“Бабусині зайці”: як жінки створюють іграшки для підтримки дітей, що опинилися у стресі чи небезпеці

Дітям, що постраждали від злочинів, не отримують належної турботи від батьків або змушені покидати дім через бойові дії, важко. Щоб налагодити контакт з такою дитиною і підтримати її, ювенальні поліціянти дарують іграшку — невеликого м’якого зайчика з історією. З якою саме — розповідає “Рубрика”.

У чому проблема?

Кожній дитині, яка стала свідком або постраждала від домашнього насильства, воєнних дій, пожежі або стихійного лиха, кожному, хто наляканий, боїться відкриватися і говорити з дорослими, перш за все потрібне відчуття безпеки. В такі моменти — коли дитину забирають з місця злочину, з неблагополучної родини чи з прифронту — будь-яка дрібничка, слова чи жести можуть мати велике значення. Важливо, щоб дитина знала — поруч є хтось, хто підтримає й допоможе заспокоїтися. Той, кого можна просто обійняти і довіритися.

Яке рішення?

У співпраці з Ювенальною Поліцією БФ “Наша Перемога” започаткував ініціативу під назвою ” Бабусині зайці “. Люди поважного віку виготовляють вручну м’яких зайчиків. Їх поліціянти, рятівники та військові дарують дітям, які опинились в стресових ситуаціях, стали свідками травматичної події, постраждали від війни чи насильства. Іграшки допомагають налагодити контакт з малечею і стають для розгублених дітлахів першою опорою .

Дізнатися більше про проєкт “Бабусині зайці” “Рубриці” допомогли директорка фонду “Наша Перемога” Ірина Лутай та координаторка проєкту Ірина Распопіна.

Як це працює?

“Ти в безпеці. Я про тебе подбаю”

Соціальний проєкт “Бабусині зайці” працює в Україні Київської з 2021 року. Фото з архіву ініціативи

“Бабусині зайці” — українська версія міжнародної волонтерської ініціативи Trauma bear. Від початку 90-х років травма-ведмедиків для постраждалих від насильства чи стихійного лиха дітей беруть із собою на виїзди медики та поліціянти у Великій Британії, США, Норвегії, Австралії, Нідерландах, Німеччині та Естонії. За 30 років існування ініціативи, яка знайшла підтримку на рівні Червоного Хреста та держав, ведмедиками handmade були втішені понад 1 мільйон дітлахів по всьому світу.

Світлину манчестерського поліціянта з цілим оберемком таких ведмедиків координаторка проєктів фонду “Наша Перемога” Ірина Распопіна побачила у новинах три роки тому. Фото зацікавило жінку, одразу виникло бажання, щоб подібні іграшки-помічники зʼявилися і в Україні.

Поліціянт з Манчестеру з травма-ведмедиками. Фото з мережі

“Дуже хотілось, щоб такі іграшки мали поліціянти і пожежники всієї країни, представники всіх служб, що виїжджають на виклики за участю дітей. Щоб діти, яким не пощастило опинитися в небезпечній травмуючій ситуації, не тільки чули слова «Ти в безпеці. Я про тебе подбаю», а й могли притиснути до себе нового м’якенького друга” , — згадує Ірина Распопіна.

Пані Ірина поділилася цією ідеєю з директоркою фонду “Наша Перемога” Іриною Лутай і жінки вирішили реалізовувати її. Порадившись, вони вирішили, що іграшку виготовлятимуть саме літні жінки, якими опікується БФ. Тобто іграшка мала б бути не складною, але водночас теплою та красивою.

Пазли склались завдяки Олені Дмитриєвій, одній зі знайомих Ірини Лутай та Ірини Распопіної. Вона виклала на своїй сторінці у соцмережах зайченя, яке вона пошила зі шкарпетки для своєї дочки . Це було саме те, що шукали активістки! Згодом Олена стала головною майстринею проєкту та почала навчати шити літніх майстринь.

