25 років тому: як «Буря» поклала край сепаратизмові

25 років тому, на початку серпня 1995 року, хорватські війська провели операцію «Буря», внаслідок якої за кілька днів була ліквідована невизнана «Сербська Країна» – сепаратистська «республіка», яка постала наприкінці 1991 року, невдовзі після того, як Хорватія проголосила незалежність. Після 2014 року цей хорватський досвід став актуальним і для України.

Детальніше про ті балканські події Радіо Свобода поговорило з істориком-балканістом, журналістом Анатолієм Демещуком.

Історична Свобода | 25 років тому: як «Буря» поклала край сепаратизмові

No media source currently available

– Як постала «Сербська Країна»?

– Гаряча фаза хорватської війни за незалежність закінчилася на початку 1992 року, коли Хорватія отримала міжнародне визнання з боку більшості країн Європи. Після цього Югославська народна армія, як федеральна армія, була виведена з Хорватії. Натомість у Хорватії на територіях, де проживало переважно сербське населення, виникло невизнане «державне утворення» – «Сербська Країна». Вона займала близько 30% території Хорватії станом на 1992 рік, тобто це була дуже серйозна проблема для хорватів. Ба більше, райони, які контролювали серби, відрізали Південну Хорватію від Північної.

Для хорватів було принципово повернути зайняті сербами території. І вище військово-політичне керівництво країни було згодне на будь-які дії, зокрема й військового характеру

«Республіка Сербська Країна» була проголошена повсталими сербами 19 грудня 1991 року. І з січня 1992 року до травня 1995 року у Хорватії відбувалася така собі дивна або холодна війна. Були введені миротворці ООН – і конфлікт перейшов у заморожену фазу. І за винятком кількох окремих локальних операцій з 1992-го до 1995 року тривало перемир’я. Для хорватів було принципово повернути зайняті сербами території. І вище військово-політичне керівництво країни було згодне на будь-які дії, зокрема й військового характеру.

– Попервах, у травні 1995-го відбулася операція «Блискавка», коли хорвати опанували Західну Славонію – ексклав «Сербської Країни». Що зумовило їхній перший успіх і поразку сепаратистів?

Хорвати були готові піти на серйозні поступки, аби повернути контроль над територіями. Але серби відкинули цю пропозицію. Тоді Загреб зробив ставку на військовий шлях

– У 1994 році було майже досягнуто мирної угоди між сербами та хорватами, так званий план «Загреб-4». За участі міжнародної контактної групи було розроблено проєкт, який би надав хорватським сербам досить великий ступінь автономії. Але через конфлікт інтересів між Белградом і проводом «країнських» сербів цей план було провалено. Хорвати були готові піти на серйозні поступки, аби повернути контроль над територіями. Але серби відкинули цю пропозицію. Тоді Загреб зробив ставку на військовий шлях.

– З чиєї ініціативи відкинули мирний план – Белграда чи «країнських» сербів?

– «Країнські» серби відкинули. Вони думали, що Белград просто так їх не кине, захистить – і тому відкинули проєкт. Хоча там була й фракція миру, яка була не проти домовитися з хорватами і отримати територіальну автономію. Але план «Загреб-4» провалився, і з кінця 1994 року хорвати вже почали підготовку до операцій.

Тут треба зауважити, що дуже велику роль зіграли дії хорватів у Боснії і Герцеговині, в тилу «Сербської Країни». Фактично хорвати контролювали запілля «Сербської Країни». Загалом хорватський і боснійський конфлікти дуже тісно пов’язані. На початку конфлікту в Боснії хорвати й мусульмани разом воювали проти сербів, потім хорвати почали і з мусульманами воювати, але зрештою помирилися й знову об’єдналися проти сербів. Співпраця з військом боснійських мусульман посприяла хорватській перемозі.

Щодо самої операції «Блискавка», то все почалося з інциденту на магістральному автошляху «Загреб – Белград». Ця дорога з’єднувала ці дві столиці, і Західна Славонія якраз цю трасу перерізала. Західнославонські серби були найбільш готові до мирного врегулювання, але влада «Сербської Країни» була рішуче налаштована проти хорватів. 1 травня 1995 року операція почалася, й за два дні серби були розбиті.

«Блискавка» – це була репетиція операції «Буря». Міжнародна спільнота сприйняла цю ситуацію як факт, а Хорватія зрозуміла, що можна наважитися й на більш рішучі дії

Я б сказав, що «Блискавка» – це була репетиція операції «Буря». Підконтрольна сербам Західна Славонія була територіально дуже малою, місцевість там не була важкодоступною. Хорвати використали інцидент на трасі, обстріл одного автомобіля, для того, щоб взяти під контроль Західну Славонію, і це їм вдалося без проблем. Серби почали масово тікати із Західної Славонії через річку Сава до боснійських сербів. Міжнародна спільнота сприйняла цю ситуацію як факт, а Хорватія зрозуміла, що можна наважитися й на більш рішучі дії.

– Ви казали, там були війська ООН. А як вони реагували?

Хорватське ставлення до миротворців змінилося з дружнього до дуже негативного. Миротворці спостерігали, в конфлікт не втручалися. Те ж саме було й під час «Бурі», миротворці не вплинули на ситуацію

– Війська ООН реагували дуже пасивно. Хорватське ставлення до миротворців змінилося з дружнього до дуже негативного. Спочатку хорвати думали, що миротворці допоможуть їм повернути контроль над територіями і закінчити конфлікт. Але невдовзі тодішній президент Хорватії Франьо Туджман почав сприймати миротворців як тягар і силу, яка взагалі заважає. Навіть було кілька інцидентів, коли хорватські війська вступали в бій з миротворцями ООН. Щоправда, це було ще не в Західній Славонії, а під час інших операцій. Миротворці спостерігали, в конфлікт не втручалися. Те ж саме було й під час «Бурі», миротворці не вплинули на ситуацію.

