§ 32. Виробництво тканин, одягу, взуття в Україні та світі

Легка промисловість відіграла особливу роль в історії людства. Саме вона була лідером промислового перевороту, який характеризується різким зростанням обсягів виробництва завдяки переходу від ручної праці до машинної. Його початок пов’язують із появою фабрик, на яких для виробництва вовняних тканин почали використовувати прядильні машини.

1. Структура та чинники розміщення підприємств легкої промисловості.

Легка промисловість забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям, а інші виробництва — технічними тканинами, шкірою. Таким чином, вона безпосередньо впливає на добробут людей, робить їх життя більш зручним і комфортним. У її структурі виділяють текстильну (тканини), трикотажну (шкарпетки, панчохи, білизна), швейну (одяг), шкіряно-взуттєву (вичинка шкіри, пошиття взуття), хутрову (хутрові вироби) промисловість.

Розміщення більшості підприємств залежить від трьох чинників: сировинного, працересурсного та споживчого. Так, підприємства текстильної та трикотажної промисловості орієнтовані на всі ці чинники. На географію швейної та шкіряно-взуттєвої промисловості найбільше впливають працересурсний (мається на увазі не тільки наявність та кваліфікація, але й вартість трудових ресурсів) і споживчий чинники. Розміщення окремих виробництв в Україні (наприклад бавовняних тканин) також залежить від надходження імпортної сировини.

2. Види тканин та географія їх виробництва в Україні.

За випуском продукції перше місце посідає текстильна промисловість (мал. 1). У виробництві вона використовує рослинні (бавовна, льон, коноплі), тваринні (вовна, шовк) та хімічні волокна. Із рослинних та тваринних волокон виробляють натуральні тканини, що мають добрі вентиляційні, терморегуляційні та антисептичні властивості. Хімічні волокна отримують із природних (штучні волокна) та синтетичних (синтетичні волокна) полімерів. Вироби з них зберігають форму і майже не зминаються. Залежно від сировини в текстильній промисловості виділяють бавовняне, вовняне, шовкове, лляне виробництва.

Бавовняна тканина «дихає» (пропускає повітря), добре вбирає вологу, приємна на дотик, комфортна до тіла, досить тепла та не електризується. Однак вона легко зминається, вироби з неї швидко втрачають зовнішній вигляд, линяють. Щоб покращити окремі характеристики бавовняних та інших натуральних тканин і здешевити виробництво, до них додають хімічні волокна.

У структурі виробництва бавовняних тканин виділяють первинну обробку сировини, прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове й фарбувально-обробне виробництва. Повний виробничий процес з отриманням готових виробів відбувається на комбінатах. На фабриках здійснюються один або два виробничі процеси. Найбільше підприємство розташоване в Тернополі. Бавовняний комбінат «Текстерно» — єдине в країні підприємство із замкненим циклом, яке включає три фабрики: прядильну, ткацьку й обробну (оздоблювання й фарбування).

Мал. 1. Текстильна промисловість України.

Вовняні тканини теплі, довговічні, їх важко зім’яти, але вони досить дорогі й можуть викликати алергію. Їх виробництво представлено первинною обробкою вовни, виготовленням пряжі, тканин і виробів із них. Крім вовни, вовняна промисловість використовує домішки з хімічних волокон та бавовни. Найбільшим підприємством є Камвольно-суконна компанія «Чексіл» (Чернігів), що виробляє вовняні тканини для пошиття костюмів, піджаків, брюк та пальт, основна частина яких експортується. Сучасні виробництва розташовані в Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька обл.), Кременчуці (Полтавська обл.), Стриї (Львівська обл.).

Натуральні шовкові тканини «дихають», вони міцні, легкі, добре вбирають вологу і погано проводять тепло (це добре для літнього одягу), але втрачають частину своїх властивостей під дією прямих сонячних променів. У сучасних умовах виробництво шовкових тканин значною мірою орієнтується на використання хімічних волокон, які витісняють шовк-сирець. Великий виробник шовкових тканин — Черкаський шовковий комбінат, який спеціалізується на тканинах із натуральних і синтетичних волокон, у тому числі плащових, декоративних, технічних та меблевих.

Мал. 2. Лляні тканини. Із льону, зокрема, виробляють рушники, скатертини, серветки, постільну білизну. Із часом ці тканини стають ніжнішими й м’якшими.

Мал. 3. Швейне підприємство. На розміщення виробництв легкої промисловості впливає працересурсний чинник. Так, виготовлення одягу вимагає великої кількості кваліфікованих трудових ресурсів.

Лляні тканини за своїми властивостями близькі до бавовняних (мал. 2). В Україні їх виробництво розвивається на власній сировині в основному в північно-західній частині. Тут розташовані Рівненський і Житомирський льонокомбінати, які мають повний цикл переробки льону, а також використовують інші види пряжі та їх суміші.