В Україні іграшками, які допомагають налагодити контакт з дитиною у стресі, стали зайчики. Фото з архіву ініціативи

“Фонд «Наша Перемога» був створений для піклування про людей похилого віку та з особливими потребами. Тож всі наші дії спрямовані на створення для них гідного та радісного життя, бажання дати нашим бабусям відчуття, що вони можуть бути активними та потрібними.

Також ми плекаємо ідею відтворення зв’язку між поколіннями, бо вважаємо це запорукою здорового та щасливого суспільства. Тож коли Іра Распопіна запропонувала започаткувати в Україні проєкт Trauma bear, у нашої команди виникло єдине правильне рішення: автором іграшки має бути лагідна, дбайлива бабуся, яка понад усе турбується про щастя та здоров’я онуків, незалежно від того, рідні вони чи ні” , — розповідає Ірина Лутай.

Досвід роботи фонду свідчив — для людей поважного віку важливо жити згідно зі своїми цінностями щодо турботи про інших, підтримувати звʼязок з молоддю і бути залученими до добрих справ. Крім того, такий проєкт мав дати можливість бабусям проводити час з тими, хто має схожі потреби, реалізувати при цьому свої творчі здібності та опановувати нові навички.

“В цьому і є одна з головних особливостей «Бабусиних зайців»: не просто купити чи створити іграшки, а дати можливість зробити їх тим, кому необхідно бути потрібним , ділитися теплом з іншими. І цим наш проєкт відрізняється від тих, що існують в інших країнах” , — акцентує Ірина Распопіна.

Обійми від бабусі до дитини

Учасниці проєкту зі своїми зайчиками. Фото з архіву ініціативи

Проєкт “Бабусині зайці” розпочали в березні 2021 в Баришівській ОТГ. Першу іграшку отримала від ювенальної поліціянтки маленька дівчинка, що загубилась. Зайчик, як безпечний перехідний об’єкт, став одним з ресурсів проживання стресового досвіду для дитини.

Поліціянтка дарує зайченя хлопцю, Волинь. Фото з мережі

За словами організаторок ініціативи, вони часто чують історії дітей, для яких такий зайчик стає єдиною іграшкою та другом , опорою в гострій стресовій ситуації. Це діти, які бачать постійні сварки та бійки батьків, опиняються взимку вночі на вулиці, коли п’яний вітчим виганяє їх з дому. Діти та підлітки, що зазнали сексуального насилля і не можуть про це розповісти. Ті, хто втратив віру в надійних дорослих. Багато з цих дітей не знають, що таке обійми, не мають досвіду безпечного спілкування з дорослими, не знають, як розказати про свої почуття та страхи.

“Наші партнери в Ювенальній Поліції України по за можливості діляться історіями про те, як працюють зайчики. Були випадки, коли завдяки використанню іграшки поліціянтам вдалося не тільки встановити контакт з дитиною, а й отримати певну інформацію. Тому що зазвичай, коли ведеться робота в неблагополучних сім’ях, батьки прикривають негаразди, не розповідають про проблеми, або навіть стверджують, що у них все гаразд, а дитина при цьому може мовчати, бо вона залякана” , — говорить Ірина Лутай.

Колекція яскравих зайчиків для підрозділу “Білий янгол”. Фото з архіву ініціативи

Вона згадує розповідь поліціянтів, про виїзд до однієї сім’ї. Тоді зовсім неконтактній дитині при знайомстві подарували зайчика, пояснивши, що його пошила для неї добра бабуся, що зайчик захищає, з ним можна поговорити. А далі під час бесіди з батьками почули голос дитини. Вона зверталася до іграшки й розповідала все, що відбувалося з нею. Так поліціянти зрозуміли — виклик був не помилковим і маленька справді потребувала допомоги.

