Блог історика: як Сталін робив Крим російським

Вже 2 квітня 1944-го року Державний комітет оборони (ДКО), очолюваний Сталіним, ухвалив постанову № 5943сс про виселення кримських татар до Узбекистану. Червона армія лише готувалася атакувати півострів (наступ почнеться 8 квітня), але долю його мешканців вже визначили.

Тиждень знадобився двом силовим наркоматам (міністерствам) — внутрішніх справ і держбезпеки, — щоб накреслити план дій і визначити виконавців. 13 квітня наркоми Лаврентій Берія та Всеволод Меркулов підписали спільний наказ № 00419/00137 “О мероприятиях по очистке территории Крымской АССР от немецко-фашистских захватчиков”.

Щоб передчасно не розголошувати підлеглим дійсні наміри, в наказі поставили завдання очистити Крим “от агентов шпионских резидентур германских и румынских разведывательных органов” — одразу й не здогадаєшся, про що йдеться.

Територію півострова розділили на сім оперативних секторів. Командувати ними призначили двох генералів і трьох комісарів держбезпеки (відповідає військовому званню генерала), а також полковника і підполковника держбезпеки.

Для проведення депортації наказали перекинути до Криму 20 тисяч вояків внутрішніх військ НКВС: три мотострілецькі полки з Москви, стрілецькі полки з Кутаїсі та Нальчика, стрілецький батальйон з окремою снайперською ротою з Єревана, два стрілецькі батальйони з Ростова, два мотострілецькі полки з Баку. Залучили також два стрілецькі батальйони Українського округу внутрішніх військ.

Початок спецоперації

8 квітня 1944 року Червона армія атакувала Крим. На територіях, що переходили під контроль СРСР, “фільтрували” чоловіків призовного віку — всіх, хто не був колаборантом, мобілізували до війська.

Автор фото, Getty Images

2 квітня 1944-го року Державний комітет оборони, на чолі зі Сталіним, ухвалив постанову про виселення кримських татар до Узбекистану.

На кінець квітня призвали 6 941 кримського татарина, у перші тижні травня — ще близько 4 000. Вони потрапили переважно до “стройбатів” (військових будівельних батальйонів).

Майже 6 000 осіб ув’язнила держбезпека як “антирадянський елемент”.

Отже, в кримськотатарських хатах залишилися тільки жінки, діти й літні люди.

1 травня у частинах НКВС, призначених виконавцями депортації, почалася активна робота з особовим складом. Солдатів переконували, що кримські татари — дезертири, колаборанти, учасники бандформувань тощо.

Ідейна обробка вояків розтяглася на шість днів. Наприкінці оголосили таємний наказ вирушати до Криму, щоб звільнити півострів від “фашистських посіпак”.

7 травня почалося перекидання військ НКВС на півострів і розміщення по гарнізонах. Це тривало чотири дні. Для місцевого населення приготували легенду. Мовляв, підрозділи після тяжких боїв прибули на відпочинок і поповнення, а також для вишколу в горах, адже далі битимуть німців у Карпатах.

10 травня Берія надіслав Сталіну проект рішення ДКО щодо виселення всіх кримських татар (за його оцінками, 140-160 тисяч людей). Запропонував розпочати операцію 20 чи 21 травня, а завершити до 1 червня.

Услід за Катериною II

Наступного дня Сталін підписав постанову № 5859сс “О крымских татарах”.

Поставив їм на карб зраду Батьківщини, участь у створених німцями добровільних військових формуваннях, боротьбу з радянськими партизанами, сприяння виведенню людей до Німеччини. І — підготовку до відторгнення Криму від СРСР (хоча від жовтня 1941-го він уже був відірваний від Радянського Союзу після відступу Червоної армії).

Подібні звинувачення можна пред’явити будь-якій спільноті (територіальній, етнічній тощо), яка перебувала на окупованій території. Завжди хтось співпрацюватиме з ворогом, а хтось — допомагатиме своїм. І відповідати кожен має особисто, а не весь народ.

Для чого знадобилося “всех татар выселить с территории Крыма”?

Автор фото, Getty Images

За правління Катерини ІІ Крим увійшов до складу Російської імперії

На мій погляд, Сталін прагнув довершити справу, розпочату імператрицею Катериною II ще наприкінці XVIII століття: вона “приєднала” Крим, а він остаточно перетворить його на російську територію — і за складом населення, і за мовою.