Трикотажна промисловість виробляє продукцію з однієї або багатьох ниток шляхом утворення петель та їх взаємного переплетення (панчішно-шкарпеткові вироби, білизна). Найбільшими підприємствами є київська трикотажна фабрика «Киянка», Київське виробниче трикотажне об’єднання, трикотажні фабрики «Жасмін» (Одеська обл.), «Аура» (Миколаїв), Харківська, Житомирська й Львівська панчішно-шкарпеткові фабрики. Так, фабрика «Киянка» виробляє джемпери, жакети, сукні, палантини, пуловери, шапки тощо.

3. Швейна промисловість та інші виробництва легкої промисловості.

Швейна промисловість посідає друге місце за вартістю виробленої продукції. Її особливість полягає в необхідності постійного оновлення асортименту продукції через зміну моди та смаків. У результаті ввезення в Україну продукції з інших країн, у першу чергу азіатських (Китай, Туреччина, В’єтнам, Індонезія), швейна промисловість пережила період зниження обсягів виробництва. Національна продукція, що переважно виготовлялася на великих підприємствах, виявилася занадто дорогою та менш сучасною. Із появою невеликих приватних підприємств, що здатні швидко реагувати на потреби ринку, ситуація дещо покращилася. Зараз значною проблемою для подальшого розвитку виробництва є завезення продукції, що вже була в користуванні («секонд-хенд»).

Мал. 4. Акрил — синтетична тканина, яку виробляють із природного газу. Іноді його називають «штучною вовною». Однак акрил погано пропускає повітря, не вбирає вологу, після прання втрачає пружність і розтягується. Оптимальним є поєднання акрилу з вовною, тобто виготовлення мішаних тканин.

Мал. 5. Кокони шовковичного шовкопряда, нитки яких використовують для виробництва натурального шовку. Шовк уперше почали виробляти в Китаї. Особливості технології тривалий час трималися у великому секреті. І до нашого часу ця країна утримує першість на світовому ринку виробництва натурального шовку.

Швейна промисловість у першу чергу зорієнтована на трудові ресурси та споживача (мал. 3). Тому її підприємства розміщені переважно у великих населених пунктах. Основні види продукції — верхній одяг (пальта та напівпальта, жакети, костюми, піджаки, брюки, плащі, спецодяг).

Важливою складовою легкої промисловості є шкіряно-взуттєва, яка має досить високий рівень механізації. Взуттєві підприємства працюють у Києві, Дніпрі, Луцьку, Львові, Харкові, Одесі, Запоріжжі. Вони використовують натуральну і штучну шкіру, парусину (важка цупка лляна тканина з товстої пряжі), гуму.

4. Основні риси географії легкої промисловості світу.

Завдяки виробництву масової та здебільшого недорогої продукції, яка необхідна населенню будь-якої країни, підприємства легкої промисловості поширені в усіх регіонах світу. Проте їхня спеціалізація та обсяги виробництва залежать від вартості трудових ресурсів, наявності сировини, уподобань, смаків та платоспроможності населення. Підприємства, що виробляють масову, недорогу та трудомістку продукцію, поступово зосереджуються в країнах із середнім та низьким рівнями розвитку. У розвинених країнах зберігаються виробництва, які спеціалізуються на синтетичних та дорогих (особливо вовняних) натуральних тканинах, престижному одязі та взутті, виробах із хутра. Зростає виробництво трикотажних і нетканих матеріалів, виготовлення яких менш трудомістке.

Мал. 6. Легка промисловість світу.

У всьому світі відомий спортивний одяг і взуття німецьких компаній «Адідас» і «Пума», продукція італійських «Дольче і Габбана», «Ніна Річні» та «Бенеттон», американських «Леві Страус» та «Найк». Франція залишається визнаним центром високої моди, а «Крістіан Діор», «П’єр Карден», «Ів Сен-Лоран» — провідними торговельними марками. Італія також відома як виробник дорогих тканин та якісного шкіряного взуття (світовий центр взуттєвої моди — Мілан), промисловість США спеціалізується на виробництві трикотажу, окремих видів тканин, взуття.

У текстильній промисловості світу найбільше значення має виробництво бавовняних (понад 60% загального обсягу), синтетичних (25% із тенденцією до зростання) та вовняних (10%) тканин. Основними їх виробниками є країни Азії, у першу чергу Східної і Південно-Східної. Так, більше половини бавовняних тканин дають підприємства Китаю, Індії та Пакистану. Значні обсяги виробляють у США, Японії, Індонезії, Бразилії, Італії, Єгипті.

Лідерами у виробництві тканин із синтетичних волокон тривалий час були США, Італія, Японія, Німеччина та Франція. Зараз відбувається поступове переміщення виробництва в Азію. Найбільш швидко зростають обсяги в Китаї, Індії, Пакистані, Південній Кореї. Вони ж є експортерами синтетичних тканин (мал. 4).

