10 місць в Карпатах, які ви маєте побачити на власні очі

Українські Карпати – це ціла скринька незвіданих можливостей та прекрасних локацій, які по-новому змушують нас дивитись на Україну. Природні багатства гір, шумні водоспади, старовинні палаци та замки на скелях – все це потрібно побачити на власні очі хоча б раз у житті. Ми склали для вас перелік найбільш цікавих місць у Карпатах, які варто відвідати уже цього літа.

1) Замок Паланок

У Мукачеві на Закарпатті розташована одна з найдавніших українських фортець: замок “Паланок”. Середньовічні мури приховують безліч загадок і таємниць.

Велична фортеця, що височіє над містом, – головна атракція стародавнього Мукачева. Затишне закарпатське містечко розташоване на берегах ріки Латориці. Воно було зведене на рівній, майже пласкій місцевості, без схилів і пагорбів. Якщо дивитись на місто зверху, здається, ніби воно лежить перед глядачем на долоні. Тим величніше здіймається над Мукачевом замок – за фундамент йому править гора вулканічного походження. Існує легенда, ніби ту гору насипали люди, але праця коштувала їм страшних мук – звідси й Мукачеве.

Фортеця поділена на три тераси, три рівні: Верхній, Середній та Нижній замки.

Потрапити до замку можуть всі охочі: треба лише дістатися Мукачева і дати собі клопіт піднятись до замкової брами. Коли ви перейдете міст, перекинутий через глибокий рів, вас чекатимуть каси, в яких можна просто оплатити вхід чи замовити на додачу екскурсію. В “Паланку” однаково раді екскурсантам і самостійним туристам, які воліють роздивлятись старовинні мури без підказок екскурсовода. На території замку діють не тільки історичні експозиції – працюють сувенірні лавки та кав’ярні. На нижньому ярусі фортеці можна присісти, щоб перепочити, випити кави чи гарячого вина. Прогулятись підземеллями і переходами замку цікаво, але набагато цікавіше взяти екскурсію – це не буде коштувати дорого. Екскурсія триває майже 2 години: гостей знайомлять з побутом та історією фортеці, оповідають легенди та реальні історичні факти, що подекуди вражають більше за вигадки.

2) Озеро Синевир

Озеро Синевир, без перебільшення – легенда Карпат. Це найбільше і найзагадковіше озеро України. Шукати цю перлину варто серед скель і лісів гірського масиву Внутрішні Ґорґани, на землях національного природного парку з тією ж назвою.

Морське Око Карпат розташоване на висоті близько тисячі метрів над рівнем моря, його максимальна глибина – 24 м. Синевир знаходиться високо в горах і його води настільки глибокі, що озеро не прогрівається навіть влітку. Найспекотнішої днини теплими будуть лише метр-два води, якщо зануритись глибше, вас обпече крижаним холодом.

Вода Синевиру чиста і прозора настільки, що в ній добре себе почуває форель – риба, яка може жити лише у кришталево чистій воді. Виникло озеро внаслідок землетрусу, до нього стікаються три гірські потоки, підтримуючи високий рівень води в будь-яку пору року. Гладінь озера іскрить блакиттю, але рівно посередині з води випростовується невеличкий острівець. Ця картина подібна до блакитного ока з темним вічком посередині – саме тому Синевир і отримав свою другу, вельми романтичну назву: Морське Око.

3) Водоспад Шипіт

На північних схилах Полонини Боржави, там, де височіє гора Гемба, серед крутих скель та лісів причаївся водоспад Шипіт. Іноді тільки несамовитий рев води може підказати, що поблизу є потік з мальовничим водограєм. Найближче до цієї природної атракції селище – Пилипець. Але до нього нескладно дістатись і з інших сіл: Верхнього чи Нижнього Студеного, тим більше, що від різних пансіонатів та готелів організовують автобусні тури для охочих подивитись на одне з семи природних чудес України.

Милуватися каскадами можна будь-якого сезону: взимку річка не замерзає повністю, тому ви маєте змогу побачити, як кришталевий потік зривається зі скель. Підійти до водоспаду можна як зверху, так і знизу – пейзаж буде однаково привабливим. Проте найкращий час для зустрічі з Шипотом – навесні, коли на схилах Гемби тануть сніги, наповнюючи потік.

