Стаття 536. Відстрочка виконання вироку
3) якщо негайне відбування покарання може потягти за собою винятково тяжкі наслідки для засудженого або його сім’ї через особливі обставини (пожежа, стихійне лихо, тяжка хвороба або смерть єдиного працездатного члена сім’ї тощо) – на строк, встановлений судом, але не більше одного року з дня набрання вироком законної сили.
2. Відстрочка виконання вироку не допускається щодо осіб, засуджених за тяжкі (крім випадків, передбачених пунктом 2 частини першої цієї статті) та особливо тяжкі злочини незалежно від строку покарання.
1. Норми коментованої статті встановлюють винятки із загального правила про те, що вирок підлягає негайному виконанню з моменту набрання ним законної сили. Таким винятком є відкладення у випадках, передбачених законом, початку виконання вироку на певний строк.
2. Відстрочка виконання вироку можлива лише після набрання вироком законної сили, оскільки суд апеляційної чи касаційної інстанції може скасувати або змінити вирок.
Закон допускає відстрочку виконання вироку, яким засудженому призначено покарання у вигляді виправних робіт, арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі.
Клопотання про відстрочку виконання вироку може заявити засуджений. його захисник, законний представник, прокурор, орган або установа виконання покарань.
3. Рішення про відстрочку виконання вироку може прийняти лише суд, який ухвалив вирок. Питання про відстрочку виконання вироку розглядається судом у порядку, передбаченому для вирішення судом питань, пов’язаних із виконанням вироку (ст. 539 КПК).
4. Розглядаючи питання про відстрочку виконання вироку, суд повинен з’ясувати, чи допускає закон таке рішення щодо цього виду покарання та чи є для цього передбачені законом підстави, а в ухвалі навести мотиви його прийняття та положення закону, якими керувався суд.
5. При вирішенні питання про відстрочку виконання вироку засудженому у зв’язку з тяжкою хворобою суд повинен встановити не лише факт хвороби, а й те, що вона перешкоджає відбуванню покарання. На підтвердження того й іншого має бути наданий висновок спеціальної лікарської комісії.
6. При тяжкій хворобі засудженого відстрочка виконання вироку надається до його одужання. Тому засудженому в усній чи письмовій формі роз’яснюється його обов’язок повідомити суд про своє одужання. За необхідності суд може періодично перевіряти перебіг одужання засудженого через лікувальну установу. Після одужання засудженого вирок підлягає негайному виконанню.
7. Закон передбачає можливість відстрочки виконання вироку у зв’язку з вагітністю засудженої або наявністю у неї малолітньої дитини. Це правило обумовлене турботою як про здоров’я жінки і дитини, яка повинна народитися, так і жінки та малолітньої дитини. Тому виконання вироку можна відстрочити в межах строку, на який із згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трьох років, але якщо особу засуджено за злочин, що не є особливо тяжким.
8. Відстрочка виконання вироку може застосовуватися тільки до засудженої, яка має сім’ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини. У разі смерті дитини або після досягнення дитиною віку, до досягнення якого надавалася відстрочка, вирок звертається до негайного виконання.
9. Пункт 3 ч. 1 ст. 536 КПК містить перелік обставин, за наявності яких негайне виконання покарання може потягти за собою особливо тяжкі наслідки для засудженого або його сім’ї. Цей перелік не є вичерпним. Суд може визнати як підставу для відстрочки виконання вироку й інші обставини. Наприклад, у випадку засудження до позбавлення волі батьків, що мають малолітніх дітей, які залишаються без догляду, можлива відстрочка виконання вироку стосовно одного з них.
10. Відстрочка виконання вироку – право, а не обов’язок суду. Вирішую-и це питання, суд, окрім обставин-підстав застосування відстрочки виконання
вироку, враховує також тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого та інші обставини, що мають істотне значення для вирішення даного питання.
11. Закон не допускає відстрочки виконання вироку щодо осіб, засуджених за тяжкі злочини (крім випадків, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 536 КПК), та щодо осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини.
Стаття 533. Наслідки набрання законної сили судовим рішенням
1. Вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов’язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.
1. Вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, набувають ознаки обов’язковості для всіх суб’єктів, названих у коментованій статті. Вони підлягають обов’язковому виконанню на всій території України як і закон.
