Ревізор

Артемій Пилипович Земляника, попечитель богоугодних закладів.

Іван Кузьмич Шпекін, поштмейстер.

Петро Іванович Добчинський – міський поміщик.

Петро Іванович Бобчинський – міський поміщик.

Іван Олександрович Хлестаков, чиновник із Петербурга.

Христіан Іванович Гібнер, повітовий лікар.

Федір Андрійович Люлюков – перша особа в місті.

Іван Лазаревич Растаковський – перша особа в місті.

Степан Іванович Коробкін – перша особа в місті

Степан Ілліч Уховертов, дільничний пристав.

Февронія Петрівна Пошльопкіна, слюсарша.

Гості, купці, міщани, прохачі.

(. ) Дія перша

Кімната в домі городничого.

Городничий, попечитель богоугодних закладів, доглядач шкіл, суддя, дільничний пристав, лікар, двоє квартальних.

Городничий. Я запросив вас, панове, на те, щоб сказати вам вельми прикру звістку: до нас їде ревізор.

Амос Федорович. Як ревізор?

Артемій Пилипович. Як ревізор?

Городничий. Ревізор з Петербурга, інкогніто. Та ще й із секретним дорученням.

Артемій Пилипович. От не було клопоту, то май!

Лука Лукич. Господи боже! Ще й із секретним дорученням!

Городничий. Я начебто передчував: сьогодні мені цілу ніч снилися якісь два незвичайні щури. Справді, таких я ніколи й не бачив: чорні, неприродно великі! Прийшли, понюхали – і пішли геть. Ось я вам прочитаю листа, що його одержав я від Андрія Івановича Чмихова, якого ви, Артемію Пилиповичу, знаєте. Ось що він пише: «Любий друже, куме і благодійнику (бурмоче півголосом, пробігаючи швидко очима). і повідомити тебе». А! ось: «спішу, між іншим, повідомити тебе, що приїхав чиновник з дорученням оглянути всю губернію й особливо наш повіт (значущо здіймає палець угору). Я дізнався про це від шонайпевніших людей, хоч він удає із себе приватну особу. А знаючи, що в тебе, як у всякого, водяться грішки, бо ти людина розумна й не любиш пропускати того, що пливе до рук. » (спинившись) ну, тут свої. «то раджу тобі бути обережним: бо він може приїхати кожної години, якщо тільки вже не приїхав і не живе десь інкогніто. Учорашнього дня я. » Ну, тут уже пішли справи сімейні: «сестра Анна Кирилівна приїхала до нас зі своїм чоловіком; Іван Кирилович дуже погладшав і все грає на скрипку. » і таке інше, і таке інше. То от яка річ!

Ілюстрація П. Боклевського. 1863 р.

Амос Федорович. Еге ж, річ така незвичайна, просто незвичайна. Щось-то недарма. (. ) Я вас, панове, попередив. Глядіть, у своїй галузі я деякі розпорядження зробив, раджу й вам. Особливо вам, Артемію Пилиповичу! Нема сумніву, проїжджий чиновник захоче передусім оглянути підвідомчі вам богоугодні заклади – і тому ви зробіть так, щоб усе було пристойно: ковпаки були б чисті, і хворі не скидалися б на ковалів, як звичайно вони ходять по-домашньому.

Артемій Пилипович. Ну, це ще нічого. Ковпаки, хай так, можна надягти й чисті.

Городничий. Так, і теж над кожним ліжком написати латиною чи іншою якою мовою. це вже з вашої галузі, Христіане Івановичу, – усяку хворобу: коли хто захворів, котрого дня і числа. Негаразд, що у вас хворі такий міцний тютюн курять, що завжди розічхаєшся, коли увійдеш. Та й краще, якби їх було менше: зразу прикладуть до поганого догляду чи до невмілості лікаря.

Артемій Пилипович. О, щодо лікування ми з Христіаном Івановичем добрали своїх способів: чим ближче до натури, тим краще – ліків дорогих ми не вживаємо. Людина проста: якщо помре, то й так помре; якщо видужає, то й так видужає. Та й Христіанові Івановичу важкувато було б з ними розмовляти: він по-руськи й слова не знає.

Христіан Іванович подає звук, почасти схожий на букву І й трохи на Е. (. )

Городничий. (. ) А от вам, Лука Лукич, то, як доглядачеві навчальних закладів, треба потурбуватися особливо щодо вчителів. (. ) Повинен вам сказати про вчителя історичної науки. Він учена голова – це видно, і знання нахапав силу, але тільки пояснює з таким запалом, що не тямить себе. Я одного разу слухав його: ну, поки говорив про асиріян та вавилонян – ще нічого, а як добрався до Александра Македонського, то я не можу вам сказати, що з ним зробилося. Я думав, що пожежа, їй-богу! Збіг з кафедри і, скільки сили, тарах стільцем по підлозі. Воно, звісно, Александр Македонський герой, але навіщо ж стільці ламати? Від цього збиток казні.

