2. Розряди займенників за значенням

Особові займенники бувають трьох осіб, змінюються за числами і відмінками; займенник він змінюється також за родами.

Для виявлення ввічливого ставлення до співрозмовника в українській мові займенники ти , твій замінюють займенниками Ви , Ваш у звертаннях до однієї особи. Ці займенники пишуться з великої літери :
– Привів, Насте Василівно, Вам свого школяра. Може, і з нього буде якийсь толк (Михайло Стельмах).

Зворотний займенник себе вказує на того, хто виконує дію. Він не має ані роду, ані числа і називного відмінка; змінюється за відмінками.

Зворотний займенник може бути віднесений до будь-якої особи, однієї чи багатьох:
Батько сам себе не впізнав. Хлопці побачили себе у цьому списку.

Питальні містять у собі запитання про особу ( хто ), предмет ( що ), ознаку ( чий, який, котрий ), кількість ( скільки ). Уживаються тільки на початку у питальних реченнях: Скільки зірок на небі? Хто написав цей твір?

Займенники хто , що , скільки змінюються за відмінками; чий , який , котрий — за родами, числами й відмінками, як прикметники.

Відносні ( ті самі, що й питальні) уживаються тільки для поєднання простих речень у складне:
Не відомо досі, скільки зірок на небі. Той, хто написав цей твір, мав талант.

В український мові відносний займенник «що» збігається за написанням і звучанням зі сполучником «що» , який також з’єднує залежне речення з головним у складному.

Якщо ми можемо слово «що» замінити синонімічним йому «який» , то це займенник:
Вона так гарно намалювала сімейку грибів-боровиків, що (які) стали в коло на лісовій галявині (В. Чухліб).
Коли ж така заміна неможлива, то «що» — сполучник:

Заперечні вказують на відсутність особи, предмета, ознаки чи кількості, утворюються додаванням префікса ні до питальних займенників: ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки, нікотрий .

Неозначені вказують на неозначену (невідому) особу, предмет, ознаку чи кількість, утворюються додаванням часток будь-, -небудь, казна-, хтозна-, аби-, де-, -сь до питальних займенників: будь-хто, що-небудь, казна-скільки, хтось, абиякий, дехто.

Неозначені й заперечні займенники мають ті ж морфологічні ознаки, що й питальні, від яких вони утворюються.

Указують на приналежність предмета будь-якій особі: мій, наш, твій, ваш, його, її, їхній, змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники. Займенники його, її — незмінні.

Вказівні цей, той, такий указують на один предмет, стільки — на невизначену кількість.

Займенники цей, той (отой), такий змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники. Займенник стільки змінюється лише за відмінками.

Означальні вказують на ознаку предмета весь, сам, самий, всякий, кожний, інший і змінюються як прикметники.

Розряди займенників

За лексичним значенням і морфологічними ознаками займенники поділяють на дев’ять розрядів.

Особовими називаються займенники, які вказують на осіб, інших істот, предмети, явища, поняття.

Всі особові займенники змінюються за відмінками й числами; займенник він змінюється і за родами.

Зворотним називається займенник себе, який указує на того, хто виконує дію. Він не має роду, числа і називного відмінка; за іншими відмінками він змінюється.

Присвійними називаються займенники, які вказують на належність предмета першій (мій, наш), другій (твій, ваш), третій (його, її, їхній) чи будь-якій (сет) особі. Присвійні займенники (крім його, її) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники. Займенники його, ії незмінними.

Вказівними називаються займенники, які вказують на предмет (цей, сей, той), ознаку (такий), кількість (стільки). Займенники той (отой), Щей (оцей), такий (отакий) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники. Займенник стільки змінюється лише за відмінками.

Означальними називаються займенники, які вказують на узагальнену ознаку: всякий (усякий), весь (увесь, ввесь), кожний (кожне), інший, сам, самий. Вони змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники.

Питальними називаються займенники, які містять у собі запитання про особу (хто?), предмет (що?), ознаку (який? чий? котрий?), кількість (скільки?). Займенники хто, що, скільки змінюються за відмінками, який, чий, котрий – за родами, числами і відмінками, як прикметники.

Відносними називаються займенники, які виконують роль сполучних слів для приєднання підрядних речень до головних. Це ті самі питальні займенники, але без питання.

