Релігія і нація

Віктор Єленський: Коли є свобода вибору – обирають свободу!

Ми живемо в час, коли, згідно з пророкуваннями футурологів, на Землі не мало б лишатися ані релігій, ані націй. Натомість на планеті наразі дуже мало людей, які б або не сповідували жодної релігії, або не вважали себе належними до жодної нації.

Як повязані релігія і нація? Як співіснують вони в світі цьому і як миряться одна з одною? Про це ми говоритимемо сьогодні.

Архієпископ Переяслав-Хмельницький Української православної церкви Київський патріархат Димитрій (Рудюк) вважає, що релігія і нація є поняттями невідокремними.

Дмитро Рудюк: Я би їх ототожнив, скоріше усього, аніж розвів, ці два поняття (“нація і релігія”), тому що добре знаємо Старий Завіт і знаємо, як крізь увесь Старий Завіт такою червоною лінією проходить життя Боговибраного народу, який вірив у єдиного Бога і Йому покланявся. І виходячи із старозавітної, скажімо так, Церкви, у Новому Завіті, хоча Христос і говорить про те, що “вже немає ні елліна, ні юдея”, але ми повинні знати, що релігія і нація, то ці поняття не можуть бути розведені.

Тому, звичайно, що на тлі новозавітної Церкви, яка була створена самим Господом Ісусом Христом, саме домобудівництво православних Церков суто і безпосередньо підкреслює певну територію для самої Церкви, якщо це іде мова про Помісну Церкву Православну. І те, що Церкві доводиться опікуватися конкретним народом на конкретній території, то це якраз найбільше виправдовує чи ототожнює цих двох понять: релігія і нація.

Хоча якщо взяти, наприклад, православні Церкви, які носять свою назву за прикметником “українська”, “російська”, “румунська”, “болгарська” і так далі, то це, звичайно, не виключає, що інші народи, які проживають чи то на території Болгарії, чи Румунії, чи Росії . ну, можуть бути виведені з-під опіки цієї Церкви. Навпаки, це така і певна толерантність з боку Церкви, яка опікується душею конкретного врученого народу для неї.

Ці національності (болгар, чи греків, чи румунів), якщо взяти конкретно Україну, то вони, звичайно, задовольняють свої релігійні потреби, і Церква українська їм не заважає задовольняти свої релігійні потреби з певним національним почуттям і з національними складовими, такими як мова, культура і так далі.

Тому, звичайно, на відміну від тих, хто у богослов’я намагається увести термін, поняття “нації” і “релігії” як чужої (у даному випадку я говорю про християнську релігію), вони дещо помиляються, тому що на цих засадах національних будується і помісність самої Церкви, її адміністративна незалежність. І саме мова, яка є Даром Божим, вона сама підігрівається, опікується самою Православною церквою конкретно взятого народу.

Віктор Єленський: Предстоятель Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом митрополит Володимир у своїй проповіді підкреслює: наднаціональний характер християнської Церкви не скасовує глибокої відданості християн своїй нації, і сам Ісус тут є взірцем.

Митрополит Володимир: Вселенський характер Церкви не означає того, що християни не мають права на національну самобутність, національне самовиявлення. Навпаки, Церква поєднує в собі вселенські засади з національними. Так Православна церква, будучи Вселенською, складається з багатьох автокефальних помісних церков. Православні християни, усвідомлюючи себе громадянами небесної Вітчизни, не повинні забувати і про свою земну Батьківщину.

Віктор Єленський: Зауважимо, нація, зв’язана з такими поняттями, як “політика”, “громадянство” і “держава”, – це територіально-політична, а не винятково етнічна, мовна і релігійна спільність.

Формування нації пов’язано з перетворенням “архаїчного” суспільства в індустріальне, відносно освічене й мобільне, де існує усвідомлення певних спільних інтересів між “масою” і “елітою”, які дотоді раніше жили нібито у різних світах.

Найважливішим історичним пунктом, який знаменував одночасно і новий рівень розвитку народжуваних західноєвропейських націоналізмів, і зв’язок нації з релігією, стали зростання національних церков і “націоналізація церкви”. Поява першої сучасної нації, англійської, пов’язана з появою першої національної церкви.

Ототожнення нації і церкви потребує нової міфології. Так починає витворюватися історіософська схема, згідно з якою Церква Англії нічим не зобов’язана Римові, що місіонери Вічного Міста не мали жодного відношення до початків християнства на островах, що раннє християнство було принесене сюди неушкодженим і незіпсованим пізнішими нашаруваннями.

