На максимальній глибині – 270 м – мешкають червоні водорості, здатні вловлювати слабке розсіяне світло. На глибини понад 1500 м світло взагалі не проникає. Тому зниження рівня освітленості – чинник, що обмежує поширення водоростей на значних глибинах.
Зазвичай вони прикріплюються до скель, валунів, штучних споруд, а інколи і до інших водоростей. Завдяки тому що червоні пігменти здатні вловлювати навіть дуже невелику кількість світла, багрянки можуть рости на значних глибинах. Їх можна зустріти навіть на глибині 100 — 200 м.
Клітини забарвлені переважно у червоний колір, значно рідше — у сірий або синьо-зелений (як правило, у водоростей, що мешкають у прісних водоймах або у ґрунтах). Забарвлення визначається, в першу чергу, наявністю хлорофілу а та фікобілінових пігментів — фікоціаніну, аллофікаціаніну та фікоеритрину.
Червоні водорості — це одноклітинні, колоніальні або багатоклітинні, здебільшого морські організми. Характерне забарвлення червоних водоростей визначається передусім наявністю особливих пігментів — фікобілінів. Завдяки цим сполукам водорості можуть вловлювати слабке світло навіть на глибинах 200 – 250 м.
Водоростям належить рекорд перебування на найбільшій глибині серед фотосинтезуючих організмів. Найчастіше водорості мешкають на глибині близько 30 метрів, поодинокі види можуть опускатися і до 200 м. Але в 1984 році була знайдена кораллінова червона водорість, яка мешкала на глибині 268 метрів….
Хламідомонада та хлорела – представники одноклітинних рослин, належать до зелених водоростей.
Майже всі червоні водорості є мешканцями бентосних та перифітонних морських угруповань. Викопні рештки Rhodophyta відомі з раннього палеозою ( кембрій , 600 млн років тому) [4] [5] .