Розділ 3. Боги та герої Давньої Греції

Близько чотирьох тисяч років тому на території Стародавньої Греції виникла цивілізація, що спромоглася на дивовижні культурні досягнення. На них, як на взірці, орієнтувалися вчені, мислителі й митці різних епох. Деякі ідеї давніх греків (як-от принцип демократії 1 або проведення Олімпійських ігор) стали невід’ємною складовою нашого життя. Величні архітектурні пам’ятки, чудові статуї, вишукано розписані вази, літературні твори Стародавньої Греції, або, як ще називають цю країну, Еллади, уже багато століть дарують людству неабияку втіху.

1 Демократія — форма управління, політичний лад, за якого верховна влада належить народові.

Давньогрецька ваза

Основою давньогрецької культури була міфологія. На честь богів споруджували храми, міфічних персонажів увічнювали в мармурі та бронзі. На ґрунті міфічних оповідей згодом виникали вірші й поеми, а їх інсценізації започаткували знаменитий давньогрецький театр.

Давні греки створили численний пантеон (так називається сукупність богів певної міфології на чолі з верховним богом). Давньогрецький пантеон охоплював два покоління богів і титанів 1 доісторичних часів; товариство богів-олімпійців (третє покоління богів), що оселилося на горі Олімп; понад десять богів земних вод; понад п’ять богів повітря; дев’ять богів смерті й підземного світу; дев’ять муз, а також багато інших богів, гігантів, циклопів, чудовиськ і героїв.

1 Титани — боги першого покоління, народжені в шлюбі богині землі Геї та бога неба Урана. Ці найдавніші боги уособлювали могутні стихії природи з усіма її катастрофами. Давні греки уявляли титанів нерозумними, позбавленими почуття міри створіннями, що наосліп застосовують свою величезну силу. Десять років тривала війна титанів з поколінням молодших богів на чолі із Зевсом. Зрештою Зевс переміг, а титанів було скинуто в безодню Тартар.

За уявленнями давніх греків, боги жили на священній горі Олімп. Звідти вони правили світом, спостерігали за людьми й активно втручалися в їхні долі. Чарівна їжа амброзія та чудодійний напій нектар дарували богам безсмертя й вічну молодість.

Консультація професора Філологова

За часів богів-олімпійців владу над світом було поділено між трьома братами. Підземне царство мертвих належало богу смерті Аїду 2 , морське царство — богу Посейдону, а земним царством правив грізний Зевс. Йому підкорялися всі інші боги та люди. Грім і блискавка були знаряддям його сили і влади. Тому давні греки називали Зевса Громовержцем.

Зевс одружився з Герою — покровителькою шлюбу й родини. Їхній син Гефест був богом вогню та ковальства. За дружину він узяв першу красуню Олімпу Афродіту — богиню кохання й краси. Інший син Зевса та Гери — жорстокий Арес — сіяв серед людей ворожнечу й розпалював війни.

На Олімпі жили також діти Зевса, народжені від інших богинь: посланець Зевса, покровитель подорожніх, торгівлі й шахрайства Гермес; бог рослинного світу й виноградарства Діоніс; близнюки Аполлон (бог світла, знань, мистецтв і наук) та Артеміда (богиня полювання й плодючості, захисниця всього живого на землі).

Однією з найвизначніших богинь давньогрецького пантеону була Зевсова донька Афіна Паллада, яка з’явилася на світ з голови батька зі щитом і списом у руках. Її вважали богинею мудрості, праці, справедливої війни, законодавицею і захисницею державності.

2 Аїдом давні греки називали також сам підземний світ.

Літературна кухня

У чому своєрідність давньогрецької міфології?

Боги в давньогрецькій міфології дуже схожі на людей: вони приятелюють і сваряться, жартують і гніваються, здатні на співчуття й жорстоку помсту.

Осмислюючи характери та взаємини богів, елліни вчилися краще розуміти самих себе, оцінювати власні чесноти й недоліки. Водночас у давньогрецькій міфології боги протиставлені людині як наймудріші безсмертні істоти, що мають над нею безмежну владу й визначають її долю.

Пергамський олтар (фрагмент)

Життям людини, згідно з міфами Еллади, керували боги й закони, установлені від часів створення світу. Порушники цих законів підлягали суворим покаранням. Найгірше ж велося тим, хто намагався подолати межі людських можливостей, а отже, наблизитися до богів. Тимчасом дотримання природних і божественних законів визнавалося запорукою гармонії людини зі світом, а вона для давніх греків була ідеалом, найвищою життєвою метою. Саме тому однією з найважливіших людських чеснот у Давній Греції вважалося почуття міри.

Одне з найпочесніших місць у культурі Еллади посідало мистецтво. У давньогрецькому пантеоні навіть існували богині, «відповідальні» за різні його види, — музи і їхній покровитель — олімпієць Аполлон. Елліни високо цінували творчість і талант, тож захоплення звершеннями обдарованих скульпторів, майстрів вазопису, архітекторів, поетів утілилося в їхній міфології. Найвідоміші персонажі міфів, присвячених темі мистецтва, — скульптор Пігмаліон і співець Орфей — набули в європейській культурі значення загальновизнаних символів генія, здатного творити своєю майстерністю справжні дива.

Численні давньогрецькі міфи оповідають про подвиги знаменитих героїв, найпопулярнішими з яких є Прометей і Геракл. Прометей — титан, цар скіфів, наділений даром пророцтва (ім’я його в перекладі означає «той, хто мислить наперед», або «той, хто передбачає»). Елліни шанували Прометея як заступника й навчителя смертних, вважали, що саме він створив перших людей, виліпивши їх із глини. Утім, найбільшим подвигом цього героя стало викрадення у Зевса небесного вогню, який відкрив людству шлях до цивілізації. За це Прометея було суворо покарано, та, незважаючи на жахливі муки, він не розкаявся. Подвиг Прометея назавжди залишився взірцем самовідданого вчинку, а сам герой став одним з «вічних образів» світової культури.

Український мотив

До образу Прометея не раз зверталися українські письменники. Так, прометеївські мотиви посідають важливе місце у творчості Т. Шевченка. З них, зокрема, розпочинається поема «Кавказ»:

За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

Відлунюють образ Прометея і слова, сказані Шевченком про самого себе: «Караюсь, мучуся, але не каюсь».

Дочкою Прометея називають Лесю Українку. У вірші «Хай буде тьма. » поетеса пов’язала прагнення свободи в серцях поневолених людей з іскрами Прометеєвого вогню.

Отже, створений еллінами образ Прометея з повним правом можна назвати часточкою української культури.

Другий популярний герой давньогрецьких міфів, Геракл, уславився як непереможний богатир, борець зі злом. Вважалося, що батьком Геракла був сам Зевс, а матір’ю — дочка мікенського володаря Алкмена. Коли Геракл мав з’явитися на світ, Зевс заприсягнувся, що немовля, яке народиться в цей день, буде правити містом Мікени. Однак ревнива богиня Гера зробила так, що Зевс змушений був віддати царську владу іншому хлопчику — Еврісфею. Відтак Гераклу довелося впродовж багатьох років служити боязкому й заздрісному цареві. Під час служби в Еврісфея Геракл здійснив дванадцять знаменитих подвигів. У цих діяннях герой виявив силу духу, винахідливість, розум, витривалість, а головне — щире співчуття до людей. Його ім’я стало загальною назвою на означення людини, наділеної богатирською міццю.