Постанова затвердила терміни проведення операції (20 травня – 1 червня) і передбачила, що кожна сім’я візьме з собою інвентар, посуд, продовольство в кількості до 500 кілограмів.

НКВД одержав із резервного фонду уряду 30 мільйонів рублів на проведення депортації.

Протягом трьох днів

Тим часом підрозділи внутрішніх військ, які прибули до Криму нібито “на відпочинок”, ретельно вивчали місцевість, наявність скритих підходів до населених пунктів, стежки в горах, визначали місця зосередження вантажівок для вивезення людей на вокзал. “Закріпляли” за взводами й ротами певні вулиці, квартали, помешкання.

16 чи 17 травня надійшов новий наказ Берії — починати у четвер 18-го на світанку, завершити 20-го. Збори мають бути максимально стислими, замість 500 кілограмів на сім’ю дозволити брати 20 кілограмів на кожного.

Протягом 18 травня на залізничні станції доставили 90 тисяч людей. Станом на кінець 19 травня кількість депортованих (“спецконтингенту” мовою НКВС) збільшилася до 165 515 осіб. 20 травня о 16:00 все було закінчено.

Автор фото, Станіслав Цалик

План депортації кримських татар 18-19 травня у Сімферопольському оперативному секторі. З рапорту генерала Шередеги від 15 травня 1944 р. Галузевий держархів СБУ

За даними НКВС, 67 ешелонами вивезли 180 014 людей. Якщо додати кількість мобілізованих до армії напередодні депортації, то виходить, що з Криму видалили 191 044 кримських татарина.

Звіти в Кремль стверджують, що операцію провели “на высоком уровне дисциплины и организованности оперработников”. Але, наприклад, з “Підсумкової доповіді” керівників Судакської оперативної дільниці випливає інша картина.

Капітан Таманін, начальник автоколони, яка везла депортованих на залізничну станцію, “самовольно допустил простой в ночное время машин в 1,5 км от селения Кутлак, где отдельные шоферы этой колонны занимались мародёрством и большинство пьянствовало. На принимаемые против них меры со стороны оперработников и войсковых подразделений оказывали сопротивление, а шофер Корнейчук производил стрельбу боевыми патронами по нашим бойцам”.

Чутки виявилися правдою

“Агентура фиксирует, что часть населения г. Карасубазара армянской и болгарской национальности активно готовятся к переселению, продают вещи и продукты питания, — доповів у Москву 30 травня генерал НКВС Іван Шередега. — Учитель Шаранец (грек по национальности) высказав ряд клеветнических выпадов по адресу Красной армии, касаясь переселения татар, заключил: “Могут выселить и греков из Крыма”.

Той же генерал за кілька днів інформував: “Врач Зуйской больницы Тер-Карапетян (армянин), присутствуя на докладе о международном положении, по окончании его спросил докладчика, правдивы ли разговоры населения о том, что скоро будут выселять армян, получив отрицательный ответ”.

Насправді чутки були правдою. Ще 15 травня, за три дні до депортації кримських татар, з Сімферополя на Луб’янку подавали відомості про “количество спецконтингента, подлежащего переселению” з такими-от рубриками: “татары”, “немцы”, “венгры”, “румыны”, “австрийцы”. Одразу, отже, йшлося не лише про кримських татар.

Автор фото, Станіслав Цалик

Рапорт комісара держбезпеки Добриніна про підготовку депортації вірмен, болгар і греків у Євпаторійському та Джанкойському оперативних секторах від 4 червня 1944 р. Галузевий держархів СБУ

29 травня Москва вирішила продовжити спецоперацію. Того дня Берія написав Сталіну про доцільність виселення з Криму всіх болгар, греків та вірмен.

Ще 37 тисяч людей

Шеф НКВС висунув такі претензії:

• кримські болгари брали участь у заготівлі хліба та продуктів для німецької армії, допомагали німцям виявляти червоноармійців, служили в болгарських загонах поліції.
• провину греків Криму визначено лише однією фразою: “Немецкие власти оказывали содействие грекам в торговле, транспортировке товаров и т.д.”.
• кримські вірмени організували кілька релігійних громад, які також “занимались организацией среди армян торговли и мелкой промышленности”. А утворені вірменські національні комітети пропагували незалежну Вірменію.

Такого штибу “підстави” для тотальної депортації зайвий раз підтверджують, що справжня мета — “зачистка” території для росіян.

2 червня 1944 року Сталін підписав постанову ДКО № 5984сс про виселення 37 тисяч болгар, греків і вірмен до Казахстану і Росії.