У виробництві вовняних тканин на перше місце вийшов Китай, але деякі розвинені країни зберегли свої позиції. Насамперед це Італія, де традиції вовняного виробництва мають багатовікову історію. Далі йдуть Японія, США, Франція та Велика Британія. Провідні експортери вовняних тканин — Італія, Китай та Франція.

Виробництво шовкових тканин зосереджене в Китаї, США, Японії та окремих країнах Західної Європи (мал. 5). Це також дорогі тканини, тому розвинені країни виробляють значні їх обсяги.

Швейна промисловість ще більш трудомістка, тому виробництво повсякденних і недорогих видів одягу зосереджено в Китаї, країнах Південно-Східної і Південної Азії (Бангладеш, Шрі-Ланка, Індія, Індонезія, Філіппіни), Туреччині. Серед країн одноособовим лідером у виробництві та експорті одягу є Китай. Найбільше імпортують одяг США, країни Західної Європи та Японія.

Китай є абсолютним лідером і у виробництві та експорті взуття. Йому значно поступаються Бразилія, Індонезія, Таїланд, Південна Корея. Основна частина продукції цих країн — дешеве текстильне гумове взуття та продукція зі шкірозамінників, наприклад з екошкіри. У виробництві та експорті модельного шкіряного взуття перше місце належить Італії, друге — Іспанії (мал. 6).

Зовні екошкіра нагадує натуральну шкіру. Вона м’яка на дотик та еластична. Виробляють її шляхом нанесення мікропористої («дихаючої») плівки з поліуретану на ткану основу, наприклад із бавовни. Якість цього матеріалу залежить від товщини поліуретанової плівки: чим вона товща, тим вища якість та довговічність, але через це взуття стає більш жорстким.

• Легка промисловість забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям, а промисловість — технічними тканинами, шкірою.
• Розміщення більшості підприємств легкої промисловості залежить від трьох чинників: сировинного, працересурсного та споживчого.
• У текстильному виробництві виділяють бавовняну, вовняну, шовкову, лляну промисловість.
• Особливість швейної промисловості полягає в необхідності постійного оновлення асортименту продукції.
• Найбільшими центрами легкої промисловості в Україні є міста Тернопіль, Київ, Харків, Рівне, Чернігів, Одеса, Запоріжжя, Луцьк, Дунаївці.
• Найбільші виробники продукції легкої промисловості у світі — Китай, США, Італія, Японія, Франція, Німеччина, Туреччина, Індія, Південна Корея.

Запитання для самоперевірки та колективного обговорення

1. Які виробництва входять до складу легкої промисловості? 2. Яку сировину використовують підприємства легкої промисловості? 3. Назвіть чинники розміщення підприємств легкої промисловості. Поясніть необхідність їх урахування. 4. Розкажіть про географію швейної промисловості України. 5. Визначте особливості швейної промисловості. Поясніть їх. 6. Якими є характерні риси розміщення легкої промисловості світу?

Практичні завдання

1. Використовуючи карту на мал. 1 (с. 173), проаналізуйте особливості розміщення текстильної промисловості України.

2. Використовуючи карту на мал. 1 (с. 173), укажіть області з найбільшим (найменшим) рівнем розвитку текстильної промисловості в Україні.

3. Використовуючи карту на мал. 6 (с. 176), визначте світові центри легкої промисловості.

Набуваємо практичних навичок

1. Однією з особливостей легкої промисловості є швидка віддача вкладених коштів. Чому саме невеликі підприємства дозволяють отримати найбільший прибуток за мінімальних витрат?

2. З’ясуйте, із яких тканин (матеріалів) вироблені ваш одяг, взуття. Які переваги та недоліки вони мають? Продумайте, які одяг і взуття ви хотіли б придбати в майбутньому, із яких матеріалів вони мають бути вироблені й чому.

У більшості країн Західної Європи вважається, що повсякденний одяг та взуття в першу чергу мають бути якісними, зручними та комфортними, і не слід звертати великої уваги на моду та торговельні марки. Чи поділяєте ви цю точку зору? Чому?

Дослідження

Малі й середні міста України — центри швейного виробництва

• 1. Пригадайте, які міста України належать до малих та середніх.
• 2. З’ясуйте, у яких із них розташовані швейні виробництва.
• 3. Поясніть чинники розміщення швейних виробництв у цих містах.
• 4. Зберіть дані про види продукції цих підприємств на прикладі міст (міста) своєї області.
• 5. Поясніть значення швейних виробництв для вирішення економічних і соціальних проблем міст (міста) своєї області.

