Генеративне розмноження рослин: особливості та біологічна роль

У нашій статті ми розглянемо особливості генеративного розмноження рослин. Саме цей процес є найпрогресивнішим способом відтворення собі подібних, забезпечуючи різноманіття спадкового матеріалу нащадків і адаптацію.

Способи розмноження

Властивість відтворення собі подібних притаманне всім живим істотам. Вегетативне і генеративне розмноження-основні форми Відтворення рослин. У першому випадку від цілого організму відщеплюється його багатоклітинна частина, яка з часом набуває здатність до самостійного існування. Це відбувається за допомогою органів вегетативного розмноження: кореня, стебла і листя.

Статевий процес передбачає об`єднання в одній клітині спадкового матеріалу двох дочірніх. Це забезпечують генеративні органи розмноження рослин-квітка , насіння і плід. Багато в чому завдяки саме їм покритонасінні рослини зайняли панівне становище на планеті.

Еволюція статевого процесу

Вперше генеративне розмноження спостерігається у водоростей. Відбувається це при настанні несприятливих умов. В цей час материнська клітина утворює кілька статевих. Вони потрапляють у воду, де попарно зливаються з утворенням зиготи. Коли умови навколишнє середовище нормалізуються, вона ділиться. В результаті утворюються рухливі суперечки.

Для спорових рослин характерно чергування поколінь-статевого і безстатевого. З суперечка розвиваються гаметангии. Так називаються органи статевого розмноження, в яких дозрівають жіночі та чоловічі статеві клітини. Вони утворюють зародок, який проростає і перетворюється в особину безстатевого покоління, що розмножується спорами. Далі процес повторюється.

У голонасінних рослин генеративне розмноження відбувається в укорочених видозмінених пагонах-шишках.

Квітка-видозмінений втечу

Основним органом генеративного розмноження є квітка. Його головними частинами є тичинки і маточки. Саме вони містять статеві клітини. Кожна тичинка складається з нитки і пильовика, в якому дозрівають пилкові зерна – чоловічі гамети. Товкач складається з нижньої розширеної частини-зав`язі, подовженої середньої-стовпчика – і верхньої, розширеної-рильця. У ньому розвивається жіноча гамета, яка називається яйцеклітиною.

Інші частини квітки забезпечують допоміжні функції. Наприклад, квітконіжка необхідна для прикріплення до втечі, чашечка – для захисту внутрішніх частин від пошкоджень, віночок – для залучення комах.

Запилення

У насіннєвих рослин генеративне розмноження складається з двох послідовних процесів. Це запилення та запліднення. Справа в тому, що статеві в клітини розвиваються в різних частинах квітки. Тому для їх злиття необхідний перенесення пилку з пильовика тичинки на рильце маточки.

У деяких видів це відбувається в межах однієї квітки. Такий процес називають самозапиленням. Найчастіше це буває всередині бутона, до розпускання квітки. Перехресне запилення спостерігається в разі, коли пилок з тичинки однієї квітки потрапляє на товкач іншого. Пилок може переноситися за допомогою вітру, комах, птахів, води або людини.

Формування насіння у квіткових рослин

Наступний етап генеративного розмноження-запліднення. Це злиття статевих клітин. Потрапляючи на рильце маточки, два спермія з пилкового зерна проникають в зародковий мішок. Кожен з них зливається з двома різними клітинами. Один спермій з`єднується з яйцеклітиною. В результаті цього утворюється зигота, з якої розвивається зародок. Інший спермій з`єднується з центральною клітиною. Вони дають початок ендосперму-запасній поживній речовині.

Суть цього процесу в 1898 році відкрив радянський вчений Сергій Навашин. Оскільки в заплідненні беруть участь два спермія, вчений назвав його подвійним.

Будова насіння

В результаті запилення і запліднення утворюється ще один генеративний орган розмноження-насіння. У ньому міститься зародок, захищений шкіркою, і запас поживних речовин. Завдяки такій будові насіння може довгий час переживати несприятливі умови.

