Створення та раціональне використання культурних пасовищ

Значення пасовищ і пасовищного корму для тварин. Зелений пасовищний корм є основним кормом при літньому утриманні більшості видів сільськогосподарських тварин. Частка його в літньому раціоні великої рогатої худоби, залежно від зони, становить 60-80%. Пасовищний період на Поліссі триває 150-160 днів, в Лісостепу – 160-180 і в Степу – до 200 днів. За пасовищний період господарства одержують понад 60% річного надою молока і найбільший приріст живої маси.

Пасовищний корм збалансований за важливими поживними речовинами і зольними елементами і найповніше задовольняє фізіологічні потреби тварин. В ньому міститься майже в 10 разів більше каротину ніж в сіні. В 100 кг сухої речовини трави злаково-бобових пасовищ міститься до 100 кормових одиниць, а в сіні лише – 50-60 кормових одиниць. На одну кормову одиницю пасовищного корму припадає 145 г перетравного протеїну, 9 г кальцію та 5,2 г фосфору.

Випасання на культурних пасовищах сприяє оздоровленню тварин, їх організм стає більш стійким до захворювань, особливо туберкульозу, створюються умови для одержання повноцінного приплоду і розвитку молодняку, зумовлюється збільшення його приросту на 25-30%.

Використання пасовищ має високу економічну ефективність. Так, за даними наукових установ, собівартість кормової одиниці пасовищного корму майже в три рази нижча собівартості кормової одиниці сіна і в два рази – зеленого корму.

Культурні пасовища мають також велике агротехнічне значення: їх створення на схилах зменшує вітрову і водну ерозію та сприяє відновленню структури ґрунту.

Типи культурних пасовищ. За строками використання пасовища поділяють на багаторічні, короткострокові та однорічні.

Багаторічні пасовища створюють переважно поза сівозміною і використовують без перезалуження протягом 6-10 і більше років. Травостій їх складається із низових злаків і конюшини повзучої, а при внесенні азотних добрив – лише із злаків з перевагою грясниці збірної.

Короткострокові пасовища створюють у сівозмінах або поза ними і використовують до п’яти років. Травостій їх складається з 2-3-ох верхових злаків і бобових трав. Ці пасовища можуть бути постійними і перемінними, на яких періодично проводять повторне перезалуження.

Однорічні пасовища – це кормові угіддя з однорічних трав, що використовуються переважно для одноразового випасання. Вони доповнюють багаторічні і короткострокові пасовища, які дають нерівномірний вихід пасовищного корму протягом пасовищного періоду.

За призначенням пасовища створюють для корів, нетелів, відгодівельного молодняку і телят віком до одного року великої рогатої худоби, овець, коней, свиней та птиці.

Культурні пасовища можна створювати у всіх ґрунтово-кліматичних зонах. Для цього необхідно: 1) створити оптимальні умови для росту і розвитку рослин (обробіток дернини, підтримувати оптимальну вологість ґрунту, систематичне внесення добрив); 2) створити штучний травостій із високоврожайних злакових і бобових трав, пристосованих до місцевих екологічних умов; 3) організація загінної системи випасання з такою умовою, щоб на кожному загоні випасання тварин проводилося не більше 5 днів.

Підбір трав і травосумішок для пасовищ. Здебільшого пасовища залужують злаково-бобовими травосумішками. При застосуванні азотних добрив на пасовищах, а також на луках тривалого затоплення, висівають сумішки лише із злакових трав.

Для забезпечення продуктивного довголіття пасовища, травостій створюють з 2-3-ох злакових і 1 -2-ох видів бобових трав, включаючи трави з різними типами кущіння, висотою і облистяністю, а саме: один – два

нещільнокущових, один-два кореневищних злаки і один-два види бобових трав. В травосумішки 10-12 річного використання пасовищ включають такі злакові трави, як тонконіг лучний, костриця червона, грясниця збірна, костриця тростинна та стоколос безостий і такі бобові трави: конюшина повзуча і лядвенець рогатий. Доцільно також в травосумішки включати верхові і низові злаки, які забезпечують стійкість травостою проти витоптування худобою. За масою насіння в таких травосумішках потрібно мати верхових злаків 50-60%, низових – 20-22% і бобових трав – 20-30%.