Лука Лукич. Еге ж, він запальний! Я йому це кілька разів уже зауважував. Каже: «Як хочете, для науки я життя не пожалію».

Городничий. Отож, такий уже нез’ясненний закон долі: розумна людина – або п’яниця, або пику так скривить, що хоч святих винось.

Лука Лукич. Не доведи боже служити по вченій галузі! Усього боїшся: усякий втручається, усякому хочеться показати, що він теж розумна людина.

Городничий. Це б ще нічого, – інкогніто прокляте! Ураз загляне: «А, ви тут, голубчики! А хто, – скаже, – тут суддя?» – «Ляпкін-Тяпкін». – «А дайте-но сюди Ляпкіна-Тяпкіна. А хто попечитель богоугодних закладів?» – «Земляника». – «А дайте-но сюди Землянику!» Ось що погано. (. )

З’являються місцеві поміщики Добчинський і Бобчинський. Вони помітили у трактирі підозрілого молодика, який відмовляється платити за постій: певно, це і є ревізор-інкогніто! Прізвище молодика – Хлестаков.

Відбувається зміна декорацій. Хлестаков у кімнаті трактиру. У своєму монолозі він розповідає, що програвся в карти й не має чим платити трактирнику, який лякає його поліцією.

Невдовзі до молодого чоловіка приходить городничий у супроводі Добчинського. Наляканий Хлестаков гадає, що його збираються заарештувати. Слова молодика про те, що він не хоче іти до в’язниці, Сквозник-Дмухановський сприймає як небажання столичного ревізора заплющувати очі на недоліки й злочини місцевих чиновників. Він пропонує Хлестакову гроші й запрошує до свого помешкання.

Показавши Хлестакову громадські заклади міста, Сквозник-Дмухановський привозить його до себе. Разом з високим гостем у дім городничого прийшли попечитель богоугодних закладів, доглядач шкіл, поміщики Добчинський і Бобчинський.

Ті самі, Анна Андріївна та Марія Антонівна. (. )

Хлестаков. (. ) Ех, Петербург! Яке життя, справді! Ви, може, думаєте, що я тільки переписую; ні, начальник відділу зо мною на дружній нозі. Отак ударить по плечу: «Приходь, братіку, обідати!» Я тільки на дві хвилини заходжу до департаменту, для того тільки, щоб сказати: «Це ось так, це ось так». А там уже чиновник для письма, отакий щур, пером тільки тр, тр. заходився писати. Хотіли були навіть мене колезьким асесором зробити, та, думаю, навіщо. І сторож летить ще на сходах за мною із щіткою: «Дозвольте, Іване Олександровичу, я вам, – каже, – чоботи почищу». (До городничого). Чого ви, панове, стоїте? Будь ласка, сідайте!

Городничий. Чин такий, що ще можна постояти.

Артемій Пилипович. Ми постоїмо.

Лука Лукич. Не звольте турбуватися!

Хлестаков. Без чинів, прошу сідати. (Городничий і всі сідають). Я не люблю церемонії. Навпаки, я навіть стараюсь, стараюсь прослизнути непомітно. Але ніяк не можна сховатись, ніяк не можна! Тільки вийду кудись, уже й кажуть: «Он, – кажуть, – Іван Олександрович іде!» А якось мене вважали навіть за головнокомандувача: солдати вискочили з гауптвахти і зробили рушницею. Потім уже офіцер, який мені дуже знайомий, каже мені: «Ну, братіку, ми тебе зовсім вважали за головнокомандувача».

Анна Андріївна. Скажіть-но, як!

Хлестаков. Та мене вже скрізь знають. З гарненькими актрисами знайомий. Я ж бо теж різні водевільчики. Літераторів часто бачу. З Пушкіним на дружній нозі. Бувало, часто кажу йому: «Ну що, брате Пушкін?» – «Та так, брате, – відповідає, бувало, – так якось усе. » Великий оригінал.

Анна Андріївна. То ви й пишете? Як це, мабуть, приємно письменникові. Ви, певно, і в журнали вміщуєте?