Фідій. Статуя Зевса Олімпійського (реконструкція)

Давньогрецька міфологія — одне з найзначніших надбань стародавнього світу. Вона справила величезний вплив на культурний розвиток інших народів. І передусім — на культуру Давнього Риму, яка формувалася на основі цієї міфології і багато в неї запозичила. Чимало богів з давньогрецького пантеону перейшли до давньоримського, змінивши свої імена. Наприклад, Зевс став Юпітером, його дружина Гера — Юноною, Посейдон — Нептуном, Афродіта — Венерою, Гефест — Вулканом. Однак значення давньогрецької міфології сягає далеко за межі стародавнього світу, адже вона й нині залишається потужним джерелом європейської культури.

Перевірте себе

1. Яке значення в міфології еллінів мала гора Олімп?

2. Складіть у зошиті словничок давньогрецького пантеону за таким зразком:

Aїд — брат Зевса, бог смерті, цар підземного світу мертвих.

Зевс — верховний бог, володар земного царства, громовержець.

3. Які уявлення давніх греків про природу, життя та людей відбилися в їхніх міфах? Що ви знаєте про Геракла й Прометея?

4. Доведіть! Спираючись на відомості, подані в прочитаному розділі, наведіть факти, які підтверджують великий вплив давньогрецької міфології на європейську культуру.

Теми проектів

1. «Як Зевс став господарем Олімпу».

2. «Давньогрецькі міфи про митців та мистецтво».

3. «Подвиги Геракла».

МІФИ І ЛЕГЕНДИ ДАВНІХ УКРАЇНЦІВ

Ми живемо у ХХІ ст., тож маємо можливість і читати художні твори, і слухати їх в аудіозапису, і переглядати в театрі, у мережі Інтернет чи по телевізору. Навіть найдавніші твори, які виникли тоді, коли людина ще не винайшла письмо, нині надруковані в книжках. Вони дійшли до нас із сивої давнини. А як? Коли не було писемності, люди передавали їх з уст в уста (звідси й прикметник усний), від покоління до покоління. Міфи, легенди, казки, перекази, пісні, загадки, прислів’я складали талановиті люди, імена яких тепер невідомі. Первинний варіант таких творів із часом зазнавав змін. Скажімо, пісню, що подобалася людям, переспівували в різних місцевостях, постійно вносячи в неї щось своє, удосконалюючи її. Пісня з часом таки змінювалася, ставала кращою. До речі, українських народних пісень нині нараховують майже 300 тисяч! До нас дійшла велика кількість народних казок, легенд, переказів. Усі ці твори називають фольклором (від англ. folk-lore — народна мудрість), або усною народною творчістю.

Найдавнішими видами усної народної творчості є міфи й легенди.

Теорія літератури

Легенда — це розповідь казкового чи фантастичного характеру про незвичайну подію або життя й діяльність якоїсь особи. У легендах здебільшого йдеться про реальну людину, яку знає й любить народ, або про визначну історичну подію. Найпопулярніші легенди розповідають про героїчні вчинки Богдана Хмельницького, Максима Залізняка, Олекси Довбуша, Устима Кармелюка. Цих історичних постатей народ наділив неймовірною силою та відвагою, часто їхні можливості було перебільшено, як у казках. Отже, казковість, фантастичність — яскрава прикмета легенди.

Учені поділяють легенди на три різновиди: міфологічні, біблійні та героїчні.

міфологічні

уявлення про Всесвіт, природу, богів, демонів

життя святих, перших християн

героїчні вчинки реальних історичних осіб

У міфах, на відміну від легенд, ідеться про вигаданих багатою людською фантазією богів і демонів. Цей вид фольклору виник у той час, коли в людей було ще дуже спрощене, примітивне уявлення про навколишній світ і вони відчували беззахисність і безсилля перед стихійними силами природи.

Теорія літератури

Міф — це розповідь, що передає уявлення наших далеких предків про створення світу, його будову, про богів і демонів, різних фантастичних істот.

У чому ж тоді полягає відмінність між міфом і казкою? Казки й у далекі часи, і на етапі створення сприймалися як плід людської фантазії, а ось до міфів тоді ставилися як до чогось імовірного, реального.

ПРО ЗОРЯНИЙ ВІЗ

Колись давно, а де саме — невідомо, та трапилася велика посуха. І була вона така, що не тільки в річках та озерах, а навіть і в колодязях повисихала геть-чисто вся вода, і люди без води почали хворіти та вмирати. У тому краю, де трапилася така посуха, жила одна вдова, а в тієї вдови була всього-на-всього одна дочка. Удова без води захворіла, і дочка, щоб не вмерла її мати, узяла глечик та й пішла шукати воду. Де вона її шукала, хто її знає, а тільки десь-то знайшла. Набрала воду в глечик і понесла додому. По дорозі зустріла одного чоловіка, що вмирав без води; дала йому напитись і тим одволала його від смерті. Далі вона зустріла другого, такого ж самого; потім третього, четвертого й, нарешті, сьомого. Усім давала пити й усіх урятувала від смерті. Води залишилось у неї тільки на самому дні.

Сузір’я Зоряний Віз

Ішла вона, ішла й по дорозі сіла відпочити, а глечик поставила біля себе на землі. Коли в той час де не взявся собака. Хотів, мабуть, теж напитися та й перекинув глечик. Коли той глечик перекинувся, то з нього вилетіло сім великих зірок і восьма маленька, та й поставали на небі.

Ото ті зірки і є Віз, або душі тих людей, що дівчина їм давала пити, а восьма, маленька, — так то душа собаки, що перекинув глечик. Так ото Бог на те їх і поставив на небі, щоб усі люди бачили, яка щира була та дівчина, а за її щирість Бог послав дощ на ту країну (За С. Плачиндою).

Зоря — символ животворної й родючої природи; дівчини-красуні, кохання; нового щасливого життя; світлого духу, оборонця людей; очей Бога.

Здавна в народі зорі сприймали то як дітей Сонця та Місяця, то як запалені Богом свічки на честь народжених людей. Язичники вважали зорі вікнами неба, через які боги дивляться на світ (Із «Словника символів»).

ЧОМУ ПЕС ЖИВЕ КОЛО ЛЮДИНИ

Давно, дуже давно жив собі самітний пес. Нарешті надокучило йому самому блукати в лісі, і він вирішив знайти собі друга-товариша. Але хотів, аби цей його товариш був найсильнішим з усіх тварин.

Лісові звірі радили йому піти до вовка. Пішов пес до нього й каже:

Почали жити разом. Раз, як ночували в лісі, почув пес якийсь шелест і почав трястися-боятися. Розбудив вовка, а той йому каже:

— Будь тихо, бо прийде ведмідь і з’їсть нас!

Пес тоді здогадався, що ведмідь сильніший за вовка. Пішов до ведмедя й каже:

— Ведмедю, братику, живімо разом!

— Коли разом, то разом, — відповів ведмідь.

Минула коротка доба. Одного разу зранку почув пес якийсь шелест і злякався. Пробудився ведмідь та й сказав:

— Заховаймося в корч, бо ще надійде лев і роздере нас обох!

Подумав пес, що лев має бути сильнішим. Залишив ведмедя й пішов до двору короля лева.

— Леве, леве, королю звірів, живімо разом!

— За слугу прийму тебе, — відповів лев.

Пес зостався з ним. Одного разу ввечері пес злякався й почав вити та гавкати. Вибіг лев із палати й каже йому:

— Мовчи, бо ще надійде людина й застрелить нас обох!

Пес замовк, але здогадався, що людина має бути сильнішою, коли її лев боїться.

Пішов пес до людини й пристав на службу до неї. Від того часу й живе пес з людиною (За С. Плачиндою).

Син великого Сварога 1 , славетний Дажбог-Сонце, довгі роки владарював над богами, людьми й над усім світом. Він був родоначальником русинів-українців, першим їхнім князем і незмінним покровителем. Давні українці гордо казали про себе: «Ми — внуки Дажбога, улюбленці богів, . ми славимо Дажбога, і буде він наш по крові тіла. »

Дажбог уособлював мужність, обличчя його уявлялося подібним до сонячного кола, із русявою бородою-промінчиками.

