Капіталізм як економічна система

Виник і функціонує на основі приватної власності на засоби виробництва, ринку вільної конкуренції, певного рівня техніки, грошового обігу, раціональної організації процесу виробництва, підприємництва та діяльності підприємця як власника і організатора виробництва з метою отримання прибутку. Генезис капіталізму є подоланням традиціоналізму та утвердженням принципу раціональності (зіставлення корисності та витрат) у всіх сферах суспільного життя (релігії, науці, праві, державному управлінні, організації підприємств тощо). Тенденція до раціоналізації соціально-економічного життя є основою розвитку капіталізму. Він завжди має конкретно-історичну характеристику (торговельний, буржуазно-промисловий, який сформувався у Північно-Західній Європі в XVI-XVП ст. тощо). У становленні капіталізму важливе значення мали взаємозв’язки між релігійними ідеями та економічною організацією суспільства. Протестантизм (лютеранство, особливо кальвінізм), який проголосив доброчесністю трудовий аскетичний спосіб життя, ощадливість і нагромадження капіталу, прагнення до отримання законного прибутку як наслідок високого професіоналізму, порядність, вірність слову та діловитість, стимулював трансформацію релігійної етики у діловий підприємницький тип господарської поведінки та появу нового капіталістичного ладу.

Капіталізм як форма цивілізації

Є цілісним історико-культур-ним феноменом або типом, що виник на основі територіальної, етнічної, мовної, політичної, психологічної спільності. Господарська система є складовою суспільства, її рушійною силою є “дух народу”, або ментальність.

На межі XIX-XX ст. в умовах зростання економічного значення великих корпорацій відбуваються розмежування власності та управління, формування управлінських структур у сфері бізнесу. Зростає державна бюрократія, що регулює економіку. М. Вебер зазначав, що влада – це можливість підпорядкування власній волі інших суб’єктів. Бажання влади є важливим поведінковим фактором. Сподівання на попередження розвитку бюрократизму вчений пов’язував із виникненням нових суспільних інституцій, здатних поєднати творчу діяльність та управлінські здібності у специфічній для певної людини формі.

(1863-1941) – професор Бреславльського та Берлінського університетів, автор праць: “Сучасний капіталізм” (1902), “Буржуа. Етюди з історії духовного розвитку сучасної економічної людини” (1913), “Три політичні економії” (1929), “Німецький соціалізм” (1934) та ін.

Погляди В. Зомбарта еволюціонували від прихильності до марксизму до консервативного націоналізму. Праця “До критики економічної системи Карла Маркса” була оцінена Ф. Енгельсом як вдалий виклад марксистських ідей. Пізніше у працях “Соціалізм і соціальний рух у XIX ст.” (1896), “Пролетаріат. Нариси та етюди” (1906), “Чому у Сполучених Штатах немає соціалізму?” (1906) вчений виступав як прихильник ліберального реформізму, позицій “катедер-соціалізму”. Визнання вченому принесло фундаментальне дослідження “Сучасний капіталізм. Історико-систематичне дослідження загальноєвропейського економічного життя від його зародження до сучасності” (1902), в якому здійснено спробу осмислити генезис, періодизацію та форми розвитку капіталізму.

Основні положення вчення В. Зомбарта:

o Використовував поняття “господарська система” та “господарська епоха”. Господарська система – абстрактно-теоретична конструкція, позбавлена історичної специфіки і призначена для систематизації емпіричних фактів, організація господарського життя, в межах якої панує певне господарське мислення і використовується певна техніка. Господарська епоха – реально існуюча господарська система.

• – структуру господарської системи, що охопила три групи елементів: 1) технологічний спосіб виробництва (субстанції); 2) форму або суспільні відносини (сукупність соціальних, правових, політичних); 3) господарський дух (спонукальний мотив розвитку);
• — чинники еволюції господарської системи: техніко-економічні, соціально-організаційні (інституціональні) та соціально-психологічні (суспільна свідомість, типи мислення та ідеологія);
• – елементи системи капіталістичної економіки: а) прагнення до отримання максимального прибутку; б) інституціональна організація (панування приватної власності, вільний продаж робочої сили, центральна роль підприємця у виробництві та розподілі доходів, незначна роль держави); в) прогресивна технічна основа (засоби виробництва).
• o Еволюція господарської системи є багатофакторною та інтегральною. Вважав рушійною силою розвитку “господарський дух*9, який складається з “духу підприємництва” та “бюргерського духу”. Перший – це синтез готовності до ризику, жадоба грошей і пригод, авантюризм. Основою бюргерського (міщанського) духу є ощадливість, господарність, обережність, уміння рахувати.

