Царські врата

Ца́рські врата́, також ца́рські воро́та, ца́рські две́рі [1] — центральні двостулкові двері іконостаса, що ведуть до престолу у вівтарі. Царські врата ведуть у вівтарну частину храму і символізують собою врата Раю. Як правило, на вратах зображені чотири євангелісти і Благовіщення як символ того, що врата Раю знову стали відкриті для людей. Другою праворуч від Царських врат зазвичай зображується ікона, якою освячений храм.

Царські врата в церкві Різдва Богородиці в Хотинці (Польща)

Царські врата мають велике символічне значення в православному богослужінні. Сама назва «Царські врата» (або «Святі врата») походить від того, що через них входить Цар Слави Господь Ісус Христос у Святих Дарах. На відміну від північних і південних врат іконостаса (т. з. дияконські врата), Царські врата відкриваються тільки для урочистих виходів або інших, описаних уставом, моментів богослужіння. Коли під час богослужіння ієрей або диякон відкриває Царські врата, парафіяни роблять поясний уклін. Також і проходячи повз врата, віруючі зазвичай роблять хресне знамення і уклін. Під час богослужіння в Царські врата можуть входити тільки священнослужителі.

Oops something went wrong:

Українська Православна Церква (Православна Церква України) Рівненська єпархія

Особливості служіння літургії Ранішосвячених Дарів архієрейським чином

За апостольським церковним влаштуванням, єпископ є главою своєї церковної області, символізуючи Христа – Главу всієї Церкви: «Де буде єпископ, там повинен бути і народ, так само, як де Ісус Христос, там і кафолична Церква» [4, c. 132]; тому і в богослужбовому зібранні єпископ займає те ж місце, яке обіймав Христос серед Своїх учнів [26, c. 13]. Кожен єпископ є преємником апостолів і, як такий, володіє Божественною харизмою [13, c. 1].

В зв’язку з цим, архієрею належить право (а в давнину – часто і обов’язок) бути предстоятелем на всякому богослужінні у своїй єпархії; вікарними єпископами та священиками служби звершуюються настільки, наскільки їм дозволяється це єпархіальним архієреєм: «Тільки та Євхаристія повинна вважатися правдивою, яка звершується єпископом або тим, кому він благословить». Згідно з древніми описами християнського богослужіння – «Апостольськими переданнями» (III ст.), «Апостольськими постановами» (близько 380 року), «Про церковну ієрархію» (одним з трактатів «Ареопагітик», кінець V – початок VI ст.) тощо, – єпископ очолював сонм священнослужителів при звершенні не тільки таїнств Євхаристії і Священства, а й Хрещення, Миропомазання, Покаяння.

Архієрей може очолювати всяке Богослужіння. Господь наш, визначаючи достоїнство єпископа і образ Своєї Церкви, сказав у Євангелії Петру: «Ти Петро, тобто «камінь», і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її. І дам тобі ключі Царства Небесного; і що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небесах, і що розв’яжеш на землі, те буде розв’язане на небесах» (Мф.16: 18-19). З того часу преємственно продовжується поставлення єпископів [22, c. 79].

Уставне Архієрейське богослужіння вимагає участі великої кількості кліриків: протодиякона, декількох пресвітерів і дияконів, іподияконів – два подають архієрею дикирій і трикирій (вони ж зазвичай стелили для архієрея Орлеці), двом (або чотирьом) вручаються рипіди, один (книгодержець) тримає перед архієреєм богослужбові книги, один (так званий посошник) носить архієрейський жезл, одному (при звершенні служби правлячим архієреєм у своїй єпархії) вручається примікірій – виносна свічка; за Патріаршими богослужіннями ще один іподиякон тримає під час богослужіння виносний Патріарший хрест. Під час сучасного грецького Архієрейського богослужіння, як правило, функції іподияконів виконують диякони.

Дикирій символізує собою дві природи Господа Ісуса Христа: Божественну і людську, а трикирій – три особи Святої Троїці: Отця, Сина і Святого Духа. Орлеці, які іподиякони в певних визначених місцях стелять під ноги єпископа, мають своє символічне значення. В зображенні на ньому міста тлумачі бачать вказівку на єпископію ієрарха, в особі орла – знак піднесення богослів’я і всього вчення його, а в променистому сяянні бачать натяк на благодатне світло для пастви від вчення єпископського [14, c. 18]. Ріпіди символізують собою присутність небесних духів при звершенні найсвятішого і найвеличнішого із таїнств [21, c. 139].

