Єдиним коректним терміном сьогодні є «людина (особа) з інвалідністю». Коли ми говоримо «інвалід», ми ніби навішуємо на людину тавро.
Важливо розуміти, що дитину можуть цікавити деталі, у неї може бути багато додаткових запитань, однак не варто боятися слова “інвалідність”. Головне правило – насамперед говорити про людину, а не її діагноз чи стан здоров'я: наприклад, “людина з інвалідністю”, а не “інвалід”, “дитина з аутизмом”, а не аутист.
Правила спілкування з людьми з інвалідністю
- Стежте за вибором слів. …
- Відповідайте на жести ввічливості. …
- Надавайте допомогу, але тільки коли вона необхідна. …
- Не робіть людину жертвою. …
- Будьте ввічливі.
З Радянських часів використовувався термін «інвалід» (означає «непридатний»), який являє собою ярлик, що підкреслює інакшість та безпорадність людини. В наш час поширений більш коректний термін «людина з інвалідністю», використаний у Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю.
Станом на 01 січня 2020 року, в Україні 2,7 млн осіб мають інвалідність, у тому числі 222,3 тис. осіб з I групою інвалідності, 900,8 тис. осіб з II групою інвалідності, 1416,0 тис. осіб з III групою інвалідності та 163,9 тис.
Говорячи про людей з інвалідністю, варто використовувати “people first language”, тобто мову, в якій на першому місці завжди є людина: дівчина на інвалідному візку, а не інвалід-колясочник; Гліб, у якого аутизм, а не аутист; учениця з інвалідністю, а не “децепешниця”.