Водоспад згадується на сторінках літературних творів. Щорічний фестиваль субкультур, який відбувається біля привітних вод ріки Пилипець, став головним мотивом роману “Трохи пітьми” Любка Дереша. Літні святкування біля Шипоту починаються з першим днем липня і завершуються на Івана Купала. Це свято проходить особливо гучно, зі всіма традиційними елементами та колоритом. Проте для прихильників спокійного відпочинку липень – не кращий час, щоб подивитись на славнозвісний водограй. Тут стає надто шумно, і далеко не всі гості фестивалю виконують чисельні прохання підтримувати чистоту.

4) Невицький замок

Руїни величного палацу лежать між селами Кам’яниця та Невицьке, а неподалік котить свої хвилі річка Уж. Навіть від автодороги можна помітити сіру стіну та грізні башти Невицького замку. Історія цієї твердині починається у далекому XII ст., коли угорці звернули увагу на північний схід і вирішили товаришувати із галицькими та київськими князями, через що почали з’являтись нові дороги через перевали, а з ними — й нові укріплення. На місці палацу тоді створили щось на кшталт городища із ровами та земляними валами.

Проте швидко з’ясувалось, що подолати Верецький перевал можуть не тільки слов’яни – до Закарпаття докотилася хвиля монголо-татарської навали, яка зруйнувала Невицьке укріплення вщент. Угорці не полінувалися відновити твердиню, а трансільванські владарі її розбудували, додали до споруди донжон і колодязь.

Фортеця довгий час була кинута напризволяще, хоча поряд з нею проводились дослідження, а місцеві фахівці можуть розповісти багато цікавого з її історії. Руйнація тривала, одна з башт впала, проте врешті-решт почалася реконструкція будівлі. Сьогодні охочі можуть роздивитись замок зблизька, вхід до нього вільний. Поруч із спорудою є “Сад Вагнера”, закладений ще в XIX столітті. В ньому б’є чудовий фонтан, який не замерзає навіть взимку. З 2006 року в замку проводять театралізоване свято весільних обрядів, відтворюючи давні традиції сватання.

5) Ужгородський замок

Ужгородський замок приховує безліч таємниць. Підземні ходи з’єднують його з іншими закарпатськими палацами, а вночі замком блукає Біла Діва – сумний привид шляхтянки.

Ужгородський замок гордовито здіймається над історичним центром міста. Згідно традицій та логіки побудови воєнних укріплень, він розташований на замковій горі та оперезаний ровом. Колись грізна, сьогодні фортеця використовується в якості приміщення краєзнавчого музею, в якому виставленні археологічні експозиції та зібрано повні відомості про географію, тваринний та рослинний світи Закарпатської області. Але найбільшою принадою музею є сама будівля фортеці.

Замок зведено на краю крутого схилу, тому одна з його стін фактично височіє над прірвою. Північна частина споруди розташована на такому карколомному схилі, що ворог жодного разу не пробував атакувати фортецю з цього боку. При слові “замок” можна уявити собі витончену споруду на кшталт крихітного палацу “Ластівчине Гніздо” чи неоромантичного палацу графів Шенборнів. Але Ужгородський замок – справжня бойова твердиня, яка бачила чимало битв та облог. Ця сувора споруда має лише два поверхи, її стережуть грізні квадратні вежі, а зверху на туристів похмуро споглядають отвори бійниць. Товщина стін сягає 3 метрів, а фортифікаційні укріплення продумані з ретельністю генія. Навіть якщо ворогам вдавалось подолати міцну замкову стіну, захисники фортеці могли продовжувати оборону. Оскільки замок служив за сховок не тільки аристократії, але й чисельним городянам, під ним розташовані глибокі каземати. У підземеллях можна також побачити в’язницю та кімнату для тортур.

6) Водоспад Гук

Однокаскадний красень, прогулянка до якого може стати прекрасним варіантом як зимової днини, так і влітку. Не ховайте фотоапарат в рюкзак: довкола казкові пейзажі гір Ґорґани, пряма і переважно асфальтована дорога вздовж мальовничого потоку Женець зі скельними виступами та височенними смереками понад водою!

