, щоб вона не вступала у особисті стосунки з Лектером. До того ж, Джек з презирством ставився до самолюбства Лектера і його потреби виглядати найрозумніше. Коли Лектер втік з-під варти, Кровфорд відчайдушно намагався зловити його. Його радувала думка про те, що якщо доктор Лектер буде спійманий, то його стратять.

  Лектер у свою чергу ненавидів Кровфорда, вважаючи його огидним і наполягаючи, що йому не можна довіряти. Він висміював Кровфорда за використання Старлінґ під час справи Баффало Білла, вважаючи, що ФБР зневірилося. Однак Лектер, здавалося, щиро засмутився, почувши новину про смерть дружини Кровфорда, і надіслав йому записку зі співчуттями. Під час втечі, він не намагався завдати шкоди Кровфорду.

  Зовнішість та фізичні характеристики [ ]

  Лектер був оманливо маленьким та струнким чоловіком, але дуже сильним, його навіть іноді описували як “мураху”. Він мав надзвичайно рідкісне захворювання, зване полідактилією, тобто дуплікацією середнього пальця. [4] Після втечі він кілька разів робив пластичні операції на власному обличчі і видалив зайвий палець. [3] Очі Лектера були бордового відтінку і відбивали світло “крапками червоного кольору”. У нього також були дрібні білі зуби і темне, зачесане назад волосся з так званим “вдовиним піком”. Його голос був описаний як голос із металевим хрипом, ймовірно, через те, що його не використовували під час ув’язнення. Через ув’язнення та нестачу природного світла його шкіра стала надзвичайно блідою. [4]

  Лектер був оманливо сильний своїх розмірів, досить сильний, щоб легко підняти тіло. Він мав виключно розвинені органи чуття. Відчуття запахів було, мабуть, найсприйнятнішим його почуттям. Він миттєво впізнав Вілла Ґрема за запахом лосьйону після гоління, незважаючи на те, що не бачив його три роки, і міг визначити парфуми та крем для шкіри Клариси Старлінґ, якими вона користувалась за день до того. Він навіть міг визначити діагноз Семмі завдяки запаху його поту. Після втечі він відмовився від пластичних операцій на носі, бажаючи зберегти свій гострий нюх. Лектер мав неймовірний контроль над своїми емоціями і невербальними знаками свого тіла. Він міг без страху ходити серед злісних кабанів-людожерів, він також міг контролювати частоту свого пульсу під час скоєння актів жорстокості, таких як напад на медсестру, і частоту пульсу трохи більше 100 на хв. під час забиття офіцера до смерті.

  Perhaps his most incredible attribute was his intellect. His genius was considered immeasurable, being perhaps one of the most intelligent people on the planet. His intellect was on par with Stephen Hawking, being able to understand virtually any subject he wished. He was a criminal mastermind, being able to elude the authorities with his expertise in forensic knowledge, only being caught initially through luck. He also used his cunning to forge a handcuff key in a maximum security hospital, escape prison and remain on the run. His success on eluding the authorities after his escape was due to minor plastic surgeries, and several excellent fake IDs, as well as not spontaneously moving about. Можливо, найнеймовірнішою його характеристикою був інтелект. Його таланти вважалися безмірними, він був, можливо, одним із найрозумніших людей на планеті. Інтелект Ганнібала Лектера був на одному рівні зі Стівеном Гокінґом, він був здатний зрозуміти практично будь-який предмет, який лише забажає. Він був кримінальним майстром, здатним вислизнути з під рук влади завдяки своїм знанням у галузі криміналістики, і був спійманий лише завдяки вдачі. Таким чином, він також використав свою хитрість, щоб підробити ключ від наручників у лікарні суворого режиму, втекти з в’язниці та залишитися на волі. Після втечі йому вдалося переховуватися від влади завдяки невеликим пластичним операціям та кільком відмінно підробленим посвідченням особистості, а також тому, що він не пересувався спонтанно.