У травосумішки для короткострокових пасовищ включають менш довгорічні види: два види верхових злаків (костриця лучна, тимофіївка лучна), один низовий (пажитниця багаторічна) і одну бобову траву (конюшина лучна або люцерна лучна).

На пасовищах у заплавах річок слід висівати види трав, які витримують весняне затоплення протягом 20-30 днів.

Для забезпечення належної отавності необхідно підбирати травосумішки з трав різних строків пасовищної стиглості: ранні, середні і пізні. Так, грясницю збірну, лисохвіст лучний, пажитницю багаторічну, конюшину повзучу та люцерну посівну, які швидко відростають з весни і після спасування, включають у ранні травосумішки. Кострицю лучну та стоколос безостий, конюшину лучну та лядвенець рогатий, що відростають пізніше, включають до середньостиглих сумішок.

Тимофіївку лучну, мітлицю велетенську, пирій безкореневищний та конюшину лучну, що повільно відростають навесні і пізно цвітуть, використовують у пізніх травосумішках. Ранні і пізні сумішки мають становити в травостої не більше 25-30%, середні – 45-50%.

Використання пасовищ. Для правильного використання пасовищ необхідно стравлювати травостій в такому стані, який забезпечує продуктивне довголіття і належний стан травостою. Система раціонального використання пасовищ включає: визначення оптимальних строків, висоти і кількості випасань; вибір способів використання протягом пасовищного періоду і по роках; визначення техніки стравлювання травостою; обладнання пасовищної території; догляд за пасовищем.

Вплив випасання на травостій. Випасання худоби має великий вплив на травостій. Тварини пошкоджують, вибивають, витоптують травостій, ущільнюють ґрунт, в результаті чого погіршуються його водно-повітряний і поживний режим та фізичні властивості. Під впливом тривалого безсистемного випасання з травостою випадають нестійкі до випасання види, з’являються малоцінні і низькопродуктивні трави і різнотрав’я, що значно знижує врожай і погіршує якість корму.

В зв’язку з цим на пасовищах необхідно застосовувати правильну загінну систему випасання і догляду за травостоєм. При раціональному використанні пасовищ якість травостою поліпшується, зменшується кількість бур’янів, мохів і малоцінних трав. Екскременти, які залишають тварини на пасовищах активізують життєдіяльність мікрофлори і підсилюють біологічні процеси ґрунту, сприяють збільшенню дощових черв’яків, які поліпшують структуру ґрунту.

При використанні пасовищ важливе значення мають строки, висота і кількість випасань та навантаження на пасовища.

Строки, висота і кількість випасань. Строки початку випасання пасовищ залежать від кліматичних, метеорологічних умов і стану травостою. Найбільш доцільно визначати пасовищну стиглість травостою за його висотою. Так, якщо в травостої переважають низові трави (тонконіг лучний, костриця червона та ін.), випасання починають при висоті рослин 13-15 см, а травостій в якому більше верхових трав (грястиця збірна, стоколос безостий, тимофіївка лучна) починають випасати при висоті рослин 15-20 см.

На луках Полісся випасання починають при висоті трав 12-18 см, в Лісостепу – 12-15, В Степу – 10-12 см. Такий стан травостою на Поліссі і в Лісостепу буває в кінці травня – на початку липня, В Степу – в середині квітня. Мають значення також строки закінчення випасання. Для того, щоб трави змогли добре перезимувати, випасання на луках слід закінчувати не пізніше, ніж за 25-30 днів до закінчення вегетації рослин.

Значний вплив на стан пасовищних трав і забезпечення високої продуктивності пасовища має висота стравлювання рослин. Враховуючи біологію росту і розвитку трав, а також кліматичні умови, на Поліссі і в Північному Лісостепу доцільно стравлювати травостій не нижче 4-5 см, а в Степу – 3-4 см. Трави дуже чутливі до надмірного випасу. Кількість циклів їх використання залежить від біологічних особливостей трав. Більше їх може бути при наявності в травостої низових злаків порівняно з верховими. Кількість циклів стравлювання залежить також від строку першого використання пасовища, виду трав, типу угідь, агротехніки, режиму використання тощо. Азотні добрива і зрошення дають можливість збільшити їх у посушливих умовах. На зрошуваних пасовищах травостій стравлюють 5-6 разів, а на незрошуваних на Поліссі – 3-4, в Лісостепу – 3, в Степу – 2-3 рази.