Женецький Гук – водоспад молодий: утворився внаслідок повені у післявоєнні роки. Вода в ньому спадає з висоти 15 метрів. Навесні під час сходження снігів та після злив у інші при року він виглядає якнайкраще: вода, окрім основного потоку, тонкими нитками струменить згори по скелі, породжуючи довкола ще декілька мініводоспадів.

Зимою Гук частково замерзає. Якщо пощастить, побачите, як скелі вкриваються філігранним льодом, попід яким ще тече вода. На сонці лід виблискує, як диско-куля: краса неймовірна! Попід водоспадом облаштовані місця для відпочинку: є дерев’яні столики та лави. Над потоком стоять дерев’яні містки – чим не ідеальне місце для пам’ятного фото? На Гук можна дивитись як знизу, так і зверху – є видові майданчики, стежки до них мають міцні перила.

Біля Гуку є невеличкий сувенірний базарчик. Глінтвейн, карпатський чай з медом чи кава з перцем стають особливо актуальними зимою, коли хочеться не тільки на водоспад подивитись, але й зігріти носа в ароматному напої. А ще біля Гуку є маловідомий водоспад Нарінецький. Теж однокаскадний, висотою приблизно 10 метрів. Розташований на потоці Нарінець – це лівий приток Женця.

7) Кам’янецький водоспад

Гучний потік Кам’янецького водоспаду чути здаля. З таким орієнтиром повз водоспад ви точно не пройдете. Висота падіння води сягає 6 метрів. Навесні та раннім літом, коли річка Кам’янка повноводна, водоспад стає найбільш видовищним. Проте приїжджати сюди можна у будь-яку пору року.

Неподалік водоспаду є облаштовані місця для відпочинку, оглядові майданчики. Маршрут до Кам’янецького від с. Сколе маркований, а стежка добре втоптана – точно не переплутаєте, куди прямувати. Від Сколе йти не більше 7-10 км. Точна відстань залежить від початкової точки – від залізничної станції йти рівно 10 км. Підйоми нескладні, тому дійти до місця можна за 1.5-2 години тінистим лісом.

Долина річки Кам’янки мальовнича: плануючи прогулянку, враховуйте додатковий час для того, щоб роздивитись все довкола. Дорогою на водоспад можна піднятись до Мертвого озера, або як ще його називають, Журавлиного. Це унікальне озеро багате на сірководень, тому в ньому не половиш рибку: довкола болотиста місцевість, а посеред озерця плаває острівець зі сплетеного коріння, віття та моху. Місце трохи моторошне, але на свій лад прекрасне.

Якщо ви маєте кілька днів, зупинитись можна у Сколе, щоб в перший день відвідати Кам’янецький водоспад, Мертве озеро та піднятись на гору Ключ (929 м н.р.м.), а на другий день вирушити на Коростів і звідти зійти на гору Парашку (1268 м н.р.м.) або обрати будь-який інший з можливих маршрутів (перелік маршрутів дивитись тут).

На гору Парашку, окрім того, підійматись можна і з самого Сколе. Більше про місто та туристичні маршрути з нього можна дізнатись тут.

8) Озеро Герешаска та Драгобратський водоспад

Заввишки більше 7 метрів каскадний водоспад розташований неподалік відомого гірськолижного курорту Драгобрат. Вище від нього – озеро Герешаска. Разом вони утворюють дивовижний природний ансамбль, а ще це просто прекрасні локації для одноденної прогулянки.

На захід від туристичної бази та долини Драгобрат, на річці Кисва (інша назва – Косівська річка) гуркотить водоспад Драгобратський. Дійти з г/к “Драгобрат” до водоспаду можна повз гору Стіг у напрямку вершини Апшинець (Догяска). Дорога від курорту до водоспаду в один бік може розтягнутись на 2-2.5 години. Вода тут спадає з висоти 7 метрів. Найбільш видовищного вигляду водоспад набирає навесні, коли тануть сніги, або влітку, після затяжних дощів. Підйом до водограю непростий, проте краса краєвидів, що можна побачити з висоти у 1 500 метрів, того варта!