Неозначеними називаються займенники, які вказують на неозначену (невідому) особу, предмет, ознаку, кількість: який-небудь, хтозна-скільки і под. Вони утворюються від питальних додаванням часток казна-, хтозна-, будь-, -небудь, аби-, де-, -сь. Неозначені займенники мають ті самі морфологічні ознаки, що й питальні займенники, від яких вони утворені.

Заперечними називаються займенники, які вказують на відсутність особи, предмета, ознак, кількості: ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки. Заперечні займенники мають ті самі морфологічні ознаки, що й питальні займенники, від яких вони утворені за допомогою частки ні.

Групи займенників за значенням

За своїми значеннями займенники поділяються на дев’ять груп: особові, особово-вказівні, зворотний, присвійні, вказівні, означальні, питально-відносні, заперечні та неозначені.

1. До особових займенників належать:я (ми), ти (ви).

Займенник я дає вказівку на особу мовця. Займенник ти вказує на особу співбесідника, того, до кого звернена мова. Займенники ми і ви відповідно виражають також вказівку на кількох мовців – хто говорить і тих, до кого звернена мова. Семантика займенників ми і ви неоднозначна. Ми – це не тільки кілька я, сюди включається я і ти; я, ти і він і т. д. Тому займенникові пари я – ми, ти – ви певною мірою умовно сприймаються як суплетивні форми однини і множини.

Займенники ми, ви можуть указувати на одну особу, якщо вони заступають слова я і ти, я і він сполученням ми з тобою або синонімічним сполученням ми плюс іменник в орудному відмінку: ми з батьком, ми з Данилом, ми з Тетяною; По полях ми 9 Вишнею бродичи восени, шукаючи зайців (М. Рильський).

Із вказівкою на одну особу виступає також авторське ми, дуже поширене в науковому мовленні. Вживання ми замість я властиве офіційно-діловому мовленню (так звертались до народу царі, королі, імператори), науковому, спостерігається також у мові художньої літератури, часто з відтінком іронії.

Займенник ви може вказувати і на кількох осіб, і на одну. Вживається як форма пошанної множини замість займенника ти.

Займенник ти (ви) може набувати в реченні узагальнено-особового значення, наприклад: Тільки-тільки що літо настало, не те пекуче, душне, що всього тебе потом обливає, курявою обдає, а тепленьке, зелененьке, ясне, веселе (Панас Мирний).

Займенники я і ти значення граматичного роду формально не виражають.

2. До особово-вказівних належать займенники він, вона, воно, вони. Займенник він (вона, воно) вказує на третю особу-ту, про яку говорять, або на предмет, про який мовиться. Займенник він як вказівне слово співвідноситься з іменниками чоловічого роду, вона – з іменниками жіночого роду, а воно – з іменниками середнього роду. Займенник вони є спільною формою множини для всіх трьох родів.

Вживання займенника він замість ти надає відтінку зневажливого ставлення до особи, наприклад: / де ти, Чіпко, ходиш. Ні корова, ні кобила не наповані, а він блукає. (Панас Мирний).

Форма вони в українському розмовно-побутовому мовленні може вживатися як пошанна стосовно однієї особи або набувати неозначено-особового значення, наприклад: Га! Вже воно так довго не буде. Вони [пани] як візьмуть у свої руки* то швидко пустять пару! “Пани” — були німці чи чехи, а може євреї, що перед шістьма роками приїздили оглядати згорілу сахарню (М. Коцюбинський).

3. Зворотний займенник себе вказує на виконавця (суб’єкта) зворотної дії, наприклад: примусив себе, запитала себе, заспокоїли себе. Зворотний займенник не має форми називного відмінка, постійно вживається у формах непрямих відмінків і виступає у ролі додатка: поглянь на себе збоку, купив собі книгу, хизується собою.

Граматичного значення роду і числа зворотний займенник не має. Вказівка на стать особи і кількісний вияв подається в реченні через синтаксичні зв’язки з іншими словами, наприклад: Хлопець переміг себе й посміхнувся; Роздуваючи ніздрі, як козуля, дівчина жадібно втягувача в себе хвилюючий солодкий дух гарячого жита (3 тв. О. Донченка).

У формі давального відмінка зворотний займенник може переходити до розряду часток, наприклад: Ти пам ‘ятник собі воздвиг нерукотворний, і нічиїм його не зруйнувать рукам (М. Рильський); Чіпка сидів собі в хаті мовчки, наче зажурився (Панас Мирний).