Хлестаков. Так, і в журнали вміщую. Моїх, зрештою, багато є творів: «Одруження Фігаро», «Роберт Диявол», «Норма». Уже й назв навіть не пам’ятаю. І все принагідно: я не хотів писати, але театральна дирекція каже: «Будь ласка, братіку, напиши що-небудь». Думаю собі: «Хай уже так, будь ласка, братіку». І тут-таки в один вечір, здається, усе написав, усіх вразив. У мене легкість надзвичайна в думках. Усе оте, що було під ім’ям барона Брамбеуса, «Фрегат Надії» і «Московський телеграф». усе це я написав.

Анна Андріївна. Скажіть, то це ви були Брамбеус?

Хлестаков. Як же, я їм усім виправляю вірші. Мені Смірдін дає за це сорок тисяч.

Анна Андріївна. То, певно, і «Юрій Милославський» ваш твір?

Хлестаков. Так, це мій твір.

Анна Андріївна. Я зразу здогадалася.

Марія Антонівна. Ах, мамуню, там написано, що це пана Загоскіна твір.

Анна Андріївна. Ну от. навіть тут будеш сперечатися.

Хлестаков. Ах, так, це правда: це справді Загоскіна; а є інший «Юрій Милославський», так той уже мій.

Анна Андріївна. Ну, це, певно, я ваш читала. Як гарно написано!

Хлестаков. Я, скажу вам, з літератури живу. У мене дім перший у Петербурзі. Так уже й відомий: дім Івана Олександровича. (Звертаючись до всіх). Зробіть ласку, панове, якщо будете в Петербурзі, прошу, прошу до мене. Я ж бо теж бали влаштовую.

Анна Андріївна. Я думаю, з яким там смаком і пишністю влаштовуються бали!

Хлестаков. Та не кажіть! На столі, наприклад, кавун – на сімсот карбованців кавун. Суп у каструльці просто на пароплаві приїхав з Парижа; відкриють накривку – пара, якій подібної не можна відшукати в природі. Я щодня на балах. Там у нас і віст уже свій склався: міністр закордонних справ, французький посланник, англійський, німецький посланник і я. І вже так утомишся, граючи, що просто ні на що не схоже. Як вибіжиш сходами до себе на четвертий поверх – скажеш тільки кухарці: «На, Маврушко, шинель. » Що ж я брешу – я й забув, що живу в бельетажі 1 . У мене самі сходи коштують. А цікаво заглянути до мене в передпокій, коли я ще не прокинувся: графи та князі товчуться і дзижчать там, як джмелі, тільки й чутно: ж. ж. ж. Іншим разом і міністр. (Городничий та інші боязко встають зі своїх стільців). Мені навіть на пакетах пишуть: ваше превосходительство. Одного разу я навіть керував департаментом. І дивно: директор поїхав – куди поїхав, невідомо. Ну, натурально, почалися балачки: як, що, кому заступити посаду? Багато з генералів знаходилося охочих та бралися, але підійдуть бувало, – ні, мудра річ. Здається, і легко на вигляд, а роздивишся – просто чорт забирай! Потім бачать, нічого не вдієш, – до мене. І тієї ж хвилини по вулицях кур’єри, кур’єри, кур’єри. уявіть, тридцять п’ять тисяч самих кур’єрів! «Яке становище?» – я питаю. «Іване Олександровичу, ідіть департаментом керувати!» Я, скажу вам, трохи зніяковів, вийшов у халаті; хотів одмовитися, але, думаю, дійде до царя, ну, та й послужний список теж. «Будь ласка, панове, я приймаю посаду, я приймаю, – кажу, – хай так, – кажу, – я приймаю, тільки вже в мене: ні-ні-ні! У мене вже ґав не лови, і я вже. » І справді: бувало, як проходжу через департамент, – просто землетрус, усе дрижить і труситься, як листок. (Усі трусяться від страху; Хлестаков гарячкує більше). О, я жартувати не люблю! Я їм усім завдав страху. Мене сама державна рада боїться. Та що, направду? Я такий! Я не подивлюся ні на кого. я кажу всім: «Я сам себе знаю, сам». Я скрізь, скрізь. У палац кожен день їжджу. Мене завтра вже поставлять відразу на фельдмарш. (Підсковзується і мало не гепається на підлогу, але його шанобливо підтримують чиновники).

1 Бельетаж – кращий, зазвичай другий, поверх житлового будинку.

Городничий (підходячи і трусячись усім тілом, силкується вимовити). А ва-ва-ва. ва.

Хлестаков (швидким уривчастим голосом). Що трапилось?

Хлестаков (таким самим голосом). Не розберу нічого, усе дурниці.

Городничий. Ва-ва-ва. шество, превосходительство, чи не накажете відпочити. От і кімната, і все, що треба.

Хлестаков. Дурниці – відпочити. Будь ласка, я ладен відпочити. Сніданок у вас, панове, добрий. я задоволений, я задоволений. (Виходить до бокової кімнати, за ним городничий).

