Заміна неналежного відповідача

Особа, помилково вважаючи, що обов’язок перед ним несе певний суб’єкт, пред’являє до нього позов. Насправді ж його несе абсолютно інший громадянин або організація. Особа, до якої пред’явлений цей позов, залучається до цивільного процесу як неналежний відповідач.

Спочатку і в більшості випадків для суду цілком достатньо тверджень про те, що особа, яка притягується до відповіді, є порушником права позивача. Проте в деяких випадках коло можливих відповідачів прямо визначається законом. І тут потрібні докази того, що особа, на яку вказується як на можливого порушника права позивача, відповідає вимогам закону про можливих учасників спірного матеріального правовідношення. Так, наприклад, по позовах про захист честі і гідності і відшкодування моральної шкоди, заподіяної розповсюдженням не відповідаючих дійсності відомостей в засобах масової інформації, відповідачами можуть бути засіб масової інформації (редакція, телерадіокомпанія і т.п.), особа, яка надала інформацію, і в окремих випадках засновник засобу масової інформації. Тому пред’явлення позову до організації, в якій працює особа, яка надала інформацію, тягне залучення до справи відповідача, який швидше за все відповідати по позовних вимогах не повинен, оскільки дії з розповсюдження такої інформації звичайно в його функції не входять.

При визначенні того, чи є відповідач належним або неналежним, вирішальне значення має приналежність спірних прав і обов’язків. Належна сторона є носієм або спірних прав, або спірних обов’язків. Неналежний відповідач – особа, відносно до якої за матеріалами справи виключається припущення про те, що вона є суб’єктом спірного правовідношення.

Неналежний відповідач – процесуально правоздатна особа. Вона володіє всіма властивими стороні процесуальними правами та обов’язками, тобто є суб’єктом процесу, стороною по справі, інакше було б неможливе процесуальне спілкування з нею. Тому недопустима відмова в прийнятті позовної заяви з мотивів пред’явлення позову до неналежного відповідача.

Згідно зі ст.ЗЗ ЦПК суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.

Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

При заміні неналежного відповідача суд повинен винести мотивовану ухвалу.

За раніше діючим законодавством допускалася заміна не тільки відповідача, але і позивача. За діючим законодавством допускається заміна тільки відповідача. Проте це в цілому справедливе правило не усуває проблеми пред’явлення явно безнадійних позовів і безглуздої витрати сил і коштів на їх розгляд. Проблема повинна розв’язуватися в стадії досудового розгляду в попередньому судовому засіданні.

Стаття 51. Залучення до участі у справі співвідповідача. Заміна неналежного відповідача

1. Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

2. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

3. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

4. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

5. Відповідач, замінений іншим відповідачем, має право заявити вимогу про компенсацію судових витрат, здійснених ним внаслідок необґрунтованих дій позивача. Питання про розподіл судових витрат вирішується в ухвалі про заміну неналежного відповідача.