В. Зомбарт підприємництво характеризував як прагнення до “нескінченного”, до самовизначення і влади. Виокремив шість основних типів капіталістичних підприємців: розбійників (учасників військових походів і заморських експедицій за золотом та екзотичними товарами), феодалів (зайнятих комерцією, гірничою справою тощо), державних діячів (які сприяють розвиткові торговельних і промислових компаній), спекулянтів (лихварів, банкірів, гравців на біржі, засновників акціонерних товариств), купців (вкладають торговельний капітал у процес виробництва благ), ремісників (поєднують в одній особі майстра і комерсанта). Функціями підприємців вчений вважав: організаторську, засновану на вмінні підбирати та об’єднувати фактори виробництва в працездатне ціле; збутову, яка передбачає уміння вести переговори, завойовувати довіру та спонукати до купівлі запропонованих товарів; облікову, пов’язану з точним кількісним підрахунком та зіставленням затрат і результатів.

o Використовуючи поняття “господарський дух” як критерій періодизації розвитку капіталізму, В. Зомбарт аналізував три стадії: раннього капіталізму (народження та молодості), коли господарська діяльність спрямовувалася на нагромадження багатства у грошовій формі та переважали перші три типи підприємців; зрілого (розвиненого) капіталізму як господарської системи, підпорядкованої виробництву виключно заради прибутку; пізнього капіталізму (старості). На останніх двох стадіях типовими є спекулянти, купці і ремісники. Завдяки В. Зомбарту термін “капіталізм” став загальновживаним.

Водночас учений не заперечував таких факторів генезису капіталізму, як переселення народів, колонізація, відкриття родовищ золота і срібла, розвиток техніки та технології тощо.

У теорії організованого капіталізму було започатковано концепції еволюційного переростання капіталізму в соціалізм і соціального плюралізму, згідно з якими розвиток суспільства відбувається не шляхом зміни господарських систем, а шляхом їх співіснування, приєднання основних елементів нового устрою до попередніх. Майбутнє капіталізму – це “змішана” господарська система, у якій будуть гармонійно поєднуватись приватні, кооперативні, суспільні, колективні, великі та дрібні, селянські й ремісничі господарства. Розвиток різних укладів та посилення впливу держави сприятимуть трансформації капіталізму в стабільне та високоефективне суспільство майбутнього.

o Розвиваючи теорію криз, запровадив в економічну теорію поняття економічної кон’юнктури, з якою пов’язав циклічність капіталістичної економіки залежно від динаміки розвитку підприємництва та очікування прибутків, що спричинює розгортання спекуляції та укрупнення виробництва. Розширення виробництва зумовлює диспропорції між видобувними та переробними галузями, обсягами основного та грошового капіталів, що неминуче призводить до спаду економіки. Чергування періодів піднесення і періодів спаду є необхідною передумовою розвитку “капіталістичного духу”, оскільки період піднесення сприяє розвиткові новаторства та ризику, а в період спаду зростає значення розрахунків та поліпшення організації, спрямованих на внутрішнє вдосконалення капіталістичної системи. Чинником зменшення циклічних коливань капіталістичної економіки є процеси концентрації виробництва та централізації капіталу, монополізації економіки.

(1873-1957) був провідним дослідником економічної кон’юнктури у Німеччині. Він стверджував, що не тільки національну економіку, але й кожний етап її розвитку необхідно вивчати з погляду окремої економічної теорії.

Праці вчених історичної школи є важливим внеском у розвиток економічної теорії. Вони сприяли дослідженню морально-етичної природи суспільно-історичних процесів, менталітету нації як визначального чинника економічної поведінки, інституціональних рамок господарської діяльності та факторів їх зміни, економічної історії.