Архієрей облачається особливим чином, що символізує повноту спочилої на ньому благодаті. Одне з найдавніших свідчень облачення архієрея в одежу, що відрізняються від одягання кліриків, міститься в «Апостольських постановах» (VIII 12. 4). У східній традиції головною відзнакою єпископа від пресвітерів служить омофор, згадуваний як звичайне архієрейське облачення вже преподобним Ісидором Пелусіотом (1-а пол. V ст.). Аж до XI-XII ст. омофор був єдиною відзнакою архієреїв і надягався поверх повного священичого облачення, але з часом до архієрейського облачення додалися і інші, так що з XVIII ст. повний комплект архієрейських облачень в православній традиції включає архієрейський Каміс (так званий підсакосник), єпитрахиль, пояс, поручі, палицю, сакос (може замінюватися фелонню), два омофори (великий і малий, з яких 1-й надівається під час процесій, 2-й – під час власне тайнодійства), панагію (архієрей за богослужінням також носить хрест і другу панагію, якщо він нагороджений нею), митру; як архіпастир архієрей має архіпастирський жезл (в нашій традиції прикрашається сулком; в пізній грецькій практиці сулком прикрашають свої жезли предстоятелі Помісних Церков; в Українській Православній Церкві Патріарх, як правило, служить з особливим жезлом без сулка); як монах архієрей облачається також в чернечий одяг, з них богослужбове значення мають архієрейська мантія, клобук або кукіль, у Патріарха – другий параман [16, c. 265-329]. В грецькій практиці дикирій і трикирій прикрашаються стрічками і емблемою з вишитими на ній символом Христа і літерами альфа і омега. Для Архієрейського богослужіння в Україні прийнято влаштовувати в центрі храму підвищення – так званий архієрейський амвон (інші назви – рундук, облачальне місце; в чиновниках видання 1982-1983 неправильно названий кафедрою), на якому стоїть архієрей, коли знаходиться не у вівтарі, а в храмі, і з якого читається Євангеліє. Спорудження високих амвонів (метр і більше заввишки) в центрі храму у Візантії і на Русі було звичайним явищем, не пов’язаним виключно з Архієрейським богослужінням, – З амвона читалося Священне Писання, співалися найважливіші піснеспіви, виголошувалися єктенії. В грецькій практиці вже з XIV ст. архієрейський амвон часто не влаштовується. За нашим Архієрейським богослужінням нерідко звучать залишені неперекладені грецькі тексти: «Εις πολλά έτη, δέσποτα» (На многая літа, владико. «Іс полла еті, деспота»); «Τον δεσπότην και αρχιερέα ημών, Κύριε, φύλαττε» (Владику і архієрея нашого, Господи, збережи), «Αξιος» (Достойний «Аксіос»),«Κύριε, έλέησον» (Господи, помилуй) та ін; наприкінці Патріаршої служби співається поліхроніон, в перекладі з грецької – многолітня [17, c. 198]. Це наслідок того, що Православну Церкву на Русі протягом довгого часу очолювали грецькі ієрархи [14, c. 115-120].

У Візантії книгою, яка містила чинопослідування Архієрейського богослужіння, був Євхологій; на Русі рукописи Євхологія (в слов’янській, традиції розділяється на Служебник і Требник), пристосовані для Архієрейського богослужіння, зазвичай називали «святительський служебник». З середини XVII ст. за єпископською редакцією Євхологія закріпилася назва Чиновник архієрейський (в слов’янських Церквах) або Архієратікон (в грецьких Церквах). Перші друковані видання: слов’янські – Венеція, 1538-1540; Москва, 1600, 1610, 1668, 1677 [20, c. 235-236],1688, 1721, 1722, 1760, 1798; грец. – Венеція, 1714 (перевиданий у 1773, 1777, 1778); Константинополь, 1820. Перші друковані уніатські видання: Супрасль, 1716 (під назвою: «Понтіфікал, си єсть Служебник святительський»); Унів, 1740; Супрасль, 1793. У 1910 р. в Москві з благословення Святійшого Синоду був надрукований єдиновірний Чиновник. Основними богослужбовими книгами, що регламентують звершення Архієрейського богослужіння в теперішній, час, є: в УПЦ – Чиновник архієрейського священнослужіння (К. 2002,.); в грец. Церквах – Άρχιερατικόν. (Αθήναι, 1999). Служіння літургії Ранішосвячених Дарів архієрейським чином має свої особливості. При звершенні архієреєм літургії Ранішосвячених Дарів зустріч і початкові обряди відбуваються так само, як і на повній літургії, однак не читаються звичайні вірші на одягання (зберігається лише вірш «Так нехай просвітиться…» перед осіненням свічками), хор в цей час співає: «З неба пророки…» чи ірмоси Великого канону преподобного Андрія Критського [18, c. 567].

Коли архієрей має служити літургію Ранішосвячених Дарів, то він заходить до храму перед початком часів. Перед ним ідуть диякони, священики і клірики. Протодиякон іде поблизу архієрея, трохи позаду, збоку від нього. Також ідуть за архієреєм: архімандрити, ігумени, священномонахи по двоє. Біля входу в храм архієрея зустрічають два диякони з кадилами і свічконосець. Вони вклоняються архієрею. На літургії Ранішосвячених Дарів Вхідні молитви архієрей звершує, відповідно до Уставу. Співці починають співати: «Достойно є…» до кінця. Архієрей, входячи до храму промовляє: «Увійду в дім Твій…» та інше.

