«Я змінився на краще під час війни»: що таке посттравматичне зростання

Повномасштабна війна трансформувала життя всіх українців. За останні вісім місяців ми адаптувалися до складних умов та навчилися жити в невизначеності. Звісно, це той самий досвід, якого краще б не було зовсім, тож не варто закликати «віднайти позитив» та «подякувати всесвіту за будь-які події, приймаючи їх з любов’ю».

Проте українці не тільки долають складні події, але й справді стають стійкішими, загартованішими та сильнішими. В позитивній психології такі зміни називають посттравматичним зростанням — коли у людини внаслідок боротьби зі стресовими життєвими обставинами відбуваються позитивні психологічні зміни. Розповідаємо, як саме це працює та яке у цього явища наукове пояснення.

Феномен посттравматичного зростання виявили у 1990-х роках психологи з Університету Північної Кароліни в Шарлотті — Річард Тедескі та Лоуренс Калхун. Науковці з’ясували, що в результаті боротьби зі складними життєвими кризами у людей можуть виникати позитивні зміни.

Тобто люди не просто долають травму та відновлюються до попереднього рівня, але й значуще змінюються відносно свого стану до травми.

Науковці описали п’ять категорій зростання, які відбуваються з часом.

Ті, хто пережив травму:

• визнають і приймають нові можливості;
• налагоджують міцніші стосунки з близькими людьми, а також з іншими постраждалими;
• розвивають внутрішню силу завдяки усвідомленню того, що вони подолали величезні труднощі;
• більше цінують життя;
• змінюють ставлення до духовності чи моральних принципів.

За словами вчених, 89% з тих, хто пережив травму, повідомляють про принаймні один аспект посттравматичного зростання, наприклад, оновлену оцінку життя.

Під час пандемії, наприклад, деякі люди відмічали значні покращення у сімейних стосунках та зміну ставлення до життя та підвищення його цінності. Попри вплив складних обставин — ізоляції, втрати доходу та проблем зі здоров’ям — соціум відчув духовне зростання. А хтось зміг вдало переформатувати бізнес, втіливши нові ідеї.

Не виключенням для посттравматичного зростання є і війна. Одне дослідження колишніх біженців та переміщених осіб в Сараєво показало, що значна частина з них відчувала позитивні зміни через кілька років після травми. Цікаво, що молоді люди повідомляли про значно більший ріст, ніж літні люди.

Інше дослідження серед військових з Південної Кореї показало, що хоча негаразди можуть викликати стрес і негативні емоції, вони також можуть сприяти стійкості, задоволеності життям та кращому розумовому функціонуванню.

Водночас вчені підкреслюють важливість підтримки для сприяння посттравматичному зростанню. Так, у попередньому дослідженні солдати, які мали сильнішу соціальну мережу, кращі стосунки з побратимами або здоровіші стосунки в парі чи з членами сім’ї, відповідно більше зростали після травми.

Емі Каневелло, професорка психології з Університету Північної Кароліни, описує посттравматичне зростання як конструктивний процес.

«Травма руйнує ваш світогляд і переконання. А посттравматичний ріст стає результатом ваших спроб повернутися до життя вже з урахуванням травматичної події», — каже вона.

Наприклад, переживання виснажливої реабілітації після втрати кінцівки може змусити людину присвятити своє життя інформаційним кампаніям з протезування та роботі у благодійних фондах. Це явище яскраво відображено серед американських військових.

Психологиня Маріанна Трент розповідає, що ріст виникає, коли людина, яка пережила травму, здатна інтегрувати цей досвід у своє життя. В іншому ж випадку людина може залишатися в травмованому стані. Тобто технічно спочатку необхідно пережити посттравматичний стрес, перш ніж людина зможе відчути ріст.

На її думку, без симптомів ПТСР будь-яке зростання можна пояснити звичайною резильєнтністю (здатністю впоратися зі складними життєвими подіями та відновитися після) або ж стресостійкістю, а не змінами саме через травму.

Дослідники, які вивчають посттравматичний ріст, застерігають: надважливо при обговоренні цього явища не відкидати біль, який відчуває людина при подоланні труднощів.

Посттравматичний ріст не заперечує глибокий дистрес (стан, при якому людина не в змозі повністю адаптуватися до стресових ситуацій та спричинених ними наслідків), а скоріше припускає, що лихо може ненавмисно призвести до змін у розумінні себе, інших і світу.

Окрім того, не варто думати, що ріст має обов’язково статися і якщо його не сталося, то це є наслідком неспроможності людини взяти щось корисне зі свого досвіду. Багато людей не відчувають позитивної сторони травматичного досвіду — і це нормально.

Деякі психологи радять звертати увагу на можливості, які супроводжують стрес, та виокремлювати ті ситуації та зміни у власній поведінці, які мають особисту цінність. Однак досвід кожної людини у подоланні травми може бути різним, тому не треба себе картати за відсутність зростання.