Трохи вище за Драгобратський, на 1 577 м над рівнем моря, розташоване озеро Герешаска – озеро дивовижної прямокутної форми. Ширина озера – більше 110 метрів, глибина – до 1.2 метрів, проте навіть у сонячну днину вода тут не прогрівається вище 11 градусів тепла. Як не хочеться йти пішки, до цих атракцій можна винайняти позашляховик.

9) Водоспад Пробій

Пробій – один з небагатьох карпатських водоспадів, до якого не треба далеко їхати: знаходиться він у самому серці м. Яремче.

Дорогою на яремчанський ярмарок ви обов’язково пройдете вузьким мостом, під яким гуде Пробій – чи не найповноводнійший каскадний водоспад Українських Карпат. Кажуть, раніше висота падіння води тут сягала 25 метрів, проте для сплаву лісу по ріці Прут водоспад підірвали, значно зменшивши його висоту.

Води Прута спадають вниз з висоти 8 метрів. Більшість карпатських водоспадів можна роздивитись лише з річкових долин, а Пробій – з усіх можливих ракурсів. Наприклад, можна спуститись до самого водоспаду зі сторони ярмарку. У вас також є рідкісна нагода роздивитись водоспад згори – у 20 метрах над Пробієм височіє пішохідний міст.

До речі, на лівий берег Прута тут, окрім як мостом, можна потрапити й іншим шляхом – придбавши квиток на підвісну переправу. Гадаємо, швидкість падіння води та динамічна сила водоспаду вразять вас ще більше, коли пронесетесь над каскадом, міцно тримаючись за натягнутий канат.

Від Пробія, до речі, вгору веде промаркований туристичний маршрут на хребет Явірник. А ще це місце слугує кінцем рафтингового маршруту Яремчанським каньйоном – екстремали, за умови достатнього рівня води у Пруті, сплавляються від Ворохти до Яремче. Протяжність такого сплаву – близько 40 км.

10) Палац Шенборнів

Невеличке село Карпати неподалік Мукачева приваблює чи не легіони туристів. У цьому мальовничому куточку влаштовані санаторії, тут є романтичне місце під назвою Скеля Кохання, з якого відкривається захопливий краєвид гірських просторів. Але головна атракція – це санаторій “Карпати”. Не варто дивуватись: цей заклад для лікування і відпочинку розташований у стінах палацу Шенборнів.

Вежі та стіни Берегвару наче позичені з лицарського роману або казки про чаклунів та героїв. Тож не дивно, що за часів СРСР замок любили використовувати як декорацію для зйомок кіно. Тут знімалась казка “Снігова королева” і культовий фільм про розвідників “Сімнадцять миттєвостей весни”.

Колись романтичній палац слугував резиденцією та мисливським будинком для шляхетної родини графів Шенборнів. На санаторій він перетворися лише 1946 року, коли у цих краях не лишилось і натяку на аристократів. Казковий вигляд споруди – данина модному наприкінці XIX ст. стилю під назвою “неоромантизм”. Архітектори ніби дійсно прагнули відтворити в реальності казкові палаци, поєднуючи елементи готичної та романської архітектури.

Будівля замку Берегвар має своєрідну родзинку: її побудовано за астрономічнім принципом. Це означає, що кожний елемент споруди не тільки виконує свою практичну функцію, але й має символічне значення. Так, кількість вікон становить 365 – за кількістю днів року. Ще одне віконце замуроване на випадок високосного року. Димоходів у палаці – 52, стільки ж, скільки у році тижнів. Входів 12 – за числом місяців, а кути замку прикрашають 4 вежі, що відповідають 4 порам року. Шпилі оздоблені флюгерами й курантами, а на одній з веж встановлено дзвін, що відбиває кожну годину. Споруда щедро декорована вітражами та барельєфами з символікою родини Шенборнів.

