ІНСТИТУЦІЙНА СТРУКТУРА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Інституційна структура Європейського Союзу є достатньо складною і розгалуженою. Вона спрямована на те, щоби поширювати цінності та реалізовувати цілі ЄС, забезпечувати інтереси громадян ЄС та країн-членів, а також гарантувати узгодженість, ефективність і послідовність політик та дій ЄС. У процесі європейської економічної інтеграції сформувалося сім основних інституцій, які мають статус органу і відображені в установчих документах ЄС:

• – Європейський Парламент (обирається народами держав-членів унаслідок прямого безпосереднього волевиявлення; виконує законодавчу, бюджетну і контролюючу функції);
• – Європейська Комісія (рушійна сила та виконавчий орган; відповідає за виконання рішень ЄС; контролює дотримання законів у країнах-членах і за необхідності, у випадку порушення країнами-членами своїх зобов’язань, звертається з позовами до Суду ЄС);
• – Рада ЄС (представляє уряди держав-членів; спільно з Європейським Парламентом виконує законодавчу та бюджетну функції);
• – Європейська Рада (вищий політичний орган ЄС, до складу якого входять голови держав та урядів країн-членів);
• – Суд ЄС (забезпечує дотримання права ЄС; його рішення мають обов’язковий характер);
• – Палата аудиторів ЄС (контролює управління фінансами; здійснює аудиторську перевірку бюджету ЄС та його інституцій);
• – Європейський центральний банк (визначає валютну політику країн-членів ЄС; встановлює процентні ставки і управляє офіційними резервами Європейської системи центральних банків; має виняткове право санкціонувати випуск банкнот у зоні євро).

Кожна інституція діє в межах повноважень, покладених на неї Договорами, та згідно із передбаченими в них процедурами, умовами та цілями. Інституції взаємодіють на засадах відкритої співпраці.

Є також чимало інших органів і установ, які допомагають досягненню цілей ЄС. З-поміж них можна вирізнити: дорадчі – Європейський економічний і соціальний комітет (висловлює позицію громадянського суспільства, працедавців, працівників з економічних і соціальних питань), Комітет регіонів (репрезентує регіональні та місцеві органи влади); фінансові – Європейський інвестиційний банк (фінансує інвестиційні проекти у сфері економічного розвитку ЄС і за його межами), Європейський інвестиційний фонд (сприяє розвитку малого бізнесу); міжінституційні – Європейська служба з питань зовнішньої діяльності, Євростат, Європейська школа адміністрації, Європейська агенція добору кадрів.

У інституційний структурі ЄС функціонують також спеціалізовані агенції, створені згідно з актами вторинного законодавства на виконання специфічних технічних, наукових або управлінських завдань. Вони поділяються на три категорії: регулюючі (агенції у справах політики безпеки та оборони, у справах правосуддя і внутрішніх справ, а також низка агенцій, що займаються окремими сферами політики ЄС), агенції й органи Євроатому, виконавчі агенції. Агенції розташовані в різних містах країн – членів ЄС. Виникнення нових агенцій неминуче супроводжується суперечками, позаяк це пов’язано зі створенням робочих місць і залученням коштів.

Європейський Парламент

Історія створення Європейського Парламенту невіддільно пов’язана з євроінтеграційними процесами, які розпочались у перше повоєнне десятиліття. Тоді було підписано Договір про створення ЄОВС, згідно з яким створена Загальна асамблея. Повноваження Асамблеї були обмеженими і зводилися переважно до контролю за діяльністю Верховного органу ЄОВС та окремими напрямами діяльності об’єднання. Далеким від досконалості був і порядок формування цього органу: хоча в Договорі про створення ЄОВС було передбачено, що депутатів Асамблеї обирають безпосередньо громадяни країн-членів, формування цього представницького органу здійснювалося непрямими виборами – 78 депутатів обирались зі складу членів національних парламентів.

Після набрання чинності Римських договорів у 1958 р. було прийняте рішення (Перша конвенція злиття) про створення єдиного представницького органу для трьох Європейських Співтовариств (ЄОВС, ЄЕС та Євроатому) – Європейської парламентської асамблеї. До її складу ввійшли 142 депутати, а перше засідання відбулось у Страсбурзі 19 березня 1958 р. Повноваженнями цього органу було здійснення контролю за виконавчими органами відповідних регіональних організацій та консультативні функції. Депутати Європейської парламентської асамблеї 30 березня 1962 р. прийняли рішення про зміну її назви на “Європейський Парламент”.