У пожертву Дажбогові приносили млинці, полотно, дари полів і лісів, вино, гроші тощо.

Йому молилися, звертаючись так: «Дажбоже наш трисвітлий! Славу творімо тобі, нехай летить вона птицею ясною, сповіщаючи всім предкам руським, що шануємо та поклоняємося Сонцю всевишньому, отцю кревному — Дажбогу нашому» (За Є. Шморгуном).

1 Сварог — бог Сонця, світла та добра. У давніх русинів-українців Сварог — бог-творець, покровитель неба, мудрості, заступник шлюбу й ковальської справи, ремесел.

Дажбог. Дерево. Різьблення

1. Розповідь казкового чи фантастичного характеру про незвичайну подію або життя й діяльність якоїсь реальної особи називається

2. Віз на нічному небі складається із зірок

3. Пес, за легендою, шукав собі друга-товариша в такій послідовності

А вовк — ведмідь — людина — лев

Б лев — ведмідь — людина — вовк

В людина — вовк — ведмідь — лев

Г вовк — ведмідь — лев — людина

4. Що таке фольклор? Чому народну творчість називають усною?

5. Чим легенда відрізняється від міфу?

6. Поміркуйте й розкажіть, чому героїв легенд народ наділяв надлюдськими можливостями.

7. На які різновиди поділяють легенди?

8. Що означають, за легендою, сім великих зірок та одна маленька на нічному небі?

9. На скільки частин за змістом можна поділити легенду «Чому пес живе коло людини»?

10. Людина сильніша від лева, царя звірів, фізичною силою чи чимось іншим? Поясніть свою думку.

11. У збірці українських приказок і прислів’їв зібрано майже 200 висловів про собаку. Яка з наведених нижче приказок (прислів’їв) найближча за змістом до легенди «Чому пес живе коло людини»?

Битий собака не боїться палиці.

Бійся не того собаки, що бреше, а того, що ластиться.

Вивченого пса нічим не підкупиш.

Добрий собака й на хазяїна бреше.

Лихого собаку господар шанує.

Кожний собака гавкає, але не кожен кусає.

Пес держиться чоловіка, а кіт — хати.

Собака гавкне — хазяїн вірить.

12. Прочитайте міф «Дажбог» та усно перекажіть його.

1. Знайдіть і прочитайте в мережі Інтернет (або в спеціальній літературі) легенду про назву вашої вулиці, вашого району, села чи міста. Підготуйтеся розповісти її класу (за бажанням).

2. Прочитайте міфи й легенди «Берегиня», «Неопалима купина», «Як виникли Карпати», «Чому в морі є перли і мушлі». Випишіть у зошит незрозумілі слова.

До Сварога та Берегині постійно приходили люди, щоб подивитися на хатину, піч і жорна, скуштувати того дива, що хлібом зветься.

І сказали їм Сварог і Берегиня, щоб виходили вони з печер і будували світлі хати, щоб не ходили в диких шкурах, а вчилися ткати полотно та ходити в білому одязі, як личить дітям Білобога. Люди слухали й раділи, але коли надходила ніч, страх виповзав звідусіль, бо земля починала трястись і гойдатися. То лютував Чорнобог.

Наслав Чорнобог на людей своє чорне військо — стадо ящерів, якому наказав знищити Сварога, Берегиню та сварожичів.

Не могли зупинити чорних ящерів ані мечі сварожичів, ані палаючі смолоскипи самого бога Сварога. І тільки Берегиня в яскраво-білому вбранні з вишитими червоними «стрілами Перуна» і «соколами» змогла це зробити. Вона пішла на ящерів з піднятими догори руками — і грізне військо відступило. Ящери відповзали назад, поки не втопилися в річці Росі й не перетворилися на скелі.

З того часу люди вважали Берегиню богинею краси, великою охоронницею. Вони малювали її образ на дверях, віконницях, вишивали її постать на рушниках і сорочках, щоб Берегиня завжди захищала їх від усього злого (За С. Плачиндою).

О. Шупляк. Берегиня

Берегиня — захисниця людей від усякого зла, добра «хатня» богиня. Вона оберігала оселю, малих дітей, добробут сім’ї. Відгомін про неї знаходимо в словах оберігати, обереги. Обереги — магічні предмети, фігури, яким приписувалася таємнича сила. Схематичне зображення Берегині (постать жінки із застережливо піднятими руками) перейшло в малюнок тризуба (Із «Словника символів»).

НЕОПАЛИМА КУПИНА

Було це дуже давно. Два королі — польський та угорський — об’єднали свої війська й підступили до стін славного міста Дорогобужа (тепер райцентр Смоленської області, Росія. — Авт.). Захисникам града зайди передали листа. Пропонували без битви відчинити міські брами, вийти в поле без зброї й здатися в полон. За це королі обіцяли всім зберегти життя. В іншому разі — місто буде спалене й на ласку переможців сподіватися нічого.

Коли минув відведений час на роздуми, із Дорогобужа вийшов посланець. Зайди-воїни зустріли його й провели на узвишшя, де на золочених стільчиках сиділи королі.

— Я приніс відповідь на ваш лист, — сказав посланець і передав угорському та польському владарям бадилину з листям, подібним до ясенового, з блідо-рожевим суцвіттям на верхівці.

— Як?! — здивувалися владарі. — Оце й усе?

— Мені старійшини доручили передати тільки це. А ще веліли сказати, якщо вам цього зілля замало, то ось довкола вас на пагорбі його цвіте скільки завгодно.

Зібрали королі своїх радників і наймудріших мужів. Думали, думали — ніяк не зрозуміють, що саме захисники міста сказали їм цим зелом. Коли знайшовся один:

— Я знаю це зілля. Воно горить і не згоряє.

Він узяв із багаття палаючу гілку й підніс її до квітучого куща. У ту ж мить увесь кущ спалахнув голубувато-зеленкуватим полум’ям. Та ще через мить полум’я згасло. І всі побачили, що кущ стоїть неушкоджений — такий же рожевоквітний, усміхнений.

І всі зрозуміли, що саме відповіли захисники Дорогобужа на ультиматум 1 .

І мовив угорський король польському:

— Ми ніколи не завоюємо цієї країни. Тому я повертаю своїх воїнів додому. І тобі раджу зробити те ж саме.

Відтоді сотні разів вороги хотіли завоювати наш край, але кожного разу залишалися з облизнем. А край зеленіє під синім небом та ясним сонцем. І щоліта тут рожево квітують кущі неопалимого зела, утверджуючи незнищенність української землі та її народу (За Є. Шморгуном).

1 Ультиматум — категорична вимога, що супроводжується погрозою.

Купина — це лісова трав’яниста рослина з білими квітами, подібна до конвалії. Уважається лікарською. Здавна люди збирали й заготовляли коріння, стебла та цвіт цієї рослини. Вона охороняється законом і занесена до Червоної книги України.

ЯК ВИНИКЛИ КАРПАТИ

Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було видно, укрита шовковистими травами, вічнозеленими смереками та ялинами, могутніми буками та яворами, берестами й тополями. Долиною текли потічки й річки, багаті на форель та іншу дрібну й велику рибу.

Володарем долини був велетень Силун. Коли він ішов, від його кроків здригалася земля. Розповідають, що Силун добре розумівся на ґаздівстві, мав безліч усякої худоби. Череди корів і волів, отари овець, табуни коней, стада буйволів і свиней паслися на толоках, бродили лісами. А птиці. Тисячі качок і гусей плавали в ставках, багато курей кудкудакали на фермах.