§ 33. Легка промисловість

ОСОБЛИВОСТІ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ ТА ЧИННИКИ ЇЇ РОЗМІЩЕННЯ. Легка промисловість належить до найдавніших видів економічної діяльності. На її підприємствах виробляють різноманітні товари для населення та промисловості.

Легка промисловість відіграє значну роль в економіці Португалії, Китаю, Італії. Натомість її частка у ВВП Німеччини та США незначна.

Особливістю легкої промисловості є її тісний зв’язок зі споживачем, залежність від культурно-етнічних і соціально-економічних особливостей життєдіяльності населення. Великий вплив на асортимент продукції має мода. Це сприяє швидким змінам у випуску одягу та взуття.

Обсяг, якість і різноманіття продукції легкої промисловості безпосередньо вказують на рівень і якість життя населення. Бідне населення не має змоги придбати якісний одяг чи взуття. Значна частина таких людей купує вживані речі, які завозять як гуманітарну допомогу з розвинених країн.

У легкій промисловості здебільшого зайняті жінки — до 75 % усіх працюючих. Чоловіки переважно задіяні на підприємствах з виготовлення взуття. Більшість підприємств легкої промисловості випускають невеликі обсяги продукції й тому не потребують значної кількості енергії та води. Вирішальними чинниками в їхньому розміщенні є споживчий і наявність вільних трудових ресурсів. Часто підприємства легкої промисловості створюють у великих центрах важкої промисловості для збалансування зайнятості населення за статтю. Наприклад, у м. Новомосковськ є такі машинобудівний і трубний заводи, на яких працюють переважно чоловіки.

Основні види виробництв легкої промисловості подано на малюнку 92.

Мал. 92. Види виробництв легкої промисловості

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА. Натуральні волокна виготовляють з різних частин рослин: стебла (льон, коноплі, джут, кенаф), листя (сизаль й абака), волокон, які вкривають насіння (бавовник, волокна кокосового горіха).

Первинну обробку волокон здійснюють переважно у місцях їхнього виробництва — на бавовноочисних, льонопереробних, шовкомотальних чи вовномийних фабриках. Якщо всі етапи виробництва тканини поєднано на одному підприємстві, то це — текстильний комбінат. Існують і підприємства, на яких зосереджено один або два етапи виготовлення тканин — це ткацькі, прядильні, прядильно-ткацькі, оздоблювальні чи ткацько-оздоблювальні фабрики.

Легка промисловість має тісні зв’язки з іншими видами економічної діяльності. Сільське господарство забезпечує її окремими видами сировини. Машинобудуванням постачає обладнання. Хімічна промисловість виробляє барвники й штучні волокна. Продукцію легкої промисловості використовують у меблевій, автомобільній, авіаційній, харчовій промисловості, сільському господарстві, транспорті, у сфері охорони здоров’я та інших сферах життєдіяльності людини.

Дізнайтеся більше

З 1 м 3 деревини ялини отримують 1500 м віскозної тканини.

Підприємства легкої промисловості діють у кожній області України. Їхня спеціалізація залежить від потреб населення, наявної сировини та забезпеченості трудовими ресурсами, міжнародної спеціалізації (карта форзаца).

РОЗВИТОК ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ. Нині в Україні діє понад 750 підприємств легкої промисловості у 23 підвидах економічної діяльності. Найбільше підприємств легкої промисловості зосереджено в Харківській і Львівський областях (мал. 93).

Мал. 93. Легка промисловість України, 2015 р.

Провідні підприємства, що діють у легкій промисловості України входять до складу компаній: «Текстиль-контакт» (міста Київ, Одеса, Чернігів, Харків), «Ярослав» (міста Київ і Богуслав, смт Димер Київської області та смт Стеблів Черкаської області).

Підприємства легкої промисловості України працюють за умов жорсткої конкуренції постачальників готових аналогічних імпортних виробів. Світові ціни на сировину, матеріали, устаткування формують 65-80 %, а витрати на оплату праці — лише 10-20 % собівартості їхньої продукції. Тому вони сильно залежать від імпорту сировини.

Які підприємства легкої промисловості є у вашому регіоні?

Понад 90 % готового одягу Україна експортує до ЄС. Найбільше його постачають до Німеччини, Італії, Польщі, Великої Британії. Простежується тісний зв’язок між вартістю зовнішньоторговельних поставок і географією експорту й імпорту цієї продукції. Саме тому більш ніж половину товарів легкої промисловості вітчизняні підприємства виробляють з давальницької сировини. Готові вироби постачають переважно до країн-членів ЄС.

Поміркуйте, чому в Україні зростає кількість магазинів «секонд-хенду».

Текстильна промисловість і виробництво зазнали кардинальних змін у розміщенні виробничих потужностей за роки незалежності. Закупівля дешевшої аналогічної продукції іноземних компаній зумовила зміну асортименту й обсягів виробництва. Значну частину дрібних фабрик закрито через їхню технологічну відсталість. Більшість підприємств, що виробляють готовий одяг, працюють на основі давальницьких схем на експорт, що зумовлює різкі коливання обсягів випуску продукції.