Постання модерної британської ідентичності супроводжували сильні месіанські і Богообранські мотиви.

От як казав про це колись вождь Англійської революції Олівер Кромвель:

“. Землю Великої Британії оздоблено найкращим у світі народом. Народом, що є для Бога яблуком ока. Народом під Його охороною й захистом. Народом, який, на відміну від поган, прикликає ім’я Бога. Народом, що знає Бога і боїться Бога. Немає, немає цьому паралелей у всьому світі!”

В середині 17 столітті уявлення про особливе релігійне покликання Англії засвоюється англійцями, вони вірять у спільну долю і обраність Богом для здійснення великої місії. Мірою піднесення могутності Британії ці уявлення набувають месіансько-імперського звучання; сильна національна свідомість охоплює якщо не на весь народ, то щонайменше дворянство.

“Боже, бережи нашу милосердну королеву, Довгі літа нашій благородній королеві Боже, спаси королеву Пішли їй переможне, щасливе і славетне, довге правління над нами, Боже, бережи Королеву!”

Релігійна тотожність (одна країна, одна релігія, одна церква) розглядається як передумова консолідації держави. Релігійні дисиденти так само, як і релігійні радикали, котрі впевнені, що лише єдиний Ісус Христос і ніхто інший є главою Церкви, вважаються загрозою національним церквам і переслідуються.

„Не державу створено для релігії, – писав французький патріот, – а релігію для держави. Держава є переважаючою у всьому. Будь-яке розрізнення посейбічної влади і влади духовної є очевидним абсурдом”.

Нація не хоче “просто” освячуватися релігією, вона сама стає нею, а націоналізм перетворюється на замінник релігії: жити, померти, страждати, любити й ненавидіти в ім’я нації стає більшою чеснотою, ніж страждання в ім’я абстрактного Бога.

Але зв’язок людини з Богом – це щось дуже глибоке і особистісне. Цей зв’язок не хоче і не може перетворюватися на знаряддя пропаганди і виправдання. Відтак і відносини релігії і нації глибші й складніші, бо саме цей зв’язок, ця молитовна вертикаль здатна єднати людей в нерозривну сув’язь і творити з них націю.

Говорить архієпископ Харківський і полтавський Ігор Ісіченко.

Ігор Ісіченко: Коли ми будемо говорити про співвідношення цих понять, то нам не обійтись, так би мовити, без проміжних понять: “віра”, “обряд”.

Релігія обіймає достатньо широке коло наших стосунків із Богом. Власне, вона і визначає характер цих стосунків.

Для християнина говорити про релігію у плюралістичному сенсі, як це інколи можна зустріти у філософів – позитивістів, навряд чи можна. Ми можемо говорити про релігію правдиву, яка допомагає нації виявити свою ідентичність і фальшиві релігії, які є наслідком певних блукань у шляху народу до Бога. Блукань, які обумовлюються найрізноманітнішими чинниками, у тому числі і тими, які пов‘язані і з національною ментальністю, і з певними індивідуалістичними спробами пристосувати пізнання Бога до своїх ментальних моделей.

У цій складній парадигмі формується певна культура нашого діалогу. А цей діалог людини – нації – спільноти – Творця визначає не тільки зовнішні виміри, втілені у певних богословських творах чи творах сакрального мистецтва, але і наше саме мислення.

Дуже важливим є саме обряд форм Боговшанування, які визначають код нашого мистецтва, взагалі основний набір семіотичних засобів, які є значущими для нашого самопізнання, а відповідно і до формування нашої мови у найширшому розумінні, тобто засобів самореалізації нації у світовій цивілізації, параметрах світової цивілізації. І водночас наш внутрішній світ. Бо він може трансформуватися під впливом тих засобів, якими ми виявляємо Боговшанування назовні.

Бо коли ми формуємо певну спільноту у спілкування з Богом, то вона вимагає і зв‘язки між собою спільних форму вислову, і, власне, не меншою мірою, а, може, навіть і більшою мірою, ніж етнічна мова, то ці засоби Боговшанування формують нас як цілість. Втрата їх, подрібнення, звичайно, є певною етнопсихологічною проблемою, проблемою внутрішнього поділу.

Буває, що конфесійне розмаїття не перешкоджає спільності таких загальних богословських і, може, навіть більшою мірою богослужбових текстів, які лишаються фундаментальними для нації.