До 1979р. депутати Європейського Парламенту обиралися непрямими виборами: кожен національний парламент держав-учасниць у межах квот, відведених відповідній країні, обирав зі свого складу представників до Європейського Парламенту за системою, встановленою національним законодавством, і лише у вересні 1976 р. було прийняте рішення про загальні прямі вибори, яке було закріплене внутрішнім законодавством країн-членів лише у 1979 р.

Починаючи з 1979 p., Європейський Парламент обирають прямим загальним голосуванням. Рівень представництва тієї чи іншої держави залежить від кількості населення та від її впливу на вирішення спільних проблем країн – членів ЄС. При цьому невеликі держави отримують дещо більше місць, ніж могли б отримати за умови пропорційного представництва. Застосування принципу знижуваної пропорційності спрямоване на захист інтересів невеликих країн: мінімум представників від держави – 6, максимум – 96, причому загальна кількість депутатів не може перевищувати 750 осіб плюс Голова.

Розглянемо основні етапи розширення Європейського Парламенту:

• – 1 січня 1973 р. після приєднання до Європейського Союзу Данії, Ірландії та Великої Британії кількість членів Європейського Парламенту зросла зі 142 до 198 осіб;
• – 1 січня 1981 р. з приєднанням Греції склад Європейського Парламенту поповнився 24 делегованими грецьким парламентом представниками;
• – 1 січня 1986 р. депутатський корпус розширився з 434 до 518 осіб за рахунок нових, делегованих національними парламентами, представників (60 осіб від Іспанії та 24 особи від Португалії);
• – унаслідок об’єднання Західної та Східної Німеччини зросла їхня квота в Європарламенті з 87 до 99 мандатів;
• – у результаті підвищення народжуваності в окремих країнах – членах ЄС та відповідного збільшення населення у червні 1994 р. було обрано не 518, а 567 осіб;
• – розширення у 1995 р. унаслідок приєднання Австрії, Фінляндії та Швеції спричинило збільшення кількості місць у Європейському Парламенті до 626;
• – розширення ЄС 2004 р. за рахунок 10 нових країн-членів (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Литва, Латвія, Естонія, Кіпр, Мальта) зумовило розширення депутатського корпусу до 732 осіб;
• – у 2007 р. чисельність Європейського Парламенту зросла до 785 депутатів за рахунок нових, делегованих національними парламентами, представників (18 осіб від Болгарії та 35 осіб від Румунії);
• – на виборах 2009 р. до Європейського Парламенту було обрано 736 депутатів.

Вибори до Парламенту відбуваються раз на п’ять років. Кожний громадянин ЄС має право обирати та бути обраним незалежно від того, де він мешкає в ЄС. Отже, Парламент виявляє демократичну волю майже 500 млн громадян ЄС й представляє їхні інтереси під час обговорення питань з іншими інституціями ЄС.

Європейський Парламент засідає в Бельгії, Франції та Люксембурзі. Щомісячні пленарні сесії для всіх членів Європейського Парламенту відбуваються в Страсбурзі (Франція); засідання комісій і додаткові пленарні сесії – у Брюсселі (Бельгія), а в Люксембурзі розташовані адміністративні офіси Генерального секретаріату.

Щорічна сесія Європейського Парламенту розпочинається кожного другого вівторка березня. Також можуть скликатися позачергові сесії на вимогу більшості складу його членів, Ради ЄС чи Європейської Комісії.

Діяльність Європейського Парламенту складається з двох основних етапів:

• – підготовка пленарних сесій. Здійснюється членами Європейського Парламенту в різних парламентських комітетах, що спеціалізуються з конкретних питань діяльності ЄС, а також на основі звіту, підготовленого одним із членів комітету, якого називають доповідачем. Ці питання обговорюються також у політичних групах;
• – безпосередньо пленарні засідання. Щорічно у Страсбурзі відбувається 12 чотириденних, а у Брюсселі – 6 дводенних пленарних засідань. Засідання є відкритими для громадськості. На них Європейський Парламент розглядає законопроекти й голосує за внесення змін, перш ніж текст законопроекту буде прийнятий загалом. Серед інших питань порядку денного можуть бути обговорення “повідомлень” Європейської Комісії, які визначають її наміри у певній сфері, або запити до Європейської Комісії чи Ради ЄС з актуальних питань.

Чотири нові концепції розширення ЄС: чи підходять вони Україні

Вже незабаром Україна дізнається, чи погоджуються в ЄС на відкриття переговорів про вступ.