Провідне місце за вартістю виробленої продукції у складі легкої промисловості України посідає виробництво текстилю. До його складу входять підприємства, які виробляють тканини, неткані матеріали, трикотажні, текстильно-галантерейні та інші вироби (мал. 92).

Бязь залишається основною тканиною, яку продають на ринку України, у тому числі в готових текстильних виробах.

Провідні підприємства, що діють у текстильному й трикотажному виробництвах України зосереджені в містах: Березань, Київ, Рівне, Ромни, Харків, Червоноград. Великі підприємства діють у містах: Бровари, Житомир, Київ, Львів, Миколаїв, Обухів, Черкаси, Чернігів, Хмельницький.

Основними виробниками у світі є: Китай — лідер за випуском бавовняних і вовняних тканин, США — лідер за виробництвом синтетичних тканин, Японія — лідер за виробництвом якісного натурального шовку, Індія — лідер за виробництвом продукції зі джуту. Також добре розвинена текстильна промисловість у Єгипті, Індонезії, Пакистані. Країни, у яких розводять у значних масштабах тонкорунних овець, спеціалізуються на поставках вовняної пряжі та виробів з неї: Австралія, Іспанія, Туреччина, ПАР, Аргентина, Нова Зеландія тощо.

У високорозвинених країнах світу незначне виробництво бавовняних і льняних тканин, хоча вони й надалі є лідерами з виробництва трикотажу та тканин з хімічних волокон. (Поясніть чому.)

Швейне виробництво посідає друге місце у складі легкої промисловості України за вартістю виробленої продукції. Воно поширене в усіх регіонах держави, переважно на невеликих за обсягом виробництва продукції підприємствах. Більшість цих підприємств виконують замовлення іноземних фірм за давальницькими схемами, експортуючи майже весь пошитий одяг.

Світові можливості

Текстильну фабрику «Фешен Стар Текстиль» відкрито у 2016 р. в м. Ташкенті (Узбекистан). Потужність — 100 тис. одиниць готового текстильного одягу.

Мал. 94. Швейна фабрика у м. Переяславі-Хмельницькому

Відкриваємо Україну

Модний дім «Вороній» — підприємство з пошиття високоякісного чоловічого одягу. Торговельна мережа представлена 80 фірмовими магазинами в США, країнах Європи та СНД. Виробничий підрозділ — Швейна фабрика «Вороній» (м. Київ) має потужність 250 тис. чоловічих костюмів на рік.

На вітчизняному ринку одягу переважно продають вироби з Китаю, Туреччини, Італії, Німеччини, Польщі. При цьому більша частина виробів із країн-членів ЄС переважно була виготовлена в самій Україні за давальницькими схемами, а потім лише доведена до товарного вигляду у відповідних країнах.

Провідні підприємства з виробництва швейної продукції діють у містах: Лебедин, Марганець, Мелітополь, Нікополь, Оріхів, Охтирка, Токмак, Харків. Великі виробники розміщено в містах Вінниця, Вознесенськ, Дніпро, Київ, Корсунь-Шевченківський, Кропивницький, Львів, Немирів, Одеса, Черкаси, Чернігів, Переяслав-Хмельницький (мал. 94).

У структурі експорту швейної продукції України переважає верхній одяг і нижня білизна. Лідерами із закупівель вітчизняного одягу є Німеччина, Росія, Угорщина.

Світова швейна промисловість майже повністю зосереджена у країнах, що розвиваються. Вони спеціалізуються на пошитті масових партій одягу для решти країн світу. Провідними експортерами такої продукції є Китай та окремо CAP Гонконг/Сянган й о. Тайвань (провінція Китаю), Республіка Корея, Індія, Колумбія. (Поясніть чому.)

Китай є лідером у світовому експорті текстилю та найбільшим постачальником текстилю до країн-членів ЄС. Також велике його виробництво в Туреччині та Бангладеші. Китай є лідером з експорту одягу у світі. Серед країн першість за імпортом одягу утримують США.

У розвинених країнах світу функціонує лише виробництво елітного, модного й дорогого одягу та взуття. Найбільшими центрами високої моди є міста Париж, Мілан, Лондон, Нью-Йорк. Тому, наприклад, Італія є лідером серед розвинених країн світу за вартістю експорту одягу.

Підприємства шкіряної та взуттєвої промисловості займаються обробленням натуральних шкір, виробляють штучні замінники шкіри, а також шиють з них різноманітні вироби (верхній одяг, взуття, рукавички, сумки тощо). Вітчизняна промисловість суттєво змінила обсяги виробництва продукції через значну конкуренцію іноземної аналогічної продукції на вітчизняному ринку. Різке скорочення поголів’я худоби, продаж значної частини шкіряної сировини за кордон призвело до суттєвих проблем у виробництві продукції цим підвидом легкої промисловості. Підприємства, що діють, виробляють продукцію не лише на внутрішній ринок, а й за кордон.