Видатний вчений Й.А. Шумпетер, аналізуючи досягнення історичної школи, наводить такі їх ідеї:

• 1. Релятивістський підхід. Деталізовані історичні дослідження вчать тому, наскільки неспроможною є ідея існування загальноприйнятих практичних правил у галузі економічної політики. Більше того, можливість існування загальних законів спростовується положенням про історичну причинність соціальних подій.
• 2. Положення про єдність соціального життя і нерозривний зв’язок між його елементами. Тенденція до виходу за межі простих соціальних доктрин.
• 3. Антираціоналістичний підхід. Множинність мотивів і невелике значення суто логічних спонукальних причин людських дій. Це положення висувалось у формі етичних аргументів та в психологічному аналізі поведінки індивідів і мас
• 4. Еволюційний підхід. Еволюційні теорії покликані використовувати історичний матеріал.
• 5. Положення про роль інтересів у взаємодії індивідів. Важливо те, як розвиваються конкретні події і формуються конкретні умови, а також що конкретно їх зумовлює, а не загальні причини всіх соціальних подій.
• 6. Органічний підхід. Аналогія між соціальними і фізичними організмами. Первісна органічна концепція, згідно з якою національна економіка існує поза різними індивідуумами і над ними, пізніше замінюється концепцією, згідно з якою індивідуальні економіки, що складають національну, перебувають у тісній залежності одна від одної.

Соціальний напрям у політичній економії.

Упродовж 80-90-х років XIX ст. – 30-х років XX ст., у Німеччині та Австрії виникло і розвивалося економічне вчення, що отримало назву “соціальна школа” (соціальний напрям у політичній економії, соціально-правова школа). Соціальна школа вважається спадкоємицею нової історичної школи, але, на відміну від неї, не заперечувала значення економічної теорії, а намагалася створити економічну теорію з етико-правовим підходом до економічних явищ. її представники мету економічної діяльності визначали правом, політикою та ідеологією, досліджували економічне життя суспільства як спільну діяльність людей, пов’язаних нормами права.

Започаткування соціального напряму економічних досліджень було зумовлене формуванням нової системи організації ринкової економіки (процесами монополізації, акціонування і корпоратизації, зростанням ролі держави та робітничих об’єднань), загостренням проблем соціальної нерівності та соціального захисту, необхідністю ідеологічного протистояння марксизму.

Соціальна школа не була цілісним економічним ученням, вона охоплювала такі течії:

• o соціально-правову, або соціально-етичну, яку характеризують праці Рудольфа Штольцмана (1852-1930) “Соціальні категорії” (1896) і “Мета в народному господарстві”, Рудольфа Штаммлера (1856-1938) “Господарство і право з погляду матеріалістичного розуміння історії” (1896), Альфреда Амонна (1883-1962) “Предмет і основні поняття політичної економії” (1911), Карла Діл я (1864- 1943) “Теоретична політекономія” (1916), Франца Петрі “Соціальний зміст теорії вартості Маркса” (1916);
• o теорію ліберального соціалізму, викладену в праці Франца Оппенгеймера (1864-1943) “Вчення Маркса про основний закон суспільного розвитку” (1903);
• o теорію універсалізму Отмара Шпанна (1878-1950), який очолював соціальний напрям в Австрії.

Об’єднують представників соціального напряму в політичній економії такі методологічні засади:

• o заперечення об’єктивних економічних законів, твердження, що соціальні закони – це закони людської поведінки;
• o трактування виробництва як суто технічного вічного процесу взаємодії факторів виробництва, який не пов’язаний з певним соціальним устроєм;
• o соціальний підхід до аналізу господарських явищ, їх дослідження з позицій соціології – науки про суспільство як цілісну систему. Заперечувався визначальний вплив економічних чинників на соціальні, політичні, правові, духовні процеси суспільного розвитку. Економіка розглядалася як складова соціальної системи, господарські процеси аналізувалися як результат взаємодії економічних, політичних, правових, ідеологічних і соціальних чинників. Визнавався примат правових та етичних аспектів еволюції економічних явищ і процесів. Це свідчило про інституціональний характер ідей вчених;
• o захист приватної власності, заперечення експлуатації найманої праці, обґрунтування необхідності соціальних реформ і державно-правого регулювання виробництва;
• o застосування принципу історизму та системного підходу до аналізу господарського життя, обґрунтування еволюційного розвитку капіталізму.

Соціальна школа внесла значний вклад в економічну теорію.

