§ 12. Іспанія під владою арабів і католицьких королів

1. Мусульманська Іспанія. Після завоювання візантійських володінь у Північній Африці араби повернули зброю проти Вестготського королівства. У 711 р. разом з берберами (корінними жителями Північної Африки), які незадовго до того прийняли іслам, вони вторглися в Іспанію. Уже в першій великій битві численніше вестготське військо зазнало нищівної поразки. Одна за одною загарбникам здалися всі великі фортеці королівства. Окрилені перемогою, араби й бербери (християни називали їх маврами) спробували просунутися в глиб Франкської держави, але їх, як ми знаємо, зупинив Карл Мартелл.

Чому численніше вестготське військо зазнало поразки?

Мусульманська Іспанія (або Ал-Андалус) залишалася складовою частиною Дамаського халіфату, але згодом оголосила себе незалежною державою. В XI ст. низка міжусобиць викликала розпад Ал-Андалусу на декілька десятків самостійних князівств. Певна частина місцевого населення прийняла іслам. Інші зберегли свою релігію, але засвоїли мову та звичаї загарбників.

Фрагмент килима з мавританської Іспанії

Араби принесли на Піренейський півострів передові господарські досягнення і високі культурні здобутки. Буквально на очах Іспанія перетворилася на процвітаючий куточок Європи. Побудували досконалі зрошувальні системи, почали вирощувати нові сільськогосподарські культури (рис, цукрову тростину, бавовну) і розводити овець. У містах вирувало ділове життя, успішно розвивалися торгівля та ремесла. Виготовлені в Ал-Андалусі тканини, вироби з металу та шкіри славилися далеко за його межами. Міські школи мусульманської Іспанії давали найкращу в тогочасній Європі освіту. Сюди їхали вчитися вихідці з багатьох християнських країн.

Араби навчили Європу виготовляти папір. За незапам’ятних часів папір винайшли в Китаї, але про нього ніхто нічого не знав, поки у VIII ст. декілька китайських ремісників не потрапили в полон до арабів: їм повернули волю в обмін на таємницю виготовлення паперу. Через Північну Африку секрет паперового виробництва дійшов до Іспанії і швидко поширився Європою. Спочатку папір використовували лише ченці, але із XIV ст. він увійшов у вжиток і серед пересічних містян.

2. Реконкіста. Єдиною територією, яку маври не змогли завоювати, були важкодоступні гірські райони на півночі Піренейського півострова. Саме звідти й почалося визволення зайнятих мусульманами земель. Їхнє повернення отримало назву Реконкіста (з ісп. – відвоювання) і тривало майже вісім століть.

XI ст. «Загальна хроніка Іспанії» про взяття міста Толедо королем Альфонсо VI

Цього (1085) року зібрав король Альфонсо велике військо, і пішов, як це бувало й раніше, на Толедо, і почав облогу міста. Маври добре укріпили Толедо. Воно було обнесене мурами й надійно захищене річкою Тахо. Але скупчилось у Толедо безліч людей, і вичерпалися припаси. Маври мусили здати його королю Альфонсо.

І звернулися маври до короля з проханням, щоб не виганяв їх з міста і щоб зберегли вони свої будинки й майно, і все те, чим вони володіють. Король дон Альфонсо дозволив їм залишитись і наказав, щоб сплачували маври такі самі податки, які стягували з них мавританські королі. Крім того, оголосив він, що головна мечеть має довічно належати маврам.

Крім того, оселилися в Толедо люди, які сповідували християнську віру, і осіли вони тут надійно, і було їх стільки, що чисельністю перевищували вони колишнє населення міста.

Одне за одним роздроблені мавританські володіння гинули під ударами християнських правителів. Кордони арабських володінь поступово відсувалися на південь, а на звільнених землях виникали нові незалежні держави – Кастилія, Арагон, Португалія та інші.

Століття Реконкісти не були суцільною смугою безперервних війн. Битви перемежовувалися періодами мирного співіснування, інколи досить тривалого. З XI ст. Реконкіста вступила в добу вирішальних успіхів. У середині XIII ст. за арабами зберігався лише Гранадський емірат, їхній останній оплот на Піренейському півострові. Із цього моменту Реконкіста надовго призупинилася. Два наступних століття християнські держави суперничали й воювали між собою, а всередині них не вщухала боротьба між королівською владою і знаттю.