Потім архієрей стає перед Царськими вратами, біля амвона, на орлеці, архімандрити, ігумени, протопресвітери та ієреї стають позаду архієрея, за чином, з обох сторін. Єпископ, тричі вклонившись, підходить до ікони Спасителя нашого Ісуса Христа, що з правої сторони, і поклонившись промовляє тропар: «Пречистому образу Твоєму поклоняємось, Милосердний…» і цілує святу ікону.
Після цього підходить з лівої сторони до ікони Богородиці і, поклонившись, промовляє тропар: «Богородице, Ти єси джерело милосердя…» та цілує ікону. Потім іде до ікони храму і свята, промовляючи тропар, регламентований уставом, та цілує ікону, чинячи поклони за звичаєм. Хор в цей час постійно співає: «Достойно є…» [9, c. 173].
Підійшовши до Царських врат, архієрей тричі вклоняється, повертається обличчям до народу і благословляє обома руками, тримаючи пастирський жезл. Тоді хор співає: «Τον δεσπότην και αρχιερέα ημών, Κύριε, φύλαττε. Εις πολλα ετι, Δεσποτα!» («Тон деспотін ке архієреа імон, Кіріє, філатте. Іс полла еті, Деспота!»), («Іс полла еті, Деспота» співається тричі). Потім єпископ, відійшовши, стає на приготовленому місці [19, c. 723]. Починаються часи, піснеспіви за уставом.

Після закінчення часів, архієрей сходить на приготовлене місце, щоб облачитися. За ним ідуть співслужителі по двоє: архімандрити і інші. І підійшовши, поклоняються архієрею, який сидить, тримаючи пастирський жезл у лівій руці, цілують праву руку архієрея і, відійшовши, знову кланяються архієрею. Він же, сидячи, благословляє їх рукою хрестовидно і вони входять у святий вівтар північними і південними дверима за чином і облачаються у священні одежі.

Треба зазначити, що спочатку клірики не мали спеціальних облачень, але з часом отримали деякі зовнішні ознаки їхньої відмінності від інших членів церкви. Облачення дияконів, священиків та єпископів багато в чому схожі. Всі деталі облачення прийшли до нас з Візантії і мають своє символічне значення [26, c. 25].

Підсакосник – архієрейський підризник символізує собою одяг нетління, в котрий люди зодягаються під час хрещення і, в якому люди зодяглися в Христа. Він нагадує ту білу, весільну одежу, чистоту і ціломудреність в якій Христос жде нас у Царстві Небесному на Свій Весільний бенкет. Невістою Христовою є Церква. Архієрей, зодягаючись у священні одежі перед початком Літургії, показує цими діями шлюб Церкви з Христом – Небесним Женихом.

Потім одягається єпітрахіль, що символізує собою благодать. Палиця символізує собою меч духовний. Пояс – готовність до послуху та служіння. Поручі надягаються на знак того, що не своїми силами, не своїми руками, не своєю владою архієрей звершує Богослужіння, а Божою силою і Божою милістю. Сакос, символізує собою славу Церкви, її чистоту і святість, її благодатність, яка прикриває недоліки людські [24, c. 217]. Він зодягається в ризу правди, як у броню, котру не можуть пошкодити супротивні сили. Омофор символізує собою заблудлу вівцю і нагадує єпископу, що його служіння полягає в тому, щоб кожну заблудлу вівцю привести до Христа. Посох в руці архієрея символізує безперестанну подорож Церкви у світі. Митра являє собою терновий вінець Господа Ісуса Христа [22, c. 143-150]. Симнон Солунський так говорить: «Коли Христос приніс за нас в жертву Себе, помер, воскрес і вознісся на небо, тоді зійшов Дух і ми отримали благодать, і із серця вірних течуть ріки дарів (Його); саме це і означає архієрейська мантія. На грудях архієрея висять хрест і панагія, які являються печаттю і свідченням віри. Вони тому вішаються на грудях, щоб свідчити про сповідання віри серцем. Жезл в руках архіпастиря означає владу духа, силу утвердження народу у вірі, пасіння душ, путівника, покарання непокірних, притягнення до себе тих, що віддаляються (тому він має на верху, ніби, якорі) та відторгнення звіроподібних і злих людей.» [5, c. 98].

Ті, що мають облачати архієрея, протодиякон і другий диякон з іншими дияконами приходять до архієрея і стають з правої і лівої сторони від нього. Два диякони стають навпроти архієрея з кадилами. Архієрей віддає пастирський жезл одному з читців, який, стоячи позаду архієрея, тримає його обома руками трохи піднявши, щоб було видно прив’язаний до посоха сулок. Протодиякон з другим дияконом приймають від архієрея архієрейський клобук, мантію, панагію і рясу, та покладають їх на блюдо. Хор починає співати: «З неба пророки Тебе провістили Отроковице: сосуд, жезл, скрижаль, ківот, свічник, трапезу, гору нерукосічну, золоту кадильницю і скинію, двері непрохідні, палату і ліствицю, і престол Царя». Або ж: «Цар Небесний…» [9, c. 174], або які інші піснеспіви, дня чи свята [10, c. 203-205].

За іншою практикою, вхідні молитви відбуваються на зображальних. Архієрей в мантії виходить з вівтаря Царськими вратами на солію. Царські врата зачиняються. Священики та диякони, ті що співслужать архієрею виходять з вівтаря на вхідні молитви північними і південними дверима.

Після прочитання молитов іподиякони відкривають Царські врата, архієрей входить у вівтар і стає перед престолом. Священнослужителі, які співслужать, входять у вівтар бічними дверима, і всі прикладаються до престолу. Архієрей відходить на приготоване місце, і співслужителі підходять до нього під благословення. Іподиякони знімають мантію з архієрея і одягають його в священний одяг. Співслужителі також одягаються. Через Царські врата святитель, перед яким несуть дикирій і трикирій, виходить на кафедру.

