Ярослав чи Володимир — хто збудував Софію Київську?

Відкриття науковців Національного заповідника «Софія Київська» може посварити вітчизняних істориків. Завідувачці відділу науково-історичних досліджень, доктору історичних наук Надії Нікітенко вдалося визначити з точністю до дня дату заснування столичної святині. І все б нічого, якби дата більш як на двадцять років не розходилася зі знаним з підручників історії 1037 роком. Більше того, твердження, що освячення початку будівництва відбулося 4 листопада 1011 року (завершення — 11 травня 1018-го) ставить під сумнів список діянь Ярослава Мудрого, який, виходить, лише завершив справу свого батька Володимира Великого. На чому базується сенсаційне відкриття та чому багато хто з науковців не хоче змінювати хрестоматійну дату, «Голос України» запитав у Надії НІкІтенко.

— Володимир Великий замість Ярослава Мудрого, 1018 рік замість 1037-го. На чому конкретно ґрунтуються такі сенсаційні висновки?

— Хоча 1037 рік став хрестоматійною датою, увійшовши в усі підручники, однак сама Софія говорить про інше. Річ у тім, що я вивчаю собор уже три десятиріччя. Розпочала дослідження з вивчення живопису собору: мозаїк та фресок. І звернула увагу на те, що вони прославляють не Ярослава, а Володимира Святославовича та його дружину княгиню Анну. Тим часом відомо, що у всі часи твори мистецтва прославляли своїх замовників. Однак найголовніше, що ми з провідним науковим співробітником заповідника, кандидатом історичних наук В’ячеславом Корнієнком знайшли цілу низку дуже ранніх датованих графіті. Серед них особливо цікавлять нас найбільш ранні зі знайдених на сьогодні дат (1018—21 і 1022 роки) — вони перекреслюють можливість виникнення собору у 1037 році і незаперечно підтверджують факт початку його будівництва саме за Володимира. Річ у тім, що графіті написано на фресках, а це означає, що до часу їх написання собор уже був не лише збудований, а й прикрашений мозаїками і фресками.

Звичайно, графіті досліджували й раніше, проте досить вибірково. Зараз ми дотримуємося іншої методики — суцільно вивчаємо ці написи. На сьогодні досліджено більш ніж 2000 графіті. Однак ми очікуємо, що їх буде не менше п’яти тисяч, тож цікаві відкриття попереду.

Та вже те, що є в нас сьогодні, дозволяє з абсолютною впевненістю сказати: Софійський собор був побудований за Володимира Хрестителя. Більше того, нам удалося точно визначити дату його виникнення за допомогою Святців, у яких збереглися дні освячення Софії. Відтак ми змогли зробити висновок, що столичну святиню було закладено 4 листопада 1011 року (за Володимира), а освячення престолу і перша літургія відбулися 11 травня 1018 року (за Ярослава). Тобто Ярослав закінчив справу свого батька: він завершив фресковий розпис. Ось і Київський митрополит Іларіон, сучасник зведення храму, підтверджує це у своєму «Слові про Закон і Благодать».

— Чимало вчених як беззаперечний контраргумент наводять «Повість минулих літ». Хто ж викликає більше довіри — літописець чи невідомий автор графіті?

— Окрім графіті, я ретельно дослідила й усі пов’язані з цією проблемою писемні джерела, доступні нам, і дійшла висновку, що літописи не дають точної дати заснування собору: Новгородський згадує 1017 рік, а «Повість минулих літ» — 1037-й. Однак є ціла низка пізньосередньовічних джерел, які підтверджують знайдені написи. Це свідчення Мартина Груневега та Еріха Лясоти — мандрівників, які відвідали Київ наприкінці XVІ ст. Крім того, Київський митрополит Петро Могила у 1634 році зробив під центральним куполом свій ктиторський напис, який гласив, що храм почав будуватися 1011 року. Такий само напис був і над головним входом собору. І навіть у XVІІІ столітті його вважали легітимним — про це ми знаємо зі статистичних описів Київського намісництва.

Але все-таки найцінніше свідчення — саме графіті і живопис собору, які ніколи не виправлялися і не писалися заднім числом. Це сакралізовані тексти, покликані внести у вічність подію, про яку говорять.

— Однак до згоди у цьому питанні все ще далеко: хтось приймає нове датування, інші — не бажають і чути про це.