– Цей хорватський перший успіх завдяки чому був досягнутий? Що зумовило їхню перемогу?

– Західна Славонія – це ексклав, ізольована територія, яка не мала прямого сполучення з іншими районами «Країни», не мала кордону із Союзною Республікою Югославією. Там були найслабші військові сили сербів, найменше військових спеціалістів. У військовому та стратегічному плані це був найбільш уразливий регіон «Країни», тому хорвати не зустріли в Західній Славонії серйозного опору.

– «Сербська Країна» постала в 1991–1992 роках при активній підтримці Югославії, яка хоч і зменшилася, але продовжувала існувати. Наскільки Белград впливав на «Країну» в 1995-му і чому активно не підтримав?

– Станом на 1995 рік Белград в обличчі тогочасного сербського президента Слободана Милошевича потрапив під дуже сильний каток міжнародних санкцій. Югославія, на той час Сербія й Чорногорія вже задихалися під санкційним тиском. Зрештою, було проблематично надавати пряму військову допомогу хорватським чи боснійським сербам через присутність миротворців і дуже недружню позицію НАТО.

У Боснії та Герцоговині влітку 1995 року авіація НАТО вже завдала кілька ударів по позиціях боснійських сербів. Були обстріли Сараєва, була історія зі Сребреницею: армія боснійських сербів зайняла це містечко, й там були масові вбивства мусульман, які мусульманська сторона й Захід трактують як геноцид. Тобто Сербія зазнала сильних репутаційних збитків.

Місія вцілілого жителя Сребрениці: знайти останки жертв геноциду

Тоді США взяли на себе головну роль у врегулюванні югославського конфлікту і хотіли за будь-яку ціну примусити сербську сторону до миру. Хорватія в цьому плані виступила як хороший та вигідний партнер для американців. Треба було рятувати боснійських мусульман, щоб не сталося другої Сребрениці, треба було послабити сербів взагалі. І саме хорватська армія могла би цю місію виконати. Це дуже посприяло хорватам.

А серби, навпаки, вже були загнані в кут. Зрештою, не треба забувати версії, що, можливо, має рацію, про наявність певних таємних домовленостей між Туджманом і Милошевичем. Про це пише низка і сербських, і хорватських публіцистів, і навіть деякі колишні військові діячі «Країни», зокрема, генерал Милисав Секулич у книжці під промовистою назвою «Кнін впав у Белграді».

– Кнін – це столиця «Сербської Країни».

– Так. Ідея така, що, мовляв, Туджман і Милошевич домовилися наступним чином: Милошевич не допомагатиме «країнським» сербам, а натомість зможе використати біженців для заселення Косова. Тому що в Косові вже назрівали проблеми, там була албанська більшість і, мовляв, Милошевич хотів покращити демографічну ситуацію. Це не якісь абсурдні теорії, але доволі дискусійне питання.

– Багато «країнських» сербів переселилися до Косова?

Милошевич спочатку всіх надихнув, збунтував, а потім якби «злив». Як правило, ці біженці до Милошевича негативно ставляться

– Так. Вони не дуже цього бажали, але їх ледь не примусили це зробити. У підсумку, вони через кілька років знову стали біженцями, коли почалася війна в Косові. Цим людям дуже важко довелося. Милошевич спочатку всіх надихнув, збунтував, а потім якби «злив». Як правило, ці біженці до Милошевича негативно ставляться, вважають, що він – значною мірою винуватець їхніх бід.

Загалом Югославія на той час не могла надати реальної військової підтримки «країнським» сербам. Коли хорвати відвоювали «Країну», то захопили велику кількість різних військових документів цих повсталих сербів. І там був цікавий момент: за день-два до «Бурі» офіцери «Сербської Країни» отримали запечатані конверти, які треба було відкрити виключно в разі хорватського наступу. І виявилося, що в цих конвертах – шляхи відступу. По суті, позиція Белграда була така, що «країнські» серби мусять програти.

Милошевич заявляв лідерам хорватських сербів: якщо вони протримаються шість-сім днів, то їм допоможуть, а якщо ні – то ні.

– Вони протрималися?

– Ні, фактично хорвати перемогли за три дні, 4–6 серпня, Кнін взяли 5 серпня.

– Три доби знадобилося, щоб розгромити «Країну».

Хорвати пишаються цим успіхом, але треба об’єктивно сказати, що серби на той момент були слабким суперником

– Треба розуміти, що «країнські» серби вже були деморалізовані. Всі розуміли, що щось не так, а деякі офіцери ще до початку «Бурі» почали вивозити своїх родичів до Сербії. Все йшло до цієї поразки. Хорвати пишаються цим успіхом, але треба об’єктивно сказати, що серби на той момент були слабким суперником. Звісно, якби втрутилася югославська армія, то все могло б піти інакше. Але через міжнародний тиск і санкції, через економічні проблеми й низку військово-стратегічних міркувань Милошевич не був налаштований рятувати «країнських» сербів.

Якщо подивитися на «Країну», це дуже складна територія з невеликою кількістю населення, там багато гір. Там фронт становив близько 630 кілометрів, і по цій лінії було складно організувати дієвий опір.

– Одним з наслідків тих подій стала масова втеча сербського населення.