Існує практика, особливо в святкові дні, коли архієрей прибуває в храм до початку літургії Ранішосвячених Дарів. В такому випадку зустріч і вхідні молитви відбуваються, як звичайно. Облачення відбувається на кафедрі. Молитви на одягання не читаються, тільки перед покладанням кожної з священних одеж диякон виголошує: «Господу помолимось.».

На завершення облачення протодиякон виголошує: «Так нехай просвітиться світло твоє перед людьми. ». Святитель хрестоподібно осіняє дикирієм та трикирієм всіх присутніх на чотири сторони.

На цьому виголосі всі співслужителі виходять з вівтаря дияконськими дверима і стають біля кафедри, хрестяться на схід і кланяються архієрею.

Дикирій і трикирій заносяться у вівтар, диякони і книгодержець стають за кафедрою, а свічконосець і жезлоносець – на звичайному місці біля Царських врат.

Протодиякон і перший священик беруть благословення у архієрея, після чого протодиякон стає на солії, трохи правіше Царських врат, а священик йде у вівтар південними дверима і стає перед престолом.

Іподиякони відкривають Царські врата і разом зі священиком, протодияконом, свічконосцем і жезлоносцем хрестяться двічі. Священик цілує Євангеліє і престіл. Потім всі вони хрестяться втретє і творять поклін архієрею.
Протодиякон: «Благослови, Владико». Перший архімандрит або протоієрей, стоячи перед престолом, виголошує: «Благословенне Царство. ». Хор: «Амінь.». Священик, протодиякон та іподиякони знову хрестяться і кланяються святителю.

Царські врата зачиняються. Читець читає 103-й псалом, а святитель – світильні молитви [25, c. 244]. Врата відкриваються під час усіх єктеній, а після виголосів, вимовлених у вівтарі, знову закриваються. Слід зазначити, що у грецькій практиці 103 початковий псалом голосно читає сам архієрей. Після псалма протодиякон виголошує Велику єктенію: «В мирі Господу помолимось…».

В кінці єктенії іподиякони виносять з вівтаря посудину з водою для обмивання рук архієрея та рушник і стають на солії, по центру, біля протодиякона. Якщо є ставленик на висвяту на диякона, іподиякони виходять з ним з вівтаря в кінці великої єктенії, кланяються архієрею і йдуть до кафедри. Ставленик робить земний поклін (без здійснення хресного знамення) перед архієреєм. Архієрей звершує чини хіротесії на читця та іподиякона, після чого ставленик подає посудину з водою архієрею для обмивання рук. Потім протодиякон, ставленик і всі іподиякони йдуть на солію, хрестяться перед Царськими вратами, кланяються святителю і входять у вівтар.

Коли ж ставленика немає, то під час виголосу священика: «Бо Тобі належить всяка слава. » всі, хто стоять на солії і біля кафедри, крім книгодержця, кланяються архієрею. Іподиякони і протодиякон йдуть до кафедри, архієрей миє руки. Священнослужителі в цей час ідуть у вівтар, цілують престіл і творять поклін архієрею. Царські врата зачиняються, сосуд з водою іподиякони забирають у вівтар.

Читець читає 18-ю кафізму. Після кожної «Слави» кафизми – малі єктенії, виголошуюються при відчинених Царських вратах. Виголоси єктеній виголошують по черзі священики у вівтарі.

Під час малих єктеній книгодержець подає святителю Чиновник для читання молитов.

Під час читання кафизми у вівтарі перший пресвітер послідовно покладає на дискос Ранішосвячений Святий Агнець (1-а «Слава»), триразово кадить з протодияконом Святі Дари на престолі (2-а «Слава») і переносить Святі Дари на жертовник за звичаєм (3 -я «Слава»).

Після виголосу останньої єктенії книгодержець, свічконосець і жезлоносець йдуть у вівтар. Два диякони з кадильницями виходять на солію і просять у архієрея благословення на кадіння.

Хор співає: «Господи, взиваю до Тебе, вислухай мене. »

Вхід здійснюється за звичайним порядком, і завжди з Євангелієм.

До вечірнього входу архієрей перебуває на архієрейському амвоні; в цей час царські врата закриті і відчиняються на всіх єктеніях. Вечірній і великий входи відбуваються так само, як на повній літургії, тільки на вечірньому вході, після виголошення протодияконом «Премудрість, станьмо побожно», священнослужителі співають замість «Прийдіть, поклонімось…» «Світло тихе…» – пісню, що прославляє Другу Особу Пресвятої Тройці – втіленого Сина Божого, Господа Ісуса Христа, Який явив людству Тихе світло Божественної слави Свого Небесного Отця. Доспівавши цю молитву, Архієрей та всі інші благоговійно схиляють голови [12, c. 944].
Вклонившись Євангелію і осінивши на чотири сторони дикирієм та трикирієм присутніх, архієрей разом зі священнослужителями входить у вівтар. При співі «Εις πολλα ετι, Δεσποτα!» («Іс полла еті, Деспота!») архієрей звершує кадіння. Після закінчення кадіння читець виходить на середину церкви перед амвоном, творить поклін, тримаючи книгу закритою. Протодиякон, ставши в царських вратах виголошує: «Будьмо уважні.». Архієрей з горнього місця виголошує: «Мир всім.». Протодиякон: «Премудрість.». Читець: «Прокимен псалом Давидів.». І виголошує той прокимен, який за уставом відповідає даному дню. Також протодиякон: «Премудрість.». Читець: «Буття читання.». Протодиякон: «Будьмо уважні.» І читається перша паремія з книги Буття. На час читання паремії Царські врата зачиняються. Після паремії – другий прокимен. Царські врата відкриваються.