“Бабусині зайці” в шпиталі Запоріжжя. Фото з архіву ініціативи

Зайців, створених руками літніх людей, почали передавати з Київщини й до інших регіонів. Але їх виявилося недостатньо. Тому в травні 2022 року ГО “Наша Перемога” підписала меморандум про співпрацю з Управлінням ювенальної превенції Національної поліції України. А сам проєкт почав масштабуватися на інші громади, міста та області України.

Майстерні з виготовлення зайчиків провели для студенток Університету третього віку в Луцьку, Хмельницькому, в Миколаївській та Тернопільській областях. А в травні 2023 року майстрині проєкту зробили спеціальну партію яскравих жовтих та помаранчевих вухастиків на замовлення групи підрозділу “Білий янгол” Національної поліції України, яка займається евакуацією дітей з зони бойових дій.

Евакуація, Херсонщина. Фото з архіву ініціативи

Сьогодні вухастики допомагають поліціянтам в роботі з дітьми, що постраждали від воєнних дій, втратили батьків чи пережили окупацію. Вони поряд із дітьми, яких евакуювали з міст під обстрілами, тими, хто опинився у прихистку з одним маленьким наплічником чи перебуває у шпиталі через поранення. Зайці в світловідбивальних жилетах “розповідають” дітям молодшого віку про правила дорожнього руху, а під час зимових блекаутів вони використовувались в пунктах незламності.

Як зайченята зі шкарпеток допомагають не дише дітям, а й самим майстриням

Майстрині з Українки, Київщина. Фото з архіву ініціативи

Зайців шиють з нових шкарпеток за спеціальною схемою. Іграшки виготовляють так, щоб, по-перше, вони були безпечними для дітей, мали мінімум деталей, але, водночас залишалися рухливими та легкими в догляді. У досвідчених майстринь на пошиття одного зайця йде до 1,5 години.

Найчастіше осередки з пошиття з’являються на базі університетів третього віку , студентки яких — літні активні люди, яким подобається цікаво та корисно проводити “золоту пору” свого життя. Таких центрів у проєкті сьогодні чотири: в місті Українка, Київської області, в Хмельницькому, Луцьку та у Баштанці Миколаївської області. Також добрий досвід співпраці організаторки ініціативи отримали з об’єднанням для ВПО “Наш Краматорськ”.

Зайчик, створений в будинку для людей літнього віку в селі Перемога. Фото з архіву ініціативи

Учасницями проєкту можуть стати не лише студентки університетів третього віку. За словами Ірини Лутай, геріатричні заклади потенційно теж можуть брати у ньому участь . Так, у будинку для літніх людей в селі Перемога Київської області, яким опікується фонд “Наша Перемога”, разом із персоналом знаходять способи адаптувати проєкт під можливості тих, хто живе у закладі. Мешканців залучають до змістовного та корисного дозвілля. В Перемозі іграшка народжується колективно, бо не всі охочі справляються з голкою, ниткою, але дуже хочуть стати частиною такої праці, тож готові набивати іграшки холофайбером, підносити майстриням потрібні матеріали, підтримувати цікавою бесідою за рукоділлям.

Майстер-клас з пошиття вухастиків у Хмельницькому. Фото з архіву ініціативи

“Не всі, хто навчається, залишаються в проєкті, — додає Ірина Лутай. — І це є нормальним, як і в будь-якому волонтерстві: деяким це стає нецікавим, деяким складним, хтось переключається на спортивні, поетичні чи інші проєкти. Так, наприклад, деякі наші майстрині стали більше приділяти уваги плетінню сіток, складанню бинтів або виготовленню свічок. І ми безмежно пишаємося їхньою діяльністю, залученістю в життя країни та вдячні їм за їхні внески” .

Але ті, кому припали до душі саме зайчики, з задоволенням продовжують цю роботу, а деякі з них і самі пізніше стають наставницями у своїх осередках.

Так Світлана Кияница з міста Українка залишилась в проєкті, тому що зайці — “це м’якеньке, пухнасте, тепленьке, сповнене добра”. Онукам своїм вона теж зробила такі іграшки, і їм сподобалось.

