Це була знакова промова Черчілля
Я з приємністю нині вкотре вже ознайомився з великою промовою Черчілля. Це була знакова промова, яка увійшла в усі підручники світу.
На мій погляд, вона є взірцем мудрості, високої філософії свободи і високих літературних якостей. Це заклик до миру, але він не має пацифістський характер, там йдеться про те, що для того, щоб зберегти мир, потрібно мати силу.
Сьогодні ця промова мною прочитана по-новому. Я знайшов безліч алюзій, паралелей до нинішньої ситуації і знову переконався в пророчому дарі Черчілля. Звертаючись до студентів в коледжі під час промови, він фактично звертався до майбутнього світу. Він сказав – світ переживає важкі та тривожні часи. Хіба ми сьогодні не можемо сказати, що наш сучасний світ також переживає важки і тривожні часи в зв’язку з агресією Путіна – його намагання знищити Україну, втручання в Сирії?
Черчілль сказав, що США стоять на вершині всесвітньої могутності. Але сьогодні ми цього сказати не можемо. І не тому що вони втратили частину свого могутнього політичного, економічного і військового потенціалу, а тому що наразі в США слабке керівництво. Обама не зміг забезпечити лідерство в світі своєї країни.
Черчілль каже про «загальну стратегічну концепцію», яку розробляють американські військові коли готують якусь операцію. Цей термін дуже важливий зокрема і для України, тому що ми повинні мати генеральну стратегічну концепцію розвитку держави, якої ми, на жаль, не маємо.
Автор промови називає двох жахливих світових мародерів — це війна і тиранія. Дуже влучно, тому що ми сьогодні прекрасно знаємо, що війна, яку розв’язала Росія проти України, принесена агресором, який дедалі більше стає тиранією. Ці два мародери є ворогами не тільки України, а і всього міжнародного демократичного об’єднання держав.
Дуже цікаві думки у Черчілля з приводу того, що ООН має стати храмом миру, а не другою Вавилонською вежею. Звичайно, ми не можемо сказати, що ідея ООН провалилася, але навіть на прикладі рішень Ради безпеки ООН щодо України, які заблокувала Росія, ми бачимо, що вона стала місцем зведення політичних рахунків. На жаль, ООН не повністю стало храмом миру. Черчілль закликав до того, щоб були створені міжнародні сили ООН, він вважав, що це будуть надзвичайно могутні і впливові сили. Такі сили були створені, але часто вони показують своє безсилля. Наприклад, Україна не може домогтися, щоб міжнародні сили ООН увійшли на територію окупованого Донбасу і сприяли там наведенню порядку.
Черчілль також сказав дуже цікаву річ про те, що потрібно зберігати монополію Великобританії, США та Канаді на атомну бомбу, і не віддавати її секрети неофашистським та комуністичним режимам. Він сказав – ви уявляєте, що станеться якщо монополія перейшла б до цих держав, одного страху перед атомною бомбою було б досить, щоб нав’язати вільному світу тоталітарну систему. Що ми сьогодні бачимо? Ми бачимо, що путінська Росія провокує весь світ погрозами ядерної зброї. Це ми чули, наприклад, коли йшлося про можливий спротив захопленню Криму. Це жахливі загрози, тому що великі держави світу хоч і мають ядерну зброю, але вони вже давно відмовилися від ідеї вживання таких погроз.
Черчілль сформулював геніально і чітко основні принципи існування демократичних країн – це вільні вибори, свобода слова, незалежні від виконавчої влади суди. Хіба це не має пряме відношення до нашої сьогоднішньої ситуації? Якби всі ці принципи були запроваджені в Україні, ми б не мали сьогодні олігархічного режиму і посткомуністичних мук держави, яка ніяк не може створити сильну і справедливу систему у себе.
Говорячи про чорну тінь, яка впала на світ, Черчілль мав на увазі сталінський Радянський Союз. Думаю, сьогодні ми також можемо сказати, що впала чорна тінь Путіна – міжнародного злочинця. Він не має тієї слави, яку мав Сталін. Черчілль віддає належне подвигу радянських людей і Сталіну під час Другої світової війни. Путін – це дрібний КГБіст, який хоче стати завойовником світу.
Далі класичні слова Черчілля про те, що від Балтики до Адріатики опустилася «залізна завіса», де по той бік завіси залишилися столиці древніх країн Центральної і Східної Європи. Сьогодні завіса не опустилася, але процес вільної ліберальної глобалізації призупинено – через бойові дії в Європі та на Близькому Сході. Метою Путіна є поширенням контролю Росії на суміжні країни. Слова Черчілля звучать як пересторога і заклик до всіх народів світу бути пильними і не дати можливість тиранії знову захопити владу над багатьма народами світу.