— Наші опоненти відмовляються від того, що говорить сама Софія. По-перше, це консерватизм мислення. Дуже важко відмовлятися від старого й приставати на нове. Річ у тім, що ці науковці обстоюють свою, заявлену у власних дисертаціях і книжках концепцію історії собору, згідно з якою Софію зведено протягом 1017—1037 років. Дуже прикро, але науковці, які заявляють, що володіють істиною в останній інстанції, навіть не прийшли і не поцікавились цими графіті. Жодної спростовуючої наукової статті ними не опубліковано, хоча ми провели цілу низку міжнародних конференцій, широко опублікували графіті, я захистила докторську дисертацію.

По-друге, раніше у нас не було таких достовірних даних, як згадані датовані графіті, — сьогодні вони є. І закривати очі на ці факти антинауково і просто злочинно. Ці науковці посилаються лише на літописи, але ж літописи — це тенденційні документи. І якщо подивимося на «Повість минулих літ», то побачимо, що вся друга половина княжіння Володимира Хрестителя наче випала з тексту — залишилися самі дати. Дані, не вигідні для Ярослава, вилучено. Річ у тім, що він отримав київський стіл не за заповітом батька, а, можна сказати, був узурпатором, тож треба було довести, що саме він — легітимний і найбільш гідний послідовник Володимира.

— Прийняття нової дати на офіційному рівні тягне за собою досить багато змін: від двогривенної купюри до підручників з історії.

— Я думаю, головне — щоб цю ідею сприйняло суспільство. Нехай це будуть наукові конференції чи публікації — ми готові представляти наші аргументи на будь-якому рівні. Дуже важливо й те, що ЮНЕСКО на 35-й сесії прийняло нове датування. Чим це важливо? Донині вважалося, що вся державність і культура приходили до нас з півночі: прийшов Новгородський князь Ярослав і побудував нам Софію, а насправді вона стояла вже тут до нього. А собор — це візитна картка державності, і він говорить про те, що наша писемність, культура, державність досягли такого злету ще до Ярослава.

— Відповідно до календаря ЮНЕСКО на 2011 рік, наступного року святкується 1000-ліття Софії Київської. Чи плануються якісь заходи?

— Плануємо провести міжнародну наукову конференцію, випустити цілий цикл публікацій і книжок. Будуть і культурні заходи, цикл реставраційних і ремонтних робіт. А це піде на користь не лише Софії, а й усьому суспільству. Адже це така гордість — володіти пам’яткою тисячолітньої давнини, що повністю збереглася.

Образ Софії в комедії Грибоєдова «Лихо з розуму»

Софія Павлівна Фамусова є головною героїнею комедії Грибоєдова «Лихо з розуму». Дівчина наділена дуже суперечливим характером. Одного разу Гончаров І.А. помітив, що в Софії змішалися хороші манери і брехня, гострий розум і відсутність будь-яких переконань. Вона не була «стандартом» дівчата тодішнього суспільства. Саме за це її і полюбив Чацький.

Грибоєдов показує нам Софію, як дуже розумну і освічену дівчину, здатну по-справжньому переживати свої емоції. Їй не чуже співчуття і любов усім серцем. Софія Павлівна дуже любила читати твори французьких письменників і поетів. Дівчина була дуже мрійлива і чутлива. Оточуючих вона сприймала через призму романтичних творів. Швидше за все, саме тому Софія звернула свій погляд на Молчалина, адже він так був схожий на її улюблених літературних героїв. Крім того, будучи владною жінкою, Софія потребувала людину, яка буде слухати її у всьому. Молчалін виявився саме таким.

Зблизившись з Чацький, Грибоєдов показує нам ще одну сильну рису характеру Софії. У своєму юному віці дівчина була незалежна у своїх судженнях і думці щодо подій. Чацкий бачив це і дуже цінував. Він вважав Софію своїм єдиним другом і однодумцем.

Після приїзду в Москву, Чацкий зауважує, що Софія почала змінюватися під впливом оточуючих. Це дуже засмутило Чацького. Але Софія стурбована зовсім з іншого приводу. Життя піднесла їй урок. Виявляється, тюрмі був поруч з дівчиною, тільки заради того, щоб отримати високий чин. У цей момент вона втратила такого «бажаного» чоловіка. Софія не може, та й не хоче бути з Чацький. Це не зручний для неї людина. Але саме він відкрив її очі на події, що відбуваються. Намалювавши собі романтичний образ, дівчина вибирає його. Через що дівчина страждає найбільше.

Грибоєдов показав нам Софію Павлівну, як драматичний образ. Завдяки своїм характером дівчина була дуже схожа на Чацького, але в кінцевому підсумку стала його противником. Саме тому образ Софії є ​​одним з найоригінальніших жіночих образів в російській літературі.