  Особистість [ ]

  Лектер був унікальним серійним вбивцею, оскільки він не відповідав жодному відомому психологічному профілю, хоча Фредерік Чілтон класифікував його як “абсолютного соціопата”. [4] Однак, на відміну від людей із соціопатією, Лектер не відчував задоволення від вбивства, що призвело б до прискорення серцевого ритму. Саме це ми побачили, коли Лектер жорстоко напав на медсестру, і було зазначено, що його пульс ніколи не перевищував 85 ударів на хвилину. Коли він убив двох поліцейських під час втечі з-під варти, його пульс перевищував 100 ударів на хвилину; підвищена частота була викликана тим, що він бив одного з поліцейських до смерті поліцейською палицею. Вілл Ґрем зазначав, що Лектер не був поверхневою, або ж людиною без мети. Люди з соціопатією зазвичай демонструють поверхневу чарівність та балакучість, чого не було у доктора Лектера. Лектер був по-справжньому харизматичним і ненавидів грубість, часто вбиваючи тих, хто був нечемним. Однак він був дуже маніпулятивним. Лектер також не відчував докорів совісті за свої дії. Він знаходив приємними спогади про вбивство Бенджаміна Распейла. Ґрем заявив, що Лектер отримував задоволення від скоєних ним жахливих злочинів. Багато фахівців у галузі психіатрії, як і Грем, називали Лектера “монстром”. Тоді Ґрем припустив, що Лектер не був “божевільним” у тому сенсі, в якому більшість вважає його божевільним. Зовні Лектер виглядає цілком нормальним, але його розум подібний до дітей, народжених з дефектами. Інший офіцер назвав Лектера “вампіром”. Сам Лектер, схоже, вів кочовий спосіб життя традиційного вампіра, наприклад, спав удень і завжди не спав уночі. Лектер був загадкою для медицини, і термін “соціопат ” застосовувався щодо нього лише оскільки це був зручний ярлик. Сам Лектер просто назвав себе злом, заявивши, що психіатрія “пурильна” і помиляється, класифікуючи різні види зла як різні поведінкові стани, і що люди повинні відповідати за свої вчинки. Потім Лектер підтвердив це, заявивши, що невідповідності в його поведінці були рисами чистого зла і що він не має поведінкових відхилень. [4] У юності його обстежив лікар, який був стурбований тим фактом, що Лектер міг одночасно вести кілька думок завдяки тому, що дві півкулі його мозку працювали незалежно. Лектер часто відмовлявся обговорювати свій характер чи причини злочинів. Чілтон підозрював, що Лектер боявся, що якщо його “розкриють”, то люди втратять інтерес до Лектера.

  Цілком ймовірно, що доктор Лектер страждає від посттравматичного стресового розладу. Спогади про вбивство сестри та канібалізм викликають у Лектера сильні емоції. У літаку після від’їзду з Флоренції спогади змушують зазвичай незворушного Лектера розплакатися. У його палаці пам’яті є кімната, до якої він навіть не може увійти. Лектер відчуває глибокий інтерес і фантазує про те, щоб повернути назад, щоб повернути Мішу до життя. Ця подія сформувала життя Лектера, пов’язану з убивствами та канібалізмом. Оскільки він був змушений з’їсти останки своєї сестри, в деяких своїх подальших злочинів він робив те ж саме з іншими.

  Незважаючи на свій жорстокий характер, він був непохитним прихильником світських прийомів, не схвалюючи неввічливість та грубість. Тим, хто ставився до нього з повагою, він надавав люб’язність у відповідь. Так було і з Барні, його опікуном в Балтиморі. Барні мав чітку позицію, але був справедливим і завжди ставився до нього з повагою. Після втечі Лектер надіслав Барні щедрі чайові та записку з подякою за порядність, виявлену до нього в лікарні, і обіцяв не завдавати йому шкоди. Він також любив Семмі, людину, яка замінила Міггса в сусідній камері, виявляючи до нього доброту та співчуття, незважаючи на злочин Семмі та його крихкий психічний стан.