Автор також закликає до єдиної Європи, яка почала формуватися потім у вигляді Європейського Союзу. Ми розуміємо всі недоліки цього об’єднання, але це історичний експеримент, з яким затято бореться Кремль.
Дуже цікаве зауваження Черчілля, яке звучить ніби сьогодні, про те, що Росія найбільше поважає силу. Він каже, що під час війни зрозумів – Росія не поважає воєнну слабкість. Ми і бачимо, що тільки грубою воєнною силою, танками, як це всі роки робив Радянський Союз, діє і сьогоднішня Росія.
Я думаю, що було б правильно запровадити урок Черчілля в наших школах і вишах, бо попередження великого мислителя потрібно знати всім, щоб ми були озброєні розумінням того, що було в минулому, і не дай Бог, щоб воно знову повторилося в майбутньому.
Юрій Щербак
(«День» – Укрінформ)
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Себастіан Гаффнер. Черчілль. Біографія
Себастіан Гаффнер /1907–1999/ – псевдонім знаного німецького журналіста, письменника, публіциста та історика Раймунда Претцеля, найвідомішого за книжками «Вінстон Черчілль» (1965), «Зраджена революція» (1969), «Самогубство Німецького Райху» (1970), «Гітлер. Примітки до біографії» (1978).
Попри те, що Гаффнер у своїх працях зосереджується переважно на темі новітньої історії Німеччини, зокрема Німецького Райху (1871–1945), він, усе ж, ніяк не міг оминути постаті сера Вінстона Черчілля, прем’єр-міністра Великобританії часів Другої світової війни. Неординарна особистість і харизматичний політик, заслуги якого у переломі ходу війни і подальшій перемозі союзницьких сил над країнами Осі важко, а то й неможливо, переоцінити, Вінстон Черчілль і досі викликає жвавий інтерес, а подробиці його життя і становлення політичної кар’єри можуть слугувати добрим прикладом людини, яка навіть на найвищих щаблях влади і у найважчі часи не зрадила ні своєї країни, ні себе, ні своїх ідеалів, що є надзвичайною рідкістю для великої політики, особливо якщо перебувати на вістрі доленосних подій, що змінюють хід світової історії.
Постать Вінстона Черчілля (1874–1965), представника давньої аристократичної родини, британського прем’єр-міністра часів Другої світової війни та Нобелівського лауреата з літератури, бентежила уми багатьох істориків. Чудову нагоду дослідити життя Черчілля мав німецький письменник та історик Себастіан Гаффнер, який з 1938 до 1954 року жив у політичному екзилі в Лондоні.
Черчілль, який вже у тридцяті роки минулого сторіччя вважався потужною політичною фігурою Великої Британії, під час Другої світової війни став справжнім живим символом британського опору, одним з найвизначніших героїв антигітлерівської коаліції.
Життя Черчілля було сповнене несподіваних драматичних злетів і не менш драматичних падінь. 1940 року здавалося, що кар’єра шістдесятип’ятирічного політика залишилася в минулому, проте саме тоді настав його зоряний час. Черчілль одержав владу, коли Велика Британія опинилася на межі катастрофи, проте він зумів з гідністю привести свою країну до великої перемоги.
Біографія, яку пропонує читачам Гаффнер, незважаючи на свою лаконічність, зображає Черчілля не лише як державного діяча і політика, але також як воїна, письменника, шукача пригод, надзвичайно багатогранну людину, одного з тих творців світової історії XX століття, які зробили наш світ таким, яким ми його знаємо.
До 1940 року ще цілком можливо подумки прибрати постать Черчілля зі світової історії й навіть з історії Англії, й при цьому загальна картина не зазнає жодних суттєвих змін: бракуватиме трохи блиску — не більше того. Так само видається й після 1942 року. Якби Черчілль узимку 1943—1944 років помер від запалення легень, яке звалило його на лікарняне ліжко в Карфагені по дорозі з Тегеранської конференції, то це вже не становило б суттєвої різниці: велетенські лещата, в яких 1945 року було розчавлено Німеччину і Європу Гітлера, вже почали стискатися, і вони зробили б свою справу як з Черчіллем, так і без нього.
Але 1940 і 1941 року Черчілль був людиною долі. У ці роки його біографія зливається зі світовою історією; неможливо розповідати про одну без іншої. Усуньте Черчілля з історії цих вирішальних років — і це вже буде геть інша історія. Ніхто не може сказати, як би вона розвивалася без нього.