Звичайно, найголовніша фундаментальна роль належить Святому Письму. Але також і літургія, і тексти молитов відіграють дуже важливу роль доцентрових механізмів, які зберігають нашу цільність. Ми формалізуємось як нація у процесі спільного Богошанування. Власне, як християнська нація. І саме тому, очевидно, прийняття Україною християнства і зферментувало те спільне, що тільки народжувалось у до християнські часи.

Віктор Єленський: Отже, з маси людей, переважна більшість яких ніколи не бачила і не чула одне про одне, твориться нація. Творення це часом буває майже містичним і невимовним, як едельвейс на крижаному схилі. Нація твориться з людей, які говорять однією мовою, але часом з тих, хто заледве розуміє іншого. З тих, хто заселяє один терен, але буває з розсіяних між державами, а то й по цілому світу.

Жодна зі складових для творення нації не є обов’язковою. Крім однієї. Ці люди вирішили стати однією нацією. А якщо вирішили, то значить вирішальним стає не розлогість степу чи кремезність гір, а те, якою бачить себе ця спільнота в майбутньому. І релігії це стосується повною мірою.

Деякі з батьків націй вважали, що релігія гальмуватиме творення нації, інші, що вона об’єднуватиме і надихатиме людей.

Скажімо, подрібненість албанців між ісламом, православ’ям і католицизмом, які експлуатували у боротьбі за країну Росія, Туреччина і Австро-Угорщина, гранично непокоїла лідерів албанського національного пробудження. Вони пропонували відкинути чужинські віри і зробити єдиною релігією албанців обожествленну Албанію

А от формування ірландської нації супроводжувалося справжньою побожною революцією, яка зробила ірландців одним з найбільш релігійних народів Європи.

Лідери чеського національного руху прагнули відкинути католицьку спадщину, яка єднала їх з австрійцями та угорцями і апелювали до реформатських традицій Яна Гуса.

А от в сусідній Польщі католицизм надає народжуваному націоналізмові потужну символічну мову і народжує могутню месіанську метафору: “Польща – Христос народів.”

Словом, постання кожної з націй супроводжувалося своїми особливими її зв’язками з релігією.

Народний депутат України 5-го скликання Рефат Чубаров в інтерв’ю Радіо Свобода говорить про особливість цього зв’язку для кримськотатарського народу.

Рефат Чубаров: Правозахисники та експерти говорять про те, що релігійні погляди людини, представників однієї і тієї ж нації, вони можуть бути різними, оскільки тут є сфера прав людини. Я думаю, що у такому от теоретичному вигляді так воно і є.

Але якщо ми говоримо про історію тієї чи іншої нації, особливо про такі сторінки її історії, коли нація зазнавала дуже великих випробувань, то одним з таких аспектів, які оберігають і зберігають націю, є віра, є релігія, є традиції. А вони як правило усі ґрунтуються на вірі батьків (тобто етнічні традиції).

Що стосується кримськотатарської нації, то безперечним є те, що на протязі півстоліття, коли кримські татари були повністю змушені знаходитись у місцях депортації, у вигнанні, за межами своєї землі, коли були заборонені школи кримськотатарською мовою навчання, була заборонена майже назва цієї нації, будь-які згадування у пресі щодо історії кримських татар як корінного народу Криму, то тим, що допомогло кримським татарам зберегтися, безперечно, є їхня віра, ісламська віра. Це сповідування ними основних постулатів віри, це дотримання ними усіх тих традицій, які витікають з мусульманської віри. Я маю на увазі традиції, пов’язані з обрядами при народженні дитини, його дорослішанні, коли одружувалися люди, коли ховали.

Я не знаю жодної ситуації серед кримських татар, коли основні моменти у житті людини відбувались, коли б це відбувалося без дотримання віри.

Віктор Єленський: Отже, Рефат Чубаров вважає, що іслам зберіг кримських татар, згуртував їх перед лицем небезпеки і дав їм надію.

А що українці? Яку роль відіграла релігія у творенні модерної української нації?

Для батьків українського націоналізму релігія вона була радше проблемою, ніж будівельним матеріалом для нації.

Михайло Грушевський попереджав українців про небезпеку православно-греко-католицького поділів. Іван Франко непокоївся тим, що для галицьких священиків Збруч є більшим ровом, ніж Сян. А Тарас Шевченко ядуче критикував лукаве візантійство.