• Стаття 1. Призначення Цивільного процесуального кодексу України
• Стаття 2. Завдання та основні засади цивільного судочинства
• Стаття 3. Законодавство про цивільне судочинство
• Стаття 4. Право на звернення до суду за захистом
• Стаття 5. Способи захисту, які застосовуються судом
• Стаття 6. Повага до честі і гідності, рівності перед законом і судом
• Стаття 7. Гласність судового процесу
• Стаття 8. Відкритість інформації щодо справи
• Стаття 9. Мова цивільного судочинства
• Стаття 10. Верховенство права та законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи
• Стаття 11. Пропорційність у цивільному судочинстві
• Стаття 12. Змагальність сторін
• Стаття 13. Диспозитивність цивільного судочинства
• Стаття 14. Єдина судова інформаційно-комунікаційна система
• Стаття 15. Правнича допомога
• Стаття 16. Основні положення досудового врегулювання спору
• Стаття 17. Право на перегляд справи та оскарження судового рішення
• Стаття 18. Обов’язковість судових рішень
• Стаття 19. Справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів
• Стаття 20. Розгляд кількох пов’язаних між собою вимог
• Стаття 21. Право сторін на передачу спору на розгляд третейського суду
• Стаття 22. Право сторін на передачу спору на розгляд іноземного суду
• Стаття 23. Суд першої інстанції
• Стаття 24. Суд апеляційної інстанції
• Стаття 25. Суд касаційної інстанції
• Стаття 26. Підсудність справ, у яких однією зі сторін є суд або суддя
• Стаття 27. Підсудність справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача
• Стаття 28. Підсудність справ за вибором позивача
• Стаття 29. Підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами
• Стаття 30. Виключна підсудність
• Стаття 31. Передача справи з одного суду до іншого
• Стаття 32. Недопустимість спорів про підсудність
• Стаття 33. Визначення складу суду
• Стаття 34. Склад суду
• Стаття 35. Порядок вирішення питань при колегіальному розгляді справи
• Стаття 36. Підстави для відводу (самовідводу) судді
• Стаття 37. Недопустимість повторної участі судді в розгляді справи
• Стаття 38. Підстави для відводу (самовідводу) секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача
• Стаття 39. Заяви про самовідводи та відводи
• Стаття 40. Порядок вирішення заявленого відводу та самовідводу
• Стаття 41. Наслідки відводу суду (судді)
• Стаття 42. Склад учасників справи
• Стаття 43. Права та обов’язки учасників справи
• Стаття 44. Неприпустимість зловживання процесуальними правами
• Стаття 45. Забезпечення захисту прав малолітніх або неповнолітніх осіб під час розгляду справи
• Стаття 46. Цивільна процесуальна правоздатність
• Стаття 47. Цивільна процесуальна дієздатність
• Стаття 48. Сторони
• Стаття 49. Процесуальні права та обов’язки сторін
• Стаття 50. Участь у справі кількох позивачів або відповідачів
• Стаття 51. Залучення до участі у справі співвідповідача. Заміна неналежного відповідача
• Стаття 52. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору
• Стаття 53. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору
• Стаття 54. Наслідки незалучення у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору
• Стаття 55. Процесуальне правонаступництво
• Стаття 56. Участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб
• Стаття 57. Процесуальні права органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб
• Стаття 58. Участь у справі представника
• Стаття 59. Законні представники
• Стаття 60. Особи, які можуть бути представниками
• Стаття 61. Особи, які не можуть бути представниками
• Стаття 62. Документи, що підтверджують повноваження представників
• Стаття 63. Призначення або заміна законного представника судом
• Стаття 64. Повноваження представника в суді
• Стаття 65. Інші учасники судового процесу
• Стаття 66. Помічник судді
• Стаття 67. Секретар судового засідання
• Стаття 68. Судовий розпорядник
• Стаття 69. Свідок
• Стаття 70. Особи, які не можуть бути допитані як свідки
• Стаття 71. Відмова свідка від давання показань
• Стаття 72. Експерт
• Стаття 73. Експерт з питань права
• Стаття 74. Спеціаліст
• Стаття 75. Перекладач
• Стаття 76. Докази
• Стаття 77. Належність доказів
• Стаття 78. Допустимість доказів
• Стаття 79. Достовірність доказів
• Стаття 80. Достатність доказів
• Стаття 81. Обов’язок доказування і подання доказів
• Стаття 82. Підстави звільнення від доказування
• Стаття 83. Подання доказів
• Стаття 84. Витребування доказів
• Стаття 84-1. Витребування окремих доказів у справах про порушення прав інтелектуальної власності
• Стаття 85. Огляд доказів за їх місцезнаходженням
• Стаття 86. Огляд речових доказів, що швидко псуються
• Стаття 87. Судові доручення щодо збирання доказів
• Стаття 88. Виконання судових доручень щодо збирання доказів
• Стаття 89. Оцінка доказів
• Стаття 90. Показання свідка
• Стаття 91. Виклик свідка
• Стаття 92. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників
• Стаття 93. Письмове опитування учасників справи як свідків
• Стаття 94. Допит свідка за заявою сторони арбітражного (третейського) розгляду
• Стаття 95. Письмові докази
• Стаття 96. Повернення оригіналів письмових доказів
• Стаття 97. Речові докази
• Стаття 98. Зберігання речових доказів
• Стаття 99. Повернення речових доказів
• Стаття 100. Електронні докази
• Стаття 101. Зберігання та повернення оригіналів електронних доказів
• Стаття 102. Вимоги до висновку експерта.
• Стаття 103. Призначення експертизи судом
• Стаття 104. Ухвала про призначення експертизи
• Стаття 105. Обов’язкове призначення експертизи судом
• Стаття 106. Проведення експертизи на замовлення учасників справи
• Стаття 107. Збирання матеріалів для проведення експертизи
• Стаття 108. Проведення експертизи
• Стаття 109. Наслідки ухилення від участі в експертизі
• Стаття 110. Оцінка висновку експерта судом
• Стаття 111. Комісійна експертиза
• Стаття 112. Комплексна експертиза
• Стаття 113. Додаткова і повторна експертиза
• Стаття 114. Зміст висновку експерта у галузі права
• Стаття 115. Оцінка висновку експерта у галузі права судом
• Стаття 116. Підстави та порядок забезпечення доказів
• Стаття 117. Заява про забезпечення доказів
• Стаття 118. Розгляд заяви про забезпечення доказів
• Стаття 119. Відшкодування витрат, пов’язаних із забезпеченням доказів
• Стаття 120. Види процесуальних строків
• Стаття 121. Розумність процесуальних строків
• Стаття 122. Обчислення процесуальних строків
• Стаття 123. Початок перебігу процесуальних строків
• Стаття 124. Закінчення процесуальних строків
• Стаття 125. Зупинення процесуальних строків
• Стаття 126. Наслідки пропущення процесуальних строків
• Стаття 127. Поновлення та продовження процесуальних строків
• Стаття 128. Судові повістки
• Стаття 129. Зміст судової повістки і оголошення про виклик у суд
• Стаття 130. Порядок вручення судових повісток
• Стаття 131. Обов’язок учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) та про причини неявки в судове засідання
• Стаття 132. Розшук відповідача
• Стаття 133. Види судових витрат
• Стаття 134. Попереднє визначення суми судових витрат
• Стаття 135. Забезпечення та попередня оплата судових витрат
• Стаття 136. Відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх оплати
• Стаття 137. Витрати на професійну правничу допомогу
• Стаття 138. Витрати сторін та їхніх представників, що пов’язані з явкою до суду
• Стаття 139. Витрати, пов’язані із залученням (викликом) свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, проведенням експертиз
• Стаття 140. Витрати, пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи
• Стаття 141. Розподіл судових витрат між сторонами
• Стаття 142. Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду
• Стаття 143. Підстави і порядок застосування заходів процесуального примусу
• Стаття 144. Види заходів процесуального примусу
• Стаття 145. Попередження і видалення із залу судового засідання
• Стаття 146. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом
• Стаття 147. Привід свідка
• Стаття 148. Штраф
• Стаття 149. Підстави для забезпечення позову
• Стаття 150. Види забезпечення позову
• Стаття 151. Зміст і форма заяви
• Стаття 152. Порядок подання заяви про забезпечення позову
• Стаття 153. Розгляд заяви про забезпечення позову
• Стаття 154. Зустрічне забезпечення
• Стаття 155. Скасування зустрічного забезпечення
• Стаття 156. Заміна одного заходу забезпечення позову іншим
• Стаття 157. Виконання ухвали про забезпечення позову
• Стаття 158. Скасування заходів забезпечення позову
• Стаття 159. Відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову
• Стаття 160. Стягнення на підставі судового наказу
• Стаття 161. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ
• Стаття 162. Підсудність
• Стаття 163. Форма і зміст заяви про видачу судового наказу
• Стаття 164. Судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу
• Стаття 165. Підстави для відмови у видачі судового наказу
• Стаття 166. Наслідки відмови у видачі судового наказу
• Стаття 167. Порядок розгляду заяв про видачу судового наказу
• Стаття 168. Зміст судового наказу
• Стаття 169. Надіслання боржникові копії судового наказу
• Стаття 170. Форма і зміст заяви про скасування судового наказу та строки її подання
• Стаття 171. Розгляд заяви про скасування судового наказу
• Стаття 172. Набрання судовим наказом законної сили та видача його стягувачеві
• Стаття 173. Виправлення помилки в судовому наказі, визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, відстрочення чи розстрочення його виконання
• Стаття 174. Види та зміст заяв по суті справи
• Стаття 175. Позовна заява
• Стаття 176. Ціна позову
• Стаття 177. Документи, що додаються до позовної заяви
• Стаття 178. Відзив
• Стаття 179. Відповідь на відзив
• Стаття 180. Заперечення
• Стаття 181. Пояснення третьої особи щодо позову або відзиву
• Стаття 182. Заяви, клопотання і заперечення
• Стаття 183. Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення
• Стаття 184. Пред’явлення позову
• Стаття 185. Залишення позовної заяви без руху, повернення заяви
• Стаття 186. Відмова у відкритті провадження у справі