Бувають випадки, коли ще під час дозрівання поживні речовини повністю витрачаються. Тоді формується насіння без ендосперму. У таких рослин необхідні речовини відкладаються в перших зародкових листках-сім`ядолях.

У більшості видів насіння не проростає навіть при наявності сприятливих умов. Це означає, що вони знаходяться в періоді спокою. Він може тривати від кількох тижнів до кількох років.

Для проростання насіння необхідні певні умови. Це достатня вологість, наявність повітря і світла, певні показники температури.

Що таке плід?

Для захисту і поширення насіння у покритонасінних рослин є ще один орган генеративного розмноження. Це плід-видозмінений квітка. Він складається з певної кількості насіння, захищених околоплодником.

Плоди дуже різноманітні. За кількістю вологи в околоплоднике вони можуть бути сухими і соковитими. За кількістю насіння-одно – і багатонасінними.

Ще однією важливою функцією плодів є розселення рослин. Латаття використовують для цього протягом води, перекотиполе-вітер. А деякі види розкидають насіння самі. Так, скажений огірок розтріскується після дозрівання, а бальзамін – під час дотику.

Незважаючи на те, що статевий процес у рослин досить різноманітний, суть його полягає в з`єднанні генетичного матеріалу двох гамет. В результаті утворюється організм, що володіє новими ознаками, що значно підвищує його адаптаційні здібності.

Генеративні органи рослин

Генеративні органи — це органи, які виконують функцію статевого розмноження, формування зачатків нового покоління, їх захисту та розселення. У рослин вони разом з органами нестатевого (спорангії), статевого (гаметангії) і вегетативного (цибулина, кореневище, бульба) розмноження належать до репродуктивних органів.

У водоростей генеративними органами є одноклітинні гаметангії та спорангії, у вищих спорових рослин — багатоклітинні гаметангії та спорангії, у голонасінних органами статевого розмноження є чоловічі та жіночі шишки, у покритонасінних — квітка, насіння та плід.

Квітка — це генеративний орган пристосований до статевого розмноження з подальшим утворенням насіння і плодів. Насінина є генеративним органом, який містить усередині зародок майбутньої рослини та запас поживних речовин для його розвитку. Зверху вона захищена насінною шкіркою, яка дозволяє їй переносити несприятливі умови середовища. Плід — це генеративний орган із насіниною, яка вкрита сухим чи соковитим оплоднем. Призначення плоду полягає у захисті насіння та його поширенні в середовищі.

Отже, вегетативні органи забезпечують потреби та існування окремої особини, а генеративні — існування виду в цілому.

Квітка, її будова та функції. Різноманітність квіток

Квітка — це видозмінений, нерозгалужений та обмежений у рості пагін, що служить для статевого розмноження покритонасінних рослин. Розвиваються квітки як на верхівці стебла, так і в пазухах листків генеративних бруньок. Частини квітки здійснюють захист утворів статевого розмноження, формують гамети, забезпечують запилення та запліднення. Після запліднення із насінного зачатка, який міститься в маточці, формується насінина. У насінині є захищений шкіркою зародок та запас поживних речовин. За настання сприятливих умов насінина проростає і дає початок новій рослині.

Основними функціями квітки є:

• утворення чоловічого (пилкове зерно) й жіночого (зародковий мішок) гаметофітів;
• утворення гамет (сперміїв та яйцеклітин);
• запилення;
• запліднення;
• формування насіння і плодів.

Будова квітки

Квітконіжка — частина квітки, яка прикріплює її до стебла. Це видозмінене стебло пагона, що розташований між верхнім листком і власне квіткою, тобто міжвузлям під квіткою. Більшість квіток містяться на квітконіжках, а ті, що їх не мають, називаються сидячими. На квітконіжці перпендикулярно до покривного листка розміщуються приквітки, або передлистки, у вигляді невеликих листочків. У однодольних є один такий листочок, розміщений збоку головної осі, а у дводольних листочків зазвичай два, розміщених по боках квітконіжки. Нерідко приквітки взагалі відсутні, а у деяких рослин не розвиваються покривні луски. Квітконіжка переходить у вкорочену вісь квітки, її стеблову частину — квітколоже.