Архієрей стає перед престолом, бере з рук протодиякона кадило і трикирій. Після закінчення другого прокимна протодиякон виголошує: «Повеліть.». Архієрей бере обома руками кадило і трикирій, стає перед престолом звернувшись на схід, і знаменуючи хрестообразно Святе Євангеліє голосно виголошує: «Премудрість, станьмо побожно» і, повернувшись обличчям на захід, до народу, стоячи в Царських вратах, промовляє: «Світло Христове просвіщає всіх», осіняючи при цьому кадилом і Трикирієм народ, що схилився до землі. Архієрей віддає кадильницю і трикирій. Царські врата знову закриваються. Читець: «Притч читання». Протодиякон: «Будьмо уважні», і читається друга паремія із книги Притч. Прокимни та паремії знаходяться в «Постових тріодях» [6], [7]. Після прочитання паремій, Архієрей говорить: «Мир тобі.». Читець відповідає: «І духові твоєму.». Протодиякон: «Премудрість.». Далі співаки, 1-й хор поперемінно з 2-им співають: «Нехай піднесеться молитва моя. ».

Архієрей, стоячи перед престолом, здійснює кадіння. При співі «Не схили серця мого у словах лукавства. » [10, c. 215] він відходить до жертовника, кадить Святі Дари, після чого віддає кадило протодиякону. Іподиякони знімають зі святителя омофор. На початку співу останнього вірша «Нехай стане молитва моя. », архієрей відходить до престолу і схиляє коліна. Після співу він виголошує молитву святого преподобного Єфрема Сиріна з трьома земними поклонами. Якщо є свято, то після молитви святого Єфрема Сиріна протодиякон виголошує: «Будьмо уважні». Архієрей йде на горнє місце, віддає омофор і читаються прокимен, Апостол і Євангеліє свята так само, як і на літургії святого Іоана Золотоустого.

Далі виголошується сугуба єктенія «Промовмо всі. » і єктенія за оголошених (з 4-ї седмиці Великого посту додається також єктенія за тих, хто готується до Святого Просвічення – Хрещення). Після «Усі оголошені, вийдіть. » один з дияконів здійснює кадіння престолу, взявши благословення на кадило у архієрея.

На початок виголосу «За даром Христа Твого . » протодиякон знімає з архієрея митру і кладе її на блюдо, покрите воздухом, яке несе потім диякон, а іподиякони виходять на солiю, до Царських врат, на обмивання рук архієрея.

Звичай обмивання рук під час Богослужіння прийшов до нас зі сходу і має древнє походження. Дуже довгий час на сході всі віруючі з особливого басейна або чаші обмивали собі руки та обличчя при вході в храм. Обмивання рук завжди складало дуже розповсюджену гігієнічну потребу, через гарячий клімат на сході, і було найкращим засобом підбадьорення після довгого шляху. Невипадково серед найголовніших умов гостинності вважалось за необхідне дати гостю обмити ноги, руки або обличчя [15, c. 204].

Після обмивання рук диякони покладають на архієрея малий омофор. До цього часу диякон, який звершує кадіння, повинен покадивши престол, Святі Дари на жертовнику і підійти до престолу, щоб покадити на архієрея і передню сторону престолу, оскільки кадіння вівтаря не звершується.

Хор в цей час співає: «Нині Сили Небесні з нами невидимо служать. ». Архієрей, звівши догори руки, тричі виголошує вголос: «Нині Сили Небесні з нами невидимо служать. », на що протодиякон відповідає: «З вірою і любов’ю приступимо. ». Треба сказати, що існує такий звичай, коли «З вірою і любов’ю приступимо. » промовляють всі диякони одночасно. Виголоси після молитви оголошених промовляються співслужителями за порядком старшинства. Виголос: «За даром Христа. » виголошує Архієрей та, поцілувавши престіл і благословивши співслужителів, відходить до жертовника і кадить Святі Дари. Іподиякони знімають з нього омофор і віддають диякону, що несе митру. Архієрей бере воздух, яким були покриті чаша (потир) та дискос зі Святими Дарами, і покладає його на ліве плече протодиякону, а першому і другому священику подає відповідно дискос і потир. Інші священики беруть хрест, лжицю, копіє та всі необхідні для здійснення Таїнства священні предмети.