Обов’язковість судових рішень забезпечується державою. За ухилення засудженого від покарання, відбування покарання у вигляді обмеження волі та у вигляді позбавлення волі, за втечу з місця позбавлення волі, втечу зі спеціалізованого лікувального закладу настає кримінальна відповідальність (ст.ст. 389, 390, 393, 394 КК). Закон також встановлює кримінальну відповідальність служ-оових осіб за умисне невиконання вироку, ухвали суду, що набрали законної сили, або за перешкоджання їх виконанню (ст. 382 КК).
2. Набрання судовим рішенням законної сили зобов’язує суд звернути його до виконання, а уповноважених на те осіб, органів і установ зобов’язує ви-
)нати його в належні строки і в повному обсязі приписів, зазначених у ньому.
Вирок за тим самим обвинуваченням, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження за тим самим обвинуваченням є обов’язковими для слідчого, прокурора, слідчого судді та суду в тому плані, що в разі з’ясування їх існування на будь-якій стадії кримінального провадження кримінальне провадження підлягає безумовному закриттю (п. 6 ч. 1 ст. 284 КПК), оскільки підпадає під дію принципу, сформульованому у ч. 1 ст. 61 Конституції України: “Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення”.
Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, є обов’язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою (ч. 4 ст. 31 ЦПК).
Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законноїсили, є обов’язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені (ч. З ст. 35 ГПК).
Вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов’язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою (ч. 4 ст. 72 КАС).
3. Засуджену судом України особу може бути передано для відбування покарання в іншу державу на підставах і в порядку, передбачених нормами глави 46 КПК України.
4. Обов’язковість судових рішень не означає, однак, обов’язку всіх поділяти думку суду, яка отримала своє відображення в цьому акті. Більше того, зацікавлені особи вправі вжити передбачені законом заходи для зміни чи скасування судових рішень.
Як оскаржити вирок в апеляційній та касаційній інстанціях
Відповідно до частини п’ятої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права кожен, кого засуджено за будь-який злочин, має право на те, щоб його засудження і вирок було переглянуто судовою інстанцією вищого рівня згідно з законом. Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішень суду Конституція України проголосила однією із основних засад судочинства (пункт 8 частини п’ятої статті 129). Про те, як оскаржити вирок в апеляційній та касаційній інстанціях розповідає фахівчиня Регіонального центру з надання БВПД у Херсонській області Олена Морозенко.
Хто має право на апеляцію
Предметом апеляційного оскарження можуть бути ухвалені судами першої інстанції вироки, які не набрали законної сили.
Апеляційна скарга може бути подана на обвинувальні і виправдувальні вироки, ухвалені судом першої інстанції.
Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК) передбачає порядок подачі апеляційної скарги через суд, який ухвалив рішення (тобто через суд першої інстанції).
Відповідно до статті 393 КПК право на апеляційне оскарження мають:
1) обвинувачений, стосовно якого ухвалено обвинувальний вирок, його законний представник чи захисник − в частині, що стосується інтересів обвинуваченого;
2) обвинувачений, стосовно якого ухвалено виправдувальний вирок, його законний представник чи захисник − в частині мотивів і підстав виправдання;
3) підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник;
4) законний представник, захисник неповнолітнього чи сам неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусового заходу виховного характеру, − в частині, що стосується інтересів неповнолітнього;
5) законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру;
7) потерпілий або його законний представник чи представник − у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;
8) цивільний позивач, його представник або законний представник − у частині, що стосується вирішення цивільного позову;
9) цивільний відповідач або його представник − у частині, що стосується вирішення цивільного позову;
9 1 ) представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, − у частині, що стосується інтересів юридичної особи;
9 2 ) фізична або юридична особа − у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про долю речових доказів, документів, які були надані суду; третя особа − у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про спеціальну конфіскацію;
9 3 ) викривач − у частині, що стосується його інтересів під час вирішення питання виплати йому винагороди як викривачу та інші особи.
На вирок можуть одночасно подати апеляцію прокурор і обвинувачений, або будь-хто з перелічених вище осіб. Вирок може бути оскаржений повністю або частково (щодо окремих осіб, додаткової міри покарання, цивільного позову тощо).
Особливості апеляційного оскарження
Слід звернути увагу на те, що законодавець, надаючи право на апеляційне оскарження, разом з цим встановив також і межі оскарження.
Особливості апеляційного оскарження окремих судових рішень передбачені статтею 394 КПК. Так, наприклад, вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 КПК, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК.