Словом, вважається, що релігія не відігравала серйозної ролі у творенні сучасної української нації. Але це не означає, що вона не зможе відіграти цієї ролі в майбутньому. Адже творення нації – це процес, а не подія. А релігія, як ми пам’ятаємо, зовсім не хоче полишати публічну арену.

Румунія після виборів: «золотий» похід на вибори правої партії вказує на відчай виборців

Очільник партії «Альянс єдності Румунії» (AUR) Георге Сіміон (праворуч) та Клаудіу Тарзіу, лідери Альянсу за об’єднання румунів (AUR) – нової політичної формації, яка стала четвертою на парламентських виборах, беруть участь у прес-конференції в Бухаресті, 7 грудня 2020 року

БУХАРЕСТ – Підтримка, яка провела до парламенту маловідому праву румунську партію «Альянс єдності Румунії» (AUR) на її перших політичних виборах, напевно, шокувала багатьох, включно з більш розбудованими партіями колишніх президента та прем’єр-міністра, які значно втратили.

Але ті, хто ретельно стежить за румунським суспільством, кажуть, що передумови цьому були очевидними ще до виборів 6 грудня – від безпрецедентного страху та невдоволення внутрішнім вирішенням проблем глобальної пандемії до розчарування, що призвело до рекордно низької явки, що склала менш ніж 32 відсотки.

Результат – 9 відсотків підтримки та місця у парламенті для «Альянсу єдності Румунії», партії, яка існує лише рік, основою якої є вибухова суміш етнічного націоналізму та антиглобалізму, підтримки православ’я та анти-ЛГБТ порядок денний, а також «антисистемна» платформа, що будувалася на популістичних насмішках з політиків.

Очільник AUR, 34-річний Георге Сіміон – націоналістичний демагог, чиї витівки та емоційні вибухи призвели до потрапляння на перші шпальти газет, але ще ніколи не приносили такого успіху на виборах.

Тепер, здивувавши майже всю Румунію та міжнародну спільноту четвертим місцем партії AUR, Сіміон використовує свої типово різкі висловлювання, щоб заявити, що продовження участі Румунії у західних інституціях не може відбуватися за будь-яку ціну.

Прозахідний прем’єр Румунії пішов у відставку після того, як його партія не виграла вибори

Що я не вважаю правильним у наших стосунках з ЄС та НАТО? Що ми стоїмо на колінах, а не струнко, як Польща

Сіміон сказав Румунській службі Радіо Свобода 8 грудня, що його партія хоче, щоб Румунія залишалася у НАТО, до якого та доєдналася у 2004 році, та ЄС, членом якого вона є з 2007 року. Але «не ціною національної гордості».

«Чи знаєте ви, що я не вважаю правильним у наших стосунках з ЄС та НАТО? Що ми стоїмо на колінах, а не струнко, як Польща, і не ведемо перемовин на нашу користь», – сказав Сіміон.

«Це відчуття того, що наразі відбувається – що румунські політики не представляли нас у цих організаціях правильно, – сказав Сіміон Радіо Свобода. – Вони не дотримувалися національних інтересів Румунії. Інтерес румунської нації повинен бути на першому місці у всіх союзах, у яких ми беремо участь».

Приголомшливий результат

Попередні результати віщують піррову перемогу соціал-демократичним нащадкам комуністів (PSD) та складні коаліційні переговори за посади.

Правоцентристські національні ліберали (PNL) – ключові гравці тривалого політичного застою, який спостерігається в Румунії.

Обидві партії також є частинами політичного дискурсу, який наповнив підтримкою антиелітарні меседжі AUR, партії, що з’явилася рік тому на уламках менш успішних партій, що апелювали до націоналізму серед 19 мільйонів жителів Румунії та мільйонів румун, які живуть за кордоном.

Очільники AUR пообіцяли не співпрацювати з жодною з головних політичних партій Румунії. Швидше за все, партія не буде в жодній можливій коаліції, що виникне після поділу портфелів.

Підтримка популістської й епатажної AUR була майже повністю поза полем зору більшості румунських та міжнародних ЗМІ аж до моменту виборів.

А партія обійшла інші, очолювані колишнім президентом Траяном Басеску та колишнім прем’єр-міністром Віктором Понтою, що не подолали п’ятивідсотковий прохідний бар’єр.

Аналітики кажуть, що AUR наслідувала та перевершила подібні ризикові популістські рухи та рух «Врятуй Румунію», що брали участь у виборах 2012 та 2016 років, коли Румунія не могла успішно збалансувати очікування від нещодавнього приєднання до ЄС та необхідність реформ та подолання корупції, що вийшла з-під контролю.