Пасовищне використання новостворених травостоїв доцільно починати навесні на другий рік після сівби, а при зрошені – навіть у рік сівби. За таких умов використання пасовищ у травостої зберігаються всі висіяні види трав, вони швидше формують зімкнутий покрив і пружну, стійку проти вибивання дернину. На пасовищах недостатньо розкладених осушених торфовищ худобу можна випасати лише на другий рік життя травостою.

Система використання пасовищ. Застосовуються дві системи використання пасовищ: пригінна і вигульна. Пригінну систему застосовують, якщо пасовище знаходиться на відстані до 2 км від тваринницьких ферм і худобу приганяють на доїння і ночівлю на ферму. Якщо ж пасовища розташовані на відстані понад 2 км від ферми, на пасовищі споруджують літній табір, де худоба знаходиться протягом всього пасовищного періоду. Така система утримання худоби називається вигульною, або системою літньо – табірного утримання, яка сприяє кращому забезпеченню тварин кормами, їх оздоровленню, зменшенню затрат на утримання.

У посушливих степових районах поширений відгін худоби на тривалий час на сезонні пасовища. При використанні сезонних пасовищ особлива увага приділяється забезпеченню тварин питною водою, правильному використанню пасовищ і техніці випасання.

Розрізняють два способи використання пасовищ: безсистемне

(нерегульоване ) і загінне (регульоване).

За безсистемного випасання худоба вільно пасеться на одній ділянці без обмеження в часі. При такій системі випасання деградується рослинний і ґрунтовий покрив, на пасовищах утворюються купини, вибиваються цінні трави, погіршується ботанічний склад травостою тощо.

Загінне випасання худоби навіть при досить інтенсивному використанні пасовищ дає можливість підтримувати їх високу продуктивність без погіршення складу травостою. Короткочасне (одно – дводенне інтенсивне випасання у загоні) чергують з подовженим періодом відростання трав до пасовищної стиглості, що дає можливість регулювати періоди спасування, щільність поголів’я і полегшує догляд за травостоєм. При загінному використанні пасовищ трави спасують у фазах кущіння і виходу в трубку, тобто в період, коли вони містять найбільше протеїну та інших поживних речовин. При загінному випасанні врожай корму збільшується на 22-24% порівняно з безсистемним, поїдання травостою зростає на 14%, збір білка збільшується на 50-54%, кормових одиниць – на 30-35%, а приріст живої маси молодняку великої рогатої худоби підвищується на 32-34%.

Більш ефективним способом використання пасовищ є загінно-порційний. При цьому способі пасовище поділяють на ділянки (порції) за допомогою переносної електроогорожі на кожні дві-три години випасання. Перевага цього способу полягає в тому, що кількість пасовищного корму і площу для випасання на протязі кожного дня можна планувати залежно від їх потреби з урахуванням урожайності травостою. При порційному способі поїдання корму худобою становить 95%, або на 7-10% більше ніж при загінному.

Число, розмір і термін використання загонів. Без належної організації території пасовищ неможливо запровадити високоефективне використання та догляд за ними. В Україні широко впроваджується система організації пасовищ, згідно з якою для 200 корів або відповідної кількості інших видів худоби виділяються окремі пасовищні ділянки. При врожаї зеленої маси на зрошуваному пасовищі 350-400 ц/га такому стаду відводять 60-66 га. При такій системі тварини майже повністю забезпечуються пасовищним кормом. Виділені пасовищні ділянки розділяють на 12 загонів по 4,5-5,5 га кожний. У кожному загоні гурт у 200 корів пасуть по 2-2,5 дні. Всю площу спасують за 24-28 днів. За цей період трави відростають для повторного спасування при висоті 20-25 см.

У зв’язку з тим, що в другу половину літа темпи відростання трави сповільнюються, особливо на незрошуваних пасовищах, до визначеної кількості загонів додають 2-3 резервних.

Догляд за пасовищами. У систему заходів догляду за культурними пасовищами входять: підкошування нез’їдених решток трави, підсів трав, розрівнювання екскрементів, внесення добрив та ін.

При випасанні худоби на пасовищі залишається 5-12% решток трави. Їх підкошують 2-3 рази за пасовищний період, Крім того, підкошуються бур’яни в період масового розвитку. Систематичне підкошування залишків трав забезпечує рівномірне надходження зеленої маси за циклами стравлювання і позитивно впливає на її якість корму. При підкошуванні коефіцієнт використання зеленої маси зростає на 33% і більше. Підкошування сприяє знищенню бур’янів, вирівнює травостій, стимулює кущіння і відростання трав. Скошені рештки використовують на підстилку або на сіно.