Квітколоже — це вкорочена частина квітки, на якій розташовані всі інші її складові елементи. Всі частини квітки закладаються на квітколожі.

Квітколоже буває плоске (півонія), конічне (малина), витягнуте (гравілат), увігнуте (вишня, троянда, приворотень). Квітколоже, або тор — це вкорочена вісь з дуже зближеними вузлами й коротким міжвузлям.

Будова квітки: І — повна двостатева квітка; II — квітка півонії; III — окремі частини квітки; 1 — маточка; 2 — тичинки; 3 — чашолистки; 4 — пелюстки; 5 — квітколоже; 6 — квітконіжка

До квітколожа прикріплюються всі частини квітки, які мають листкове походження. Частини квітки прикріплені до квітколожа або колами (циклічно), коли одне коло розташоване за другим, або спірально. Частіше будова квітки буває 5-циклічною, тобто частини квітки утворюють п’ять кіл, або циклів: два кола утворюють оцвітину, два кола — тичинки й одне коло — маточки або маточку. Інколи оцвітина розташована колами, а тичинки й маточки — спірально. Така квітка названа геміциклічною (жовтець).

Оцвітиною, або покривом квітки, є чашечка й віночок. Якщо оцвітина віддиференційована на виразну чашечку та віночок — її називають подвійною (дзвоники, хрестоцвіті, яблуня, вишня, огірки, шипшина).

У багатьох видів рослин оцвітина забарвлена в один колір, тобто вона однорідна — її називають простою оцвітиною. За характером забарвлення проста оцвітина буває чашечкоподібною, коли її складові частини нагадують чашечку (будяк, щавель, кропива, конопля, вороняче око), або віночкоподібною, коли вона схожа на віночок (гусяча цибулька, тюльпан, лілія, сокирки, конвалія, проліска, гречка, рис). Слід пам’ятати, що у простої оцвітини немає ні чашечки, ні віночка, тобто оцвітина не диференційована. Квітки можуть бути взагалі без оцвітини, тому їх називають голими (верба, ясен, образки). Оцвітина — неістотна частина квітки: якщо вона відсутня, то квітка своїх функцій не втрачає.

Оцвітина відіграє захисну роль для тичинок і маточок та є до певної міри «рекламою», яка приваблює комах-запилювачів.

Чашечка складається з листочків (чашолистків), які здебільшого забарвлені в зелений колір. Кількість чашолистків різна, вони можуть зростатися між собою або бути вільними. Чашечку, у якій чашолистки зрослися між собою, називають зрослолистою (горох, шипшина); в іншому випадку — вільнолистою (роздільнолистою) (жовтеці, капуста). Чашечка правильна, якщо всі чашолистки рівні й мають однакову форму та неправильна, якщо чашолистки мають різну форму й розміри.

За симетрією чашечка буває правильною, або актиноморфною (через яку можна провести кілька площин симетрії), і неправильною (зигоморфною) — з однією лінією симетрії. Чашечка захищає внутрішні частини квітки у фазі бутона від дії несприятливих умов. Поряд з цією основною функцією у деяких рослин чашечка, змінюючись, може виконувати функцію поширення плодів (наприклад, у череди утворюються зазубрені щетинки; чубок — у кульбаби; у фізалісу чашечка роздувається). Інколи чашечка яскраво забарвлюється й стає віночкоподібною. У такому стані вона замінює віночок, де він недорозвинений. У цьому випадку вона виконує функцію віночка — приваблює комах. У більшості рослин чашечка опадає під час формування плодів, інколи вона зберігається при плодах (яблуня, смородина), а в моху вона присутня лише в бутонах й опадає, коли бутони розпускаються.

Є рослини, у яких, крім чашечки, утворюється ще й підчаша.

Підчаша — це друге, зовнішнє коло чашолистків, які зазвичай за величиною менші від чашолистків основної чашечки (суниці, мальви). У мальвових підчаша утворюється з приквітників, а в перстача й суниці — з прилистків.