Хто може подати апеляцію на вирок суду першої інстанції на підставі угод
Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим може бути оскаржений в апеляційному порядку:
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами п’ятою – сьомою статті 474 КПК, в тому числі не роз’яснення йому наслідків укладення угоди;
2) потерпілим, його представником, законним представником, виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; не роз’яснення йому наслідків укладення угоди; невиконання судом вимог, встановлених частинами шостою чи сьомою статті 474 КПК;
3) прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з частиною третьою статті 469 КПК угода не може бути укладена.
Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 КПК, в тому числі не роз’яснення йому наслідків укладення угоди;
2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 КПК угода не може бути укладена.
Строк апеляційного оскарження
Апеляційна скарга на вирок, якщо інше не передбачено КПК, може бути подана протягом 30-ти днів з дня її проголошення.
Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, у спрощеному провадженні щодо кримінального проступку, строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Вимоги щодо апеляційної скарги
Апеляційна скарга подається в письмовій формі, в якій зазначаються:
1) найменування суду апеляційної інстанції;
2) прізвище, ім’я та по батькові (найменування), місце проживання (перебування) особи, яка подає апеляційну скаргу, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
3) судове рішення, яке оскаржується, і назва суду, який його ухвалив;
4) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, та їх обґрунтування із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення;
5) клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про дослідження доказів;
6) перелік матеріалів, які додаються;
7) документ, що підтверджує повноваження захисника, представника потерпілого (якщо апеляційна скарга подається такою особою);
8) копії апеляційної скарги та доданих до неї письмових матеріалів в кількості, необхідній для їх надіслання сторонам кримінального провадження та іншим учасникам судового провадження, інтересів яких стосується апеляційна скарга (цей обов’язок не поширюється на обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом або тримається під вартою).
Якщо особа не бажає брати участь у апеляційному розгляді, вона зазначає це в апеляційній скарзі.
Відповідно до статті 400 КПК подання апеляційної скарги на вирок суду зупиняє набрання ним законної сили та його виконання, крім випадків, встановлених КПК.
Оскарження в касаційному порядку
При здійсненні правосуддя важливого значення набуває забезпечення права на оскарження рішення суду першої інстанції після його перегляду в апеляційному порядку, а також судового рішення суду апеляційної інстанції, постановленого щодо відповідного рішення суду першої інстанції, в касаційному порядку.
Так, на відміну від кримінального провадження у суді першої та апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції при дослідженні питання щодо правильності застосування судами норм матеріального чи процесуального права та наданої ними правової оцінки обмежений у встановленні фактичних обставин справи, оскільки не наділений правом досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були досліджені, встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Хто має право на касацію
Відповідно до статті 425 КПК право на касаційне оскарження (право подати касаційну скаргу) мають: засуджений, його законний представник чи захисник − у частині, що стосується інтересів засудженого; виправданий, його законний представник чи захисник −у частині мотивів і підстав виправдання, а також інші особи, які мали право на оскарження вироку в апеляційній інстанції (крім фізичних та юридичних осіб щодо їх інтересів під час вирішення питання про долю речових доказів, документів, які були надані суду, та викривачів).
Касаційна скарга на судові рішення може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції (Верховного Суду) протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, – в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення (стаття426 КПК).
Що має бути зазначено в касаційній скарзі
В касаційній скарзі зазначаються:
1) найменування суду касаційної інстанції;
2) прізвище, ім’я, по батькові (найменування), поштова адреса особи, яка подає касаційну скаргу, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
3) судове рішення, що оскаржується;
4) обґрунтування вимог особи, яка подала касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення;
5) вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції;
6) перелік матеріалів, які додаються;
7) документ, що підтверджує повноваження захисника, представника потерпілого (якщо апеляційна скарга подається такою особою);
8) копії судових рішень, які оскаржуються, з додатками в кількості, необхідній для надіслання сторонам кримінального провадження і учасникам судового провадження, однак ця вимога не поширюється на засудженого, який тримається під вартою.
Якщо особа не бажає брати участі у касаційному розгляді, вона зазначає це в касаційній скарзі.
Засуджений підлягає обов’язковому виклику в судове засідання для участі в касаційному розгляді, якщо суд визнає обов’язковою його участь, а засуджений, що тримається під вартою, − також у випадках, якщо про це надійшло його клопотання (частина четверта статті 430 КПК).