В Україні функціонує майже 150 підприємств взуттєвої промисловості. Найбільше його виробляють у Житомирській області — 29,7 %. При цьому загальний обсяг проданого взуття в Україні більш ніж удвічі перевищує обсяг його виробництва в державі. Переважно імпортують дешевше взуття з Китаю й Туреччини. Більше 50 % вартості шкіряного взуття вітчизняного виробництва становлять імпортні комплектуючі та сировина, тому їм важко конкурувати з країнами з більш дешевою робочою силою.

Провідні підприємства діють у містах: Баранівка, Бердичів, Білгород-Дністровський, Дніпро, Житомир, Запоріжжя, Кропивницький, Ромни, Чернівці, Чернігів; у смт Гриців Шепетівського району Хмельницької області (карта форзаца).

Важливі підприємства діють у містах: Бровари, Вишневе, Вознесенськ, Дніпро, Житомир, Київ, Луцьк, Львів, Мукачево, Хмельницький.

Упровадження режиму вільної торгівлі з ЄС дозволило Чернігівській взуттєвій фабриці «Берегиня» за сприяння компанії «Глоб Комплет» (Австрія) збувати свою продукцію у країнах-членах ЄС під торговельною маркою «Primissimi».

Шкіряні заводи діють у містах: Баришівка, Бердичів, Болехів, Васильків, Вознесенськ, Запоріжжя, Київ, Львів.

Майже 35 % усього взуття, виробленого в Україні, іде на експорт, переважно до країн ЄС і СНД.

Виробництво шкіри в Україні орієнтоване на поставки продукції до таких країн світу: Білорусь, Китай, Польща, Росія, Франція, Індія, Італія.

Відкриваємо Україну

Шкіряний завод «УкрПелл» відкрито у 2016 р. в м. Новомиргород Кіровоградської області. Потужність — 400 т шкіри на місяць.

У світі понад 40 % взуття виробляє Китай, на який припадає 69 % експорту шкіряної продукції світу за вартістю. Таїланд є другим за обсягом виробництва та експорту цієї продукції. Також великими виробниками насамперед спортивного взуття є Республіка Корея й о. Тайвань (пров. Китаю), Японія, Індонезія, В’єтнам. У розвинених країнах світу, таких як Італія, США, Австрія, Німеччина, нині виробляють шкіряне взуття з дорогої натуральної сировини. Першість у світі за обсягами виробництва та експорту елітного взуття належить Італії.

Хутряна промисловість України імпортує значну частину сировини. Лише наймасовішу продукцію випускають з вітчизняної сировини, яку постачають великі спеціалізовані ферми з вирощування хутрових звірів.

Провідні підприємства в державі діють у містах Тисмениця й Харків.

Більшість виробів із хутра отримують зі шкір диких звірів, звірів кліткового утримання та домашніх тварин. Тому найбільшими країнами-постачальниками хутрових виробів у світі є Фінляндія, Росія, Канада, Данія, Греція.

Проблеми легкої промисловості України пов’язані з відсутністю вільних обігових коштів і залежністю більшості підприємств від іноземних компаній, які надають давальницьку сировину для виробництва готової продукції. Їхнє розв’язання можливе шляхом реконструкції та модернізації наявних потужностей і створення вертикальних холдингів, які б контролювали весь процес від виробництва сировини до збуту готової продукції.

Для легкої промисловості світу характерне розміщення масових виробництв у менш розвинених країнах Азії та виробництво елітних моделей у розвинених країнах, таких як США та країни Західної Європи.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ: СТИСЛО ПРО ГОЛОВНЕ

• Легка промисловість має у своєму складі: текстильне, швейне, шкіряно-взуттєве, хутряне, галантерейне виробництво.
• Легка промисловість має тісні виробничі зв’язки із сільським господарством, машинобудуванням і хімічною промисловістю.
• Процес виготовлення тканин з натуральних волокон здійснюється поетапно: первинна підготовка сировини — прядіння — ткацтво — оброблення тканини тощо.
• Текстильна промисловість об’єднує підприємства, які виробляють тканини з різної сировини.
• Світова швейна промисловість майже повністю зосереджена у країнах, що розвиваються, завдяки дешевій робочій силі та природній сировинній базі. Тому більшість виробів шиють у країнах Азії, тоді як елітний модний одяг — переважно у розвинених країнах світу.