Будуючи свою резиденцію, граф Шенборн поклопотався і про залізничне сполучення. Неподалік височіє старовинна будівля вокзалу, а від неї йде “стара графська дорога”. Залізниця – найзручніший спосіб дістатися замку. Треба лише сісти на електричку, яка довезе вас до станції “Карпати”. Будівля самої станції нагадує старовинний палац, тож помилитись зупинкою неможливо. На жаль, потрапити до санаторію старим графським шляхом буде складно – він перекритий. Вхід до замку знаходиться трохи збоку від брами, до якої веде стара дорога.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Керч

Керч – найстаріше місто України з усіх існуючих нині. Його історія вже налічує 26 віків. Колись тут була столиця Боспорського царства, грецький поліс Пантикапей. Столицю оточувало ще п’ять античних міст: Німфей, Тірітака, Порфмій, Мірмекій та Ілурат. Ось уже кілька століть Керч – “Мекка” для археологів, адже в Україні більше немає місцевості, настільки багатої на археологічні пам’ятки античного періоду, та й не лише античного.

У Керчі розташований найстаріший православний храм Східної Європи. Його вік просто вражає – 1200 років. Це собор Іоанна Предтечі. Його звели у далекому 8-му столітті греки – тодішні корінні мешканці міста. А ще вражає гарна збереженість храму, який зовсім не виглядає “дряхлим дідуганом”.

У Керчі розташовано дві великі фортеці: пізньосередньовічна турецька фортеця “Єні Кале”, та гігантська фортеця зведена у другій половині ХІХ століття – “Керч”.

Старовинні вулиці Керчі чимось нагадують Одесу (недаремно її у позаминулому столітті називали маленькою Одесою), хоча є у місті немало вулиць, які більше схожі на вулички якогось азійського містечка.

Домінантою Керчі є гора Митридат, на якій стоять руїни Пантикапея. На вершину гори ведуть сходи, які вважаються одним із символів міста – Великі Митридатські сходи. Лише подолавши 432 сходинки цього витвору архітектора Дігбі, можна потрапити на вершину Митридата, до обеліску Слави, який символізує особливий історичний статус Керчі – статус міста-героя. Отримала Керч звання героя за події часів Другої Світової війни, що відбувалися у місті, зокрема за героїчну оборону Аджимушкайських катакомб та за Керченсько-Ельтигенський десант. Це безпрецедентні прояви людської відваги та героїзму, які були наслідками прорахунків радянського військового керівництва.

За тривалий період свого існування Керч неодноразово змінювала назву. Пантикапей, Чарша, Корчев, Черкіо, Черзеті – під якими лише іменами не запам’ятала історія це місто. І яких лише пам’яток вона не залишила йому. Кургани, руїни античних міст, церкви, фортеці… І все це, доповнене двома морями з прекрасними тихими пляжами (не рахуючи керченського міського) та чудовою природою степових пагорбів, повинно було б притягувати туристів як цукор мурах. Але ні, Керч ще досі не курортне місто. Хоча й інфраструктура відповідна є – численні бази відпочинку та пансіонати готові прийняти курортників. Поки що Керч – місто рибалок та металургів.

Відверто скажемо – до Керчі шлях не близький. Наприклад із столиці сюди майже тисячу кілометрів. Це якщо автомобілем їхати. Спочатку потрібно їхати трасою Е-95 й трошки не доїхавши до Ульяновки повернути на Первомайськ. Далі через Вознесенськ, Миколаїв та Херсон дістатись Джанкоя. У Джанкої варто повернути ліворуч, на дорогу що веде безпосередньо до Керчі – а це кілометрів двісті випаленим степом. Але такий довгий шлях того вартий. І не обов’язково долати всю тисячу кілометрів за один день – дорогою можна зупинитись в одному з численних придорожніх мотелів.

Можна дістатись Керчі і потягом, але влітку це зробити досить проблематично, тому що курсує їх сюди зовсім небагато. Пасажирам часто доводиться робити пересадку в Джанкої на місцевий дизель-електровоз.

Найбільший готель Керчі – “Меридіан” – восьмиповерхова будівля з виглядом на гору Митридат та на рибний порт. Раніше це був будинок відпочинку моряків. Всього в готелі 133 номери. Але головним готелем міста вважається “Керч”, який розташований в самісінькому центрі (на вулиці Кірова, 11). За співвідношеннями ціна-якість ці готелі поступаються численним приватним закладам, яких велика кількість в місті та навколо нього, але для людини, яка потрапила до міста вперше, все ж таки краще зупинитись в одному із центральних готелів, адже саме з центра варто розпочинати знайомство із Керчю.