Попередні експертні очікування з цього питання цілком позитивні. Проте одночасно серед експертів і політиків активно дискутується питання послідовності заходів і кінцевої мети інтеграції України (а разом і інших кандидатів на вступ) до ЄС.

Більшість погоджується з тим, що модель “класичного приєднання” вже вичерпала свій потенціал. За цією моделлю країна-кандидат повинна відповідати Копенгагенським критеріям і вести переговори по більш ніж трьом десяткам розділам переговорів про вступ із впровадженням положень спільного законодавства ЄС.

Але фактично в останні роки ЄС більше вдавав, що веде переговори про вступ із такими країнами-кандидатами, як Сербія та Чорногорія, які, своєю чергою, лише вдавали, що проводять необхідні реформи.

Підтримання цієї фікції завдавало колосальної шкоди авторитету та довірі до процесу вступу та посилювало позиції скептиків щодо неготовності країн-кандидатів вступити до ЄС.

Тому як альтернативу було розроблено кілька концепцій послідовності та поступу на шляху країн-кандидатів до вступу до ЄС.

Серед них – концепція прискореного приєднання, концепція поетапного приєднання, концепція Європейської політичної спільноти, а також концепція чотирьох кіл членства.

Спробуємо розглянути їх, проаналізувавши, наскільки вони підходять для України.

“Приєднання через війну”

Найбільш простим і вигідним для нашої країни є підхід прискореного приєднання (fast-track accession або accession through war).

Він передбачає більш сприятливе ставлення ЄС до заявки на членство, виходячи з того, що держава-заявник веде пряму боротьбу за захист спільних європейських цінностей, визначених у статтях 2 і 21 Договору про ЄС.

Автори та прибічники цього підходу вважають, що якщо Україна веде відкриту війну з агресором, маючи на меті не лише захистити свій суверенітет і територіальну цілісність, а й убезпечити від руйнування спільні європейські цінності, то Україна мала б розраховувати на масштабну політичну, економічну, безпекову і гуманітарну підтримку з боку ЄС та його держав-членів.

“Приєднання через війну” могло б означати прискорення здобуття повноправного членства, або відтермінування певних стадій інтеграції (найбільш тривалих чи ресурсомістких) до сприятливіших часів.

Прибічники цієї концепції визнають, що в Україні має встановитися мир, перш ніж вона остаточно зможе вступити до ЄС.

Але, продовжують вони, ЄС має надати Україні швидку можливість для початку переговорів на знак солідарності з Україною і як сигнал Росії.

Наприклад, колишня єврокомісарка Сесілія Мальмстрьом переконує в тому, що слід якнайшвидше дати старт процесу переговорів про вступ України в ЄС.

Хоча й важко визначити, скільки часу займуть ці переговори, Україна мала б якнайшвидше скористатися перспективами секторальної інтеграції; вона вже добре інтегрована у внутрішній ринок ЄС в сферах телекомунікацій, фінансових послуг і морського транспорту; інші сектори мають відкриватися поступово – транспорт, дослідження та енергетика тощо.

Членство в чотири етапи

Альтернативна модель поетапного приєднання передбачає поступове відкриття для країни-кандидата зобов’язань і переваг членства в ЄС.

Таким чином, країна-кандидат отримує доступ до привілеїв члена Євросоюзу крок за кроком, із прийняттям європейського права, тобто acquis, та проходження інших важливих етапів процесу вступу.

Висновки Європейської Ради від 23-24 червня 2022 року закликали до прийняття підходу поетапної інтеграції щодо Західних Балкан, але згодом це формулювання, ймовірно, пошириться на Україну, Молдову та Грузію.

Серед політиків ЄС відкритим прибічником ідеї поетапної інтеграції є міністр закордонних справ Австрії Александер Шалленберг.

У документі, представленому міністрам закордонних справ ЄС у травні 2022 року, він запропонував запровадити такі складові цієї моделі:

(i) поступова інтеграція в єдиний ринок і такі сфери політики, як торгівля, клімат, енергетика, дослідження, охорона здоров’я, зовнішня діяльність та оборона,

(ii) поступовий доступ країн-кандидатів до фондів ЄС для активізації реформ,

(iii) регулярні запрошення країн-кандидатів на неформальні засідання Ради ЄС.

У теоретичному контексті найбільш опрацьовану версію цієї моделі запропонував професор Майкл Емерсон та його колеги. Вони вбачають за доцільне встановити 4 етапи процесу приєднання (початковий та проміжний етапи, нова держава-член та традиційне членство), кожен з яких буде пов’язаний з виконанням певних контрольних показників.