Знаю і вмію обґрунтувати

• 1. Назвіть головні підвиди легкої промисловості.
• 2. Схарактеризуйте розміщення текстильної промисловості України.
• 3. Яка є закономірність розміщення підприємств світової легкої промисловості?
• 4. Як ви розумієте українську приказку «Яке волокно, таке й полотно»?
• 5. Чому в Україні перестали функціонувати великі бавовняні комбінати?

Працюю з картою

На контурну карту світу нанесіть країни, які мають території зі складними природними умовами. Як це вплинуло на розвиток й асортимент продукції місцевих підприємств легкої промисловості?

Шукаю в Інтернеті

Підготуйте повідомлення про найвідоміші модні будинки світу та їхню спеціалізацію у виробництві продукції легкої промисловості.

Генерую ідеї

Які перспективи розвитку легкої промисловості України ви бачите? Для цього запишіть з етикеток одягу, який має ваша родина, країни-виробники та нанесіть їх на контурну карту світу. Потім на підставі даних митної статистики Державної фіскальної служби України з’ясуйте обсяги імпорту одягу із цих країн та як вони змінилися за останні п’ять років. Зробіть висновки.

§ 5. ЧИННИКИ РОЗМІЩЕННЯ ВИРОБНИЦТВА

Що таке чинники розміщення виробництва? Розміщення різних підприємств по території залежить від певних умов, які називають чинниками розміщення виробництва. Вони показують, до чого найбільше тяжіють ті чи інші підприємства. Найбільш суттєві з-поміж цих чинників: сировинний, паливно-енергетичний, водний, транспортний, науково-технологічного прогресу, трудових ресурсів, екологічний, чинник споживача, військово-стратегічний. Дія цих чинників є наслідком їхнього взаємовпливу. Часто дія одного з них підсилюється впливом іншого. Так, транспортні витрати істотно впливають на розміщення матеріаломісткого виробництва, «прив’язуючи» підприємства до джерел сировини. Розглянемо вплив окремих чинників на розміщення виробництва (мал. 13).

Мал. 13. Чинники розміщення виробництва

Сировинний чинник. Історично першим впливав на розміщення підприємств сировинний чинник, або чинник матеріаломісткості. Нині ступінь матеріаломісткості визначається відношенням витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Тому матеріаломісткими вважаються виробництва, що потребують значної кількості сировини на виробництво одиниці кінцевої продукції. Такими, зокрема, є цукрова, цементна, металургійна промисловість тощо. Наприклад, для виробництва 1 т цукру потрібно 7,3 т цукрових буряків, а на 1 т чавуну – 2 т залізної руди, 1,3 т коксівного вугілля, а також інша сировина. Тому ці підприємства наближені до місць видобутку ресурсів, щоб не робити завеликих відрахувань на транспортування сировини до місця її переробки. Деякі види виробництва через специфіку технології можуть розташовуватися лише там, де видобувається сировина, наприклад, гірничодобувна, лісопильна, рибна промисловість.

Паливно-енергетичний чинник. Виробництва, що зазнають сильного впливу паливно-енергетичного чинника, називаються енергомісткими. Високим вважається енергомісткість виробництв, частка паливно-енергетичних витрат у собівартості продукції яких становить 30-45%. До них належать виплавляння легких кольорових металів (алюмінію, титану, магнію), виробництво віскозного шовку, синтетичного каучуку, хлору тощо. Такі виробництва розміщують поблизу великих джерел електроенергії, тобто біля електростанцій. Наприклад, Норвегія не має власної сировини для алюмінієвої промисловості, але є великим експортером алюмінію, що його виплавляє з імпортної руди на комбінатах, що розташовані біля потужних гідроелектростанцій. Такі виробництва, як хлібопечення, виробництво соди, целюлози потребують багато теплоти, тому їх розвивають поблизу родовищ паливних ресурсів. Через те в Україні їх левова частка розміщена на Донбасі.

Водний чинник. Великі потреби підприємств у прісній воді, яка споживається у процесі виробництва, визначає водний чинник у їх територіальному розміщенні. Такі підприємства називаються водомісткими і розташовуються поблизу значних джерел водопостачання, зазвичай біля річок, рідше – прісних озер. Наприклад, целюлозно-паперова промисловість, окремі галузі хімічної промисловості. Але найбільшим споживачем прісної води є зрошувальне землеробство. Найбільш водолюбними сільгоспкультурами є рис та бавовник.

Транспортний чинник. У розміщенні виробництва нині набуває все більшого значення транспортний чинник. Складова транспортних витрат у структурі собівартості товарів нерідко є дуже високою. Залежно від розмірів транспортних витрат розміщення виробництва тяжіє або до сировини, або до споживача. Водночас через відсутність певних видів власної сировини деякі матеріаломісткі галузі розвиваються з наближенням до транспортних шляхів сполучення. Зокрема, в Україні такими є галузі нафтопереробної та лісової промисловості. Перші з них розміщені на гілках нафтопроводів, другі – переважно уздовж річкових шляхів сполучення.

