СИМВОЛІЗМ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Символізм (фр. symbolisme, з грец. симболон – знак, ознака, прикмета, символ) – одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 1870-1880-х рр. Основний принцип символістів – художнє осмислення дійсності через багатоаспектні образи-символи. Однак символізм як тип світогляду існував ще з античних часів.

У малярстві в стилі символізму творили художники Густав Клімт, Поль Гоген, Мікалоюс Чюрльоніс. Вершиною майстерності австрійського художника Г. Клімта вважають картину «Поцілунок». На полотні зображена закохана пара, вдягнена в мозаїчний одяг, що становить дифузне тло для двох молодих облич, які злилися в поцілунку.

В образотворчому мистецтві символізм виявив себе химерністю ліній і барв, багатозначністю й закодованістю змісту. Художники використовували у ролі символів і кольори, кожна деталь несла свою ідею, спонукала до пошуків прихованого митцем смислу.

Прикладом такої багатозначності може слугувати картина П. Гогена «Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди ми йдемо?» На відміну від словесного тексту, її слід «читати» справа наліво. Три групи фігур ілюструють відповіді на запитання, винесені художником у назву полотна. Спляча дитина – людська душа в період її дотілесного втілення, три жінки з дитям – початок життя. Середня група образів уособлює сенс людського існування, зрілість, дорослість, а чоловік, який зриває плід, – символ прагнення земної цивілізації до осягнення таємниць Всесвіту. За трактуванням самого П. Гогена, третя частина картини – це жінка, до якої наближається смерть, тому біля її ніг «дивний білий птах». Блакитний ідол-кумир на задньому плані картини символізує «потойбічний світ».

Густав Клімт. Поцілунок (1907-1908)

Поль Гоген. Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди ми йдемо? (1897-1898)

Мікалоюс Чюрльоніс. Фінал (Соната моря) (1908)

Символістом вважають литовського художника і композитора М. Чюрльоніса. Його картина «Соната моря» – це зображення водночас і жахливого шторму, між двома хвилями якого видно чотири безпомічні вітрильники, і пащі акули, і клавіші демонічного фортепіано чи рояля, на якому грає буря.

Попередником і зачинателем символізму в літературі вважають Шарля Бодлера. У сонеті «Відповідності» митець змалював природу як «ліс символів», крізь який прямує людина. У 1880-1890-х рр. у Франції з’являються послідовники Шарля Бодлера, серед яких Поль Верлен, Артюр Рембо, Стефан Малларме. Із символізмом пов’язана також творчість видатних письменників і за межами Франції: Еміля Верхарна, Моріса Метерлінка, Райнера Марії Рільке, Гергарта Гауптмана, Генріка Ібсена, Оскара Вайлда, Валерія Брюсова, Олександра Блока, Андрія Белого.

Символісти відмовилися від фотографічного відтворення дійсності. Їхньою метою було не називання предмета свого замилування, а натяк на нього. У «Маніфесті символізму» (1886), який вважають теоретичним обґрунтуванням цього напряму, поет Жан Мореас заявив, що справжній митець повинен передавати свої враження й почуття, викликані ними, а слово у літературі може функціонувати як натяк, образ-загадка, що їх пропонує читачам поет, який інтуїтивно пізнає істину, «таємничішу і глибшу, ніж правда матеріальна».

Основні ознаки символізму

Символізм протиставив свої естетичні принципи та поетику реалізмові й натуралізмові. Йому властиві багатозначність, сугестивність 1 образів, складні метафори, натяки, асоціації. Утім, конкретні предмети і явища символісти не відкидають цілком. Крізь них вони завжди бачать незвичайне, містичне, невпізнаване.

Символ пов’язує земне та емпіричне з вічним, із глибинами душі, з іншими світами. У символізмі органічно зливаються два змісти: очевидний і прихований. Цей прихований зміст може мати нескінченні варіанти тлумачення.

Осягнути ідею, на думку символістів, може лише мистецтво, і головною в цьому виступає музика, а також – поезія, якщо вона використовує музичні засоби.

Символісти створюють асонанси, алітерації, використовують музичні жанри і принципи композиційної побудови музичних творів для поезії та прози. А. Рембо в сонеті «Голосівки» стверджував, що навіть звуки є символами, які мають колір: а – чорний, е – білий, і – червоний, и – зелений, о – голубий.

1 Сугетивність – тут: властивість навіювати читачеві певні уявлення і настрій.

«Назвати предмет – отже, на три чверті зруйнувати насолоду від вірша – насолоду, яка міститься в самому процесі поступового і неквапливого розгадування; підказати за допомогою натяку – ось мета, ось ідеал. Досконале володіння цією таємницею якраз і створює символ. »

Стефан Малларме

«Музика ідеально виражає символ. із символу бризкає музика. Вона проминає свідомість. Символ пробуджує музику душі».

Андрій Белий

Мікалоюс Чюрльоніс. Рай (1909)

Мікалоюс Чюрльоніс. Алегро (Соната сонця) (1907)

У символістів панує «дух» музики і ритму, на відміну від романтиків, які любили предмети, барви і лінії. Символісти намагалися вийти за рамки буденності. Вони відкидали консервативну суспільну мораль, зверталися до екзотичних і табуйованих 1 тем, намагалися заглибитися в «світ у собі», віддавали перевагу витонченій формі над змістом.

В українській літературі символізм пройшов три етапи розвитку.

Перший етап Богдан Рубчак і Мікулаш Неврлий назвали передсимволізмом, або пресимволізмом. Він тривав до 1917 р. і втілився у творчості Миколи Вороного, Олександра Олеся, Грицька Чупринки, Петра Карманського, Миколи Філянського. Треба зауважити, що до символізму як стилю ці автори зверталися епізодично й відповідних творів у їхньому доробку мало.