Яку назву мав орган станового представництва в Іспанії?

3. Утворення королівства Іспанія. Важливі зміни відбулися після одруження в 1469 р. кастильської принцеси Ізабелли (ісп. – Ізабель) й арагонського принца Фердинанда (ісп. – Фернандо). Згодом кожний з них успадкував трон свого королівства, і в 1479 р. дві найбільші держави Піренейського півострова об’єдналися. Утворилася династична унія – злиття двох монархій під спільною владою правлячого подружжя. Унія Кастилії та Арагону заклала основи для появи єдиної Іспанії.

Фердинанд та Ізабелла здійснили важливі кроки на шляху об’єднання країни. Було створено новий апарат управління, внесено зміни в державні закони, набрано постійне наймане військо. Укріпивши свої позиції, правляче подружжя перейшло в наступ на останню арабську твердиню – Гранадський емірат. Війна з густонаселеною і розвиненою державою затягнулася надовго, але 1492 р. Гранада склала зброю. Багатовікова Реконкіста завершилася. Арабської Іспанії більше не існувало. За винятком Португальського королівства, уся територія Піренейського півострова опинилася під владою Фердинанда та Ізабелли.

Реконкіста проходила під знаком боротьби християнства з ісламом і спиралася на широку підтримку католицької церкви. За виняткову відданість вірі Папа навіть дарував Фердинанду та Ізабеллі титул – Католицькі королі. Як фанатичні католики, вони прагнули, щоб в об’єднаній країні їхні піддані належали до однієї церкви. Над безліччю мусульман і євреїв, які ще із часів арабського вторгнення проживали в Іспанії, нависла загроза. Спочатку вийшов королівський наказ про вигнання з країни всіх євреїв, що відмовилися перейти в християнство. Наступний удар спрямовувався проти мусульман. Хоча Гранада капітулювала з правом зберегти свою віру, звичаї і майно, переможці швидко забули всі обіцянки. Підступно порушивши договір, вони силоміць змушували мусульман охрещуватися. Тих, хто відмовлявся зректися віри батьків, кидали до в’язниць, де на них чекали жорстокі тортури.

Фердинанд та Ізабелла. Мініатюра. XV ст.

У ті часи іспанську землю залишили сотні тисяч маврів та євреїв. Країна втратила чи не найактивнішу і найпрацелюбнішу частину свого населення – фінансистів, учених, лікарів, купців, безліч ремісників і селян. Із собою вони вивозили гроші, ділові зв’язки, наукові знання і професійні навички, що завдало непоправної шкоди господарству та культурі Іспанії. У країні запанувала атмосфера релігійної нетерпимості.

ПЕРЕВІРЯЄМО ЗНАННЯ

• 1. Як арабське завоювання вплинуло на економіку та культуру Іспанії?
• 2. Як були пов’язані Реконкіста й об’єднання Іспанії?
• 3. Як утворилося об’єднане королівство Іспанія?
• 4. Які наслідки мало для Іспанії вигнання євреїв та арабів?
• 5. Які позитивні та негативні наслідки мало правління Католицьких королів в Іспанії?

Удосконалюємо вміння

• У зошитах складіть таблицю «Внесок арабів в економіку та культуру Іспанії» за рубриками: 1) сільське господарство; 2) ремесло та торгівля; 3) освіта й культура.

ДІЄМО ТВОРЧО

Поміркуйте, чому Папа Римський дарував Фердинанду та Ізабеллі титул Католицьких королів. Використайте малюнок на с. 83. У зошитах складіть історичний портрет одного із членів подружжя чи обох.

✅Арабське завоювання Іспанії та його наслідки

На початку VIII століття з Північної Африки на Піренейський півострів вторглися арабські завойовники. Попри впертий опір місцевих жителів, араби захопили більшу частину їх земель і встановили там свою владу.

Християнське населення було обкладено високими податками, від яких звільнялися лише ті, хто приймав іслам. Спочатку мусульманська Іспанія була частиною Арабського халіфату, але незабаром вона перетворилася в самостійну державу – Кордовський халіфат. Його мусульманське населення отримало назву маврів.

Столицею арабської Іспанії була Кордова – один з найбільших і найкрасивіших міст середньовічної Європи. Тут жило до півмільйона жителів, височіла безліч палаців і мечетей.