Науковий чинник. У сучасному світі суттєво змінив розміщення виробництва науковий чинник. На території деяких країн виникли виробництва, які раніше вважалися неефективними. Наприклад, із застосуванням спершу зарубіжних, а згодом і власних технологій почали працювати підприємства точного машинобудування, автомобілебудування та хімічної промисловості у Республіці Кореї та Сінгапурі. Під упливом науково-технологічного прогресу виникли нові види транспорту. Наприклад, електронний транспорт (лінії електропередачі) істотно послабив залежність виробництва від енергетичних баз. Трубопровідний транспорт здешевив перевезення нафти й газу, що уможливило їхнє масове споживання у місцях виробництва хімічної та нафтохімічної продукції. Виникли наукомісткі виробництва, такі як точне машинобудування, авіаракетобудування, хімія полімерів, які розвиваються у великих містах-центрах науки.

Пригадайте, як забезпечена Україна водними ресурсами. Поміркуйте, у яких частинах нашої держави можуть бути розміщені водомісткі виробництва.

Пригадайте, які регіони світу вирізняються значними трудовими ресурсами. У яких сферах діяльності вони задіяні?

Працересурсний чинник. Працемісткими називають виробництва, які потребують значної кількості фізичної робочої сили. Наприклад, автоскладальні заводи або малопродуктивне сільське господарство, в якому переважає ручна праця. Ці виробництва тяжіють до працересурсного чинника. Вплив трудового чинника визначається обсягом витрат праці на виробництво одиниці продукції. Тому часто говорять про «дешеву робочу силу», яка є важливою передумовою зменшення собівартості виробництва. Це стосується переважно країн та регіонів світу, що мають значний демографічний потенціал та водночас низькі доходи населення. Нині все більшого значення набуває кваліфікація кадрів.

Екологічний чинник. Під час розміщення особливо «брудних» та небезпечних виробництв зважають на екологічний чинник. Будь-які економічні вигоди не можуть бути виправдані, якщо їх здобуто із загрозою для довкілля. Тому взято курс на істотне зниження матеріало- та енергомісткості виробництва. Новітні технології передбачають впровадження безвідходних виробництв. Найбільш екологічно небезпечні підприємства намагаються розміщувати за межами густо населених територій.

Споживчий чинник. Виробництва нетранспортабельної продукції наближені до споживача, тобто до місць споживання готової продукції. Споживачем при цьому може бути як людина, так і інше виробництво. Чинник споживача спрацьовує у кількох випадках. По-перше, коли готовий продукт не можна перевозити на великі відстані через характерні для нього споживчі властивості. Наприклад, хліб, кондитерські вироби, молочні продукти мають обмежений термін зберігання. Сірчана кислота через свою високу хімічну активність є небезпечною. Гаряча вода для опалення приміщень охолоджується під час транспортування. По-друге, коли продукт порівняно дешевий, і перевезення на великі відстані може істотно збільшити його вартість. Наприклад, залізобетон, цегла та інші будівельні матеріали. По-третє, коли масове споживання готової продукції зосереджене у певних місцях, а сировину для її виробництва не складно перевозити. Наприклад, сталь з металобрухту, виробництво мінеральних добрив та сільгоспмашин у районах інтенсивного сільського господарства, виробництво обладнання для важкої промисловості у місцях її розвитку. Перевезення такої продукції коштує дорожче за сировину для їхнього виробництва.

Військово-стратегічний чинник. Для розміщення підприємств оборонної промисловості важливим є військово-стратегічний чинник. Під час їх розміщення враховуються інтереси державної безпеки. Такі заводи мають бути віддалені від державних кордонів та працювати у «закритих» територіях, доступ людей до яких обмежений. Вони часто розміщені поблизу військових баз. Виробництво багатьох видів військової техніки потребує значних інтелектуальних затрат, тобто високої кваліфікації трудових ресурсів.

ПЕРЕВІР СЕБЕ

1. Що таке чинники розміщення виробництва? 2. Назвіть найбільш суттєві чинники розміщення виробництва та наведіть приклади їх впливу на поширення підприємств, що випускають різну продукцію. 3*. Наведіть приклади підприємств у вашій місцевості, розміщення яких зорієнтоване на різні чинники. 4*. Поміркуйте, як змінився вплив різних чинників на розміщення виробництва у сучасному світі. Роль яких чинників й чому зменшилася, а яких – зросла?

ПРАКТИЧНА РОБОТА 1. Аналіз секторальної моделі економіки

Мета: пригадати визначення понять «національна економіка», «виробництво», «послуга»; згрупувати види господарства України за результатом їх діяльності; з’ясувати склад виробничої та невиробничої сфер; розподілити види господарської діяльності за секторами економіки.

ПОМІЧНИК В ІНТЕРНЕТІ