За підрахунками різних гуманітарних організацій, під час «Бурі» втекло 200-250 тисяч місцевих жителів. Це була панічна масова втеча

– Так, за підрахунками різних гуманітарних організацій, під час «Бурі» втекло 200-250 тисяч місцевих жителів. Це була панічна масова втеча. Але вже через кілька років після «Бурі» деякі люди почали вертатися до Хорватії. Щоправда, зараз через складну економічну ситуацію вони часто просто приїжджають на літо у своє село, а здебільшого живуть у Сербії.

– Наприкінці 1995-го Хорватія вже мирним шляхом реінтегрувала Східну Славонію, яка, на відміну від іншої «Країни», була впритул до сербського кордону. Завдяки чому це вдалося?

До січня 1998 року було проведено мирну реінтеграцію в кілька етапів, фактично без серйозних інцидентів

– Тут була велика роль посла США в Хорватії Пітера Гелбрайта, який всіляко хотів уникнути чергового кровопролиття. За активної участі міжнародної спільноти там до січня 1998 року було проведено мирну реінтеграцію в кілька етапів, фактично без серйозних інцидентів. Спочатку ввели валюту, контроль на кордонах, була перехідна поліція. Це дуже цікава історія: в патрулі ходив один серб, один хорват і міжнародний представник.

Мирна реінтеграція Східної Славонії визнається більшістю експертів як найбільш вдалий зразок мирного врегулювання на теренах Югославії взагалі. Вдалося повернути біженців, уникнути актів помсти. Тому саме там найбільш компактно проживають серби. Щоправда, це небагатий регіон, і люди все більше виїздять на заробітки.

Поряд, як сусіди, живуть люди, які між собою воювали. Бувають ситуації, коли людина знає, що той дядько вбив його батька чи діда

Поряд, як сусіди, живуть люди, які між собою воювали. Бувають ситуації, коли людина знає, що той дядько вбив його батька чи діда, хоча й не може цього довести. Не дивно, що там трохи напружена ситуація. Але на тлі подій із «Бурею» це хороший зразок примирення.

– Яку частину населення складають серби у Хорватії? І як вони себе там зараз почувають?

– У 1991 році сербів було 12%, зараз – близько 4%. На законодавчому рівні їхні права захищені, один із заступників прем’єр-міністра Хорватії – серб Борис Милошевич. До речі, цього року на відзначення урочистостей операції «Буря» в Кнін вперше приїхав представник сербської меншини – той-таки Борис Милошевич і сказав про примирення. Вперше в Кніні поклали квіти до пам’ятника загиблим мирним жителям, сербам, які загинули в ході спорадичних актів помсти, які вчинили хорватські силовики. Такі злочини були, але не носили масового характеру.

Щодо сучасного статусу сербів, то формально все дуже добре. Але є психологічна напруга. Буває, що якогось серба десь побили. Залишилося ще багато ненависті.

– Наскільки цей хорватський досвід актуальний для України?

– На перший погляд, ситуації ніби схожі, але є багато відмінностей. Хорватсько-сербський конфлікт носив чітко підкреслений етнорелігійний характер: серби православні, хорвати католики, конфлікт мав криваве історичне підґрунтя.

Ситуація на Донбасі дещо інша. Немає чіткого розподілу, що це воюють православні з католиками чи україномовні з російськомовними

Ситуація на Донбасі дещо інша, складніша. Це політичний конфлікт у тому плані, що немає чіткого розподілу, що це воюють православні з католиками чи україномовні з російськомовними. Якщо «Сербська Країна» була переважно сільською гірською місцевістю без великих міст, то Донбас – індустріальний регіон. Окрім того, тимчасово окуповані райони Донбасу мають велику ділянку кордону з Росією…

– Отже, хорватський досвід потребує вивчення, але не дає готових рецептів.

– Так. «Буря» – це те, що ми хочемо бачити – взяти й в один день звільнити Донбас. Я це розумію і поділяю, але це не так просто. Натомість досвід мирної реінтеграції Східної Славонії більш цікавий. З іншого боку, як кажуть знайомі експерти, які там бували: ніби все добре, але психологічно важко – жити з людьми, які ще вчора тебе вбивали. На папері все дуже добре, а на практиці складно. Тому так, я гадаю, що хорватський досвід потребує вивчення, але це не готовий рецепт.

Дмитро Шурхало

Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

Чому і як Сербія та Хорватія борються за Теслу

Сербія та Хорватія сперечаються за право на пам’ять про великого винахідника Ніколу Теслу. Сербському центробанку не подобаються плани Загреба розмістити портрети Тесли на монетах у 10, 20 і 50 євроцентів.

Загреб планує розмістити портрет Тесли на зворотному боці монет після вступу до Єврозони у 2023 році. У жовтні хорватський центробанк презентуватиме проєкти монет.

Белград вважає, що Хорватія у такий спосіб намагається “узурпувати” образ Тесли та погрожує оскаржити право Загреба використовувати його.

Нікола Тесла, серб за національністю, народився в Австро-Угорщині, у селі Смилян. Сьогодні село перебуває на хорватській території, і чимало хорватів вважають Теслу частиною історії своєї країни.

Портрет Тесли з великим відривом лідирував в опитуванні про те, які символи Хорватії мають бути зображені на монетах євро.

Серед інших символів, за які голосували хорвати, був “шашковий” візерунок національного прапора, куниця, місто Дубровник та перший слов’янський алфавіт, глаголиця.

У Хорватії невдоволення Белграда сприйняли зі здивуванням. Прем’єр-міністр Андрій Пленкович каже, що не бачить підстав для конфлікту.