Економічний розвиток розглядався як спільна діяльність людей, пов’язаних нормами права. Власне правове регулювання визначає форму суспільного устрою. Правові чинники визначають етичні норми. Пропонувався новий метод пізнання економічних процесів – телеологічний1, відповідно до якого завданням економіки є дослідження відносин між цільовими установками та засобами їх досягнення. Основними цілями вважалися прагнення до задоволення потреб, забезпечення “достойного існування” громадян. О. Шпанн у праці “Фундамент народного господарства” (1918) виклав концепцію універсалізму, в якій обґрунтував необхідність посилення державно-правового регулювання економічного розвитку.

Більшість представників соціальної школи визнавали теорію цінності.

Так, А. Амонн аналізував теорію цінності представників математичної школи, цінність ототожнював із ціною, яка розглядалася як рівнодійна суб’єктивних оцінок певного товару покупцями і продавцями. Р. Штольцман опрацював “соціологічний19 варіант теорії граничної корисності, об’єднавши теорію граничної корисності з “соціальної теорією розподілу”. На думку Ф. Оппенгеймера, причиною цінності є “корисність блага”, вартість трактувалася ним як щось ідеальне. Проте К. Діль заперечував будь-яке значення теорії вартості, вважав, що формування ціни – це суто емпіричний випадковий процес, позбавлений закономірностей.

Багато уваги представники соціальної школи приділяли відносинам розподілу. Вони трактували їх із соціально-правових та соціально-етичних підходів, аналізували незалежно від теорії вартості або протиставляли останній (К. Діль), розглядали теорію розподілу як первісну до теорії вартості (Р. Штольцман). Досліджувалися класові суперечності між робітниками і підприємцями шляхом аналізу їх частки у суспільному продукті. Суперечності сприймалися як нормальні явища, пов’язані з прагненням кожного із класів отримати більше доходів. Прихильники соціального напряму наголошували на важливості функцій підприємців як організаторів виробництва, їх праві отримувати винагороду для забезпечення соціально обумовленого прожиткового мінімуму (“одиниці прогодовування”). Так само і робітник має бути забезпечений прожитковим мінімумом відповідно до його соціального становища. О. Шпанн у теорії зворотної додаткової вартості зазначав, що не капіталіст експлуатує робітників, а навпаки, тому марксистська концепція додаткової вартості є хибною. Ф. Оппенгеймер ідеалізував капіталізм вільної конкуренції, який ототожнював з простим товарним виробництвом і приватною власністю, вважав природним і трактував як ліберальний соціалізм – вільний від експлуатації суспільний устрій, заснований на приватній власності та ринковому обміні.

Основою нового соціально справедливого суспільного устрою, на думку вчених, має бути ринкова економіка з акціонерною формою власності та корпоративною організацією виробництва, які здатні забезпечити єдність інтересів робітників і підприємців.

Методологія і традиції новітньої історичної та соціальної шкіл вплинули на подальший розвиток економічної теорії, в першу чергу на розвиток інституціонального напряму1.

✅Капіталізм: поняття, історія появи, риси і перспективи

Розібратися в терміні “капіталізм” необхідно для розуміння формування економіки в новітній час. Його вважають економічною абстракцією, оскільки жодна система у світі не будувалася виключно на приватній власності. У ряді розвинених країн існують нетипові для цього поняття риси. Наприклад, антимонопольні правила або станові привілеї.

Поняття та визначення

Слова “капітал” і «капіталісти» з’явилися задовго до входження терміна “капіталізм” в ужиток. Його поява зафіксована в XIX столітті відразу в трьох європейських мовах – англійській, німецькій та французькій. Вперше про нього згадується у французькому словнику, виданому в 1842 році. Через десятиліття поняття широко використовували публіцисти Прудон і Луї Блан.

В Україні з терміном познайомилися в 1880 році. Через двадцять років в “словнику іноземних слів” про нього була написана перша стаття. Коротке і ємне визначення капіталізму дали марксисти, назвавши його суспільно-економічною формацією, яка хронологічно знаходиться між феодалізмом і соціалізмом.

Оксфордський філософський словник коротко визначає термін як систему виробництва товарів, контрольовану капіталом. Простими словами капіталізм – це економічна система, заснована на приватній власності на засоби виробництва. Її основна мета – накопичення багатства. Суть системи зрозуміло викладена в працях Адамі Сміта, Джона Кейнса, Карла Маркса.