Цей ґазда жив у прекрасному палаці з білого мармуру, з високими шпилями, які сягали аж до хмар. Палац був вибудуваний на груночку 1 , насипаному людськими руками. Було там стільки кімнат, що легко можна було заблудитися, а в помешканні — добра всякого! Уночі Силун спав у золотій колисці, вистеленій дорогими килимами. А вдень звик відпочивати в срібленому кріслі. На широкій долині слуги обробляли землю, вирощували хліб, за худобою доглядали, птицю годували. Люди мучилися, від зорі до зорі трудилися, багатство примножували, та не собі, а Силунові. Слуги й служниці жили не в палаці, а далеко від нього, у дерев’яних зрубах і землянках. Не хотів господар, щоб у світлицях смерділо гноєм чи людським потом. Ні чоловіки, ні жінки, ні літні люди, ані молодь не сміли покидати маєток Силуна й іти шукати іншої роботи, мусили жити й умирати кріпаками.

Поміж цієї челяді служив у Силуна один хлопець, якого звали Карпом Дніпровським. Він прийшов сюди від берегів Дніпра. Подався в мандри ще десятирічним хлопчиком: шукати щастя, бо батько помер, а мати жила бідно, і мусив їй чимось допомогти. Служив Карпо рік, другий, п’ятий. Як і всі, косив траву, орав і сіяв пшеницю й жито, ячмінь та овес, збирав хліб. Не тільки за себе працював, а й іншим допомагав, бо жалів слабих.

Його полюбили всі слуги й служниці за чесність, працьовитість, справедливість. Карпо ненавидів тих, хто панові дуже низько кланявся, до землі нагинався. Тяжко йому було дивитися, як Силун усе забирає, а народ голодує. Коли Карпові виповнилося двадцять літ, вирішив додому повертатися. Був певен, що за добру працю пан йому заплатить і він повернеться до матері не з порожніми руками. І тільки про це тепер і думав. Усе розмірковував, як з паном поговорити про розрахунок.

Одного разу вночі він вийшов надвір подихати свіжим повітрям. Проходив біля наймитських хатинок і раптом побачив якусь тінь. Упізнав Силуна. Той ішов подивитися, як худоба ночує, чи все в порядку. Карпо подумав, що саме час поговорити з паном. Коли Силун наблизився, Карпо закашляв, щоб привернути до себе увагу.

— Чому ти тут, Карпе? — озвався Силун, упізнавши хлопця. — Чи не дівча виглядаєш?

— Не дівча, — відповів Карпо, — а Вас, світлий пане. Хочу з Вами поговорити. Служив я Вам довго й чесно, та маю додому повертатися, аби матінку живою застати. Платню за службу хочу попросити.

Силун спочатку подумав, що слуга жартує, бо досі ніхто не наважувався проситися в нього піти геть. Та й платні ніхто не вимагав.

Але Карпо й не думав відступати:

— Я чесно служив, світлий пане. І моя робота, думаю, щось коштує.

— Нікуди не підеш! — розізлився пан. — То вже я знаю, коли й куди мої слуги повинні ходити.

— Я піду, пане, — стояв на своєму Карпо. — Лише ще раз Вам мушу сказати, що я повинен одержати за свою роботу гроші.

Це вже була нечувана зухвалість, якої пан простити не міг.

— Туди, під землю, тебе відпущу! — розлютився він, показуючи пальцем униз і приступаючи до парубка. — Там буде твоя платня.

Та хлопець не відступав ані на крок.

— За мою роботу, пане, доведеться заплатити, — ще раз нагадав, ніби й не чув панської погрози.

Ця відповідь ще більше розізлила Силуна: закипів так, що аж очі кров’ю налилися, а з рота вогонь пішов. Схопив він Карпа своїми дужими руками, підняв і вдарив об землю. Ударив так, що аж яма утворилася. Але слузі нічого не сталося, підвівся на ноги й відчув у собі непереможну силу, то, мабуть, землиця подарувала її йому за те, що чесно працював на ній. Схопив Карпо Силуна, ударив ним об землю, потім ще раз і ще раз. Не витримала матінка-земля тих ударів, розкололася. Й опинився Силун у підземній печері, у яку хотів загнати непокірного слугу. Даремно він намагався вибратися на поверхню: земля зімкнулася, і не можна було знайти жодної щілинки. Тоді вдався Силун до власної сили. Ударив ногою об земну кору — вона вигнулася, та не відкрилася, ударив другою — вигнулася ще більше, але не відкрилася. Спробував головою пробити землю, плечима витиснути — марно, кулаками гатив — теж не допомогло. Але від його ударів на землі виникли гори. І що дужче бив Силун-велетень, то вищі гори здіймалися навколо. А найдужче бив там, де Гуцульщина, і там з’явилися найвищі гори.

Уранці, коли прокинулися наймити й побачили, що трапилося, дуже здивувалися. Навколо — гори, а там, де був палац, нічого не залишилося, усе провалилося в прірву. Чудувалися люди, а потім зібралися на велику раду: як далі бути, як жити. Вирішили в цьому краї залишитися. Озеро назвали Синевирським, бо було синє-синє, як небо. А горам на честь Карпа дали назву Карпати. Люди зажили по-новому. Одні залишилися на рівнині, інші подалися в гори. Орали, сіяли, хліб вирощували, худобу доглядали. Навчилися дерева рубати, хати будувати.

Кажуть, що Силун і дотепер не затих під землею, пробує вирватися, але даремно, бо постарів, і гори більше не ростуть від його ударів. Та вже не вирватися йому на поверхню ніколи!

Давним-давно вважали, що наш край — частина раю. Але на землі почав танути льодовик, настало потепління. Вода затоплювала долини. Народ почав молитися й просити Бога, аби змилостивився над затопленою карпатською землею й дав можливість вижити природі. Бог змилостивився: небесні сили схопили землю й підняли її з води разом з усім, що росло на ній. Так утворилися Карпатські гори, а край з низинного став гірським.

1 Груночок — невеликий пагорб.

Карпати — гори на сході Центральної Європи (на території України, Угорщини, Чехії, Польщі, Словаччини, Румунії, Сербії та Австрії). Вони простягаються на 1500 км. Найбільша висота — 2655 м (гора Герлаховські-Штіт у Словаччині), в Україні — 2061 м (гора Говерла). Карпатські гори відносно молоді, їм понад 25 млн років (З енциклопедії).

ЧОМУ В МОРІ Є ПЕРЛИ І МУШЛІ

Любилися дівчина з хлопцем. Та дівчина була царського роду, а хлопець — з бідної сім’ї. От довго зустрічалися вони таємно та якось наважилися просити в царя благословення на шлюб.

Але батько дуже любив свою дочку, бажав їй щастя й заможного життя, тому не хотів віддавати за бідного. Однак доньці відмовити не міг: дуже вже вона плакала, благаючи не ламати її долі, не позбавляти щастя з коханим. Тому батько буцімто погодився, а сам потай підшукував доньці багатого хлопця. Донька день у день запитувала:

— Коли, тату, призначите весілля?

— Скоро, скоро. От уже шиють тобі весільну сукню із серпанком, посаг готують.

Незабаром дівчина відчула, що батько щось лихе має на думці. Вона пішла на берег моря, сіла й зажурилася. Дівчина знала батька дуже добре й здогадалася, що той не відступиться від свого задуму віддати її за багатія. Вона вирішила, що краще померти, аніж жити з багатим нелюбом.

Так дівчина сиділа й подумки прощалася з білим світом — і раптом випливла до неї з моря величезна золота черепаха й каже:

— Не плач, не журися, голубко. Я тобі допоможу. Візьми цей камінь, розбий його — і всередині знайдеш голку. Уколи нею свій палець і побачиш, що буде.