“Те, що Тесла, який народився в Хорватії, був сербом, для нас плюс. Я не бачу, яким чином це може бути проблемою, – сказав він репортерам минулого тижня. – На місці сербського центробанку я сказав би “браво!”

Тесла похований у Сербії. Його ім’ям назвали міжнародний аеропорт Белграда та велику електростанцію. Сам він, утім, значну частину кар’єри зробив у Франції та США.

Один з біографів Тесли, радянський письменник Борис Ржонсницький пише, що Тесла замислювався про переїзд до Петербурга, але його переконав не робити цього співробітник компанії Томаса Едісона, на яку Тесла згодом почав працювати.

Сьогодні ім’я Тесли багато хто асоціює насамперед з виробником електромобілів Tesla Ілона Маска, але балканського вченого вважають цілком самостійним генієм.

Наприкінці XIX століття він винайшов “котушку Тесли”, яку пізніше почали широко застосовувати у телеприймачі, створював перші асинхронні двигуни та генератори, згідно з деякими версіями, винайшов технологію радіозв’язку, а в 1899 році продемонстрував роботу бездротових ламп.

Суперечка

Автор фото, Getty Images

Суперечки щодо права на ім’я Олександра Македонського між Грецією та Македонією тривали майже 30 років

Балканські країни не вперше борються за пам’ять про історичну особу.

У 2018 році завершилася майже 30-річна суперечка Македонії з Грецією щодо назви на честь Олександра Македонського. Це був ще один приклад пошуку ідентичності однією з країн колишньої Югославії.

Як і у випадку з Теслою, Афіни звинуватили колишню югославську республіку в спробі узурпувати пам’ять про великого грецького полководця.

Македонія обґрунтовує зв’язок з Олександром Македонським за допомогою так званої концепції активізації. Згідно з цією теорією, сучасні македонці – не слов’яни, а прямі нащадки македонців часів античності. Це обурює греків, особливо мешканців сусідньої грецької провінції Македонія, де полководець народився.

У 1996 році через суперечку щодо назви Греція навіть запровадила проти суперника торговельне ембарго, а у 2008 році перешкодила запрошенню Македонії в НАТО.

Після цього в столиці Македонії Скоп’є на честь завойовника та його батька Філіпа перейменували аеропорти, автостради та стадіони.

У 2018 році Греція та Македонія нарешті порозумілися – Македонія змінила назву на Північну Македонію.

І хоча на урядовому рівні суперечку владнали, серед мешканців обох країн таким результатом задоволені не всі.

Багатотисячні протести проти нової назви відбулися по обидва боки грецько-македонського кордону: македонців не влаштовувало, що в назві їхньої країни з’явиться слово “Північна”, греків – що там все ж залишиться “Македонія”.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

§ 17. «Оксамитові революції» в країнах Східної Європи. Розпад Радянського Союзу, Югославії та Чехословаччини

Розпад СРСР й утворення на його уламках незалежних держав прискорили демократичні зміни в країнах Центрально-Східної Європи, які вже не перебували під загрозою радянського силового втручання, як це було в Угорщині в 1956 р. або в Чехословаччині в 1968 р. За своїм характером революції кінця 1980-х — початку 1990-х років у країнах Центрально-Східної Європи були народними, демократичними, антитоталітарними. Їхніми спільними рисами були:

• прагнення ліквідувати монопольну владу правлячих компартій і на основі широкої демократії повністю оновити життя суспільства;
• масовий характер, широка участь у них інтелігенції, молоді, особливо студентської, робітників і службовців;
• антисоціалістична спрямованість;
• нездатність лідерів комуністичних режимів до проведення реформ, неспроможність протистояти революційним змінам.

2. ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОСТКОМУНІСТИЧНИХ СУСПІЛЬСТВ наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст.

2.1. Польща

У липні 1989 р. парламент країни обрав главою держави В. Ярузельського. Уряд очолив головний редактор журналу «Солідарність» Т. Мазовецький. Уперше з 1948 р. керівником уряду був некомуніст.

У грудні 1989 р. з конституції були виключені статті про Польську об’єднану робітничу партію (ПОРП) як про керівну політичну силу і соціалістичний характер Польщі. У січні 1990 р. ПОРП припинила своє існування. У країні діяло майже 60 політичних партій. Після перемоги Л. Валенси у грудні 1990 р. на президентських виборах остаточного удару по комуністичній системі було завдано у жовтні 1991 р., коли на виборах до парламенту перемогли також правоцентристські сили.

Святкування перемоги «Солідарності», На першому плані ліворуч — Тадеуш Мазовецький

Нова економічна політика під керівництвом міністра фінансів, віцепрем’єра Л. Бальцеровича, дістала назву «шокової терапії». Вона означала боротьбу з інфляцією, жорсткість кредитної та податкової політики, урегулювання зовнішньої заборгованості; на наступному етапі реформ — звільнення ціноутворення від централізованого контролю, зняття обмежень у сфері торгівлі тощо. Реформи оздоровили економіку і надали їй імпульсу до розвитку, хоч і відбулося це завдяки зниженню рівня життя більшості населення.

У 2004 р. Польща стала членом ЄС. Вступ країни в Євросоюз спричинив зростання цін, але дав позитивні наслідки. У 2018 р. темпи зростання польської економіки були одними з найвищих у Європі.

На парламентських виборах у 2005 р. перемогла консервативна партія «Право і Справедливість» (ПіС). Прем’єр-міністром Польщі став її представник К. Марцинкевич. Після його відставки в липні 2006 р. коаліційний уряд очолив лідер ПіС Я. Качинський.