На пасовищах слід розгрібати екскременти, які залишаються після випасання тварин. На незрошуваних пасовищах їх розгрібають восени після закінчення пасовищного періоду, а на зрошуваних – після другого і останнього випасання. Перший раз розгрібання проводять обов’язково перед поливом. Для цього використовують борони БПШ-3,2, БЛШ-2,4 та БПК-4,2, які працюють за принципом волокуш, не спричиняючи травостою значних пошкоджень.

Ефективним заходом догляду за пасовищами є підживлення їх високими дозами азотних добрив (240-300 кг/га). Їх вносять роздрібним способом навесні та після кожного циклу стравлювання. В підживлення використовують також фосфорно-калійні добрива із розрахунку по 60 кг/га К2О і Р2О5 на 1 га. Травостій, в якому міститься 30-50% бобових трав підживлюють тільки фосфорно-калійними добривами. Після внесення добрив випасання худоби починають не раніше ніж через 14-15 днів.

Одним із важливих заходів догляду за травостоєм пасовищ є підсівання трав. Підсівають трави на зріджених травостоях, де вони випали в результаті інтенсивного безсистемного випасання, пошкодження гризунами, кротами тощо.

Взимку на пасовищах затримують сніг, а навесні проводять боронування і підживлення азотними добривами.

Детритний харчовий ланцюг — типи, ланки, приклади

Всі живі істоти на планеті взаємопов’язані і не можуть існувати один без одного. Одні з них служать кормом для інших. Але і з неживою природою також присутній певний зв’язок. Нежива природа забезпечує приплив свіжого кисню, води та інших необхідних елементів в організми тварин і людини.

Визначення поняття

Їжа складається з вітамінів і мікроелементів, яких потребує кожен живий організм. Стабільний біоценоз можливий тільки при розподілі корисних речовин за допомогою ланцюжків. У їх складі може бути до 5 ланок, їх ділять на три групи:

Продуцентами (або автотрофами) називаються організми, здатні самостійно виробляти з неорганічних елементів органічні. Найчастіше це рослини – вони добувають енергію шляхом фотосинтезу.

Консументи представлені гетеротрофами, вони отримують органіку вже в готовому вигляді. Так виживають хижі і травоїдні тварини.

Остання ланка послідовності – редуценти. Це мікроскопічні організми, які існують для того, щоб брати участь в процесі розкладання органіки.

Автотрофи (продуценти)

Автотрофи формують свої клітини на основі неорганічних компонентів і сонячного світла. Так прийнято називати рослини. Вони входять в першу ланку харчової послідовності і знаходяться на її початковому рівні. Харчуються продуценти крохмалем і іншими речовинами, які надходять з ґрунту, підземних вод і світла.

Під час фотосинтезу і хемосинтезу рослини перетворюють сирі елементи в клітини, які можуть трансформувати сонячні промені в енергію. У біології відомо два види продуцентів:

Перші – Це живі істоти, що використовують для живлення сонячне світло. За допомогою фотосинтезу вони виробляють корисні речовини. До цієї групи належить більшість рослин, морські водорості і ціанобактерії, які входять в наземну екосистему.

Фотоавтотрофами називають дерева, високі трави та інші організми, що ростуть в лісах, саванах, степах і на полях.

Хемоавтотрофи отримують поживні сполуки завдяки тому, що неорганічні компоненти взаємодіють. Це продуценти водної екосистеми – фітопланктони, ціанобактерії та водорості, але їх роль на планеті надзвичайно мала.

Особливості гетеротрофів

Консументи (гетеротрофи) — це тип організмів, які вимагають речовин в готовому вигляді. До них відносяться:

Ця група не може самостійно створювати з неорганічних сполук органічні.

Гетеротрофи в харчовому ланцюзі займають місце споживачів. Для харчування їм необхідні тварини і рослинні тканини. Такої їжі потребують всі тварини, гриби і археї. Деякі рослини тільки наполовину вважаються гетеротрофами, оскільки вони поїдають м’ясо, щоб добути азот, а інші елементи отримують завдяки сонячному світлу.