Потім Архієрей приходить, після триразового прочитання: «Нині сили небесні…» і, поклонившись тричі до святого причастя, промовляє: «Боже очисти мене грішного», віддає митру, і віддає кадило протодиякону. Протодиякон хреститься. Тоді Архієрей, взявши обома руками воздух, покладає його на плече. Коли протодиякон відходить, перший архімадрит або інший предстоятель зі священиків підходить до Архієрея, і кланяється йому. Архієрей, взявши обома руками дискос, і цілуючи його, покладає його на голову архімандрита, нічого при цьому не кажучи. А архимандрит цілує руку Архієрея, підтримувану дияконами. Потім підходить наступний архимандрит, або ігумен, або протопресвітер, або ієрей і, поклонившись, приймає від Архієрея святий Потир, цілує його і потім руку Архієрея. Решта ж священнослужителів несуть хрест, лжицю, спис, губку, та інші священні предмети цілують руку Архієрея. Архимандрит виходить північними дверима, за ним слідують два диякона несучі ріпіди вище над св. дискосом і віють ними. Потім слідує інший архимандрит зі св. воздухом, без ріпід. Інші ж диякони виходять з митрою і омофором. Протодиякон виходить за дияконами з кадильницями. Також виходять: жезлоносец з пастирським жезлом і примікірій (свічконосець) з запаленою лампадою йдуть перед усіма. Протодиякон і архимандрити йдучи нічого не говорять. І виходить читець несучи жезл, і примікірій з лампадою перед царськими вратами, і Архієрею кланяються: і стають по обидва боки царських врат. Диякон з митрою і омофором входить у вівтар через Царські врата, архієрей цілує митру і омофор, а диякон – руку архієрея. Коли немає вільного диякона, митру і омофор архієрея несуть один чи два іподиякона, але входять вони у вівтар через південні двері. Народ під час великого входу схиляється перед Святими Дарами.

Іподиякони зі свічкою і жезлом встають за амвоном обличчям до Царських врат. Протодиякон повернувшись до Архієрея, кадить Архієрея. Архієрей стає перед царськими вратами і взявши кадило кадить св. Тайни тричі, зі страхом і благоговінням, і поклонившись, приймає дискос з голови архимандрита і цілує його, і показує його народу, нічого не кажучи. Потім увійшовши у вівтар, мовчки, поставляє його на престолі. Другий священик з Чашею входить у вівтар теж нічого не кажучи. І Архієрей поставляє його на престолі за звичаєм.

Слід зазначити , що існує також інша традиція коли Архієрей приймає від священика дискос зі Святими Дарами, показує його народу, кажучи: «З вірою і любов’ю приступимо…», і йде зі Святинею до престолу. Хор також співає: «З вірою і любов’ю приступимо. ». Всі диякони і священики входять у вівтар через Царські врата, рипідчики – через Дияконські двері. Старші іподиякони з дикирієм та трикирієм залишаються біля Царських врат.

Архієрей з того ж місця, де стоїть, благословляє співслужителів рукою, і бере покривці з дискоса, і з Чаші, і покладає їх на краю престолу за звичаєм. Бере воздух з плеча протодиякона, підносить на кадильницю з пахощами, мовчки покриває Дискос і Потир і, взявши кадило, кадить тільки Святі Дари, відразу ж віддає кадильницю, нікого іншого не кадять. Потім виголошує молитву святого Єфрема Сиріна з трьома поклонами. Коли Архієрей одягне на себе митру, за звичаєм, буває осінення народу дикірієм і трикірієм.

За літургією Ранішосвячених Дарів може відбуватися висвячення лише на дияконів. Якщо є ставленик на диякона, то на Архієрея покладають малий омофор. Хіротонія, як правило, відбувається відразу ж після молитви святого Єфрема Сиріна, після чого Архієрей осіняє народ.

Диякон вийшовши з вівтаря, і ставши на звичайному місці, виголошує єктенію: «Доповнімо вечірню молитву…» та інші. Архієрей молиться: «Боже Невимовних. » [11, c. 201]. Після ж єктенії Архієрей виголошує: «І сподоби нас, Владико, зі сміливістю. ». Народ співає молитву Господню «Отче наш…». Після виголосу диякона «Будьмо уважні.» протодиякон знімає з архієрея митру, іподиякони покладають на нього малий омофор, і архієрей, «перед покритими Божественними Дарми, з благоговінням і страхом великим поклавши руку, торкається Святих Дарів. Диякон підперезавшись орарем хрестоподібно і, схиливши голову, каже: «Будьмо уважні.», царські врата закриваються. Архієрей виголошує: «Ранішосвячене – Святеє святим».

Хор: «Єдиний Свят…». Архієрей же знімає святий воздух. Потім диякон входить у святий вівтар. Протодиякон же стає біля Архієрея і каже: «Роздроби владико Святий Хліб.». Архієрей розломлює з великою увагою Агнець на чотири частини, кажучи: «Розломлюється і розділюється Агнець Божий, розломлюваний і неподільний, що завжди споживається і ніколи не вичерпується, а причасників освячує». І вкладає частинку в Чашу (Потир), нічого не кажучи. А протодиякон вливає теплоту в Потир, також нічого не промовляючи. Потім Архієрей творить прощення зі співслужителями. Взявши одну частку Святих Таїн в праву руку, і схиливши голову, молиться за звичаєм: «Вірую Господи. » Також: «Вечері Твоєї тайної. »,«Нехай не в суд. ».