Особливістю центральної частини міста є відсутність великих площ. Є тут звичайно площа Леніна, як і в будь-якому кримському місті, але вона зовсім невелика. Всю ту територію, яку б могла займати центральна площа, займають сквери: Миру, Льва Толстого, Предтеченський. В останньому розташована головна пам’ятка Керчі – собор Іоанна Предтечі. Це типовий грецько-візантійський храм, який був зведений із білих вапнякових блоків у VIII-ІХ століттях. Подібних споруд в Україні більше немає. У ХІХ столітті собор збільшили добудувавши тринавний притвор.

В якійсь сотні метрів від Предтеченського собору починаються величні Великі Митридатські сходи. Ліворуч від початку підйому розташовано технологічну копію склепу Деметри. Оригінал склепу – унікальну пам’ятку І століття, прикрашену оригінальними античними фресками, довелося закрити для туристів – тут повинен підтримуватись унікальний мікроклімат. Великі Митридатські сходи будували з 1833 по 1840 роки за проектом італійського архітектора Александра Дігбі. Сходи були декоровані великими вазами і фігурами грифонів, адже грифон символ Керчі.

Сходи ведуть на вершину гори Митридат, північну частину якої займають руїни акрополя Пантикапея. Акрополь – це верхнє місто, тут були оселі заможних мешканців. Тут же був Пританей – будинок міської влади. Колони цієї величної споруди стоять і нині. Пантикапей розкопують вже майже два століття й щороку відкривають щось нове. На жаль основна частина міста вже зникла під сучасною забудовою.

Навколо гори Митридат розкинулись старовинні райони Керчі, саме ті, які називали “Малою Одесою”. Тут збереглася велика кількість будівель зведених у XVIII-ХІХ століттях серед яких Вірменська церква, мечеть Джума Джамі, синагога, римо-католицький костьол, церква Святої Ірини, церква Олександра Невського та багато інших.

Довжина Керчі вздовж моря близько 50 кілометрів. Відразу зазначимо, що влітку на вулицях міста багато автівок російських туристів, тому пересуватись дорогами Керчі потрібно дуже обережно, адже росіяни не завжди дотримуються українських правил дорожнього руху (вони навіть самі це визнають). Найдовшою вулицею у місті є вулиця Кірова, хоча для туристів головною є пішохідна вулиця Леніна, розташована в самому центрі міста. Тут розміщено наймодніші кафе та бутіки Керчі. Ця вулиця хоч і носить ім’я Леніна, але більше нагадує квартали загниваюче-капіталістичних європейських міст, ніж центральну вулицю міста, з розвинутим соціалістичним устроєм. Вона дуже приваблива та затишна. Такою ж можна назвати і керченську набережну із симпатичним парком відпочинку.

Старовинні вулиці Керчі

З вершини Митридату видно найвищу точку Керчі – гору поряд із мисом Ак-Бурун. Тут розташований форт Тотлебен, головна фортифікаційна споруда фортеці “Керч”. До 2003 року територію фортеці займала військова частина, але зараз військові залишили фортецю, про існування якої знають далеко не всі мешканці Керчі, не кажучи вже про туристів. Фортецю будували протягом 1857-1877 років, відразу після закінчення Кримської війни. Зводили її за найновішими в той час технологіями, а керував роботами герой оборони Севастополя генерал Тотлебен. Свого часу це була одна з найпотужніших фортець Європи. Вона займала площу понад 400 га, а за один залп могла викинути у неприятеля до 20 тон снарядів. Але фортеця “Керч” так жодного разу і не вистрілила, адже період гладкоствольної артилерії, для захисту від якої будували фортецю, швидко минув, проти нарізних корабельних гармат фортеця вже не мала особливого фортифікаційного значення. Тому у 1907 році її закрили. Технології, за якими вона будувалась, передбачали укріплення усіх кам’яних споруд земляними насипами, які одночасно маскували фортецю. Саме тому у спорудах, розташованих над мисом Ак-Бурун, де до 2003 року містилась військова частина, з міста, фортецю практично неможливо впізнати.