Ілюстрація Ю. Коровіна

Набравши хабарів і посватавшись до дочки городничого, Хлестаков від’їжджає. Перед цим він надіслав другові-літератору Тряпічкіну листа, де з гумором описав свою пригоду та йолопів, на яких натрапив.

Городничий приймає вітання підлеглих із впливовим зятем, вони з дружиною вже розпланували своє майбутнє столичне життя. Аж тут вбігає поштмейстер: він перехопив послання Хлестакова до Тряпічкіна. Чиновники, вириваючи одне в одного з рук листа, читають його вголос. Тут входить жандарм з повідомленням: прибув справжній ревізор.

Німа сцена з комедії «Ревізор». Малий театр Москви

Городничий посередині у вигляді стовпа з розставленими руками т а закинутою назад головою. Праворуч його дружина й дочка, зі спрямованим до нього рухом усього тіла; за ними поштмейстер, що перетворився на знак питання, звернений до глядачів; за ним Лука Лукич, що розгубився найбезневиннішим способом; за ним, коло самого краю сцени, три дами, гості, що притулилися одна до одної з найсатиричнішим виразом облич, який стосується безпосередньо родини городничого. Ліворуч від городничого: Земляника, що нахилив голову трохи набік, наче до чогось прислухаючись; за ним суддя з розчепіреними руками, що присів майже до землі й зробив рух губами, немовби хотів посвистати або вимовити: «Ось тобі, бабуню, і Юрія!» За ним Коробкін, який обернувся до глядачів з примруженим оком і ущипливим натяком на городничого; за ним, коло самого краю, Добчинський і Бобчинський зі спрямованим один до одного рухом рук, роззявленими ротами й виряченими один на одного очима. Інші гості залишаються просто стовпами. Майже півтори хвилини скам’яніла група залишається в такому стані. Завіса спускається.

Запитання і завдання до прочитаного

• 1. Чим хвалився Хлестаков, описуючи своє життя в Петербурзі? Що в цьому описі, на вашу думку, було правдою, а що – ні? Чому всі повірили заїжджому молодикові?
• 2. Як Хлестаков поводився з дружиною та дочкою городничого? У чому полягає комізм їхнього спілкування?
• 3. Як Хлестакову вдалося ввести в оману (спочатку навіть ненавмисне) таку досвідчену людину, як Сквозник-Дмухановський? Що мав на увазі Гоголь, коли радив актору, який виконуватиме роль Хлестакова, таке: «Що більше виконавець цієї ролі виявить щиросердності й простоти, то більше він виграє»?
• 4. Спочатку Гоголь хотів дати Хлестакову прізвище Скакунов. Що спільного між цими прізвищами і чим вони відрізняються?
• 5. Робота в парах. Прізвище Хлестаков стало прозивним. Як ви гадаєте, що означає похідне від нього слово «хлестаковщина»? Аргументуйте свою думку.
• 6. Які недоліки влади критикує Гоголь в образі городничого? Чи знаєте ви щось про сучасних можновладців, які мають схожі вади?
• 7. Які негативні явища суспільного життя висміює Гоголь у «Ревізорі»? Які з них, на вашу думку, існують і в сучасному суспільстві?
• 8. Які епізоди комедії здалися вам найсмішнішими? Чим саме вони вас розсмішили?

Микола Васильович Гоголь «Ревізор». Творча історія п’єси. Образи чиновників – IІ семестр

Розробки уроків – Зарубіжна література 9 клас – 2017 рік

Мета: формування предметних компетентностей: розширити знання учнів про творчість М. Гоголя; ознайомити зі змістом комедії письменника, її творчою історією, особливостями композиції, сюжету, образної системи; розвивати словниковий запас старшокласників, навички зв’язного мовлення, критичного мислення, компаративного аналізу художніх творів; виховувати негативне ставлення до пристосування, хабарництва, нечесності, моральних вад; формування ключових компетентностей: уміння вчитися: розвивати навички оцінювання культурно-мистецьких явищ; комунікативної: розвивати навички роботи в групі; інформаційної: розвивати навички роботи із джерелами інформації; загальнокультурної: виховувати прагнення до літературної освіти, естетичний смак; розширювати кругозір школярів.

Тип уроку: вивчення нового навчального матеріалу.

Основні терміни та поняття: драматичний твір, сюжет, композиція, образна система.

Міжпредметні зв’язки: історія, образотворче мистецтво.

Обладнання: портрет письменника, ілюстрації до твору, кінофільму чи вистави.