4. Присвійні займенники вказують на належність предмета особі: мій (наш) –першій особі, лівш (ваш) – другій особі, свій (свої) – будь-якій особі, що є суб’єктом дії: я записую свій план, ти записуєш свій план, він (вона, воно) записує свій план, вони записують свій план. Вказівка на належність третій особі виражається за допомогою форм родового відмінка особово-вказівних займенників його, її, їхні: його книжка, її вдача, Їхня пісня.

Присвійні займенники за значенням і граматичними ознаками співвідносні з прикметниками. Як і прикметники, вони змінюються за відмінками, родами і числами. Вжиті без іменника присвійні займенники субстантивуються і набувають предметного значення, наприклад: мій, твій у значенні “чоловік” (рос. муж) або “наречений”; моя, твоя у значенні “жінка” (рос. жена) або “наречена”; наш, наші в узагальненому значенні осіб, близьких по крові, по духу, за соціальною чи національною ознакою тощо. Наприклад: Земля вже наша. Скоро почнуть ділити (М. Коцюбинський); Помагай Бог нашим! А которі ж ваші? — Катарі подужають! (Нар. творчість).

5. В к а з і в н і займенники цей (заст. сей), той, такий дають вказівку на один предмет з ряду однорідних: цей день, той випадок, такий олівець. Займенники цей і той семантично позначають ступінь віддаленості предмета: той – це більш віддалений у просторі (в часі) предмет, уже згадуваний раніше, а цей указує на ближчий предмет, наприклад: Тільки весною цього року я побував у Солоницях (Ю. Смолич); Мар ян вскочив у човен і навстоячки подався на той берег (М. Стельмах).

Займенник такий указує на узагальнену ознаку або вживається для підсилення вираженої прикметником ознаки, наприклад: Весною Чижик молоденький, такий співучий, проворненький, в садочку все собі скакав. (Л. Глібов); Лан, довгий такий та широкий дуже, що оком зіздріти не можна (В. Стефаник).

Вказівні займенники цей, той, такий за значенням і граматичними ознаками співвідносні з прикметниками. Як і прикметники, вони змінюються за відмінками, родами і числами.

Займенник стільки вказує на невизначений або невизначено-великий кількісний вияв предмета, наприклад: Ніколи ще земля не почувала на собі стільки дбайливих рук (В. Бойченко).

За морфологічними ознаками займенник стільки подібний до кількісних числівників: у називному й знахідному відмінках він керує формою іменника родового відмінка однини або множини, а в непрямих відмінках узгоджується з іменником у формі множини: стільки весен, стількох весен, стількома веснами.

6. Означальні займенники сам (самий), весь (увесь), усякий, кожний (кожен), жоден, інший узагальнено вказують на ознаки предмета.

Займенник сам виражає значення “самостійно, без сторонньої допомоги”: Добрий товар хвалити не треба, він хвалить себе сам (Нар. творчість).

Займенник сам вживається з іменниками, що позначають осіб, істот, або з особовими займенниками і мас форми роду і числа: Павло сам заспівав; Марина сама прийшла; Ягня само звелося на ніжки; Діти самі готували вечерю.

Займенник сам може виступати із значенням “один”, тоді наближається до частки тільки і виражає виділення предмета чи особи, наприклад: У хаті сам Тарасик (рівнозначно: удома тільки Тарасик). Час, мабуть, і збиратись, мано,-кажу задумливо, а самому так не хочеться кидати теплої хати, не хочеться розставатись з ненькою (Ю. Збанацький).

Займенник самий вживається із вказівними займенниками: той самий, такий самий, ця сама.

Займенники сам і самий можуть вживатися при іменниках, вказуючи на крайню межу просторової чи часової перспективи (в самі жнива, в самий кінець села), тоді вони наближуються за значенням до часток якраз, саме, аж (у самі жнива — якраз у жнива, в самому кінці села – аж у кінці села).

Займенник весь (увесь), пов’язуючись з іменником, вказує на охоплення предмета ознакою або дією сукупно, наприклад: Увесь Дніпро був ніби помальований ще ясніше й блискучіше, ніж небо (І. Нечуй-Левицький); Там подвигами брата пишається маля, там чуємо: Про тата говорить вся земля (М. Рильський).