Майстриня проєкту “Бабусині зайці” Світлана Кияница. Фото з архіву ініціативи

“Коли наші зайчики поїхали по звільнених містечках Київської області, про це писало багато видань, поширювали світлини. Я побачила дівчинку, біля неї кошик і мій зайчик. Це так зворушливо, до сліз. Своє творіння будь-хто впізнає! Я вже багато їх пошила, але кожного, здається, пам’ятаю. Кожне личко” , — ділиться Світлана Кияница.

На питання, про що вона попросила б ювенальних поліціянтів говорити дітям, відповідає:

“Це такий біль… Навіть не уявляю, як поліціянти витримують це, що відчувають, коли слухають, спілкуються з дітьми, коли дають наших зайців. Яке послання від мене? Посміхнутися, сказати, що цей пухнастик від бабусі, яка передає свою частку тепла і любові. Краще б не було такої потреби. Якби ж просто шити й віддавати дітям для радості “.

А це точно працює?

Майстрині з Баштанки, Миколаївська область. Фото з архіву ініціативи

Проєкт “Бабусині зайці” існує три роки. За цей час літні жінки пошили вже понад 600 вухастиків . З зайчиками-компаньйонами знайомі вже в 19 регіонах Україні.

Первинні цілі проєкту, його допомога в соціальному та психологічному плані залишаються незмінними:

• Дати можливість людям похилого віку, особливо самотнім, бути залученим у корисну соціальну діяльність.
• Бути частиною першої психологічної допомоги для дітей, що пережили стресову ситуацію, бо стали свідками травматичної ситуації: забезпечити безпеку, послабити стресові реакції, допомогти дитині розвинути навички подолання стресу.
• Допомогти Ювенальній Поліції України в налагодженні первинного контакту та спілкування з дитиною, відволікання дитини від того, що відбувається навколо них під час інциденту.

Але на сьогодні його головним пріоритетом є забезпечення іграшковими вуханями “Білих янголів”, які займаються евакуацією населення з прифронтових областей. Для того, щоб це стало можливим, команда проєкту ставить перед собою наступні завдання:

1. Розвинути мережу партнерств з осередками Інститутів третього віку та організацій у різних регіонах України, які створюють можливості для розвитку літніх осіб.
2. Провести серію навчальних воркшопів для бабусь та дідусів з виготовлення мʼяких зайців.
3. Виготовити чергову партію з 1000 мʼяких іграшок для загонів “Білих янголів” та нацполіції.
4. Провести інформаційну кампанію для популяризації проєкту та залучення ширшої аудиторії організацій та служб, які працюють з дітьми в кризових ситуаціях.

“Спільно з поліціянтами ми по можливості ведемо облік зайців. Час від часу вони кажуть нам, що при повторних візитах дітки виносять вухастиків і розповідають про те, як вони ними граються . Тому маємо ще один намір — проводити спільні зустрічі бабусь, поліціянтів і малечі. Також активно працюємо над ідеєю додавати до кожного зайчика листівочки із невеличким посланням від бабусі дитинці. Так дітки будуть знати імена «своїх» бабунь” , — говорить координаторка проєкту Ірина Распопіна.

Дитина отримала жовтогарячого зайчика від “Білих янголів”. Фото з мережі

Організаторки ініціативи радіють, що їм вдається реалізовувати проєкт попри повномасштабну війну. На їхню думку, він показав, що насправді в Україні живе величезна кількість людей, які безкорисно, натхненно готові змінювати цей світ на краще. І не просто готові, а й роблять це кожного дня.