Сказала й викинула на берег дивний камінь, що переливався на сонці всіма барвами веселки.

Дівчина легко розбила той камінь, бо він був крихкий. Узяла голку й уколола собі палець. Стало їй дуже боляче, і вона заплакала. Її сльози скапували в море й ставали перлинами, а крапельки крові перетворилися на мушлі.

Дівчина зібрала перлини й віднесла їх своєму коханому. Коли батько побачив, яке багатство має хлопець, то вже не опирався й призначив день весілля. Так черепаха допомогла закоханим, а в морі відтоді є перли та мушлі.

1. Про язичницьких богів ідеться в легенді (міфі)

Г «Чому в морі є перли і мушлі»

2. Установіть відповідність.

Персонаж твору

Назва твору

Б «Чому в морі є перли і мушлі»

3. Установіть відповідність.

Легенда (міф)

4 «Чому в морі є перли і мушлі»

А Коли батько побачив, яке багатство має хлопець, то вже не опирався й призначив день весілля.

Б Вона пішла на ящерів з піднятими догори руками — і грізне військо відступило.

В Він був родоначальником русинів-українців, першим їхнім князем і незмінним покровителем.

Г Думали, думали — ніяк не зрозуміють, що саме захисники міста сказали їм цим зелом.

Д Карпо ненавидів тих, хто панові дуже низько кланявся, до землі нагинався.

4. Поясніть, за якими ознаками твір «Берегиня» — міф, а «Як виникли Карпати» — легенда.

5. Який момент у міфі «Берегиня» найбільш емоційно напружений? Чому ви так уважаєте?

6. Випишіть у зошит імена героїв міфу «Берегиня» у дві колонки: у першу — тих, хто належить до світу добра та світла, у другу — до світу зла та темряви.

7. Який вчинок угорського короля з легенди «Неопалима купина» свідчить про те, що він розважлива людина?

8. Розгляньте ілюстрацію до легенди «Як виникли Карпати». Чи вдало, на вашу думку, вона передає процес створення Карпат за легендою? Чому ви так уважаєте?

9. Чи можна репліку Карпа За мою роботу, пане, доведеться заплатити уважати зухвалістю? За що люди любили цього хлопця?

10. Який фрагмент із легенди «Чому в морі є перли і мушлі» фантастичний? Прочитайте його.

11. Перекажіть міф «Берегиня».

12. Якби вам довелося екранізувати легенду (міф), то кого б ви хотіли зіграти? Чому? Свої думки викладіть у зошиті (2-3 речення).

1. Намалюйте ілюстрацію до легенди «Чому в морі є перли і мушлі» (за бажанням).

2. Прочитайте народний переказ «Прийом у запорожці». Випишіть у зошит незрозумілі слова.

ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

Героями називають персонажів грецьких легенд. Зазвичай це були сини богів, народжені смертними жінками. Вони були наділені надлюдським зростом і невичерпною енергією, любили війни і різні пригоди. Герої вершили подвиги, брали на себе важкий тягар заради всього людства або заради улюбленої країни чи міста. Вони різнилися між собою суттю і походженням. Одні (Діоскури, Єлена) колись самі були божествами або злими духами, аж поки нові релігійні уявлення звели їх на більш залежне становище; інші мали ознаки історичних осіб (Тесей, Мінос), правду про яких ми не можемо розгадати; третіх породила буйна фантазія аристократичних родів, які шукали серед божественних істот своїх предків. Розповідається, наприклад, що Тантал був сином Зевса і німфи Плуто, а в Тантала був син Пелон (звідси назва південної частини Греції – Пелопоннес, тобто острів Пелона); серед дітей Пелона і Гіпподамії був Атрей, родоначальник Атридів – Агамемнона і Менелая, дітьми Агамемнона і Клітемнестри були Електра, Іфігенія та Орест. Від Ореста і Герміони вели свій рід володарі Аргосу і Спарти.

Окремо стоять епоніми – “на ймення” – ті, що дають ім’я чому-небудь. Епонімами звали богів, іменем яких назване місто, і героїв, що дали ім’я племені; архонтів, іменами яких позначалися колегії [чи роки, в які вони були головами колегій. – В.Б.] народів, країн, міст, створені фантазією народу або поетів для пояснення назв окремих держав, племен і поселень.

Кількість грецьких героїв, як і богів, незліченна. Вони населяли усі міста, моря, гори, острови, печери, старі замки, давні поселення чи могили. У створенні сонму героїв брали участь усі греки: нянька, яка розповідала дітям казку; подорожуючий співець, який ходив по містах; вчений, який шукав у легендах джерела стародавньої історії. Герої боролися з драконами, визначали кордони держав, називаючи їх своїми іменами, будували храми, впроваджували нові релігійні обряди, споруджували оборонні мури довкола міст, де були першими царями; завойовували далекі країни, встановлювали мир, посварених мирили з богами, опікувалися своїми землями навіть після смерті, і не раз на їхніх могилах виникали оракули.

Особливу роль у формуванні легенд відіграла грецька епічна поезія і драма IV – V ст. до н.е. Завдяки цій праці грецьких поетів легенди Еллади проникли до всіх цивілізованих народів, даючи сюжети для їхніх мистецтва і літератури.

Геракл. Фрагмент розпису вази V ст. до н.е.

Геракл (Геркулес)

Син Зевса і цариці Алкмени. Бажаючи зробити його безмертним, батько взяв його на небо і поклав біля сплячої Гери, щоб хлопець міг ссати грудь богині. Але та прокинулася і відштовхнула чужу дитину. Кілька крапель її молока розлилося по небу, і з них утворився Молочний шлях, а кілька впало на землю і виросли білі лілії. Гера ненавиділа Геракла і переслідувала його упродовж всього життя. Свою силу Геракл показав у 10 місяців, коли задушив підісланих Герою двох жахливих змій. Чоловік Алкмени Амфітріон рано почав вчити його військовій справі, а книгами Геракл не захоплювався. Коли вчитель привів його до бібліотеки вибрати книгу, він вибрав куховарську. Педагог картав його, а запальний хлопець вдарив старого і вбив. Батько вигнав Геракла за це з дому і наказав пасти биків у горах.

Геракл швидко виріс, міг з’їсти цілого бика, а його келих для вина був такий великий, що його несли двоє людей. У 18 років Геракл убив лева і з його шкури зробив собі плащ. Лев’ячий череп він носив на голові замість шолома. Гермес дав йому меч, Аполлон – стріли, Гефест – сагайдак чудової роботи, Афіна – панцир. Геракл у лісі вирвав маслинове дерево і зробив з нього важченну палицю, з якою не розлучався.

Геракл спочатку допоміг ліванському цареві розбити завойовників і той віддав йому за жінку свою дочку. Кілька років Геракл бавився з дітьми, але одного разу під час жертвоприношення його пройняло шаленство і він убив дружину і задушив дітей, не усвідомлюючи, що чинить. Після цього він пішов до дельфійського оракула порадитися, як спокутувати гріх. Піфія наказала йому йти у Мікени на службу до царя Еврисфея для виконання дванадцяти наказів.

Цар був великим боягузом і швидко придумав для Геракла небезпечну справу: звелів привести Немейського лева, що спустошував приміські виноградники, поля і викрадав худобу. Геракл задушив лева і приніс його на плечах у Мікени. Вражений Еврисфей заборонив Гераклу входити в місто, а докази виконаної роботи звелів складати біля брами.

Геракл і Антей. Бронзова статуя

Геракл і Лернійська гідра. Фрагмент розпису лекіфа V ст. до н.е.