На президентських виборах у жовтні 2005 р. перемогу здобув кандидат від ПіС Л. Качинський (брат-близнюк Я. Качинського). Л. Качинський намагався удосконалити систему соціального забезпечення, боротися з корупцією, виступав за повернення Польщі до традиційних католицьких цінностей.

10 квітня 2010 р. в авіакатастрофі під Смоленськом загинув президент Л. Качинський і велика частина польської політичної та військової еліти — загалом 96 осіб. Президент мав виголосити промову на польському військовому цвинтарі у с. Катині (Смоленська область, Росія) під час жалобних заходів, приурочених до 70-ї річниці катинської трагедії. Загибель відомих громадських діячів стала для Польщі шоком; цю подію назвали «Другою Катинською трагедією».

Виконувачем обов’язків президента став маршал сейму (голова нижньої палати Польського парламенту) Б. Коморовський. У липні 2010 р. Б. Коморовського обрали президентом країни. У 2015 р. новим президентом Польщі став представник ПіС Анджей Дуда.

Польсько-українські відносини мають стратегічне значення для обох країн. Польща першою з держав світу визнала незалежність України та встановила з нею дипломатичні відносини, активно сприяє європейській інтеграції України. У 2012 р. в Україні та Польщі успішно відбувся чемпіонат Європи з футболу.

Чи вважаєте Ви можливим компроміс між поляками й українцями у ставленні до козацтва, ОУН, С. Бандери тощо?

Проте останніми роками відносини між Польщею та Україною ускладнені через різне розуміння деяких питань історії, вияви деструктивного націоналізму в обох країнах. Очевидно, що партнерство країн зумовлено спільною історичною спадщиною, взаємною симпатією народів і стратегічними інтересами, зокрема — необхідністю протистояти агресії Росії проти України та Європи.

2.2. Угорщина

У 1988 р. Я. Кадар пішов у відставку. В Угорщині почала формуватися багатопартійна система. У 1989 р. замість УСРП виникла Угорська соціалістична партія (УСП). Держава почала називатися Угорська Республіка.

У 1999 р. Угорщина стала членом НАТО, у 2004-му — членом Європейського Союзу. У країні тривали позитивні зміни в економіці.

Після чергових парламентських виборів новим прем’єром з травня 2010 р. став В. Орбан (обіймав цю посаду і в 1998—2002 рр.), лідер правої партії «ФІДЕС». Політика керівництва країни зумовлює критику ЄС (антиміграційна політика, контроль над ЗМІ, спроби закриття Центральноєвропейського університету, корупція у владі тощо). У травні 2019 р. Рада Європи заявила про порушення в Угорщині прав людини, невідповідний рівень захисту біженців та проблеми із незалежністю судової системи.

Українсько-угорські відносини активно розвиваються з грудня 1991 р., коли Угорщина визнала незалежність України. Активізувалася співпраця в металургії, машинобудуванні, енергетиці, аграрному секторі. Країни взаємодіють у справі ліквідації наслідків повеней на Закарпатті та на сході Угорщини. Для 130-тисячного угорського населення, яке живе в Закарпатській області України, створені всі умови для збереження національних традицій. Угорщина вкладає чималі кошти в розвиток культури й освіти українських угорців, а також в інфраструктуру Закарпаття загалом. Але від 2017 р. угорсько-українські відносини погіршилися. Підставою для цього став український закон про освіту.

Подробиці

Угорщина вимагає від Києва внести зміни до закону про освіту, яким визначено, що мовою освітнього процесу в навчальних закладах є державна — українська. Цей закон, на думку Будапешта, обмежує інтереси угорської національної меншини на Закарпатті. Зі свого боку, Україна протестує проти активізації (особливо після 2011 р.) надання громадянства Угорщини представникам угорської меншини на території України.

Угорщина наразі блокує інтеграцію України в ЄС і НАТО. Очевидно, що складнощі українсько-угорських відносин шкодять обом країнам. Ці відносини мають перспективи поліпшення, зокрема, завдяки зусиллям європейських партнерів обох країн та США.

2.3. Болгарія

Починаючи з літа 1989 р. Т. Живков, оголосивши «перебудову» в Болгарії, поступово почав утрачати важелі управління країною. 10 листопада 1989 р. керівництво Болгарської комуністичної партії (БКП) змусило Живкова піти у відставку з усіх посад.

Листопадові події за своєю суттю були революцією. У країні почали створювати нові партії, організації. ХІ з’їзд БКП в 1990 р. відмовився від керівної ролі компартії і проголосив побудову «оновленого соціалізму». Т. Живкова виключили з партії.

У країні ліквідовували закони, що обмежували демократичні права громадян, відбувалася деполітизація армії, правоохоронних органів, реабілітація колишніх політичних в’язнів. Усі нові демократичні партії, рухи й об’єднання стали засновниками і членами створеного в грудні 1989 р. Союзу демократичних сил (СДС). Були ухвалені закони про повернення власності колишнім власникам (реституція), конфіскацію майна компартії, деідеологізацію науки й освіти.

Особливістю політичного життя Болгарії у наступні роки стала участь у ній болгарського царя Сімеона II, який прожив понад півстоліття за кордоном. У 2001 р. він створив політичний блок «Національний рух Сімеон II» і здобув перемогу на парламентських виборах, обійнявши у свої 64 роки посаду прем’єр-міністра.