Всього ж на території Піренейського півострова було близько чотирьохсот міст. На весь світ славилися виготовлені в них скляний посуд, вироби з дорогоцінних металів, сталі, шкіри, шовкові та вовняні тканини.

Кордовський халіфат вів жваву торгівлю не тільки з країнами мусульманського світу, але і з:

Араби навчили жителів Піренейського півострова вирощувати рис, бавовна, цукровий очерет, апельсини і лимони. Поля стали давати великі урожаї, оскільки маври застосовували вдосконалені борони та плуги, а також використовували штучне зрошення.

На всю Європу були знамениті навчальні заклади в Кордові, Севільї, Гранаді. При них існували бібліотеки, де зберігалися стародавні рукописи. Саме маври познайомили європейців з працями арабського лікаря Авіценни, а також з роботами античних учених, імен яких жителі середньовічної Європи вже не пам’ятали.

В Іспанії жили самі вправні архітектори мусульманського світу. Будівлі, побудовані ними, вражають красою і розкішшю. Їх відрізняли велика кількість арок і куполів, хитромудре настінне різьблення і вишуканий орнамент.

Для облицювання будівель будівельники часто використовували різнокольорову керамічну плитку. Мавританська Іспанія була однією з найбільш процвітаючих країн Європи.

Таблиця з поясненнями на тему “Арабське завоювання Іспанії та його наслідки”

Висновок

Арабське завоювання Іспанії мало глибокий і багатогранний вплив на історію, культуру та науку регіону. Воно спричинило створення багатокультурного суспільства в Андалусії, забезпечило значний внесок у розвиток наук та мистецтва, і започаткувало тривалий період культурного та наукового обміну між ісламським світом та Європою. Це завоювання також зіграло ключову роль у формуванні сучасної іспанської ідентичності та мови.

Якого року араби захопили Іспанію

П ісля катастрофічної поразки у битві на ріці Ярмук у серпні 636 року Візантія за кілька десятиліть втратила Сирію, західну частину Вірменії та Анатолії Єгипет і, перед Праведним халіфатом відкрилась перспектива наступу углиб Малої Азії. Навесні 669 року війська Муавії, колишнього губернатора Леванту, який захопив владу в халіфаті, заснувавши нову династію Омейядів , дійшли до Босфору. Проте майже двадцятилітні спроби взяти Константинополь зазнала невдачі, й з кінція 680-х років арабська експансія була спрямована в напрямку Кавказу і Північної Африки. Весною 698 року араби розбили візантійську армію біля Карфагену, у 703 році підкорили Нумідію (сучасний Алжир) й до 709 року завершили завоювання Магрибу , який став однією з трьох африканських провінцій Омейядського халіфату зі столицею у Фесі.

Основним населення Магрибу були бербери, які за свідченням автора «Історії завоювання Єгипту, Магрибу і Андалуса» Абд ар-Рахмана ібн Абду-ль-Хакама вже півтора століття здійснювали грабіжницькі напади на південь Піренейського півострова. На його думку таким же набігом був і рейд війська Таріка ібн Зіяда, за одними даними правителя міста Танжер, за іншими — генерала намісника Іфрикії Муси ібн-Нусайра, яке 29 квітня 711 року кількома кораблями переправилось через протоку, що відділяє Африку і Європу. Як повідомляє ібн Абдул ібн Хакам, «люди Андалусу не зважали на них, думаючи, що то торгові судна, які [звично для цих вод] плавають туди-назад».

Висадившись біля скелі, що сьогодні носить його ім’я, — Гібралтар , Тарік з 12-тисячним (за іншими даними — чисельністю 1700 чоловік) військом, в основному берберів, захопив розташоване поблизу місто Картея і рушив на Севілью. Події припали на період міжусобиці в Королівстві вестготів між королем Родеріхом, лише попереднього року обраного на престол, і синами його попередника. У момент мусульманського вторгнення тритисячне королівське військо перебувало далеко на півночі, у Васконії, де саме тримало в облозі Памплону. Зі звісткою про вторгнення берберів, кампанію довелось перевати, але мобілізувати вестготську знать Родеріх не зумів, в той час як на підмогу Таріку прибуло 5-тисячне підкріплення.