Етапи I і II є передвступними і успішність держави по кожному з 35 розділів приєднання має оцінюватися у вимірі кількісних показників; одночасно Єврокомісія буде щороку готувати підсумкові рейтинги якості досягнутих зрушень.

Входження до Етапу III з наданням статусу “нова держава-член” відбуватиметься тоді, коли держава-кандидат впровадить всі стандарти, необхідні для вступу. Цей етап передбачає отримання 100% фінансування від ЄС на душу населення, але певні обмеження зберігатимуться щодо участі у прийнятті рішень на рівні ЄС.

Етап IV відповідатиме умовам звичайного членства з повним спектром юридичних і фінансових переваг.

Джерело: M. Emerson, M. Lazarević, S. Blockmans and S. Subotić. A Template for Staged Accession to the EU

Обери свій рівень інтеграції

Ще однією впливовою концепцією розширення ЄС є концепція “4-х кіл членства” (4 tiers of membership), яку 19 вересня презентувала незалежна Німецько-Французька група експертів (“Група дванадцяти”) на трибуні Ради із загальних справ у Брюсселі.

Автори звіту передбачають створення 4-х рівнів або кіл членства, два з яких знаходяться поза межами ЄС.

При цьому новим членам планується надати право обирати будь-який рівень інтеграції.

1. внутрішнє коло, члени якого мають ще тісніші зв’язки, ніж ті, що пов’язують ЄС (наприклад, єврозона);
2. сам ЄС;
3. асоційовані члени (мають лише спільний внутрішній ринок);
4. коло нової Європейської політичної спільноти.

Таким чином “Група дванадцяти” вбачає майбутнє євроінтеграції на чотирьох різних рівнях, кожен з яких має свій баланс прав і обов’язків.

1. Внутрішнє коло: члени єврозони та Шенгенської зони вже реалізували цю форму глибшої інтеграції. Крім того, вже існує кілька прикладів розширеної співпраці, включаючи оборонний союз PESCO.

Подібні коаліції зацікавлених учасників можуть мати місце в ширшому діапазоні сфер (клімат, енергетика, спільні податки тощо).

2. Коло Євросоюзу: усі нинішні та майбутні держави-члени ЄС підпорядковуються єдиним політичним цілям для дотримання статті 2 Договору ЄС, вони є учасниками політики перерозподілу, роблять внески та отримують трансферти із фондів солідарності ЄС. Нинішні компетенції інститутів ЄС формують базові засади європейської інтеграції.

3. Асоційоване членство – це перше зовнішнє коло щодо звичайного членства. Асоційовані члени не зобов’язані дотримуватися правил тіснішої інтеграції, а основним їх обов’язком є дотримання загальних принципів і цінностей ЄС – демократії та верховенства права.

Основною сферою взаємодії є спільний ринок. Інституційно асоційовані члени не будуть представлені в Європарламенті чи Єврокомісії, але матимуть право виступу в Раді. Асоційовані члени робитимуть внески до бюджету ЄС, але в менших обсягах, ніж на І чи ІІ рівні (наприклад на покриття спільних інституційних витрат), і з отриманням менших переваг (відсутність доступу до фондів солідарності та аграрних фондів).

4. Європейська політична спільнота (ЄПС): друге зовнішнє коло або IV рівень членства не передбачає тісної інтеграції з введенням обов’язкового законодавства ЄС і отриманням доступу до спільного ринку. Натомість воно зосереджується на геополітичному зближенні та політичному співробітництві в сферах взаємних інтересів – безпека, екологічна політика

Джерело: Report of the Franco-German Working Group on EU Institutional Reform

Варто нагадати, що Ініціатива Європейської політичної спільноти була запропонована президентом Франції Еманюелем Макроном у травні минулого року, під час головування Франції у Раді ЄС.

Він окреслив бачення ЄПС як нової політичної платформи, відкритої для європейських держав, що поділяють спільні демократичні цінності та прагнуть зміцнити політичні, економічні, культурні та безпекові зв’язки. ЄПС у баченні Макрона покликаний був створити форум для координації, ухвалення рішень і співпраці за окремими проєктами, а також для реакції на виклики, з якими стикаються всі європейські країни.

Опції для України

Неупереджений аналіз запропонованих концепцій вступу до ЄС говорить про те, що інтересам України найбільше відповідав би варіант швидкого повноцінного членства з отриманням всіх його переваг.

На підтвердження даної тези слід згадати дослідження Віденського інституту міжнародних економічних досліджень, яке показує, що за 4 роки після вступу до ЄС ВВП на душу населення збільшився на 29% у Чехії, на 19% в Угорщині, на 32% у Польщі й на 44% у Словаччині; в країнах Балтії цей же показник зріс на 63% в Естонії, на 58% в Латвії та на 52% у Литві.