Згодом цар доручив Гераклу вбити Лернійську гідру, що сиділа у місцевості Лерни в Арголіді на шляху до Лаконіки і мала десять голів, з яких одна посередині була безсмертна. Після тривалої боротьби Геракл відірвав гідрі кілька голів, але це нічого не дало, бо на місці однієї відірваної виростало три нові. Герой роздушив підборами велетенського рака, що приповз на допомогу гідрі, і наказав своєму візникові Іолаєві запалити поблизу ліс. Геракл знову почав відривати голови гідрі, а рани відразу припалював, і голови більше не відростали. Нарешті він відірвав і безсмертну голову, закопав її в полі і привалив величезною скалою. Тулуб розітнув, а жовчю потвори позатруював свої стріли. З цієї боротьби він вийшов дуже покусаний і хтось із богів порадив йому знайти зілля, своїм виглядом схоже на гідру. Він знайшов його і зцілився.

Тоді Еврисфей звелів Гераклу привести в Мікени Керінейську лань, гарну тварину із золотими ріжками і бронзовими ратичками, улюбленицю Артеміди, що бігала в горах Аркадії. Цілий рік Геракл ганявся за нею, а спіймавши, зумів пояснити Артеміді, чому він це зробив.

Як тільки-но Геракл приніс лань, його відправили знову до Аркадії, де в околицях Еріманта з’явився велетенський вепр. Герой так довго гнав його глибоким снігом, що звір упав знесилений, і Геракл відніс його Еврисфеєві.

Але той придумав нове завдання: за день вичистити Авгієві стайні. Елідський цар мав незліченні стада худоби (лише 3 тис. волів) і в стайнях зібралося стільки гною, що всі жителі Еліди не змогли б їх вичистити, якби взялися до роботи. Геракл пішов до Авгія і пообіцяв за день очистити стайні, що не прибиралися 30 років, і зажадав винагороди: десяту частину худоби. Геракл за допомогою особливого каналу спрямував на стайні річку Пеней і за кілька годин вода все змила. Авгій відмовився заплатити, тоді Геракл пішов на його країну війною і вбив царя.

Саркофаг із зображенням подвигів Геракла

Після цього Єврисфей відправив Геракла у м. Стымфан (Аркадія), де гніздилися величезні зграї потворних птахів, що живилися людським м’ясом. У них були залізні дзьоби, а в крилах – гострі пера, які вони метали, наче стріли. Вони сиділи в лісі, і треба було спочатку вигнати їх звідти. Афіна дала героєві чудові бронзові тріскачки, що зробив Гефест, якими Геракл зчинив гуркіт і вигнав птахів із лісу. Перелякані птахи літали в небі, а він з лука повбивав їх.

Геракл щойно повернувся з Криту, несучи на плечах величезного бика, якого Еврисфей звелів привести живим, як той наказав йому здобути коней царя Діомеда, який жив у далекій Фракії. У нього була четвірка кобилиць, яких годували людським м’ясом (зазвичай чужоземців). Геракл повбивав спочатку охорону і вивів коней зі стайні, а потім своєю палицею розправився з військом Діомеда. На полі битви залишилося багато вбитих і в тому числі Діомед.

Після повернення з Фракії Еврисфей відправив Геракла за поясом Іпаліти, цариці амазонок (войовничого племені жінок), які жили на узбережжі Чорного моря. Вони вигодовували лише дівчаток (хлопців убивали) і то лише лівою груддю, бо праву випалювали, щоб вільніше метати спис.

Іполіта носила оздоблений пояс, подарований Аресом. З ватагою сміливців Геракл відправився забирати пояс для Еврисфеє- вої дочки. Цариця погодилася добровільно віддати пояс, аби не почалася війна. Але підступна Гера під виглядом амазонки пробралася до табору і пустила слух, що чужоземці викрали Іполіту. Амазонки напали на Геракла, а він, вважаючи це підступом Іполіти, убив її, зірвав пояс і поїхав.

По дорозі він відвідав Трою, де цар Лаомедон, не заплативши за збудовані могутні міські мури Аполлону і Посейдону, накликав на жителів пошесть від першого та дракона від другого. Віщуни сповістили, що цар може врятувати країну від загибелі, віддавши свою дочку на поживу драконові Дівчину прив’язали до приморської скелі, але з’явився Геракл, порубав дракона і визволив царівну за обіцянку царських коней. Проте, коли небезпека минула, Лаомедон не дав йому коней. Геракл, повертаючись у Мікени, пригрозив цареві війною.

Еврисфей не дозволив герою навіть відпочити і звелів вирушати до биків Геріона. Через усю Європу він дійшов до Африки і на згадку поставив між двома частинами світу дві скелі, що отримали назву “Гераклові стовпи” – теперішні Гібралтар і Сеута. Биків Геріона стерегли двоголовий пес і семиголовий дракон, яких Геракл убив і забрав биків. Тоді з’явився Геріон – велетень з потрійним тілом – три голови, три пари рук, три пари ніг. Але Геракл убив його декількома пострілами, а биків у Мікенах принесли у

Амазономахія

Геракл, який тримає небосхил, і Атлант з яблуками Гесперід

жертву богині Гері. Геракла зразу ж відправили по золоті яблука Гесперід (дочок титана Атланта і Гесперії). Вони з’явилися внаслідок подарунку Геї яблуні з нагоди шлюбу Геї і Зевса, а охороняли їх Геспіриди.

На дереві сидів стоголовий безсмертний дракон, який розмовляв усіма мовами землі. Геракл не бажав боротися з драконом і попросив титана Атланта, який тримав на плечах небесне склепіння, принести йому золоті яблука, а він замість нього потримає небо. Атлант приніс три золотих яблука, але не захотів узяти назад небо, бажаючи відпочити. І Гераклу довелося схитрувати: удавши, що ця робота йому подобається, він попросив Атланта хвильку потримати склепіння, щоб він зручно примостився тримати. Велетень поклав яблука на землю, взяв на плечі небесне склепіння, а Геракл підняв яблука і пішов.

У Мікенах Еврисфей придумував, як назавжди позбутися Геракла, і наказав привести Цербера з пекла, чим засмутив героя, але ненадовго, бо це було останнє завдання – дванадцяте.

Очистившись в Елевсині від гріхів, він попрямував у м. Тенар, де був вхід у підземне царство.

Уночі він непомітно прослизнув у печеру, що вела в пекло, настрахавши привидів і страховиськ раптовістю. Він сміливо став перед Плутоном і сказав, чому прийшов. Бог розгнівався і хотів ударити його жезлом, але Геракл швидко поранив безсмертного стрілою з лука. Плутон мусив їхати на Олімп, де небесний медик перев’язав йому рану. А тим часом Геракл розшукав Цербера, який зі страху сховався, і силою вивів його на денне світло, де той присмирів. Коли Еврисфея повідомили, що Геракл веде Цербера, він сховався у підземеллі, звелів відпустити Цербера, який вмить опинився у Тартарі, а герою забиратися геть, бо він виконав усі завдання.

Геракл вирішив одружитися вдруге, перемігши одного царя у стрільбі з лука, і отримав руку його дочки. Але брати не хотіли віддавати сестру, боячись шалу Геракла. Розгніваний герой убив одного з них, за що був покараний важкою хворобою. Щоб вилікуватися, він пішов запитати оракула у Дельфах. Та Піфія не захотіла з ним розмовляти, і він зруйнував храм. З ним вступив у боротьбу Аполлон і хтозна-чим би завершився цей поєди-

Геракл, Еврисфей і Цербер. Фрагмент розпису VI ст. до н.е.