Зразком символізму у творчості Олександра Олеся (1878-1844) може слугувати вірш «Айстри», які розцвіли пізньої осені, передчасно загинули від приморозку, а вже наступного дня після їхньої смерті настала тривала тепла погода:

І вгледіли айстри, що вколо – тюрма.

І вгледіли айстри, що жити дарма, –

Схилились і вмерли. І тут, як на сміх,

Засяяло сонце над трупами їх!

Перша збірка поета – «З журбою радість обнялась», яка мала виразну символіку вже в поетиці назви, вийшла друком 1907 р. Михайло Грушевський справедливо наголошував, що ця збірка розірвала піввікове коло наслідування Тараса Шевченка, оживила українську поезію. Олександр Олесь був талановитим музикантом: грав на арфі, лірі, кобзі, «які жили у великій злагоді й приязні з його музою». Леся Українка, як згадував Климент Квітка, ще «по виході першого тому віршів Олеся сказала, що він випередив її як ліричний поет».

На збірку «З журбою радість обнялась» із захопленням відгукнувся Іван Франко, який назвав Олександра Олеся «майстром віршової форми і легких граціозних пісень», а Микола Лисенко створив музику на тексти віршів: «Айстри», «Сміються, плачуть солов’ї», «Гроза пройшла, зітхнули трави», Кирило Стеценко – на поезію «Сосна», Станіслав Людкевич – «Тайна», Яків Степовий – «Не беріть із зеленого лугу верби. ».

1 Табуйований – тут: заборонений.

Олександр Олесь. Фото (1930-ті рр.)

Михайло Жук. Казка

1909 р. Олександр Олесь написав драматичний етюд «По дорозі в Казку», дуже близький до драматичних мініатюр визнаного символіста М. Метерлінка. Митець поєднав символістську поетику з неоромантичним змалюванням героя, що засвідчують його «Драматичні етюди» (1914), до яких увійшли такі твори, як «Злотна нитка», «Тихого вечора», «Осінь», «На свій шлях», «При світлі ватри», «Танець життя», у яких також виявилося новаторство Олеся.

Емігрантська доля, туга за Україною, роздуми про особливу роль інтелігенції у житті народу, проблема впливу влади на митця лягли в основу віршів цього поета, коли він вимушено опинився на чужині. Приклад громадянської лірики – вірш «Яка краса – відродження країни». Олександру Олесю належать слова: «Христос воскрес – воскресне Україна!» Це своєрідний «поклик до братів-словян», що породжує літературні перегуки з посланням Тараса Шевченка «І мертвим, і живим. ».

Миколу Вороного (1871-1938) називають речником українського символізму. Саме він проголосив гасла «чистого мистецтва». На сторінках «Літературно-наукового вісника» М. Вороний у своїй «Відозві» кинув українським письменникам клич «змістом і формою. наблизитись до нових течій і напрямів сучасних літератур». Сергій Єфремов назвав «Відозву» «маніфестом українського модернізму». Літературознавець Олександр Білецький наголошував на спорідненості лірики М. Вороного і С. Малларме, вказував на близькість художніх світів М. Вороного та П. Верлена, у яких домінували музичність, ритмічність, психологізм, роздвоєність.

«Відозва» викликала активне обговорення. І. Франко прокоментував позицію М. Вороного як «ідеаліста непоправного». Між ними зав’язалася плідна дискусія, про яку ми вже вели мову під час вивчення творчості І. Франка. Взявши епіграфом слова Ш. Бодлера «Предметом поезії є тільки вона сама, а не дійсність», М. Вороний намагався пояснити, якими мають бути поезія та завдання митця, адже поезія не терпить усталених рамок і живе за іншими законами – законами краси. Український символізм якраз відповідав цій специфіці. Найближчий до символізму М. Вороний у вірші «Інфанта 1 ».

У цьому образі-символі поезії М. Вороного постає дівчина-весна, дівчина-краса, символічний образ дівчини – першої-любові – ідеальний, але узагальнений образ жіночої вроди. Ліричний герой М. Вороного інтуїтивно відчуває, що революційні події і кохання несумісні, як несумісне насильство й щастя, жорстокість і диво:

«Освячений, в солодкій муці я / Був по той бік добра і зла. / А наді мною Революція / В червоній заграві пливла».

Микола Вороний

1 Інфанта – титул неповнолітньої королівни, дочки короля Іспанії і Португалії.

Дієго Веласкес. Портрет інфанти Маргарити (1653)

Вороний став новатором у розширенні музичних можливостей українського вірша. Так, музичність поезії «Блакитна Панна» досягається багатством внутрішніх рим, алітерацій, асонансів: [і], [а], [о], [н], [с]. Зорові образи поєднуються зі слуховими, створюючи ефект танцю: «В сяйві мрій / В’ються хмелем арабески, / Миготять камеї, фрески, / Гомонять-бринять пісні / Голосні / І сплітаються в гротески». Лірик поєднує різні види мистецтва, а вживши метафору «миготять», створює ефект калейдоскопічності: арабески (види орнаменту з геометричних фігур, стилізованого листя, квітів, що поширилися в Європі під впливом арабського мистецтва); камеї (прикраси з каменю, що мають рельєфне різьблення); фрески (картини, які створені водяними фарбами по свіжій вогкій штукатурці). Таким чином проявився характерний для символістів синтез мистецтв.

Форма для поетів-символістів також мала важливе значення, оскільки впливала на зорове сприйняття твору та його ритм. Розміщення рядків у строфах «Блакитної Панни» специфічне: це своєрідні сходинки, з яких скрапує талий сніг під дією сонячного проміння.

Дослідники стверджують, що музичність поезій Миколи Вороного стала першоосновою музики, яка залунала в «Сонячних кларнетах» молодого Павла Тичини: «Йде весна / Запашна, / Квітами-перлами / Закосичена».