Майстрині з Луцька разом з Іриною Лутай, Іриною Распопіною та Інною Остапович. Фото Ювенальної Поліції Волині

“Наші дивовижні майстрині постійно нас мотивують та надихають, в них стільки світла та тепла — це неймовірно! Просто задоволення бути в їхньому товаристві. Пишаємося знайомством з ними, — каже Ірина Распопіна. — Наші ювенальні поліціянти, які так легко прийняли зайців у свій арсенал, постійно підкидають нові ідеї, нові можливості для їх використання, для покращення роботи з дітьми. Вони відкриті для сприйняття нового. Це дуже надійне партнерство, я вдячна їм за це. Як психолог я тішуся, що наші вухастики — це ще один маленький внесок в психічне здоров’я нації”.

Ще більше корисних рішень!

Майстер-клас в ZOOM. Фото з архіву ініціативи

У найближчих планах проєкту — відкриття нових осередків з пошиття зайчиків. Тому БФ “Наша Перемога” запрошує до співпраці об’єднання літніх людей з різних куточків України. Засновники та корифеї проєкту готові навчати, передавати необхідний матеріал для пошиття, координувати дії.

“Сподіваємося, що представники активних громад побачать цей матеріал і ми разом започаткуємо «Бабусиних зайців» для літніх пані, які проживають на території таких громад” , — каже директорка фонду Ірина Лутай.

Підтримкою та опорою для проєкту може стати кожен українець, навіть якщо зараз мешкає за кордоном.

• Можна задонатити на сайті “Наша Перемога” у проєкті ” Бабусині зайці ” або на платформі Спільнокошт . Наразі тільки благодійні внески на матеріали та волонтерська робота майстринь дозволяють продовжувати проєкт.
• Подати заявку на волонтерство через невеличку анкету на головній сторінці фонду.
• Взяти участь в акції ” Підвішена жовта шкарпетка “, що реалізується проєктом “Бабусині зайці” разом із магазином шкарпеток з міста Житомира zt_socks . До речі, минулого року таким чином було “підвішено” 81 пару шкарпеток . З лютого 2024 ця акція стала безстроковою.

“Колаж – форма мистецтва доступна кожному”. Розповідаємо як та навіщо митці використовують колажі

Колаж — це образотворча техніка, за допомогою якої митець може обʼєднувати у своєму творі різні елементи малюнків, фотографій, паперу та інші матеріали. Нині його використовують, аби оформити сторінку в соціальних мережах, створити афішу для фільму, рекламу для бренду або будь-який інший віжуал. Колаж унікальний тим, що створити його може кожен — це може бути хобі, самовираження або навіть спосіб монетизації на власній творчості.

Аби дізнатися, як саме можна створювати та використовувати колажі ми поспілкуватись з двома майстринями — Владаною Степанець та Ірою Сокур. На власному досвіді вони розповіли, як через колаж можна комунікувати з людьми, брендами та самим собою.

Розкажіть про себе: як ви почали створювати колажі?

Владана Степанець

Я займаюсь створенням контенту та відеопродакшеном уже 14 років. Довгий час я виконувала завдання, які придумували інші, та мені завжди хотілось створювати щось самій. Тож я почала робити контент для себе і випадково потрапила на акаунт, дуже гарно оформлений колажами. Тоді я подумала, що також хочу навчитися робити такі речі.

Знайшовши відео на ютубі, я взяла свої старі фотографії з подорожей і просто почала творити. Уже за два дні я повністю переоформила свій профіль в безшовний колаж — коли фотографії переходять з однієї в іншу і зшиваються разом в декількох постах.

Мені завжди хотілось створювати щось самій

Все життя я займаюся дизайном. На курси приходила уже маючи знання, а Photoshop опанувала в дуже ранньому віці. Але малюючи, мені завжди було недостатньо мого рівня і здавалось, що я не здатна навчитися більше.

Бажання говорити творчістю не відпускало і тоді я подумала, що мені не обовʼязково малювати — я можу об’єднувати вже існуючі картинки і створювати щось своє. Саме так я прийшла до колажу.

Все життя я займаюся дизайном

Чому присвячені ваші колажі?