А тепер — іноземців

Але Москві й цього замало.

15 червня Берія наполягає на депортації мешканців Криму, які є турецькими, грецькими та іранськими підданими.

Автор фото, Getty Images

Гітлерівські війська захопили майже увесь Крим восени 1941 року, у полон потрапили десятки тисяч радянських солдатів. До 1944 року півострів контролювали нацисти.

Яка мотивація? Взагалі ніякої! “НКВД СССР считает нежелательным их оставление в Крыму” — от і все.

Але Сталін і не потребував обґрунтування. 24 червня поставив підпис під постановою № 6100сс, наказавши переселити цих людей до Узбекистану “на время войны” (насправді вони ніколи не повернуться на півострів).

Другу і третю депортації НКВД провів 27 і 28 червня: 17 ешелонами вивезено 41 854 людей.

Порожня земля

4 липня Берія у рапорті Сталіну (№ 693/б) підбив загальні підсумки “зачистки” Криму: вивезено 225 009 осіб, серед них 183 155 кримських татар, 12 242 болгари, 15 040 греків, 9 621 вірменин, 1 119 німців, 3 652 іноземці.

Виселення провели 23 тисячі бійців і офіцерів військ НКВС та 9 тисяч оперативного складу органів НКВС-НКДБ.

5 липня Берія представив керівників та учасників спецоперації до державних нагород. А вже за два дні тогочасний голова парламенту Михайло Калінін підписав указ про нагородження бойовими орденами та медалями – 371 прізвище.

Крим спорожнів. Експеримент із заселенням його прибульцями з Краснодарського і Ставропольського країв, Ростовської, Воронезької, Орловської, Курської, Тамбовської та Брянської областей (42 тисячі осіб), а також 9 тисячами колгоспників з України провалився — люди іншого клімату і сільськогосподарських умов, вони не змогли ефективно господарювати на півострові.

Усвідомлюючи фатальність ситуації, що склалася, новий керівник СРСР Микита Хрущов 1954 року підпорядкував півострів Україні. Вся інфраструктура життєзабезпечення Криму збудована після цього.

Стежте за нами у Telegram або Viber!Ми щодня надсилаємо добірку найкращих статей.

§ 24. Чому і як відбулись греко-перські війни

У середині VI століття до н. е. Дарій І — цар могутньої Персії — захопив грецькі міста Малої Азії і наблизився до материкової Греції. Розглянь карту і назви основні території і кордони Перської імперії. Чи могла, на твою думку, невелика за розміром Греція протистояти у війні великій імперії?

1. Як почались греко-перські війни

Поміркуйте

На основі тексту і карти визначте, на яких територіях велися греко-перські війни та з яких подій вони розпочались.

У VI ст. до н. е. наймогутнішою державою стародавнього світу було Перське царство. Його правителі прагнули встановити владу над усім Середземномор’ям.

Війни між Персією та грецькими полісами у 500 449 рр. до н. е. називають греко-перськими війнами.

Перський цар Дарій І, за переказами, відправив посланців по всій Греції. Він вимагав від греків «землі й води», тобто підкоритися. Багато полісів визнали владу Дарія. А от афіняни вбили посланців перського царя, а спартанці кинули посланців в криницю, мовивши: «Дістаньте собі там скільки завгодно і землі, і води».

Улітку 490 р. до н. е. Дарій І розпочав проти греків морський похід. 20-тисячне перське військо висадилося в Аттиці на рівнині поблизу невеликого містечка Марафон за 42 км від Афін. Їм протистояло вдвічі менше військо афінян.

Особливістю тактики грецького війська було використання фаланги — шикування до бою щільно зімкнених шеренг важкоозброєної піхоти. Фаланга мала 8-16 рядів (по 1000 воїнів у ряду) і займала до 500 м. Воїни йшли в бій шеренгою, атакуючи чи відступаючи по всьому фронту одночасно по команді.

Попри значну чисельну перевагу персів, афінське військо, очолюване досвідченим полководцем Мільтіадом, здобуло перемогу. Радісну звістку в Афіни приніс посланець, який пробіг безупину 42 км. Діставшись міста і вигукнувши «Радійте, афіняни, ми перемогли!», він упав замертво. Згодом на Олімпійських іграх у пам’ять про цю подію запровадили біг на марафонську дистанцію. Цей вид спортивного змагання існує й нині. Перемога під Марафоном продемонструвала перевагу грецького військового мистецтва і зміцнила моральний дух грецького суспільства.