Другий етап розвитку українського символізму – львівське угруповання «Молода муза», що виникло 1906 р. й проіснувало до 1909-го. До нього входили Василь Пачовський, Петро Карманський, Богдан Лепкий, Остап Луцький, Степан Чарнецький, Михайло Яцків. «Молодомузівців» найбільше приваблювали теми втечі від життя, оспівування смерті, самотності, життя мистецької богеми, прояви підсвідомості, до яких активно зверталися французькі символісти. «Молода муза» не мала чітко сформульованої естетичної програми, проте її митці заперечували народницькі традиції та реалізм. Іван Франко полюбляв бувати в їхньому товаристві. Петро Карманський пригадував: «Нам зашивалися роти в його товаристві, бо ми добре знали гостроту його язика та великі знання, з якими ні один із нас не міг суперечити». Іван Франко не поділяв «молодомузівські» гасла «мистецтва для мистецтва», хоч у своїй творчості і сам згодом звернувся до модернізму.

Третій етап розвитку українського символізму пов’язують із виданням щомісячного журналу «Українська хата», який виходив у Києві протягом 1909-1914 рр.

Вінсент Ван Гог. Зоряна ніч (1889)

За принципом арабески на картині Ван Гога створюється ефект руху неба, зір і місячного серпа в єдиному хвилеподібному ритмі.

«Український символізм заявив про себе дещо пізніше, ніж російський, польський. Він перебував у силовому полі їхньої естетики. формувався на перехресті європейської «філософії життя» і національної «філософії серця». У дослідженні «Григорій Савич Сковорода» А. Товкачевський на сторінках журналу «Українська хата» (1913. – Ч. 4-5) довів. зв’язок українського символізму з кардіоцентричною концепцією Г. Сковороди про дві натури – видиму і невидиму, тілесну і духовну, тлінну і вічну, тварі та Бога, а також про три світи (мікрокосм, макрокосм, Біблію)».

Юрій Ковалів

«У світі “Сонячних кларнетів” людину було возвеличено в космічному масштабі, там існувала гармонія людини і всесвіту».

Василь Стус

Микола Євшан (справжнє прізвище – Микола Федюшка) та його колеги з цього часопису розвинули ті художні принципи, які раніше окреслили «молодомузівці».

Навколо журналу «Українська хата» об’єдналися митці, які захоплювалися філософією Фрідріха Ніцше і пропагували культ сильної особистості, індивідуалізм, обстоювали принцип настроєвості. Серед поетів-символістів яскравим талантом відзначалися Павло Савченко («Поезії», 1918), Володимир Ярошенко («Світотінь», 1918; «Луни», 1919), Дмитро Загул («На грані», 1919). Молоді письменники хотіли модернізувати українську культуру, відкинувши «старе» народництво та українофільство у різних видах мистецтва.

Дискутували з «хатянами» редакція газети «Рада» й літературознавець Сергій Єфремов.

Вершиною українського символізму стала збірка П. Тичини «Сонячні кларнети» (1918), яку часто характеризують як «музичну симфонію», сповнену світла.

Специфіка українського символізму в літературі, на відміну від цієї течії у французькій, бельгійській чи російській літературі, вирізнялася тим, що це були твори письменників поневоленої, колонізованої нації, а тому теоретики українського символізму не заперечували громадянської позиції митців.

Діалог із текстом

1. Хто започаткував символізм як модерністську течію у світовому письменстві?

2. Назвіть основні ознаки символізму.

3. Які три періоди пройшов символізм в українській літературі? Чим він був особливий і як відрізнявся від бельгійського, французького, російського?

4. Які твори Олександра Олеся й М. Вороного написані в стилі символізму?

5. Проаналізуйте одне з висловлювань літературознавців (на ваш вибір) про символізм в українській літературі, наведене в підручнику, і доведіть або спростуйте його.

Мистецькі діалоги

1. Розгляньте картини М. Чюрльоніса «Рай» і «Алегро» («Соната сонця»)? У чому полягає оптимістичне бачення світу автором цих полотен? Визначте, які символи присутні на них.

2. Мистецтвознавці постійно наголошують на синтезі мистецтв у творчості Чюрльоніса-художника. Доведіть це.

3. Виберіть (на свій розсуд) із запропонованих у підручнику картин художників-символістів одну (яка вам найбільше імпонує) і поясніть вкладений у неї зміст.

Теми. 3-4. Символізм — вступ у XX століття

Символізм зародився у Франції в 70-80-х роках ХІХ ст. як противага реалістичній літературно-художній практиці того часу. Основні принципи символізму вперше виникли у творчості французьких поетів Поля Верлена, Стефана Малларме та ін. Нова поетична течія вела мистецтво в царство мрій і фантазій. Вона захопила також театр, музику, живопис і перетворилася на культурно-мистецький напрям, який одним з перших маніфестував модернізм. Поетів та поетес, художників та художниць, композиторів та композиторок приваблювали схожі міфи, сюжети й символи. Живописці й музиканти знаходили джерела натхнення в поезії, а письменники запозичували деякі свої образи в картинах.

Символу завжди притаманна невизначеність, тому що духовний зміст важко передати словами. Символісти розрізняють два світи: світ речей і світ ідей. Вони вважають, що за світом речей, який ми бачимо, існує інша — справжня дійсність, яку наш реальній світ лише невиразно відображає. Митець та мисткиня стають посередниками між цими двома світами. Настає момент прозріння. Мистецтво, на думку символістів,— це ключ до осягнення таємниці, що виходить за межі повсякденного досвіду.

Змістом творів ставали виражені в образах символічні ідеї, тобто узагальнені уявлення про людину, сенс її життя, вічну красу. Символісти намагалися одухотворити дійсність, глибше показати душу людини, сповнену переживань, неясних відчуттів, скороминущих вражень. Живопис символістів часто пронизаний песимістичними настроями. Як і поети-символісти, художники й композитори часто зверталися до міфологічних і біблійних сюжетів, шукали натхнення в темах любові й страждання, захоплювалися містикою, використовували символи, алегорії, натяки, що надавало творам загадковості. Звичайно ж, символізм брав натхнення й у самій природі.