Як розвивається християнське служіння в Камбоджі та яке зростання й зниження євангельських християн у світі?

Євген Євва, місіонер в Камбоджі, написав листа, в якому повідомляє про їх служіння та, з посиланням на всесвітній місіонерський сайт, описує статистку зростання й зниження євангельських християн у світі.
На всесвітньому місіонерському сайті повідомляють, що 8,8 % – це річне зростання християн в Камбоджі.
Там же йдеться, що усіх християн в Камбоджі 3,4 %, з них 2 % – євангельських вірян. Але при цьому є 19 груп, які не охоплені євангелієм, тобто в цих групах немає церков, немає місцевих служителів, а в деяких немає Біблій, перекладених на їхню мову.
Всього ж в Камбоджі 95,9 % не охоплених Євангелієм людей, тобто всього 4 зі 100 чули Благу Звістка, з інших же 96 зі 100 осіб, більшість ніколи, жодного разу не чули про Христа і не знають шляху спасіння від пекла.
Але тішить одне – прогрес поширення Благої Звістки в Камбоджі майже 9%.
За словами Євгена, коли він називає цю цифру місцевим пасторам, вони скептично посміхаються і махають головою: «Та ну, які 9 % в рік, звідки вони беруть ці цифри?».
Місіонер повідомляє, що Камбоджа – буддистська країна, і якщо ви зберете 50 осіб невіруючих і розповісте їм про любов Христа і що Христос рятує від пекла (до речі пекло в буддизмі є, і люди вірять в його існування і дуже бояться туди потрапити, а не переродиться в іншу живу істоту). Так ось, якщо ви, розповівши людям Благу Звістку і що тільки Христос може врятувати від пекла, будете закликати людей до покаяння, то, швидше за все, з 50 осіб – 25 покається точно, а то і 30, а можуть і все 50. Тому що в Камбоджі буддизм з домішками анімізму, тобто вони вірять в духів і безліч богів, так от якщо взяти ще одного «хорошого» бога, якій може і допоможе – одним богом більше, одним богом менше, гірше не буде.
Євген спілкувався з багатьма місцевими пасторами та місіонерами, які служать тут по 20 років і більше, і всі вони говорять, що щоб довести камбоджійця до усвідомлення, що Христос – не один з “богів”, а – Єдиний Бог і більше немає інших богів, потрібно приблизно від 6 місяців до 2 років, щоб людина усвідомила і прийняв цю істину, відкинувши всіх ідолів і «божків». Щоб створилася більш-менш сформована церква з людей, які реально покаялися і присвятили себе Богу, потрібно приблизно від 5 до 10 років.
А ще можна привести статистику 10 країн, де, згідно з сайтом, найбільший прогрес зростання християн:
Іран – 19,6 % (євангельських християн – 1,2 %, не охоплених євангелієм – 99,6 %).
Гамбія – 8,9 % (євангельських християн – 0,9 %, не охоплених євангелієм – 84,8 %).
Камбоджа – 8,8 % (євангельських християн – 2 %, не охоплених євангелієм – 95,9 %).
Сомалі – 8,1 % (євангельських християн – 0,01 %, не охоплених євангелієм – 99,9 %).
Алжир – 8,1 % (євангельських християн – 0,09 %, не охоплених євангелієм – 99,9 %).
Монголія – ​​7,9 % (євангельських християн – 0,87 %, не охоплених євангелієм – 98,1 %).
Кувейт – 7,3 % (євангельських християн – 1,5 %, не охоплених євангелієм – 75,8 %).
Таджикистан – 6,9 % (євангельських християн – 0,02 %, не охоплених євангелієм – 99,5 %).
Лаос – 6,8 % (євангельських християн – 2,5 %, не охоплених євангелієм – 75,8 %).
Колумбія – 6 % (євангельських християн – 10,7 %, не охоплених євангелієм – 0,1 %).
10 інших країн, в яких є зменшення християнства або найменший прогрес зростання християнства, це:
Німеччина – 0,9 % (євангельських християн – 2 %, не охоплених євангелієм – 3,9 %).
США – 0,8 % (євангельських християн – 26,8 %, не охоплених євангелієм – 3,2 %).
Південна Корея – 0,7 % (євангельських християн – 16,4 %, не охоплених євангелієм – 0,9 %).
Нідерланди – 0,6 % (євангельських християн – 4,2 %, не охоплених євангелієм – 5,3 %).
Великобританія – 0,0 % (євангельських християн – 7,9 %, не охоплених євангелієм – 7,6 %).
Словенія – -0,2 % (євангельських християн – 0,21 %, не охоплених євангелієм – 4,3 %).
Японія – -0,4 % (євангельських християн – 0,6 %, не охоплених євангелієм – 97,8 %).
Швеція – -0,6 % (євангельських християн – 5,8 %, не охоплених євангелієм – 3,9 %).
Грузія – -0,6 % (євангельських християн – 1,38 %, не охоплених євангелієм – 6,5 %).
Фінляндія – -1 % (євангельських християн – 10,4 %, не охоплених євангелієм – 1,1 %).
В останній п’яти країнах, кількість християн не збільшується, а зменшується з кожним роком, хоча в тій же Фінляндії всього 1 % людей не чули Євангеліє, інші все знають, все чули й зробили свій вибір. І цей вибір шокує, повідомив місіонер.
Євген повідомив, як розвивається конкретно їхнє служіння в Камбоджі.
Як і всі попередні місяці, вересень був дуже насиченим місяцем. Їх команда (Євген та Лада) продовжують соціальні євангелізації по провінціях Камбоджі. В першу чергу намагаються відвідувати ті райони й ті села, де люди не чули Євангеліє. У цьому місяці вони змогли відвідати 7 церков, на яких близько 200 осіб змогли почути Благу Звістку, багато з яких вперше. Після служіння, нужденним людям ми роздаємо продуктові набори.