Досліди

1. Опиши грецьку фалангу. У чому сильні, а в чому слабкі сторони такого шикування?

Грецька фаланга. Сучасна реконструкція

2. На основі карти відтвори хід битви. Що допомогло грекам перемогти?

2. Як героїчно оборонялися греки при Фермопілах

Поміркуйте

У чому проявився героїзм трьохсот спартанців? Чому вони не відступали?

Навесні 480 р. до н. е. перський цар Ксеркс, син та наступник Дарія, рушив походом на Грецію з величезною армією та флотом. В очікуванні війни багато грецьких полісів уклали оборонний союз під орудою Спарти.

Щоб перекрити персам шлях у Середню Грецію, грецькі загони (біля 7 тис. воїнів) на чолі зі спартанським царем Леонідом зайняли вузький Фермопільський прохід, перегороджений муром з брамою у центрі.

150-тисячне військо Ксеркса підійшло до Фермопіл. Перси запропонували грекам скласти зброю, на що Леонід відповів: «Прийдіть і візьміть». Здивований перський посланець мовив: «Наші стріли і дротики закриють вам сонце». «Тим краще, — мовив Леонід, — ми битимемося в затінку».

Греки два дні мужньо відбивали атаки ворога. Третього дня перси в обхід спробували оточити грецькі війська. Цар Леонід наказав основним військам відступити. А сам і 300 воїнів-спартанців боронили Фермопільський прохід, аж поки не полягли як герої. Основні військові сили греків було збережено, а перське військо зазнало значних втрат.

Вдершись через Фермопільський прохід, перси захопили Середню Грецію. Афіняни покинули місто. Чоловіки, здатні тримати зброю, поповнили грецьке військо. Людей похилого віку, жінок, дітей та рабів афіняни перевезли у безпечні області Греції та на острови.

Досліди

Чому, на твою думку, й нині вшановують пам’ять захисників Фермопіл?

Останні події Фермопільської битви. Сучасний малюнок

Пам’ятник царю Леоніду і спартанцям на місці битви із написом від їхнього імені: «Подорожній, повідай спартанцям про нашу загибель; вірні законам своїм, тут ми кістьми полягли»

5. Як греки здобули перемогу

Поміркуйте

Що допомогло малочисельній армії греків перемогти персів? Які були наслідки війн?

У 480 р. до н. е. відбулася важлива морська битва поблизу острова Саламін. Об’єднаний грецький флот у складі 370 суден під орудою Фемістокла стояв у вузькій протоці між Аттикою та островом Саламін. Перси мали 700 кораблів, і Ксеркс, упевнений у перемозі, наказав їм увійти в протоку й дати бій грекам. А сам на золотому троні в оточенні вельмож і писарів спостерігав за ходом бою.

З початком битви легкі та рухливі грецькі трієри 22 рушили на перський флот і відтіснили його. Затиснуті у вузькій протоці, великі важкі перські судна сідали на мілину, розбивались об підводні скелі, таранили одне одного й тонули. Надвечір битва завершилась перемогою греків. Залишки перського флоту відступили.

22 Трієра — бойовий корабель з гострим металевим тараном на носу, що вміщував 180 гребців та 20-30 воїнів. Отримав назву через три ряди весел, які, ймовірно, розташовувалися одне над одним у шаховому порядку

Досліди

За ілюстрацією, спираючись на текст пункту параграфа, опиши цей момент бою.

Бій при Саламіні. Сучасний малюнок

За рік греки перемогли персів на суходолі під Платеями та на морі біля мису Мікале у берегів Малої Азії. Однак виснажливі бойові дії тривали ще 30 років. Лише у 449 р. до н. е. був укладений мир на умовах визнання перським царем самостійності грецьких полісів у Малій Азії. Остаточна перемога греків, які об’єдналися й відстояли свою незалежність, допомогла їм усвідомити цінність свободи та демократичного устрою.

Перевір себе

• 1. Чому почались греко-перські війни? Яка із сторін вела визвольну війну, а яка — загарбницьку?
• 2. Назви та покажи на карті місця основних битв греків і персів.
• 3. Чим завершились греко-перські війни?
• 4. Яке значення мала Марафонська битва для Греції?
• 5. У битві при Фермопілах перемогли перси. Чому слава дісталася не їм, а грекам? Які фільми та книги присвячені цій битві?
• 6. Склади розповідь про Соламінську битву. Чому греки дали бій персам у протоці? Чи міг виграти цю битву Ксеркс? Якщо так, то за яких умов?