• Стаття 187. Відкриття провадження у справі
• Стаття 188. Об’єднання і роз’єднання позовів
• Стаття 189. Завдання та строк підготовчого провадження
• Стаття 190. Надіслання копії ухвали про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви та доданих до неї документів
• Стаття 191. Подання відзиву
• Стаття 192. Подання пояснень третіх осіб щодо позову або відзиву
• Стаття 193. Зустрічний позов
• Стаття 194. Форма і зміст зустрічної позовної заяви
• Стаття 195. Позов третьої особи із самостійними вимогами
• Стаття 196. Мета і строк проведення підготовчого засідання
• Стаття 197. Підготовче засідання
• Стаття 198. Порядок проведення підготовчого засідання
• Стаття 199. Подання відповіді на відзив та заперечення
• Стаття 200. Судові рішення у підготовчому засіданні
• Стаття 201. Підстави проведення врегулювання спору за участю судді
• Стаття 202. Порядок призначення врегулювання спору за участю судді
• Стаття 203. Порядок проведення врегулювання спору за участю судді
• Стаття 204. Припинення врегулювання спору за участю судді
• Стаття 205. Строк проведення врегулювання спору за участю судді
• Стаття 206. Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем
• Стаття 207. Мирова угода сторін
• Стаття 208. Виконання мирової угоди
• Стаття 209. Завдання розгляду справи по суті
• Стаття 210. Строки розгляду справи по суті
• Стаття 211. Судове засідання
• Стаття 212. Участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції
• Стаття 213. Безпосередність судового розгляду. Перерви в судовому засіданні
• Стаття 214. Головуючий у судовому засіданні
• Стаття 215. Звертання до суду у судовому засіданні
• Стаття 216. Обов’язки осіб, присутніх у залі судового засідання
• Стаття 217. Відкриття судового засідання
• Стаття 218. Роз’яснення перекладачеві його прав та обов’язків. Присяга перекладача
• Стаття 219. Видалення свідків із зали судового засідання
• Стаття 220. Оголошення складу суду і роз’яснення права відводу
• Стаття 221. Роз’яснення прав та обов’язків
• Стаття 222. Розгляд заяв та клопотань
• Стаття 223. Наслідки неявки в судове засідання учасника справи
• Стаття 224. Наслідки неявки в судове засідання свідка, експерта, спеціаліста, перекладача
• Стаття 225. Роз’яснення прав та обов’язків експерта. Присяга експерта
• Стаття 226. Роз’яснення спеціалістові його прав та обов’язків
• Стаття 227. Вступне слово учасників справи
• Стаття 228. Порядок з’ясування обставин справи та дослідження доказів
• Стаття 229. Дослідження доказів
• Стаття 230. Порядок допиту свідків
• Стаття 231. Використання свідком письмових записів
• Стаття 232. Порядок допиту малолітніх і неповнолітніх свідків
• Стаття 233. Оголошення показань свідків
• Стаття 234. Допит сторін, третіх осіб, їх представників як свідків
• Стаття 235. Дослідження письмових доказів
• Стаття 236. Оголошення і дослідження змісту особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції
• Стаття 237. Дослідження речових та електронних доказів
• Стаття 238. Відтворення звукозапису, демонстрація відеозапису і їх дослідження
• Стаття 239. Дослідження висновку експерта
• Стаття 240. Відкладення розгляду справи або перерва в судовому засіданні
• Стаття 241. Закінчення з’ясування обставин та перевірки їх доказами
• Стаття 242. Судові дебати
• Стаття 243. Повернення до з’ясування обставин у справі
• Стаття 244. Вихід суду для ухвалення рішення
• Стаття 245. Таємниця нарадчої кімнати
• Стаття 246. Ухвалення рішення про судові витрати
• Стаття 247. Фіксування судового засідання технічними засобами
• Стаття 248. Протокол судового засідання
• Стаття 249. Зауваження щодо технічного запису судового засідання, протоколу судового засідання та їх розгляд
• Стаття 250. Порядок складання та оформлення протоколів про окремі процесуальні дії
• Стаття 251. Обов’язок суду зупинити провадження у справі
• Стаття 252. Право суду зупинити провадження у справі
• Стаття 253. Строки, на які зупиняється провадження у справі
• Стаття 254. Поновлення провадження у справі
• Стаття 255. Підстави закриття провадження у справі
• Стаття 256. Наслідки закриття провадження у справі
• Стаття 257. Залишення позову без розгляду
• Стаття 258. Види судових рішень
• Стаття 259. Порядок ухвалення судових рішень
• Стаття 260. Зміст ухвали суду
• Стаття 261. Набрання ухвалою законної сили
• Стаття 262. Окрема ухвала суду
• Стаття 263. Законність і обґрунтованість судового рішення
• Стаття 264. Питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду
• Стаття 265. Зміст рішення суду
• Стаття 266. Рішення суду на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів
• Стаття 267. Визначення порядку і строку виконання рішення суду, забезпечення його виконання
• Стаття 268. Проголошення судового рішення
• Стаття 269. Виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні
• Стаття 270. Додаткове рішення суду
• Стаття 271. Роз’яснення судового рішення
• Стаття 272. Вручення судового рішення
• Стаття 273. Набрання рішенням суду законної сили
• Стаття 274. Справи, що розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження
• Стаття 275. Строк розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження
• Стаття 276. Клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження
• Стаття 277. Вирішення питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження
• Стаття 278. Особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні
• Стаття 279. Особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження
• Стаття 280. Умови проведення заочного розгляду справи
• Стаття 281. Порядок заочного розгляду справи
• Стаття 282. Форма і зміст заочного рішення
• Стаття 283. Повідомлення про заочне рішення
• Стаття 284. Порядок і строк подання заяви про перегляд заочного рішення
• Стаття 285. Форма і зміст заяви про перегляд заочного рішення
• Стаття 286. Дії суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення
• Стаття 287. Порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення
• Стаття 288. Скасування та оскарження заочного рішення
• Стаття 289. Законна сила заочного рішення
• Стаття 290. Пред’явлення позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави
• Стаття 291. Визнання необґрунтованими активів
• Стаття 292. Правові наслідки визнання активів необґрунтованими
• Стаття 293. Окреме провадження
• Стаття 294. Порядок розгляду справ окремого провадження
• Стаття 295. Підсудність
• Стаття 296. Особи, які можуть бути заявниками
• Стаття 297. Зміст заяви
• Стаття 298. Призначення експертизи
• Стаття 299. Розгляд справ
• Стаття 300. Рішення суду
• Стаття 300-1. Підсудність
• Стаття 300-2. Особи, які можуть бути заявниками
• Стаття 300-3. Зміст заяви
• Стаття 300-4. Розгляд справ
• Стаття 300-5. Рішення суду
• Стаття 301. Підсудність
• Стаття 302. Зміст заяви
• Стаття 303. Розгляд справи
• Стаття 304. Рішення суду
• Стаття 305. Підсудність
• Стаття 306. Зміст заяви
• Стаття 307. Підготовка справи до розгляду
• Стаття 308. Розгляд справи
• Стаття 309. Дії суду в разі появи фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою
• Стаття 310. Підсудність
• Стаття 311. Зміст заяви
• Стаття 312. Підготовка справи до розгляду
• Стаття 313. Розгляд справи
• Стаття 314. Рішення суду
• Стаття 315. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення
• Стаття 316. Підсудність
• Стаття 317. Особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України
• Стаття 318. Зміст заяви
• Стаття 319. Зміст рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення
• Стаття 320. Підсудність
• Стаття 321. Зміст заяви
• Стаття 322. Ухвала суду до судового розгляду
• Стаття 323. Зміст публікації
• Стаття 324. Обов’язки держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя
• Стаття 325. Строк пред’явлення позову заявником до держателя втраченого цінного папера на пред’явника або векселя
• Стаття 326. Призначення справи до розгляду
• Стаття 327. Вирішення справи
• Стаття 328. Права держателя цінного папера на пред’явника або векселя щодо відшкодування збитків
• Стаття 329. Підсудність
• Стаття 330. Зміст заяви
• Стаття 331. Відмова в прийнятті заяви
• Стаття 332. Розгляд справи
• Стаття 333. Рішення суду
• Стаття 334. Підсудність
• Стаття 335. Зміст заяви
• Стаття 336. Відмова в прийнятті заяви
• Стаття 337. Розгляд справи
• Стаття 338. Рішення суду
• Стаття 339. Підсудність
• Стаття 340. Зміст заяви і строк її подання
• Стаття 341. Розгляд справи
• Стаття 342. Рішення суду
• Стаття 343. Підсудність
• Стаття 344. Зміст і строк подання заяви
• Стаття 345. Розгляд справи
• Стаття 346. Рішення суду
• Стаття 347. Підсудність
• Стаття 348. Зміст заяви
• Стаття 349. Розгляд справи
• Стаття 350. Рішення суду
• Стаття 350-1. Підсудність
• Стаття 350-2. Особи, які можуть бути заявниками
• Стаття 350-3. Заінтересовані особи у справах про видачу обмежувального припису
• Стаття 350-4. Зміст заяви
• Стаття 350-5. Розгляд справи
• Стаття 350-6. Рішення суду
• Стаття 350-7. Продовження обмежувального припису
• Стаття 350-8. Вручення рішення суду, повідомлення про видачу або продовження обмежувального припису
• Стаття 351. Суди апеляційної інстанції
• Стаття 352. Право апеляційного оскарження
• Стаття 353. Ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду
• Стаття 354. Строк на апеляційне оскарження
• Стаття 355. Порядок подання апеляційної скарги
• Стаття 356. Форма і зміст апеляційної скарги
• Стаття 357. Залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги
• Стаття 358. Відмова у відкритті апеляційного провадження
• Стаття 359. Відкриття апеляційного провадження
• Стаття 360. Відзив на апеляційну скаргу
• Стаття 361. Надсилання копій апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів учасникам справи
• Стаття 362. Закриття апеляційного провадження
• Стаття 363. Приєднання до апеляційної скарги
• Стаття 364. Доповнення, зміна або відкликання апеляційної скарги або відмова від неї
• Стаття 365. Підготовка розгляду справи судом апеляційної інстанції
• Стаття 366. Призначення справи до розгляду в суді апеляційної інстанції
• Стаття 367. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції
• Стаття 368. Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції
• Стаття 369. Особливості розгляду в апеляційному порядку окремих категорій справ
• Стаття 370. Порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи
• Стаття 371. Строк розгляду апеляційної скарги
• Стаття 372. Наслідки неявки в судове засідання учасників справи
• Стаття 373. Відмова позивача від позову та мирова угода сторін
• Стаття 374. Повноваження суду апеляційної інстанції
• Стаття 375. Підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін
• Стаття 376. Підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення
• Стаття 377. Підстави для скасування судового рішення повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині
• Стаття 378. Підстави для скасування судового рішення і направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю
• Стаття 379. Підстави для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції
• Стаття 381. Порядок прийняття постанов судом апеляційної інстанції
• Стаття 382. Постанова суду апеляційної інстанції
• Стаття 383. Проголошення постанови судом апеляційної інстанції
• Стаття 384. Законна сила постанови суду апеляційної інстанції
• Стаття 385. Окрема ухвала суду апеляційної інстанції
• Стаття 386. Вручення постанов суду апеляційної інстанції
• Стаття 387. Повернення справи
• Стаття 388. Суд касаційної інстанції
• Стаття 389. Право касаційного оскарження
• Стаття 390. Строк на касаційне оскарження
• Стаття 391. Порядок подання касаційної скарги
• Стаття 392. Форма і зміст касаційної скарги
• Стаття 393. Залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги
• Стаття 394. Відкриття касаційного провадження у справі, відмова у відкритті касаційного провадження у справі
• Стаття 395. Відзив на касаційну скаргу
• Стаття 396. Закриття касаційного провадження
• Стаття 397. Приєднання до касаційної скарги
• Стаття 398. Доповнення, зміна або відкликання касаційної скарги або відмова від неї
• Стаття 399. Підготовка справи до касаційного розгляду
• Стаття 400. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції
• Стаття 401. Попередній розгляд справи
• Стаття 402. Порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
• Стаття 403. Підстави для передачі справи на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду
• Стаття 404. Порядок передачі справи на розгляд палати, об’єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду
• Стаття 405. Порядок розгляду касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи
• Стаття 406. Касаційні скарги на ухвали суду
• Стаття 407. Строки розгляду касаційної скарги
• Стаття 408. Відмова позивача від позову та укладення сторонами мирової угоди
• Стаття 409. Повноваження суду касаційної інстанції
• Стаття 410. Підстави для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень-без змін
• Стаття 411. Підстави для повного або часткового скасування рішень і передачі справи повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду
• Стаття 412. Підстави для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення
• Стаття 413. Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишення в силі судового рішення суду першої інстанції у відповідній частині
• Стаття 414. Підстави для скасування рішення повністю або частково із закриттям провадження в справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині
• Стаття 415. Порядок прийняття постанов судом касаційної інстанції
• Стаття 416. Постанова суду касаційної інстанції
• Стаття 417. Обов’язковість вказівок, що містяться в постанові суду касаційної інстанції
• Стаття 418. Проголошення постанови судом касаційної інстанції
• Стаття 419. Законна сила постанови суду касаційної інстанції
• Стаття 420. Окрема ухвала суду касаційної інстанції
• Стаття 421. Вручення судових рішень суду касаційної інстанції
• Стаття 422. Повернення справ
• Стаття 423. Підстави перегляду
• Стаття 424. Строк подання заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами
• Стаття 425. Порядок подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами
• Стаття 426. Форма і зміст заяви
• Стаття 427. Відкриття провадження за нововиявленими або виключними обставинами
• Стаття 428. Відмова від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та її наслідки
• Стаття 429. Розгляд заяви
• Стаття 430. Негайне виконання судових рішень
• Стаття 431. Звернення судових рішень до виконання
• Стаття 432. Виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню
• Стаття 433. Поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання
• Стаття 434. Мирова угода в процесі виконання
• Стаття 435. Відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання
• Стаття 436. Зупинення виконання судового рішення
• Стаття 437. Тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу
• Стаття 438. Оголошення розшуку боржника або дитини, привід боржника
• Стаття 439. Вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи
• Стаття 440. Звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, та нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку
• Стаття 441. Тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України
• Стаття 442. Заміна сторони виконавчого провадження
• Стаття 443. Визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами
• Стаття 444. Поворот виконання рішення, постанови
• Стаття 445. Особливості повороту виконання в окремих категоріях справ
• Стаття 446. Підсудність справ
• Стаття 447. Право на звернення із скаргою до суду
• Стаття 448. Подання скарги
• Стаття 449. Строки для звернення зі скаргою
• Стаття 450. Розгляд скарги
• Стаття 451. Судове рішення за скаргою
• Стаття 452. Розподіл витрат, пов’язаних з розглядом скарги
• Стаття 453. Виконання ухвали суду
• Стаття 454. Оскарження рішення третейського суду, оспорювання рішення міжнародного комерційного арбітражу
• Стаття 455. Форма і зміст заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу
• Стаття 456. Відкриття провадження у справі. Підготовка справи до розгляду
• Стаття 457. Судовий розгляд справи
• Стаття 458. Підстави для скасування рішення третейського суду
• Стаття 459. Підстави для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу
• Стаття 460. Ухвала суду у справі про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу
• Стаття 461. Порядок оскарження постанов міжнародного комерційного арбітражу щодо наявності у нього компетенції, винесених в порядку розгляду питань попереднього характеру
• Стаття 462. Умови визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню
• Стаття 463. Строки пред’явлення рішення іноземного суду до примусового виконання
• Стаття 464. Суди, що розглядають справи про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду
• Стаття 465. Порядок подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду
• Стаття 466. Вимоги до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду
• Стаття 467. Розгляд клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду
• Стаття 468. Підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду
• Стаття 469. Оскарження ухвали суду
• Стаття 470. Звернення до примусового виконання рішення іноземного суду
• Стаття 471. Умови визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню
• Стаття 472. Порядок подання клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню
• Стаття 473. Розгляд клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню
• Стаття 474. Умови визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо його місце знаходиться за межами України
• Стаття 475. Порядок і строки подання заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу
• Стаття 476. Форма і зміст заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу
• Стаття 477. Порядок розгляду заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу
• Стаття 478. Підстави для відмови у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу
• Стаття 479. Ухвала суду про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу або про відмову у визнанні і наданні дозволу на виконання
• Стаття 480. Добровільне виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу про стягнення грошових коштів
• Стаття 481. Визнання рішень міжнародного комерційного арбітражу, що не підлягають примусовому виконанню
• Стаття 482. Надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України
• Стаття 483. Видача виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду
• Стаття 484. Форма і зміст заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду
• Стаття 485. Порядок розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду
• Стаття 486. Підстави для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду
• Стаття 487. Ухвала суду про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або про відмову у його видачі
• Стаття 488. Порядок відновлення втраченого судового провадження
• Стаття 489. Особи, які мають право звертатися до суду із заявою про відновлення втраченого судового провадження
• Стаття 490. Підсудність заяви про відновлення втраченого провадження
• Стаття 491. Форма і зміст заяви про відновлення втраченого судового провадження
• Стаття 492. Наслідки недодержання вимог до форми та змісту заяви, залишення заяви без розгляду чи відмова у відкритті провадження за заявою
• Стаття 493. Розгляд заяви про відновлення втраченого судового провадження
• Стаття 494. Ухвала суду за наслідками розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження
• Стаття 495. Звільнення заявника від судових витрат
• Стаття 496. Процесуальні права та обов’язки іноземних осіб
• Стаття 497. Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом
• Стаття 498. Звернення суду України із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави
• Стаття 499. Зміст і форма судового доручення про надання правової допомоги
• Стаття 500. Виконання в Україні судових доручень іноземних судів
• Стаття 501. Виконання судового доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів
• Стаття 502. Виконання судових доручень закордонними дипломатичними установами України