«Ми просто помітили це лише зараз», – каже Овідіу Войку з Центру публічних інновацій, підрозділу фонду «Відкрите суспільство».

«Якщо ми поглянемо назад, ми побачимо, що були натяки на це. Ми просто їх не помічали», – додає Войку в інтерв’ю.

Виглядає на те, що AUR зібрала підтримку виборців з настроєм на вихід з ЄС. В більшості – це виборці до 60 років, в основному з маленьких міст Трансильванії та східних регіонів країни.

Більшість з них не довіряє локдауну, дистанціюванню, маскам та іншим заходам стримування поширення COVID – пандемії, що офіційно заразила більше половини румунів, 12477 з яких померли від вірусу.

Критика реакції на пандемію виглядала як ахіллесова п’ята для правлячих лібералів, які провели парламентські вибори, попри м’який локдаун в країні.

Зображення містить чутливий вміст, який деякі люди можуть вважати образливим або тривожним. Натисніть, щоб побачити

AUR заручився підтримкою серед багатьох, хто критикував реакцію уряду на пандемію коронавірусу в Румунії

Зображення містить чутливий вміст, який деякі люди можуть вважати образливим або тривожним – Натисніть, щоб побачити AUR заручився підтримкою серед багатьох, хто критикував реакцію уряду на пандемію коронавірусу в Румунії

Аналітики вважають, що AUR хотіла по максимуму використати обмеження через локдаун в політичних цілях.

«Усі хотіли не виглядати популістами, не виглядати, ніби готові йти по трупах заради голосів, – сказала Барбу Матеєску, незалежний політичний консультант. – Ось чому [інші партії] уникали риторики протидії обмеженням, маскам, вакцинації. Єдиною партією, що могла постійно це робити, була ліва PSD, але вони працюють над зміною іміджу та намагаються не використовувати таку риторику».

Нахабний початок

Сіміон був тим, хто роками шукав уваги серед румунських націоналістів.

Він раніше очолював групу «Дія 2012», яка агітувала за об’єднання Румунії та сусідньої Молдови, що змусило владу в Кишиневі вислати його та заборонити йому в’їзд до Молдови.

Сіміон був на чолі конфронтаційних заходів перед та під час виборів до Європарламенту у 2019 році як незалежний кандидат під гаслом «Велика Румунія в Європі». Він отримав лише 177 тисяч голосів, або 1,29 відсотка голосів румунів у той час.

Абревіатура партії, AUR, румунською означає «золотий». Офіційно створена в грудні 2019 року, за словами на її вебсайті, на підтримку єдності Румунії.

Це виглядає як натяк на об’єднання з лінгвістично та релігійно подібною Молдовою, яка історично відома як Бессарабія, яку Йосип Сталін зробив радянською республікою після Другої світової війни.

Очільник партії Сіміон називає це підтримкою «мирного національного об’єднання Румунії і Молдови».

Але він чітко не говорить, як це може статися, зокрема маючи протидію цьому як у Брюсселі, так і в Кишиневі, який все ще не може дати раду з сепаратистським урядом у Придністров’ї та російськими військами на його території, попри довготривалі вимоги ООН та Молдови щодо їхнього виведення.

AUR описує власну «доктрину» як «чотири стовпи: віра, воля, сім’я та Батьківщина».

«Партія, на яку ми чекали 30 років», – одне із її гасел. Це чітка критика будь-якої партії в Румунії з часів епохи диктатури Ніколае Чаушеску.

Кампанія також базувалася на протидії «зменшенню чисельності населення» Румунії через десятиліття активної еміграції.

«Альянс єдності Румунії (AUR) має на меті досягти єдності румун, безвідносно до того, де вони мешкають, в Бухаресті, Яссах, Тімішоарі, Чернівцях, Італії чи Іспанії, заради нашого існування як нації», – стверджується на сайті партії.

Її заклики до єднання розкиданих по світу румун зачепили діаспору, яка традиційно приносить сотні тисяч голосів на національних виборах і роками підтримувала ліберальні прозахідні партії.

AUR отримала найбільше голосів серед таких виборців в Італії й, з невеликим відривом, друге серед румунів Іспанії та Франції.

Партія також організувала «паралельний підрахунок» онлайн, «щоб переконатися, що наші голоси не вкрали», проте більшість його проігнорувала.