Вчені встановили, що основними рушійними силами економічного зростання в країнах, які вступили до ЄС, були масштабний приплив прямих інвестицій, збільшення державних видатків і вдосконалення інститутів. При цьому вступ до ЄС позитивно вплинув на кожен із названих чинників зростання, а трансферти ЄС стали однією з головних детермінант підвищення рівня доходів у нових членах.

Попри свою привабливість, сценарій прискореного вступу України до ЄС поки що не є реалістичним чи готовим до впровадження у перспективі 2-3 років. Адже він передбачає як проведення глибоких інституційних реформ в Україні, так і адаптацію самого ЄС до нової хвилі розширення.

Тому на шляху до кінцевої мети новий зміст інтеграційної політики України та ЄС мав би забезпечувати матеріалізацію здобутків від зближення та ефективне включення України до більшості програм ЄС.

Звичайно, проміжні варіанти інтеграції не можуть бути замінниками повноцінного членства. Але дійти до своєрідного напівчленства Україна змогла б набагато швидше. А повне членство у ЄС у такому випадку виступало б кінцевою метою реформування і поступу вперед.

У цьому контексті досить привабливою для України є концепція поетапного приєднання.

Включення України до схем регіональної та промислової політики ЄС, інфраструктурних ініціатив, секторальних програм ЄС та розширення доступу до бюджету ЄС ще на ранніх етапах інтеграції даватиме своєрідну винагороду за реформаторські зусилля.

Це швидко матеріалізуватиметься у видиме зростання добробуту.

Важливий момент – при зовнішній схожості концепцій “поетапної інтеграції” та 4-х кіл членства, остання для України є менш вигідною.

Адже ІІІ рівень інтеграції (асоційоване членство) не передбачає участі у політиці вирівнювання ЄС, хоча і вводить обов’язки сплати членських внесків. Держава – асоційований член не матиме також права голосу у багатьох органах ЄС. Не гарантованим є й перехід асоційованого члена до І чи ІІ кола інтеграції, тобто у статус члена.

У цьому зв’язку прем’єр-міністр Денис Шмигаль вже зробив політичну заяву про те, що Україна не погодиться з “членством другого сорту”.

Аналогічно й концепція Європейської політичної спільноти без ентузіазму сприймається Україною та іншими державами-кандидатами, які небезпідставно побоюються, що ЄПС може або підірвати їх наміри, або навіть стати альтернативою членству в ЄС, як це раніше відбувалося з Європейською політикою сусідства.

Таким чином, Україна повинна прагнути і вживати всіх необхідних заходів для здобуття повноправного членства в ЄС – прискореного чи поетапного.

Але одночасно – не варто ігнорувати готовність самого ЄС включити до свого складу нових членів.

Україна навряд чи зможе розраховувати на прискорене членство в ЄС, виходячи не тільки з власної спроможності досягти визначених критеріїв, але й можливостей самого ЄС ефективно інтегрувати нових членів.

Тому багато чинників указують на те, що найбільш бажаною для України була б модель поетапного приєднання з досягненням до 2030 року IV, тобто – остаточного, етапу членства.

Автор: Тетяна Богдан,

директор з наукової роботи Growford Institute

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Час роботи бірж світу: розклад і особливості торгових сесій

У цій статті ми детально розглянемо час роботи світових бірж, а також розпишемо основні моменти, які потрібно знати трейдеру, щоб вибудувати свою стратегію торгівлі максимально ефективно.

Біржові торги є життєво важливою складовою світової економіки. Для трейдерів, інвесторів і брокерів розуміння часу роботи бірж світу стає невід’ємним елементом успіху в цій сфері.

У сучасному світі дедалі більше людей цікавиться інвестиціями та фінансами, і навичка торгівлі на біржі стає дуже цінною. Час відкриття і закриття біржі, періоди найбільшої активності — всі ці аспекти відіграють значну роль у процесі торгівлі.

Вступ до теми: час роботи бірж світу

У цьому розділі ми познайомимося з основною темою нашої статті – “час роботи бірж світу”. Зануримося у світ глобальних фінансів і розглянемо, як працюють найбільші торгові майданчики, а також дізнаємося, чому важливо знати їхній робочий графік.

Щодня, з моменту відкриття біржі до її закриття, відбуваються тисячі угод. Люди та компанії з різних куточків світу купують і продають акції, облігації, товари та безліч інших активів. Однак усі ці операції відбуваються не одночасно.