Віночок — це здебільшого забарвлена й добре помітна частина квітки. Віночок складається із різноманітних за формою та забарвленням пелюсток. Це зв’язано з біологією запилення, бо основна функція віночка — приваблення запилювачів і сприяння запиленню.

Розрізняють віночок вільнопелюстковий, якщо пелюстки не зростаються, і зрослопелюстковий, якщо вони зрослися. Пелюстки вільнопелюсткового віночка мають розширену верхівку, яку називають відгин, і звужену нижню частину — нігтик. Зрослопелюстковий віночок має звужену частину — трубочку, відгин і зів (місце переходу трубочки у відгин).

Віночок буває правильним, неправильним та асиметричним. Правильним (актиноморфним) називають віночок (квітку), що має радіальну симетрію, однакову форму та розміри пелюсток (квітка вишні). Неправильним (зигоморфним) називають віночок, що має лише одну вісь симетрії, різний розмір і форму пелюсток (квітка гороху, шавлії). Асиметрична квітка — це квітка або віночок, через який не можна провести ні одної площини симетрії (квітка зозулинця, валеріани).

Форма віночка буває дзвоникоподібною (у дзвоників), трубчастою (у соняшника — центральні квітки кошика), двогубчастою (у шавлії), лійкоподібною (у волошки), язичковою (у кульбаби), метеликоподібною (у квасолі).

Забарвлення пелюсток віночка зумовлене здебільшого пігментами антоціану, антохлору, які розчинені у клітинному соці, а також каротиноїдами.

Форми зрослопелюсткових зигоморфних віночків: (1 — двозубчастий; 2 — язичковий; 3 — двозубчастий зі шпоркою) та асиметричного віночка (4)

Біле забарвлення зумовлене наявністю в пелюстках повітряних порожнин. Забарвлення віночка сприяє запиленню, а сам віночок має також захисне значення.

Форми зрослопелюсткових актиноморфних віночків: 1 — правильний; 2 — дзвоникоподібний; 3 — лійкоподібний; 4 — трубчастий; 5 — блюдцеподібний (а — відгин; б — зів; в — трубка)

Кількість пелюсток у квітці неоднакова й залежить від виду рослин. Є квітки із занадто збільшеною їх кількістю. Трапляються вони у троянди, півонії та ін. Такі квітки називають махровими (повними). Прояв махровості залежить від кількох причин. Інколи тичинки перетворюються на пелюстки, інколи — на плодолистки. Махровість зумовлена розщепленням пелюсток, а в гвоздики — через розчленування тичинок з перетворенням їх на пелюстки.

Андроцей — це сукупність тичинок (мікроспоролистків) квітки, що служать для утворення пилку, а з них — сперміїв, які при заплідненні несуть ознаки чоловічої статі.

Тичинки, або мікроспорофіли, складаються з тичинкової нитки й пиляка.

Тичинкова нитка зазвичай має циліндричну форму, хоча бувають і плоскі, крилаті нитки.

Пиляк іноді сполучений із в’язальцем на деякій відстані і буває нерухомим (капуста, тюльпан). Якщо він прикріплений до в’язальця в якійсь точці так, що може коливатися, його називають рухомим (жито, тимофіївка). Пиляк при дозріванні викидає пилок. Розкриття пиляка відбувається з допомогою дірочок, клапанів або поздовжньої тріщини. У квітці може бути одна, дві та більше тичинок. Якщо їх більш ніж 12, то кажуть, що їх багато. Тичинки у квітці бувають вільними, (жовтець) або зрослими. Вони можуть зростатися своїми нитками (у гороху й квасолі пиляки вільні) або пиляками (у волошки нитки залишаються вільними); в огірка чотири тичинки повністю зростаються парами, а одна залишається вільною; у представників родини гарбузових зростання поширюється на тичинкові нитки й пиляки.

Будова тичинки: а — тичинка; б — поперечний зріз пиляка; 1 — нитка тичинки; 2 — пиляк; 3 — в’язальце; 4 — гнізда пиляка

Зрослотичинковий андроцей називають однобратнім (аморфа, кислиця). Якщо у квітці зростається лише частина тичинок, а інші залишаються вільними, то такий андроцей називають двобратнім (у більшості бобових). Якщо всі тичинки вільні — це багатобратній андроцей.