Унікальні фрески і таємнича бібліотека Ярослава Мудрого: що варто знати про Софіївський собор

Знайомство туристів із культурою України починається із Софіївського собору. Відвідавши цю величезну споруду, гості та жителі столиці можуть доторкнутися до історії предків, насолодитися могутньою красою та розкішшю заповідника.

Коротко про Софіївський собор

Софія Київська є однією з небагатьох уцілілих будівель часів Київської Русі, що розташована у самому центрі столиці України. Цей собор має декілька назв: “Свята Софія Київська”, “Софійський собор”, “Софіївський собор”, “Собор святої Софії – Премудрості Божої”, “Софійський музей”, “Національний заповідник Софія Київська”.

Назва храму походить від імені “Софія”, що перекладається з грецької як “мудрість”. Собор був найголовнішою християнською святинею Східної Європи та історичним центром Київської митрополії. У ньому проводились посадження на київський престол князів, збиралося віче, приймалися іноземні посли.

Мозаїки та фрески Софії Київської / Фото st-sophia

Сьогодні Софіївський собор знаменитий своїми унікальними фресками (понад 3000 метрів квадратних) та мозаїками (на площі у 260 метрів квадратних) XI століття. Храм має такі розміри:

• довжину – 41,7 метра,
• ширину – 54,6 метра,
• висоту до зеніту головного куполу – 28,6 метра.

Грандіозні розміри, інтер’єр та ускладнена структура – середньовічна модель Всесвіту, а вигляд ззовні відтворює образ Небесного Єрусалиму. Стіни викладені з природного каменю – рожевого кварциту та граніту. Храм має пірамідальний ступеневий силует: 12 куполів оточують центральний великий купол, а з 3 сторін прилягають 2 відкриті галереї (одноярусна зовнішня та двоярусна внутрішня), 5 нав на сході завершені апсидами.

Оформлення Софіївського собору гармоніювало з архітектурою. Головний вівтар та центральний купол храму прикрашені неповторними мозаїками, ніші на фасадах та стовпи галерей – фресками. На дзвіниці собору зображені сцени ігор, що проводились на честь вельмишановної княгині Ольги у Константинополі, організовані імператором Порфірогенетом. Також на фресках зображені: музики, міми, танцюристи, перегони колісниць, жонглери. Фрески, створені у XVІІ – XІX століттях, присвячені релігійній темі. На деяких із них можна побачити не лише портрети князя Ярослава, а і його родини.

Історія Софіївського собору

Будівництво Софійського собору почалося в часи розквіту Київської Русі. Не існує єдиної думки щодо питання, хто почав будівництво храму. За однією версією, це зробив Володимир I Святославич, за другою – собор побудував у 1020 – 1037 роках його син Ярослав Мудрий.

У “Новгородському першому літописі” говориться, що у 1017 році Київська Софія була закладена Ярославом Мудрим, але у “Повісті минулих літ” розповідається про початок будівництва храму Ярославом Мудрим у 1037 році. Собор почали будувати на місці перемоги киян над печенігами у 1036 році. Припускають, що споруду Софії Київської будували греки з Константинополя (у споруді видно традиції візантійського зодчества).

За часи свого існування ця пам’ятка зазнала декілька руйнівних нападів, розграбувань, перебудов та ремонтів. Велику шкоду храму наніс у 1169 році князь Суздальський А. Боголюбський під час нападу на Київ. Потім у 1180 році сталася велика пожежа. Після захоплення Києва у 1240 році ханом Батиєм багато споруд було зруйновано, Софійський собор було розграбовано.

Протягом двох століть (XIV – XV) кияни вели боротьбу з польськими та литовськими феодалами. Спустошували місто своїми грабіжницькими набігами кримські татари. У XVI столітті захоплений уніатами Софіївський собор занепав.

У XVII столітті (30 – 40-і роки) було засновано чоловічий монастир митрополитом Петром Могилою. Дерев’яні будівлі монастиря були знищені під час великої пожежі у 1697 році. Лише у XVII – XVIII століттях почалося кам’яне будівництво. Великий внесок зробив у відновлення храму гетьман Іван Мазепа.

Cофійський собор / Фото kyiv.ridna

Будівництво закінчилось у 1767 році. За цей час були споруджені: дзвіниця, трапезна, пекарня, брама Заборовського (західні ворота), будиночок митрополита, в’їзна башта (південна), мур монастиря, братський корпус та бурса. Після поновлення собору у зовнішньому вигляді можна побачити стиль української барочної архітектури. Окрім того, часткові перебудови були проведені у XIX столітті.