Вчені виділили два види цієї групи:

До першого відносяться організми, які отримують енергію зі світла.

Велика частина фотогетеротрофів – це пурпурні несерні бактерії. Вони можуть рости тільки під сонячними променями і при наявності готових органічних речовин.

Другий підтип вміє виділяти для живлення енергію під час окислення або відновлення неорганічних сполук. До нього можна віднести всіх тварин, деякі мікроорганізми і людини.

Типи деструкторів

Значну роль в ланцюзі харчування відіграють деструктори (руйнівники). Вони вміють переробляти неживу органіку в неорганічні речовини. У дикій природі їм виділена окрема трофічна ніша.

Роль руйнівників полягає в переробці мертвих тварин і рослин, які почали розкладатися. Сюди відносяться класи деяких грибів і бактерій. Вони насичують ґрунт водою і поживними компонентами.

Елементи, які з’являються в результаті діяльності руйнівників, необхідні для продуцентів. Ці мікроорганізми, бактерії і гриби можна також віднести до гетеротрофів. А в екосистемі вони наближені до детритофагам, оскільки самі харчуються мертвою органікою.

Енергія, отримана від рослин і тварин, що розкладаються, необхідна руйнівникам — сапрофагам і бактеріям. У цьому випадку вони поглинають максимальну кількість поживних елементів, які живі організми накопичили за час свого життя.

Органічну масу вони розкладають двома шляхами: перетворюють вуглеводи в аміак, воду і діоксид вуглецю, а також за допомогою мікроорганізмів утворюють в ґрунті гумус.

Ґрунт отримує біогенні компоненти, і це завершує біохімічний процес. Оскільки руйнівники теж вважаються гетеротрофами, їх ще називають мікроконсументами.

Основні рівні

Пасовищний і детритний харчовий ланцюг завжди починається з рослин або автотрофів. Вони відрізняються від інших організмів тим, що самі виробляють для себе енергію і корисні речовини. Їх поїдають травоїдні тварини, які стають кормом для хижаків і всеїдних звірів. На вершині цього взаємозв’язку стоїть людина. Він може харчуватися практично будь-якими нижчими представниками ланцюга.

Перша ланка – це завжди автотрофи (виробники). Вони є джерелами живлення для наступних споживачів. А їх поїдають вторинні. Положення, яке займає організм в послідовності, називається трофічним рівнем.

Кожна ланка формує певну послідовність, через яку проходить енергія до кінцевого споживача. При цьому один організм може займати відразу кілька рівнів. Це залежить від того, чим він харчується.

Приклад харчового ланцюжка: гнила листя — черв’як — землерийка — сова — хижак. Від найпершої ланки до останнього передаються енергія і поживні елементи. Всі послідовності діляться на п’ять рівнів. Перший займають автотрофи, другий — травоїдні тварини, а решта — хижаки.

Ознаки першого ступеня

Початковий рівень складається з автотрофів. Тут переважають зелені рослини, організми-прокаріоти і деякі бактерії. Вони фотосинтезують, тобто добувають енергію при переробці сонячних променів. А також створювати поживні елементи їм допомагає вода. Основу їх клітин повинні скласти молекули органічного походження, створені за допомогою хімічних сполук.

Другий тип – хемосинтезуючі бактерії, вони теж вносять вклад в перший рівень. Вони здатні трансформувати в поживні елементи неорганічні компоненти. Автотрофи самі створюють свої тканини і основу для харчування інших споживачів.

Основні продуценти у водних екосистемах – це водорості. Зазвичай це одноклітинні створення, які проживають в рифах і поверхневих шарах морів та інших водойм.

На суші перший рівень представлений більш розвиненими формами життя. Це рослини сімейства голонасінних і покритонасінних, які ростуть на луках і в лісах.

Автотрофи служать їжею для інших ланок ланцюжка. Самі вони нікого не поїдають, оскільки їм досить органічних сполук, які вони виробляють. Інші Ланки повністю залежать саме від представників першого рівня ланцюга.

Види другої групи

У другій групі послідовності знаходяться первинні консументи-тварини, що віддають перевагу траву. На суші вони представлені хробаками, птахами і рептиліями, деякими ссавцями. Консументи складаються з двох великих підвидів – копитних і дрібних гризунів. В першу входять велика рогата худоба, коні та вівці. Всі вони їдять виключно рослинну їжу.