Архієрей причащається з непокритою головою, тому що він носить образ уже не Царя Слави Христа, а людини, яка підвладна немочам і проникнута смиренням [3, c. 448]. Потім підходить до святого дискоса і причащається Св. Тіла і Крові Господніх з розчуленням і благоговінням, промовляючи: «Чесне і Пресвяте і Пречисте Тіло і Кров Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа подається мені. ». Потім взявши губку, витирає руку, кажучи: «Слава Тобі Боже.» (тричі). І, поцілувавши губку, кладе її на місце. Взявши святу Чашу обома руками п’є з неї, нічого не кажучи. Потім витирає уста і св. Потир, який тримає в руках, і ставить його на св. трапезу. Після цього Архієрей вдягає митру. Протодиякон закликає одного з архимандритів, промовляючи: «Приступіть». Тоді підходить один архимандрит з лівого боку Архієрея, прихиливши голову і склавши долоні хрестоподібно (праву долоню зверху), каже: «Ось приступаю до безсмертного Царя і Бога нашого, і Подай мені Преосвященніший Владико, Чесне, і Всесвяте, і Пречисте Тіло і Кров Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.». Архієрей же, взявши трьома пальцями правої руки частку Чесного Тіла і Крові Христових, покладає в руки архимандрита або ієрея, кажучи: «Подається тобі. Чесне і Пречисте і Безсмертне Тіло і Кров Господа. ». Причащати дияконів і покладати їм Чесне Тіло і Кров Христові повинен архимандрит. Від святої ж Чаші причащає сам Архієрей архимандритів, ігуменів, протопресвітерів та ієреїв, нічого при цьому не промовляючи. А дияконів з Чаші причащає архимандрит, якому накаже Архієрей, нічого при цьому не промовляючи. Після причастя Архієрей миє руки і уста, стає біля святого престолу і говорить молитву подяки: «Дякуємо Тобі Спасе. ». Диякон, якому буде вказано споживати Святі Дари, в цей момент з Чаші не п’є, а після заамвонної молитви, і після споживання решти частинок святих Таїн. Протодиякон, взявши святий дискос, піднімає його над святою Чашою, і витирає губкою з великою увагою, занурюючи Святі Тайни всередину святого Потира, і поцілувавши святий дискос, покладає поблизу святої Чаші. Потім, взявши і покрівець, покриває святий Потир. На дискос покладає звіздицю, покрівці і воздух, нічого не промовляючи, і поклоняється тричі. Відкриваються царські врата.

Архієрей, взявши і поцілувавши святий Потир, віддає його протодиякону. Протодиякон, прийнявши його обома руками, цілує руку Архієрея і виходить через царські врата, піднісши святу Чашу і каже: «Зі страхом Божим. ». Співці ж співають: «Благословлю Господа. ». Потім Архієрей виходить з царських врат, благословляє народ трикирієм і дикирієм. Голосно виголошує: «Спаси Боже людей Твоїх. ». Хор повільно і милозвучно співає: «Ісполла еті деспота.». Архіпастир повертається знову до Святої Трапези (Престолу), осіняє співслужителів і віддає трикирій і дикирій. Потім бере Св. Потир з рук протодиякона і поставляє його на Святу Трапезу, прийнявши кадило кадить тільки Святі Дари (тричі) і відразу ж віддає кадильницю. Потім Архієрей бере святий дискос і покладає його на голову протодиякона. Протодиякон же, приймаючи його обома руками, відходить до жертовника, нічого не промовляючи, і ставить його там. Архієрей, прийнявши Святий Потир і, поцілувавши, віддає його першому архимандриту або ігумену, вимовляючи тихо: «Благословен Бог наш…».

Архимандрит, приймаючи його обома руками і поцілувавши його і руку Архієрея, повертається до царських врат, обличчям до народу, і виголошує велемовно: «Завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.» Відходить до святого жертовника, підтримуваний двома дияконами, і ставить його там. Співці співають: «Амінь.»,«Нехай наповняться уста. ». Потім протодиякон виходить північними дверима і, зупинившись на звичайному місці, виголошує: «Станьмо побожно, прийнявши. ».

Архієрей, творячи хрест Євангелієм над антимінсом, виголошує: «Бо Ти єси освячення. ». Хор: «Амінь.». Архієрей: «З миром вийдімо.». Хор: «З іменем Господнім.». Протодиякон: «Господу помолимось.». Хор: «Господи помилуй.». Виходить ієрей, стає на звичайному місці і читає заамвонну молитву: «Владико Вседержителю. ». Архієрей же говорить кінцеву молитву: «Господи Боже наш. ». І інше все за чином, як написано на літургії святителя Іоана Золотоустого. Потім виголошується останній відпуст, на якому закликаються: «Христос істинний Бог наш, Пречиста Діва Богородиця…» та інші святі угодники Божі згідно із днем поминання. Поминається також святитель Григорій Двоєслов, і всі святі, за молитвами котрих, Господь помилує і спасе нас, як Благий і Чоловіколюбець. Христос, Богоматір, а також святі угодники зображають собою Церкву, створену Спасителем через Духа Святого на Небі і на землі. А слова «спасе і помилує» нагадують нам про останні наші дні і Страшний суд [2, c. 78]. Цей відпуст читається до Страсної седмиці: в Страсну седмицю виголошується особливий відпуст.