Аналізуйте судовий акт: Некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду (ВС КЦС справа № 372/2583/18 від 15.09.2021 р.)
У цьому рішенні ВС КЦС застеріг – що надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства.

Іпотекодавець, який за договором іпотеки забезпечував виконання боржником (позичальником) свого зобов’язання за договором безпроцентної позики – уклав з позикодавцем договір іпотеки, предметом якого був готельно-ресторанний комплекс (із землею, будівлями та спорудами). Згодом – готельно-майновий комплекс було поділено на декілька окремих об’єктів нерухомого майна. Згоду на це іпотекодержатель давав. Майно було оцінене, і – оскільки боржник не повернув борг за договором позики – то в рахунок погашення його боргу було передано одну із частин колишнього єдиного об‘єкту – наразі окрему земельну ділянку. Оціночна вартість цієї земельної ділянки повністю покривала суму заборгованості (навіть з надлишком, який позикодавець мав повернути).

Таким чином, іпотекодавець (який в рахунок погашення боргу передав землю) вважав договір іпотеки припинений (відповідно і правовідносини). Проте, згодом, за іпотекодержателем (кредитором) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі рішень державного реєстратора безпідставно внесено право власності на всі інші – крім земельної ділянки – спірні об’єкти нерухомого майна (частинки готельно-ресторанного комплексу). Іпотекодержатель в свою чергу передав деякі об’єкти іншим особам.