У ряду рослин (льон, грабельки) деякі тичинки недорозвинені й не утворюють пиляків. Їх називають безплідними, або стамінодіями. Іноді вони перетворюються на нектарники (купальниця). Функції тичинок — це не лише утворення пилку. Інколи вони яскраво забарвлюються і виконують функцію приваблювання комах, особливо в тих рослин, віночок яких слабо розвинений (справжня акація, мімоза, евкаліпт).

Формування та розвиток пилкових зерен відбувається у пиляку. Пиляк під час дозрівання викидає пилок. Гаплоїдні мікроспори, що виникли в гніздах, до розкриття пиляків починають ділитися способом мітозу без цитокінезу (без утворення оболонки між клітинами). Внаслідок поділу виникає проросла мікроспора, або пилкове зерно з двома неоднаковими голими клітинами. Більшу називають вегетативною, меншу — генеративною.

У деяких рослин генеративна, перебуваючи в пиляку, ще раз поділяється способом мітозу і дає два спермії. Тоді пилкове зерно стає триклітинним.

Різні форми тичинок

В інших рослин спермії утворюються пізніше. Пророслу мікроспору (двоклітинну або триклітинну) вже називають чоловічим гаметофітом, або пилком (пилковим зерном). Пилок містить у собі запас поживних речовин (олію, цукор, крохмаль). Зовні він має дві оболонки: зовнішню (товсту, часто кутинізовану) — екзину та внутрішню (тонку, що складається головно з пектинових речовин) — інтину.

Екзина буває вкрита потовщеннями у вигляді горбочків, шишечок, сіточки та має тонші місця — пори. Забарвлення пилку найчастіше жовтувате, але може бути червоним, синюватим тощо. За формою пилинки різні — кулясті, трикутні, овальні, паличкоподібні та ін. У квітці деяких рослин утворюються тисячі та навіть мільйони пилкових зерен. Розмір пилку становить 0,008-2 мм. У воді пилок легко набухає і тріскається.

Гінецей — це репродуктивна частина квітки, утворена одним, кількома мегаспорофілами, або плодолистками. Плодолистки, зростаючись краями, утворюють замкнене вмістище, де формуються насінні зачатки. Маточка може утворюватись з одного або кількох плодолистків і складається з трьох частин: приймочки, зав’язі і стовпчика.

Приймочка — це верхня частина маточки, що сприймає пилок. Вона може бути цілісною чи лопатевою. Кількість лопатей приймочки відповідає кількості плодолистків, що утворюють маточку. Інколи, незалежно від кількості плодолистиків, приймочка залишається цілісною.

Зав’язь — найважливіша частина маточки, бо в ній розміщуються насінні зачатки, захищені від несприятливих впливів стінкою зав’язі. Цим покритонасінні істотно різняться від голонасінних, у яких насінні зачатки лежать відкрито на насінних лусках.

Стовпчик зв’язує приймочки та зав’язь. У деяких рослин буває кілька стовпчиків (груша, зірочник), здебільшого їх кількість відповідає кількості плодолистків. Інколи стовпчик відсутній — тоді приймочку називають сидячою.

Положення зав’язі у квітці залежить від ступеня зростання її з оцвітиною та квітколожем. Розрізняють верхню, нижню та напівнижню зав’язь.

Поперечні розрізи зав’язей різних типів гінецею: 1 — апокарпний (сусак); 2, 3, 4, 5 — ценокарпні (2 — синкарпний у беладонни; 3 — паракарпний в агрусу; 4 — паракарпний у маку; 5 — лізикарпний у смілки широколистої)

Верхня зав’язь не зростається з оцвітиною, всі частини квітки кріпляться під нею. Квітку в такому випадку називають підматочковою (горох, гвоздика, жовтець). Нижню зав’язь повністю називають надматочковою (соняшник, огірок). Напівнижня зав’язь частково зростається із квітколожем і чашечкою та виступає з квітки лише наполовину (бузина, жимолость). Еволюційно прогресивною вважають нижню зав’язь, бо вона краще захищає насінні зачатки.