Виконай завдання до параграфа у робочому зошиті

Оціни себе та своїх однокласників / однокласниць

http://inform1.yakistosviti.com.ua/istoriia/6-klas

А ще ти можеш

Напиши від імені учасника будь-якої з битв, про які йшлося в параграфі, листа близьким або опиши цю подію в уявному щоденнику її учасника.

§ 25. Велика грецька колонізація

Як вам уже відомо, у VIII ст. до н. е. в державах-полісах Еллади виникло напруження серед громадян. Демос, переважно селяни, з різних причин втрачав землю, яку прибирала до рук аристократія. У грецьких полісах значно зросла кількість збіднілих громадян. Селяни, котрі втратили землю, шукали для себе притулку, будь-якої роботи, але даремно. Вони ставали «зайвими» в рідному місті.

ПОЛІС — місто-держава, тобто держава в межах однієї общини. Центром поліса було головне місто, навколо якого розташовувалося кілька селищ — демів.

ЕМПОРІЙ — торговельний пункт у вигляді поселення на нових землях.

КОЛОНІЇ — поселення, що заснували прибульці з інших країн.

МЕТРОПОЛІЯ — місто-засновник колоній.

КОЛОНІЗАЦІЯ — процес заселення незайманих земель або захоплення чужих територій із подальшим їхнім заселенням.

Демос, обурений несправедливим становищем, підіймався на боротьбу з аристократами. Якщо він зазнавав поразки, ватажкам демосу залишалося шукати порятунку в інших країнах.

Водночас розвиток господарства, торгівлі та ремесла спонукав греків до розширення торговельних зв’язків з іншими країнами, де б купляли вироби грецьких ремісників і сільськогосподарські продукти. Усе це сприяло тому, що елліни покидали рідні домівки й вирушали на пошуки нових земель, де засновували поселення (емпорії та колонії). Там, у далеких краях, громадяни прагнули покращити умови життя, становище в суспільстві, знайти роботу. Розпочалася велика грецька колонізація.

Емпорії поступово виростали в колонії, ставали самостійними, хоча й зберігали торгові й політичні зв’язки з метрополією.

Грецькі колонії виникали за морями, як вогники, що, розсипаючись від багаття, запалюють нові вогнища. Вони були розкидані, мов жменя монет, по берегах півдня Італії, на Сицилії, південних берегах Галлії.

Колонізацію здійснювали у двох напрямках: на захід і на північний схід. На захід від Еллади греки освоїли землі о. Сицилії (Мессина, Акрагант, Сиракузи) та півдня Італії (Тарент, Сибаріс). Дорога на північний схід привела греків через протоки Босфор, Геллеспонт (Дарданелли) на простори Понту Евксинського (Чорне море). На його північних берегах були створені колонії Тіра, Ольвія, Херсонес, Феодосія, Пантікапей та ін.

На півдні Середземномор’я, на узбережжі Африки, греки заснували торгове місто Кірену, яке стало згодом торговим суперником фінікійських купців.

Суспільний лад у колоніях складався по-різному. Наприклад, Ольвія та Херсонес були демократичними полісами. Народні збори, подібно до демократичних полісів Балканської Греції, були тут верховним органом влади. Поточні справи вела Рада, яку щорічно переобирали. Та поряд із цим у Херсонесі були «стражі закону», які мали широкі повноваження.

Велика грецька колонізація

2. Заснування античних грецьких поселень на території України

Із часів походу аргонавтів греки зрідка заходили в Понт Евксинський. У VII ст. до н. е. над його хвилями дедалі частіше появлялися вітрила еллінських торгових кораблів. Для греків це були далекі краї із суворішим кліматом порівняно з Елладою.

Особливо значними були колонії в гирлі Бугу — Ольвія й у Криму (Херсонес, Феодосія і Пантікапей). Ці міста були розташовані на зручному для кораблів узбережжі, тому й приваблювали торгові каравани.

Окрім торгівлі, мешканці обробляли землю та жили з ремесла. Поступово місцеві майстри багато в чому перевершили ремісників — ювелірів, зброярів, гончарів і вазописців із самої Еллади.

Колонії на півночі Понту Евксинського дуже вплинули на розвиток сусідніх народів. Це були переважно кочовики — скіфи, а потім сармати.