Час роботи кожної біржі залежить від багатьох факторів, включно з географічним розташуванням та особливостями регіональних ринків.

Графік роботи бірж світу: від Токіо до Нью-Йорка

Біржі працюють відповідно до сво го робоч ого графік у , який визначається багатьма факторами, включно з місцевим часом і специфікою фінансових ринків. Кожна біржа має свої години роботи, і вони можуть значно відрізнятися залежно від регіону.

Для успішної торгівлі на біржі необхідно враховувати не тільки ці відмінності в часі, а й особливості кожної торгової сесії.

Час роботи біржі: піки та спади активності торгів

Торгові сесії — це періоди, коли основні фондові біржі у світі відкриті для бізнесу. Існують три основні торгові сесії: азіатська, європейська та американська.

• Азіатська сесія починається о 23:00 за Гринвічем (GMT) з відкриття біржі в Токіо. Ця сесія складається з ринк ів таких країн, як Японія, Китай, Австралія, Нова Зеландія і Росія. Азіатська сесія вважається найспокійнішою і менш волатильною, що може бути привабливим для нових трейдерів.
• Європейська сесія починається о 7:00 GMT з відкриття біржі в Лондоні. У цю сесію входять також ринки Франції, Німеччини та інших європейських країн. Ця сесія вважається найбільш волатильною, оскільки вона збігається з другою половиною азіатської сесії та першою половиною американської.
• Американська сесія починається о 13:00 GMT з відкриття біржі в Нью-Йорку. Включає ринки Канади та інших країн Північної та Південної Америки. Американська сесія також досить волатильна, особливо в перші години, коли вона збігається із закриттям європейської сесії.

Кожна з цих торгових сесій має свої особливості та відрізняється за рівнем волатильності та активності. Для оптимізації стратегії торгівлі трейдерам важливо знати розклад роботи цих бірж і вміти пристосовуватися до змін на ринку під час кожної із сесій.

Початок торгів на графіку завжди супроводжується сплеском волатильності активу

Отже, чому важливо знати час роботи бірж? По-перше, це дає змогу трейдерам планувати свої операції та будувати ефективні торгові стратегії. По-друге, час відкриття і закриття біржі часто супроводжується підвищеною волатильністю на ринку, і це може надати додаткові можливості для торгівлі.

Робочі години бірж у США

У цьому розділі ми звернемо увагу на час роботи американських бірж. Розглянемо робочі години найбільших бірж у США (Нью-Йоркська фондова біржі (NYSE) і NASDAQ), а також дізнаємося, які особливості торгівлі існують у ці періоди.

США є одним із провідних фінансових центрів світу. Американські біржі приваблюють трейдерів з усього світу. Ключовими торговими майданчиками є Нью-Йоркська фондова біржа (NYSE) і NASDAQ . Час роботи NYSE і NASDAQ починається о 9:30 за східним часом (ET) і закінчується о 16:00 (ET).

NYSE і NASDAQ — найбільші біржі США

На NYSE і NASDAQ також є “передринкові” і “післяринкові” години торгівлі. Передринкова сесія починається о 4:00 ET і закінчується до відкриття основного торгового сеансу о 9:30 ET, а післяринкова — починається із закриття основного сеансу о 16:00 ET і триває до 20:00 ET.

Активність на ринку варіюється протягом дня. Зазвичай спостерігається підвищена активність і волатильність на початку торгового дня — з моменту відкриття американської біржі, а також наприкінці торгів — перед закриттям.

Це пов’язано з тим, що трейдери активно реагують на новини та дані, що надходять до початку торгів, і прагнуть закрити свої позиції перед кінцем торгового дня.

Графік волатильності на NYSE і NASDAQ протягом торгового дня

Торгові сесії на цих біржах призупиняються в певні американські свята, такі як День незалежності, День подяки та Різдво. Крім того, біржа може бути тимчасово закрита в разі надзвичайних обставин, таких як значні економічні новини або натуральні катастрофи.

Облік часу роботи американської біржі, розуміння динаміки ринку і важливих часових позначок допомагає трейдерам створювати ефективні стратегії та максимізувати свій прибуток.

Робочі години бірж у Європі

У цьому розділі ми розглянемо робочий час ключових європейських бірж і особливості торгівлі в ці періоди. У фокусі уваги — Лондонська фондова біржа (LSE) і Франкфуртська біржа (FWB).