  Лектера вважали одним із найблискучіших розумів у галузі психіатрії, незважаючи на його зневагу до цього предмета. У суспільстві його вважали виключно привабливим і відмінним господарем, який влаштовував безліч екстравагантних обідів для своїх друзів. Один із його знайомих відзначив щедрість Лектера при врученні подарунків. Він віддавався багатьом культурним захопленням та галузям знань, починаючи з мистецтва, музики, особливо опери, літератури та, звичайно, кулінарії. Лектер був особливо захоплений покупкою надзвичайно рідкісних та дорогих інгредієнтів, часто витрачав тисячі на ящики вина. Він любив Флоренцію і оселився там після втечі. Йому особливо подобалися аромати, що лунали з однієї вулиці. Для Лектера було дуже важко залишати Флоренцію після вбивства Пацці та Маттео Деограціасу. Ганнібал також був чудовим художником, умів малювати обома руками і міг малювати цілі краєвиди по пам’яті. Його виняткова пам’ять стала можливою завдяки створенню в молодому віці палацу пам’яті. Його палац, за чутками, містив щонайменше тисячі кімнат і був величезним навіть за середньовічними мірками. У фізичному світі його палац, як то кажуть, був таким самим великим, як музей Топкапи в Стамбулі. Це дозволяло йому не тільки запам’ятовувати практично все, що він вивчав, але й усамітнюватися в кімнатах свого розуму, коли він залишався без книг або коли його катували. Він був відомий як першокласний кухар-гурман, який готував смачні страви для друзів. Під час своїх вбивств він використовував свої кулінарні здібності для страшних справ, іноді пригощаючи своїх гостей своїми жертвами. Ганнібал був майстерним музикантом, умів грати на фортепіано на високому рівні, але після видалення шостого пальця на лівій руці це стало виходити трохи гірше. Він був шанувальником Глена Гульда, особливо його інтерпретації Гольдберг-варіацій. В дитинстві він вірив у Бога, але після смерті Міши втратив цю віру. В останні роки життя він збирав статті про обвалення церковних дахів та авіакатастрофи, бавлячись думкою про те, що Бог може вбити своїх відданих послідовників. Однак він принаймні припускав можливість існування Бога. У листі, відправленому Віллу Грему після вбивства Фредді Лаундса, Лектер вірив, що Бог не засудить Вілла за цю смерть і вбивство Гоббса. Оскільки люди традиційно створені за образом і подобою Бога, Лектер міркував, що вбивство – це нормально, адже Бог також постійно вбиває.

  За словами Барні, Лектер ніколи не брехав. Однак це неправда, оскільки Лектер часто вводив в оману владу та всіх, хто намагався його психоаналізувати. Коли його заарештували за вбивства в Америці, він збрехав про свій вік і про те, що в дитинстві мучив тварин, щоб заплутати владу. Лектера боялися й однолітки за його дикий і жорстокий розум; багато його відгуків про роботу інших людей руйнували їхню репутацію. Він завжди був ввічливий і, за словами Барні, мав ідеальні манери.

  Modus Operandi [ ]

  На відміну від багатьох серійних вбивць-канібалів, Лектер вбивав не заради сексуального чи садистського задоволення, його жертви не зазнавали сильного болю. Ймовірно, це пояснювалося тим, що під час тортур виробляються певні гормони, які впливають на якість м’яса його жертви. Однак Вілл Ґрем вважає, що Лектер отримував задоволення від жахливих речей, які він робив зі своїми жертвами, і, ймовірно, продовжує це робити. Його основними мотивами для вбивства були неввічливість, неповноцінність стосовно себе, помста та служіння суспільству. У своїх вбивствах Лектер вважав за краще використовувати ножі, а не іншу зброю, однак під час двох ранніх вбивств він продемонстрував майстерність поводження з арбалетом і вміло поводився з дробовиком. Щонайменше тричі він розривав обличчя жертви своїми зубами. Помста та відплата займали чільне місце у його вбивствах до переїзду в Америку. Спочатку він убив м’ясника, який був грубий з його тіткою. Потім він став одержимий полюванням на вбивць Міши і жорстоко мстився, часто обезголовлюючи і з’їдаючи їх щоки. Під час своїх вбивств, будучи психіатром, він вбивав тих, кого вважав нижче за себе або грав в такого собі агента правосуддя. Так було, коли він напав на Мейсона Верджера, педофіла-садиста. Вбивство Бенджаміна Распейла він скоїв для поліпшення якості оркестру, а також вважав музиканта нудним і жалюгідним.