На президентських виборах 2001 р. болгарські виборці віддали перевагу лідеру БСП Г. Пирванову. У Болгарії склалася унікальна ситуація: на чолі держави перебував соціаліст із колишніх комуністів, а уряд очолював цар-реформатор.

Пригадайте, що означає поняття «єврозона», і яке значення має єдина валюта ЄС для економічного розвитку країн Євросоюзу.

Наприкінці березня 2004 р. Болгарія одночасно з шістьма державами стала членом НАТО. З 1 січня 2007 р. країна — член ЄС.

На парламентських виборах 2009 р. більшість місць виборола нова партія «ГЕРБ», очолювана Б. Борисовим. Ця партія виступає за європейський вибір для Болгарії.

Намагаючись зберегти традиційно гарні відносини з Росією, Болгарія водночас прагне посилювати європейську інтеграцію. У 2018 р. було оголошено, що Болгарія стане наступним членом єврозони.

Болгарію і Україну завжди пов’язували тісні відносини. Софія і Київ чимало зробили для розблокування збройних конфліктів у Косово і Македонії. Активізували взаємодію з болгарськими колегами українські металурги, хіміки, машинобудівники, транспортники.

Болгари компактно живуть в Одеській і Запорізькій областях, мають можливості для розвитку національної культури й зміцнення зв’язків зі своєю історичною батьківщиною.

2.4. Румунія

Революція розпочалася з каральних дій урядових сил, які жорстоко придушили виступ громадян у м. Тімішоарі. 20 грудня 1989 р. заворушення перекинулися до м. Бухареста. У наступні дні відбувалися запеклі зіткнення демонстрантів з військами і силами державної безпеки («секурітате»).

22 грудня Чаушеску і його дружину заарештували і вже через три дні розстріляли за вироком військового трибуналу. Одним з лідерів антитоталітарної революції був І. Ілієску, у 1990 р. його обрали президентом Румунії.

Історія революцій: Осінь народів у Румунії.

24 канал, 22.03.2014 р.

У 2004 р. Румунія стала членом НАТО, у 2007 р. — членом ЄС.

Розвиток українсько-румунських відносин затьмарювали спроби Румунії висунути територіальні претензії до України. Улітку 2003 р., після тривалих і багаторічних переговорів, був підписаний Договір про режим державного кордону між Румунією й Україною. Українсько-румунське торговельно-економічне співробітництво передбачає створення нових шляхів транспортування нафти і газу, інтеграцію енергетичних систем, модернізацію транспортних комунікацій.

2.5. Чехословаччина

Наступ тоталітаризму спричинив активізацію дисидентського руху в країні. Група діячів науки і культури 1 вересня 1977 р., спираючись на Заключний акт наради в Гельсінкі і посилаючись на Загальну декларацію прав людини, виступила з декларацією, у якій висувалися основні вимоги до демократизації суспільства. Документ дістав назву «Хартія-77», його підписали 242 особи, які брали активну участь у реформаторському русі 1960-х років. Навколо «Хартії-77» у країні формувалася організована опозиція.

Революція у Чехословаччині розпочалася з розгону владою студентської демонстрації в м. Празі 17 листопада 1989 р. Дії поліції зумовили страйк студентів, а з 21 листопада розгорнулися масові демонстрації в столиці. Поліція відступила.

Антитоталітарна революція відбувалася мирним шляхом. Під час мітингів і демонстрацій не сталося жодного збройного зіткнення, навіть не було розбито жодного вікна. Тому події листопада 1989 р. дістали назву «ніжної», або «оксамитової революції».

Утім між Чехією та Словаччиною наростали відцентрові тенденції. Чехословаччина як єдина держава припинила існування 31 грудня 1992 р. У новий 1993 рік увійшли дві нові самостійні держави — Чехія і Словаччина.

Стан Чехії характеризується політичною стабільністю, розвиненою економікою, прагненням інтегруватися у світове співтовариство. Президентом республіки у 1993 р. обрано Вацлава Гавела.

Особа в історії

Вацлав Гавел (1936-2011 рр.) — президент Чехословаччини у 1989-1992 рр., президент Чехії в 1993-2003 рр. Народився в багатій родині, яка належала до давнього і поважного роду. Освіту здобув на економічному факультеті у Вищій технічній школі й на театральному факультеті Академії образотворчих мистецтв. З 1960 р. Гавел пов’язує своє життя з театром, працюючи техніком сцени, асистентом режисера, режисером. Пробує себе як драматург. Широку популярність дістали його драми в дусі театру абсурду, а також есеї. У 1968 р. Гавел очолив об’єднання «Клуб незалежних письменників». Неодноразово переслідувався владою. Близько п’яти років провів у в’язниці. Один з лідерів руху «Хартія-77» та «оксамитової революції».

У 1999 р. Чехія стала членом НАТО, у 2004 р. — членом ЄС. Зміна урядів не завадила стабільному розвиткові країни. У 2003—2013 рр. президентом Чехії був В. Клаус.

З 2013 р. главою держави став Мілош Земан, відомий своїми лівими та проросійськими висловлюваннями. На виборах 2018 р. він знову здобув перемогу. Проте президент у Чехії має переважно церемоніальні повноваження.

Україна посідає друге місце після Росії за обсягом торгівлі із Чехією серед пострадянських держав. На українському ринку закріпилися чеські компанії «Шкода авто» і «Шкода ядерне машинобудування».

У 1990-ті роки у Словаччині здійснювався болісний перехід від централізовано-планової економіки до ринкової. У 2004 р. країна стала членом НАТО та ЄС. Здійснення ринкових реформ і приватизації, перетворення в законодавчій сфері, державна підтримка підприємництва та захист приватної власності створили передумови для стійкого економічного зростання.