II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

— Сміх — це зброя. Якщо ним правильно скористатися, то можна боротися з вадами суспільства і людей незгірш, ніж справжньою зброєю. Адже сміху боїться навіть той, хто вже нічого не боїться й не визнає ніяких законів. Наслідки свого сміху Гоголь відчув одразу ж після першої вистави «Ревізора».

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ,

Драматичний твір, гумор , іронія, комедія, сатира.

IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

— Традиційно вважається, що сюжет для комедії «Ревізор» Гоголю підказав приятель О. Пушкін, але є й інші версії. Наприклад, український письменник Г. Квітка-Основ’‎яненко розгнівався, бо був упевнений, що Гоголь використав сюжет написаної ним у 1827 році п’‎єси «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», яка була відома в рукописному варіанті.

Свою комедию «Ревізор» Гоголь створив дуже швидко, за два місяці. Наприкінці 1835 року вона була готова. Гоголь в «Авторській сповіді» писав: «У „Ревізорі” я зважився зібрати в одну купу все погане в Росії, всі несправедливості <. >і разом посміятися над усім цим». З авторського визнання випливає, що «Ревізор» — соціально-сатирична комедія.

Її постановка в Олександрівському театрі спричинила хвилю невдоволення з боку дворян, чиновников та купців. Гоголь був уражений звинуваченнями в тому, що він — ворог Росії і що він обмовив її в комедії. Погана гра акторів і загальне нерозуміння спонукають письменника виїхати за кордон, в Італію. Повідомляючи про це Погодіну, він пише з болем: «Письменник сучасний, письменник комічний, письменник звичаїв повинен подалі бути від своєї батьківщини. Пророку немає слави у вітчизні».

2. Читання «Зауваження для панів акторів»

• Звідки городничих дізнається про приїзд ревізора? (З листа Чмихова. Саме з цього листа ми дізнаємося, що за городничим, «як і за всяким, водяться грішки».)

• Де відбуваються події п’‎єси?

• Яким ми уявляємо собі повітове містечко?

• Хто приніс звістку, що ревізор уже приїхав? (Добчинський і Бобчинський.)

• Чому так сильно боялися ревізора чиновники міста? (Усі вони брали хабарі, привласнювали державні кошти.)

• Яка, на вашу думку, фраза є зав’‎язкою комедії? (Репліка городничого: «. до нас їде ревізор».)

Коментар учителя. Оригінальність автора полягала в тому, що експозиція в комедії з’‎являється після зав’‎язки. Зав’‎язкою п’‎єси є перша фраза городничего: «. до нас їде ревізор», і тільки після цього ми поринаємо в атмосферу життя повітового міста, дізнаємося про тамтешні порядки і заняття місцевих чиновників.

• Розкрийте роль коментарів автора.

4. Колективна робота з текстом комедії

• Схарактеризуйте кожного з чиновників міста.

Прізвище чиновника, посада

Характеристика за текстом

А. А. Сквозник-Дмухановський, городничий

«Хоч і хабарник, але поводиться солідно»

Бере хабарі й дозволяє брати іншим, привласнює державні кошти

Всього боїшся: всякий втручається

Наляканий безкінечними перевірками й доганами, тому страшенно їх боїться

Людина, що прочитала 5 чи 6 книг, і тому вільнодумна

Більше цікавиться полюванням ніж судочинством, бере хабарі «хортенятами», завжди напідпитку

А. П. Земляника, попечитель богоугодних закладів

Хворі одужують як мухи, дорогих ліків не вживають

Простосердна до наївності людина

Поштові справи занедбані, пошта не доходить, читає чужі листи

Виновок. У п’‎єсі автор намагається максимально охопити всі сторони тогочасного життя та управління. Тут і судочинство, і освіта, і охорона здоров’‎я, і пошта, і соціальне забезпечення, і поліція. Такого всеохопного погляду на офіційний державоустрій російська література іще не знала. Для зображення своїх героїв автор використав такі прийоми, як гротеск (порівняння чиновників із тваринами.) та гіперболу (перебільшення Хлестакова про авторство та своє знайомство з міністрами).

V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

1. Знати зміст усієї п’‎єси, уміти переказувати, коментувати, виділяти головне та деталі.

2. Творче завдання. Дослідити етимологію промовистих прізвищ у п’‎єсі.

М. В. Гоголь. Ревізор. Засоби комічного у творі. Специфіка художнього конфлікту й жанру п’‎єси

Зарубіжна література 9 клас ІІ семестр – розробки уроків

Мета: розкрити сутність і специфіку конфлікту комедії Миколи Васильовича Гоголя «Ревізор», показати художні шляхи його втілення у творі; розкрити актуальність художнього месиджу Гоголя; розвивати навички цілісного аналізу твору, призначеного для сценічного втілення; розвивати критичне мислення учнів.