Залежно від кількості плодолистків і характеру їх зростання у квітці розрізняють кілька типів гінецею.

Якщо кожна маточка в квітці формується з окремого плодолистка, гінецей називають апокарпним (горох, жовтець, анемона). Якщо в квітці одна маточка, але вона виникла з кількох плодолистків, то її називають ценокарпною (цибуля, дика редька). Залежно від характеру зростання плодолистків розрізняють кілька типів ценокарпного гінецею.

Синкарпний гінецей — плодолистки зростаються, доходячи краями до центра зав’язі, та ділять зав’язь на камери. В інших випадках плодолистки зростаються краями, залишаючи центральну частину порожнистою, — це паракарпний гінецей.

Лізикарпний гінецей має одногнізну зав’язь, яка розвивається із синкарпного гінецею шляхом розчинення перетинок усередині зав’язі.

Насінний зачаток — це овальне тільце, зверху вкрите одним-двома покривами (інтегументами), які після формування насінини перетворюються на насінну шкірку. Інтегументи своїми кінцями не зростаються, тому утворюється мікроскопічний отвір — пилковхід (мікропіле). Частину насінного зачатка, звідки відходять інтегументи, називають халазою. Під інтегументами міститься багатоклітинний утвір — нуцелус, у якому формується зародковий мішок. За допомогою ніжки насінний зачаток прикріплюється до плаценти. Місце прикріплення називають рубчиком.

У зав’язі може бути найрізноманітніша кількість насінних зачатків: у злаків — один, у винограду — кілька, в огірка, маку — доволі багато. Однак не всі насінні зачатки перетворюються на насіння.

Під час формування і розвитку зародкового мішка відбуваються два послідовних процеси: мегаспорогенез і проходження жіночого гаметофіта. Мегаспорогенез у насінному зачатку, як і мікроспорогенез в пиляках, починається із закладання археоспорія та, на відміну від останнього, тут він представлений зазвичай лише однією клітиною. Археоспоріальна клітина ділиться редукційно, утворюючи чотири гаплоїдні клітини — мегаспори. Три з них розчиняються (дегенерують), а одна залишається. Подальшими змінами в зародковому мішку є процес проростання мегаспори в жіночий гаметофіт. Розвиток гаметофіту, як і в голонасінних, відбувається на материнській рослині в насінному зачатку.

Ортотропний насінний зачаток у гірчака: 1 — обтуратор; 2 — внутрішній інтегумент; 3 — зовнішній інтегумент; 4 — синергіди; 5 — нуцелус; 6 — яйцеклітина; 7 — вторинне ядро; 8 — зародковий мішок; 9 — антиподи; 10 — гіпостаза; 11 — халаза; 12 — провідний пучок

У більшості рослин він починається до запилення, у деяких — після. Мегаспора, що залишилася, починає рости, ядро її тричі ділиться способом мітозу.

Таким чином, з мегаспори утворюється зародковий восьмиядерний мішок, на обох полюсах якого розміщені по чотири клітини. Потім по одному ядру з кожного полюса мігрує до центра і, зливаючись, утворюють центральне ядро, яке має диплоїдний набір хромосом. Біля кожного ядра, що залишилися на полюсах, концентрується цитоплазма та утворюється по три клітини. Клітини, які містяться на мікропілярному полюсі, диференціюються на яйцеклітину та дві синергіди (допоміжні клітини). На халазальному полюсі зародкового мішка розміщені три клітини-антиподи. Утворений зародковий мішок із сімома голими клітинами готовий до процесу запліднення.

Двостатеві та одностатеві квітки

У більшості квіток є і тичинки, і маточки. Це двостатеві квітки (яблуня, вишня, льон, картопля, жито та ін.). Але деякі квітки мають лише маточки. Їх називають маточковими (жіночими). Інші, навпаки, мають лише тичинки. Це тичинкові (чоловічі) квітки. І перші, і другі квітки — одностатеві. Якщо маточкові й тичинкові квітки можна знайти на одній рослині, то ця рослина — однодомна (таких рослин 5-8 %). Так, у кукурудзи жіночі квітки містяться в початках, а чоловічі зібрані у верхівкове суцвіття — волоть. В огірка є жіночі квітки, які дають плоди, і чоловічі, що утворюють лише пилок. До цієї групи належать також рогіз, дуб, береза, ліщина, вільха, бук, кавун, гарбуз, диня.