Для всіх представників символізму характерні пошуки власної художньої мови. Одні приділяли особливу увагу декоративності, інші прагнули до майже примітивної простоти. Хтось малював нечіткі розмиті контури фігур на картинах, ніби силуети розчиняються в тумані. Але всі намагалися звільнити живопис «від кайданів достовірності», тому композиції будувалися на символах, яким належало центральне місце.

Тісно пов’язана із символізмом творчість П’єра Пюві де Шаванна (1824-1898), хоч образна конкретність і відточеність малюнка деякою мірою позбавляли його твори витонченості, властивої цьому стилю. Проте метафоричність перетворювала його картини, за власним висловом митця, «у щось, паралельне натурі». До кращих творів французького живописця належить цикл панно для паризького Пантеону. Композиція «Свята Женев’єва, яка споглядає Париж» передає дух суворої шляхетності. Фігура святої заворожує ясним і лаконічним, як у статуї, силуетом, а панорама міста з річкою, ваза з квітами на передньому плані підкреслюють декоративність панно.

П’єр Пюві де Шаванн. Свята Женев’єва, яка споглядає Париж

Проаналізуйте композицію і колорит панно. Який настрій у ньому панує?

Гюстав Моро. Гесіод і Муза

Елізабет Сонрель. Хода Флори (фрагмент)

Характер символіки Гюстава Моро (1826-1898) зовсім інший. Він прагнув зображувати персонажів у стані сильної заглибленості в себе. Картина, на його думку, повинна зачаровувати фантастичністю, її краса має давати насолоду. Тому французький живописець звертався до міфологічних образів, застосовував гру світла, намагався вражати орнаментами й іншими декоративними деталями.

У більшості акварелей француженки Елізабет Сонрель (18741953) змальовано ідеалізований образ жінки. Її широко відомі свого часу твори на фантастичні сюжети, що належали до символізму і модерну, виставляли в паризьких салонах, репродукували на листівках.

Фантасмагоричні ідеї притаманні графіці й живопису Оділона Редона (1840-1916), творчість якого традиційно поділяється на два періоди: «чорний» і «кольоровий». У графіці «чорного» періоду — моторошних малюнках вугіллям — переважали образи світового зла, кошмари. Найяскравішим їх втіленням стало зображення павука з людським обличчям. Роботи «кольорового» періоду полонять вмінням французського митця передавати духовність і чистоту за допомогою яскравих кольорових потоків.

У чому ви вбачаєте незвичність композиції французьких символістів? Порівняйте з картинами бельгійських художників. Спробуйте інтерпретувати їх зміст і символіку.

Оділон Редон. Натюрморт (ліворуч). Павук, що плаче (праворуч)

Полотна бельгійського символіста Жана Дельвілля (1867-1953) сповнено таємниць. Однозначно інтерпретувати їх зміст не вдалося ані містикам його часу, ані сучасним дослідникам. Художник залишив після себе небагато картин, але дуже багато загадок.

Погляди на суспільство, як на маскарад, притаманні бельгійському живописцю Джеймсу Енсору (1860-1949). В оригінальній символіці його картин особливе місце посідають маски, ексцентричні образи.

Жан Дельвілль. Школа тиші

Джеймс Енсор. Енсор з масками (автопортрет, фрагмент)

Стиль Яцека Мальчевського (18541929) відображає національні особливості символізму в польському живописі. У його майстерно побудованих і багатих за колоритом композиціях історичні персонажі нерідко зображені поряд із фавнами, русалками, янголами. Подобалося художнику малювати себе персонажем картин в алегорично-символічній манері.

Яцек Мальчевський. Польський Гектор (автопортрет)

У чому незвичність автопортрета Мальчевського?

Символізм по-різному розквітнув у творчості Михайла Врубеля, Миколи Реріха та інших всесвітньо відомих художників.

Складіть мінірозповідь за картиною Реріха, акцентуючи увагу на символізмі грозових хмар, пронизаних сонячним світлом, як боротьби Світла і Темряви.

Микола Реріх. Небесний бій

Портрет митця

Автопортрет

Існують художники, картини яких неможливо сплутати з творами інших, настільки вони оригінально і неповторно виражають естетику автора, його погляди на світ, внутрішню енергію непересічної особистості. Саме до таких належать твори Михайла Врубеля (1856-1910). Твори відомого художника-символіста дансько-польського походження, визначного майстра монументального, акварельного й олійного живопису, дають змогу поринути в таємничу атмосферу. Які б образи не втілював художник, вони позначені суто «врубелівською» пристрасною експресією. За фактурою ці полотна мов би нагадують декоративну мозаїку.

До творів М. Лермонтова Михайло Врубель намалював 30 ілюстрацій, з-поміж яких значна частина присвячувалася поемі «Демон». Про картину «Демон, що сидить» автор писав: «Демон — дух не стільки злий, скільки скорботний, але в той же час владний і величний». Задумливий юнак сидить на самоті в оточенні гірських квітів, а його величезні сумні очі вдивляються в далечінь. У картині відчутний індивідуальний стиль художника з характерним ефектом суцвіть кристалів, тому вона схожа радше на панно або вітраж.

У 80-х роках молодого художника, який ще не завершив навчання у Петербурзькій Академії мистецтв, було запрошено до Києва для реставрації Кирилівської церкви ХІІ ст. За п’ять років він створив чотири ікони, монументальні розписи (без ескізів), занурюючись у стихію візантійських традицій. В образах апостолів і Богоматері художник зобразив киян, своїх сучасників. Врубель також створив ескізи фресок Володимирського собору.