Обладнання: фінальні фрагменти з екранізацій комедії «Ревізор», ілюстрації до твору, портрет письменника, тексти комедії.

II. Актуалізація опорних знань.

Онлайн-тести за змістом комедії.

III. Оголошення теми і завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів

IV. Аналітичне дослідження в просторі означеної теми уроку

Бесіда за фіналом комедії «Ревізор»

Учитель. Ми повертаємося до п’‎ятої дії тексту комедії «Ревізор».

– Визначте роль цієї дії в композиції твору й розвитку сюжету.

– Чому в даній частині твору образ Хлестакова присутній лише опосередковано?

– З якою метою городничий збирає у себе в домі бенкет? Навіщо авторові потрібно зібрати усіх персонажів у одному місці?

– Як до тріумфу городничого ставляться його гості? Доведіть, спираючись на текст, що у своїх вітаннях вони нещирі й заздрісні.

– За епіграф до комедії Гоголь узяв приказку «В нього пика бридка, а він на дзеркало наріка». Як пов’‎язаний епіграф з образами чиновників у творі? (Спочатку в комедії не було епіграфа. Деякі критики звинувачували Гоголя в тому, що він обмовив Росію, створивши непривабливий образ провінційного міста. Здійснюючи редакцію комедії 1842 року, письменник додав епіграф. Цими словами Гоголь відповів на докори, ніби говорячи: п’‎єса – не наклеп, а дзеркало, яке безпристрасно відображає реальне становище в суспільстві.)

– Як ви думаєте, чому поштмейстер Шпекін не був присутній на бенкеті від самого початку? Чим став лист Хлестакова, оприлюднений Шпекіним?

Перегляд фіналу комедії «Ревізор» в екранізаціях 1952, 1982, 1985, 1996 років (на вибір учителя 2-3)

– Який з фіналів найадекватніше відтворює авторський текст? Чому ви так вважаєте? Які нюанси у вирішення розв’‎язки додає кожна режисерсько-акторська інтерпретація?

– Хто з виконавців ролі городничого найкраще передав міру його потрясіння? Подумайте, цей персонаж постає перед читачем (глядачем) у кінці п’‎єси смішним чи страшним? Аргументуйте відповідь.

– Яку роль відіграє останній монолог городничого? Виділіть у ньому ключові слова. Що є причиною обурення городничого? Чого найбільше боїться чиновник з «грішками»?

– Зробіть висновок: які людські та чиновницькі вади викрив Гоголь за допомогою образу городничого? Поясніть, чому городничий, що «тридцать лет живет на службе», котрого «ни один купец, ни один подрядчик не мог провести», котрий «мошенников над мошенниками обманывал, пройдох и плутов таких, что весь свет готовы обворовать», котрий «трех губернаторов обманул», сам потрапив в оману на рахунок Хлестакова, в якому «вот просто ни на полмизинца не было похожего на ревизора»?

– Як герої комедії дізналися про приїзд справжнього ревізора?

– Чому Гоголь завершив комедію німою сценою? Чому драматург надавав цій сцені особливого значення й попереджав про це акторів у «Зауваженнях. »? («Німа сцена» має важливу композиційну роль. В момент читання листа Хлестакова втрачається те, що зв’‎язувало героїв упродовж усієї сценічної дії, – страх. І єдність людей розпадається на очах. І тут з’‎являється жандарм, який повідомляє про справжнього ревізора. Як грім серед ясного неба! Страшне потрясіння, яке викликала ця звістка, знову об’‎єднує людей Жахом, вищою формою страху. Але це вже не єдність живих пройдисвітів з «грішками», а єдність непорушних окам’‎янілостей, їхня німота й застиглі пози демонструють вичерпність героїв у їхній безплідній гонитві за міражем ревізора. Через це ми не можемо з переконаністю сказати, що й прибулого справжнього ревізора вони прийматимуть так само, як і Хлестакова: надто глибинна й остаточна їхня вичерпність в міражному житті. Це дозволяє говорити про остаточний перехід комічного в трагічне.)

З’‎ясування сутності й специфіки головного конфлікту комедії М. В. Гоголя «Ревізор»

– Будь-який драматичний твір вибудовується на конфлікті. Визначте сутність і специфіку головного конфлікту комедії «Ревізор». (У комедії Гоголя наявні два конфлікти – реальний і фантастичний, так звана «міражна» інтрига. Реальний: чиновники-негідники й справжній ревізор. Фантастичний: злочинні чиновники й «фантом» ревізора, створений їхньою переляканою уявою.)