Рослини, в яких одні особини мають лише маточкові квітки, а інші — лише тичинкові (два доми), називають дводомними (хміль, конопля, верба, тополя, дводомна кропива, обліпиха, чозенія). Дводомних рослин серед покритонасінних — 3-4 %. Нарешті, є й багатодомні рослини (ясен, клен). Кількість їх становить 10-20 %. У них на одній особині можуть бути і двостатеві, і одностатеві квітки. Доволі рідко трапляються тридомні види, в яких одні рослини утворюють лише чоловічі квітки, другі — лише жіночі, треті — мають двостатеві квітки (смолянка).

У деяких рослин (соняшник, кульбаба) частина квіток по краях кошика є нестатевими, оскільки не мають ні тичинок, ні маточок. Їх ще називають стерильними, тому що вони не дають насіння і плодів. Але користь від них для рослини все ж таки є: вони забарвлені, а тому виконують функцію приваблювання комах для запилення.

Формули квіток

Уявлення про квітку можна одержати завдяки умовним позначенням її частин, що розміщуються колами або по спіралі. Просту оцвітину позначають великою латинською буквою Р (Perigonium — перигоній). Чашечку звичайно позначають буквами Са (Calyx — калікс), віночок — Co (Corolla), андроцей — A (Androeceum), гінецей — G (Gynoeceum).

Розміщення однорідних членів двома колами позначають цифрами, з’єднаними знаком плюс. Якщо в квітці частини одного кола зрослися, то цифру кількості членів беруть у дужки. Біля гінецею зазначають кількість плодолистків, що входять до зав’язі. Якщо зав’язь верхня, то під цифрою кількості плодолистків проводять горизонтальну рисочку, якщо зав’язь нижня, то рисочку ставлять над цифрою.

Для позначення правильної (актиноморфної) квітки перед формулою ставлять зірочку (*) або кружечок з хрестом (⊕). Неправильну зигоморфну квітку позначають стрілкою (↑) або вертикальною рискою з двома точками по боках (•|•). Для жіночих квіток використовують астрономічний знак планети Венера (♀). Тичинкові квітки позначають знаком планети Марс (♂). Двостатеві квітки мають комбіноване поєднання вказаних значків (⚥). Кількість тичинок чи маточок позначають цифрами та якщо ця цифра перевищує 12, ставлять знак ∞.

Ще один варіант формули — скорочений запис морфологічної будови квітки. Уявлення про особливості будови квітки можна отримати завдяки умовним позначенням її частин: Ч — чашолистки, П — пелюстки, Т — тичинки, М — маточка (маточки), О — оцвітина. Кількість частин квітки більше 12 — ставлять знак ∞. Дужки [ ] у формулі квітки вказують на зростання частин. Симетрично правильну квітку позначають — *, симетрично неправильну квітку — ↑, одностатеві тичинкові квітки — ♂, одностатеві маточні квітки — ♀.

Формули деяких квіток:

Повніше уявлення про будову квітки дає діаграма. Це проекція квітки на площину, перпендикулярну до осі. Діаграма демонструє наявність частин квітки, кількість членів та їх розташування. Прийнято єдиний спосіб орієнтації діаграми: вісь суцвіття вгорі, а покривний листок знизу. Члени будь-якої частини квітки, які зрослися, на діаграмі з’єднують пунктиром або суцільною лінією.

Зображення будови квітки за допомогою діаграми та формули: А — квітка в поперечному розрізі; б — діаграма квітки; в — формула квітки; 1 — вісь квітки; 2 — чашолистки; 3 — пелюстки; 4 — тичинки (андроцей); 5 — зав’язь (гінецей); 6 — покривний листок