Демон, що сидить

Українські митці-символісти, як і їхні європейські попередники й сучасники, намагалися знайти синтез кольорів і ліній, які б змогли передати ідеї символізму. Вони оформлювали твори поетів-символістів, прикрашали їх заставками, малювали обкладинки, ілюстрували журнали. Елементи символізму проглядаються у творах багатьох художників епохи модернізму.

У творчості художника і поета Михайла Жука (1883-1964) яскраво виявився синтез символізму і модерну. Рослини, особливо квіти, — улюблені мотиви митця. Їх намальовано не в природному середовищі, а ізольовано, що наближає композиції до творів декоративного мистецтва («Гвоздики», «Іриси», «Хризантеми», «Лілея»). Водночас вони чарують глибокою символікою. Наприклад, використовуючи велику кількість квітів у панно «Біле і чорне», художник звертається до їх символіки для розкриття душевних поривань і неусвідомлених почуттів головних персонажів — чорного і білого ангелів. Прообразом першого — юнака, що грає на сопілці, став 20-річний Павло Тичина, а в образі другого ангела зображено кохану дівчину поета, яка рано загинула. Так реальну життєву історію М. Жук переводить у символічну площину: соняшники і чорнобривці в сяянні сонця символізують жадобу до життя, у той час як їм контрастують гордовиті гвоздики й блакитна синюха, що відповідають іншому стану душі.

Михайло Жук. Біле і чорне

Михайло Жук. Лілея

Художник Юхим Михайлів (1885-1935) більшість своїх символічних композицій виконав пастеллю. Їм притаманні поетичні алегорії, багатозначність художньої мови, витончена колористика. Печальні видіння, мов оповиті туманом, викликають сумний настрій, набуваючи космічного звучання.

Дайте власне тлумачення символічного змісту картин.

Часто виникає питання: чи є підстави говорити про символізм у музиці? Відповідь — так. Хоча деякі дослідники вважають, що в музиці цей стиль не виник, і його риси проявилися лише опосередковано. Символізм, стверджуючи себе як мистецтво надзвичайне, магічне, якому притаманні туманність і невизначеність, знайшов відгук у творчості композиторів. У певному сенсі музика за своєю природою є мистецтвом символічним, тому не дивно, що символ — «чуйний носій духовних смислів» — знаходить у ній адекватну цьому стилю мову.

Юхим Михайлів. Бродячий дух (ліворуч). Золоте дитинство (праворуч)

Одним з основоположників музичного символізму вважають німецького композитора Ріхарда Вагнера, останнього з великих романтиків, оперні шедеври якого сповнені символіки.

Формальна ознака символізму в музиці полягала в розквіті жанру симфонічної поеми. Ця форма програмної музики покликана невимовно і безпосередньо висловлювати стан душі. Наприклад, у Ференца Ліста, окрім драматичних поем («Мазепа»), є твори, які за духом наближені до символізму, тому що в них тема визначається не сюжетом, а за враженнями («Прелюди»).

Символістські настрої відчутні й у деяких творах Яна Сібеліуса. Фінський композитор шведського походження неодноразово звертався до жанру симфонічної поеми (легенди, балади) за карело-фінськими сказаннями або сюжетами давньогрецької міфології. У них відповідно до символічних образів композитор створює фантастичний оркестровий колорит («Океаніди»).

Вплив символізму виразно виявився в пізніх творах Сергія Рахманінова, наприклад, у знаменитій симфонічній поемі «Острів мертвих». Її створено під враженням від картини відомого швейцарського художника-символіста Арнольда Бекліна. Атмосферу музики визначає містичний сюжет картини, на якій зображено човен з веслярем і фігурою, закутаною в білу тканину. Човен наближається до острівця з кипарисами між кам’яних скель (ці дерева в Південній Європі асоціюються з трауром). Головні мотиви поеми — невідворотність смерті й жага життя.

Отже, до джерел символізму в музиці належать новаторські пошуки представників пізнього романтизму.

Арнольд Беклін. Острів мерців (варіант 1883 р.)

З історії шедевра

«Просто неможливо виразити, як я схвильований цим воістину магічним мистецтвом, яке збагатило не тільки живопис, а й розширило наш кругозір у галузі поліфонії і музичної ритміки. Це новий духовний континент, Христофором Колумбом якого, безсумнівно, залишається Чюрльоніс. »

Ромен Роллан, французький письменник

Відомий литовський художник і композитор Мікалоюс Чюрльоніс (1875-1911) сприяв розквіту європейського символізму і в образотворчому, і в музичному мистецтві. Найхарактернішою рисою творчості митця є синтез мистецтв і пошуки аналогій музики й живопису. У його картинах ознаки символізму поєднуються з елементами модерну, народного мистецтва, японської, єгипетської, індійської культур. Це виразно виявилося в жанрі сонати, запозиченого з музики («Соната Сонця», «Соната весни», «Соната моря» та ін.), циклах «Створення світу» і «Знаки зодіаку». Композитор писав симфонічні поеми, кантати, п’єси для фортепіано.

Соната Сонця: Алегро (зверху). Скерцо (ліворуч). Анданте (праворуч)

Дж. Сарджент. Портрет Г. Форе

Символістська музика, яка прагне до яскравої виразності, стикається у своїх пошуках з іншими стильовими явищами, насамперед з імпресіонізмом. До символістів зараховують французького композитора Габріеля Форе (1845-1924), який створив першу версію музики до поеми М. Метерлінка «Пеллеас і Мелісанда». Згодом виникли інші музичні прочитання цієї поезії: Ян Сібеліус написав музику до драми, Клод Дебюссі — оперу, Арнольд Шенберг — симфонічну поему.