Нині по території фортеці “Керч” проводять екскурсії, але тільки за попереднім замовленням, яке можна здійснити в Керченському історико-археологічному музеї. За словами гідів, самостійно оглянути 400 га фортеці, з кількома сотнями споруд, потернами, ровами та підземними галереями туристу дуже важко. Подейкують, що бували випадки, коли люди блудили територією фортеці, отримуючи сонячні опіки та перегрів тіла. Тому без гіда сюди вхід заборонений. А екскурсії організовуються лише для груп. У Керчі до цієї фортеці не ходить ніякий транспорт, крім екскурсійного, тому сюди краще їхати особистим автомобілем. Щоб дістатись фортеці потрібно проїхати вулицею Таманською до району Цементна Слобідка. Тут варто повернути праворуч і їхати асфальтно-бетонною дорогою до упору.

На північно-східній околиці Керчі розташована ще одна фортеця – “Єні Кале”. Вона була збудована турками на самому початку XVIII століття, за проектом французьких архітекторів Пагана і Вобана. Площа фортеці близько 7 га, а протяжність стін 1,5 км. Ця фортеця збереглася не так гарно, як “Керч”, хоча і руїнами її назвати не можна. У фортеці збереглися стіни, три великих брами та три бастіони. Справжньою окрасою фортеці є Водяна башта – південно-східний бастіон з еркерами. Свого часу він служив ще й цистерною для води. У XVIII столітті фортецю охороняв гарнізон, який складався з 800 турецьких вояків та 300 татар.

Великі Митридатські сходи

На півночі Керчі, у передмісті Аджимушкай розташований музей оборони Аджимушкайських катакомб. Це один з найвідвідуваніших туристичних об’єктів міста. Обладнано музей у тих самих катакомбах, де герої-аджимушкайці 170 днів тримали оборону. Неподалік від музею розташований ще один об’єкт, який обов’язково варто відвідати – Царський курган. На думку археологів це гробниця одного із боспорських царів. Гробниця – настільки унікальна споруда, що просто дивуєшся, як вона може бути настільки невідомою туристам.

Курган відкрили (в прямому сенсі) у 1837 році. Ззовні курган оперізувала кам’яна стіна. Всередині він складається із усипальні та викладеного рустованими кам’яними плитами 36-метрового коридору – дромосу. Висота погребальної камери 9 метрів. Вона складається з десяти рядів кам’яної кладки, яка сходиться доверху у вигляді пірамідального склепіння. Курган пограбували ще в давнину, але й пустий він просто заворожує.

У центрі міста, неподалік від автовокзалу на Курганній площі розташована ще одна боспорська гробниця – Мелек-Чесменський курган. Тут царі ховали своїх померлих діток.

Слід зазначити, що усі пам’ятки Керчі об’єднані в історико-культурний заповідник.

На південній околиці Керчі, на узбережжі Чорного моря у селищі Героївське (колишній Ельтиген) розташована велика кількість приватних закладів відпочинку: баз, пансіонатів, оздоровчих комплексів. Деякі з цих закладів дуже комфортабельні й можуть задовольнити вимоги навіть вибагливого туриста.

Меморіал на місці висадки Ельтигенського десанту

На північній околиці міста розташована старусина ферма “Екзотик”. І дійсно, у степовій місцевості азовського узбережжя ця ферма виглядає дуже екзотично. На фермі є кафе де вас можуть смачно нагодувати, в тому числі страусятинкою. Причому ціни тут значно нижче київських. А ще північніше, за 15 кілометрів від Керчі в селі Осовіни розташовані бази відпочинку, можливо не такі розкішні як у Героївському, але на Азовському морі, яке тепліше та чистіше ніж Чорне. Тут також можна орендувати невеличкі дерев’яні будиночки, що колись були дачами жителів Керчі. Деякі з них розташовані просто на самісінькому березі, метрів за п’ятнадцять від смуги прибою. Тут можна незабутньо відпочити.

Відвідайте найстаріше місто-герой (вибачайте за каламбур) Керч. Точно не пошкодуєте.

Автор тексту та фото Роман Маленков