Європейські ринки відіграють центральну роль у світовій економіці, привертаючи до себе безліч інвесторів і трейдерів. Вони є своєрідним мостом між азіатськими та американськими ринками через географічне положення і часові рамки роботи.

Європейський ринок охоплює безліч фондових бірж. Це і Лондонська фондова біржа (LSE) у Великій Британії, Euronext , яка об’єднує кілька країн на місці з Францією, Нідерландами, Бельгією та Португалією, і Франкфуртська фондова біржа (FSE) у Німеччині.

Робочий час європейських бірж варіюється залежно від країни, але більшість з них починають роботу близько 8:00 або 9:00 за місцевим часом і закінчують близько 16:30 або 17:30.

Наприклад, час роботи Лондонської біржі — з 8:00 до 16:30 за Гринвічем, тоді як Франкфуртська біржа відкрита з 9:00 до 20:00 за центральноєвропейським часом.

Лондонська фондова біржа — найбільший торговельний майданчик Європи

Особливо важливими є періоди, коли час роботи європейських бірж перетинається з часом роботи бірж інших регіонів (Азії або Америки). Ці періоди часто характеризуються підвищеною волатильністю та ліквідністю через одночасну участь у торгах трейдерів з різних частин світу.

Європейські біржі закриваються в певні свята, і це важливо враховувати під час планування торгової активності. Найбільші свята :

• Новий рік (1 січня).
• П’ятниця Страсного тижня (дата варіюється, але зазвичай потрапляє на березень або квітень).
• Великдень (дата варіюється, але зазвичай припадає на березень або квітень).
• День праці (1 травня).
• Різдвяний день (25 грудня).
• Боксинг-дей (26 грудня).

Деякі біржі можуть працювати скорочений день напередодні цих свят. На європейських біржах можуть бути спеціальні торгові сесії, коли торги проводяться поза основними годинами роботи. Також передбачені перерви протягом дня.

Робочі години бірж в Азії

У цьому розділі ми зосередимося на робочому часі азіатських бірж та особливостях торгівлі на цих платформах. Ключові майданчики — Токійська і Шанхайська біржі (TSE і SSE).

Азіатський фондовий ринок містить кілька великих бірж: Tokyo Stock Exchange в Японії, Shanghai Stock Exchange і Hong Kong Stock Exchange у Китаї, а також Bombay Stock Exchange в Індії.

Ці майданчики працюють за унікальними графіками, які враховують місцевий час і громадські свята. Головні фондові біржі Азії розпочинають роботу рано вранці за місцевим часом і продовжують до вечора, проте часові рамки можуть варіюватися залежно від країни.

• Токійська біржа , одна з найбільших у світі, починає свою торговельну сесію о 9:00 за місцевим часом і продовжує до 15:00, з перервою на обід з 11:30 до 12:30.
• Шанхайська біржа , ще один важливий учасник, відкривається о 9:30 і закривається о 15:00, також з обідньою перервою.

Як і у випадку з іншими ринками, періоди, коли робочий час азіатських бірж перетинається з годинами роботи європейських або американських майданчиків, характеризуються підвищеною волатильністю.

Такі періоди пропонують унікальні можливості для трейдерів, які можуть використовувати відмінності в часових поясах для своєї стратегії.

Токійська фондова біржа — найбільша в Азії

Однак торгівля на азіатських біржах також вимагає врахування низки специфічних особливостей. Наприклад, азіатські ринки часто реагують на економічні новини та події в регіоні, які можуть відбутися поза годинами роботи західних бірж. Важливо знати та враховувати свята і неробочі дні, які можуть відрізнятися від західних:

• Новий рік (1 січня).
• Місячний Новий рік (дата варіюється, але зазвичай у січні або лютому).
• День весняного рівнодення в Японії (21 березня).
• Золотий тиждень у Японії (зазвичай починається в останній день квітня і триває до початку травня).
• День пам’яті в Японії (15 серпня).
• День подяки праці в Японії (23 листопада).
• Різдво (25 грудня).

Особливу увагу варто приділити азіатським валютам (японська єна або китайський юань), які можуть значно коливатися протягом дня. Це може надати додаткові можливості для валютних трейдерів і тих, хто торгує на міжнародних ринках.

Тихоокеанська торгова сесія

Терміни “Тихоокеанська сесія” і “Азіатська сесія” іноді використовуються взаємозамінно, що може внести деяку плутанину. Однак у більш суворому сенсі ці дві сесії різні.