Крім того – новий власник (позикодавець) звернувся до суду з позовом про відшкодування упущеної вигоди, так як вважав, що іпотекодавець неправомірно використовує і не звільняє набуте ним майно. Читати повністю

Який порядок заміни неналежного відповідача

1. Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

2. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 33 Цивільного процесуального кодексу України

1. Належними є сторони, які є суб’єктами спірних правовідносин.

Належним є відповідач, який дійсно є суб’єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред’явленим позовом.

2. Згідно зі ст. 14 Закону “Про авторське право та суміжні права” особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам, вони охороняються безстроково.

Автор твору є належним позивачем за позовом про заборону дій щодо використання твору, що порушують його особисті немайнові права, незалежно від того, що майнові права передано (відчужено) (ст. 31 Закону) чи передано право на використання твору іншій особі (ст. 32 Закону), якщо ця особа не здійснює захист цього права (ст. 52 Закону).

Разом з тим право на відшкодування збитків (майнової шкоди) або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права, або виплату компенсації залишається за особою, якій у зазначених випадках передані (відчужені) майнові права чи передані виключні права на використання твору. Автор має право вимагати відшкодування моральної шкоди.

Належним відповідачем у справі про захист авторського права та (або) суміжних прав є особа, яка своїми діями порушила особисті немайнові чи майнові права суб’єктів авторського права та (або) суміжних прав.

Здійснюючи видавничу діяльність, видавець, що надав виготовлювачу видавничої продукції оригінал-макет твору для його друку, є належним відповідачем у разі порушення прав автора твору.

Виготовлювач видавничої продукції (типографія) здійснює лише технічні функції при виданні твору. Проте виготовлення без дозволу замовника додаткового тиражу видання не допускається (ст. 21 Закону “Про видавничу справу”). У разі якщо виготовлювач видавничої продукції, наприклад, зі своєї ініціативи збільшив замовлений тираж твору чи виконав замовлення видавця без дозволу правоволодільця, він також має відповідати за порушення авторського права. Таку ж відповідальність виготовлювач несе за інші дії, зазначені в ст. 21 Закону “Про видавничу справу”.

Як співвідповідачі можуть залучатися кілька осіб, які залежно від характеру порушення майнових прав суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав несуть солідарну або часткову відповідальність (п. п. 10, 11 постанови Пленуму ВС України від 04.06.2010 р. N 5 “Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав”).

3. Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Якщо позов пред’явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації.

У разі коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.

У випадку коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.

При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації (п. 9 постанови Пленуму ВС України від 27.02.2009 р. N 1 “Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи”).