Творчість Форе пов’язує епоху класиків і романтиків із періодом музичного імпресіонізму. Музична мова митця з багатьма ліричними відтінками нагадувала витончений картинний звукопис імпресіоністів. Схильність до мрійливої і споглядальної лірики визначила стриманий загальний тон його творів і виразових засобів. Опора на естетику символізму дала змогу Г. Форе довести музичний образ у своїй творчості до символічної багатомірності й узагальненості. Захоплення поезією символістів відображено у специфічному французькому вокальному жанрі m’elodie. Воно допомогло відкрити символіку античного мистецтва в камерних вокально-інструментальних творах («Гімн Аполлону», «Прометей» за Есхілом).

Г. Форе. Павана для флейти й оркестру.

Символістські пошуки в музичному мистецтві найяскравіше репрезентує творчість Олександра Скрябіна (1872-1915). Художньо-світоглядні погляди композитора мають багато точок дотику з установками символізму (ідеєю орфізму, уявленням про космічну єдність людства, поглядом на творчість як пророче служіння митця, що межує з месіанством). У його музичних образах-символах і в програмних коментарях до власних творів, суголосних сучасним поетам-символістам, відчутна напруженість найтонших переживань і загального емоційного тону.

Наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. зростає зацікавленість митців синестезією. О. Скрябін, який мав від природи кольоровий слух, не пройшов повз ці інноваційні експерименти. Він створив «Прометея» (Поему вогню). Це не античний міф про героя Прометея, адже скрябінська поема не має авторської програми. Задум твору символічний, а зміст достатньо абстрактний і багатоплановий. Відповідно композитор обрав незвичайний склад виконавців: симфонічний оркестр, фортепіано, орган, хор, а також партію світла. Вона супроводжує музичний розвиток зміною кольорових хвиль, що освітлюють зал під час звучання музики.

Олександр Скрябін

За формою «Прометей» О. Скрябіна — одночастинний симфонічний твір, у якому поєднано ознаки насамперед симфонічної поеми, а також фортепіанного концерту і кантати. Композитор використовує «візуалізацію» власних кольорових уявлень і вводить у партитуру світловий рядок «Luce» — умовні позначення кольорів.

Зі світловою партією «Прометей» уперше прозвучав у 1915 р. в нью-йоркському Карнегі-Холі. Для концерту спеціально було замовлено інструмент, який назвали «хромола».

О. Скрябін. Симфонічна поема «Прометей».

Таким чином, символісти радикально змінили не тільки різні види мистецтва, а й саме ставлення до нього. Експериментаторський характер їхньої творчості, прагнення до новаторства стали зразком для більшості сучасних напрямів мистецтва.

Мистецька скарбничка

Алегорія (з грец. allegoria — іносказання) — образ, у якому зображення має переносне значення, вираження ідеї у предметному образі.

Містика (з грец. «потаємний», «прихований») — віра в існування надприродних сил і можливість спілкування з ними людини.

Символ (з грец. «знак») — умовне позначення якого-небудь предмета, поняття або явища; художній образ, що умовно відтворює усталену думку, ідею, почуття.

Символізм (від грец. symbolon — знак, символ) — одна зі стильових течій модернізму. Символісти проголосили символ основою мистецької творчості.

Синестезія (від грец. synaesthesis — одночасне відчуття) — художній прийом, що полягає в поєднанні різних асоціацій. Виникнення у людини одночасно відчуття не тільки в тому органі чуття, на який діє подразник, а й в іншому органі.

• 1. У яких видах мистецтва виявився символізм?
• 2. Назвіть батьківщину символізму та основні ознаки цього стилю.
• 3. Поясніть, як ви розумієте значення термінів «символ» і «алегорія» на прикладі конкретних творів мистецтва за ілюстраціями з підручника.
• 4. Самостійно дослідіть, як виявився символізм у театральному мистецтві, у музиці Я. Сібеліуса, С. Рахманінова (прослухайте їхні твори).
• 5. У вільний час перегляньте фільм про М. Чюрльоніса «Зодіак» (реж. Й. Вайткус, 1986). Прослухайте його програмні музичні твори (за вибором), порівняйте їх з картинами на таку саму тематику.

Що таке символізм?

Період з кінця XIX століття – до початку XX ознаменувався розквітом символізму. Ця течія справила величезний вплив на літературу, живопис і музику. Якщо ви хочете детальніше дізнатися про це модерністському перебігу, то ця стаття якраз для вас!

Історія виникнення

Символізм (від французького symbolisme і грецького symbolon – символ, знак) – протягом модернізму, яке торкнулося деякі види мистецтва, такі як література, живопис, музика. Головним його нововведенням вважається образ-символ, який прийшов на зміну традиційному художньому образу. Якщо раніше поезія або образотворче мистецтво читалися буквально і часто зображували рівно те, що людина бачила, то новий метод припускав широке використання алюзій і відсилань, а також прихованих смислів, що випливають із забутої або мало відомої сутності явища або предмета. Таким чином, твори стали більш багатогранними і складними. Тепер вони більшою мірою відображали інтуїцію і неабияке мислення творця, а не його техніку або емоційний заряд.

Історія символізму почалася в середині XVIII у Франції. Саме тоді відомий французький поет Стефан Малларме зі своїми колегами по творчості вирішили об’єднати свої прагнення і створити нову течію в мистецтві. Перші зміни торкнулися літератури. Характерні риси символізму, такі як універсалізм, наявність символу, двох світів, знайшли своє відображення в романтичній поезії Поля Верлена, Шарля Бодлера, Артюра Рембо і багатьох інших. Також відгриміли скандальні виставки художників, які почали малювати символами. Але розвиток течії не стояло на місці – зміни прийшли і в театр. Завдяки драматургу Гуго фон Гофмансталя, письменнику Морісу Метерлінку і поету Генріку Ибсену глядачі стали брати участь в постановках, відбулося змішання видів мистецтва. У драмі з’являвся таємний підтекст, так як її твором не цуралися літератори з нової школи. Пізніше зміни почалися і в музиці. Це помітно на прикладі творів Ріхарда Вагнера, Моріса Равеля та Габріеля Форе.