нок, якби Зевс не розігнав іх блискавкою. На олімпійській раді вирішили покарати Геракла, віддавши на трирічну службу цариці Омфалі, де все було навпаки: жінки воювали, а чоловіки виконували домашню роботу. Тому і Геракл вимушений був одягнути жіноче вбрання і замість палиці взяти прядку. Омфала наділа зброю героя і привселюдно била його черевичком по обличчю. Так тривало три роки.

Після цього Геракл знову відчув силу, робив добрі справи, а в одній країні одружився на прекрасній царівні Деянірі, з якою вони мандрували світом, часто на руках Геракла. Герой вирішив побудувати свій дім і в пошуках місця зустрів кентавра Несса, який запропонував перенести Деяніру через брід на своїй спині, задумавши вкрасти її. Геракл стрілою вбив його і вмираючий Несе запропонував Деянірі взяти його кров, щоб назавжди зберегти любов свого чоловіка. І вона заховала під одяг пляшечку з Нессовою кров’ю.

Деяніра була ревнива і в кожній жінці вбачала свою суперницю. Вона вирішила випробувати кентаврів засіб: випрала Гераклову сорочку у Нессовій крові. Сорочка зафарбувалася у прекрасний пурпур, і Геракл одягнув її, коли йшов приносити жертву Зевсові. Але кров кентавра була отруйною, всмокталася в тіло і пекла Геракла несамовитим вогнем. Геракл кричав, роздирав на собі одяг і плакав. Його надломили нестерпні муки, а рятунку не було. Деяніра з розпачу повісилася. Герой розклав собі погребальне вогнище, розіслав на ньому лев’ячу шкуру, поклав під голову палицю і ліг, щоб згоріти живцем. Але раптом загуркотів грім, блискавки перетнули небо і Геракл перестав страждати. На хмарі він піднявся на небо, де біля олімпійської брами його чекала богиня перемоги Ніка, щоб надіти вінок. Зевс зробив Геракла безсмертним, а Гера, забувши про свій гнів, віддала йому за дружину свою дочку Гебу, богиню молодості.

Геракл був улюбленим грецьким героєм. Його любили більше богів, пам’ятаючи, що він колись був людиною. Він став символом роботящого і страждального людства, символом праці і незламної витривалості. Спалюючи і вбиваючи, Геракл залишився незаплямованим, бо все, що він робив, було викликано невблаганною необхідністю. Він викорінював усяку беззаконність і жорстокість, мріючи про той час, коли вовк, побачивши спляче ягня, не насмілиться скривдити його.

По всій Греції Гераклові нарівні з богами зводили храми, жертовники, ставили статуї, йому приносили жертви, на його честь влаштовували ігри. Зображували Геракла дужим чоловіком, озброєним, голим або в лев’ячій шкурі на плечі. У руках він тримав сучкувату палицю.

Геракл і аргонавти

Афінські легенди

Кожне місто в Греції мало свої легенди про заснування і перших володарів. Афіняни вважали себе автохтонними, в їхні праотці вийшли прямо з лона землі. Саме таким сином землі був їхній перший цар Кекропс з напівлюдським – напівзміїним тілом, що оселився на Акрополі. Пізніші царі вчилися у Деметри обробляти землю, у Діоніса – прищеплювати виноградну лозу, а їхні дружини і дочки виховувалися під наглядом Афіни.

За Пандіона спалахнула війна з Фівами. Афіняни покликали на допомогу царя Терея з Фракії, який за перемогу взяв за дружину дочку царя Прокну. Подружжя поїхало у Фракію і виховувало сина Ітпіса. Але за те, що Терей за відмову в коханні відрізав язик сестрі дружини Філомені, боги покарали подружжя. Прокна у божевіллі засмажила сина і подала на вечерю. Боги перетворили Терея в одуда, Прокну – в ластівку, а Філомену – у соловейка.

Після цього довго царював Ерихтоній, який народився із землі, ніби колосок. До пояса він був людиною, а замість ніг мав зміїний хвіст. Свою онучку Прокриду він віддав заміж за фессалійського царевича Кефала, невтомного мисливця. Підозріла жінка хотіла вистежити його і побачила, що її підозри безпідставні, але Кефал, почувши шелест гілок, подумав, що біжить звір і кинув спис, убивши Прокриду.

Сестра Прокриди Орифія вийшла заміж за бога вітрів Борея, і цей шлюб був дуже корисним для афінян. Під час навали Ксеркса, коли афінський флот біля мису Артемісій очікував наближення персів, дельфійський оракул порадив афінянам звернутися за допомогою до свого зятя, тобто Борея. Після принесення жертв Борею й Орифії знявся рвучкий північно-східний вітер, який віяв три дні і завдав невиправної шкоди перському флоту. Після війни афіняни спорудили храм Бореєві на березі Іллісу, де він уперше побачив Орифію.

Подвиги Тесея

За походженням не був афінянином. Батько його, Егей, завоював Аттику. Мати Ефра була трезенською царівною. Егей покинув її, але перед тим показав меч і сандалії, що заховав під кам’яною брилою, і сказав, що нехай після повноліття їхній син зсуне брилу і забере ці речі У 5 років Тесей зустрівся з Гераклом, який передбачив йому велике майбутнє. Подорослішавши, Тесей забрав меч і сандалії та рушив до батька в Афіни.

Дорогою він убив Скірона, який скидав подорожніх із скелі в море; Синіда, який прив’язував подорожніх до верхівок двох натягнутих сосен, що роздирали тіло навпіл, випрямлюючись; Прокруста,

Подвиги Тесея. Розпис кіліка V ст. до н.е.

Тесей і Мінотавр. Фрагмент розпису вази VI ст. до н.е.

який витягав кістки у суглобах подорожуючим або відрубував ноги на своєму ложі Невідомий нікому, Тесей ввійшов до Афін, де будували храм Аполлона. Бажаючи показати свою силу, у відповідь на насмішки будівельників він випряг з воза пару волів і підкинув їх руками угору, вище покрівлі храму. Місто зразу ж дізналося про появу юнака з надлюдською силою. Упізнав його й батько і дуже зрадів, бо був уже старий та немічний.

Щоб здобути прихильність афінян, Тесей упіймав бика в околицях Марафону і приніс у жертву Аполлону. На той час Афіни змушені були платити страшну данину критському царю Міносу – сім дівчат і сім хлопців з міських родин для Мінотавра (людини-бика). Тесей вирішив убити його. Егей дав йому червоне вітрило і попросив підняти його при щасливому повернені, а якщо загинуть, хай матроси піднімуть чорне вітрило.

Допомогла Тесеєві подолати Мінотавра, який жив у лабіринті, дочка царя Аріадна, що дала афінянину клубок ниток і навчила, що він має робити. Перемігши Мінотавра, Тесей забрав із собою в Афіни Аріадну. Але дорогою він звелів винести сплячу Аріадну і залишити на о. Наксос, де до неї з’являється бог вина Діоніс і одружується з нею на цьому острові, що своєю формою нагадує виноградний листок.

Тесей весело повертався в Афіни і забув змінити чорне вітрило на пурпурове. Старий цар вирішив, що син загинув, і з розпачу кинувся в море в той час, як корабель Тесея ввійшов у порт Фалерон. Герой приніс обіцяні жертви богам і відправив гінця сповістити батька, не знаючи, що той загинув. Пам’ять про цей день в Афінах відзначають під час Осхофорій, на яких панує подвійний настрій: жалобний через смерть Егея і радісний з приводу повернення Тесея. Ще під час цього свята стало звичаєм перевдягати хлопців на дівчат, які несли священні гілки.

Прийшовши до влади, Тесей об’єднав усі афінські роди в єдину державу, але зрікся царського престолу і заклав підвалини республіканського устрою. Він також, подібно Гераклу, воював з амазонками і викрав їхню царицю Антіопу, яка скоро померла, залишивши йому сина Іполита.