Володіючи повнотою священичих дарів, архієрей може викладати пастирське благословення не однією, а двома руками. При цьому в присутності архієрея священики зовсім не подають благословення; вийняток робиться тільки для новорукоположенного ієрея (якщо відбувалася хіротонія). За богослужінням у присутності архієрея (навіть і не службового) ієрей не осіняє народ рукою. Особлива повага до єпископського сану підкреслюється тим, що на початку кадіння диякон кадить архієрея не просто тричі, а тричі по тричі [10, c. 203-241]. На Архієрейських богослужіннях (а також у кафедральних соборах і на архієрейських подвір’ях) звичайна формула прохання благословення на малих часах «іменем Господнім благослови, отче» замінюється на «іменем Господнім, Преосвященнійший (або Високопреосвященнійший, Блаженнійший, Святійший – в залежності від титулу архієрея) владико, благослови», а виголос у відповідь «Молитвами святих отців наших» – на «Молитвами святого Владики нашого» (це пов’язано з тим, що під згадуваними у виголосі «святими отцями» преподобні укладачі Типікону і Часослова мали на увазі не спочилих святих, а своїх духівників і в більш широкому значенні, всіх живих ченців). Крім того, після відпусту додається «Εις πολλά έτη, δέσποτα», а на многолітті поминається правлячий архієрей. В грецькій практиці після відпусту на Архієрейському богослужінні завжди співається: «Τον δεσπότην και αρχιερέα ημών, Κύριε, φύλαττε. Εις πολλά έτη, δέσποτα», архієрей виголошує: « Δι ‘ευχών των αγίων πατέρων ημών» (Молитвами святих отців наших), ієрей відповідає: «Δι’ ευχών των αγίου Δεσπότου ημών» (Молитвами святого владики нашого) [18, c. 575].

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Джерела
1. Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту. – К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2004. – 1416 с.
2. Минея Март. Ч.1. М.: Издание Московской Патриархии, 1984. – 421с.
3. Святейшаго Паисия, Патриарха Константинопольскаго, краткое изьяснение Божественной Литургии. // Писания святих отцов и учителей Церкви, относящиеся к истолкованию Православного Богослужения. СПб. – 1857. Т. 3. – С. 428–452.
4. Святий Ігнатій Богоносець, єпископ Антиохійський. // Мужі апостольські. К.: Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату. – 2010. – С.87–134.
5. Сочинения блаженного Симеона, архиепископа Фессалоникийского // Писания святих отцов и учителей Церкви, относящиеся к истолкованию Православного Богослужения. СПб. – 1856. – Т.2. – 545 с.
6. Тріодь постова. К.: Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату. – 2002. – 694с.
7. Тріодь постова. К.: Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату. – 2005. – Ч.2. – 355 с.
8. Часослов. – К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2006. – 391 с.
9. Чиновник архиерейскаго священнослужения, книга 1. – М.: Издание Московской Патриархии, 1982. – 252 с.
10. Чиновник архієрейського священнослужіння. К. : Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату. – 2005. – 495 с.
2. Література
11. Арранц М. Избранные сочинения по Литургике. Таинства византийского евхология. – М.: Иститут философии, теологии и истории св. Фомы. – 2003. – Т.1 – 616 с.
12. Булгаков С. Настольная книга для священно–церковно–служителей. М. – 1993. – Ч.1. – 944 с.
13. Гидулянов П. Митрополиты в первые три века христианства. М., 1905. (Ученые записки Императорского Московского университета: Юридического факультета; 25). М. – 1905. – 377 с.
14. Голубцов А., проф. Сборник статей по литургике и церковной археологи. Сергиев посад. – 1911. – 144 с.
15. Голубцов А., проф. Соборные чиновники и особенности службы по ним. М. – 1907. – 228 с.
16. Дмитриевский А. Ставленник: Руководство для священно–церковно–служителей и избранных в епископа, при их хиротониях, посвящениях и награждениях знаками духовних отличий, с подобним обьяснением всех обрядов и молитвословий. – К. – 1904. – 343 с.
17. Желтов М., свящ. Архиерейский чин Божественной Литургии: история, особенности, соотношения с ординарным («иерейским») чином. // Богословский сборник. М. – 2003. – №11. – С.192–224.
18. Желтов М., свящ. Архиерейское Богослужение. // Православная енциклопедия. – М. – 2009. – Т.3. – С. 566–575.
19. Желтов М., свящ. Встреча архиерея. // Православная Энциклопедия. М. – 2005. – С.721–723.
20. Желтов М., свящ. Новый источник по истории русского богослужения: Кавычный экземпляр «Чиновника архиерейского служения» 1677 г. // Вестник церковной истории. М. – 2006. – № 2. – С. 235–239.
21. Лебедев П. Наука о Богослужении Православной Церкви. М. – 1895. – Ч.1. – 160 с.
22. Настольная книга священнослужителя, Т.4. – Свято–Успенская Почаевская Лавра , 2007. – 760 с.
23. Настольная книга священнослужителя, Т.7. – Свято–Успенская Почаевская Лавра , 2007. – 787 с.
24. Нестеровский Епифаний. Литургика, или наука о Богослужении Православной Церкви Ч.1. – Курск, 1895. – 288с.
25. Субботин К.,священик. Руководство к изучению устава Богослужения Православной Церкви. – К., 2007. – 348 с.
26. Уминский А., прот. Божественная литургия. Обьяснение смысла, значения, содержания. – М, 2012. – 160 с.

протоієрей Миколай Капітула