Владана Степанець

Я художниця, а тому продаю свої картинки, як витвір мистецтв. Крім того я створюю колажі для контенту в соцмережах, обкладинок альбомів, артистів та навіть як афіші для фільмів. Використовую колаж всюди, де можна його зробити.

Зі свого дизайнерсько-маркетингового досвіду я знаю, що люди реагують на обличчя. Глядач завжди шукає з ким зустрітись поглядом — людина завжди шукає людину. В своїх абстрактних колажах я подаю багатомірність цього світу. У мене багато фрагментів із заходом сонця — це речі, що завжди змушують нас зупинитись і мене зокрема. Краса цього світу — моя опора під час війни. Коли життя проходить в страху, в крові, в цих кадрах, які не виходять з голови — я хочу фокусуватись на прекрасному.

Я вірю у вислів, що кожна робота автора — це його автопортрет. В моїх картинах жінка завжди має ніби прихований вигляд — це відображення мене, де я розриваюсь між станами, рішеннями чи пошуком себе.

Зазвичай я роблю колажі на благодійній основі, а якщо хтось хоче придбати, я пропоную задонатити на збір.

Найчастіше це формат друкованих колажів, які в мене купують, як афіші на ярмарки чи заходи на підтримку ЗСУ. Оскільки людям, що роблять збори самостійно, і не мають навичок в дизайні буває важко. Якщо ти не можеш розділити їх з кимось, то повинен думати з точки зору клієнта — включити в собі трохи маркетолога, дизайнера і копірайтера водночас. Тоді це може спрацювати швидше.

Спершу я робила абстрактні колажі про свої стани, а коли почали надходити збори — про стани та життя інших. Зараз у мене почався новий період творчості. В колажах тепер з‘являються справжні обличчя — це вже інший рівень, бо я створюю не абстрактну вигадку, а роблю відповідь на ту історію, що почула від інших. Коли я почала робити колажі про людей, то асоціювала їх з квітами.

Мені важливо показати, що це не романтизація війни — ці квіти про майбутнє після цієї війни. Тому я дуже хочу, аби мій стиль залишився і набував нових сенсів.

Як проходить процес створення: від ідеї до реалізації

Дизайн — це не просто “красиво”, картина завжди має якийсь сенс і він повинен читатись невербально

Владана Степанець

Для комерційних робіт я завжди аналізую бренд з маркетингової сторони і вкладаю у свій колаж його специфіку, ключові символи, логотипи. Наприклад, зараз я працюю з брендом по виготовленню килимів, тому створюючи для них колаж, я можу додати певні елементи, матеріали чи речі, дотичні до створення килима — нитки, інструменти тощо. Дизайн — це не просто “красиво”, картина завжди має якийсь сенс і він повинен читатись невербально.

Під час створення колажу я завжди маю головний концепт, але форму знаходжу в процесі: коли починаю вирізати, підбирати кольори і фрагменти. Чисто технічна сторона може займати години дві, але пошук журналів і зображень, які мене надихнуть, може тривати багато днів. Часто колаж створює себе сам, коли деталі складаються в картину і тобі залишається лише склеїти їх.

Своєю переможною стратегією я вважаю історії, які я розповідаю у роботах

Диджитал-версії колажів я створюю у Figma або Photoshop, а з паперовими ідея часто приходить в процесі, коли починаю вирізати форми. Якщо в мене є змога створити паперовий колаж, то надаю перевагу саме йому — він для мене більш живий. Але все залежить від функції колажу та часу, який я маю на його створення — деякі ідеї найкраще вдається передати саме в диджиталі.

Своєю переможною стратегією я вважаю історії, які я розповідаю у роботах. Зазвичай щодо зборів мені писали мої друзі, які стали військовими. Для їхніх колажів я намагаюася максимально використати особисту історію, адже мені важливо показати, яким було життя “до”. Зборів зараз багато, тому привернути увагу буває важко, але коли людина розуміє, що цей військовий — звичайна людина, ніби друг дитинства з сусіднього під’їзду, то вона проникається.