ВАЗОПИС — живопис на стінках керамічного посуду.

ВАРВАРИ — так елліни називали всіх нееллінів, а також народи, які поступалися їм у суспільному розвитку.

Торгівля з емпоріями сприяла розвиткові ремесла і в Елладі. У ремісництві активно залучали до праці рабів. Отож колонізація прискорила розвиток рабовласницьких відносин. Розвивалося мореплавство; кораблі вдосконалювали, вони ставали надійнішими й зручнішими. Грецька колонізація не лише прискорила розвиток варварських народів. Елліни, своєю чергою, багато чого навчилися в сусідів, запозичили знання та досвід.

3. Взаємини греків та місцевого населення

На нових місцях греки оселялися переважно на березі моря або біля нього. Вони одразу ж будували мури для захисту від варварського населення, котре часто по-ворожому ставилося до прибульців. Колоністи ж прагнули налагодити з місцевими жителями дружні стосунки. Вони продавали їм вироби грецьких ремісників: глиняний посуд, олію, тканини тощо. Натомість купували зерно, шкури, худобу, деревину. Жителі колоній розвивали здебільшого землеробство. У Херсонесі значного розвитку досягли виноградарство й виноробство.

У метрополію колоністи продавали хліб, солону й в’ялену рибу. Натомість із Еллади надходили керамічний посуд, тканини, зброя, вино, предмети розкоші.

Жителі колоній не забували своєї культури. Вони облаштовувалися на нових місцях так, щоб повсякденне життя нагадувало їм рідну землю. Колоністи будували храми тим самим богам, яких шанували на батьківщині, колонії мали театри, де показували вистави славетних грецьких авторів. У театрах грецьких колоній виступали не лише місцеві актори, а й знаменитості з Еллади. У Херсонесі й сьогодні можна побачити руїни величного і красивого міського театру.

Уривки з присяги херсонеситів — за посиланням https://is.gd/BP4LcS або за QR-кодом

У містах Північного Причорномор’я шанували спортивну підготовку. Збереглися згадки про спортшколи в Ольвії, Пантікапеї, Херсонесі. Проводили спортивні ігри. Переможці отримували панафінейські амфори — призи за змагання на честь Афіни, які влаштовували щочотири роки, як в Аттиці. Це було свідченням зв’язку колоній з батьківщиною. Нові грецькі міста-колонії сприяли проникненню грецької цивілізації на нові землі. Вони поширювали вплив античної культури на сусідів. Через колонії пролягали нові торгові шляхи в далекі країни.

Давньогрецькі причорноморські колонії — це давні міста на теренах сучасної України. Відомості про них наведені у таблиці нижче.

Керкінітіда (Євпаторія)

Засноване в VI ст. до н. е. на березі Каламітської затоки. У наші дні — це мальовниче місто.

Ольвія

Відома з VI ст. до н. е. Заснована на березі Південнобузького лиману. З ІІ ст. до н. е. місто залежало то від скіфського царя Скілура, то від Мітрідата VI Євпатора, а згодом Ольвію зруйнували гети.

Пантікапей

Заснували в VI ст. до н. е. на місці сучасної Керчі переселенці з Мілета. Від 480 р. до н. е. — столиця Боспорського царства і лише в 700-х рр. IV ст. Пантікапей зруйнували гуни. Нині археологи розкопали тут унікальні знахідки.

Феодосія

Місто з пам’ятками давнини, музеєм художника І. Айвазовського. Відоме з VI ст. до н. е. У ньому панували: боспорські царі, гуни, алани, генуезці, турки. У середньовіччя Феодосію називали Кафа, тут був головний невільничий ринок.

Херсонес Таврійський

Заснували в 422-421 рр. до н. е. вихідці з Гераклеї Понтійської в межах сучасного Севастополя. У IV-II ст. до н. е. був столицею держави в Криму, а з кінця ІІ ст. до н. е. почергово залежав від Понтійського, Боспорського царств, Риму, Візантії. Життя в Херсонесі завмерло аж у XV столітті.

• 1. Назвіть найбільші грецькі колонії. Коли і де вони утворилися?
• 2. Які місця греки вважали зручними для заснування колонії?
• 3. Поясніть поняття колонія, метрополія.
• 4. Покажіть на картосхемі й назвіть античні міста-держави у Причорномор’ї. Які сучасні міста розташовані на цих місцях?
• 5. У чому полягає значення грецької колонізації для греків і сусідніх народів?