4. Якщо позивач заявляє вимоги до одного з належних відповідачів, які спільно поширили недостовірну інформацію, суд вправі залучити до участі у справі іншого співвідповідача лише у разі неможливості розгляду справи без його участі (статті 32, 33 ЦПК).

Відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов’язків, зокрема при підписанні характеристики тощо, є юридична особа, в якої вона працює. Враховуючи, що розгляд справи може вплинути на права та обов’язки цієї особи, остання може бути залучена до участі у справі в порядку, передбаченому статтею 36 ЦПК.

У разі поширення такої інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з’ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов’язків, то належним відповідачем є саме вона.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (п. 2 ч. 2 ст. 119 ЦПК).

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації (п. п. 10 – 12 постанови Пленуму ВС України від 27.02.2009 р. N 1 “Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи”).

5. У разі якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної часткової власності, суд на підставі статей 358, 361 та 362 ЦК відповідно до частини другої статті 35 ЦПК залучає до участі у справі про визнання такого правочину недійсним усіх співвласників (п. 26 постанови Пленуму ВС України від 06.11.2009 р. “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”).

6. Судам необхідно враховувати, що згідно зі ст. 21 КЗпП належним відповідачем у справі за позовом про оплату праці є та юридична особа (підприємство, установа, організація), з якою позивачем укладено трудовий договір (п. 27 постанови Пленуму ВС України N 13 від 24.12.99 р. “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”).

7. При розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону “Про оперативно-розшукову діяльність”). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України (п. 10 1 постанови Пленуму ВС України N 4 від 31.03.95 р. “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”).

8. У справах про виключення майна з опису належними відповідачами є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках – особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. У тих випадках, коли опис проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, належним відповідачем є відповідна державна податкова інспекція. Заяви боржників про неправильність включення майна в опис розглядаються в порядку, передбаченому ст. 409 КПК, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі або в порядку, передбаченому ст. 373 ЦПК, якщо опис проводився судовим виконавцем (п. 4 постанови Пленуму ВС України N 6 від 27.08.76 р. “Про судову практику в справах про виключення майна з опису”).

9. У момент порушення справи не завжди достовірно відомо, чи є відповідач належним. Якщо під час судового розгляду буде встановлено, що особа, до якої пред’явлено позов, не повинна відповідати за ним, оскільки не є учасником спірних правовідносин, то суд мав би у позові відмовити. В свою чергу, позивач мав би знову звертатися до суду з позовом вже до належного відповідача.

Натомість з метою процесуальної економії та забезпечення ефективного судового розгляду та швидкого захисту порушених прав в цивільному процесуальному законодавстві існує інститут заміни неналежного відповідача. Його сутність полягає у тому, щоб не припиняючи провадження у справі, замінити неналежного відповідача належним і саме щодо останнього вирішити заявлений позов.

1) за клопотанням позивача провести заміну неналежного відповідача;

2) за клопотанням позивача залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

10. При заміні неналежного відповідача можливі такі варіанти:

1) судом встановлено, що первісний відповідач є неналежним, і хто є належним. У цьому випадку за клопотанням позивача суд здійснює заміну чи залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача;

2) позивач згоден на вибуття неналежного відповідача, а належного немає. В цьому випадку суд закриває провадження у справі у зв’язку із відмовою позивача від позову;

3) якщо при таких же обставинах позивач не згоден на вибуття неналежного відповідача, справа розглядається по суті і ухвалюється рішення про відмову у задоволенні позову.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права притягати належного відповідача як співвідповідача, як це було раніше передбачено у другому реченні частини 1 коментованої статті. Якщо суд вважає, що відповідач визначений неправильно, суд може інформувати позивача про можливість заміни, але якщо позивач відповідного клопотання не подає, суд повинен розглядати справу далі і відмовляти у позові.

Суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких зазначив позивач. Однак якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто за його власним переконанням відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він може клопотати про притягнення належних або додаткових відповідачів і суд повинен це зробити.

11. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач повинен обгрунтувати необхідність такої заміни, а саме чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Встановлення неналежності первісного відповідача без з’ясування особи, яка повинна відповідати за позовом, не дає можливості провести заміну.

Подання позивачем такого клопотання означає, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

12. Використання у коментованій статті звороту “Суд за клопотанням позивача. замінює первісного відповідача належним відповідачем. або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача” дає підстави вважати, що суд зобов’язаний вчинити одну з двох процесуальних дій:

1) замінити неналежного відповідача або

2) залучити до участі у справі як співвідповідача іншу особу.

Яку саме з цих дій слід вчинити, визначає суд, з урахуванням думки інших осіб, яку беруть участь у справі. Так, наприклад, якщо неналежний відповідач не згідний на заміну його належним відповідачем, суд може притягти належного відповідача другим відповідачем. Суд може дійти висновку, що участь у справі неналежного (але причетного до справи) відповідача буде сприяти повному і всебічному розгляду справи, а тому із його заміною не погодитися.

13. Коментована стаття не передбачає як умову заміни відповідача його згоду. Проте в судах позицію неналежного відповідача враховують, якщо він вимагає розгляду справи по суті і прийняття щодо нього рішення про відмову в задоволенні позову як реабілітуючої підстави. Тобто навіть при згоді позивача на вибуття неналежного відповідача з процесу суди враховують думку останнього і якщо він наполягає на вирішенні справи щодо заявленого до нього позову, вказують у рішенні про відмову в задоволенні позову щодо нього.

Існує думка, що така практика є необґрунтованою, адже сама заміна неналежного відповідача вже означає, що дана особа жодним чином не посягала на права, свободи чи інтереси позивача. Ця підстава сама по собі має реабілітуючий характер.

Разом з тим, на нашу думку, первісного неналежного відповідача слід залишати у справі, якщо він про це просить (не дає згоди на його заміну), оскільки він і після визнання його неналежним залишається заінтересованим у справі. Наприклад, первісний неналежний відповідач може бути зацікавлений у відшкодуванні судових витрат, яких він зазнав у зв’язку із пред’явленням до нього необґрунтованого позову до часу заміни. Якщо він вибуває зі справи внаслідок заміни, то судові витрати йому не відшкодуються.