Десь у 30-і роки XX століття радянською владою було прийняте рішення про руйнування собору. Але втрутилась Франція, яка пам’ятала, що дружиною французького короля Генріха Першого була дочка Ярослава Мудрого – Ганна. Тому радянська влада, побоюючись міжнародного скандалу, прийняла рішення створити Софійський музей-заповідник.

Софіївський заповідник

Створений у 1934 році Софіївський заповідник, вже був відкритий у травні 1935 року для відвідувачів. З 1994 року має статус Національного.

Київський Софійський заповідник охоплює:

• Софіївський собор – найголовніша християнська святиня всієї Східної Європи, головний храм України. У 2016 році (21 лютого) відновилися богослужіння, які не проводились понад вісім десятиліть.
• Дзвіницю – український національний символ та символ столиці. Збудована в 1699 – 1706 роках у стилі козацького (українського) бароко. Її висота – 76 метрів, у ній зберігається дзвін, відлитий у 1705 році на замовлення та кошти Івана Мазепи. Його вага – 13 тонн, а висота – 1,25 метра.
• Браму Заборовського – найяскравіший зразок українського бароко, побудована у 1746 році. Це західний парадний в’їзд від Золотих воріт до резиденції митрополитів.
• Будинок митрополита – колишня резиденція митрополитів київських, зараз входить до музейного закладу. Є пам’яткою палацової архітектури XVIII століття.
• Бібліотеку Ярослава Мудрого. Вперше про неї згадується в 1037 році, як про першу бібліотеку Київської Русі. Книгами займалися ченці. Під час ворожих набігів вони переховували найцінніші речі у підземних ходах. Місце схованки було найсуворішою таємницею, яка померла разом із ченцями. Тому, де зараз знаходиться перша бібліотека, існує багато версій.
• Малу або Теплу Софію – трапезна церква монастиря. Будувалася з 1722 року по 1730 рік. Спочатку тут була розташована церква Воскресіння Лазаря. Потім її перебудували (1822 рік) на церкву Різдва Христового (зимову). Для богослужіння храм був зачинений з 1929 року по 2016 рік.
• Хлібню – збудована у 1722 – 1730 роках як пекарня Софіївського монастиря. Пізніше була перебудована під управління єпархією – консисторію. Зараз це виставкові зали.
• В’їзну вежу на півдні – в’їзд на територію Софіївського монастиря зі сторони Володимирської вулиці. Була побудована гетьманом Мазепою. Шпиль прикрашала постать Архангела Михаїла у виді флюгера.
• Братський корпус, де розташовувалися чернечі келії Софіївського монастиря. Пізніше був перебудований на господарські приміщення та стайні.
• Семінарію (бурса) – будинок будувався як монастирські келії, де жили ченці. За часи митрополита київського Болховітінова використовувався як митрополичі покої. Пізніше, після закриття монастиря, в келіях розмістили бурсу – духовну школу, яка проіснувала до 1917 року.

Цікаві факти

1. Софійський собор – найстаріша будівля Києва.
2. На стінах собору є світські написи, наприклад, “Козьма злодій, бо вкрав м’ясо”.
3. На розписах Софії Київської можна побачити зображення тварин: ведмедя, гепарда, вепра, зайця, собаки та інші.
4. За радянських часів Царські ворота були переплавлені. Однак були збережені 11 елементів та малюнки, за якими ворота були відновлені у 2008 році. На це пішло 104 кілограмів срібла.
5. М. Врубель відновлював медальйон купола собору.
6. В Некрополі Софійського собору знаходяться саркофаги: Володимира Мономаха, Ярослава Мудрого, Всеволода Ярославовича та інших видатних постатей.
7. У склад Національного музею-заповідника крім Софіївського храму входять: Судацька фортеця, Кирилівська та Андріївська церкви, Золоті ворота у Києві.
8. Мозаїки собору мають 177 колірних відтінків.
9. Будували храм візантійські майстри за зразком Константинопольського Софійського собору.
10. Первісний вигляд собору зображено на двогривневій купюрі.
11. Собор 37 років (1596 – 1633) був уніатським.
12. В ньому збережено найбільшу кількість оригінальних мозаїк та фресок.
13. На стінах храму збереглася велика кількість графіті як побутового, так і релігійного характеру.
14. Найвідоміша мозаїка – Оранта. Зображення Богоматері має майже 6 метрів та викладене з 2 мільйонів кольорової смальти.

Про головний собор України багато написано книжок, але краще один раз побачити, ніж 100 разів прочитати.