AUR також заявляє про протидію тому, що сама називає «політикою ненависті» кількох попередніх урядів. Але її лідери, включно з Сіміоном, схилялися в бік провокативної риторики, коли мова йде про національну етнічність щодо сусідніх Молдови та Угорщини.

Партія також називає парламентський Демократичний союз угорців в Румунії «екстремістським» і звинувачує етнічних угорців у переслідуваннях у тих частинах країни, де їх більше, ніж етнічних румунів.

Сіміон та інші лідери AUR також розігрівали антимасочні настрої та ігнорували заходи протидії пандемії.

Вони також жорстко критикували транснаціональні компанії за торгівлю «отруєною» їжею.

Партія є дивним поєднанням колишніх крайніх націоналістів, що виросли на ідеології Чаушеску, і не менш важливих традиційних крайніх правих

«Сама партія є дивним поєднанням колишніх крайніх націоналістів, що виросли на ідеології Чаушеску і його служби безпеки, і не менш важливих традиційних крайніх правих, яких підтримують крайні праві інтелектуали», – каже Міхаель Шафір, професор історії й філософії Університету у Клуж-Напоці.

«На фоні того, що відбувається в інших східних центральноєвропейських країнах, таких як Угорщина і Польща, вони пропагують такі цінності, як «традиційну сім’ю», тобто «анти-ЛГБТ», церкву, так звану «суверенність», тобто анти-ЄС, та ромофобію, і усе це зі значною порцією прихованого антисемітизму. Звісно, також і протидія угорцям, і тут вони матимуть проблему з [прем’єр-міністром Угорщини] Віктором Орбаном.

Сіміон сказав Радіо Свобода 8 грудня, що ані він, ані його партія не поводяться «по-фашистськи».

«Ми консерватори з політичної точки зору, але ми не проти ЄС», – сказав Сіміон.

Коли його запитали про зв’язки його партії з Росією, Сіміон сказав, що AUR не має зв’язків ані з Росією, ані з владою президента Володимира Путіна. Він сказав, що 20-річне правління Путіна «означає, що він диктатор, хвороба та загроза Румунії та демократії».

Сіміон назвав себе «особою, яка просуває інтереси наших братів з Бессарабії, заради об’єднання» Румунії та Молдови в єдину державу. Він також сказав, що був «людиною на передовій протидії російської пропаганди, якого атакував російських Sputnik».

«Вони атакували нас, тому що ми знищили деякі з їхніх банерів у Бухаресті», – сказав він. «Це правда, ми їх пошкодили. Я вітаю тих, хто це зробив, тому що ці банери були радянською пропагандою».

«Росія протягом століть – від царської імперії до Радянського Союзу та путінської Росії – заподіяла велику шкоду Румунії», – каже він.

Сіміон також вважає, що «російський вплив» у сусідній Угорщині є нездоровим з точки зору інтересів Румунії, кажучи, що «Угорщина – великий друг Володимира Путіна».

Можливості у соцмережах

Найвизначніші члени AUR не виникли нізвідки. Деякі, як сам Сіміон, окремо брали участь у різних виборах із результатами на межі статистичної похибки.

Але об’єднання сил, у тому числі з розумними прихильниками в інтернеті, здається, довело свою ефективність.

«До цього вони отримували погані результати, – каже Войку. – Це не перші їхні вибори, але під цією назвою вони брали участь до того лише у місцевих».

«[Але] кожен з цих людей має власну бульбашку з прихильників на Facebook. Ми їх не помічаємо звідси, або ж нам здається, що це щось маргінальне».

В атмосфері, де увага більш традиційних партій була спрямована на телебачення та традиційні медіа, соцмережі створили AUR та його очільникам можливість скористатися ними.

«Політичний клас та медіа дуже багато уваги звертають на телебачення, але вони не такі потужні у Facebook, – сказала Матеєску. – У тих частинах Facebook, які не обов’язково добре видно, AUR був дуже потужним. AUR досяг успіху в групах спільнот румунської діаспори».

Матеєску порівняла політичний стрибок AUR із його використанням пандемії «з надзвичайним психологічним та економічним впливом» та сильною протидією обмеженням, викликаним поширенням COVID.

«Щось десь мало статися, – сказала вона. – Енергія невдоволення мала зібратися в одному місці».

(Над матеріалом працювали Енді Гейл в Празі та кореспонденти Румунської служби Радіо Свобода Андрей Лука Попеску та Крістіана Андрея в Бухаресті)