Обидві армії зійшлись 19 липня 711 року на узбережжі ріки Гвадалета, десь поблизу міста Херес(-де-ла-Фронтера), де з великими втратами з обох боків мусульмани здобули переконливу перемогу. Родеріх імовірно загинув у битві, оскільки жодні джерела більше про нього не згадують. Вестготи відступили до Меріди, де знову були розбиті. Вони не змогли протистояти все більшим, тепер уже арабським, військам, які прибули з Африки: того ж 711 року впала Кордова, наступного — Севілья і вестготська столиця Толедо, ще через рік — мусульмани захопили долину ріки Ебро і місто Сарагосу, у 713-у підкорили Валенсію, Каталонію і Леон, дійшовши до Памплони, яка здалась у 714 чи 716 році .

Колишній полководець Родеріха граф Теодемір, який уцілів у битві біля Гвадалети, кілька років чинив опір завойовникам у Мурсії, але зрештою був змушений здатись на почесних умовах і був визнаниний правителем першої на Піренеях християнської автономії у складі держави Омейядів.

Син намісника Іфрикії Абдул-Азіз ібн Мусвалі, під командою якого, була завойована більша частина Піренеїв, став валі (військовим губернатором) провінції аль-Андалус зі столицею у Сарагосі. Християнські джерела стверджують, що він одружився на вдові Родеріха і став носити корону, як це було прийнято у вестготів, що стало підставою для чуток про прийняття ним християнства і намірі відділитись від халіфату Омейядів . Після його вбивства експансія мусульман продовжилась далі на північ і до 718 року вестготи змогли утриматись лише в гірськи районах герцогства Васконія на півночі Піренейського півострова, і узбережжі Біскайської затоки.

Перейшовши наступного року Піренейські гори, андалусійська армія під проводом валі Аль-Самха ібн-Маліка почала завоювання Септиманії, яку підкорила практично повністю з її столицею містом Нарбонна включно, що відкрило шлях на Аквітанський принципат, володіння якого простягались від франкського королівства Нейстрія на півночі до Бургундського на сході. Неодноразові спроби взяти його добре укріплену столицю Тулузу тривали кілька років, доки 9 червня 721 року мусульмани не були вщент розбиті принцепсом Едом (Одо), який зумів зібрати, якщо вірити хроністам, кількасоттисячну армію. Це стало першим великим успіхом християн у протистоянні арабській експансії в Європу, який був підкріплений у 722 році перемогою вестготського аристократа Пелайо в долині Ковадонга в Астурії.

Остаточно просування мусульман у Європу було зупинено 10 жовтня 732 року, коли Ед Аквітанський у союзі з майордомом Нейстрії і Австразії Карлом Мартелом у битві під Пуатьє розбив переважаючі війська валі Абд ар-Рахмана.

Що було потім

Як провінція Дамаскського халіфату аль-Андалус проіснувала до 756 року, коли її підкорив Абд ар-Рахман I , єдиний вцілілий нащадок династії Омейядів, повалених Аббасидами . Проголошений ним незалежний від Багдаду емірат зі столицею в Кордові у 929 році став халіфатом, проте через півстоліття почав занепадати через слабке правління і дуалізм влади, яка все більше концентрувалась в руках візирів. У 1031 році Кордовський халіфат розпався на кілька незалежних еміратів і тайф (самоуправних вибірних князівств) під протекцією марокканських династій спочатку Альморавідів, а з 1145 року — Альмохадів.

На цей час зміцнілі християнські королівства вже чотири століття успішно вели Реконкісту , невпинно розширюючии свої володіння на південь. Мусульманами були втрачені Лісабон , Барселона, Валенсія і Толедо. Після поразки від Кастилії 16 липня 1212 року у битві біля Навас-де-Толоси вплив Альмохадського халіфату на мусульманську Іспанію суттєво ослаб й зі смертю в 1219 році халіфа Юсуфа аль-Мустансіра аль-Андалус охопли міжусобиці, які через два десятиліття завершились утворенням незалежного емірату з центром у Гранаді, і самоуправних тайф Севілья, Таріфа та Херес, котрі визнали зверхність Туніського (Іфрикійського) халіфату.

Після падіння Севільї у 1248 році, Гранадський емірат залишився єдиною мусульманською державою на Піренеях, яка в якості фактичного васала Кастилії проіснувала два з половиною століття.