З 2014 р. президентом країни є Андрей Кіска, відомий як політик, підприємець, публіцист і філантроп.

Між Словаччиною і Україною розвивається співробітництво в нафтопереробній промисловості, металургії, будівництві, енергетиці, переробці лісу.

Вацлав Гавел. Президент, який шанував людей.

Радіо «Свобода», Україна, 04.10.2016 р.

2.6. Югославія

Розпад Югославії розпочався з розпаду Союзу комуністів Югославії (СКЮ) у 1990 р. До середини 1992 р. федеральні органи влади втратили контроль за ситуацією.

Міжетнічні та міжрелігійні конфлікти в регіоні, що мають тривалу історію, і намагання переглянути існуючі кордони спричинили війну, що тривала в 1991—1995 рр., 1998—1999 рр.

У Хорватії протистояння хорватів і сербів набуло характеру міжетнічної війни. У лютому 1991 р. сербські громади на території Хорватії утворили свою державу — Сербську Країну, що вирішила відокремитися від Хорватії та заявила про свою приналежність до Сербії. Між сербами і хорватами спалахнула війна. Навіть введення військ ООН не змогло зупинити бойові дії. У серпні 1995 р. хорватські війська перейшли в наступ проти загонів Сербської Країни.

Частина окупованих хорватських земель повернулася під контроль уряду після блискучої воєнної операції. Іншу частину Загреб вирішив повертати через тривалий мирний процес, що відбувався за посередництва ООН.

1 липня 2013 р. відбулося приєднання Хорватії до ЄС.

Після виборів 2015 р. на посаді главу держави соціал-демократа І. Йосиповича змінила Колінда Грабар-Кітарович, що представляє правоцентристську Хорватську демократичну співдружність.

Югославія в 1941-1991 рр. З книги: Historical Atlas of Central Europe / compiled by Paul Robert Magocsi. University of Toronto Press, 2018 р.

Боснія: вшанування жертв різанини в м. Сребрениці.

5 канал, 08.07.2015 р.

У Боснії і Герцеговині національна нетерпимість і релігійний екстремізм призвели до громадянської війни між трьома громадами цієї колишньої югославської республіки — сербською, хорватською і мусульманською. Хорвати і мусульмани об’єдналися проти сербів.

Поворотним моментом у цих подіях було розроблення протиборчими сторонами за підтримки Росії, США, ФРН, Франції та Великої Британії в американському м. Дейтоні (1995 р.) пакета мирних документів. Відповідно до мирної угоди Боснія і Герцеговина залишалася єдиною державою і складалася з хорватсько-мусульманської Федерації БіГ і Республіки Сербської. Для підтримки миру в БіГ було введено 50-тисячний контингент військ НАТО, миротворчі сили ООН, у т. ч. й український батальйон. Конфлікт вдалося призупинити, але проблеми співіснування різних етнічних громад БіГ лишаються складними.

Останніми роками в БіГ намітилися ознаки стабілізації.

Косово. У 1997 р., коли влада Союзної Республіки Югославії (СРЮ) розпочала репресії щодо албанського населення краю, сталися перші збройні сутички між сербами й албанцями. У 1998 р. СРЮ направила сербські війська в Косово, щоб витиснути місцеві військові формування албанців. Близько 200 тис. сербів залишили автономний край. Збільшувався потік і албанських біженців.

У конфлікт втрутилися західні країни. 24 березня 1999 р. авіація НАТО без санкції Ради Безпеки ООН розпочала бомбардування території СРЮ, що тривали до 10 червня. У ході бомбово-ракетних ударів постраждали численні цивільні об’єкти.

З кінця 1999 р. Косово перебуває під управлінням тимчасової адміністрації ООН.

У 2008 р. парламент проголосив незалежність Республіки Косово. Країна не стала членом ООН, проте її незалежність визнали більш як 100 країн світу, серед них США, Німеччина, Франція, Польща. Натомість Греція, Іспанія, Румунія, Словаччина, а також Сербія і Росія та деякі інші країни не готові визнати Косово. Україна займає позицію вичікування, не ухвалюючи рішення щодо Косово.

Сербія. Союзна Республіка Югославія (СРЮ) з’явилася у квітні 1992 р. внаслідок об’єднання Сербії і Чорногорії. Тривалий час проти Югославії діяли міжнародні економічні санкції. У країні не припинялася економічна криза. З приходом до влади у 2000 р. демократичної опозиції західні країни зняли більшість санкцій.

На початку ХХІ ст. сербське політичне керівництво почало проводити курс на зближення з Євросоюзом і НАТО. У травні 2011 р. влада Сербії заарештувала та видала міжнародному Гаазькому трибуналу генерала Р. Младича, якого звинувачують у злочинах щодо мусульманського населення під час війни в Югославії. Цей крок спільно з реформами мав сприяти вступу Сербії до ЄС.

Попри традиційно близькі відносини Сербії з Росією, у 2014 р. Сербія і НАТО узгодили план індивідуального партнерства.

У 2017 р. президентом Сербії став Александр Вучич, орієнтований на тісну співпрацю з Росією, зокрема й військову. Проти цієї політики та проти утисків демократії наприкінці 2018 — на початку 2019 рр. відбувались масові акції протесту.

Чорногорія. З кінця 1990-х рр. новий чорногорський лідер М. Джуканович узяв курс на відокремлення Чорногорії від СРЮ. На основі домовленостей між двома країнами у 2003 р. Союзна Республіка Югославія припинила своє існування. Її замінив новий державний союз — Сербія та Чорногорія.