– Який із конфліктів – реальний чи фантастичний – рухають розвиток сюжету? (Головною в розвитку дії є «міражна» інтрига, у якій з повною силою виявляє себе гоголівський алогізм. Комедійний конфлікт побудований на парадоксі. Недолугий Хлестаков зміг обдурити й майстерно обвести круг пальця досвідченого й розумного городничого й багатьох інших чиновників. Він тому виявився хитрішим, тому що був більш простодушним. Адже він не збирався брехати й говорив городничому у заїзді про своє становище так правдиво й щиро, що Сквозник- Дмухановський навіть на мить не засумнівався: перед ним досвідчений ревізор, який хоче приспати його пильність , обдурити й вивідати все, що йому потрібно. Якби Хлестаков брехав свідомо, він був би зрозумілим, і розгадати його було б простіше. Але Хлестаков діє імпульсивно, йде ва-банк, і цим збиває з толку всіх, починаючи з городничого. Безумовно, не останню роль у цьому зіграв загальних страх, цей імпульс, на якому тримається конфлікт в комедії. Саме страх не дає городничому й іншим чиновникам відкрити очі, включити розум, коли Хлестаков вивергає на них такий потік брехні, у який складно повірити навіть людині неосвіченій. За словами Гоголя, «самый ужас, страх ожидания, гроза идущего вдали закона», що оволодіває чиновниками, й формує драматичну ситуацію «Ревізора». П’‎єса зав’‎язується першою ж реплікою городничого: «Я пригласил вас, господа, с тем чтобы сообщить вам пренеприятное известие: к нам едет ревизор». З цього моменту страх починає сковувати героїв й зростає від репліки до репліки, від дії до дії, поки не перетворюється на паралізуючу силу в сцені брехні Хлестакова.)

– Чим завершується міражна інтрига «Ревізора»? (Вона завершується перетворенням Хлестакова на значну особу, державну людину, тобто наповненням повної пустоти вигаданим змістом. її розвиток обумовлений не тільки страхом і нелогічністю мислення чиновників. Але й якостями самого Хлестакова. Він не просто дурень, він «ідеальний дурень». Якби поряд не було розумного Осипа, він так і не відчув би небезпеки становища, в якому опинився. Навіть у листі Тряпічкіну він пише, що його «по петербургской физиономии и по костюму» прийняли за генерал-губернатора (але ж не за ревізора. ). Така простодушність і ненавмисність дозволяють йому нікого не обдурювати: він просто грає ті ролі, які нав’‎язують йому чиновники. У сцені брехні Хлестаков в очах чиновників робить карколомну кар’‎єру. Це кульмінація міражної інтриги.)

– Літературознавці визначають ще один план комедійного конфлікту «Ревізора» – внутрішній конфлікт. Як ви думаєте, які сили стоять по обидва боки цього конфлікту і як його намагаються вирішити персонажі Гоголя? (Цей найважливіший внутрішній конфлікт твору-конфлікт моралі. Він виявляє себе ще в експозиції. Це найважливіше протиріччя, що існує в свідомості чиновників: між брудними руками й абсолютно чистою совістю (в їхньому розумінні). Всі вони щиро вірять, що за кожною розумною людиною «водяться грішки», що це «від Бога», й гріх «пропустити те, що пливе в руки». Такі вони самі й таку «розумну людину» сподіваються зустріти й у ревізорі. Тому всі їхні зусилля спрямовані не на спішне виправлення «грішків», а лише на прийняття косметичних мір, які б дали можливість ревізору закрити очі на істинний стан речей в місті – зрозуміло, за певну винагороду. Всі персонажі, починаючи з городничого, не почуваються винними й діють не за злим умислом, а тому що так заведено. Повсякчас створюючи прецеденти порушення закону, вони й не думають, що їхні дії неправомірні. їхня свідомість до того алогічна, що вони городять нісенітниці. Наприклад, за словами, 3емлянтки, хворі «все как мухи выздоравливают. Больной не успеет войти в лазарет, как уже здоров». Або слова городничого про унтер-офіцерську вдову, яка «сама себя высекла». Створюючи портрет суспільства й показуючи недосконалість людини, позбавленої морального закону, Гоголь знаходить новий тип драматичного конфлікту без позитивного героя, віддаючи його місце Сміху, єдиній здоровій субстанції у цьому суспільстві, що загрузло в чиношануванні та хабарництві, в порушенні моральних і суспільних законів.)