Амазонка. Скульптура V ст. до н.е.

Удруге Тесей одружився з Фейрою, дочкою царя Міноса. Одного разу він довго не повертався з мандрів, і всі думали, що він загинув. А Федра вирішила одружити на собі пасинка Іполита, який не любив жінок і відкинув цю пропозицію. Коли Тесей повернувся, негідна Федра поскаржилася, буцімто Іполит хотів її зґвалтувати. Засліплений гнівом, Тесей прокляв сина і попросив Посейдона відомстити йому. Той випустив страхітливого дракона, коні понеслись, і Іполит розбився об каміння. Дізнавшись про це, Федра повісилася.

У Тесея був вірний побратим – фессалійський царевич Пейритой. Коли той одружився з перекрасною Гіпподамією, Тесей приїхав на весілля, що відбувалося в столиці лапіфів (племена півночі Фессалії), на яке запросили кентаврів (напівлюди – напівконі). Вони перебиралися і ночами ловили жінок. Розпочалася страшенна війна, що закінчилася вигнанням дикунів із Фессалії. Залишили лише мудрого кентавра Хірона. А героїчні подвиги Тесея і Пейритоя під час цієї війни стали улюбленою темою грецьких скульпторів і живописців.

У 50 років Тесей зробив велику помилку: викрав зі Спарти Єлену, дочку царя Тіндарея, якій було всього 7 років. Сини царя зібрали військо і підійшли до Афін. Тесей у цей час був у далекому поході, і народні збори прийняли рішення віддати Єлену, а Тесея засудити до вигнання. Він більше в Афіни не повертався, а до кінця життя прожив на о. Скірос у царя Лікомедії. Одного разу в горах він посковзнувся і впав у безодню.

Після перських війн дельфійський оракул звелів афінянам перенести кістки Тесея на батьківщину. Афінський вождь Кімон, захопивши острів, знайшов могилу Тесея і переніс в Афіни у 474 р. до н.е. Поховали героя в центрі міста, а могила його стала пристанищем для рабів і всіх тих, хто боявся кривди. Афіняни влаштовували на його честь свято на восьмий день кожного місяця жовтня, в той день, коли він повернувся з Криту. Крім того, восьмий день кожного місяця теж присвячували його пам’яті.

Тесей був улюбленим героєм афінян. Гончарі оздоблювали посуд міфологічними малюнками, з другої половини VI ст. до н.е. майже забули про Геракла, зображуючи лише подвиги Тесея; на вулицях і площах Афін стояли статуї героя, будували храми на його честь, влаштовували свята. Проте Геракл назавжди залишився першим героєм, а Тесею відводять друге місце.

Коринфські легенди

У Коринфі правив цар Сизіф, палац якого стояв на вершині гори Акрокоринф. Сизіф був улюбленцем богів. Зевс запрошував його на олімпійські бенкети. Помираючи, він наказав дружині не ховати його. Оскільки душа, тіло якої не поховане, не може ввійти до царства тіней, Сизіф блукав берегом Стіксу, нарікаючи на свою долю. Коли його привели до Плутона, то він розповів, що негідна дружина викинула його тіло на смітник. Плутон дозволив йому ще раз повернутися на землю, щоб покарати негідницю.

Цар Коринфу пішов, але більше не повертався. Боги забули про нього і Сизіф жив довго, аж поки в пеклі не згадали про хитрого втікача. В Аїда визначили йому тяжку кару: він мусив підняти великий камінь на височенну круту гору. Сизіф узявся до роботи, але тільки-но він виносив камінь до вершини, як той виривався у нього з рук, котився вниз і Сизіф розпочинав свою працю заново. Можливо, переказ про “Сизіфову працю” виник тому, що у найдавніші часи злочинців-утікачів і рабів приковували до важкого каменя або колоди, які вони змушені були тягати за собою.

Онуком Сизіфа був красень Беллерофонт, який через необережність убив власного брата і його вигнали з країни. Вигнанець заховався у царя Пpeтa, але в нього закохалася підстаркувата цариця. Беллерофонт опирався її домаганням, але вона поскаржилася чоловікові, що красень хоче її викрасти. У Прета не вистачило мужності самому покарати юнака і він відправив його в Малу Азію до лікійського царя Іобата, давши листа, де був смертельний вирок. Іобат теж вирішив згубити юнака не власними руками і наказав стати на боротьбу з Химерою (спереду лев, позаду дракон, а посередині коза), з трьох пащ якої бухало полум’я. Люди тремтіли від страху перед потворою.

Перемогти Химеру Беллерофонту допомогла Афіна, яка дала йому золоту уздечку від крилатого коня Пегаса. Юнаку вдалося встромити списа у горло Химери. Цар розчулився, порвав Претового листа, віддав героєві свою дочку за дружину. Але успіхи запаморочили Беллерофонту голову, він задумав завоювати Олімп і відібрати в Зевса блискавки. Тільки-но він піднявся у повітря на крилатому коні, блискавка скинула вершника на землю. Беллерофонт упав у гірську ущелину, збожеволів від поразки і подався у пустелю, уникаючи людей.

Лаконські легенди

У Спарті правив цар Тіндарей, в якого не було дітей. Одного разу з’явився Гермес і поклав його дружині Леді на коліна велике яйце. Через деякий час з нього вийшло четверо прегарних дітей: хлопчики – Кастор і Полідевкт і дівчата – Єлена і Клітемнестра. Коли хлопці виросли, вони здійснили багато героїчних вчинків. Очистили від піратів Егейське море, боролися з велетнями і потворами. Вони були зразком братерської любові. Усі звикли їх називати спільним ім’ям – Діоскури, тобто Зевсові сини. Коли Кастор загинув, Полідевкт не захотів сам жити далі, і Зевс переніс їх між зорі, де вони сяють у сузір’ї Близнят.

Діоскурам присвячували храми, вшановували їх нарівні з богами. Пізніше культ Діоскурів поширився в Римі, де вони стали покровителями вершників.

Сестра Діоскурів Єлена була найвродливішою жінкою у світі, саме через неї і почалася Троянська війна, а лаконські селяни вшановували її як богиню врожаю.

Критські легенди

Європа, перекинувшись на бика, жила на Криті і породила двох синів – Міноса і Радаманта. Після смерті матері вони розлучилися, і Радамант заснував власну державу на осторовах Егейського архіпелагу. Наприкінці

Дедал і Ікар. Рельєф II ст. до н.е.

життя він переїхав до Беотії і там одружився з Алкменою, матір’ю Геракла. Коли він помер, боги призначили його суддею у підземному царстві, бо він був справедливий.

Мінос правив на Криті, мав великий флот, однак щастя в його домі не було. Дружина Пасіфайя народила йому Мінотавра (напівбика-напівлюдину), якого помістили в лабіринт, що після вбивства Мінотавра був перетворений на палац. Збудував лабіринт афінянин Дедал, який винайшов свердло, ватерпас. Цар дуже любив його і не хотів відпускати на батьківщину. І тоді Дедал придумав новий, нечуваний спосіб утечі. З пташиних пер, зліплених воском, він спорудив величезні крила для себе і для свого сина Ікара. Вони прикріпили крила до плечей і полетіли, проминувши острови Самос, Парос, Делос. Але Ікар забув батькову пересторогу не підніматися близько до сонця і воно розтопило віск, а Ікар каменем упав на землю і розбився. Острів, на який впав Ікар, називається Ікарією, а море навколо нього – Ікарським.

Дедал поховав сина і відправився в Сицилію, де став придворним будівничим у царя.

До геройських міфів належать також розповіді про похід аргонавтів на чолі з Неоном за золотим руном, про полювання на Калідонського вепра, про облогу Трої, мандри Одіссея тощо.