Його заінтересованість може полягати в тому, щоб унеможливити звернення до нього з тотожним позовом в майбутньому, оскільки після заміни неналежного відповідача це не виключається.

Неналежний відповідач може бути зацікавлений в збереженні свого процесуального статусу для того, щоб мати можливість брати участь в дослідженні доказів або одержувати копії документів, які долучені до справи.

Тому якщо неналежний відповідач не погоджується із його заміною з метою захисту його інтересів, суду доцільно замість заміни відповідача залучати належного відповідача до справи як другого відповідача.

14. Пред’явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху. У цьому випадку відповідно до правил ст. 33 ЦПК питання про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача вирішує суд.

Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції” від 12.06.2009 р. N 2).

15. Якщо при розгляді справи за заявою спеціальних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю (їх перелік наведено у ч. 1 ст. 9 та ч. 1 ст. 10 Закону України від 30.06.93 року “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”) про визнання ордера, угоди недійсними суд установить, що заяву подано не на підставі матеріалів оперативно-розшукової діяльності чи кримінальної справи, він вирішує питання про заміну неналежної сторони за правилами коментованої статті. 18

16. У разі заміни відповідача або притягнення додаткового відповідача справа починається розглядати спочатку лише за їх клопотанням. При цьому, якщо таке клопотання було заявлено, то суд зобов’язаний розпочати розгляд справи спочатку. При цьому усі докази слід досліджувати заново.

17. Слід зазначити, що на відміну від ЦПК 1963 року, чинний ЦПК не знає заміни неналежного позивача. Це пов’язано із тим, що заміна позивача суперечила принципу диспозитивності. Позивач може бути змінений лише внаслідок процесуального правонаступництва.

18. Заміна неналежного відповідача або притягнення другого відповідача допускається лише до постановлення рішення суду. Це питання вирішується ухвалою суду, яка оформлюється окремим документом і надсилається належному відповідачу (другому відповідачу) і є підставою для його участі в процесі. Заміна може бути проведена також у стадії попереднього судового розгляду. Заміна відповідача є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

19. Законом не передбачено можливості заміни заміненого відповідача. Така ситуація може виникнути, якщо під час вирішення питання про заміну первісного неналежного відповідача належним суд припустився помилки. Ця помилка може полягати у заміні належного відповідача (тоді той відповідач, який вступає в процес на заміну, є неналежним і отже потребує заміни) або в заміні неналежного відповідача іншим, але теж неналежним відповідачем. На нашу думку, в цих випадках можна проводити повторну заміну неналежного відповідача.

20. Належність відповідача повинна визначатися на час подання позову. Відповідач – це особа, яку позивач вважає порушником його права. Спосіб захисту порушеного права обирає позивач. Неможливість виконання судового рішення не свідчить про неналежність відповідача.

Якщо під час розгляду справи відбулися зміни у спірних правовідносинах, внаслідок яких обраний спосіб захисту стає неефективним, позивач вправі змінити спосіб захисту, але не може змінити відповідача як неналежного. Наприклад, під час розгляду віндикаційного позову встановлено, що відповідач не володіє річчю, щодо якої заявлено вимогу про витребування, оскільки продав її іншій особі. Позивач розуміє, що в задоволенні позову буде відмовлено, оскільки такий позов пред’являється лише до фактичного володільця.

У цьому прикладі відповідач є належним, оскільки саме він неправомірно утримував річ і тому виник спір. Передача речі іншій особі не робить відповідача неналежним. Питання про правомірність утримання ним речі позивача залишається. Водночас витребувати цю річ у нього неможливо. Неефективність віндикаційного позову щодо нього є наслідком специфіки цього способу захисту права власності. Це не пов’язано з неналежністю відповідача. Тому суд продовжує розгляд справи та вирішує її по суті щодо первісного відповідача. Натомість позивач може звернутися до фактичного володільця з окремим віндикаційним позовом та просити суд вжити заходів забезпечення позову у вигляді арешту майна та передачі речі на зберігання третій особі.

21. Інститут заміни неналежного відповідача слід відрізняти від притягнення до участі у справі інших відповідачів. На нашу думку, притягнення до справи іншого, додаткового відповідача повинно відбуватися лише за заявою позивача з урахуванням вимог ст. 32 ЦПК. Оскільки відповідача називає саме позивач, то суд не може відмовити у прийнятті такої заяви про уточнення складу відповідачів, якщо при цьому є передбачені законом підстави для участі у справі співвідповідачів.

Законом не визначено правові наслідки притягнення до справи додаткового відповідача за заявою позивача. На нашу думку, за аналогією закону слід керуватися ч. 2 коментованої статті, яка передбачає наслідки залучення у справу відповідача з ініціативи суду. Тому якщо заявою позивача до участі у справі залучено додаткового відповідача, то на його вимогу розгляд справи слід розпочинати спочатку.

22. Розгляд справи та постановлення рішення щодо неналежного відповідача робить неможливим виконання рішення, тому насамперед позивач зацікавлений у тому, щоб позивач був належним. Однак не всі рішення потребують виконання. Якщо заявлено позов про визнання і судовим рішенням встановлено певний факт, що стосується позивача, то цей факт вже існує незалежно від того, хто брав участь у справі.

Наприклад, заявлено позов про визнання права власності на майно, оскільки відповідач оспорює це право (при цьому навіть не має значення, чи дійсно право оспорюється). Рішенням суду позов задоволено і визнано право власності позивача на спірне майно. З моменту набрання рішенням суду законної сили позивач буде вважатися власником цього майна не лише щодо відповідача, а щодо всіх осіб, навіть й тих, які участі у справі не брали. Рішення суду є обов’язковим для всіх.

Отже, якщо з однакових підстав право оспорюється кількома особами, а рішення суду постановлено лише за участю частини з них, то визнане судом право буде встановленим для невизначеного кола осіб.