Потім символізм вийшов за межі Франції. Ця течія “підхоплюють” та інші країни Європи. В кінці XVIII століття він приходить і в Росію, але про це пізніше.

Значення символізму полягає в тому, що ця течія додало творам глибину, гіпертекстуальність, музикальність; з’явилися нові, раніше невідомі прийоми. Тепер у поетів і інших діячів мистецтва з’явився інший мову, на якому вони змогли по-новому, не банально висловити думки і почуття. Авторські стилі стали більш витіюватими, оригінальними і таємничими. Алегоричність і езопова мова з часом полюбилися читачам, навіть настільки, що представники цієї течії популярні досі.

Вперше термін «символізм» був використаний французьким поетом Жаном Мореасом.

Як відомо, символізм входить в глобальний культурний явище «модернізм». Його ознаки не могли не вплинути на перебіг. Його основними характеристиками вважаються:

• Сукупність декількох стилів, напрямків, еклектика – змішання зовсім різних жанрів і стилів;
• Наявність філософської основи;
• Пошук нових форм, радикальне заперечення старих;
• Обраний, елітарний характер.

Модернізм включається в себе кубізм (головний представник – Пабло Пікассо), футуризм (в особі Володимира Маяковського), експресіонізм (Отто Дікс, Едвард Мунк), абстракціонізм (Казимир Малевич), сюрреалізм (Сальвадор Далі), концептуалізм (П’єр Абеляр, Іоанн Солсберійський) і т.д. У нас є цілий доповідь про модернізм, можете дізнатися про нього докладніше.

Філософія

Символізм в культурі займає двояке становище. З одного боку, він носить переломний характер (зміна минулих норм і правил в мистецтві), а з іншого сам став класикою, на яку до сих пір спираються багато творці. Більш того, його ж нововведення були піддані переоцінці і критиці акмеїстами. Вони пропагували природність і простоту способу, заперечували насиченість і незрозумілість символистских віршів. Ця течія, на відміну від інших, розглядало не просто повсякденне життя людини, а його складні моменти і переживання, і обивателю були близькі ці теми. Крім того, деякі прояви перебігу виглядають штучно і дуже вже естетично, тому деякі художники і поети не поділяли захоплення начитаних інтелектуалів і боролися за спрощення мистецтва.

Що стосується спадщини символізму, то тут варто відзначити, що саме це протягом принесло за собою нові ідеї та образи. Воно змінило бездушний і прозаїчний реалізм. Кожен поет намагався сенс всього твору помістити в який-небудь символ. Але його було не так просто знайти і зрозуміти, тому такі ігри зі словом «були до смаку» не багатьом.

До символістської поетиці прийнято відносити:

Знак, символ. У кожному творі цієї течії закладений неабиякий, часом вразила сенс. Найчастіше, він пов’язаний саме з символом. Читачеві необхідно його знайти і зрозуміти, розібрати і декодувати посил автора.

Елітарний характер. Символіст звертається не до всієї громади, а до обраним, здатним зрозуміти ідею і принадність твори.

Музичний характер. Головна особливість творів символізму – музикальність. Поети спеціально намагалися «наситити» свій матеріал повторами, ритмами, правильною інтонацією і звукописью.

Міфопоетика. Символізм і міф об’єднує те, що сенс всього твору полягає в символі.

Радянський поет і письменник Андрій Білий стверджував, що символізм – це не просто перебіг. Це своєрідне світобачення. Він черпав натхнення у Фрідріха Ніцше, Іммануїла Канта, Артура Шопенгауера і Володимира Соловйова. На основі цього він будує «метафізику символізму», наповнюючи витончену форму глибоким філософським змістом. Творчість він вважав новим мисленням, на його мові він спілкувався зі світом і осягав таїнства ідей, раніше не доступних людству, яке ще не відкрило для себе символи, як універсальна мова.

Символізм в мистецтві

В літературі

Як вже було зазначено раніше, символізм зародився у Франції на рубежі XIX – XX століть. Тоді основним завданням цієї течії служило протиставлення класичного реалізму і буржуазному мистецтву того часу. Одним з головних творів символізму служить книга Жана Мореаса «Маніфест символізму» (1886 рік). Саме в ній письменник вказує основу течії, його норми, правила і ідеї. Такі роботи як «Прокляті поети» Поля Верлена і «Навпаки» Жоріс Карла Гюисманса також зміцнили становище символізму в літературі. Кожне символистического твір було підкріплено будь-якої ідеологічної філософією, будь то Кант, Ніцше чи Шеллінг.

Головна відмінна риса такої літератури – музикальність. Вперше це спостерігається у вірші Поля Верлена «Поетичне мистецтво», а пізніше і в циклі «Пісні без слів». Новаторство символізму – новий тип віршування – вільний вірш (верлібр). Прикладом можуть служити твори французького поета Артюра Рембо.

У Бельгії символізм прославляв Моріс Метерлінк (трактат «Скарб смиренних», збірник «Теплиці», п’єси «Синій птах» і «Там, усередині»). У Норвегії – Генрік Ібсен, автор п’єс «Ляльковий дім», «Дика качка» і «Пер Гюнт». В Англії – Оскар Уайльд, а в Ірландії – Вільям Батлер Єйтс. У Німеччині – Стефан Георге і в Італії – Габріеле Д’Аннунціо.

У живописі

Символізм в живопису противопоставлялся реалізму і натуралізму. У кожній своїй картині художник-символіст намагався помістити сенс в символ, викликаний його фантазією або настроєм. Практично в кожній роботі присутня міфологічний підтекст.

На думку художників, картина повинна показувати прості, абсолютні істини через знак, символ, який донесе сенс точніше і тонше, без зайвих фарб. А ось натхнення вони черпали звідусіль: з книг, галюцинацій, снів і т.д. До речі, саме символісти «воскресили» шедеври Босха, геніального середньовічного художника, який своєю нестримною і самобутньою фантазією надовго перегнав свого часу.