При капіталізмі група людей, які володіють приватною власністю (надрами, промисловими підприємствами, фірмами), привласнює доходи від продажу виробів або природних багатств. Вони оплачують працю найманих робітників у тому розмірі, який вважають достатнім.

Засобами виробництва на підприємствах володіють власники, а співробітники користуються ними в ході діяльності. Класичними супутниками капіталізму є безробіття і велике навантаження, оскільки власники не зацікавлені в розширенні Штатів співробітників і схильні ділити обов’язки між строго позначеною кількістю осіб.

Історія зародження і становлення

Капіталізм зародився в XV столітті, змінивши застарілу систему феодалізму, характерну для середньовічної Західної Європи. Лад зазнав значних змін, вивчення яких дозволило виділити в ньому 4 епохи. Зараз капіталізм знаходиться на третій з них.

• Комерційна (XV-XVIII ст.). Прекапіталістична стадія, для якої характерний економічний курс, спрямований на збут виробленої продукції. Економіка перебувала під контролем держави. Країни прагнули до накопичення дорогоцінних металів, обмінювали вироблену продукцію на золото і срібло.
• Промислова (XIII-XIX ст.). Ручну працю замінили машини, мануфактури стали фабриками. Це було можливим з появою машин і механізмів, джерел енергії для їх роботи. Економіка цього періоду контролювалася державою, проте власники фабрик отримали велику свободу. У гонитві за прибутком європейці кинулися в Африку, Індію, Австралію, зробивши з них колонії.
• Фінансова (XX століття). У цій стадії капіталізм знаходиться після Другої світової війни. Торгівля і промисловість опинилися під контролем фінансових інститутів і транснаціональних корпорацій.
• Інформаційна. Виникла в результаті розвитку технологій, які сприяли миттєвому обміну даними між користувачами в різних куточках планети.

Основні ознаки

Світ капіталізму заснований на свободі прийняття рішень. Підприємці, які виробляють товари, мають право самостійно вибирати матеріали та обладнання. Споживачі можуть купувати продукцію відповідно до потреб (для дорослого, дитини) і матеріальних можливостей.

Власникам виробництва не обійтися без найманої праці, тому вони запрошують найманих робітників. Для цього використовуються форми економічного примусу-матеріальне стимулювання у вигляді зарплати і грошових бонусів. У підсумку економічні відносини засновані на таких факторах:

• залучення праці найманих працівників, через що робоча сила стає товаром;
• приватна власність на засоби виробництва-механізми, сировина, земельні угіддя;
• система поділу праці.

Оцінка економічних відносин дозволяє виділити основні ознаки капіталістичного ладу. Це свобода підприємництва і торгівлі, приватна власність, поділ праці, формування класу робітників і буржуазії.

Плюси і мінуси системи

Характер капіталістичних відносин залежить від ступеня конкурентності ринку. Виробники ведуть боротьбу за користувачів товарів і послуг, використовуючи різні методи. Наприклад, більш висока якість товару, зниження ціни, унікальні властивості продукції.

Капіталізм – не ідеальна модель економічних відносин. Вона схильна до криз, конкуренції, в якій велика частина людей програє і залишається у межі бідності. Однак лад дає можливість кожному проявити свої знання і здібності, спробувати досягти кращого життя через реалізацію своїх економічних проєктів. Більшість держав надає підтримку підприємцям, застосовуючи прогресивні принципи оподаткування.

Переваги та недоліки ладу представлені в таблиці:

1. Мотивація. Чим більше людина працює, тим більше заробляє. У підсумку може настати момент, коли гроші стануть працювати на нього.
2. Конкуренція. Змушує власника знаходити нові рішення по збуту продукції, створювати унікальні за властивостями і характеристиками товари.
3. Інновація. Конкуренція породжує прагнення розвиватися, розробляти нові типи засобів виробництва, прогресивні товари і послуги.

1. Великий розрив між бідними і багатими. Менша частка (капіталісти) мають надприбутки. Велика частина (наймані робітники) живуть нижче межі бідності. Власники виробництв намагаються максимально підвищити ціну на продукцію і знизити витрати на заробітну плату, витрати виробництва.
2. Нестабільність ринку, велика ймовірність криз. Ринок диктує попит. Наприклад, затребувані гаджети, і їх виробництво зростає. Водночас розвиток космічної галузі знаходиться в занепаді.
3. Псевдоістинність. Людей привчають до того, що це єдина можлива економічна модель у світі, і не пропонують альтернатив.

