Атрибути́вне сýдження (від лат. attributum — додане, з лат. attribuere — надавати, наділяти, постачати) — у традиційній логіці вид простого категоричного судження, що є формою думки про встановлену належність або неналежність властивості об'єкту пізнання.
Судження — форма мисленнєвого відображення об'єктивної дійсності, яка полягає у співвідношенні понять. У судженні стверджують про наявність або відсутність ознак, властивостей чи відношень у певних об'єктах. (Наприклад: “Ця квітка біла”, “Сума всіх кутів трикутника дорівнює 180 градусам” тощо.)
Категоричним судженням є судження, в якому щось стверджується чи заперечується у безумовній формі. Наприклад: "Петренко — студент", "Злочин є діяння суспільне небезпечне", "Купівля-продаж є договір" тощо.
Загальне судження – судження, в якому за кожним мислимим у суб'єкті елементом множини стверджується чи заперечується певна ознака. Формула загального судження – "Всі S є Р" або "Жодне S не є Р".
Логічна структура судження складається із суб'єкта (S), предиката (Р) і логічної зв'язки (є, або не є). Схематично це записують у вигляді формули: S є Р або S не є Р. S і Р називають термінами судження.
Факт існує незалежно від людини. Бувають також наукові факти — неодноразово доведені результати спостереження. Ними можна вважати числа, дати, імена, події. Судження — думка, у якій стверджується або спростовується факт.
Атрибутивні судження поділяються на види на кількістю і якістю. За якістю виділяють: – стверджувальні і – заперечувальні атрибутивні судження.