До характеристик цієї течії в живопису прийнято вважати:

• Проба нового, раніше невідомого, відмова від реалістичних канонів;
• Вони висловлюють світ в неочевидних знаках і алюзії;
• Присутність будь-якої таємниці на полотні, ребуса, що вимагає розгадки;
• спірність;
• Замовчування деяких моментів, умовність зображуваного тла, акцент робиться на символі, який виражає ідею, а не на техніці.

У музиці

Символізм також вплинув і на музику. Одним з найвидатніших представників вважається Олександр Миколайович Скрябін, російський піаніст і композитор. Саме він є засновником теорії і поняття «світломузика». У своїх музичних творах Скрябін часто звертався до символу вогню. Його композиції відрізняються своїм нервовим, тривожним характером.

Головним твором вважається «Поема екстазу» (1907 рік).

Художники

• Емілія Медіз-Пелікан – пейзажист, займалася графікою (Австрія).
• Карл Медіз – пейзажист, родом з Австрії.
• Фернан Кнопф- бельгійський графік, скульптор і мистецтвознавець, головний представник бельгійського символізму.
• Жан Дельвіль – не тільки живописець, але і письменник, окультист і теософ.
• Джеймс Енсор – графік і живописець (Бельгія).
• Еміль Бартелемі Фабрі – художник-символіст родом з Бельгії.
• Леон Спілліарт – живописець з Бельгії
• Макс Клінгер – графік і скульптор з Німеччини.
• Франц фон Штук – німецький живописець і скульптор.
• Генріх Фогелер – німецький художник і філософ, представник німецького югендстиля.
• Ансельм фон Фейєрбах – один з найбільш значних німецьких історичних живописців XIX століття.
• Карл Вільгельм Діфенбах – німецький художник, представник стилю модерн.

Поети

• Стефан Малларме (1842 – 1898 рр.)
• Поль Верлен (1844 – 1896 рр.)
• Шарль Бодлер (1821 – 1867 рр.)
• Артюр Рембо (1854 – 1891 рр.)
• Моріс Метерлінк (1862 – 1949 рр.)
• Гуго фон Гофмансталь (1874 – 1929 рр.)
• Жан Мореас (1856 – 1910 рр.)
• Олександр Олександрович Блок (1880 – 1921 рр.)
• Андрій Білий (1880 – 1934)
• Валерій Якович Брюсов (1873 – 1924 рр.)
• Костянтин Дмитрович Брюсов (1867 – 1942 рр.)
• Генрік Ібсен (1828 – 1906 рр.)
• Оскар Уайльд (1854 – 1900 рр.)
• Вільям Батлер Єйтс (1865 – 1939 рр.)
• Стефан Георге (1868 – 1933 рр.)
• Габріеле Д’Аннунціо (1863 – 1938 рр.)

Характеристика символізму в Росії

Період з кінця XIX до початку XX століття в російській літературі отримав назву Срібний вік. Протягом сорока років (з 1890 – по 1930 рр.) Створювалися найбільші твори, стиралися канони минулого часу, змінювалися ідеї і думки поетів. Срібний вік включає в себе наступні літературні течії:

• символізм;
• футуризм;
• акмеїзм;
• Імажинізм.

Російський символізм – це найбільш значуща напрямок в літературі того часу. Прийнято виділяти два основних етапи цієї течії:

З кінця XIX століття, а саме з 1890-их років, формується група старших символістів. Представники: Валерій Якович Брюсов, Костянтин Дмитрович Бальмонт, Зінаїда Миколаївна Гіппіус, Дмитро Сергійович Мережковський.

З початку XX століття в символізмі починається новий етап, який представляють Олександр Олександрович Блок, Андрій Білий та інші. Це і є молодші символісти.

Перш за все, вони розділені на основі розбіжності ідей. Старші символісти були під враженням від містичної філософії релігійного мислителя Соловйова. Вони відхиляли світ реальний і прагнули до «вічного» миру – обителі ідеалів і абстракцій. Їх позиція була споглядальної, пасивною, а ось у нового покоління творців з’явився активний запал змінити дійсність і перетворити життя.

Російський символізм теж має міцну філософську основу. Найчастіше, це вчення Володимира Сергійовича Соловйова, Анрі Бергсона та Фрідріха Ніцше.

Основними характеристиками символізму як і раніше залишаються образ-символ, смислова багатогранність і музикальність. Поети намагалися піднятися над світом, піти від його вульгарності і рутини, допомагаючи в цій нелегкій справі читачам. Саме тому головним об’єктом їх оспівування стає ідеальний світ.

До основних рис символізму прийнято відносити:

• Наявність двох світів (реального і ідеального);
• музикальність;
• містицизм;
• Сенс твору в символі;
• Витіюватість форми.

• індивідуалізм;
• ідеалізм;
• психологізм;
• Наявність віршованих циклів;
• патетика;
• Складність і піднесеність змісту, опора на філософські трактати.
• Релігійні пошуки;

Також варто відзначити, що є два види символу:

Дивно те, що у символістів були свої власні редакції (наприклад, «Скорпіон», заснований в 1899 році Валерієм Яковичем Брюсовим і Юргис Казимировичем Балтрушайтисом), журнали ( «Ваги», що існував з 1904 року по 1909 рік) і спільноти ( «Воскресіння» під керівництвом Федора Кузьмича Сологуба).

Також символізм вплинув і на російський живопис. Основним ідейно-тематичним змістом картин стали релігія, філософія, містика. Російські художники намагалися передати суть, зміст, зміст, а не правильну форму. Одним з найяскравіших представників символізму в живописі є Михайло Олександрович Врубель (1856 – 1910 рр.). Його найвідомішими роботами вважаються «Демон сидячий» (1890 г.), «Перлина» (1904 г.), «Шестикрилий Серафим» (1904 г.) та інші.