Проблеми і перспективи устрою

У капіталістичних відносинах беруть участь два класи. Це власники засобів виробництва, які наймають робітників, щоб отримувати більший прибуток, а також пролетаріат, який продає свою працю і час. Система передбачає вільний ринок без участі держави, що гарантує приватну власність.

Капіталізм – це в історії суспільство для сильних, де кожна людина сама за себе. Інакше великий ризик краху, забуття і злиднів.

Люди в ньому конкурують за місце під сонцем, тому набуває цінність така якість особистості, як амбітність. Воно штовхає на вчинення вчинків, можливо, і не потрібних, але необхідних для виживання.

Сучасний світ практично повністю перейшов на ринкову систему. Грабувати, як раніше селян і відсталі держави, не виходить. Значить, немає припливу грошей, і модель капіталістичної системи стає непрацездатною, оскільки у власників немає очікуваного прибутку.

Лад не вирішує багато проблем людства. Він ставить гострі питання розшарування в суспільстві, екологічної безпеки, якості продукції, расизму. Однак дає можливість безтурботно жити вузькому колу людей, які змогли зайняти місце в списку «господарів життя».

Капіталізм і соціалізм

Вождь світового пролетаріату В.і. Ленін вважав, що проти робітників об’єднані капіталісти всіх релігій і КЛАСІВ. Вони розпалюють міжнаціональну ворожнечу і відволікають від нагальних проблем. Самі тим часом роблять свої справи, попри національність один одного — росіяни, поляки, німці, євреї, українці.

Сталін наголошував на кризі перевиробництва — наявності великої кількості випущених товарів, які не купуються. Капіталісти знищують надлишки або тримають їх на складах, щоб підтримати високі ціни. Виробництво при цьому скорочується, робітників звільняють, і вони змушені бідувати через те, що випущено занадто багато товарів.

Альтернативою строю став соціалізм, при якому власність з приватних рук переходила в колективну. Засоби виробництва при цьому залишалися під контролем держави. Лад пропагував рівність, відсутність класу бідних і багатих. Стала актуальною теорія егалітаризму, яка означає рівні можливості в політиці, правовій сфері, економіці.

Соціалістична система задовольняє базові потреби людини. Освіта, медицина на державному рівні є безкоштовними. Капіталісти вибирають самі, які товари і в якому обсязі виробляти. Держава відсторонюється від цих процесів. Соціалізм передбачає планування на рівні країни, а також інвестування в економіку.

В СРСР та інших країнах, які обрали цю модель розвитку, соціалізм показав неефективність. Можна довго роздумувати, чому це сталося. Однак плановий уклад економіки досі дає хороші плоди в КНР, Південній Кореї та ряді інших країн.

Який шлях розвитку обере суспільство в майбутньому, покаже час. Ясно одне – капіталісти, яких на догоду називають «підприємцями» і «господарями життя», ніколи не відмовляться від наживи. Бідні люди хочуть жити гідно, і їх невдоволення рабськими умовами буде наростати. Відрегулювати взаємини сторін здатна тільки держава.

Що таке капіталізм?

Капіталізм — це економічна система, яка виникла в Європі протягом 16-го та 17-го століть, у якій приватні компанії, а не держава, контролюють торгівлю та промисловість. Капіталізм організований навколо концепції капіталу (володіння та контроль над засобами виробництва тих, хто наймає працівників для виробництва товарів і послуг). На практиці це створює економіку, побудовану на конкуренції між приватними підприємствами, які прагнуть отримувати прибуток і розвиватися.

Приватна власність і власність на ресурси є ключовими аспектами капіталістичної економіки. У цій системі приватні особи або корпорації (відомі як капіталісти) володіють і контролюють механізми торгівлі та засоби виробництва (фабрики, машини, матеріали тощо, необхідні для виробництва). У «чистому» капіталізмі підприємства змагаються за виробництво все кращих продуктів, і їхня конкуренція за найбільшу частку ринку служить для того, щоб ціни не зростали.

На іншому кінці системи знаходяться робітники, які продають свою працю капіталістам в обмін на зарплату. У капіталізмі праця купується і продається як товар, що робить працівників взаємозамінними. Основним для цієї системи є також експлуатація праці. У найпростішому розумінні це означає, що ті, хто володіють засобами виробництва, витягують із тих, хто працює, більше вартості, ніж те, що вони платять за цю працю (це суть прибутку в капіталізмі).