У прісних водоймах і океанах водорості вживають молюски, річкові і морські ракоподібні:

Вони всмоктують воду і фільтрують її за допомогою спеціальних органів. Рідина йде назад у водойму, а в їх організмах виявляються залишки рослин. Крім найпростіших представників фауни, на другому рівні знаходиться і зоопланктон. З нього починаються практично всі ланцюги живлення у водній екосистемі.

Вони обвивають дерева, поселяються під корою і живуть до тих пір, поки існує джерело живлення. Паразити мешкають також на грибах і тварин. Як тільки гине їх носій, самі вони намагаються знайти іншого або вмирають разом з ним.

Інші представники

На третьому рівні знаходяться м’ясоїдні Тварини, для яких характерне поїдання травоїдних. Ці хижаки можуть харчуватися падлом або стають паразитами на тілі живих організмів, або нападають на своїх жертв у разі голоду.

Четвертий рівень представлений тваринами, які їдять слабших. Наприклад, в голодні періоди вовки нападають на лисиць, хоча зазвичай вони вбивають тільки хворих звірів. На кожному рівні ланцюга виявляються організми сильніше попередніх.

Остання ланка завжди займає найміцніший хижак. Це господарі природних умов, адже у них практично немає конкурентів. Вони відрізняються зростанням, масою, витривалістю та іншими фізичними можливостями.

П’ятий рівень представлений сапрофітами – грибами і бактеріями. Але і деякі тварини також можуть поїдати своїх померлих побратимів.

Всі харчові ланцюги замикають редуценти. Ці мікроорганізми займаються тим, що розкладають органіку. Вони поїдають детрит – залишки мертвих рослин і тварин.

Найбільша ланцюг може складатися тільки з п’яти ланок. Це обумовлено тим, що кожен рівень отримує лише 10% енергії від попереднього. Решта втрачається в процесі передачі у вигляді теплоти.

Детритні ланки

Детритна послідовність починається з мертвих організмів. Цю органіку поїдають безхребетні тварини або її розкладають бактерії і гриби. У ланцюжку присутні три типи організмів:

• детрити – мертві компоненти;
• детритофаги – ті, хто їх поїдає;
• деструктори – руйнівники.

Характерні риси ланцюга-присутність в двох екосистемах, наявність відразу декількох консументів, зв’язок з пасовищної послідовністю. Зазвичай одна форма домінує над іншою. Але під землею, куди не потрапляє сонячне світло, присутній тільки детритная система.

Харчові ланцюги не ізольовані, вони розгалужені. У одного продуцента може бути відразу кілька консументів. Останні іноді мають по 2-3 Джерела живлення. І тільки вони самі можуть визначити, який вибрати сьогодні.

Типовий приклад детритного харчового ланцюга: мертві тварини — муха — жаба — уж. У послідовності утворюються трофічні рівні.

На першому тут знаходиться мертва органіка, на другому слабша м’ясоїдна тварина, наступні займають сильні хижаки. Частіше за інших використовує детритні ланцюги харчування людина. Він стоїть на чолі послідовності, так як може поїдати практично будь-яких тварин.

Пасовищний зв’язок

Пасовищний ланцюжок починається з рослин. Ланки переходять від травоїдних тварин до хижаків. При цьому втрачається до 90% енергії при її передачі до наступних споживачів. Такі форми діляться на ланцюги хижаків і паразитів.

Приклад послідовності: злаки — ховрах — лисиця — жук-мертвоїд. Необхідно вказати, що кожна наступна ланка не може йти по інших відгалуженнях.

Ланцюг єдина, вона закінчується тільки одним хижаком. Кількість наступних членів завжди менше тих, що були до нього. Приклад, який можна запропонувати: сосна – попелиця – сонечка – павуки – комахоїдні птахи-хижаки.

Правильно побудовані ланцюги паразитів відрізняються від послідовностей м’ясоїдних. У них наступні ланки виростають за кількістю, але в розмірах вони зменшуються. Можна навести приклад: трава – травоїдн – блохи – джгутіконосці.

Правильний процес обміну енергією завжди повинен тривати. Будь-який організм навіть після смерті стає джерелом харчування детритофагів.

А залишки знищують редуценти. Але не вся енергія переходить до споживачів, так як вони не можуть засвоїти велику кількість за один раз. Детритні ланцюги можна спостерігати в будь-якій екосистемі.