  З любові до мистецтва та історії Лектер вершив поетичне правосуддя над деякими жертвами. Його шоста американська жертва, мисливець із луком, було вбито і розчленовано у стилі середньовічного малюнка “Пораненого”, на якому були зображені численні бойові травми. Рінальдо Пацці був повішений і обезголовлений у тій же манері, що його предок. Смерть Пацці також паралельна смерті Юди який, як то кажуть, повісився і його кишки вивалилися назовні після зради Ісуса. Передостання жертва Лектера, Донні Барбер, була влаштована в стилі “Кривавого орла”, норвезького способу страти. Кларисса Старлінґ, оглядаючи труп Барбера, припустила, що Лектер розташував своїх жертв за своїми примхами. Вона пояснила агентові, що шоста жертва Лектера призвела до його затримання і, ймовірно, зробить це знову. Те, що Мейсон Верджер згодував своє обличчя собакам, відображає біблійну Єзавель, яка була викинута з вікна та з’їдена собаками.

  Грубість була особливо жахливою для доктора Лектера, який назвав її “невимовно потворною”. Лектер убив свого співкамерника, що наважився забруднити агентку Старлінґ насінною рідиною. Доглядальник Лектера Барні Мет’юз розповів Старлінґ, що Лектер, коли це було можливо, їв грубіянів, або “вільних грубіянів”, як він їх називав.

  Готуючи своїх жертв до поїдання, Лектер використав свій досвід, щоб приготувати з неї смачні страви для себе або інших. Принаймні в одному випадку він приготував людське тіло для учасників Балтиморського оркестру. Лектер часто вважав своїх жертв неповноцінними порівняно з його високими стандартами, а витончене приготування тіла жертви підносило до рівня мистецтва.

  Лектер убив щонайменше 29 людей і намагався вбити ще чотирьох. У молодості та під час подорожей Європою та Канадою він убив вісім осіб. У США він був засуджений за дев’ять убивств та три замахи на вбивство. У психлікарні він жорстоко розправився з медсестрою, з’ївши язик жінки. Він довів одного із пацієнтів до самогубства, фактично вбивши його. Під час втечі він убив п’ятьох людей. Протягом його перебування в Італії та повернення в Америку він убив ще шістьох людей. ФБР було відомо щонайменше про 17 жертв. Лектер хибно стверджував, що вбив Мейсона Верджера, і, ймовірно, був причетний до зникнення доктора Фредеріка Чілтона та альтиста у Флоренції. З натяків у романі “Ганнібал” випливає, що Лектер був Флорентійським чудовиськом. Якщо Лектер справді був їм, то на його рахунку 45 трупів.

  Бібліографія [ ]

  1. ↑ 1,01,1 Red Dragon
  2. ↑ 2,02,12,22,32,42,52,62,7 Harris, T. (2007). Hannibal Rising. Arrow Books. ISBN 0099489848
  3. ↑ 3,03,13,2 Harris, T. (2000). Hannibal. Dell. ISBN 0440224675
  4. ↑ 4,004,014,024,034,044,054,064,074,084,094,104,114,124,13 Harris, T. (1988). The Silence of the Lambs. St. Martins Press. ISBN 0312022824
  5. ↑ 5,05,15,2 Помилка цитування: Неправильний виклик тегу : для виносок під назвою RD не вказано текст

  Ганнібал Лектер і леді Гаага: соцмережі вибухнули мемами про дозвіл на арешт Путіна

  Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордер на арешт президента Росії. В соцмережах блискавично відреагували мемами, запропонувавши голові Кремля “кар’єру” найманця ПВК “Вагнер”.