• Тихоокеанська сесія починається з відкриття торгових майданчиків в Австралії та Новій Зеландії, і охоплює торгівлю в цих регіонах. Це відбувається зазвичай о 22:00-23:00 за Гринвічем.
• Азіатська сесія починається пізніше, коли відкриваються ринки в Токіо, Гонконзі та Сінгапурі. Це зазвичай відбувається близько 00:00 за Гринвічем.

Тихоокеанська вважається найменш активною з усіх сесій. Проте вона може запропонувати певні можливості для трейдерів, особливо коли відбуваються важливі економічні події в Австралії, Новій Зеландії або Японії.

Основні валютні пари, якими торгують у цей період, включають австралійський долар (AUD), новозеландський долар (NZD) і японську єну (JPY).

Час перетину торгових сесій — період найбільшої волатильності торгів

Підсумок: Тихоокеанська сесія є частиною ширшої Азіатської сесії, що охоплює активність на фінансових ринках східної Азії та південно-східної Азії, а також в Австралії та Новій Зеландії.

У неробочі години спостерігається вузький коридор руху цін — активні дії на ринку припиняються до відкриття нової торгової сесії

Інший важливий фактор — це міжнародні події. Глобальні економічні новини, політичні рішення та фінансові кризи можуть сильно вплинути на волатильність ринку і навіть призвести до тимчасового призупинення торгів.

Не менш важливим фактором є розклад торгових сесій. Багато бірж ділять торговий день на кілька сесій, кожна з яких може мати свої особливості. Наприклад, сесія відкриття, коли інвестори реагують на новини та дані, представлені після закриття біржі попереднього дня, і основна торгова сесія, коли активність досягає свого піку.

Розуміння цих чинників і вміння застосовувати фундаментальний аналіз дає змогу трейдерам краще розуміти динаміку фондового ринку та оптимізувати свої торгові стратегії.

Як правильно вибрати час для торгівлі на біржі?

Вибір правильного часу для торгівлі на біржі — ключовий елемент успішної торгівлі. У цьому розділі ми обговоримо основні фактори, які слід врахувати під час вибору часу для торгівлі, і представимо покроковий гайд з цього питання.

Час торгівлі на біржі залежить від кількох ключових чинників, включно з типом активів, що торгуються, волатильністю ринку, поточними глобальними подіями та часовим поясом трейдера.

Приклад : якщо ви торгуєте акціями, то найкращий час для торгівлі зазвичай припадає на початок і кінець торгової сесії, коли волатильність найвища.

Якщо ж ви торгуєте на валютному ринку, важливо враховувати час роботи основних валютних бірж.

Наприклад, валютні пари, пов’язані з євро або британським фунтом, будуть найактивнішими під час роботи європейських бірж, тоді як валютні пари, пов’язані з японською єною або австралійським доларом, -— під час роботи азіатських бірж.

Графік роботи основних торгових сесій

Основні кроки при виборі часу для торгівлі на біржі:

1. Визначте ваш тип торгівлі. Ви торгуєте акціями, валютами, сировинними товарами або похідними фінансовими інструментами? Ваш тип торгівлі впливатиме на оптимальний час для торгів.
2. Вивчіть графік роботи біржі. Дізнайтеся, в який час відкривається і закривається біржа, на якій ви збираєтеся торгувати. Це допоможе вам визначити ключові моменти торгового дня.
3. Слідкуйте за новинами та подіями . Фінансові новини та глобальні події можуть мати значний вплив на волатильність ринку. Слідкуйте за новинними трендами, щоб уловлювати потенційні торгові можливості.
4. Врахуйте ваш часовий пояс. Якщо ви торгуєте на іноземній біржі, врахуйте різницю в часі. Ви можете скористатися конвертером часу, щоб дізнатися, коли починається і закінчується торгова сесія.
5. Оцініть волатильність ринку. Волатильні періоди можуть пропонувати більше можливостей для торгівлі, але також становлять більший ризик.

Розуміння цих чинників та їх використання у виборі часу для торгівлі на біржі може істотно поліпшити ваші торгові результати.

Висновок

Знання часу роботи бірж — найважливіший аспект, який кожен трейдер повинен засвоїти. Час роботи найбільших торгових майданчиків визначає моменти підвищеної активності та волатильності, які можуть створити сприятливі умови для укладення угод.

Врахування часових рамок допомагає оптимізувати свою стратегію та адаптуватися до різних ринкових умов і сесій.

Деяким трейдерам подобається торгувати під час відкриття ринку, коли волатильність є найвищою, тоді як інші віддають перевагу більш стабільним періодам у середині торгової сесії.

Торгівля на міжнародних ринках може вимагати гнучкості та адаптації свого розкладу під робочі години бірж в інших країнах.