Займенники кожний і кожен, усякий (рідше – усяк) дуже близькі за значенням: вони виражають виділення предмета з сукупності однорідних предметів, більшою мірою це виявляється в значенні займенника кожний (кожен) і меншою мірою – в займеннику всякий (всяк): І в кожнім колосі тяжкім весняне сонце ймайський грім, і літній дощ, і ночі сині (М. Рильський); Командир підняв на всякий випадок зброю (Ю. Яновський).

Займенник інший вказує на предмет чи особу, виражаючи відокремлення, відмежування його від подібних йому або раніше названих, наприклад: І трактори, в ріллі загрузши до колін, встеляють світло фар до іншої планети (А. Малишко).

За своїм значенням і граматичними ознаками означальні займенники співвідносні з прикметниками, вони змінюються, як і прикметники, за відмінками, родами і числами.

7. Питально-відносні займенники вживаються для оформлення питання про осіб (хто) чи предмети (що), про ознаки, якості чи належність предмета (який, чий), про кількість або порядок предметів при лічбі (скільки, котрий), а в структурі складнопідрядного речення пов’язують підрядне речення з головним (як сполучні слова) і відносно якогось його члена є уточнювал ьними словами (той – хто, те – що, такий – який, стільки – скільки). У підрядному реченні відносний займенник виступає членом речення (підметом, додатком, іншою частиною складного присудка):

Питальні займенники

Відносні займенники

• 1. А хто ж там за головних мисливців? — запитав Микола Іванович (Остап Вишня).
• 2. Котра з сих двох нам судиться дорога?

• 1. Хто хоче щастя зазнати, той повинен свій край шанувати (Нар. творчість).
• 2. Сонце ховалось за межигірський бір, котрий од того став ще чорніший
• (І. Нечуй-Левицький).

Питально-відносні займенники хто, що, який, котрий можуть давати вказівку на невизначену особу, предмет або якість, наприклад: Василь Іванович зупинився зразу, мов його хто сіпнув за полу (С. Васильченко); Часом несподівано котора дівчина вбіжить до мене з будинку (Марко Вовчок).

Питально-відносні займенники за граматичними ознаками неоднакові: хто, що співвідносні з іменниками, який, чий — з прикметниками, займенник стільки співвідносний з кількісними, а котрий – з порядковими числівниками.

Займенники хто, що змінюються за відмінками, не мають роду і числа, хоча контекстуально така вказівка може бути: хто такий? хто така? хто такі? що таке? Із займенником що лов’язуються слова у формі середнього роду: що упало? що наше?

Займенники який, чий, котрий змінюються за відмінками, родами і числами. Займенник скільки у називному й знахідному відмінках пов’язується з іменником у родовому відмінку (скільки літ?), а в усіх інших відмінках узгоджується з іменником (у скількох дівчат? скількома мовами говорить?).

8. Заперечні займенники ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки утворені від питальних займенників за допомогою частки ні (ані). Вони виражають ті самі значення стосовно осіб, предметів, ознак, кількостей і порядку предметів, що й питальні займенники, але в заперечній формі мають такі самі граматичні ознаки.

Відмінність у формі вираження відношень до осіб, предметів, ознак і кількостей їх у питальних, відносних і заперечних займенниках виявляється в тому, що перші вживаються в питальних реченнях, другі – в розповідних, а треті – в заперечних.

Заперечні займенники в українській мові є другою формою вираження заперечення при основному запереченні, що здійснюється за допомогою частки не, наприклад: Ніщо не віщувало дощу (С. Скляренко); Ніяке дитяче товариство хлопця не приваблювало, найкращою розвагою для нього було приходити з батьком у цех (Яків Баш).

9. Неозначені займенники також творяться від питальних займенників за допомогою часток аби-, де-, будь-, -небудь, казна-, хтозна-, -сь, що вносять відтінок невизначеності особи, предмета або його якості чи кількісного вияву: абихто, абищо, дехто, дещо, хто-небудь, що-небудь, казна-хто, казна-що, хтозна-хто, хтозна-що, хтось, щось; абиякий, деякий, дечий, який-небудь, чий-небудь, казна-який, хтозна-який, якийсь, чийсь, казна-скільки, хтозна-скільки, скількись, котрийсь.

Неозначені займенники мають такі само граматичні ознаки, як і відповідні їм питальні займенники.