«Чи є сенс в цих соціальних служіннях? Може люди приходять ТІЛЬКИ за рисом і макаронами? Звичайно може. Пам’ятайте Ісус якось сказав людям, яких нагодував перед цим: «ви шукаєте Мене не тому, що бачили чудеса, але тому, що їли хліб і наїлися», – зазначив Євген.

За словами місіонера, приходячи до церкви на такі соціальні служіння, що люди шукають або кого шукають – Христа чи рис? Він думає відповідь очевидна. Але… Питання, яке живе в його голові вже близько місяця: «Чи є сенс в таких служіннях? Приносить це славу Господу? Або це просто гроші на вітер? Чи є результат?».
«Ми, як західні люди, все звикли міряти мірилом результативності: скільки душ покаялось, скільки хрестили, скільки відправили в біблійну школу, скільки церков організували, скільки… скільки… скільки? Чи правильно це? Не знаю правильно чи ні, але ми – такі.
А може зрушити вектор результативності та запитати: «А скільки людей почули Звістку про Спасіння?»
Зараз на кожне таке служіння приходить близько 30-40 людей. Щоразу ми задаємо людям запитання: «Хто з вас чув Звістку про Христа і взагалі хто знає Хто такий Ісус Христос?»
Приблизно 7-8 людей з 40 підіймає руку, кажучи, що чули про Христа. Ми говоримо про Бога, про Його Жертву і запитуємо: «Хто хоче після смерті бути на небі з Ісусом?» Душ 6-7 підіймають руки. І це не тому, що інші хочуть в пекло, а тому що люди не знають навіть базових християнських істин, елементарних, найпростіших для нас істин християнства. Вони – буддисти, у них немає раю, у них немає неба, у них немає Бога, такого, про Якого говорить Біблія», – повідомив Євген.
Проте, як написав місіонер, люди каються. Наскільки щиро? Він ще не знає. Бог знає, ці люди знають. Час покаже. Вічність покаже.

«У Туол Самборі теж служіння йде розмірено-планомірно. Періодично приходять-відходять нові люди, але основний склад вже сформувався. Слава Господу», – підкреслив місіонер.

А ще вони почали служіння у в’язниці.
Цього четверга перший раз нас пустили всередину чоловічої в’язниці, і ми почали проводити біблійні заняття. На цей раз прийшло 25 осіб. У кожного своя доля і свій термін, своя помилка в житті й свої надії на майбутнє, але всіх їх об’єднує одне – вони знаходяться тут не зі своєї волі, і в таких обставинах Бог стукає в їхні серця. Наступного тижня також, дасть Бог, будемо починати таку ж групу в жіночій в’язниці», – повідомив він.
Також вони починають нову церкву ще в одному з сіл недалеко від Пномпеня. У вівторок буде перше Євангелізаційне служіння і з сім’єю Бунтан Сопхея вони будуть починати церкву в цьому селі. Це не означає, що Євген покидає церкву в Туол Самборі. Це означає, що їх служіння розвивається і збільшується, і він сподівається, що Бог благословить їх і дасть все необхідне для організації нової церкви, написав місіонер.
На закінчення листа, Євген звернувся з нагальним молитовним проханням:

«Ми молимося про те, щоб Господь дав нам автомобіль для служіння. Зараз у нас є старенька машина 1996 року, але вона часто ламається і постійно вимагає вкладень як фінансових, так і часу. І для того, щоб далі служити в Камбоджі, особливо у віддалених районах, нам необхідний повнопривідний автомобіль, особливо в сезон дощів, коли всі сільські дороги перетворюються в болото.
Будь ласка, станьте з нами в молитві за цю проблему, щоб Господь дав за Своєю волею для нас засіб пересування по джунглях Камбоджі».