– Визначте жанрову своєрідність п’‎єси М.В. Гоголя «Ревізор» та новаторство драматурга у розробці комедійного сюжету. (Гоголь цілком відмовився від дотримання принципів класицистичної комедії. У «Ревізорі» відсутнє дотримання «трьох єдностей», немає любовної інтриги, відсутні позитивні персонажі, комедія об’‎єднала в собі ознаки комедії обставин і комедії характерів та комедії моралі, стиль твору фантасмагоричний. Сценічні поштовхи, що рухають дію, Гоголь знаходить не в зовнішніх подіях (головний прийом світової драматургії), а в несподіванках, що виявляють себе у самих характерах, у багатогранності людської натури. З цим пов’‎язана реалістичність мотивації вчинків персонажів і подій. Наприклад, Гоголь вмотивовує читання Шпекіним листа Хлестакова до Тряпічкіна вже з самого початку п’‎єси. Ще в першій дії ми дізнаємося про любов поштмейстера до читання чужих листів. Лист Хлестакова адресований в «Почтамтскую улицу», з чого Шпекін вирішив, що ревізор «нашел беспорядки по почтовой части». Таким чином все замикається в розв’‎язці комедії.)

– Чому флірт Хлестакова з дружиною і дочкою городничого не можна вважати любовною лінією твору? Яка його роль у композиції твору? (Це пародія на любовну інтригу. Головний акцент у творі зроблений на суспільних відносинах. В основі сюжету лежать події соціального характеру, ті явища побуту, які характеризують найсуттєвіші сторони сучасної авторові Росії. Ідейно-композиційна роль любовної колізії «Ревізора» полягає в тому, що нею матеріалізується, впритул наближається до чиновників ще один міраж – образ Петербургу, омріяний, ваблячий. Він стає майже реальністю завдяки удаваному сватанню: родина Сквозника-Дмухановського вже на півшляху до Петербургу, чим викликає небачену заздрість провінційних чиновників; Анна Андріївна вже «дихає» особливим «амбре» своєї петербурзької кімнати, городничий приміряє через плече орденську стрічку. Матеріалізований міраж Петербургу конкретизується у наївних роздумах персонажів.)

– Яку роль відіграє у тексті образ Петербургу? Якими художніми засобами й навіщо він створюється? (Образ Петербургу вводиться в комедію різними способами. Про своє становище в столиці бреше Хлестаков, образ головного міста країни виникає у його листі до Тряпічкіна, він виникає у мріях чиновників, своїми спогадами про Петербург ділиться Осип. Але дивовижно, образ вигаданого Хлестаковым Петербургу й реального міста, що складається з його обмовок та з листа, майже не відрізняються. В обох випадках це місто, в якому панує Страх. «Страхоточивый город», тільки в одному випадку Хлестакова боїться «государственный совет», департамент, де при його появі – «просто землетрясенье, все дрожит и трясется, как лист», а в іншому він сам боїться кондитера, який може потягти його за комір «по поводу съеденных пирожков на счет доходов аглицкого короля». Точно так нафантазовує собі образ Петербургу й городничий.)

– Чому Петербургу не боїться Осип? (Він стоїть поза чиновницько-бюрократичною ієрархією, його нічого труситися зі страху.)

– Доведіть, що головний художній засіб комічного – це іронія й гротеск, а не сатира. (У п’‎єсі немає викривальних інвектив, характерних для комедій доби класицизму й Просвітництва. Єдине місце в комедії має викривальний характер: остання репліка городничого («Чему смеетесь? Над собой смеетесь!» Гротескність комедії полягає в тому, що практично все побудовано на перебільшенні. До ідеальності доведена не тільки дурість Хлестакова, а й уся міражна інтрига , що висвітлила абсурдним блиском життя людини в її гонитві за міражами, коли кращі людські сили витрачаються на прагнення наздогнати пустоту, так геніальну втілену у Хлестакові. Скам’‎янілість «німої сцени» підкреслює, гротескно висвітлює ілюзорність, міражність прагнень, на досягнення яких кладеться нерідко все життя.)

– Доведіть, що Гоголь створює колективний негативний образ російського чиновництва. Чим він цікавий сучасному читачу?

– Чи залишає нам Гоголь надію на те, що з приїздом справжнього ревізора все буде інакше? (Моральне спустошення чиновників досягло вже тієї межі, коли зміна осіб навряд чи змінить ситуацію. На місце цих чиновників прийдуть інші, адже розтліває людину відсутність внутрішнього контролю, а не сама влада.)

– Доведіть, що «Ревізор» – це реалістична комедія. Як абсурдність розвитку сюжетної лінії пов’‎язана із авторським задумом твору? У чому полягає її узагальнюючий характер?

– Наскільки актуальною залишається комедія М.В. Гоголя «Ревізор» в сьогоденні?

VI. Аргументація й виставлення оцінок за урок

Прочитати С. 191-205, підготувати віртуальну екскурсію до Петербурга ХІХ століття*