  Після появи новин про те, що Міжнародний кримінальний суд в Гаазі видав дозвіл на арешт російського диктатора Володимира Путіна, українські соцмережі традиційно вибухнули мемами. Фокус зібрав найцікавіші з них.

  Радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко запостив фото Путіна у помаранчевій тюремній робі, якого на суд супроводжують охоронці.

  “Недалеке майбутнє”, — підписав мем Геращенко.

  Згодом Антон Геращенко порівняв Путіна з персонажем американського фільму “Мовчання ягнят” — серійним вбивцею Ганнібалом Лектором, який перебував за ґратами в очікуванні рішення суду.

  “Все за планом?”, — підписав Геращенко.

  Далі українці вигадали, що заґратований Путін може скоротити собі строк, прийнявши пропозицію Євгена Пригожина, записатися до ПВК “Вагнер” і пів року повоювати за свободу.

  Також в мережі з’явився мем, де українська біозброя — гуси ґелґотанням нагадують Путіну про Гаагу.

  У пабліках почали з’являтися рекомендації Путіну сушити сухарі і заспокоєннями, що років через 10 він вийде із в’язниці зовсім іншою людиною.

  Не могли українці не згадати “найгуманніший суд в світі” з радянської комедії “Кавказька полонянка”.

  Речник Одеської ОВА Сергій Братчук розмістив світлину, на якій Путін вже “мотає строк” і пошкодував, що це відбувається не сьогодні.

  “Злодій має сидіти у в’язниці. Або здохнути. Але, відбудеться це, на жаль, не сьогодні.

  Та процес пішов”, — написав Братчук.

  Не оминули українці в мемах і найближче оточення Путіна та його приватне життя. Так спортсменка Аліна Кабаєва, яку називають коханкою Путіна, стала леді Гаагою.

  Людей з оточення російського диктатора та головних пропагандистів після ув’язнення Путіна показали в черзі на потяг, щоб втекти до Китаю.

  Нагадаємо, що Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав дозвіл на арешт Путіна. Крім російського диктатора, суд у Гаазі видав ордер на арешт уповноваженої президента Росії з прав дитини Марії Львової-Бєлової.

  Президент України Володимир Зеленський відреагував на рішення МСК про видачу дозволу на арешт російського президента Володимира Путіна. У своєму щоденному зверненні до українського народу глава держави заявив, що з цього рішення розпочнеться історична відповідальність.

  • Читайте нас у:
  • Читайте у Telegram
  • Читайте у Facebook
  • Читайте у Twitter
  • Читайте у Viber
  • Теги:
  • Володимир Путін
  • арешт
  • меми
  • Гаага
  • війна рф проти україни
  • Поширити:
  • відправити у Telegram
  • поділитись у Facebook
  • твітнути
  • відправити у Viber
  • відправити у Whatsapp
  • відправити у Messenger

  ФОКУСУ потрібна ваша підтримка!

  Всі права на матеріали, опубліковані на даному ресурсі, належать ТОВ “ФОКУС МЕДІА”. Будь-яке використання матеріалів без письмового дозволу ТОВ “ФОКУС МЕДІА” — заборонено. При використанні матеріалів з даного ресурсу гіперпосилання focus.ua обовʼязкове.

  Даний ресурс — для користувачів віком від 18 років і старше.

  FOCUS.UA — більше ніж просто новини.

  Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство ІнА «Українські Новини”, в будь-якому вигляді суворо заборонені.

  Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство “Інтерфакс-Україна”, не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства.

  Матеріали з плашками “Р”, “Новини партнерів”, “Новини компаній”, “Новини партій”, “Інновації”, “Позиція”, “Спецпроект за підтримки” публікуються на комерційній основі.