Капіталізм проти вільного підприємництва

Хоча багато людей використовують термін «капіталізм» для позначення вільного підприємництва, це слово має більш тонке визначення в галузі соціології. Соціологи розглядають капіталізм не як окрему чи відокремлену сутність, а як частину великої соціальної системи, яка безпосередньо впливає на культуру, ідеологію (те, як люди бачать світ і розуміють своє становище в ньому), цінності, переконання, норми, відносини між люди, соціальні інститути, політичні та правові структури.

Найважливішим теоретиком, який аналізував капіталізм, залишається Карл Маркс (1818–1883), німецький філософ XIX століття, чиї економічні теорії були викладені в багатотомному «Капіталі» та «Комуністичному маніфесті» (написаному у співавторстві з Фрідріхом Енгельсом, 1820). –1895). Маркс розробив теоретичні поняття базису і надбудови , які описують взаємний зв’язок між засобами виробництва (інструменти, машини, фабрики та земля), виробничими відносинами (приватна власність, капітал і товари) і культурними силами, які працюють на підтримку капіталізму (політика, право, культура та релігія). На думку Маркса, ці різноманітні елементи невід’ємні один від одного. Іншими словами, неможливо досліджувати будь-який окремий елемент — наприклад, культуру — без розгляду його контексту в рамках більшої капіталістичної структури.

Складові капіталізму

Капіталістична система має кілька основних компонентів:

1. Приватна власність. Капіталізм побудований на вільному обміні робочою силою та товарами, що було б неможливим у суспільстві, яке не гарантувало права нікому мати приватну власність. Права власності також заохочують капіталістів максимізувати використання своїх ресурсів, що, у свою чергу, сприяє конкуренції на ринку.
2. Мотив прибутку. Одна з центральних ідей капіталізму полягає в тому, що підприємства існують для того, щоб заробляти гроші або отримувати прибуток, який збільшує багатство власників. Для цього підприємства працюють над мінімізацією капітальних і виробничих витрат і максимізацією продажів своїх товарів. Прихильники вільного ринку вважають, що мотив прибутку веде до найкращого розподілу ресурсів.
3. Ринкова конкуренція. У суто капіталістичній економіці (на відміну від командної чи змішаної економіки) приватні підприємства конкурують між собою за надання товарів і послуг. Вважається, що цей конкурс заохочує власників бізнесу створювати інноваційні продукти та продавати їх за конкурентними цінами.
4. Наймана праця. За капіталізму засоби виробництва контролюються відносно невеликою групою людей. Ті, хто не має цих ресурсів, не можуть запропонувати нічого, крім власного часу та праці. Як наслідок, капіталістичні суспільства визначаються значно вищим відсотком найманих робітників порівняно з власниками.

Соціалізм проти капіталізму

Капіталізм був домінуючою економічною системою у світі протягом кількох сотень років. Конкуруючою економічною системою є соціалізм, у якому засоби виробництва контролюються спільнотою в цілому, зазвичай через демократичний процес. Прихильники соціалізму вважають, що ця модель, замінюючи приватну власність на кооперативну, сприяє більш справедливому розподілу ресурсів і багатства. Одним із способів такого розподілу є використання таких механізмів, як соціальний дивіденд, віддача від капіталовкладень, яка виплачується всім членам суспільства, а не обраній групі акціонерів.

Джерела та додаткова література

• Еспінг-Андерсен, Госта. «Три світи соціального капіталізму». Princeton NJ: Princeton University Press, 1990.
• Фрідман, Мілтон. «Капіталізм і свобода», сорокове ювілейне видання. Чикаго: University of Chicago Press, 2002 (1962).
• Маркс, Карл. « Капітал: Критика політичної економії ». пер. Мур, Самуель, Едвард Евелінг і Фрідріх Енгельс. Marxists.org, 2015 (1867).
• Маркс, Карл і Фрідріх Енгельс. « Маніфест комуністичної партії ». пер. Мур, Семюель і Фрідріх Енгельс. Marxists.org, 2000 (1848).
• Шумпетер, Джозеф А. «Капіталізм, соціалізм і демократія». Лондон: Routledge, 2010 (1942).