У 2006 р. за підсумками референдуму Чорногорія проголосила незалежність, яку визнали Сербія та більшість країн світу.

Подробиці

Спочатку Чорногорія здійснювала політику нейтралітету і багатовекторності. Рухаючись у бік Заходу, країна водночас привертала увагу російських покупців курортної нерухомості та туристів. На 600 тис. жителів Чорногорії припадало близько 300 тис. російських туристів на рік. Росіянам належить до 40 % курортної нерухомості. Близько 7000 російських громадян зареєстровані в Чорногорії як постійні жителі. У 2013 р., коли Москва запропонувала використовувати порт у м. Барі на Адріатиці для базування російських військових судів, Подгориця відповіла відмовою, чітко визначившись із зовнішньополітичним курсом: країна прямує в НАТО.

Курс Чорногорії на приєднання до НАТО викликав незгоду з цим Росії. 16 жовтня 2016 р. в Чорногорії здійснено спробу державного перевороту. Уряд Чорногорії та західні спецслужби заявили, що мають докази причетності до цього політичного керівництва Росії.

5 червня 2017 р. Чорногорія офіційно стала 29-м членом НАТО.

На президентських виборах у квітні 2018 р. громадяни країни обрали президентом Міло Джукановича (був главою держави у 1998—2002 рр., прем’єр-міністром чотирьох каденцій протягом 1998—2016 рр.). Він пообіцяв, що Чорногорія стане членом ЄС до закінчення п’ятирічного терміну його перебування на посаді президента.

Після проголошення незалежності Словенії в червні 1991 р. федеральна влада за допомогою введення військ СФРЮ на територію цієї республіки сподівалася не допустити її відокремлення. Однак у Словенії югославські війська зустріли рішучий і організований опір.

Сьогодні Словенія має найвищий показник ВВП на душу населення серед країн регіону. Досягненню успіхів країни сприяють політична стабільність, демократизація суспільства, ефективні реформи, наявність висококваліфікованої робочої сили.

За роки незалежності країна не знала політичних потрясінь, а всі питання державного й громадського життя вирішуються конституційним шляхом. У 2004 р. Словенія стала членом НАТО та ЄС.

На виборах у 2008 р. перемогли соціал-демократи. Прем’єр-міністром Словенії, що є парламентською республікою, став Б. Пахор. На виборах 2012 р. його обрали президентом країни.

Північна Македонія, як і інші балканські держави, є багатонаціональною країною. У її західних районах близько 60 % населення країни становлять етнічні албанці.

У лютому 2001 р. косовські албанські бойовики перетнули кордон з Македонією. Одночасно бойові дії розпочали місцеві албанські збройні формування. У країні було впроваджено воєнний стан. Запеклі бої із застосуванням авіації велися неподалік від м. Скоп’є.

За участі НАТО і ЄС у серпні 2001 р. між македонською владою і місцевими албанськими збройними формуваннями було укладено перемир’я. На референдумі в 2004 р. громадяни країни висловилися за надання албанському населенню рівних політичних прав і підтримкуміжнаціонального миру.

Македонія офіційно змінила назву своєї держави 12 лютого 2019 р. відповідно до Преспанської угоди з Грецією, ратифікованої урядами обох країни. У відповідь на перейменування Греція розблокувала для Північної Македонії шлях до ЄС і НАТО.

Провідною політичною фігурою в цій парламентській республіці є прем’єр-міністр. З травня 2017 р. цю посаду обіймає Зоран Заєв.

Як Ви думаєте, чому назву країни «Македонія» вважали такою, що містить територіальні претензії до Греції?

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Систематизуємо нову інформацію

• 1. Які були основні передумови революцій наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років у країнах Центрально-Східної Європи?
• 2. Визначте характер і загальні риси революцій наприкінці 1980-х — початку 1990-х років у країнах Східної Європи.
• 3. Чому революція 1989 р. у Чехословаччині дістала назву «оксамитової»?
• 4. Визначте наслідки «оксамитової революції» в Чехословаччині.
• 5. Покажіть на карті колишні кордони СФРЮ.
• 6. Схарактеризуйте основні сучасні проблеми країн — колишніх республік Югославії.
• 7. Покажіть на карті сучасні кордони країн Центрально-Східної Європи.

II. Обговорюємо в групі

• 1. Визначте роль «Солідарності» в історії Польщі.
• 2. Чому відбувся розпад Чехословаччини? Як відбувався цей процес?
• 3. Як Ви думаєте, чим зумовлена позиція України щодо невизнання Косово?

III. Мислимо творчо й самостійно

• 1. Як Ви вважаєте, чи можна було зберегти югославську федерацію? Чим повчальний досвід новітньої історії Югославії для інших країн і народів?
• 2. Адам Міхнік, у минулому дисидент, писав: «Ми — і українці, і поляки — маємо спільну рису: синдром невинної жертви. Ми маємо історичне переконання в тому, що ми для всіх були добрими, а нас кривдили. Це не є правдою ні щодо поляків, ні щодо українців». Використовуючи цю ідею, напишіть есей про історичну пам’ять поляків та українців.
• 3. Пригадайте, які історичні події минулого впливають на сьогоднішні відносини Росії з Болгарією та Сербією.

ВАЖЛИВІ ДАТИ

кінець 1980-х — початок 1990-х рр. — демократичні, антитоталітарні революції в країнах Центрально-Східної Європи

листопад 1989 р. — «оксамитова революція» в Чехословаччині

січень 1990 р. — розпад Союзу комуністів Югославії